На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Органзаця транспортних подорожей перевезень туриств та координаця їх роботи з готельно-ресторанним бзнесом

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 22.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 26. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?Київський національний університет культури і мистецтв
Вінницький факультет
 
 
Кафедра менеджменту
 
 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ
Зав.каф. _______________________
«_____»_________________200__р.
 
 
 
 
 
 
КУРСОВА РОБОТА
 
з дисципліни «Готельно-ресторанні та рекреаційні комплекси в індустрії туризму »
 
на тему: «Організація транспортних подорожей і перевезень туристів та    координація їх роботи з готельно-ресторанним бізнесом»
 
 
 
 
 
 
                                                     Виконала:
 
                                                       Перевірив:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                             -2010- 
 
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ I : Організація перевезення туристів повітряним транспортом:
1.1.           Правові засади державного управління повітряним транспортом України;
1.2.           Правове регулювання повітряних перевезень;
1.3.           Відповідальність сторін за договором повітряного перевезення.
Розділ II: Організація перевезення туристів морським транспортом:
1.1.           Система управління морським транспортом України;
1.2.           Договірні відносини на морському транспорті;
1.3.           Перевезення туристів морським транспортом.
Розділ III: Організація перевезення туристів залізничним транспортом:
1.1.           Правові основи державного управління залізничним транспортом України;
1.2.           Правове регулювання залізничних перевезень;
1.3.           Залізничні подорожі.
Розділ IV: Організація перевезення туристів автотранспортом :
1.1.           Державне управління автомобільним транспортом і правове регулювання дорожнього руху;
1.2.           Договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом;
1.3.           Автотранспорт в туризмі.
Висновок
Література
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП
 
  Транспорт - одна із найважливіших складових частин матеріальної бази,   економіки будь якої країни. Це  сукупність засобів, призначених для переміщення людей, вантажів, сигналів і інформації з одного місця в інше.
 
Основою організації транспортних подорожей є організація пасажирських перевезень. Перевезення пасажирів здійснюються автомобільним, залізничним, водним (морським, річковим), повітряним, міським електричним, спеціальними видами пасажирського транспорту та спеціальними видами транспорту, які складають єдину транспортну сітку.
 
Розвиток транспорту як складової частини  інфраструктури  постійно приділяють  велику  увагу  уряду практично всіх країн. У колишньому СРСР була створена потужна транспортна система, що істотно збільшилася за останні 10 років. Протяжність мережі повідомлення усіх видів транспорту збільшилася з 2500 тис. км до 4800 тис. км:
- автомобільні дороги - із 500 тис. км до 1250 тис. км;
- повітряні лінії - із 850 тис. км до 2 млн. км;
- залізниці  - із 110 тис. км до 165 тис. км;
- внутрішні водяні шляхи - із 110 тис. км до 175 тис. км;
 
  Транспорт    забезпечує   розвиток   міжнародних   економічних відношень,   сприяючи   здійсненню  взаємовигідного   обміну   між різноманітними країнами.
 
Транспорт є головним чинником розвитку туризму. Велика   роль  транспорту  у  вирішенні  соціальних   проблем, забезпеченні ділових, культурних і туристських поїздок  населення, розвитку  культурного  обміну  як  у середині  країни,  так  і   за
кордоном, у використанні вільного часу трудящіх країни. Важливу роль у розвитку туризму, культури, науки, економіки  і техніки  грають міжнародні транспортні організації, число  яких  у даний час перевищує 150.
 
Транспортні  послуги - один з основних видів обслуговування  в туризмі.  На них припадає основна частка ціни туру. У залежності від тривалості, дальності  подорожі  ця  частка  (у більшості випадків) коливається від 40 до 60%.
Різноманітні  види  транспорту  використовуються  туристськими установами  для організації подорожей. Основна частка в  загальній масі  транспортних  послуг належить авіаційному транспорту.  Проте свою  нішу  в  структурі обслуговування займає  і  залізничний,  і автомобільний  транспорт.  Останній  можна  назвати   "транспортом загального  застосування", тому що використовується він  повсюдно:
від  трансферів  до  екскурсій.  Водяний  транспорт  (річковий   і морський),   сам  по  собі уже викликає уяву  туристсько-круїзного обслуговування і використовується в туризмі достатньо активно.
 
