На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Розширення євросоюзу

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 21.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?50
 
ВСТУП
Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб’єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави.
Актуальність теми у сучасних умовах досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі регіони країни, зокрема, Європейський Союз, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.
Дослідженням теоретичних засад зовнішньої торгівлі та процесу урізноманітнення інструментів її державного регулювання присвячені праці таких зарубіжних вчених, як Р. Вернона, Е. Гекшера, П. Кругмана, С. Ліндера, Т. Мана, Б. Оліна, М. Познера, Ф. Рута, а також вітчизняних вчених – Л. Антонюк, В. Козика, Ю. Козака, Ю. Макогона, С. Макухи, Л. Панкової, І. Радіонової, А. Савченка, В. Савчука, Є. Савельєва, А. Філіпенка.
Метою роботи є визначення шляхів удосконалення зовнішньої торгівлі ЄС.
Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:
-        дослідити теоретичні основи зовнішньоторговельної політики;
-        визначити форми та види зовнішньої торгівлі;
-        визначити інструменти спільної зовнішньоторговельної політики ЄС;
-        дати оцінку регіональній та країнній специфіці;
-        проаналізувати секторальну специфіку ЄС у системі світових зовнішньоторговельних зв’язків;
-        проаналізувати стан розвитку спільної зовнішньоторговельної політики ЄС у концепціях сусідства;
розглянути перспективи розвитку торговельних відносин країн ЄС з Україною.
Об’єктом дослідження є зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу.
Предметом курсової роботи є інструменти здійснення зовнішньоторговельної політики ЄС.
Методами дослідження є наступні: для аналізу динаміки експорту/імпорту товарів і послуг – методи порівняльного аналізу; при розробці моделей прогнозування – методи формалізації, моделювання, методи кореляційно-регресійного аналізу, математичної статистики.
Інформаційною базою дослідження стали матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України, Рахункової палати України, державних статистичних органів країн-торговельних партнерів України, їх міністерств та центральних банків, ОЕСР, СОТ, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів.
У першому розділі розглядаються теоретичні основи розвитку зовнішньоторговельної політики, зокрема її види. Від вибору напрямку торговельної політики залежить і підбір інструментів, які регулюють зовнішньоторговельну діяльність. Їх аналіз і вплив є досить важливим для оцінки зовнішньоторговельної діяльності будь-якої країни, в даному випадку країн ЄС.
У другому розділі якраз аналізуються напрями зовнішньої торгівлі ЄС на сучасному етапі. На мій погляд, їх доцільно розглядати в двох ракурсах, а саме за регіональною та країнною специфікою і галузевою специфікою. Такий аналіз дає можливість краще зрозуміти зовнішньоторговельну діяльність ЄС і дати їй об’єктивну оцінку. Також в цьому розділі розглядається діяльність ЄС на зовнішньому ринку у концепції політики сусідства.
Що ж стосується третього розділу, то тут розглянуто сучасний стан торговельних відносин між країнами ЄС та Україною і наведені деякі перспективи розвитку цих відносин у майбутньому.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ 1. Теоретичні основи розвитку зовнішньоторговельної політики
1.1            Поняття і види зовнішньоторговельної політики
Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів [26].
Погляди на зовнішньоторговельну політику як економічне явище змінювалися протягом історичного розвитку. Аналіз поглядів економічних шкіл на зовнішню торгівлю наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Порівняльний аналіз поглядів економічних шкіл на зовнішню торгівлю
Економічний напрям
Причини зовнішньої торгівлі
Ефект від зовнішньої торгівлі
Структура експорту та імпорту
Зовнішньо-торговельна політика
1
2
3
4
5
Теорії меркантилізму (Т. Ман, А. Серра, А. Монкрет’єн, У. Стаффорд)
Нарощення можливостей накопичення капіталу
Економічне зростання країни експортера.
Економічний занепад  країни імпортера
Експорт готових виробів, імпорт сировини
Протекціонізм експорту готових виробів.
Імпорт сировини
Класична школа
А. Сміт
Абсолютна перевага у виробництві товару
Розширення виробництва та споживання країн - торговельних  партнерів
Експорт товарів з абсолютними перевагами, імпорт – без абсолютних
Політика вільної торгівлі
Д. Рікардо
Порівняльна перевага у виробництві товару
Експорт товарів з порівняльними перевагами, імпорт – без порівняльних
Неокласичний напрям (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон, В. Леонтьєв)
Відмінність в забезпеченості країн факторами виробництва
Вирівнювання порівняльних та абсолютних доходів однорідних факторів між країнами
Експорт товарів, вироблених надлишковими факторами виробництва, імпорт товарів, вироблених з дефіцитних факторів виробництва
Політика вільної торгівлі
Неотехнологіч-ний напрям (Б. Баласса, М. Познер, Р. Вернон)
Технічні зміни, що виникли в певній галузі однієї з торговельних країн
Ефект масштабу
Експорт високотехнологічних  товарів
-

