На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Туристичн ресурси Одеської област

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 22.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?6
 
 
             
 
 
 
 
 
КУРСОВА РОБОТА
 
 
на тему:
Туристичні ресурси Одеської області
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Житомир – 2011
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЗМІСТ
 
ВСТУП……………………………………………......................................................3
РОЗДІЛ 1 ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ……………………………………………………………...6
1.1. Характеристика географічного положення……………........................6
1.2. Сучасний рівень розвитку туризму.........................................................8
РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТСЬКИХ РЕСУРСІВ
2.1. Природні туристські ресурси.................................................................11
2.2. Історико-культурні туристські ресурси……………............................18
2.3. Інфраструктурні туристські ресурси…….............................................26
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ………………………………………………………………28
3.1. Проблеми і перспективи використання туристських ресурсів області/регіону...........................................................................................................28
3.2. Розробка пропозицій по раціоналізації використання туристських ресурсів.......................................................................................................................29
3.3. Розробка програми туру «Стежинками Одещини»......................................................................................................................32
ВИСНОВКИ……………………………………….....................................................36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………............................................38
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП
Особливість економіко-географічного розташування області,сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність  піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.
Рекреаційний комплекс є одним із найважливіших секторів господарства Одеської області. У найбільш узагальненому вигляді рекреаційний комплекс являє собою систему різноманітних об’єктів – санаторіїв, будинків та баз відпочинку, туристичних закладів, пляжів, які забезпечують оздоровлення та масовий (організований та неорганізований) відпочинок населення. Одеська область і , в першу чергу, її приморська смуга має високий рекреаційний природно-ресурсний потенціал: теплий клімат, морські пляжі, лікувальні грязі, джерела мінеральних вод,  лиманів та озер, унікальні природні комплекси, привабливі краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, акваторія лиманів, озер, моря. Поєднання всіх цих факторів і умов визначає рекреаційну цінність території області, формує її рекреаційний потенціал.
Одним з основних рекреаційних ресурсів є Чорне море.
У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.
Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболотського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.
 
 
Актуальність теми.
Розвиток туризму в Одеській області є дуже актуальною темою в наш час. Адже, Одеська область має потужний рекреаційний потенціал. Підвищення ефективності використання курортного  потенціалу за рахунок реконструкції старих курортних закладів та будівництво нових, на базі  сьогоднішніх можливостей, може дати значні економічні  та соціальні результати розвитку туристичної бази Одещини.
Мета і завдання дослідження. Мета курсової  роботи полягає у детальній характеристиці туристичних ресурсів Одеської області.
Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішувалися такі завдання:
1.      Виявлення та детальна характеристика окремих видів туристичних ресурсів.
2.      Дослідження сучасного розвитку туризму в Одеській області.
3.      Формування подальших  перспектив розвитку туризму  в Одеській області .
Об’єктом  дослідження в курсовій роботі є туристичні ресурси Одеської області.
Предметом дослідження є  особливості їх структури,потенційні запаси,сучасний та перспективний рівень використання.
Методи дослідження. В роботі було використано такі методи: спостереження,аналіз,синтез.
Аналіз джерел: в ході роботи було знайдено, проаналізовано і класифіковано за певними розділами 29 літературних джерела, які відповідали об'єкту вивчення.
              Для опису сучасного стану було використано статистичні дані з Одеського сайту статистичних даних та літературні джерела.
              Більшість джерел висвітлюють питання класифікації та характеристики рекреаційно-туристичних ресурсів України і окремих її регіонів, дані про суб'єкти господарювання, проблеми розвитку туризму в даному регіоні, зокрема екологічні, висвітлюють деякі перспективи та пропозиції щодо раціонального використання туристичних ресурсів. Основними джерелами написання даної роботи були ресурси Інтернету, зокрема сторінки статистичних даних, обласних державних адміністрацій Одеської області, офіційні сайтів Одещини тощо. Найважливішим джерелом інформації були законодавчі акти, книжкові видання, туристичні путівники. Значну частину матеріалу для даної курсової роботи було взято із книг Стафійчук В.І., Хорошевського А., Костіна С.
Структура курсової роботи. Робота складається із змісту,вступу,трьох розділів,висновків,списку використаних джерел і додатків. Перший  розділ присвячений характеристиці географічного положення   та сучасному розвитку туризму в Одеській області. У другому розділі подається детальна характеристика  туристичних ресурсів досліджуваної області. У третьому розділі  викладено проблеми та перспективи розвитку туризму в Одеській області.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
\
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ
1.1.Географічне положення Одеської області
Розташована на південному заході України. На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою , на південному заході — частина державного кордону України з Румунією.
На півдні омивається водами Чорного моря. Площа 33,3 тис. км. квадратних. Головні річки: Дунай, Дністер з притокою Кучурган, Південний Буг з притоками Савранкою і Кодимою. В заплавах Дунаю та Дністра багато озер: Кагул, Ялпуг, Катлабуг, Китай, Кугурлуй. Багато лиманів.
Північна частина області розташована в лісостеповій, а південна – в степовій зоні. Щодо кліматичної  зони,то Одещина розташована в помірно-кліматична зона.
Більшу частину займає Причорноморська низовина, на півночі заходять відроги Придніпровської і Подільської височин, на південному заході – Центрально-молдовської рівнини. На узбережжі Чорного моря - коси,лимани.
Клімат помірно континентальний. Зима мяка, малосніжна, з відлигами. Літо жарке і сухе. Середня температура січня -1,8 - 5,0 градусів Цельсія, липня +21,0 +22,9 градусів Цельсія. Опадів 380-500 мм на рік, переважно в теплий період року. Бувають посухи, суховії, пилові бурі.
Область бідна на корисні копалини. Є невеликі поклади бурого вугілля, калійна сіль, графіти, будівельні матеріали (пісок, глина, вапняки, граніти), а також мінеральні джерела і лікувальні грязі. Останнім часом виявлено золото (Майське родовище).
Переважають чорноземні грунти: типові, звичайні і південні,а також темно-каштанові солонцюваті. Область лежить у лісостеповій і степовій зонах. Лісів дуже мало.
Розвинуті всі види транспорту. Морські порти: Одеса, Іллічівськ, Южне, Рені, Ізмаїл, Кілія. Діють міжнародні поромні  переправи Іллічівськ –Варна (Болгарія), Іллічівськ – Поті (Грузія). Головні залізничні вузли: Застава І, Сортувальна, Роздільна, Котовськ. Працює газопровід Шебелинка – Одеса. В Одесі є  три аеропорти.
Кількість населення 2403,4 тис. осіб, густота 72 особи/км ,частка міського населення 65,90%. Українці становлять майже 63%, росіян – 719 тис. (27,4 %), майже 430 тис. представників інших національностей (18 %): болгар – 166 тис. (6,3 %), молдаван – 144 тис. (5,5 %), євреїв – 69 тис. (2,6 %), гагаузів – 27 тис. (1,0 %), білорусів – 21 тис. (0,8 %)..
Екологія є важливим аспектом кожного регіону, адже саме від цього залежить «здоров'я» не тільки нашої планети, але й здоров'я всього людства, а отже і наше майбутнє. Також екологія значною мірою впливає на туристські ресурси, призводячи до їх руйнування, а можливо, навіть, знищення. Тож давайте розглянемо, які ж екологічні проблеми спіткали Одеську область.
Серед екологічних проблем Одещини найбільш гострими є:
1.              Очищення зворотних вод;
2.              Стан атмосферного повітря;
3.              Водопостачання області питною водою;
4.              Зберігання, обробка та утилізація відходів;
Одеська область має вигідне економіко -географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей, які обумовлюють розвиток  туризму і рекреації в області.
У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.
Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболотського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати різні захворювання.
1.2. Сучасний рівень розвитку туризму в Одеській області
Туристичний бізнес в Україні розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну - тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина міжнародного ринку тур. послуг зараз, як він в перспективі змінюється? В умовах, що створилися, ці питання представляються актуальними.
Для того, щоб іноземний турист мав істотний позитивний вплив на економіку України необхідно значно збільшити валютні надходження. У зв’язку з цим, потребує значного розширення обсяг капіталовкладень у туризм. До будівництва об’єктів іноземного туризму (готелів, пансіонатів, баз відпочинку тощо) доцільно залучити капітал зарубіжних країн.
Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури в мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км. автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км. є магістральними, зв’язаними з МТК ). З потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей чинник може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.
.
За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні. Особливість економіко-географічного розташування, розвинута транспортна мережа, благодатні природно-кліматичні умови, наявність пам’яток природи, архітектури, історії та культури, цілющих грязей та джерел мінеральних вод створюють сприятливі передумови для формування високорентабельної туристично-рекреаційної галузі.
 
