На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Американська вйна у Вєтнам

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 20.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?22
 
 
Курсова робота
 
 
Американська  війна у В’єтнамі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Київ-2010
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
План :
 
Вступ ……………………………………………………………………………….. 3
Розділ I     Джерела та історіографія …………………………………………....…5
Розділ II    Політична ситуація у В'єтнамі напередодні війни……………….......7
Розділ III  Причини та цілі американського втручання у В'єтнам……………....9
Розділ IV   Хід війни та її закінчення …………………………………………....13
Висновки  …………………………………………………………………………..33
Список використаної літератури …………………………………………………36
Список скорочень. ………………………………………………………………....39
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вступ
Актуальність проблеми полягає в тому , що пряма чи опосередкована участь могутніх держав у місцевих конфліктах стала характерною рисою міжнародних відносин другої половини XX початку XXI ст. Прагнення розширити сферу свого впливу, здійснювалось у формі створення «дружнього »режиму. Саме це привело В'єтнам до громадянської війни з участю зовнішніх сил. Інтерес «супердержав» до В'єтнаму був обумовлений вигідним географічним та геополітичним положенням країни,що дозволило б контролювати всю Південно-східну Азію. Країни «третього світу» ,в умовах конфліктів намагались вирішити свої проблеми ,шляхом втягування в них могутніх держав. В'єтнам не був виключенням : комуністичний уряд Північного В'єтнаму намагався об’єднати країну під своєю владою,а уряд Південного В'єтнаму прагнув зберегти владу,спираючись на зовнішні сили. СРСР та США боролися за вплив в Південно-східній Азії. Радянський уряд підтримував Північний В'єтнам(ДРВ) і надавав йому фінансову та технічну,а не розголошуючи і військову допомогу. Південному В'єтнаму допомагали Сполучені Штати ,вони надавали військову та економічну допомогу,направляли військових радників,а з 1962р.фактично приймали участь у війні.
Політика президента Дж.Кеннеді заснована на ідеях «боротьби з комуністичними загрозами» , «контрпартизанській стратегії » і «укріплення демократії» у В'єтнамі,у результаті призвела до безпосереднього втручання США в конфлікт у В’єтнамі. Нова політика США призвела до заміни диктатури Нго Динь Дьема на таку ж диктатуру Нгуен Ван Тхиеу,настільки ж далеку від демократії, як і режим його попередника. Дж. Кеннеді вважав,що саме події у В'єтнамі є необхідними для підняття авторитету своєї країни і для зберігання свого впливу в Азії.
Американська політика по відношенню до В'єтнаму має аналогію в сучасній міжнародній ситуації. Участь США  на початку XXI ст.  в локальних конфліктах є одним із чинників міжнародних відносин. США активно використовували силу для затвердження свого впливу в різних регіонах світу (наприклад, в Афганістані у 2001-2002 рр.., В Іраку, 2002-2003 рр..; В обох випадках вторгнення завершилося формуванням «дружнього» режиму).
Американське керівництво вважає за краще вирішувати зовнішньополітичні проблеми силовими методами та нав'язує західну культуру і спосіб життя. В основі зовнішньої політики США, поряд з політичними,знаходяться і економічні міркування, зокрема, прагнення забезпечити контроль над сировинними  ресурсами регіону. В офіційних заявах втручання підноситься як боротьба США з зовнішньою загрозою (з комунізмом в 1960-і рр.., з тероризмом на сучасному
етапі).
Ця проблема залишається актуальною тому ,що США проводили таку зовнішню політику не лише на початку 1960-х р, але й в ХХІ ст.
Мета роботи - дослідити війну у В'єтнамі,проаналізувати політику США по відношенню до В'єтнаму та результати в'єтнамської війни.
Для досягнення цієї мети автор вирішує низку наступних завдань:
1)Дослідити політичну ситуацію у В'єтнамі напередодні війни.
2)Проаналізувати причини американського втручання у В'єтнам.
3)Дослідити хід війни.
4)Дослідити закінчення в'єтнамської війни
Хронологічні рамки охоплюють період з 1954 по 1975 рр.. Вони визначені початком втручання США у внутрішні справи В'єтнаму і завершуються закінченням збройного конфлікту і підписанням Паризької угоди.