 
Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:
• експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);
• мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);
• кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);
• нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);
• підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).
Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника-експортера тощо.
Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні, або фритредерські. Відповідно до цього в міжнародних торговельних економічних відносинах прийнято виокремлювати два типи зовнішньоторговельних політик – протекціоністську та ліберальну [6].
Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.
Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) — мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого – забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави [8].
Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. В таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупуванням), або колективним (за ознакою кількості суб'єктів протекціоністських заходів) чи просто протекціонізмом інтегральних угруповань.. Уразі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом — державою — протекціонізм набуває форми державного, або національного.
Історично першим і тривалий час основним інструмент протекціонізму в торгівлі був митний тариф (його структура, ставки мита, метод визначення країни походження товару тощо). Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосовується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів таких як ліцензування і квотування, «добровільне» обмежені експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Такий тип протекціонізму буде називатися нетарифним [11].
Нетарифними за походженням є ще два типи в протекціонізмі: Неопротекціонізм і так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм – це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) обмежень небажаного імпорту товарів. До непротекціоністських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну, такі як «добровільне» обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, «впорядкування» торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські.
Стосовно лібералізації зовнішньоторговельних заходів щодо імпорту і в теоретичному, і практичному планах завжди постає питання: на захисті чиїх інтересів має стояти держава — споживачів чи виробників? Як споживачі, громадяни країни, безумовно заінтересовані в ліквідації митних бар'єрів, що дозволяє знизити ціни внутрішнього ринку на іноземну продукцію, але це зумовлює зростання цін на товари вітчизняного виробництва. Виробники цим незадоволені, оскільки вони втрачають місця на вітчизняному ринку. Проте світова економічна історія довела, що відкриті економіки ефективніші, ніж закриті.
Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому. В менш розвинутих країнах ця ситуація загострюється ще й тим, що позитивний ефект від лібералізації міжнародного обміну отримують сильніші партнери, а вже потім — слабші, що пояснюється наявністю більш розгалуженої структури економіки у сильних партнерах, яка не тільки відповідає вимогам міжнародного поділу праці, а й є гнучкішою та конкурентноспроможнішою.
Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. Сьогодні можна виокремити такі її типи:
• двостороння;
• багатостороння (наднаціональна);
• глобальна.
Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі відбувається при наданні країнами одна одній торговельних преференцій, коли знижують кількість і рівень обмежень на здійснення експортно-імпортних операцій.
Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом у митний союз або інше економічне інтеграційне угруповання. Саме цей тип лібералізації можна назвати наднаціональним.
Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики нині здійснюється при вступі в систему ГАТТ-СОТ та в міру роботи цієї міжнародної організації [2].
1.2 Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС
Політика спільного внутрішнього ринку Європейського Союзу формувалася поступово і на даний час передбачає вільний рух товарів між країнами Спільноти, скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами, лібералізацію державних закупівель, створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. Важливим для єдиного внутрішнього ринку є принцип взаємного визнання, яким визначається, що товари, які були вироблені на законних підставах і продавалися в одній державі-члені ЄС, відповідають мінімальним вимогам країни-імпортера.
Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки було, по-перше, ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; по-друге, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції; по-третє, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зазначені кроки сприяли вирівнюванню умов конкуренції між країнами, створенню гомогенних, однорідних принципів економічного змагання європейських виробників на єдиному внутрішньому ринку [19].
Однак, навіть офіційне проголошення формування єдиного ринку Спільноти з 1 січня 1993 року завершеним не означає, що єдиний ринок сьогодні функціонує без проблем. Як і будь-яка система, що перебуває у динаміці та розвитку, єдиний ринок стикається з рядом труднощів і перешкод у своєму функціонуванні. Зі зростанням амбіційності цілей перед ЄС постають усе нові й нові завдання. Одним із найбільш важливих залишається поглиблення та розширення єдиного ринку.
Так, якщо єдиний ринок товарів функціонує досить ефективно і з найменшими труднощами, то повна реалізація свободи руху послуг, осіб і капіталу вимагає подальших кроків, пов’язаних, зокрема, з виконанням й удосконаленням прийнятих у цих сферах правових норм.
Найбільші труднощі сьогодні виникають із формуванням єдиного ринку послуг, завершення формування якого призведе до зростання ВВП Спільноти на 0,6% та дасть змогу додатково створити ще близько 600 000 робочих місць (зростання на 0,3%) [3].
Для вирішення цієї проблеми була прийнята Директива 2006/123/ЕС про послуги на внутрішньому ринку, норми якої були впроваджені у національне законодавство держав-членів ЄС 2009 року.
Із метою усунення адміністративних і правових перешкод для надання послуг у рамках цієї ж директиви створюються єдині пункти контакту, де суб’єкт з надання послуг є зобов’язаний виконати всі необхідні для його діяльності формальності.
На зміцнення взаємної довіри й допомоги створюються мережі співпраці, що базується на чіткому й зрозумілому розподілі обов’язків між країнами-членами стосовно контролю за діяльністю осіб, котрі надають послуги.
Проблема лібералізації ринку послуг ЄС носять не тільки екстериторіальний характер. Важливе місце сьогодні посідає лібералізація сфери послуг із точки зору відкриття її для конкуренції. Насамперед, лібералізація повинна торкнутися послуг загального економічного інтересу, тобто телекомунікаційних послуг, послуг із газо- й електропостачання, транспортних і поштових послуг.
Прийняття пакету заходів, спрямованих на наближення політики працевлаштування та програм дій у галузі працевлаштування держав-членів ЄС у рамках Європейської стратегії зайнятості, є одним з інструментів досягнення єдиного європейського ринку праці. Метою цієї програми є, передусім, створення нових робочих місць та боротьба з безробіттям. Особливо велике значення надається протидії довготривалому безробіттю молоді, впровадженню системи постійного професійного вдосконалення. Це дуже важливо для існування кваліфікованої та гнучко робочої сили, що здатна швидко пристосовуватися до нових вимог технічного прогресу.
Повніша інтеграція фінансових ринків також залишається актуальним питанням європейського сьогодення. Просування у цьому напрямі сприятиме зростанню виробництва та зайнятості в ЄС шляхом ефективнішого розподілу капіталу і створення кращих умов для фінансового бізнесу [15].
До цих пір існують навіть певні труднощі у вільному переміщенні товарів у межах ринку Спільноти. Передусім вони полягають у недотриманні принципу взаємного визнання технічних норм і стандартів державами-членами Спільноти на практиці. Так, за проведеними Європейською комісією опитуваннями 75% фірм та компаній ЄС уважають, що пріоритетом номер один у Спільноті повинно стати усунення технічних бар’єрів у торгівлі товарами. Майже кожна п’ята шведська компанія стикається з бар’єрами в торгівлі, а найбільшою для іспанських бізнесменів проблемою, з якою їм доводиться стикатися під час реалізації транс’європейських торговельних проектів, є технічне регулювання й оцінка відповідності.
Останнім часом Спільнота все частіше стикається з необхідністю єдиного моніторингу й регулювання певних макроекономічних процесів. Особливої актуальності ці питання набувають з трансформацією єдиного ринку у вищу форму економічної інтеграції – Економічний і монетарний союз (ЕМС).
Ідеться насамперед про такі показники, як часова (темпи інфляції) та просторова (конвергенція) диференціація цін на внутрішньому ринку ЄС. Стосовно перших ситуація досить ефективно контролюється спеціальними установами ЕМС, а споживчі ціни в ЄС залишаються стабільними протягом останніх років. А о рівень конвергенції цін на споживчі товари залишається низьким, що розцінюється як недолік єдиного ринку, оскільки свідчить про неефективний розподіл економічних благ та ресурсів. Так, якщо взяти середні ціни по ЄС-27 за 100, то відносні рівні цін кінцевого споживання у 2009 році коливалися від 139,4 у Данії до 44,1 у Болгарії [26].
Певні проблеми підвищення ефективності функціонування єдиного ринку ЄС пов’язані також із недостатньою прозорістю, високою затратністю і низькою конкуренцією у сфері державних закупівель, які становлять близько 16% ВВП країн-членів ЄС, тобто понад 1,5 млрд. євро. 
Ще одним пріоритетним напрямом розвитку єдиного ринку Спільноти є завершення формування єдиної системи охорони прав інтелектуальної власності та підвищення ефективності її функціонування. Згідно з даними програмної індустрії, 37% комп’ютерного програмного забезпечення, яке використовується в ЄС, є піратським, що асоціюється зі щорічними втратами доходів на суму 2,9 млрд. євро 22%; взуття й одягу, що реалізується на ринку Спільноти, є підробкою.
Залишаються актуальними також питання підвищення ефективності конкурентної політики ЄС, а саме антитрестовської та антикартельної політик, а також скорочення обсягів державної допомоги, які на сучасному етапі сягають 1% ВВП Спільноти.
Отже, на сучасному етапі політика єдиного ринку спільноти не втратила актуальності. Однак основний акцент робиться не на формуванні єдиного ринку ЄС як такого, а на його вдосконаленні, поглибленні та підвищення ефективності функціонування. Характерною ознакою цієї політики є сьогодні також те, що вона все більше інтегрується в єдину економічну й монетарну політику та політику сталого розвитку Спільноти.     
 
