На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Мжбюджетн вдносини в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 20.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План:
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В  УКРАЇНІ
1.1.Поняття та  механізм міжбюджетних відносин
1.2. Основні етапи  розвитку міжбюджетних відносин  на Україні
1.3. Законодавча  база формування міжбюджетних  відносин на Україні
РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ДІЇ МЕХАНІЗМУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз доходів і видатків державного бюджету
2.2. Принципи  формування і використання місцевих бюджетів
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ  МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
3.1. Стан і проблеми міжбюджетних відносин в Україні
3.2. Удосконалення міжбюджетних відносин як елемент реформування місцевих бюджетів 
 
 

 
 

      РОЗДІЛ 1 

       
      ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 
 

      Поняття та механізм міжбюджетних відносин
 
    Чітке розмежування обов'язків між органами влади, яке передбачає закріплення за кожним рівнем як власного доходу, так і відповідної частки загальнодержавних податків для фінансування покладених на них обов'язків, повинно стати основоположним принципом побудови системи державних фінансів. Такий підхід дає можливість не тільки здійснювати ефективну фінансову та бюджетну політику, а й точно оцінювати внесок кожного рівня влади в економічний розвиток регіону. Тим самим досягається прозорість системи фінансових відносин, яка виключатиме суб'єктивізм та застосування суто диктаторських важелів впливу органів вищого рівня на нижчий. Водночас така система забезпечуватиме можливість реального контролю за витрачанням коштів як з боку відповідних державних органів, так і громадськості. Крім того, розподіл має бути стабільним, оскільки однією з головних причин неспроможності місцевих бюджетів забезпечити фінансування необхідних мінімальних видатків полягає у відсутності сталих джерел надходження коштів.
      Одним з пріоритетних завдань в Україні  залишається питання фінансового  забезпечення діяльності місцевих органів  влади, бюджетна спроможність місцевого самоврядування виконати надані йому законами України повноваження.
      З 2000 p. трансферти місцевим бюджетам почали обчислюватися за єдиною для всіх територій формулою. Очевидно, що ця формула не враховує всіх особливостей на місцях, що тягне за собою значні нарікання з боку місцевої влади, але, з іншого боку, вона є прогресивним фактором реформування міжбюджетних відносин.
      Бюджетний кодекс визначає загальні положення  здійснення міжбюджетних відносин, метою  регулювання якими є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених  законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які  повинні забезпечувати виконання  цих повноважень. Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України .
      Бюджетне  законодавство визначає види видатків, що виконуються за рахунок коштів окремих ланок бюджетної системи, і таким чином конкретизує  бюджетні повноваження відповідних  органів державної влади та місцевого  самоврядування.
      Зокрема, згідно зі ст. 82 БК України видатки  на здійснення повноважень, що виконуються  за рахунок коштів державного бюджету  та місцевих бюджетів, поділяються  на:
      1) видатки на забезпечення конституційного  ладу держави, державної цілісності  та суверенітету, незалежного судочинства,  а також інші передбачені кодексом  видатки, які не можуть бути  передані на виконання Автономній  Республіці Крим та місцевому  самоврядуванню. Ці видатки фінансуються  за рахунок коштів Державного  бюджету України;
      2) видатки, які визначаються функціями  держави та можуть бути передані  на виконання Автономній Республіці  Крим та місцевому самоврядуванню  з метою забезпечення ефективнішого  їх виконання на основі принципу  субсидіарності;
      3) видатки на реалізацію прав  та обов'язків Автономної Республіки  Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер  та визначені законами України.
      Видатки, визначені у пунктах 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з  Державного бюджету України.
Розмежування  видів видатків, визначених у пунктах 2 і 3 ст. 82 Кодексу, між місцевими  бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють на такі групи:
      1) перша група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  необхідне першочергове надання  соціальних послуг, гарантованих  державою, і які розташовані найближче  до споживачів. Ці видатки здійснюються  з бюджетів сіл, селищ, міст  та їх об'єднань;
      2) друга група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  надання основних соціальних  послуг, гарантованих державою для  всіх громадян України. Ці видатки  здійснюються з бюджетів міст  республіканського Автономної Республіки  Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;
      3) третя група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  гарантовані державою соціальні  послуги для окремих категорій  громадян, або фінансування програм,  потреба в яких існує в усіх  регіонах України. Ці видатки  здійснюються з бюджету Автономної  Республіки Крим та обласних  бюджетів 
      З бюджетів міст Києва та Севастополя  здійснюються видатки всіх трьох  груп.
      Реформування  міжбюджетних відносин, яке поступово  відбувається в Україні, нормативним  підґрунтям якого став прийнятий  Бюджетний кодекс, має на меті розв'язання кількох актуальних завдань для  органів державної влади та місцевого  самоврядування. Зокрема, перед Україною стоїть завдання забезпечити в повному  обсязі місцеві бюджети фінансовими  ресурсами, необхідними для виконання власних та делегованих повноважень. Мають бути створені умови для економічної заінтересованості місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а також розширювати базу оподаткування.
      Місцеві органи заінтересовані збільшити питому вагу власних джерел надходжень у  структурі місцевих бюджетів. Однією з підстав реалізації такої мети є запровадження єдиного алгоритму  обчислення планових обсягів доходів  місцевих бюджетів. Зокрема, базовим  чинником при розрахунку мінімальної  кількості видатків, необхідних для  фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної  забезпеченості, що використовується для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість  мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо та коригується коефіцієнтами. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних  програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.
      Здійснюючи  розмежування видаткових повноважень  між державним та місцевими бюджетами, а також між власними та делегованими повноваженнями бюджетів місцевого  самоврядування, слід паралельно запровадити  й стимули для ефективнішого  використання бюджетних коштів.
      Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні  громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах  кошти відповідних бюджетів для  виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного  значення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень  Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею  відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету  у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного  значення) ради можуть передавати видатки  на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.
      Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого і поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.
      У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні  трансферти місцевим бюджетам:
      1) дотація вирівнювання бюджету  Автономної Республіки Крим, обласним  бюджетам, бюджетам міст Києва  та Севастополя, районним бюджетам  та бюджетам міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення;
      2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;
      3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, встановлених  державою;
      4) субвенція на виконання інвестиційних  проектів;
      5) інші субвенції .
      Закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний  перелік та розмір дотацій вирівнювання та субвенцій. Зокрема, в законі на 2003 p. передбачено здійснення дотацій усім регіонам України та деяким містам обласного значення. Те саме стосується і субвенцій.
      Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу запланованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Вона не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.
      На  відміну від дотацій, субвенції  мають чітко визначене цільове  призначення. Їх надання супроводжується  обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або  у зв'язку з нецільовим використанням  ці кошти мають бути повернені. Надання  субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.