Мета курсової роботи: ознайомитися з різними видами транспорту та перевезення туристів.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ I :  Організація перевезення туристів повітряним транспортом
 
Правові засади державного управління повітряним транспортом України

Повітряний транспорт — найшвидший і в той
же час найдорожчий вид транспорту.
 
Це ж можна сказати і про авіаперевезення в туризмі. І цьому є ряд причин:
- по-перше, авіація - найшвидший і зручніший вид транспорту при переїздах на далекі відстані;
- по-друге, сервіс на авіарейсах нині має привабливий для туристів вигляд;
- по-третє, авіаційні компанії безпосередньо і через міжнародні мережі бронювання і резервування виплачують туристським агентствам комісійні за кожне заброньоване в літаку місце, мотивуючи їх тим самим вибирати авіаперевезення.
Вантажні і пасажирські перевезення, що здійснює вітчизняний повітряний транспорт, займають незначне місце у загальному обсязі транспортних послуг. Але головна перевага повітряного транспорту полягає в швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом у 10—15 разів більша від аналогічної на залізничному транспорті) .
 
Головними проблемами повітряної підгалузі транспорту є: комплектація парку, будівництво і реконструкція об’єктів авіаційно-виробничої інфраструктури, структурна реорганізація керування авіаційним транспортом, підвищення конкурентноздатності вітчизняних авіакомпаній.
 
Повітряний транспорт України є складовою системи транспорту України. Основні засади функціонування повітряного транспорту закладено в Законі України «Про транспорт» та в спеціальному кодифікованому нормативному акті — Повітряному кодексі України.
 
Авіаційний транспорт — це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден. Сукупність правових норм, що регулюють відносини між цими підприємствами та споживачами транспортних послуг в сфері авіації, утворює Повітряне право України.
 
Особливістю державного управління цивільною авіацією є те, що воно здійснюється не через Міністерство транспорту та зв’язку України, а через Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державіаслужбу), яка створена у 2004 році замість ліквідованого Державного департаменту авіаційного транспорту.
 
Державіаслужба є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Вона виконує функції головного (провідного) органа у системі центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації та у сфері використання повітряного простору України.
 
Взаємодія органів виконавчої влади України щодо нагляду за безпекою польотів повітряних суден здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
 
Державне управління в сфері авіаційного транспорту зазнає значного впливу так званого «іноземного елемента» — міжнародних організацій та відповідних міжнародних угод. З метою реалізації Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного простору, а також здійснення роботи Ради з авіації та використання повітряного простору створено постійно діючий виконавчий орган — Міждержавний Авіаційний Комітет (МАК), утворений незалежними державами (державами-учасницями). МАК взаємодіє з Державним департаментом авіаційного транспорту Міністерства транспорту України в галузі нормування льотної придатності і процедур сертифікації авіаційної техніки відповідно до делегованих МАК функцій та міждержавних угод між ними. У структурі МАК створено Авіаційний регістр МАК (Авіарегістр) — орган МАК, що здійснює діяльність у галузі льотної придатності і процедур сертифікації повітряних суден, їхніх компонентів, виробництва авіаційної техніки, придатності міжнародних і категорійних аеродромів і їхнього устаткування до експлуатації, охорони навколишнього середовища від впливу авіації.
 
Особливе місце у правовому регулюванні у сфері авіатранспорту займають авіаційні правила, які визначають порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки.
Основними елементами інфраструктури (матеріальною складовою) повітряного транспорту є повітряні судна, аеродроми і аеропорти.
 
Авіаційне транспортування здійснюється спеціальним транспортним засобом — повітряним судном.
Повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі (ст. 15 Повітряного кодексу України).
Повітряні судна поділяються на:
-         державні;
-         цивільні;
-         експериментальні.
Повітряне судно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах і внесене до реєстру державних повітряних суден.
Повітряне судно є цивільним, якщо воно внесене до державного реєстру цивільних повітряних суден.
Повітряне судно є експериментальним, якщо воно призначене для проведення випробувань, дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт. Експериментальне повітряне судно до реєстрів не заноситься.
 
Повітряні судна підлягають сертифікації, зокрема, повітряне судно нової конструкції (нового типу) повинно бути сертифіковане на відповідність його діючим в Україні нормам льотної придатності і мати сертифікат типу. Сертифікат типу видає державний орган із питань сертифікації та реєстрації (Держстандарт). Власником сертифікату типу є розробник повітряного судна. Кожний виготовлений в Україні екземпляр цивільного повітряного судна повинен бути сертифікований на відповідність його конструкції, характеристик та експлуатаційно-технічної документації вимогам, передбаченим правилами сертифікації цивільних повітряних суден України.
 