1.3 Інструменти спільної зовнішньоторговельної політики ЄС
Європейський Союз у своїй зовнішньоторговельній політиці використовує наступні інструменти:
 
А) Регулювання імпорту та експорту товарів Європейським Союзом.
П'ять основних напрямів спільної торговельної політики:
- зміна тарифних ставок;
- укладання тарифних і торговельних угод;
- уніфікація заходів з лібералізації;
- експортна політика;
- заходи із захисту торгівлі (як у випадку демпінгу чи субсидування).
Лісабонський договір (2009) підтвердив ці напрями, але значно розширив сферу спільної торговельної політики на послуги, торговельні аспекти інтелектуальної власності та прямих іноземних інвестицій.
Єдині принципи правил імпорту товарів в ЄС (Регламент Ради № 3285/94 – для імпорту не текстильних товарів із країн з ринковою економікою). Три основні процедури з метою конт­ролю імпорту:
1) інформаційна та консультаційна;
2) розсліду­вання;
3) нагляду.
Імпорт не текстильних товарів з країн з неринковою еконо­мікою регулюється Регламентом 519/94, за яким до країн з не­ринковою економікою належать країни СНД, КНР, Албанія, В'єтнам, КНДР, Монголія. Комісія та Рада мають значно більшу свободу у прийнятті рішень та веденні нагляду. Регламент 737/90 встановлює спеціальні контро­льні процедури щодо рівня радіоактивності. Регламент 2455/92 формує систему імпортного контролю щодо певної хі­мічної продукції, обіг якої заборонений або обмежений у зв'яз­ку із загрозою для здоров'я людей, а також захистом довкілля [4].
Єди­ні принципи експортної політики (базовий документ - Регламент № 2904/69). Основним принципом експортної політики Співтовариства є вільний експорт, без кількісних обмежень, за певними виключеннями. Разом з тим, до 1992 року принцип не забороняв країнам-членам упроваджувати кількісні обмеження або навіть забороняти експорт з урахуванням зазначених вимог: публічної моралі, політики; суспільної безпеки, захисту життя та здоров'я людей; охорони тварин і рослин, національних культурних цінностей; захисту промислової та комерційної власності.
Регламент описує дві основні процедури:
1)    інформаційну та консультаційну;
2)    застосування захисних заходів.
Важливою складовою експортної політики ЄС є заходи з підтримки експорту. У 1962 р. Рада прийняла програму дій у сфері спільної торговельної політики, де, зокрема, було сфор­мульовано три основні принципи гармонізації систем підтримки експорту в треті країни:
-   дотримання зобов'язань, які прийняті країнами-членами у межах міжнародних угод (зокрема, ГАТТ);
-   зближення та гармонізація національних систем підтримки експорту в треті країни з метою уникнення порушення конку­ренції між товаровиробниками Співтовариства;
-   повернення мита та непрямих податків за угодами ГАТТ, по­за гармонізацією системи експорту [23].
 
