Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Аналз тенденцй розвитку свтової економчної системи. ноземний досвд державного регулювання нновацйних процесв та управлння дяльнстю малих середнх пдприємств, можливост його адаптацї та шляхи використання в ринковй економц України.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 15.11.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


20
Реферат на тему:
«Застосування зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом в Україні»
План
    1. Світові тенденції інноваційного процесу та інноваційна діяльність підприємств України
    2. Іноземний досвід державного регулювання інноваційних процесів: висновки для України
    3. Шляхи використання зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом в Україні
    4. Зарубіжний досвід управління інноваційною діяльністю малих і середніх підприємств та можливості його адаптації в ринковій економіці України
    Висновки
    Список використаної літератури

1. Світові тенденції інноваційного процесу та інноваційна діяльність підприємств України

В умовах ринкової економіки успішну діяльність підприємства забезпечує інноваційна політика, яка є визначальним інструментом у конкурентній боротьбі.

Безумовними лідерами у виробництві світової наукової продукції є США і Японія. Вважається, що приблизно 80 % усіх світових інновацій створюється в США. Витрати США на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) перевищують витрати Англії, Франції, ФРН та Італії разом узятих і становлять понад половину витрат на НДДКР розвинених країн. Така увага до НДДКР привела до того, що в США продається 90 % нових товарів і тільки 10 % старих, що надійшли на ринок більше як 5 років тому.

Другою світовою державою, що здійснює величезні витрати на новації, є Японія. За цими витратами на душу населення вона знаходиться на одному рівні зі США. Якщо раніше Японія багато інновацій запозичала із Заходу та колишнього СРСР, то сьогодні вона вийшла на перше місце у світі з виробництва суден, автомобілів, тракторів та іншої техніки.

Особливістю інноваційного процесу, який став однією з головних тенденцій світового розвитку, починаючи з 70-х років ХХ ст. і продовжується й зараз, є те, що основним творцем та розробником науково-технічної продукції стають малі науково-технічні фірми, які ще називають венчурними фірмами. Венчурні фірми - це, як правило, малі підприємства в наукомістких галузях економіки, що спеціалізуються в галузі наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень [1].

Іншою помітною тенденцією треба вважати симбіоз академічної науки і промисловості та виникнення на його основі широкої мережі технопаркових структур. Зараз загальна кількість технопарків у світі становить кілька тисяч. У США діє 140 технопарків, в Європі - 260.

Третьою тенденцією розвитку світової економічної системи є посилення державної підтримки тим суб'єктам, які займаються інноваційною діяльністю. Унаслідок зазначених тенденцій у розвинених країнах більше половини підприємств займаються інноваційною діяльністю. В Україні ситуація є протилежною. На тлі гучних декларативних заяв про підтримку і розвиток інноваційного процесу в Україні реальна ситуація свідчить зовсім про інше. Питома вага підприємств, що займаються інноваційної діяльності, є у 20-30 разів меншою, ніж у розвинених країнах, крім того, цей показник має тенденцію до зниження.

Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується всезростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинених країн. Причина цього - відсутність стабільної стратегії розвитку країни, що спричинило нестабільність і ситуативність економічних процесів. Нехтування сучасними тенденціями розвитку світової економіки може обумовлювати те, що Україна в найближчій перспективі буде повністю витіснена із ринку високотехнологічної продукції, а це безпосередньо вплине на рівень соціально-економічного стану країни та погіршення якості життя населення.

Незважаючи на те, що протягом останніх років чисельність науково-технічних працівників в Україні зменшилася вдвічі, країна ще має потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні фундаментальні та прикладні дослідження, багатогалузевий промисловий комплекс, на 30 % зорієнтований на високотехнологічне виробництво (машинобудування, приладобудування, енергетика, авіаційні та космічні технології). Україна відома у світі своїми видатними вченими, науковими колективами та наукомісткими виробництвами. Проблема полягає тільки в тому, як всім цим розпорядитися. До головних чинників, що гальмують інноваційну діяльність в Україні, можна віднести:

- відсутність достатніх джерел фінансування;

- недосконалість законодавчої бази у сфері інновацій, податкової системи;

- відсутність пільгового режиму для здійснення інноваційної діяльності;

- міграція фахівців високого рівня, науковців у США, Німеччину та інші країни;

- відсутність інформації та технологічної бази.