Об’єкт дослідження - зовнішня політика США відносно В'єтнаму.
Предмет дослідження - особливості військово-політичної стратегії США в період збройного конфлікту у В'єтнамі.
Територіальні рамки дослідження  включають в себе територію Демократичної республіки В'єтнам та Республіки Південний В'єтнам.
Структура.
Робота складається із вступу, основної частини, яка складається з чотирьох  розділів , висновку  та списку використаної літератури,списку скорочень.
 
 
 
Розділ I     Джерела та історіографія .
Даній темі присвячено багато літератури. При написанні курсової  роботи була використана російська та американська література. Що стосується україномовних видань, треба зазначити, що,практично відсутня література, присвячена війні у В’єтнамі .
Аналізуючи документи  можна виділити: "Угоду  про припинення військових дій у В'єтнамі (1954)","Тонкінську резолюцію(1964)", "Паризьку мирна угоду(1973)".
Угода  про припинення військових дій у В'єтнамі була укладена на Женевській конференції в м. Женеві 20.07.1954.Основні пункти угоди по В'єтнаму передбачали: 1) тимчасовий поділ країни на дві частини приблизно по 17-й паралелі і встановлення демілітаризованої зони між ними; 2) заборону на нарощування озброєнь в обох частинах країни; 3) створення міжнародної контрольної комісії в складі представників Індії, Польщі та Канади; 4) проведення 20 липня 1956 загальних виборів у парламент єдиного В'єтнаму. Женевські угоди не були підписані США.
Важливою для нас є Тонкінська резолюція , ухвалена 7 серпня 1964 року Конгресом США. Вона надавала право президенту Джонсону вжити всіх необхідних заходів, включаючи використання збройних сил, для збереження свободи всіх країн, що входять до Договору колективної безпеки Південно-Східної Азії. Ця резолюція стала правовою основою для відправлення до Південного В'єтнаму американських підрозділів і початку бомбардувань Північного В'єтнаму без формального оголошення війни.
Паризька мирна угода (Паризька хартія про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі) - дипломатичне угода, підписана в Парижі 27 січня 1973р. сторонами,які брали участь у В'єтнамській війні.
Угода була підписана міністрами закордонних справ Північного В'єтнаму, Південного В'єтнаму, США і Тимчасового революційного уряду Республіки Південний В’єтнам. Хартія припинила В'єтнамську війну, яка йшла з кінця 1950-х років у вигляді громадянської війни між двома частинами В'єтнаму з наступним втручанням США та низки інших держав.
Серед радянських джерел в першу чергу треба відмітити колективну роботу істориків-в'єтнамістів,які поставили собі за мету показати багатолітню визвольну війну в’єтнамського народу проти іноземних загарбників. Видана Академією Наук СРСР під редакцією Е.П.Глазунова, І.С.Казакевича,В.М.Солнцева книга «В’єтнам у боротьбі». Найголовнішим для нас є ІV(В'єтнам і імперіалістична агресія США) розділ. В якому використані важливі джерела :«Нариси історії В'єтнаму. Ханой» 1977р., «Секрети секретних служб США».М ., 1973р.
Книга «Країни Індокитаю: шлях боротьби та звершень»,яку написали М.П.Ісаєв та Е.П.Глазунов, є першим в радянській історіографії узагальненням досліджень революційного процесу у трьох країнах Індокитаю - В'єтнамі,Лаосі та Камбоджі .Важливим для нас є розділ : Розширення американської агресії проти В’єтнаму .
В іноземній історіографії це -Девідсон Ф. Б. «Війна у В’єтнамі».Книга відставного генерал-лейтенанта США Филиппа Б. Девідсона присвячена війнам в Індокитаї другої половини XX ст., кровопролитним конфліктам,в яких потерпіли поразки дві великі держави-Франція та США.Автор воював у В'єтнамі і дає військово-політичний аналіз подіям 1946-1954 та 1964-1975рр.Це перша перекладена на російську мову робота,яка характеризує війну у В'єтнамі з позиції американського спеціаліста.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ II    Політична ситуація у В'єтнамі напередодні війни.