 
 
Таблиця 1. Туристичні потоки з 2000 по 2010 рік в Одеській області
 
Кількість туристів, обслугованих суб'єктами туристичної діяльності України – усього1
Із загальної кількості туристів:
Кількість екскурсантів
іноземні туристи
туристи-громадяни України, 
які виїжджали за кордон
внутрішні туристи
2000
242423
77332
25291
139800
68761
2001
266676
71490
20646
174540
52452
2002
273972
75928
17409
180635
48764
2003
383576
122860
19019
241697
73518
2004
110638
58745
27461
24432
45727
2005
117669
53514
29717
34438
63340
2006
127345
56801
36181
34363
57627
2007
133038
52228
44765
36045
73904
2008
127598
44119
49734
33745
106241
2009
87436
29183
30696
27557
56281
2010
103526
34910
37628
30988
84214
 
За даними таблиці ми бачимо, що кількість туристів обслугованих суб’єктами туристичної діяльності, іноземні туристи,туристи – громадяни, які виїжджали за кордон,внутрішні туристи і кількість екскурсантів за 2000-2010 роки мають хвильовий характер.
Регіон має 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення – Дунайський біосферний заповідник, Дунайські та Дністровські плавні, ландшафтний парк “Тилигульський”, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І.Мечникова, 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища. Серед численних природних багатств області важливе місце посідають унікальні лікувальні грязі, запас яких становить майже 400 млн. м3 та мінеральні води: сірчано-водневі, гідро-карбонатні, йодо-бромні, натрієві, термальні й інші бальнеологічні види вод, запаси яких становлять понад 4700 м3 на добу. [29]
В області налічується 704 курортно-оздоровчих установ та закладів, які приймають і обслуговують туристів і відпочиваючих, зокрема: 34 санаторно-курортних закладів, 40 дитячих оздоровниць, 595 пансіонатів, будинків та баз відпочинку, 37 готельних господарств (м. Одеса), де можна одночасно розташувати біля 100 тисяч осіб.
Найбільшого розвитку в Одеській області набуло створення туристичних підприємств різних форм власності, які працюють за ліцензіями на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього туризму, а також проведення екскурсійної діяльності.
Поновлено прийом та обслуговування іноземних круїзних туристів в українській частині дельти Дунаю з відвідуванням міст Ізмаїл, Вилкове та Дунайського біосферного заповідника. Проводиться робота щодо збільшення судозаходів іноземних круїзних суден у порт Одеса. Позитивним фактором є ріст потоку в область іноземних туристів.
Таким чином, туристична галузь хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє, зокрема майбутнє економіки, а отже життя України в цілому.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТСЬКИХ РЕСУРСІВ
2.1.Природні туристські ресурси
На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення - Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо. Пам’ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби.
Дунайський біосферний заповідник. Його унікальність і своєрідність пов'язані з розташованими тут Кілійською дельтою, наймолодшою і найдинамічнішою ділянкою однієї з найбільших у світі дельт, дунайської, а також великими прісноводними водоймами - лиманами.
Внаслідок цього тут переважють величезні водно-болотні угіддя, представлені очеретяними плавнями, вкритими мережею проток, каналів, з численними озерами. Окрім того, в регіоні різноманітні й наземні екосистеми. На відносно невеликій за площею територією є ділянки заплавних лісів, луків, солончаків, пісків, залишки степів. У густонаселеній і вкрай освоєній Європі дельта Дунаю є справжньою оазою живої природи серед розораних і порушених степів півдня України.
Для забезпечення охорони природних комплексів Придунайського регіону, відповідно до Указу Президента України від  10 серпня 1998 року №861/98,   на базі природного заповідника "Дунайські плавні" було створено Дунайський біосферний заповідник.
На території заповідника зареєстровано 953 види судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено 20 (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, гвоздика бесарабська, меч-трава болотна, рястка Буше, сальвінія плаваюча тощо), а до Європейськго червоного списку включено 11 видів.
В акваторії заповідника зареєстровано 90 видів риб, з яких 15 включено до Червоної книги України (стерлядь, лосось дунайський, лосось чорноморський, осетер атлантичний, умбра, йорж смугастий, білуга тощо), 7 – до Європейського червоного списку.
Виявлено 255 видів птахів (62 % орнітофауни України), серед них на гніздуванні відмічено 124 види, 196 пролітних. До червоної книги включено 41 вид: баклан малий, орлан-білохвіст, пелікан кучерявий, пелікан рожевий, лелека чорний, гага звичайна тощо. До Європейського червоного списку включено 7 видів.
Зафіксовано 42 види ссавців, з них у Червоній книзі України – 13: видра, морська свиня, перев'язка, сліпак білозубий, тюлень-монах, афаліна, дельфін-білобочка, кіт лісовий тощо.
На території заповідника налічується більше 800 видів комах. З них 36 видів занесені до Червоної книги України: жук-самітник, красотіл пахучий, бражник мертва голова, махаон, сколія-гігант, стиз смугастий, мурашиний лев-акантоклізіс тощо,  до Європейського червоного списку включено 15 видів.
За своїм потенціалом Дунайський біосферний заповідник не тільки не поступається міжнародним резерватам, але і має перед ними багато переваг. Інтерес, що збільшується, до заповідника спостерігається не лише з боку міжнародної наукової громадськості. Значну популярність він здобуває серед вітчизняних і закордонних туристів, що вимагає звернути особливу увагу на такий вид туризму, як екологічний.