      Надання державою податкових пільг, що зменшують  доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням  змін до Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбачають надання субвенції  на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.
      Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.
      Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.
      Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть передбачатися у складі їх бюджетів, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад визначаються відповідною угодою сторін.
      Розподіл  обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого  Законом про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва  та Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим, міст обласного  значення і районними бюджетами  визначається на основі формули, яку  затверджує Кабінет Міністрів України.
      Формула має враховувати такі параметри:
      1) фінансові нормативи бюджетної  забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
      2) кількість мешканців та кількість  споживачів соціальних послуг;
      3) індекс відносної податкоспроможності  відповідного міста чи району;
      4) прогнозний показник кошика доходів  бюджетів місцевого самоврядування  для бюджетів міст Києва та  Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення, і прогноз  доходів, визначених ч. 2 ст. 66 цього  Кодексу, для районних бюджетів;
      5) коефіцієнт вирівнювання 
      Безпосереднє  надання дотацій вирівнювання та субвенцій з бюджету вищого рівня  до нижчого здійснюють органи Державного казначейства України.
      З прийняттям Бюджетного кодексу частку міжбюджетних трансфертів у фінансуванні потреб місцевих бюджетів збільшено. Проте  Кодекс не передбачає заінтересованості  в ефективному використанні трансфертних бюджетних коштів і не стимулює регіони  до економічного розвитку, оскільки містить  достатньо дискримінаційний механізм вирівнювання доходів, тобто тим, у  кого доходів не вистачає, додаткову  потребу в коштах буде компенсовано переважно за рахунок інших бюджетів. Останні як винагороду одержують  лише 10% приросту доходів. Наприклад, в  АРК 14 аграрних районів, що займають 70% території Криму, є дотаційними. Питома вага трансфертів з державного бюджету в їх доходах становить 70-80%, і лише 20-30 % – власні надходження  .
      Як  один з напрямів вирівнювання Бюджетний  кодекс передбачає зміну розміру  дотації вирівнювання, що надається  з державного бюджету місцевим у  найближчі п'ять років. Зокрема, починаючи  з 2001 p. може застосовуватися міжбюджетний трансферт з Державного бюджету України на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ, розмір якого встановлюється у таких пропорціях:
      1) перший рік – 5% від загального  обсягу дотації вирівнювання  з Державного бюджету України місцевим бюджетам; 2) другий рік – 4% від загального обсягу дотації вирівнювання; 3) третій рік – 3% від загального обсягу дотації вирівнювання; 4) четвертий рік – 2% від загального обсягу дотації вирівнювання; 5) п'ятий рік – 1% від загального обсягу дотації вирівнювання .
      Відповідно, бюджети сидять на трансфертах як на голці, і не заінтересовані в отриманні  додаткових доходів, оскільки на цю суму буде зменшено дотації з вищого бюджету.
      Деякі представники влади вважають, що запропоновані  Кодексом механізми формування місцевих бюджетів небезпечні споживацьким ставленням місцевої влади до ресурсів центрального бюджету .Місцева влада прагнутиме завищити розмір витрат, в результаті чого левову частку навантаження щодо фінансування потреб місцевих бюджетів буде покладено на держбюджет, тобто основну масу платників податків.
      Чинна методика коректування планованого  надходження доходів виходячи з  фактичного виконання бюджету за останні роки не враховує втрати місцевих бюджетів у зв'язку з різкою зміною економічної кон'юнктури або форс-мажорних обставин. Гостріше ця проблема відчувається у регіонах, де бюджет залежить від  великих містоутворюючих підприємств.
      Реформування  міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної  системи країни та проведення повноцінної  адміністративної реформи, спрямованої  на встановлення оптимального адміністративно-територіального  поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування. Одним з головних завдань у  галузі обігу державних фінансів є запровадження процедури прозорого  використання бюджетних коштів, забезпечення фінансової стабільності місцевих бюджетів через затвердження джерел їх наповнення на довготривалій основі. 