Навесні 1954 в Женеві було скликано нараду для обговорення умов закінчення війни в Індокитаї (1946-1954),в якій взяли участь представники Франції, Великобританії, США, СРСР, Китаю, Камбоджі, Лаосу, а також в'єтнамського уряду Бао Дая, який підтримували французи, і уряду В'єтміню (Ліги боротьби за незалежність В'єтнаму) на чолі з Хо Ши Міном. 21 липня була досягнута угода про припинення вогню, що передбачала виведення французьких військ з Індокитаю.
« Основні пункти угоди по В'єтнаму передбачали: 1) тимчасовий розділ країни на дві частини приблизно по 17-й паралелі і встановлення демілітаризованої зони між ними; 2) заборона на нарощування озброєнь в обох частинах країни; 3) створення міжнародної контрольної комісії у складі представників Індії, Польщі і Канади; 4) проведення 20 липня 1956 загальних виборів до парламенту єдиного В'єтнаму » [1]. США відмовилися підписати угоду, проте при цьому американська сторона завірила, що не стане вдаватися до силових методів для його зриву.
Половина країни на північ від 17-й паралелі, або Демократична Республіка В'єтнам, контролюється компартією В'єтнаму, південна половина, або Республіка В'єтнам - Сполученими Штатами Америки, які керують нею через маріонетковий південно-в'єтнамський уряд.
Після відходу французів уряд Хо Ши Міна швидко укріпив свою владу в Північному В'єтнамі. В Південному В'єтнамі на зміну французам прийшли США, які розглядали Південний В'єтнам як головну ланку в системі безпеки в регіоні. Американська доктрина «доміно» припускала, що якщо Південний В'єтнам стане комуністичним, то під контроль комуністів потраплять і всі сусідні з ним держави Південно-східної Азії.
« У травні 1955р. відбулась трьохстороння зустріч західних держав (США,Англії,Франції).Учасники зустрічі порушили взяті на себе в Женеві зобов’язання і норми міжнародного права і заявили, що ніяких консультацій між Північним та Південним В’єтнамом з питань про загальні вибори проводити не слід .В цей період інтереси США в Південному В’єтнамі представляла американська військова місія (МААГ),персонал якої збільшився з 342 осіб в 1954р.до 736 осіб у 1957р.Втручання США у внутрішні справи  Південного В’єтнаму ще більш посилились після проголошення 26 жовтня 1955р. Республіки В’єтнам на чолі з президентом –американським ставлеником Нго Дінь З'ємом » [2].
Переконавшись, що мирне об'єднання країни не має перспектив, в'єтнамські націоналістичні і комуністичні сили розвернули повстанський рух в сільських районах Південного В'єтнаму. Політичне керівництво рухом здійснювалося з Північного В'єтнаму, а практично повстанців очолили колишні члени В'єтміня, які залишилися після розділу країни в Південному В'єтнамі і перейшли на нелегальне положення. Після початку повстання до нього приєдналися жителі Півдня, які бігли після 1954 р. на північ. Вони відмінно орієнтувалися в місцевих умовах, знаючі людей і мовні діалекти, повстанці намагалися заручитися підтримкою селян, обіцяючи їм землю і апелюючи до їх національних почуттів.
В грудні 1960р., коли стало очевидно, що режим Нго Дінь З'єма поступово втрачає контроль над сільськими районами, Північний В'єтнам оголосив про об'єднання повстанців в Національний фронт звільнення Південного В'єтнаму (НФЗПВ). Збройне крило НФЗПВ, відоме як Національно-визвольна армія, складалося з місцевої міліції, провінційних військових формувань і елітних батальйонів. Ці сили південно-в'єтнамський уряд називав В'єтконг. Політична програма НФЗПВ передбачала заміну режиму Нго Дінь З'єма демократичним урядом, здійснення аграрної реформи, проведення Південним В'єтнамом політики нейтралітету на міжнародній арені і, нарешті, об'єднання країни на основі переговорного процесу.
 
 
 
 
Розділ III  Причини та цілі американського втручання у В'єтнам.