Цивільні повітряні судна підлягають обов’язковій реєстрації згідно з вимогами ст. 25 Повітряного кодексу України та Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні (затверджених Наказом Міністерства транспорту України 07.09.1999 року № 434) і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі. Цивільному повітряному судну, занесеному до державного реєстру повітряних суден України, видається реєстраційне посвідчення, що є фактом визнання його національної належності. Із моменту занесення повітряного судна до державного реєстру повітряних суден України всі записи, зроблені раніше стосовно цього повітряного судна у реєстрах повітряних суден інших держав, не визнаються Україною.
 
Державні повітряні судна підлягають включенню до реєстру державних повітряних суден України. Правила реєстрації державних повітряних суден України встановлює Міністерство оборони України (Наказ від 02.12.1998 року № 435 «Про затвердження Положення про порядок реєстрації державних повітряних суден України» й «Положення про порядок перевірки стану льотної придатності державних повітряних суден України та про видачу і припинення чинності посвідчень про придатність до польотів», зареєстровано в Мінюсті України від 28.01.1999 року № 48/3341).
 
Повітряне судно виключається з відповідного державного реєстру повітряних суден у разі: зняття повітряного судна з експлуатації; передачі повітряного судна належним чином іншій державі, іноземній юридичній чи фізичній особі. При виключенні повітряного судна з відповідного державного реєстру повітряних суден України реєстраційне посвідчення втрачає силу.
 
Після реєстрації повітряного судна в державному реєстрі цивільних повітряних суден України власник такого судна повинен отримати в державному органі з питань сертифікації і реєстрації відповідне посвідчення (сертифікат) про придатність його до виконання польотів як бортовий документ. Державний орган з питань сертифікації та реєстрації може делегувати право на видачу та продовження строку дії посвідчення про придатність екземпляра повітряного судна до польотів іншим державним та відомчим органам у порядку, передбаченому правилами сертифікації.
 
Встановлено порядок допуску до експлуатації («Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та робіт», Наказ Мінтрансу № 487 від 07.10.1999 року) за яким Цивільне повітряне судно, яке має сертифікат типу, допускається до експлуатації, якщо воно зареєстроване у державному реєстрі цивільних повітряних суден України і має посвідчення про придатність до польотів, видане державним органом з питань сертифікації і реєстрації повітряних суден України або іншої держави, і якщо вимоги, на підставі яких було видано це посвідчення, відповідають вимогам, встановленим в Україні.
 
Експериментальне повітряне судно може бути допущене до експлуатації для задоволення потреб народного господарства України за наявності: висновків розробника судна і експертів, призначених державним органом з питань сертифікації і реєстрації, про можливість безпечної експлуатації його при виконанні польотів; рішення Уряду України про використання експериментального судна у цивільній авіації України; посвідчення про придатність до польотів, виданого державним органом з питань сертифікації і реєстрації.
 
Цивільне повітряне судно, що імпортується в Україну, може бути допущене до експлуатації, якщо буде встановлено, що воно відповідає національним вимогам держави-виробника та додатковим технічним умовам України в частині льотної придатності і тим самим забезпечує відповідність типу повітряного судна, що імпортується в Україну, діючим в Україні нормам льотної придатності.
 
Повітряне судно військової авіації також повинне бути перевірене на відповідність його вимогам безпеки польотів. Рівень льотної придатності повітряного судна військової авіації повинен бути не нижчим за рівень льотної придатності, встановлений державою для цього класу повітряних суден.
 
Підтримання кожного повітряного судна в процесі експлуатації у стані, що відповідає вимогам норм льотної придатності, іншим вимогам, що поширюються на це повітряне судно, і вимогам безпеки польотів покладається на експлуатанта повітряного судна.
Експлуатант — особа, яка здійснює безпосереднє використання повітряного судна для авіаційних перевозок. Державний орган з питань сертифікації і реєстрації може заборонити експлуатацію повітряного судна у випадках порушення правил допуску, сертифікації та експлуатації повітряного судна.
 