      1.2.Основні  етапи розвитку міжбюджетних  відносин на Україні 

      Власна  модель міжбюджетних відносин на Україні  почала формуватися з прийняття  Конституції України 1996 року, яка  створила передумови для розвитку принципів  децентралізму, запровадження так  званого бюджетного федералізму, оскільки конституційні положення передбачають розмежування і самостійність державного і місцевих бюджетів. 
      Інституційну  реформу із запровадження бюджетної  самостійності продовжено і доповнено  положеннями закону “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року та ратифікацією Верховною Радою України в липні 1997 року Європейської хартії місцевого самоврядування.
          В Україні до недавніх пір  міжбюджетним відносинам приділялася  недостатня увага. Так, в законі "Про бюджетну систему України"  міжбюджетні відносини не були  визначені, а сама бюджетна  система розглядалась як простий  перелік бюджетів - Державного, республіканського,  бюджету АР Крим та місцевих  бюджетів. У межах радянської системи міжбюджетні зв’язки формувалися за традиційною моделлю бюджетної “матрьошки”. Міністерство фінансів України готувало проект державного бюджету, а також пропозиції щодо розподілу бюджетних ресурсів між державним бюджетом і бюджетом Автономної Республіки Крим та обласними бюджетами. При цьому обсяги дотацій і відрахувань від загальнодержавних податків і зборів визначалися під час напружених політичних торгів між Міністерством фінансів України та представниками органів влади Автономної Республіки Крим і областей. У такий самий спосіб виконавчі органи АРК і областей формували міжбюджетні відносини з бюджетами міст і районів, а ті, відповідно — з бюджетами місцевого самоврядування. Видатки місцевих бюджетів визначали на основі фінансового забезпечення існуючої мережі бюджетних установ, встановлення ж обсягів міжбюджетних трансфертів відбувалося під впливом суб’єктивних факторів, тому трансфертні рішення були непрозорими та непередбачуваними. Формування бюджету за принципом бюджетної “матрьошки” не заохочувало місцеві бюджети до ефективного управління бюджетними ресурсами: стара бюджетна система спонукала місцеві органи влади завищувати свої видаткові потреби і занижувати свої доходні ресурси з метою отримання більшого обсягу бюджетних ресурсів на стадії формування міжбюджетних відносин.
      Отож, до прийняття Бюджетного кодексу  існувало три рівні бюджетної  системи відповідно до системи адміністративно-територіальної підпорядкованості: центральний, обласний та районний з містами обласного  значення. Тобто, місцеві бюджети не були самостійними бюджетними одиницями, а значною мірою залежали від волі обласної та районної влади, що, звичайно, аж ніяк не сприяло реалізації принципів місцевого самоврядування в Україні.
         Законодавча невизначеність міжбюджетних відносин мала своїм наслідком  нестабільність переліку податків, які  закріплювалися за місцевими бюджетами. За такої схеми майже повністю виключалася можливість середньострокового планування, не кажучи вже про довгострокове, що призводило до невизначеності цілей  і пріоритетів регіонального  розвитку.
         Дисбаланс міжбюджетних відносин обумовив парадоксальну ситуацію, за якої протягом 9 років існування  України як незалежної держави в  і без того дефіцитному Державному бюджеті хронічно недовиконувалася дохідна частина (а за нею недовиконувалася і витратна), тоді як планові надходження  до місцевих бюджетів постійно перевиконувалися.
         Бюджет 2000 року ознаменував початок структурної реформи бюджетної системи та міжбюджетних відносин. Суттю нової політики міжбюджетних відносин стало різке збільшення частки коштів, що розподіляються через Державний бюджет, за рахунок зменшення частки коштів, що розподіляються через місцеві бюджети. Відмітимо, що протягом 2000 року в Україні було введено систему казначейського виконання бюджетів. Завдяки цьому вдалося значно покращити прозорість формування і виконання як центрального, так і місцевих бюджетів. Однак в цих умовах місцеві бюджети опинилися в досить скрутному становищі: з одного боку, їх обмежили в фінансових ресурсах, з другого - зменшили можливості маневрувати наявними коштами, посиливши контроль. Позбавлені власних стабільних податкових надходжень, органи місцевої влади не можуть стимулювати економічний розвиток та здійснювати належну бюджетну політику на регіональному рівні.
         Державний бюджет 2001 року носив ще в більший мірі мобілізаційний характер. Закон про Держбюджет на 2001 рік запровадив нову систему розрахунку місцевих бюджетів на основі формульного підходу до визначення витрат на всі види соціального захисту. Оскільки ці нормативи визначаються чиновниками центральних органів влади, реальність і ефективність формульних розрахунків залежать від вірогідності і якості статистичних даних, які в Україні часто викликають обгрунтовані нарікання, а великий ступінь суб'єктивності у визначенні потреб пересічного громадянина суттєво збільшує ймовірність некоректного визначення потрібного обсягу коштів.
         Вирішальним етапом розвитку міжбюджетних відносин стало  прийняття Верховною Радою 21 червня 2001 року Бюджетного кодексу, який буде розглянуто детальніше у наступному підрозділі.
      Прийняття Бюджетного кодексу спричинило фундаментальні зміни всієї бюджетної системи  України, а саме:
    проведено впорядкування бюджетного устрою;
    встановлено принципи побудови та функціонування бюджетної системи;
    регламентовано стадії бюджетного процесу;
    закладено підвалини реформування міжбюджетних відносин;
    закріплено концептуальні засади казначейського обслуговування коштів бюджетів;
    визначено засади створення системи бюджетного контролю;
    уніфіковано бюджетну термінологію.               
 