З боку США головними зацікавленими силами у війні були корпорації США, які виробляють зброю. За роки В'єтнамської війни їх прибутки склали багато мільярдів доларів. Військові корпорації США ,загалом, не були зацікавлені у швидкій перемозі американської армії у В'єтнамі. Прості американці спочатку вірили у справедливість участі Америки у війні, вважаючи її боротьбою за демократію. << Попри те, що В'єтнамська війна вважається локальним конфліктом, в ній було використано багато боєприпасів, наприклад, підірвано 14 млн. тонн вибухових речовин, що в кілька разів більше ніж під час Другої світової війни на всіх територіях бойових дій. Якщо в 1961 році перші американські військовослужбовці висадилися на берегах Південного В'єтнаму в кількості 400 чоловік, то в 1968, американський контингент складав вже 537 тисяч чоловік. У результаті війни було вбито за різними оцінками понад 57 тисяч військовослужбовців США , кілька мільйонів в'єтнамців, американським напалмом були випалені мільйони гектарів землі >> [3].
Політична необхідність участі США у війні у В'єтнамі пояснювалась американською адміністрацією громадянам своєї країни тим, що нібито відбудеться "ефект падаючого доміно" і після завоювання Хо Ши Міном Південного В'єтнаму під контроль комуністів одна за одною перейдуть всі країни Південно-Східної Азії.
<<Для  інтересів безпеки США важливо,щоб були вжиті всі практичні заходи для запобігання подальшої комуністичної експансії в Південно-Східній Азії . Індокитай займає ключове положення і знаходиться під безпосередньою загрозою. Якщо Індокитай буде контролюватись комуністичним урядом ,можна очікувати ,що під комуністичний уряд потраплять і сусідні країни.Тоді баланс сил в  Південно-Східної Азії порушиться. >> [4] 
Д. Ейзенхауер казав : «Ви маєте ряд поставлених доміно і вибиваєте перше з них...Те, що трапиться з подальшими, очевидно - вони дуже швидко перекинутися. Отже, ви отримаєте початок процесу розпаду, який буде мати найглибші наслідки. Якщо комуністи «захоплять Індокитай», стверджував президент США, то «наступними можуть звалитися Бірма, Таїланд, Малайя та Індонезія. Падаючі доміно можуть також перекинутися на острівний оборонний ланцюг США, що складається з Японії, Тайваню, Філіппін, і далі на південь, погрожуючи Австралії та Новій Зеландії» [5]  .
Швидше за все, США планували "зворотне доміно". Так, вони побудували для режиму Нго Дінь З'єма ядерний реактор в м.Далате для проведення дослідницьких робіт, споруджували військові аеродроми, впроваджували своїх людей в різні політичні рухи в сусідніх з В'єтнамом країнах.
Південно-в’єтнамці і США не наважувались наступати на Північний В'єтнам,  це б викликало напрям до В'єтнаму китайських військових контингентів, а з боку СРСР - прийняття інших військових заходів проти США.
Намагаючись врятувати сайгонський режим, США стали на шлях надання йому всебічної допомоги та підтримки,аж до введення своїх регулярних військ.«Відмова від наших зусиль у Південному В'єтнамі,- заявляв президент США Д.Ф.Кеннеді,- значила б крах не лише у Південному В'єтнамі,але й у Південно-Східній Азії,так що ми маємо намір там залишитися.» [6]. Також  Д.Ф.Кеннеді казав: «В'єтнам є наріжним каменем вільного світу в Південно-Східній Азії... Бірма,Таїланд, Індія,Філіппіни і, очевидно, Лаос та Камбоджа,є серед тих, чия безпека опиниться під загрозою, якщо червона хвиля комунізму захлесне В'єтнам»[7] .
Задум Вашингтона  складався з того ,щоб подавити патріотичний рух у Південному В'єтнамі,анексувати його та підтримати розкол держави .Перетворити Південь в колонію нового типу і військову базу США,створити бар'єр,який перешкоджав би розповсюдженню соціалізму у Південно-Східній Азії. США хотіли довести ,що іх гігантська військова та економічна міць у змозі подавити будь-який національно-визвольний рух,перешкодити розвитку соціалізму в будь-якому районі земної кулі.