Б) Мито.
У 1992 р. було прийнято Митний кодекс Співтовариства, який описує загальні правила та митні процедури в торгівлі з треті­ми країнами.
Таблиця 1.2
Рівень середнього тарифу [12]
 
Канада
ЄС
Японія
США
Загальний
7,2
6,9
6,5
5,2
Сільськогосподарська продукція
22,9
17,3
18,2
11,0
Несільськогосподарсь-ка продукція
4,4
4,5
4,0
4,7
Нафтопродукти
2,6
1,9
6,5
2,3

 
Переважна більшість країн експортують свою продукцію до ЄС за заниженими ставками мита або взагалі без нього.
Основні особливості єдиного митного тарифу ЄС на сучас­ному етапі:
1.     Переважне використання адвалерного мита для несільськогосподарської продукції та змішаного мита для сільськогосподарської продукції.
2.     Максимальне значення всіх тарифів є обмеженим.
3.     Тарифні піки для несільськогосподарської продукції є по­мірні: найбільший тариф був визначений для проду­кції органічної хімії на рівні 41,7%, у сфері готової продукції для вантажівок – 22%. Навпаки, для сільськогосподарської продукції мито є найбільш високим: м'ясо – до 236%, крупи – 180%, овочі та фрукти – 161%, фураж для худоби – 212%, цукор – до 72%.
4.     Широке використання різних преференційних схем у торгівлі.
Важливим інструментом торговельної політики ЄС є правила походження товару (Rules of origin - ROO). Правила походження ЄС можна поділити на:
1)    не преференційні – встановлюються двома шляхами:
- товари можуть бути "повністю отримані/вироблені" в од­ній країні.
- якщо вони є продуктом двох або більше країн, то країною походження визначається та, де товари пройшли "свою останню, значну, економічно виправдану пе­реробку або обробку на підприємстві, обладнаному з цією метою, що є результатом виробництва цього продукту або представляє свою важливу стадію виробництва".
2)    пре­ференційні – преференційні правила по­ходження мають бути визначені Євросоюзом детальніше та чі­ткіше. Товар має своє походження у тій країні, де він був "достатньо виготовленим або обробле­ним" [5].
 
В) Кількісні обмеження у зовнішній торгівлі Європейського Союзу
Квотування та ліцензування ( Регламент Ради № 520/94). Системно квоти ЄС зберігав до 2005 р. лише у торгівлі текс­тилем та одягом за Угодою 1994 р. Вони поступово скорочува­лися у чотири етапи: у 1995 p., 1998, 2000 та 2005 pp. За су­часних умов ЄС використовує незначну кількість квот переважно у сільському господарстві, рибальстві та до окре­мих країн-не членів COT, переважно для імпорту сталеливар­них та текстильних виробів.
П'ять основних причин необхід­ності усунення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі Спів­товариства:
1)    кількісні обмеження вступають у протиріччя з необхідністю відкриття внутрішніх ринків для ефективної кон­куренції;
2)    кількісні заходи захисту ЄС часто були неефек­тивні;
3)    розвинута економіка ЄС менше потребує таких радикальних заходів;
4)    зобов’язання в рамках СОТ;
5)    збільшення прямих іноземних інвестицій робить невигідними кількісні обмеження для широких кіл споживачів і виробників [2].
 
Г) Антидемпінгове регулювання Євросоюзу
Сучасне антидемпінгове регулювання ЄС побудоване на Ан­тидемпінговому кодексі СОТ (1994). Воно включає чотири ос­новні регламенти Ради, серед яких базовим є Регламент № 9 384/96.
Демпінгова маржа виникає як різниця між нормальною вартістю та ціною експорту. Мінімальний поріг демпінгу - 2 %.
ЄС розробив спеціальний механізм антидемпінгової політи­ки щодо імпорту з країн з неринковою економікою. Вони поді­лені на дві групи: до першої відносяться Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, КНДР, Киргизстан, Молдова, Монголія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан (Регламент № 384/96, ст. 2, п. 7 (а) з відповідними змінами), до другої – Росія, Україна, КНР, В'єтнам, Казахстан (Регламент № 905/98).
Для антидемпінгової політики ЄС характерні три ос­новні особливості:
1)    ЄС є одним з лідерів у ви­користанні антидемпінгових заходів у сучасній світовій торгівлі;
2)    зміни у географічній структурі розслідувань;
3)    зміни галузевої структури розслідування [14].
 