         1.3 Законодавча база  формування міжбюджетних відносин  на Україні 

Міжбюджетні відносини на Україні регулюються  такими нормативними актами:
    Конституцією України
    Бюджетний кодексом України
    Законом України „Про місцеве самоврядування”
    Законом України „Про державний бюджет України на 2001 рік” та ін.
    Постановою  КМУ „Про затвердження Порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій, коштів,що передаються до бюджету вищого рівня) та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік” від 29.12.2000 та ін.
    Європейською Хартією місцевого самоврядування (див.Додаток 2)
      Прийняття Бюджетного кодексу стало першим кроком до реформування бюджетної системи  згідно з Конституцією України та нормами і стандартами відповідного законодавства Європейського Союзу. Основні положення Бюджетного кодексу  України здобули підтримку і  схвалення на Восьмій сесії Ради Європи, що відбулася 13 листопада 2001 року в Страсбурзі.
       Основним  завданням Бюджетного Кодексу було впорядкування бюджетного устрою відповідно до чинних законодавчих положень про закріплення бюджетної самостійності за органами місцевого самоврядування.
      Для реалізації цього завдання Бюджетний  кодекс забезпечив прямі взаємовідносини  між державним бюджетом і 171 бюджетами  міст обласного (республіканського  АРК) значення, 488 бюджетами районів, 24 обласними бюджетами, бюджетом АРК, бюджетами міст Києва та Севастополя.
      Кодекс  уперше визначає суть міжбюджетних відносин як відносин між державою та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення ресурсами, необхідними для виконання  ними функцій, передбачених Конституцією України та законодавством. Метою  регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між  повноваженнями на здійснення видатків, закріплених за бюджетами законодавством України, та бюджетними ресурсами, які  повинні забезпечувати виконання  цих повноважень. Згідно з новим підходом обласні і районні бюджети та бюджети міст і селищ діють паралельно і незалежно один від одного.
      Бюджетний кодекс врегульовує основи функціонування бюджетної системи унітарного типу, правовий статус суб’єктів міжбюджетних відносин, визначає порядок врегулювання міжбюджетних відносин на засадах стабільності та передбачуваності ресурсів місцевих бюджетів, стимулює місцеві органи влади до розвитку свого економічного потенціалу.
      Для досягнення основної мети регулювання  міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки  місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів  і видатки, що при цьому не враховуються.Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу.
      Сільські, селищні та міські ради можуть також  передавати видатки на виконання  всіх або частини власних повноважень  районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді  міжбюджетного трансферту. Можливість об'єднувати бюджетні кошти для фінансування спільних програм дає змогу реалізувати  суспільно-корисні заходи, які для  одного бюджету є складними або  взагалі неможливими.

Основні засади формування доходів місцевих бюджетів

      Положення статті 61 п.4 Закону України "Про місцеве  самоврядування в Україні" декларують, що "самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом  загальнодержавними доходами.." Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України" (стаття 15), який урегульовував це питання до прийняття  Бюджетного кодексу, обсяг відрахувань  до міських (міст районного значення), селищних, сільських бюджетів від основних податків визначався радою народних депутатів вищого рівня (районного) і щорічно змінювався.
      Перелік доходів, що закріплюються за місцевими  бюджетами та бюджетами місцевого  самоврядування, визначено у статтях 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу України  за видами бюджетів та видами податків і зборів, що зараховуються до цих  бюджетів. Безумовним досягненням у  частині формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що Бюджетний кодекс України  закріпив на стабільній основі не тільки перелік доходів бюджетів місцевого  самоврядування, а й постійні відсотки їх розмежування між видами бюджетів. У таблиці 3 наведено частки зарахування  до місцевих бюджетів надходжень від  прибуткового податку з громадян та плати за землю, які встановлені  Бюджетним кодексом на постійній  основі.
Таблиця 3. Нормативи зарахування прибуткового податку з громадян та плати за землю за видами місцевих бюджетів
      