З метою залучення туристів до участі в охороні природи регіону різноманітними шляхами (науковий моніторинг, проекти по відновленню деградуючих ділянок, фінансова допомога тощо) та забезпечення їх необхідною інформацією і вихованням при заповіднику створено Інформаційно-туристичний центр.
Саме тут відвідувачів інформують про статус природоохоронної території, заходи, які забезпечують збереження розмаїття тваринного і рослинного світу, про те, як зменшити вплив на уразливі природні комплекси та надають багато іншої корисної інформації про історію краю та природокористування.
Екологічна просвіта екотуристів – це можливість впливу на їхню поведінку через збільшення розуміння природних і культурних цінностей, отримання туристами незабутніх вражень. Це ще і визначена гарантія того, що природні і культурні цінності, які є дуже важливі для місцевих жителів, збережуться не тільки для нинішнього покоління, але і для нащадків. [29]
"Місто на воді". Пішохідна екскурсія по старій частині м. Вилкове по "єриках" (вулицям-каналам), де близькість води зберігає прохолоду навіть в найспекотніший день. Місто минулих традицій, смоляних човнів, старообрядчеських храмів, запашних фруктів і ягід, неповторного місцевого вина і різноманітного рибного застілля.
Ботанічний сад ОНУ ім. І.І. Мечникова. Урочисте відкриття робіт послідувало вже 17 листопада 1819 року, причому граф Ланжерон посадив перше дерево, а до весни наступного, 1820 року, привезені були з казенних лісових дач та з Імператорського Никітського саду десятки тисяч відібраних Десметом дерев і насіння; після чого почалися з розмахом роботи по посадці і посіва.
Витрачаючи на той час величезні кошти на сад, за короткий час, він розростається цілими гаями дерев, як листяних (дуб, липа, акація тощо), так і хвойних (ялина, сосна, модрина); з успіхом висаджуються в нім навіть японські і північно-американські дерева; влаштовується обширний фруктовий сад і культивуються самі кращі французькі овочі; закладається величезний деревний розплідник. Сьогодні в ботанічному саду Одеського національного університету на Французькому бульварі на площі 16 гектарів «мешкають» більше, ніж 3000 видів зелених рослин найрізноманітнішого віку. І з кожним роком «населення» збільшується. За 190 років із різноманітних куточків земної кулі  зібрано і привезено чудову колекцію.
До 1866 року сад був переданий у власність міста і до цього часу в нім вже встигло встановитися повне запустіння. Квітники і дерева знаходилися в найжалюгіднішому стані, а вирубки були настільки значними і обширними, що можна було чекати в самий найближчий час повну відсутність дерев в нім.
Для збереження від загибелі того, що ще залишалося, обнесли стінами два гаї, один - листяних, а другий - хвойних дерев; решта простору (за винятком розплідника) залишилася не огородженим, і в гарну погоду наповнювалося місцевою публікою.
Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду. До 1926 року ботанічний сад знаходився у віданні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.
У 1934 році ботанічний сад переходить у підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. І.Власенко.
Після війни розпочалася енергійна робота по відновленню ботанічного саду. Ботанічний сад, що існує сьогодні, належить Одеському держуніверситету ім. І. І. Мечнікова і є експериментальною базою по акліматизації і озелененню Причорноморського степу.
Багато перепитій чекало Ботанічний сад з часу його заснування, але завдяки величезному бажанню і працьовитості попередніх поколінь, які будували і ушляхетнювали Одесу, ми маємо можливість відвідувати це чудове місце, вивчати походження дерев і квітів милуючись їх неповторною красою. У цьому парку можна вивчити походження дерев і квітів по табличках біля них. У саду їх безліч. Сюди можна прийти з екскурсією, а можна й самому.
Одеський міський сад. Цей почесний одеський старожил, що називався також Казенним і Дерибасівським садом, усього на кілька років молодше Одеси. В 1803 р. брат засновника міста Йосипа де Рибаса - майор, неаполітанський консул Фелікс де Рибас, вирішив "озеленити" свою земельну ділянку, що залишилася після зведення будинку. Тоді були висаджені акації й інші екзотичні для Одеси рослини, за якими ретельно доглядали. Міський сад розцвів, і його облюбувала найвишуканіша публіка. В 1806 році цей благодатний куточок був подарований місту.
У Міському саду відпочивали, ділилися новинами, слухали духовий оркестр, пили мінеральні води в павільйоні Лагідзе. Міський сад і в наші дні радує одеситів і гостей міста. Так, саме він забезпечує чи не половину "одеської" фотосесії туриста. На вході з Дерибасівської публіку зустрічає бронзове сімейство левів: батько-добувач (з дичиною) - на одному постаменті, левиця з дитинчам - на іншому. Леви - справжні іноземці: "вихованців" скульптора А. Кена привезли із Франції в середині XІХ ст. для однієї з одеських дач, а потім, у 1827 р., поставили "охороняти" Міський сад.