На зовнішню поверхню цивільних повітряних суден повинні бути нанесені державний і реєстраційний розпізнавальні знаки. Допускається також нанесення на повітряне судно додаткових знаків (символів, написів, емблем та ін.) за погодженням з державним органом із питань сертифікації і реєстрації.
 
Цивільному повітряному судну України, обладнаному засобами радіозв’язку, надається позивний номер і позивний радіосигнал. На цивільному повітряному судні при виконанні польотів повинні бути документи — бортова документація (реєстраційне посвідчення, посвідчення (сертифікат) про придатність до польотів тощо), встановлена ст. 30 Повітряного кодексу України.
 
Аеропорти і аеродроми є допоміжними спорудами, які обслуговують здійснення авіаційних перевозок. Законодавство встановлює спеціальний порядок відведення території для будівництва та реконструкції аеродромів і аеропортів. Повітряний кодекс України встановлює спеціальний режим використання території аеродромів і аеропортів. На приаеродромній території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність і тільки за узгодженням з Укравіатрансом та відповідною Радою народних депутатів.
 
Аеродром підлягає реєстрації в Державному реєстрі аеродромів України у відповідності до Правил реєстрації аеродромів цивільної авіації (Наказ Мінтрансу № 506 від 28.09.1994 року) та сертифікації на відповідність його нормам придатності до експлуатації з видачею відповідного сертифікату.
 
Аеродроми підлягають перереєстрації у державному реєстрі аеродромів України у разі зміни власника аеродрому, а також в інших випадках, передбачених правилами реєстрації аеродромів України. Цивільний аеродром виключається з реєстру в разі його ліквідації або зняття з експлуатації.
 
Аеродром і його елементи повинні мати маркування, яке відповідає нормам придатності аеродромів до експлуатації. На усі нерухомі об’єкти і споруди, розташовані на приаеродромній території, повинні бути нанесені денні і нічні маркувальні знаки та пристрої згідно з нормами придатності аеродромів до експлуатації.
 
Аеропорти забезпечують здійснення вантажних операцій, посадки, висадки пасажирів та надання супутніх послуг.
 
За призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні. Міжнародний аеропорт додатково повинен забезпечувати митний, прикордонний, санітарний контроль, контроль на безпеку та інші види контролю, передбачені чинним законодавством. Аеропорти проходять сертифікацію і реєстрацію відповідно до діючих в Україні правил.
 
Законодавство встановлює спеціальні вимоги до працівників авіаційних підприємств, які безпосередньо здійснюють чи забезпечують експлуатацію повітряних суден — авіаційний персонал. Повітряний кодекс України визначає авіаційний персонал як особовий склад авіаційного підприємства, організації, підрозділу, навчального закладу, що складається з авіаційних спеціалістів за професійною ознакою.
 
Особа, яка належить до авіаційного персоналу, допускається до самостійної професійної діяльності лише за умови, що у неї є свідоцтво (сертифікат) на право здійснювати професійну діяльність. Це свідоцтво підтверджує наявність у даної особи необхідних знань і навичок, а також відповідність стану її здоров’я встановленим вимогам (Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені Наказом Міністерства транспорту від 20.11.2000 року № 641).
 
Особа авіаційного персоналу цивільної авіації при здійсненні професійної діяльності повинна мати при собі свідоцтво (сертифікат).
 
Особливою категорією осіб авіаційного персоналу є екіпаж повітряного судна. Екіпаж повітряного судна — особи, яким у встановленому порядку доручено виконання певних обов’язків із керування і обслуговування повітряного судна при виконанні польотів. Екіпаж складається з командира, інших осіб льотного екіпажу та обслуговуючого персоналу. Всі члени екіпажу належать до льотного складу. Мінімальний склад льотного екіпажу встановлюється для типу повітряного судна. Польоти цивільних повітряних суден при неповному мінімальному складі екіпажу забороняються, за винятком випадків, спеціально передбачених у завданні на випробувальний політ.
 
Командиром повітряного судна може бути особа, яка має спеціальність пілота (льотчика), а також підготовку і досвід, необхідні для самостійного керування повітряним судном цього типу і керівництва екіпажем. Командир цивільного повітряного судна згідно з Повітряним кодексом України має широке коло прав, зокрема, має право приймати остаточне рішення про виліт, політ і посадку повітряного судна, зливання в польоті пального, скидання багажу, вантажу і пошти, зміну плану і режиму польоту, про припинення польоту і посадку повітряного судна на запасному аеродромі чи вимушену посадку поза аеродромом, забезпечення безпеки, збереження повітряного судна і врятування життя людей, у межах своєї компетенції має право віддавати будь-якій особі на борту повітряного судна розпорядження і команди, які підлягають беззаперечному виконанню, та інші права.
 