      Назва бюджетів       Прибутковий податок з громадян       Плата за землю
      Бюджет  АРК та обласні бюджети       25%       25%
      Бюджети міст республіканського (АРК) і обласного  значення       75%       75%
      Районні бюджети       50%       15%
      Бюджети сіл, селищ, міст районного значення       25%       60%
      Бюджети міст Києва і Севастополя       100%       100%
 
      Важливим для забезпечення самостійності місцевих бюджетів є неприпустимість перегляду основних положень формування міжбюджетних відносин протягом фінансового року. Втрати в доходах і додаткові витрати, що виникають у ході виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, пов'язаних чи зі зміною законодавства, чи з рішеннями, прийнятими вищими органами влади, не повинні компенсуватися з бюджетів інших рівнів. Відповідно до статті 67 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов’язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів.
        У Бюджетному кодексі вводиться  поняття “кошика доходів місцевого самоврядування” для бюджетів територіальних громад (сіл, селищ, міст та їх об’єднань). Кошик доходів визначається як сукупність доходних джерел, що закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні трансфертів цим бюджетам (частина друга статті 64).
      Доходами, що враховуються при визначенні обсягів  міжбюджетних трансфертів, вважаються ті які, закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими  нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша  за суму видатків, переданих державою і обрахованих за формулою, то на різницю даному місцевому бюджету  надається трансферт (дотація вирівнювання).
      Доходами, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються такі, що повністю залишаються  в розпорядженні відповідного бюджету  та не враховуються у розрахунках  обсягів дотації вирівнювання або  обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в  межах діючого законодавства  повністю передані на розгляд місцевих органів влади. Склад власних  доходів так званого “другого кошика” визначено у статті 69 Бюджетного кодексу. Структура власних доходів бюджетів місцевого самоврядування включає надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 60% надходжень від плати за землю для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ, доходні джерела формування бюджету розвитку та інші надходження, передбачені кодексом.
      Малий та середній бізнес, що розвивається на території місцевих громад, відіграє визначальну роль у наповненні цього  кошика. Саме він є платником місцевих податків і зборів та інших власних  надходжень місцевого бюджету.
      Положення Бюджетного кодексу щодо розподілу  міжбюджетних трансфертів між державним  і місцевими бюджетами спрямовано на забезпечення таких основних вимог:
    механізм розподілу міжбюджетних трансфертів має виконувати порівняльну та стимулюючу функції;
    розподіл міжбюджетних трансфертів слід проводити за єдиною методикою на основі прозорих формул (для можливості перевірки розрахунків) та на підставі об'єктивних критеріїв бюджетної забезпеченості;
    у розрахунках бюджетної забезпеченості не можуть використовуватися звітні показники фактичних видатків місцевих бюджетів: необхідна об'єктивна і прозора оцінка відносного рівня видаткових потреб у розрахунку на одного мешканця чи отримувача бюджетної послуги;
    встановлення обсягів міжбюджетних трансфертів до рівня бюджетів місцевого самоврядування у законі про державний бюджет на наступний рік (в абсолютних сумах);
    додержання стабільності в обсягах і принципах розподілу міжбюджетних трансфертів, що має забезпечити максимальний рівень передбачуваності прогнозування в місцевих бюджетах обсягів міжбюджетних трансфертів на середньострокову перспективу.
      У Бюджетному кодексі міжбюджетні  трансферти поділені на три групи.
      До  першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків:
    дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету;
    трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.
      До  другої групи належать трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції:
    субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету;
    субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);
    субвенція на виконання інвестиційних проектів;
    субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
    субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
    інші субвенції.
      До  третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.
      Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі.
        У разі, якщо місто чи район  мають перевищення доходів над  плановими видатковими потребами,  здійснюється негативний трансферт  (кошти, що передаються до державного  бюджету), обсяг якого визначається  за допомогою формули, що застосовується  для обрахунку всіх трансфертів. 
      Держава, визнавши, що видатки на соціальний захист є пріоритетом державної  бюджетної політики, передбачає цільові субвенції на фінансування програм соціального захисту з державного бюджету бюджетам міст Києва та Севастополя, Автономній Республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст обласного значення та районам.
      Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету  Автономної Республіки Крим. Право  на подальший розподіл цільових коштів між органами місцевого самоврядування належить Верховній Раді АРК та обласним радам, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується  певною територією. В такий спосіб визнається і підкреслюється провідна роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Пріоритетне право  на отримання субвенцій на виконання  інвестиційних проектів при цьому  мають ті органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний  обсяг видатків на утримання бюджетних  установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами  бюджетної забезпеченості.
      Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.
      Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною  неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й  забезпечити кожному місцевому  самоврядуванню можливість надавати соціальні  послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних органів місцевого самоврядування на рівні області, міста та району.