В 1999 році в Міському саду на радість одеситів і гостей, встановили пам'ятник. стільцю роботи майстри Гамбса, "героєві" роману І. Ільфа й Є. Петрова "12 стільців" (автор пам'ятника - Михайло Рева). Туристові, сфотографувавшись на "бендерівському" стільці, варто пройти трохи далі й знову присісти на ослін поруч із самим. Утьосовим! Пам'ятник великому одеситові, артистові й джазмену Леоніду Утьосову (скульптор Олександр Токарєв) - немов символ одеської гостинності. Благодушно поглядаючи на публіку, що прогулюється Дерибасівською, бронзовий Утьосов "обіймає" потенційного сусіда. Для гостя на ослоні завжди найдеться місце! "Сердце, тебе не хочется покоя" - давним-давно співав маестро. А сьогодні настав час загадувати бажання в Міському саду біля бронзового "Дерева кохання"! У нього пелюстки - у формі сердець, їх 210, як Одесі в рік установки пам'ятника. А головне, на дереві на 65 мовах написане найважливіше слово - "любов". Але що любов без мрії? Про це міг би розповісти ще один легендарний одесит - перший одеський авіатор, спортсмен Сергій Уточкін. У його брата був кінотеатр в Міському саду, і знамените прізвище допомагало комерції. Колишній кінотеатр Маяковського - тепер знову кіно "Уточкіно", а пам'ятник Сергію Уточкіну (роботи того ж А. Токарєва) - на висоті. Одеський мрійник, що запускає "паперовий" літачок, розташувався на сходах (цікаво, що Сергій Уточкін якось побившись об заклад з'їхав Потьомкінськими З "Путівника по Одесі" за 1905 рік: "В саду є павільйони для продажу винограду, кумису, кефіру й морозива".
Ресторанчик з одеською кухнею "Кларабара", що знаходиться на місці павільйону мінеральних вод, названий на честь розпорядниці павільйону й подруги Сергія Уточкіна - Клари Віндт. "Ресторан Печескаго" розташувався в історичній будівлі біля кінотеатру, є в Міському саду і свій "Пивний сад". Загалом, смачно! І красиво: після великої реставрації в 2007 році Міський сад хоч і втратив звання "Одеський Монмартр" (виставка-продаж картин та інших художніх виробів перемістилася на Соборну площу). Однак замість того - обновився, причепурився, обзавівся новими ослонами й ліхтарями, знову отримав ажурну альтанку-ротонду, де може розміститися духовий оркестр. Нарешті, новими фарбами заграла фраза Остапа Бендера з роману І. Ільфа й Є. Петрова "Золоте Теля": "Ходімо в міський сад. Я вам влаштую сцену біля фонтана". Щодня вечорами фонтан у центрі Міського саду пригощає публіку світломузикальним шоу. Класичні мелодії в сучасній обробці й переливи світла і води - справжнє чудо! Як і весь Міський сад у "серці" міста й Дерибасівської. сходам на звичайному велосипеді). У Міському саду гостей чекає ще одна зустріч із епохою піонерів авіації, але зовсім іншого роду.
Одеські катакомби – це унікальна споруда створена руками людини, те, що зберігає ось вже більше 200 років загадкові події історії і культури нашого міста. За час видобування каменя, з якого будувалася Одеса, ці шахти стали схожі на великий підземний лабіринт, рівних якому по своїй протяжності у світі немає.
Як катакомби виникли? Перш, ніж відповісти на це питання, заглянемо в далеке геологічне минуле Північного Причорномор'я. Колись вся його територія була морським дном. Саме  морю і морським відкладенням зобов'язаний своїм утворенням  і популярністю на півдні  камінь блідо-жовтого кольору - черепашник.
Міцний, легкий, такий, що не вимагає великих зусиль при обробці, він відвіку використовувався в будівництві. З черепашника, зокрема, була побудована майже вся стара Одеса. Та і тепер - в епоху залізобетону - черепашник не забутий будівельниками.
Спочатку камінь ламали по схилах балок (ярів). Пізніше видобуток став здійснюватися шахтним методом за допомогою пил,  завезених з Англії.
Отже, катакомби - це штучні підземні порожнечі. Додамо, що вони бувають двоякого походження.  Одні  з них є колишніми каменоломнями, інші - ходи з підвалів будинків (в Одесі такі ходи найчастіше називали "мінами"). Зазвичай  "міни" були направлені за межі будівель і, проходячи під вулицями, площами, нерідко з'єднувалися із загальним лабіринтом катакомб.
В результаті хижацької розробки каменя-черепашника і безконтрольного облаштування "мін" вже в кінці першої половини XIX століття в центрі і передмістях стало спостерігатися осідання грунту, що нерідко приводило до руйнування будівель і людських жертв.
Офіційно "міни" споруджувалися домовласниками для зберігання продуктів і вин. Але на справді в "мінах" найчастіше переховувалися контрабандні товари.
Одеса, ставши з 1805 року адміністративним центром Новоросійського краю, одержала в подальшому значні пільги пов'язані з активізацією міжнародної торгівлі. Найважливішою пільгою стало запровадження порто - франко, тобто розширення безмитного ввезення іноземних товарів.
Одеські катакомби багатоярусні. Їх галереї залягають на різній глибині від поверхні землі. Під Одесою і її околицями катакомби протягнулися на сотні кілометрів. По суті це ціле підземне місто, що складається з своєрідних проспектів, вулиць, провулків, площ.
Незабаром після заснування Одеси катакомби  стали притулком для  бездомної бідноти, збіглих кріпосних селян, а деколи і волелюбних людей, що ховалися від поліції. З цього і почалася історія підземної Одеси.
У міру того як росло місто, збільшувався і видобуток каменя. Поступово вироблені каменоломні покидались, виникали нові, з'єднувалися між собою і перетинали старі. Одеські катакомби по протяжності не мають собі рівних. На даний час загальна протяжність вироблень становить біля 3000 км.
Тільки в післяреволюційні роки питання ліквідації "мін" і боротьби з осіданням грунту було вирішено позитивно. Та і розробка каменя-черепашника стала вестися зовсім по-новому. Канула в минуле важка праця каменярів, забули і про такий бич каменоломень, як страшні обвали породи.
Все це вимагало хоч якогось контролю. Тому був запроваджений поліцейський нагляд одночасно із забороною на видобуток каменя умежах міста.
 