Д) Антисубсидійне регулювання імпорту Євросоюзу.
Коротко­терміновими ефектами експортних субсидій стає зростання цін на товар, що субсидується, на внутрішньому ринку, зменшення цін на ринку імпортуючої країни та скорочення доходу держа­ви. Однак у довготерміновій перспективі субсидії можуть мати позитивні наслідки (структурна перебудова, інновації).
Регламент Ради № 2026/97 передбачає застосування компенсаційного мита з метою усунення практики прямого або опосередковано­го субсидування виробництва, експорту або транспортування товарів з третіх країн, випуск яких у вільний обіг Співтоварис­тва призводить до шкоди або створює загрозу шкоди для вну­трішніх виробників.
Субсидія існує, якщо: виробнику (експортеру) товару надається фінансова допомога; вироб­ник (експортер) отримує перевагу. Фінансова до­помога:
- держава прямо переводить фонди або потенційно може це зробити;
- товаровиробник звільняється від сплати податків та зборів (податкові кредити);
- держава надає товари або послуги на інших умовах, ніж загальні, або таким же чином закуповує товари;
- держава здійснює платежі організації, яка фінансує виро­бника.
Субсидії підлягають компенсації лише за умов, якщо вони є специфічними.
Субсидії, що не компенсуються, відносяться до сфери наукових досліджень, на­даються відсталим регіонам або спрямовані на захист довкілля [7].
 
Е) Комунітарна зовнішня торговельна політика у сфері стандартів та сертифікації.
Розробляючи торговельну політику у сфері стандартів та технічних вимог, ЄС відштовхується від двох основних цілей:
- зменшити або попередити появу нових стандартів й оцінок відповідності як бар'єрів для експорту ЄС на інші ринки;
- сприяти впровадженню в інших країнах стандартів на основі міжнародної та європейської практики.
Чотири основні напрями стратегії ЄС у сфері стандартів та сертифікації:
-   широке використання домовленостей у межах СОТ, а також двосторонніх угод з метою усунення бар'єрів та відкриття ринків;
-   укладання угод із взаємного визнання технічних вимог з метою зменшення витрат на тестування та сертифікацію про­дукції на інших ринках;
-              технічна допомога країнам, що розвиваються, у цій сфері;
-              регуляторна співпраця з партнерами із гармоні­зації стандартів [8].
 