Ситуація, що склалася, терміново потребує виправлення, при цьому істотну допомогу може надати врахування світового досвіду організації інноваційного процесу [2].

2. Іноземний досвід державного регулювання інноваційних процесів: висновки для України

Сьогодні серед розвинених країн немає такої, де держава тими чи іншими методами не прагнула б сприяти інноваційному процесу. Аналізуючи державну політику розвинених країн щодо підтримки інновацій за ступенем державного регулювання, можна виділити два полюси. На одному знаходяться США та Велика Британія, де держава найменше втручається в економіку, зокрема й в інноваційну діяльність, на іншому - Франція та Японія, в яких держава найбільш активно підтримує інноваційний процес всіма можливими методами.

Перший полюс, який умовно можна назвати англо-американською моделлю, характеризується найповнішою автономією підприємництва в інноваційній сфері. За такої моделі вважається, що ринкові механізми самі сприяють прискоренню інноваційного процесу. Головний акцент робиться на створення сприятливих умов для ведення бізнесу взагалі, що зумовлює рівні умови для впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства [3].

Другий (франко-японський) полюс інноваційної політики характеризується досить значним впливом держави на інноваційні процеси, зокрема і неринковими методами, шляхом прямих дотацій і субсидій підприємствам і організаціям, які здійснюють інноваційну діяльність. За цієї моделі уряди визначають пріоритетні напрямки інноваційно-технологічного розвитку, яким надається суттєва урядова підтримка.

Більшість розвинених європейських країн та Канада займають проміжне положення між зазначеними полюсами інноваційної політики, одночасно розвиваючи національне бізнес-середо-вище і використовуючи пряму державну підтримку інноваційної діяльності. З посиленням міжнародних інтеграційних процесів і виробленням погодженої економічної політики у загальному економічному просторі країн, зокрема членів ЄС, з'являється нова можливість - розроблення єдиної інноваційної політики на рівні держав-членів співтовариства.

Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що за різноманіттям форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів, у всіх промислово розвинених країнах є дещо загальне, що дає змогу виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, відзначається погодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі.

На наш погляд, не можна сказати, що та чи інша модель підтримки інноваційного процесу є кращою. Вибір спрямованості державної політики залежить від багатьох чинників та особливостей інноваційного розвитку. Тоді як українська економіка намагалася вийти з кризи, застосовуючи традиційні технології, промислово розвинені країни спрямували свої зусилля на створення нової економіки, заснованої на знаннях, інформації та інноваціях. Сьогодні, маючи достатньо високий науково-технологічний потенціал, Україна недостатньо використовує його в національних інтересах. Українську інноваційну політику, яка все ще перебуває на стадії формування, можна кваліфікувати як таку, що тяжіє до англо-американської моделі, оскільки держава більше покладається на ринкові механізми стимулювання інноваційної діяльності, ніж на пряму підтримку інноваційного процесу. Але проблема полягає не в тому, що розвиток науки і науково-технічних розробок практично не фінансується державою, а в тому, що наука і економіка України розвиваються різними шляхами. Більшість розробок, виконаних вітчизняними науковцями, не мають практичного застосування у жодній галузі економіки країни. Це спричиняє фактичну ізольованість наукових установ від підприємництва, а отже, унеможливлює розвиток інноваційного процесу за рахунок ринкових важелів, оскільки інноваційна діяльність опинилася значною мірою поза межами ринку [4].

Тобто, основним завданням державної інноваційної політики мають бути заходи, спрямовані на створення умов для органічного поєднання науково-технологічного і підприємницького середовища. Держава має посилити пряму підтримку інноваційного процесу у вигляді сприяння створенню інноваційної інфраструктури, становленню науково-виробничих об'єднань тощо, але лише істотні нововведення держава повинна заохочувати фінансово, наприклад, через пільгове оподаткування або за рахунок бюджетних асигнувань. Такий підхід дасть змогу не розпилювати державні кошти на підтримку малоперспективних нововведень і сприятиме інноваціям, спрямованим на економічний прорив і забезпечення стійкого зростання. Ринкових механізмів на сучасному етапі буде недостатньо для помітної інтенсифікації інноваційного процесу в Україні.