Індекс  відносної податкоспроможності

      Визначення  об’єктивного рівня податкового  потенціалу окремого бюджету відносно інших місцевих бюджетів здійснюється за допомогою індексу відносної  податкоспроможності. Цей показник відображає рівень розвитку податкової бази та не створює в органів місцевого  самоврядування негативних стимулів до нарощування податкових надходжень до місцевих бюджетів. 
      Індекс  податкоспроможності бюджетів місцевого  самоврядування визначається як відношення середньодушового кошика доходів, які враховуються при визначенні обсягу трансфертів бюджету, до аналогічного кошика в середньому по місцевих бюджетах України. Після того як індекси відносної податкоспроможності визначено, їх не можна переглядати частіше ніж раз на три роки: це має стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.
      Таким чином, запровадження індексу відносної  податкоспроможності в розрахунку міжбюджетних трансфертів надає  органам місцевого самоврядування низку переваг у формуванні доходної частини місцевих бюджетів, а саме:
    підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні податкових недоїмок. Через стабілізацію індексу відносної податкоспроможності стягнення податкових недоїмок не має позначитися на обсязі трансфертів або обсязі вилучення коштів з місцевих бюджетів в наступному бюджетному періоді.
    підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в більш ефективному використанні наявної податкової бази, зокрема у відмовленні від надання необґрунтованих податкових пільг та введенні нових чи скасуванні діючих видів місцевих податків і зборів, у відношенні яких органи місцевого самоврядування користуються таким правом.
    підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні тіньової економіки, в тому числі шляхом виявлення незареєстрованних платників податків, упорядкування роздрібної торгівлі, посилення контролю за поданням декларацій фізичними особами і звітністю підприємств;
    підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування у виявленні й реєстрації таких платників податків, що зареєструвалися на податковий облік на іншій території, але здійснюють економічну діяльність на території даного місцевого бюджету (це стосується і структурних підрозділів підприємств, зареєстрованих як платники податку на інших територіях).

Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

      У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів  між державним і місцевими  бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів  України. Окрім цього, в статті встановлено  ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:
    фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
    кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;
    індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
    прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;
    коефіцієнт вирівнювання.
       Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету  міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ti), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vi), прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території (Di) із застосуванням коефіцієнта вирівнювання ?i за єдиним типом формули:
      Прогнозні показники видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості з застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.
      Розрахунок  прогнозного показника обсягу кошика доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, та доходів, передбачених пунктами 1, 3 –5 частини другої статті 66 Бюджетного кодексу України, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, в якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків, згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад.
      Розрахунок  обсягу доходів, закріплених за місцевими  бюджетами, здійснюється на підставі прогнозного  обсягу доходів зведеного бюджету  України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період.
      У разі, якщо місцевий бюджет має перевищення  розрахункового обсягу доходів над  розрахунковими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт до державного бюджету у вигляді коштів, що передаються до державного бюджету. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання .
      Зазначені кошти є додатковим фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, що розподіляється органами місцевого самоврядування між галузями, видатки на які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.  