 
 
2.2.Історико-культурні туристські ресурси
Історичний потенціал області визначається численними пам’ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам’ятниками та музеями. Це відомі у світі  фортеця XII - XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському,пам’ятник льотчикам 69 авіаполку, Іоанно – Предтеченська церква  (Грецька) кін. XIII або XIVст., Перший з одинадцяти монументів поясу Слави,перший з одинадцяти монументів поясу Слави
Аккерманської фортеця - своєрідний музеєм під відкритим небом  і унікальною пам’яткою оборонного зодчества епохи середньовіччя побудованою слов'янськими народами в XIІІ-XV століттях на залишках грецького міста Тіра.
Фортеця займає площу 9 га та є замкнутим багатокутником, що спочатку мав 26 башт, 12 з яких були бойовими, а 14 служили опорою для стін. Висота стін досягала 7 метрів, товщина – 2 метри. Стіни розділяли фортецю на три двори. У першому знаходилися житлові будинки, у другому – військовий гарнізон, в третьому – командування. З боку суші фортеця оточена ровом, первинна глибина якого досягала 22 метрів, ширина 14 метрів.
Почалося зведення твердині в XIII столітті й тривало 200 років. Про будівництво фортеці існує багато різноманітних версій. Одні вважають її турецькою, інші — молдавською, а замок-цитадель — генуезьким. Хоча існує думка, що до створення цієї оборонної споруди приклали руку й молдовани, й генуезці, й турки. Саме тому праця стількох народів дала свої плоди: фортеця стала надміцним військово-технічним комплексом, до того ж і справжнім містом.
Аккерман у давнину був відомим торговим містом на шляху "з варяг до греків". Оскільки тут перехрещувалися шляхи купецьких караванів, потреба в захисті поселення існувала завжди. І протягом багатьох століть твердиня захищала тодішніх городян від нападу ворогів.
Але все ж таки часу, війнам та сучасним варварам не вдалося змарнувати справу багатьох народів, і сьогодні Аккерманська фортеця, як і раніше, приваблює унікальними баштами, оборонними стінами як архітектурно, так і інженерно.
Аккерманська фортеця — неправильний багатокутник площею біля 9 гектарів. Місто - твердиня вважалося неприступним.
По-перше, це стало можливим завдяки її розташуванню, оскільки  фортеця стоїть на скелястому березі лиману, який омиває її з півночі. З інших боків твердиню оточує рів. Лише уявіть собі! Цей штучно зроблений канал, глибина якого сьогодні 9-10 метрів, спочатку був вдвічі глибшим і шириною майже 14 метрів. Він наповнювався водою. Тим самим фортеця ставала ще більш неприступною.
Бойові дії городяни замку вели з оборонних стін, довжина яких близько 2,5 кілометра, висота подекуди сягає 15 метрів, а товщина - 5-метрова. Завершуються вони зубцями-мерлонами та амбразурами. За стінами на спеціально побудованих майданчиках стояли воїни, які відбивали наступ супротивника.
Стіни фортеці укріплювали 34 башти різної форми: круглі, циліндричні, восьмигранні, з глибокими бивницями та з шатровими дахами, які були вкриті черепицею. Звичайно, що не всі башти збереглися до наших днів. Уздовж зовнішніх стін стоїть лише 20. Вони знаходяться між куртинами (таку назву має відстань між баштами) і розташовані в 45 метрах одна від одної. Частина з них засипана землею та каменем і є бастіонами, на котрих встановлювалися гармати. Інші — порожні, являли собою житлові помешкання, водночас пристосовані для самостійної оборони.
Найстаріша та найзагадковіша частина Аккерманської твердині, що знаходиться в її північній частині, — Цитадель. Її будівництво науковці відносять до кінця XIII сторіччя. Хоча можливо й те, що перші камені її основи були закладені ще візантійцями в V столітті.
Цитадель — це фактично твердиня в твердині. До речі, з французької слово "цитадель" перекладається як "маленьке місто". І коли інші частини фортеці в ході кровопролитних дій все ж опинялися в руках ворогів, тут ще довго можна було утримувати оборону. Площа цього двору трохи більша 300квадратних метрів. А в чотирьох його кутах розміщувалися 4 найміцніші башти, кожна з яких мала своє призначення. Так, в Комендантській, або Адміністративній, розміщувався комендант зі своїм штабом. Башта Темниця протягом століть була місцем ув'язнення непокірних. А в Скарбниці зберігали свої скарби генуезці, золотоординці. Можливо, тому ця башта, не витримавши вікових навантажень, завалилася у 1888 році?
Інші башти Аккерманської фортеці також мають назви. У Пороховій завжди розміщувався головний пункт спостереження, оскільки башта стоїть на найвищому місці усієї території твердині. А у великому підвалі зберігалися запаси провіанту та пороху.
Неподалік цієї башти знаходиться мінарет. Це усе, що залишилося від турецької мечеті, що була побудована в середньовіччі. Проте, що не менш дивно, мечеть стоїть на місці християнського храму! Його фундамент зберігся й дотепер.