Є) Інші інструменти торговельної політики Європейського Співтовариства.
У системі спільної торговельної політики ЄС особливе зна­чення мають захисні заходи проти торговельних бар'єрів, які створюються третіми країнами. Під торговельними бар'єрами розуміється будь-яка торговель­на практика третіх країн, яка є забороненою за правилами між­народної торгівлі.
Три основні форми дій:
-   призупинення або відкликання будь-якої поступки, яка надається третій країні внаслідок торговельних переговорів;
-   підвищення імпортного мита або впровадження будь-яких інших імпортних зборів щодо товарів третьої країни;
- впровадження кількісних обмежень або інших заходів, які модифікують умови експорту або імпорту.
Концепція чесної торгівлі відноситься до малих виробників та фермерів. Діяльність ЄС щодо сприяння розвитку чесної торгівлі відбу­вається за наступними напрямами:
?     фінансова підтримка неурядових організацій, структур маркування та проектів у країнах, що розвиваються;
?     розвиток Загальної системи преференцій;
?     підтримка ініціатив СОТ щодо чесної торгівлі.
Концепція чесної торгівлі передбачає маркування продукції. Структури сертифікації розробили критерії, яких треба дотримуватися для того, щоб продукт мав марку чесної торгівлі.
ЄС широко використовує систему контролю експорту това­рів та технологій подвійного призначення. Будь-яка продукція, про­грамне забезпечення або технологія, які можуть бути викорис­тані як для цивільних, так і військових цілей, визначаються як товари подвійного призначення. Регламент передбачає обов'язковість наявності дозволу на екс­порт таких товарів [10].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ 2. Аналіз зовнішньоторговельної політики
країн-членів ЄС.
2.1 Оцінка регіональної та країнної структури зовнішньоекономічної діяльності ЄС.
Прообразом Загальної системи преференцій для країн, що розвиваються, стало надання Європейським Співтоварист­вом спеціальних торговельних преференції окремим країнам Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону – АКТ. Для більшості країн цього регіону, зокрема для всіх країн Африки, ЄС є основним торговельним партнером. На сучасному етапі стосунки регулюються Договором про співробітництво АТК-ЄС, який був підписаний в м. Котону (Бенін) 23 червня 2000 року і розрахований на 20 років.
З 1964 р. для окремих країн АКТ надаються спеціальні торговельні преференції (Яунде - І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде - II на 1971-1975 рр., Ломе - І на 1975-1980 рр., Ломе - II на 1980-1985 рр., Ломе - III на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе IV - 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн).
Однобічні преференції не вирішують основні проблеми країн АКТ. По­ступово виникло питання про необхідність переходу до нових інструментів торговельних відносин ЄС з країнами АКТ. Таким інструментом можуть стати Угоди про економічне парт­нерство (Economic Partnership Agreement - ЕРА) між ЄС та країнами АКТ. На відміну від попередніх Котонуйських угод, Угоди про еко­номічне партнерство базуються на принципі взаємності, тобто двостороннього відкриття ринків [4].
Преференційний режим у торгівлі ЄС з країнами Централь­ної Європи, створення зони вільної торгівлі стали важливими факторами адаптації національних виробників та споживачів останніх до конкурентних умов Єдиного внутрішнього ринку Союзу, вступу більшості цих країн до ЄС у 2004 і 2007 р.
З метою посилення політичної стабільності та економічного розвитку регіону Західних Балкан ЄС 18 вересня 2000 р. впровадив Автономні торговельні заходи (АТЗ) для цих країн. АТЗ виступає як інструмент, який передує укладанню Угод зі стабілізації та асоціації, які, наприклад, на почат­ку століття вже мали Македонія та Хорватія. Положення про торгівлю Угоди ЄС з Македонією набрали чинності з 1 червня 2001 р., з Хорватією - з 1 січня 2002 р. [6].
Першим напрямом торговельної політики ЄС щодо регіональних торговельних угод (РТУ) є роз­виток та розширення власне Союзу. Значна кіль­кість країн Південно-Східної та Східної Європи висловлюють бажання приєднатися до ЄС, але тут Союз проводить диферен­ційовану політику асоціації та сусідства на сучасному етапі.
У межах цих видів політик ЄС широко використовує режим вільної торгівлі, митного союзу, єдиного економічного простору для країн-партнерів. Так, ЄС підтримує режими митного союзу з Андоррою, Кіпром, Мальтою, Туреч­чиною, Сан-Марино; вільної торгівлі із 16 європейськими країнами, 9 середзем­номорськими країнами, а також Мексикою, Південною Афри­кою та окремими заморськими країнами та територіями; Єв­ропейського економічного простору з Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією.
Другим важливим напрямом міжрегіональної співпраці є створення та розвиток Європейського економічного простору. Третім важливим напрямом міжнародної співпраці є розви­ток торговельної політики щодо МЕРКОСУР. ЄС визначає три основні прояви задовільного рівня регіональної інтеграції, які необхідні для переговорів зі ство­рення зони вільної торгівлі на міжрегіональному рівні:
•    повністю діючу інституціональну структуру регіонального угруповання;
•    створення митного союзу відповідно до ст. XXIV ГАТТ/СОТ;
•    зменшення нетарифних бар'єрів у внутрішньорегіональній торгівлі.
 
ЄС – країни Андської групи. Уряд ЄС зацікавлений в посилені економічної інтеграції Андської групи і сприяє цьому процесу, надаючи технічну допомогу для розвитку торгівлі в даному регіоні. Переговори щодо Договору про Співпрацю між обома регіонами були проведені в червні 2007 року. Проект цього Договору передбачає поглиблення і розвиток економічних та політичних зв’язків між ЄС та Андською групою. Зокрема Договір забезпечує подальшу лібералізацію торгівлі шляхом утворення зони вільної торгівлі, яка повністю відповідатиме правилам і нормам СОТ. Європейський Союз є другим за обсягом споживання експорту андських країн після НАФТА. До європейських країн надходить 46 % експорту АСН.
ЄС – азійські країни. Особливістю співпраці ЄС з азійськими країнами є їхній переважно двосторонній характер, а не міжрегіональний.
Азійсько-Європейської зустрічі охоплюють відносини ЄС з Японією, КНР, Південною Кореєю, Таї­ландом, Малайзією, Філіппінами, Сингапуром, Індонезією, В'є­тнамом та Брунеєм.
Співпраця ЄС з Ра­дою співробітництва країн Перської Затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) припускала можливість початку переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю між ЄС та РСПЗ. Переговори по­чалися у 1990 р., але швидко призупинилися. Лише у 1999 р. РСПЗ відновила своє бажання продовжувати переговори одно­часно із заявою про рішення створити Митний союз. Перегово­ри щодо режиму вільної торгівлі між ЄС та РСПЗ було поновле­но у 2002 р. [12].
Таблиця 2.1
Торгівля ЄС з основними партнерами [20]
 