США визначились з національним завданням, яке вони вирішували у В'єтнамі, лише незадовго до приходу до влади адміністрації Ніксона. З кінця п'ятдесятих і до початку 1964-го у Вашингтоні все ще сподівалися на те, що зусиллями американських військових радників вдасться допомогти Республіці В’єтнам  боротися з військовими загонами В'єтконгу. «Тільки в березні 1964-го р. у доповідній записці Макнамари, яка отримала статус Меморандуму з питань національної безпеки № 288 або (National Security Action Memorandum, скорочено NSAM 288) США проголосили, що хочуть бачити Південний В'єтнам стабільною, незалежною, не комуністичною державою, ... Південний В'єтнам повинен мати можливість прийняти зовнішню допомогу для забезпечення власної безпеки » [8]. Протягом наступних п'яти років ці положення меморандуму стали основними тезами, які визначали американську політику щодо Південного В'єтнаму, політику, яка дозволяла робити будь-які дії, здатні запобігти захопленню країни комуністами.
«Найважливішим правовим аргументом на користь «законності» військової інтервенції стала так звана «Тонкінська резолюція» конгресу США, прийнята 7 серпня 1964 року.У ній говорилося, що конгрес підтримує «всі необхідні заходи для відбиття будь-якого збройного нападу проти військових сил Сполучених Штатів та запобігання подальшої агресії ». Сполучені Штати готові також «відповідно до рішення президента застосувати всі необхідні заходи, включаючи використання збройної сили, щоб надати допомогу будь-якому члену Організації договору Південно-Східної Азії (СЕАТО) або державі включеній в протокол до договору про СЕАТО, яка попросить допомогу для захисту своєї свободи » [9] .
10 серпня 1964 року президент Джонсон підписав «Тонкінську резолюцію», яка набула чинності закону. Вона давала президентові США, по суті , необмежені права для ведення розгорнутих військових дій в Південно-Східній Азії. Її прийняття фактично означало оголошення війни.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ IV   Хід війни та  її закінчення
Всупереч деяким твердженням Північний В'єтнам не мав ніякого відношення до початку громадянської війни на півдні. Спочатку північно-в'єтнамське керівництво і сам Хо Ши Мін розвивав  питання про підтримку партизан. Тільки на початку 1959 р. було ухвалено остаточне рішення: не знайшовши мирних шляхів возз'єднання країни після зриву умов Женевських угод, мешканці Півночі зробили вибір на користь підтримки антиз'ємовського підпілля. З середини 1957р. на південь стали відправлятися «військові радники», які виросли в цих місцях і які тікали на північ після розділення країни. Крім того, почалися таємні поставки зброї. Спочатку перекидання людей і зброї здійснювалось через демілітаризовану зону (ДМЗ), але після військових успіхів комуністичних сил в Лаосі транзит почав здійснюватися через лаоську територію. Так виникла «стежка Хо Ши Міна», яка пролягала через Лаос в обхід ДМЗ і далі на південь, заходивши на територію Камбоджи. Використання «стежки» було порушенням нейтрального статусу цих двох країн, встановленого Женевськими угодами, проте до цього часу угоди вже практично не діяли, хоча формально на них продовжували посилатися всі сторони конфлікту.
В грудні 1960 р. всі південно-в'єтнамські угрупування, що боролися проти режиму З'єма, були з'єднані в Національний фронт звільнення Південного В'єтнаму (НФЗПВ), що здобув в країнах Заходу широку популярність як В'єтконг. Завдяки підтримці Північного В'єтнаму партизани діяли все більш успішно. У листопаді 1960-го в результаті змови комуністам мало не вдалося повалити режим З'єма. В'єтконгівці силами батальйонів і полків почали нападати на форпости і форти Армії Республіки В'єтнам. На 1961 р., із зростанням інтенсивності і масштабів атак В'єтконгу , ситуація для З'єма,ще більш погіршилася, а на початку 1961-го стала майже критичною .Постійне погіршення становища уряду Південного В'єтнаму в січні 1961-го справила сильне враження на нового главу Білого дому, Джона Ф. Кеннеді.