Башта Головного входу оберігалася міцними Кілійськими воротами з підйомним мостом та двома ґратами. Сьогодні відвідувачі до світу легенд та таємниць потрапляють кам’яними плитами.
До речі, в Аккерманській фортеці побував Олександр Пушкін. З нагоди цього історичного факту місцеві мешканці одну з башт назвали іменем відомого російського поета. Напроти башти Пушкіна — башта Овідія, яка названа на честь великого римського поета.
А ще археологам вдалося розкрити секрет міцності стін. Як відомо, твердиня побудована з гарного, але крихкого каменю - черепашнику. Міцність же стінам дає спеціальний розчин, який має однакову структуру з каменем. Виявляється, що гашене вапно тривалий час утримувалося у вапняних ямах. Потім воно перемішувалося з уламками каменю та піском. В результаті хімічної реакції взаємодії черепашнику з таким розчином стіни фортеці перетворилися на моноліт.
Незважаючи на численні історичні події, ремонти та перебудови, фортеця зберегла свою первісну структуру та унікальність. А висока архітектурно-будівельна майстерність і донині приваблює та дивує своєю неповторністю.
Щороку музей  відвідують понад 150 тис.чоловік. Відомі кінорежисери знімають тут свої фільми. У Акерманській фортеці зняті такі кінофільми: "Отелло", "Адмірал Ушаков", "Кораблі штурмують бастіони", "Дорогою ціною", "Поема двох сердець", "Юність Петра".
Монументів поясу Слави (с. Прилиманське). У 1945 році воно носило назву Татарка, під яким і увійшло до військової історії Одеси. Тут, у цього села, пліч-о-пліч з кавалеристами відважно билися воїни 25-ї Чапаєвської дивізії.
Особливо важкі спільні бої вони вели на початку жовтня 1941 року. Про це нагадує пам'ятна стела, встановлена в центрі Прилиманського, з висіченим на граніті написом: "Тут на початку жовтня 1941 року воїни 25-ї Чапаєвської СД і 2-х КД за підтримкою авіації і берегових батарей відбили усі атаки ворога, заступаючи фашистам шлях до Одеси". 
А за селом на схилі пагорба можна побачити монумент, напис на боковій стороні якого свідчить: "На этом рубеже в августе-октябре 1941 года в жестоких кровопролитных боях обороняли Одессу от фашистских захватчиков воины 15-го кавалерийского полка 2-й кавалерийской дивизии, 99-го артиллерийского полка, 105-го отдельного батальона связи, 65-го отдельного батальона". Центральну частину барельєфа займає зображення воїна, фігура якого нібито вросла в землю. На щиті крупними нерівними буквами зроблений напис: "Тут ми стояли на смерть, щоб захистити життя".
Одеський національний академічний театр опери та балету – це перший театр в Одесі та Новоросії за часом спорудження, значенням і популярністю. Перша будівля була зведена в 1810 році, а в ніч на 2 січня 1873 року театр повністю згорів через займання газового ріжка, який освітлював годинник  у нічний час.
Створити проект нового міського театру було запропоновано віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру  і Герману Гельмеру, за проектами яких побудовані театри в багатьох містах Європи (Відні, Будапешті, Дрездені,  Загребі інш.). Пройшло майже одинадцять років з моменту пожежі до закладки першого каменя в фундамент будівлі нового театру. Роботи велися підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів (в основному,популярного одеського вапняку - черепашникалоджіями, колоннами і пилястрами іонічного ордера - приховує важкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. У результаті будівля як би "парить" над землею.
Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз, - покровительку мистецтва Мельпомену. Вона сидить в колісниці запряженій чотирма розлюченими пантерами, які скорені нею. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети із стародавньої міфології. Зліва - Орфей грає на кіфарі для кентавра; справа - Терпсихора (сестра Мельпомени і муза танцю) танцює з дівчинкою.
Внизу, біля центрального входу, на високих постаментах встановлено дві скульптурні групи, що втілюють Комедію і Трагедію: зліва - фрагмент трагедії Єврипіда "Іполит", справа - епізод з комедії Аристофана "Птахи".
Вражає і внутрішнє убранство театру. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького "рококо". Він розкішно прикрашений різними ліпними орнаментами з тонкою позолотою. Плафон стелі прикрашають чотири картини художника Лефлера у вигляді медальйонів. На них зображені сцени з творів Шекспіра: "Гамлет", "Сон в літню ніч", "Зимова казка". Уцентрі стелі - велика кришталева люстра.
Осінню 2007 року завершилася тривала реставрація, в ході якої був укріплений фундамент (за допомогою 1800 свай), виконана комплексна модернізація технічних систем театру, була проведена повна реставрація фасаду і внутрішніх приміщень (на оформлення театру пішло приблизно 7,5 кг сусального золота).