ЄС-15 (млрд євро)
Частка у загальному обсязі торгівлі ЄС, %
ЄС-27 (млрд євро)
Частка у загальному обсязі торгівлі ЄС, %
США
416,132
21
429,944
23,3
Швейцарія
129,515
6,5
136,378
7,4
КНР
116,067
5,8
119,154
6,5
Японія
110,951
5,6
119,055
6,4
Росія
78,17
3,9
97,126
5,3
США є основним торговельним партнером ЄС. На сучасному етапі економіки ЄС та США в сумі становлять 60% світового ВВП, на них разом припадають 33% світової торгівлі товарами і 42% світової торгівлі послугами. І ЄС, і США є основними торговельними партнерами один одного. Торговельні потоки між ними сягають 1,7 млрд. євро на день. Близько 25% усієї торгівлі між цими економіками - це трансакції між фірмами, які мають інвестиції як у США, так і в ЄС.
США надзвичайно стурбовані дискримінаційною політикою відносно окремих галузей, яку застосовує ЄС. Небезпеку для американського виробника становлять також нові стандарти, які прийняті в ЄС. Існує також проблема у фінансовому секторі.
Економічний спад в США у 2008-2010 р призвів до зниження експорту країн ЄС і також скоротив надходження в економіку інших країн іноземних інвестицій.
Дуже важливим торговельним партнером ЄС є також Японія. Для ЄС Японія – третій за обся­гом ринок збуту експортної продукції.
ЄС та Японія дуже активно використовують неформальні ді­алоги у великій кількості сфер, а також механізми зустрічей на рівні міністрів.               Саміт ЄС - Японія визначив чотири основні сфери спільної торговельної уваги:
?     захист прав інтелектуальної власності;
?     обмін досвіду у сфері державної підтримки;
?     співпраця у сфері поліпшення доступу до ліків у країнах, що    розвиваються;
?     діалог з авіаційних технологій [14].
КНР займає четверту позицію у структурі світової торгівлі та є третім торговельним партнером ЄС після США та Швейцарії. Основною проблемою сучасних торговель­них відносин ЄС - КНР є статус країни з ринковою економікою для КНР.
Особливе місце у міжнародній торговельній політиці ЄС за­ймає Росія. Угода про партнерство та співпрацю з Росією пе­редбачає можливість переходу до режиму вільної торгівлі. У 2002 р. Росія отримала від ЄС статус країни з ринковою еко­номікою, що має особливе значення для антидемпінгових роз­слідувань. Проте конкуренти російських товаровиробників у ЄС вважають, що використання несправе­дливих подвійних цін на природний газ, нафту та електроене­ргію є ефективною субсидією. Політика подвійних цін на енергоносії та електроенергію є основним бар'єром на шляху Росії до СОТ. За умов вступу до митного союзу окремих або всіх країн Єдиного економічного простору аналогічні проблеми можуть виникнути й у них. Переважна частка російського експорту до ЄС підпадає під дію ЗСП ЄС. Росія ставить також питання про додаткові префе­ренції тут у межах т. зв. соціальних преференцій. На Саміті 2001 р. ЄС та Росія домовилися про створення Спільного європейського економічного простору: його основною метою є усунення торговельних бар'єрів через регуляторну кон­вергенцію. СЄЕП не передбачає появи структур з правами при­йняття рішень або заміну УПС. У 2003 р. ЄС запропонував роз­ширити концепцію СЄЕП на чотири простори: економічний; свободи, безпеки та справедливості; зовнішньої безпеки; дослі­джень, освіти та культури. Таким чином, ця концепція, по-перше, стала комплекснішою, по-друге, економічні питання певною мі­рою були поставлені ЄС у залежність від поглиблення співпраці в інших гуманітарних сферах та сферах безпеки [14].
 
 
2.2 Аналіз секторальної специфіки ЄС у системі світових зовнішньоекономічних зв’язків.
Спільна торговельна політика ЄС має не лише регіональну та країнну специфіку, але й секторальну. Можливість та певною мірою об'єктивна необхідність секторальної диференціації торговельної політики ЄС обумовлена цілою системою внутрішніх та зовнішніх факторів економічного, політичного, історичного характеру. Такий підхід призвів до розділення окремих товарів та їхніх груп на чутливі, напівчутливі та нечутливі.
Сільськогосподарська продукція. Європейський Союз є одним з найбільших у світі виробників, споживачів, експортерів та імпортерів сільськогосподарської продукції. В 2010 році ЄС експортував сільськогосподарської продукції на 91 млрд. євро (ІІ місце в світі після США), а імпортував на 89 млрд. євро (І місце в світі). В товарній структурі експорту ЄС переважає готова сільськогосподарська продукція з високою доданою вартістю на яку припадає 60% від загального експорту сільськогосподарської продукції ЄС. Провідні позиції ЄС у агровиробництві та світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією значною мірою обумовлені особливими умовами розвитку агрокомплексу Євросоюзу, що були створені в результаті запровадження Спільної аграрної політики ЄС [9].
Протягом останніх років ЄС та США були провідними світовими експортерами сільськогосподарської продукції. Європейський Союз також зберігав позицію найбільшого світового імпортера з 2008 року. Сьогодні основною тенденцією у зовнішній торгівлі ЄС сільськогосподарською продукцією із країнами, що не входять до ЄС, є посилення експортних позицій ЄС-27. У 2010 році, вперше за останні 4 роки, ЄС став нетто-експортером продукції аграрного сектору – позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 6 млрд. євро, тоді як негативне сальдо становило 2,5 млрд. євро у 2009 році. Такий результат, як пояснюють аналітики Європейської Комісії, зумовлений передусім зростанням вартості експорту: вартість експортованих сільськогосподарських сировинних товарів ( commodities) збільшилася у 2010 році на 31%, продукція проміжного споживання – на 24%, а сільськогосподарських продуктів кінцевого споживання – на 13%, у порівнянні до 2009 року. Аграрії Євросоюзу одержали пряму вигоду від обмежень на експорт зерна, що діяли в Україні і Росії. Експорт агропродукції з ЄС в 2010 році зріс на 21% до 91 млрд. євро.
 