 

       РОЗДІЛ 2
      ОЦІНКА  ДІЇ МЕХАНІЗМУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз доходів і видатків державного бюджету
      Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з’ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету».
      Державні  доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням  фінансових ресурсів у розпорядженні  держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави  і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні  державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне  місце у складі централізованих  державних доходів, але це поняття  більш вузьке, ніж доходи держави.
      Державні  видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням  централізованих і децентралізованих  доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему  бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки  державного бюджету — це лише частина державних видатків.
      Доходи  і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать  фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.
      Формою  прояву категорії доходи бюджету  служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в  бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.
      Головне матеріальне джерело доходів  бюджету — внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, — тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) від-ображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є затрудненим, а фінансування бюджетних витрат — невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Разом з тим за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи — це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду — на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії — різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.
      Склад бюджетних доходів, їх структура  органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного  доходу і визначаються фінансовою політикою  держави.
      Доходи  бюджету класифікують за різними  ознаками. Залежно від методів  мобілізації доходи бюджету поділяють  на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх  бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних  бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:
      доходи  від використання майна, що перебувають  у державній власності (орендна  плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних  коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником  яких є держава; повернення державних  і бюджетних креди-тів та ін.);
      доходи  від продажу майна, що перебувають  у державній та комунальній власності;
      проценти  і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер жаві в майні господарських товариств;
      доходи  від платних послуг що надаються  органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також  бюджетними установами;
      кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);
      інші  неподаткові доходи.
      У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.
      В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а  також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.
      Доходи  бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:
      державного  устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;
      рівня бюджетної системи, за яким закріплюються  доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;
      джерел  надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;
      конкретних  видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок  на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);
      громадянства  суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.
      Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу  коштів бюджетного фонду держави.
      Формою  прояву цих відносин є конкретні  види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення  кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.
      Витратна  частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних  програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються  у вигляді субсидій, кредитів, державних  гарантій і поручительств для  фінансової підтримки фермерських  господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.
      З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією  і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших  ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.
      Функціональний  поділ видатків дає змогу виявити  пропорції в розподілі бюджетних  коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі  суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості  усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.
      
      Функції держави        Видатки бюджету
      Управлінська       державне  управління;       судова  влада і прокуратура;
      правоохоронні органи і служба безпеки;
      фінансові і митні органи;
      міжнародні  відносини
      Оборонна       національна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони, навчальних організацій Товариства сприяння обороні України та ін.)
      Соціальна       соціальний  захист і соціальне забезпечення населення (витрати на індексацію доходів  і заробітної плати працівників  закладів та установ, що фінансуються з бюджету; виплати компенсацій населенню на дітей; пенсії та виплати компенсацій військовослужбовцям і членам їхніх сімей; кошти на охорону материнства і дитинства; допомога малозабезпеченим верствам населення);       соціальна сфера (освіта; підготовка кадрів; культура; мистецтво; засоби масової інформації; охорона здоров’я; молодіжні програми; фізична культура і спорт)
      Економічна       економічна  діяльність держави (капітальні вкладення; фінансування реконструкції підприємств; нарощування виробництва споживчих  товарів і продукції виробничого  призначення тощо);       фундаментальні  наукові дослідження
      Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні  бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і  фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і  соціальної інфраструктури (оплата праці  державних службовців, закупівля  предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних  послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.
      Важливим  критерієм класифікації витратної  частини бюджету є предметне  спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.
      В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки  на галузі і види діяльності. З урахуванням  цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.
      Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників  бюджетних коштів — відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство  або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.