Театр цікавий не тільки своєю архітектурою, але і багатою творчою біографією. Тут співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Н.Н. Фігнер і М.І. Фігнер, Антоніна Нєжданова, Леонід Собінов, Джузеппе Ансельмі, Тітта Руффо, Маттіа Баттістіні, Михайло Гришко, танцювали: перша балерина світу – Ганна Павлова, Айседора Дункан, Катерина Гельцер.
Спектаклями і симфонічними концертами дирегували П. І. Чайковський, Н. А. Римський-Корсаков, С.В. Рахманінов, А.Г. Рубінштейн, А.С. Аренський, А.К. Глазунов, виконували свої твори Ежен Ізаі, Пабло Сарасате тощо.
В репертуарі театру опери "Маскарад", "Кармен-сюїта", "Кармен", "Травіата", "Трубадур", "Аїда", "Ріголетто", "Фауст", "Іоланта", "Запорожець за Дунаєм", "Чіо-Чіо-Сан", "Наталка-Полтавка"; балети "Лускунчик", "Лебедине озеро", "Спляча красуня", "Дон Кіхот", "Жізель", "Попелюшка", "Шопеніана" тощо.
Літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна. В 20-ті роки XIX століття цей будинок по вулиці Італійській  належав відомому в Одесі купцю - Шарлю Сікару.Це один з перших готелів молодого міста - "Hotel du Nord", де були кімнати для приїжджих, каретні сараї із стайнями. Одразу ж після приїзду до Одеси  Пушкін зупинився саме в цьому готелі.
За весь час перебування в Одесі великим поетом  створено поему "Цигани", закінчено поему "Бахчисарайский фонтан", написано тридцять ліричних віршів і дві з половиною глави романа "Евгений Онегин".  Описавши Одесу у розділі "Путешествие  Онегина", Пушкін, за виразом поета Туманського, подарував місту "грамоту на безсмертя".
У 1880-му році вулицю, на якій жив великий поет, з Італійської було перейменовано на Пушкінську. У "пушкінському" будиночку (так його назвали одесити - шанувальники таланту поета)  з 1961 року  працює музей великого поета.
Тут можна побачити старовинні гравюри "пушкінської Одеси", портрети сучасників поета, унікальні пушкінські автографи з малюнками, рідкісні прижиттєві видання творів Пушкіна тощо.
Палац графа М.С. Воронцова . Палац і примикаючі до нього споруди будувалися за проектом відомого архітектора Ф.К. Боффо в 1824-1829 роках. А паралельно планувався і формувався весь Приморський бульвар. Нинішній палац – по суті лише парадна частина всієї споруди. Менш цінна  частина комплексу - житлова і службова, так званий "Орловський флігель" не збереглася.
Ця палацова садиба розташована в центрі міста, була абсолютно відособленою. Значну її територію опоясував Приморський бульвар, а від бульвару палац відділявся тінистим садом і масивними, але при цьому надзвичайно витонченими, кованими гратами.
Інтер'єр будівлі, при всій парадності, м'який і ліричний, позбавлений дешевої помпезності і демонстративної розкоші. А тим часом внутрішнє убрання включало мармурові колони і каміни, розписні полиці, візерунчатий паркет, інкрустацію по дереву, вишукані кришталеві люстри тощо.
З перших днів свого існування місто забудовувалося під керівництвом талановитих інженерів і архітекторів. Планування міста стало одним з вищих досягнень містобудування епохи класицизму. Його автор інж. Ф.П. Деволан добре використав топографію місцевості, врахував кліматичні умови, господарський профіль міста і створив виразну в композиційному відношенні планувальну забудову.
Головним будівельним матеріалом на той час  був камінь черепашник, який залягав могутнім пластом прямо під містом. Вироблення цього каменя велися на всій території без обмежень. Тому незабаром під містом з'явився справжній лабіринт підземних галерей - катакомб, заплутані ходи яких породили безліч легенд.
Цегли вироблялось небагато, її застосовували в найвідповідальніших місцях несучих стін і для кладки печей. Фарби, скло, цвяхи і інші матеріали привозилися на кораблях з-за кордону. Дахи покривалися черепицею. Складним завданням при будівництві міста було його постачання будівельним лісом. Деревина  була привозною, тому коштувала дуже дорого.
Крім ні чим не примітних халуп, в перші роки існування Одеси були споруджені лише казенні будівлі, казарми і будинки для переселенців "с удобствами по восточному обычаю", як зазначалося  в ділових паперах того часу, однак невідомо, що являли собою ці споруди, оскільки від них не залишилося ніяких слідів. Але мало-помалу стали з'являтися цінні в архітектурному відношенні будівлі.
Центральний корпус зведено в 1806-1807 роках, а в 1821 будівлю було добудовано архітектором Д. Фраполлі. Чітко вивірена відповідність пропорцій і розчленовувань, аскетична відмова архітектора від будь-якого прикрашення, вірність античним зразкам – все це висуває начебто і невелику за об'ємом споруду в ряд видатних творінь архітектури. Тут працювали знамениті лікарі Н.І. Пирогов і Н.В. Скліфосовський.
 