Таблиця 2.2
Експорт аграрної продукції ЄС до основних країн-партнерів та України, млрд. євро [10]
Країна-торговельний партнер
Експорт з ЄС до країни
2010
2009
США
13,4
11,8
Росія
9,2
7,0
Швейцарія
 
5,6
Китай
2,1
2,1
Гонконг
2,1
2,1
Україна
1,6
1,6
 
За даними Європейської Комісії, ЄС – найбільший постачальник сільськогосподарської продукції до Росії. Його частка у загальному імпорті цієї продукції Росією становила 38% у 2010 році. З іншого боку Росія – другий найбільший ринок експорту сільськогосподарської продукції ЄС, і саме на російському ринку відбулося найбільше зростання експорту – 2,2 млрд. євро, з яких 1,9 млрд. євро – продукція кінцевого споживання.
Таблиця 2.3
Імпорт аграрної продукції з ЄС з основних країн-партнерів,
млрд. євро [10]
Країна-торговельний партнер
Імпорт ЄС з країни
2010
2009
Бразилія
11,8
11,8
США
7,4
5,9
Аргентина
5,8
5,8
Китай
3,9
3,2
Швейцарія
3,8
3,3
Туреччина
3,4
3,0
Україна
1,8
1,4
 
Текстильна промисловість. Після Китаю, ЄС є другим за величиною в світі експортером текстильних виробів – 31%, в тому числі торгівлі між країнами ЄС. В 2010 році ЄС експортував текстиль на 33,8 млн. євро, а імпортував на 83,7 млн. євро. Частка ЄС в світовому експорті текстилю в 2010 році становила близько 3,6%. Швейцарія є їхнім першим експортним ринком (12,3%), США стала другим експортним ринком ЄС текстилю та одягу (T / C) з 10,0% від загального обсягу експорту, далі йде Росія (9,4%), Туреччина (6,8%) і Туніс (4,9%). У вартісному вираженні основними постачальниками ЄС в 2010 році були Китай (41,8%), далі йдуть Туреччина (13,3%), Індія (7,8%), Бангладеш (7,2%) і Туніс (3,1%) [18].
Суднобудівна промисловість. Європейське Співтовариство розробило новий інструмент торговельного захисту щодо нечесного ціноутворення в галузі суднобудівництва. Він є аналогічним антидемпінговим заходам та передбачає додаткову плату суднобудівельниками з ураху­ванням рівня нечесного ціноутворення.
На даний час ЄС бере активну участь у світовому суднобудуванні. Особливий сегмент цієї галузі займає будівництво круїзних лайнерів. В 2009 році ЄС експортував продукцію суднобудівництва на 11,9 млн. євро, а імпортував на суму14,7 млн. євро. Суднобудівна промисловість є важливою і стратегічною галуззю в цілому ряді країн-членів ЄС і для ЄС в цілому. . Сектор є сильно циклічним і безпосередньо залежить від економічних або фінансових коливань.
Автомобільний сектор. Еволюція торговельної політики Європейського Співтоварис­тва у секторі легкових автомобілів за останні 25 років є при­кладом, по-перше, особливої форми становлення відповідного внутрішнього ринку та, по-друге, широкого використання доб­ровільного обмеження експорту на його початку.
Поступово проблемою став не за­хист внутрішнього виробника на ринках ЄС, а обмеження до­ступу експортерів ЄС на ринки інших країн.
Європейський автопром є лідером на світовому автомобільному ринку, з інтегрованими операціями, які поєднують автомобільні дослідження, проектування, розробки, виробництво і продажі. Вона має щільну всесвітню мережу спільних підприємств, виробництво і монтаж об'єктів. Експорт ЄС легкових автомобілів досяг 76 млрд. євро в 2010 році, що на 58% більше, ніж у 2009 році.
Сталеливарна промисловість. ЄС є другим за величиною виробником сирої сталі у світі. Експорт сталі ЄС в 2010 році становив 33,7 млн. тонн (32 млрд. євро), а імпорт – 26,8 млн. тонн (18 млрд. євро). Частка ЄС в світовому експорті сталі в 2010 році становила 14%. Найбільшими ринками для експорту стали Туреччина, США, Алжир, Швейцарія, Росія, Індія.
Сталь є найбільш широко використовуваним матеріалом у світі, з річним виробництвом близько 1,4 млрд. тонн (2010р.). Його надійність, гнучкість і можливість багаторазового використання роблять його найкориснішим з основних промислових матеріалом на землі.
Збільшення світового виробництва сталі в 2010 році після важкого спаду в 2009 році було більшим, ніж очікувалося і становило 15%. ЄС залишився другим виробником сталі в світі, збільшивши виробництво на 24,6% і поступившись лише Китаю (45% світового виробництва). Частка металургійного сектора в країнах ЄС становить 1,4% від ВВП.
Одним з інструментом збільшення виробництва і реалізації сталі в ЄС є механізми квотування імпорту для країн, які не є членами СОТ [11].
 
Таблиця 2.4
Рівень мита на сталеливарні вироби у 2010 р., % [11]

и т.д.................


 
Японія
Канада
США
ЄС-15
Тайвань
ПАР
КНР
Індонезія
Бразилія
Аргентина
Середній
0,6
1,0
1,0
1,2
4,2
5,0
7,4
9,2
13,2
13,5
Макси-мальний
6,3
8,0

Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.