З самого початку каменем спотикання стала відправка до цієї країни американських військ. На початку шістдесятих Сполучені Штати надавали З'єму і його уряду щедру фінансову допомогу, направляли до Південного В'єтнаму сотні радників, нарощували поставки зброї, але ніяк не наважувалися послати туди військовий контингент. «Перший крок у цьому напрямку був зроблений 20 квітня 1961 року, коли Кеннеді призначив міжвідомчу робочу групу для визначення шляхів порятунку Південного В'єтнаму. Як одна з рекомендацій група пропонувала «...послати невеликий контингент сухопутних сил Сполучених Штатів до Південного В'єтнаму.12 травня 1961р. віце-президент Ліндон Джонсон зустрівся з З'ємом в Сайгоні і запитав, чи готовий той до введення військ Сполучених Штатів. З'єм відповів Джонсону, що хотів би подібного кроку з американської сторони лише в разі явного вторгнення з Півночі.» [10]
Влітку, у міру того, як уряд і армія З'єма все більше і більше втрачали контроль за станом у країні, питання про відправлення військового контингенту Сполучених Штатів було піднято знову. «В Вашингтоні була створена спеціальна міжвідомча комісія (В’єтнам Таск Форс) для підготовки рекомендацій для президента з в’єтнамської політики США .Групою був підготовлений меморандум (NSAM-52),в якому пропонувався широкий набір військових, економічних, пропагандистських акцій і таємних розвідувально-диверсійних операцій. Цей документ закріплював американські зобов'язання по боротьбі з противниками режиму З'єма, але не давав права збройним силам США безпосередньо брати участь у боротьбі проти НФЗПВ»[11] .11 травня 1961р. в Сайгон прибув віце-президент США Л. Джонсон, який зустрівся з Нго Дінь З'ємом. У підсумковому комюніке візиту зазначалося, що Джонсон і З'єм домовилися розширити існуючу програму військової та економічної допомоги США Південному В'єтнаму. Роль американського військового персоналу повинна була обмежитися тільки навчанням сайгонської армії та керівництвом військовими операціями без участі в боях. Таким чином, візит віце-президента Джонсона в Південний В'єтнам став ще одним кроком на шляху американського втручання в справи цієї країни.
3 жовтня 1961р. президент Кеннеді скликав у Білому домі таємну нараду, на якій було вирішено направити до В'єтнаму місію М. Тейлора та У. Рос -
тоу для того, щоб на місці оцінити ситуацію і необхідність відправлення Сполученими Штатами бойових частин у Південний В'єтнам. По завершенні поїздки Тейлор і Ростоу підтвердили песимістичні відгуки, які надходили з Сайгону, рекомендували розширити американську допомогу і направити у
В'єтнам деяку кількість регулярних американських військ під виглядом боротьби
з повінню. Тейлор також зазначив, що США повинні перейти від ролі «радників» до «обмеженого партнерства» на всіх рівнях боротьби з партизанами.
Після тривалих дебатів було складено спільний меморандум
міністерства оборони і держдепартаменту (меморандум Макнамари -Раска), що став директивним документом Ради Національної Безпеки (NSAM-111).Головним в документі було : «необхідність розширення економічної допомоги режиму З'єму, збільшення допомоги шляхом відправки додаткового числа військових, постачання південно-в'єтнамській армії більш сучасних видів зброї та обмундирування, поліпшення системи комунікацій, постачання додаткових транспортних засобів(вертольотів, легких літаків, суден)  та налагодження розвідувальних робіт,забезпечення прискореного навчання і оснащення цивільної гвардії і загонів самооборони ,забезпечення персоналу для спільного дослідження та оцінки соціальних, політичних, розвідувальних та військових умов.» [12]
«Навесні 1961 р. у відповідь на неодноразові прохання південно-в'єтнамського уряду США направили в країну перші кілька сот фахівців з протипартизанської боротьби з "сил спеціальних операцій". А в жовтні для надання допомоги ВПС Республіки В'єтнам ,які знаходились в жалюгідному стані , на авіабазу Б'єн Хоа прибув американський авіазагін "2А" з кодовою назвою Farm Gate зі складу ескадрильї бойової підготовки CCTS. З їх допомогою була створена 2-а винищувальна ескадрилья (Т-28) .» [13] 
З кінця 1961р. до початку 1963р. американські діячі спільно з сайгонськими  керівниками намагались реалізувати різні плани по розгрому партизанського руху. « З кінця листопада 1961р. між послом США в Південному В'єтнамі Ф. Нолтінгом і президентом Нго Дінь З'ємом велися переговори з приводу реалізації нової програми. У результаті було підписано спільне комюніке,в якому йшлося про всеосяжну «економічну й соціальну програму порятунку Південного В'єтнаму від комуністичної загрози » [14]. 