Палац польського магната С. Потоцького(нині Одеський художній музей). До цього дня залишається загадкою  ім'я архітектора палацу. Будівля була типовою дворянською садибою кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Корпус в два поверхи, за традиціями садибної архітектори був віддалений від вулиці в глибину ділянки. З масиву будівлі ніби то випливає чудово виконаний шестиколонний портик.
Внутрішні приміщення палацу мало чим змінилися з часу володіння ним сім'єю Потоцьких. Як і у давнину, мають вони анфіладне планування. Парадні зали з вишуканим оздобленням знаходяться на першому поверсі.
Пишнотою і блиском виблискує центральний зал з його паркетною підлогою і великою кількістю рослинного орнаменту на стелі, який то сплітає складні візерунки гірлянд, то згортається в круглі вінки. Сходи, що вели в житлові покої другого поверху, ніби то сховалися в кутку будівлі. Романтичним і загадковим є підземний грот під палацом, таємниці якого розгадують і нині.
Перші кроки місцевого будівництва тісно пов'язані з діяльністю італійського архітектора Ф. Фраполлі, який оселився в Одесі у 1804 році.  В 1809 році він завершив будівництво двох чудових споруд у класичному стилі – Преображенського Собору і міського театру (по проекту  архітектора Ж. Тома де Томона). Будівля першого міського театру поклала початок великим спорудам в класичному стилі. Ці архітектурні шедеври, на привеликий жаль не збереглися.
Про те, як виглядали будинки торговців, ремісників, міщан, ми теж можемо дізнатися і сьогодні. Старі будинки Одеси можна знайти  у Червоному провулку. Ось, скажімо, будинок під номером 6, який, очевидно, був зведений під впливом архітектури старого Криму: балкони-лоджії опоясують будівлю по всій довжині фасаду. І в цьому ж провулку такі ж старі будинки  під номерами 18-24 – несуть відбиток класичних прийомів.
У 1820-х роках відбуваються також зміни в будівництві особняків. Вони нерідко споруджувалися в традиційній формі в глибині ділянки з парадним двором перед головним корпусом. Прикладом може бути палац Толстого біля Сабанєєва моста, зведений в 1830 році в стриманих формах ампіру.
В кінці ХІХ ст. крупний колекціонер живопису граф М.М. Толстий вирішив побудувати поряд з особняком спеціальну будівлю для своєї картинної галереї, замовивши проект відомим віденським архітекторам Ф. Фельнеру і Г. Гельмеру. Доступ в галерею був відкритий тільки з дозволу господаря.
 
 
2.3.Інфраструктурні туристські ресурси
Одеська область сприятливі кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, розвинута мережа водних залізничних та автомобільних магістралей, наявність об'єктів санаторно-курортного, оздоровчого та туристично-рекреаційного призначення з відповідною інфраструктурою дають змогу щорічно задовольняти туристичні, рекреаційні та оздоровчі потреби біля 1,0 млн. українських та іноземних споживачів.
Понад 150 км. морських пляжів, еталонні грязі та ропа Куяльницького, Тілігульського та Шаболатського лиманів, 842 об'єкти туристично-рекреаційного та санаторно-курортного призначення (у тому числі: 80 готелів, що пропонують 3,8 тис. номерів загальною одноразовою місткістю 7,5 тис. чоловік.; 46 санаторно-курортних закладів; 386 туристичних баз та баз відпочинку, які мають змогу одночасно прийняти та надати відповідні послуги понад 106,6 тис. осіб, 4 вокзали міжнародного сполучення, які щорічно обслуговують понад 7,5 млн. паса
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.