Переміщення повітряних суден здійснюється в повітряному просторі, що вимагає впорядкування та визначення спеціального режиму використання повітряного простору. Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, який є частиною території України. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем).
 
Державне регулювання використання повітряного простору у межах своїх повноважень здійснюють Мінтранс та Міноборони. Контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору здійснюється відповідними підрозділами Украероруху, органами управління Військ ППО (під час польотів повітряних суден та переміщення інших об’єктів у повітряному просторі та польотів повітряних суден, які перетинають державний кордон України), відомчими органами ОПР (в зонах своєї відповідальності).
 
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 р. № 1281 «Про створення об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України» безпосереднє управління повітряним рухом забезпечує Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) у складі підрозділів:
 
— Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр), що є головним оперативним підрозділом системи; положення про Украероцентр затверджується Мінтрансом, Міноборони та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України;
 
— регіональні структурні підрозділи, до складу яких входять районні та допоміжні районні центри обслуговування повітряного руху;
 
— служба аеронавігаційної інформації;
 
— центр підвищення кваліфікації;
 
— лікарсько-льотна сертифікаційна комісія (ЛЛСК).
 
Використання повітряного простору України або окремих його районів може бути частково або повністю обмежено.
 
Структура повітряного простору України складається з повітряних трас і місцевих повітряних ліній України, повітряних коридорів для перетинання державного кордону України, встановлених та невстановлених маршрутів польотів, районів виконання авіаційних робіт, заборонених зон, зон обмеження польотів і небезпечних зон. Зупинимося на окремих категоріях.
 
Порядок використання повітряного простору України визначається Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 року, Угодою про використання повітряного простору вiд 15.05.1992 року, Повітряним кодексом України, «Положенням про використання повітряного простору України» (ПКМУ від 29 березня 2002 р. № 401), і його дотримання забезпечується державною системою використання повітряного простору України. Плата за використання повітряного простору України, його аеронавігаційне та інформаційне забезпечення визначається Положенням за погодженням з Міністерством фінансів України.
 
При виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього протягом всього терміну польоту здійснює та держава, де зареєстровано повітряне судно. Перебуваючи у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстровано, та підкоряється і діє на підставі лише її законів. Використання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами.
 
Ведення радіообміну між органами обслуговування повітряного руху на території України та екіпажами повітряних суден України здійснюється українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден зарубіжних держав — англійською або російською мовою. Аеронавігаційна інформація щодо використання повітряного простору України є доступною для всіх користувачів повітряного простору України.
 
Повітряні траси і місцеві повітряні лінії повинні бути сертифіковані на відповідність їх діючим в Україні нормам придатності повітряних трас і місцевих повітряних ліній до експлуатації з видачею відповідного сертифікату. Сертифікат придатності повітряної траси чи місцевої повітряної лінії до експлуатації може бути анульовано або його дію може бути тимчасово припинено державним органом, який видав сертифікат, якщо буде виявлено невідповідність повітряної траси чи місцевої повітряної лінії нормам придатності їх до експлуатації. Повітряні тра-
си і місцеві повітряні лінії України реєструються у встановленому порядку.
 
Виконання польотів повітряних суден у повітряному просторі України регламентується Правилами польотів у повітряному просторі України, які поширюються на всіх користувачів повітряного простору України. Під польотом повітряного судна розуміється його переміщення у повітряному просторі, а також зависання. У разі виникнення в польоті екстремальної ситуації, що створює загрозу для життя людей, командир повітряного судна може відступити від встановлених правил польоту з негайним повідомленням про прийняте рішення органу обслуговування повітряного руху, з яким він здійснює радіозв’язок.
 
До польоту допускається повітряне судно, яке споряджене і перебуває у справному стані згідно з експлуатаційно-технічною документацією.
 
У повітряному просторі України або в окремих його районах польоти повітряних суден можуть бути повністю заборонені або обмежені за висотою, у часі та напрямках у порядку, встановленому Положенням про використання повітряного простору України.
 