3. Шляхи використання зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом в Україні

Перетворення технологій у головний ресурс сучасного економічного розвитку та управління ними радикально змінює всю систему свідомих дій і поведінку України як суб'єкта світового ринку. Тому є необхідним використання зарубіжних форм управління інноваційними процесами, які є недостатньо поширеними в Україні, а саме: стратегії технологічного розвитку підприємств, конкурсно-контрактна система створення науково-технічної продукції, напрямки розвитку інноваційної інфраструктури та державного регулювання інноваційної діяльності. Розглянемо ці аспекти детальніше.

Стратегії технологічного розвитку підприємств. Аналіз досвіду країн, які досягли найвагоміших успіхів у науково-технологічному розвитку, експорті наукомісткої і високотехнологічної продукції дає змогу виділити такі стратегії технологічного розвитку підприємств: стратегія «нарощування», стратегія «запозичення», стратегія «міжнародної кооперації». Основою стратегії “нарощування” є технологічний ізоляціонізм. Цей вид стратегії використовують лише деякі, як правило, дуже великі компанії, які володіють величезними технологічними фінансово-економічними і організаційними можливостями. Створені в них могутні науково-дослідні структури забезпечують технологічне лідерство у випуску масового товару, що визначає їх напрямок розвитку на технологічну відособленість і вибір стратегії нарощування конкурентних переваг за рахунок власного науково-технічного потенціалу. Однак, в Україні відсутні такі віолентні структури. Це пояснюється тим, що основними споживачами високотехнологічних продуктів спеціалізованих підприємств були військово-промисловий комплекс, електрона промисловість і загальне машинобудування, тобто галузі, які після розпаду СРСР опинилися на межі виживання. Тому застосування цієї стратегії в нашій країні є дуже складним та капіталомістким.

Стратегія “міжнародної кооперації” полягає у придбанні підприємствами країни зарубіжних модифікованих або радикальних технологій на основі використання різних форм міжнародного науково-технологічного і виробничого співробітництва. Найефективнішою формою міжнародної технічної взаємодії є розвиток спільного підприємництва.

На кінець 2007 р. в Україні було зареєстровано понад 5000 спільних підприємств (СП), серед яких лише 17 % господарюють у сфері виробництва, а обсяг випуску їх продукції становить лише 3 % вітчизняного ВВП. На думку фахівців, використання СП у розвитку пріоритетних галузей і виробництв промислово-технологічної сфери України вимагає суттєвого вдосконалення нормативно-правової бази іноземного інвестування в Україні та системи управління, що пов'язано, насамперед, із посиленням регуляторної ролі держави та відповідальності суб'єктів господарювання.

Стратегія “запозичення” полягає у використанні власної дешевої робочої сили і науково-технологічного потенціалу країни для освоєння випуску нових машин і обладнання, які виготовляються у розвинених країнах, технологічні процеси яких можуть бути скопійовані зі зразка. На мою думку, саме ця стратегія є найактуальнішою та доступною для України на сучасному етапі ії економічного розвитку [1].

Інноваційна інфраструктура. При формуванні нової моделі національної інноваційної системи, одну з ключових ролей відіграє інноваційна інфраструктура, яка забезпечує горизонтальні і вертикальні зв'язки між суб'єктами інноваційної діяльності, сприяє прискоренню трансферу знань і дифузії технологій.

Однією з таких форм управління є менеджмент циклу «наука-техніка-виробництво», до якої зокрема належать так звані технопарки, технополіси й інкубатори. Особливе місце, на наш погляд, в інноваційній інфраструктурі займають бізнес-інкубатори. У сучасному світі бізнес-інкубатором прийнято вважати інноваційну структуру, що має своєю метою підтримку утворення і розвитку нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій і т.п. Відомі випадки об'єднання декількох успішно працюючих бізнес-інкубаторів у нову структуру - технопарк.

Наступний рівень у розвитку інноваційної структури - технополіс. Він зазвичай виникає там, де переплітається діяльність сусідів-технопарків. Щодо розвитку цих структур в Україні, вони можуть бути створені на базі великих науково-промислових центрів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів), де існують могутні науково-виробничі комплекси із збалансованого розвитку регіональної економіки.