8 лютого 1962 МААГ була перетворена в МАК (Командування з військової допомоги) на чолі з генералом Полом Харкінсом. Таке рішення було прийнято з метою збільшити американську військову й економічну допомогу Південному В'єтнаму і розширити американську участь у керівництві та контролі за контрповстанськими операціями південно-в'єтнамської армії.
«Уряд США затвердив в кінці 1961 року так званий "план Стейлі-Тейлора", що передбачає "умиротворення" країни протягом 18 місяців. План включав програму створення «стратегічних селищ»,тобто концентраційних таборів під військово-поліцейським контролем Сайгону, куди планувалось зігнати практично все сільське населення Південного В’єтнаму і таким чином ізолювати його від патріотичних сил країни. »[15]  Також він передбачала будівництво в селах оборонних споруд, навчання місцевих загонів самооборони тактиці відображення в’єтконгівських атак до прибуття урядових військ, а також перетворення їх на центри охорони здоров'я, середньої освіти та сільськогосподарського навчання. Передбачалося, що врешті-решт селяни перестануть постачати партизанам продовольство і поставляти їм новобранців та інформацію. Однак соціальне становище селян майже не змінилося на краще, тому уряд виявився нездатним захистити «стратегічні села» від нападів партизан, а корумповані чиновники часто обкрадали сільське населення. З прийняттям "плану Стейлі-Тейлора" чисельність збройних сил США в Південному В'єтнамі значно збільшилася. До кінця 1963 р. їх налічувалося вже більше 12 тис.
В січні 1963 р. в битві при Ап-Бак партизани вперше зуміли завдати відчутної поразки урядовій армії. До кінця року НФЗПВ контролював близько 40 % території Південного В'єтнаму і користувався істотною підтримкою населення в більшості сільських районів країни. Положення режиму З'єма стало ще більш нестійким після початку в травні кризи буддизму. Буддисти складають основну частину населення В'єтнаму, але З'єм і майже все його оточення були християнами-католиками. У ряді міст країни прокотилися повстання буддистів. З'єм обрушив репресії на учасників акцій протесту, чим остаточно підірвав свій імідж в очах західного суспільства. США засудили репресії, крім того, було зрозуміло, що З'єм нездатний організувати успішну боротьбу з партизанами НФЗПВ, вважаючи за краще призначати на пости в армії бездарних, але вірних йому офіцерів. Американські представники по таємних каналах зв'язалися з південно-в'єтнамськими генералами, які готували державний переворот і підтвердили, що США підтримають скидання З'єма. 1 листопада 1963 р. Нго Дінь З'єм  був позбавлений влади. Військова хунта, що змінила З'єма, виявилася політично нестабільною. Протягом наступних півтора років в Сайгоні раз на кілька місяців відбувався черговий переворот. Південно-в'єтнамська армія виявилась втягнутою в політичну боротьбу, що дозволило партизанам НФЗПВ розширити підконтрольні їм території.
«Ще в серпні 1961 р. Кеннеді санкціонував застосування хімікатів для знищення рослинності в Південному В'єтнамі. Спочатку в експериментальних цілях південно-в’єтнамська авіація під керівництвом американських військових застосувала розпорошення дефоліантів над невеликими лісовими масивами в районі Сайгона (нині Хошімін).В 1963р. Дефоліантом почали обробляти вже більш великий район на півострові Камо,а гербіцидом всі райони Південного В'єтнаму - від демілітаризованої зони до дельти річки Меконг. » [16]
Агресія у В'єтнамі, різко посилилася після приходу Л. Джонсона в Білий дім.
« Л. Джонсон на першій зустрічі зі своїми зовнішньополітичними радниками 24 листопада 1963 заявив, що він має намір домагатися перемоги у В'єтнамі, та вказав присутнім на те, що головним є виграти війну, а не вимагати від сайгонського режиму проведення «так званих соціальних реформ»,метою яких було розширення соціальної бази військового уряду і забезпечення підтримки населення. Затверджений два дні потому меморандум Ради національної безпеки (РНБ) № 273 підтвердив рішучість нової адміністрації продовжувати курс на розширення втручання і рекомендували підвищити ефективність розпочатих при президенті Д. Кеннеді програм військової та економічної допомоги»  [17].