Екіпаж (пілот) повітряного судна, обладнаного засобами радіозв’язку, повинен здійснювати безперервне прослуховування відповідних частот каналів зв’язку органу обслуговування повітряного руху. Для здійснення такого двостороннього зв’язку Міжнародним регламентом радіозв’язку для авіаційної навігації виділяються необхідні частоти, що закріплюються за користувачами державним органом регулювання діяльності авіації України. Польоти повітряних суден, обладнаних засобами радіозв’язку, без двостороннього зв’язку їх з органом обслуговування повітряного руху забороняються.
 
Повітряне судно, що перетнуло кордон України без відповідного дозволу компетентних органів, або таке, що припустилося іншого порушення порядку використання повітряного простору України, визнається судном-порушником, і до нього застосовуються заходи у порядку, встановленому законодавством України, діючими міжнародними угодами.
 
Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається Укравіатрансом і погоджується з митними органами України.
 
Переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється по спеціально виділених коридорах. Переліт державного кордону України поза спеціально виділеними повітряними коридорами, якщо це не передбачено міжнародною угодою або іншими нормативними актами України, заборонено.
 
Повітряне судно, що зазнає чи зазнало лиха, повітряне судно, з яким втрачено зв’язок і його місцеперебування невідоме, підлягає негайному пошуку. З метою усунення негативних наслідків лиха, якого зазнало повітряне судно, провадяться аварійно-рятувальні роботи.
Аварійно-рятувальні роботи — це система заходів, спрямованих на своєчасне надання допомоги потерпілим. Координацію дій із службами пошуку і рятування інших країн здійснює Державіаслужба. Усі члени екіпажу повітряного судна зобов’язані пройти спеціальне навчання за програмою аварійно-рятувальної підготовки. Безпосереднє забезпечення безпеки по-
льотів повітряних суден покладається на експлуатанта авіаційної техніки аеропортів, аеродромів та на органи, які обслуговують повітряний рух.
 
Службові особи авіації, яким першим стало відомо про авіаційну подію, зобов’язані негайно повідомити про це державні органи і власника повітряного судна. Комісія з питань розслідування авіаційної події на підставі своїх висновків зобов’язана сформулювати пропозиції щодо усунення причин події, виявлених у процесі розслідування, і недопущення їх у майбутньому.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Правове регулювання повітряних перевезень
 
Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Вони регулюються Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.2003 року “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів” (зареєстровано у Мінюсті України 07.11.03 р. за № 1023/8344) Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу” (зареєстровано у Мінюсті України 29.08.03 р. за № 755/8076) та іншими нормативними актами, та загальних положень про перевезення і правил перевезення та надання послуг.
   Повітряний перевізник — центральний суб’єкт відносин перевезення. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення і має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.
   Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1397 вiд 15.11.1996 року “Про затвердження Положення про національного повітряного перевізника” передбачено перевізника із спеціальним статусом — національного повітряного перевізника. Запровадження для авіаційних підприємств статусу національного повітряного перевізника передбачає створення умов для поліпшення транспортних зв’язків України з іншими державами та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних авіапідприємств на міжнародному ринку транспортних послуг. Статус національного повітряного перевізника підприємству надається за умов: підприємство є юридичною особою згідно із законодавством України і основним видом його діяльності є авіаційні перевезення; більш як 50 відсотків належного йому майна перебуває у державній власності; діяльність підприємства повністю відповідає вимогам Повітряного кодексу України; повітряні судна, які експлуатуються ним на повітряних трасах, відповідають міжнародним технічним вимогам; підприємство має власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію; протягом останніх трьох років не має тяжких порушень щодо виконання польотів згідно з офіційними повідомленнями. Надання авіаційному підприємству статусу національного повітряного перевізника здійснюється на конкурсних засадах за поданням Мінтрансу на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Національний повітряний перевізник зобов’язаний забезпечувати: першочергове виконання обов’язків, що випливають із міжнародних договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів України на повітряні перевезення; належний рівень безпеки польотів, авіаційної та екологічної безпеки, регулярності польотів та культури обслуговування. Авіаційне підприємство, якому надано статус національного повітряного перевізника, може бути позбавлене цього статусу у разі недодержання ним вимог.
   Повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).
   Документами на перевезення є:
квиток — при перевезенні пасажира;
багажна квитанція — при перевезенні речей пасажира як багажу;
відповідні документи — при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів. Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються Укравіатрансом.
   Авіаційні перевезення поділяються на внутрішні перевезення та міжнародні перевезення.
Внутрішні перевезення — це перевезення, при яких пункт відправлення і пункт призначення розташовані на території однієї держави і перевезення не передбачає зупинки на території іншої держави.
Міжнародні перевезення — це перевезення, здійснюване відповідно до договору міжнародного повітряного перевезення, при якому пункт відправлення і пункт призначення незалежно від наявності перевантаження або перерви в перевезенні розташовані:
1) на території двох держав;
2) на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.
   Окремо визначається так зване змішане перевезення — перевезення пасажира, багажу або вантажу, здійснюване перевізниками різних видів транспорту.
   Особливий вид перевезення — чартерне повітряне перевезення — виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.
 