В Україні утворена активно діюча Асоціація бізнес-інкубаторів. Налагоджено інтенсивний процес обміну інформацією щодо концепцій інноваційного бізнесу і менеджменту з фахівцями із США, які мають на меті дати молодим українським дослідникам та інженерам інформацію, пов'язану з дифузією технологій з лабораторій на ринок.

Вивчаючи досвід створення інноваційних структур у країнах з перехідною економікою, треба зазначити, що створення бізнес-інкубатора, а тим більше технопарку є складною, дорогою і довгостроковою справою. Але воно дуже перспективне для України, тому що має стратегічне значення, вектор орієнтації якого спрямований у технології ХХІ ст. Але не можна очікувати від них миттєвої віддачі. Наприклад, досвід Росії показує, що період становлення і досягнення апогею діяльності технопарку становить 8-10 років. Сьогодні Україна робить перші кроки на шляху інноваційного розвитку. І технопарки при цьому грають найважливішу роль як піонерські структури, що дають змогу за недостатнього державного фінансуванні використовувати механізми цільового використовування засобів, одержуваних при виконання інноваційних проектів, для розвитку власних наукових баз за рахунок принципу реінвестування, що є сьогодні єдиною можливістю підтримки і розвитку як науково-технологічного потенціалу, так і інноваційної діяльності в країні. Очевидно, що подальше становлення і розвиток мережі бізнес-інкубаторів, наукових і технологічних парків в Україні визначатиметься як об'єктивними труднощами перехідного до ринкових умов господарювання періоду, так і національними особливостями реалізованої економічної моделі стимулювання інновацій [2,5].

4. Зарубіжний досвід управління інноваційною діяльністю малих і середніх підприємств та можливості його адаптації в ринковій економіці України

Більшість країн світу в своєму економічному розвитку використовують інновації. Питання полягає в тому, які саме інновації варто створювати та реалізовувати, чим різняться процеси впровадження інновацій та з якими наслідками вони реалізуються.

Сьогодні у більшості населення України відсутнє розуміння місця нашої держави в світовій спільноті. Закордонний досвід або не використовується взагалі, або використовується бездумно і нераціонально. Тому важливо визначити можливості адаптації закордонного досвіду в економіці України (особливо в галузі управління інноваційною діяльністю малих і середніх підприємств). Це дозволить підняти конкурентоспроможність товарів, послуг та країни в цілому.

Дослідженню проблем управління інноваціями сьогодні присвячено чимало праць, невирішеним залишається питання адаптації закордонного досвіду.

Як за кордоном, так і в Україні немає одностайності у визначенні понять МСБ (малого та середнього бізнесу). Зарубіжна статистика постійно використовує лише один критерій - кількість працюючих. Перевагами цього критерію є: показник співставний між країнами, у просторі та часі; чисельність персоналу свідчить про потужність підприємства. Недоліком даного показника є те, що кількість зайнятих у різних галузях не допускає порівняння на основі різної інтенсивності праці [5].

Відповідно даних [6], у передових державах ринкової економіки у МП зайнято майже половина працездатного населення (рис. 1). На одне МП припадає у США - 13 осіб, в Італії - 15, в Японії - 20, у Великобританії та країнах ЄС по 22 особи, у Німеччині - 27 і у Франції - 28 осіб. Частка МП у виробництві ВВП становить 50-67 %.

Питома вага МСП у загальній кількості зайнятих в країнах ЄС складає понад 70 %, а їхній вклад у ВВП становить 1/3 загального ВВП.

Подібною є ситуація у Словенії. В Росії на МСП зайнято лише 10 % працюючих, виробляють вони 12 % ВВП і одержують близько 1/3 загальнодержавного прибутку. Якщо взяти загальну модель країн з перехідною економікою, то сектор МСБ є набагато продуктивнішим і ефективнішим за сектор великих підприємств. Та відчутний вплив на загальне економічне зростання вони можуть мати тільки там, де їх частка є досить значною [4].

Важливу роль у відтворенні тенденцій закордонного досвіду інноваційного розвитку відіграє міжнародна та національна статистика.

Проблемою є те, що до цього часу не розроблено загальноприйнятих систем таких показників. Інноваційна політика світової економіки в історичному розвитку відрізняєтьс и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.