З початком 1964 р. адміністрація Л. Джонсона приступила до розробки планів військових дій, спрямованих на розширення американського втручання і на підготовку агресії проти ДРВ.
« 1 лютого 1964р. програма таємних військових операцій проти Демократичної Республіки В'єтнам була введена в дію під назвою Оперативний план 34А. Ця безпрецедентна програма нападу великої імперіалістичної держави на невелику суверенну країну, як свідчать документи, передбачала широкий діапазон військових дій, починаючи « з польотів над Північним В'єтнамом шпигунських літаків У-2 та викрадень північно-в'єтнамських громадян для отримання розвідувальної інформації і закінчуючи висадкою на Півночі парашутних десантів для здійснення саботажу та психологічної війни, рейдами командос з моря для вибухів залізничних і автомобільних мостів і бомбардуваннями північно-в'єтнамських берегових споруд з бойових катерів » [18] .
В березні 1964-го р. у доповідній записці Макнамари, затвердженій президентом у якості Меморандуму з питань національної безпеки № 288 або NSAM 288 , йшлося про збільшення допомоги уряду Південного В'єтнаму, збільшення
чисельності і посилення ролі американських військових
радників, а також припускали можливість вторгнення південно-в’єтнамських військ при американській підтримці в Лаос і Камбоджу для переслідування партизанів і перекриття шляхів постачання з Півночі, а також
підготовку бомбардувань ДРВ. Хоча на даному етапі не передбачалося
прямого втручання американських військ в цих акціях, на
засіданні РНБ, де обговорювалася доповідь Макнамари, було зазначено, що якщо виконання прийнятої програми не дозволить зміцнити позиції сайгонського
режиму і боєздатність його армії, то не залишається іншого виходу, крім «перенесення війни на Північ»,тобто початку бомбардувань території ДРВ.
«У травні 1964 р. почалися розвідувальні польоти американської авіації над територією Лаосу, було збільшено кількість військових радників у Південному
В'єтнамі і змінилися їхні завдання. З 23 тис. американських військовослужбовців тільки 5 тис. виконували роль радників, решта безпосередньо брали участь у бойових діях у складі підрозділів. Численність сайгонської армії перевищила 350 тис. чол. » [19]
Наступним етапом підготовки планів стала нарада на початку червня 1964 р. в Гонолулу керівників Держдепартаменту, РНБ, міністерства оборони. Прийняті рішення припускали розширення існуючих програм допомоги уряду Південного В'єтнаму і значне збільшення чисельності американських радників. Від бомбардувань ДРВ поки було вирішено утриматися з міркувань передвиборної боротьби.
Початком повномасштабного втручання США у В’єтнам можна вважати 1964 рік. В серпні 1964 року стався повний суперечностей інцидент в Тонкінській затоці, яка змінила хід війни . «В рамках програми «OPLAN 34A» (оперативний план 34А) південні в'єтнамці, за підтримки американців, зробили серію невеликих і малоефективних рейдів на військові об'єкти комуністів на узбережжі. ВМФ США зі свого боку проводив операцію «DE SOTO». Метою її було виявлення північно-в'єтнамських кораблів, які підтримували дії В’єтконга на Півдні, також збір інформації про радари та іншу електроніку противника, а крім того - про навігаційні і гідрографічні характеристики даної зони. У ніч з 30 на 31 липня 1964 р. південно-в'єтнамські командос, що діяли в рамках «OPLAN 34A», здійснили наліт на два невеликих північно-в'єтнамських острівця неподалік від Віня. У цей момент американський есмінець «Меддокс» знаходився приблизно в двохстах кілометрах від островів, в нейтральній зоні, з тим щоб на наступну ніч (31 липня) приступити до виконання своїх обов'язків в рамках операції «DE SOTO»» [20].
« Перший день серпня не приніс ніяких подій. А о 16.30 другого числа три північно-в'єтнамських торпедних катери атакували «Меддокс». У момент початку нападу «Меддокс»
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.