   Договір перевезення пасажира та багажу посвідчується квитком встановленого зразку, який підтверджує укладення договору перевезення і містить істотні умови перевезення.
   Договір перевезення вантажу посвідчується вантажною авіаційною накладною, яка підтверджує укладення договору повітряного перевезення вантажу між перевізником і відправником, умови перевезення і прийняття вантажу перевізником. Умови договору, що містяться у вантажній накладній, являють собою короткий виклад основних положень щодо перевезення. Вантажна накладна складається і підписується відправником і вручається перевізнику разом із вантажем.
   У міжнародних перевезеннях правилами висуваються додаткові вимоги, зокрема ввезення, вивіз або транзит вантажу повинні бути дозволені законами і правилами країни, на територію, із території або через територію якої здійснюється перевезення. Правила встановлюють спеціальні терміни здійснення транспортних операцій, спеціально обумовлюються обов’язки по сплаті податків, мита і зборів, які накладаються на перевезений вантаж державними органами і місцевою владою або адміністрацією аеропорту будь-якої країни, на території, із території або через територію якої здійснюється перевезення і які підлягають сплаті відправником або одержувачем (перевізник може, але не зобов’язаний оплачувати такі податки, мита і збори, відправник і одержувач несуть перед перевізником солідарну відповідальність по відшкодуванню йому цих витрат). Питання міжнародних перевезень регулюється Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.03 “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів”, Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу” та іншими нормативними актами.
   При будь-яких видах перевезень авіаційний перевізник завжди має право: встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури нижчих за рівень вимог, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади; відмовити пасажиру в перевезенні у випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях.
   У свою чергу за пасажиром завжди залишається право відмовитися від повітряного перевезення і одержати назад суму грошей у порядку, встановленому законодавством України.
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Відповідальність сторін за договором повітряного перевезення
 
   Усі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Загальні засади відповідальності встановлені Повітряним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Міжнародними угодами в сфері повітряного транспорту та спеціальними правилами.
   Перевізник несе відповідальність за:
- втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити;
- збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника;
- втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення;
- прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.
   За втрату, нестачу чи пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:
   1) за втрату або нестачу вантажу чи багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, — в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, — у розмірі дійсної вартості;
   2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу чи багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, — в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням із Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.
   Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв’язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв’язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту — відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню — згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв’язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень.
   За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України, зокрема Україна є учасником Конвенції про збитки, завдані іноземними повітряними судами третім особам на поверхні (від 07.10.1952 року), де встановлено граничний розмір відповідальності для кожного повітряного судна і по кожній події.
   Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
   При виявленні шкоди, заподіяної багажу, вантажу правилами передбачається складання Акту про несправності під час перевезення багажу (PIR — Property Irregularity Report), вантажу (CIR — Cargo Irregularity Report), документа, оформленого перевізником у присутності пасажира (одержувача) негайно після виявлення шкоди. Акт підписується перевізником і пасажиром (одержувачем).
   Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.
   Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти — третім особам; при цьому рівень відповідальності страховика не може бути нижчим за рівень, встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. № 1083 “Про порядок і умови проведення обов’язкового авіаційного страхування”. У даній постанові законодавець визначив страхову суму (ліміт відповідальності страховика), встановлену договором обов’язкового страхування.
   Під час виконання міжнародних польотів страхова сума (ліміт відповідальності страховика) встановлюється в межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються повітряні роботи.
   При визначенні меж відповідальності за шкоду, спричинену порушенням правил та вимог перевезення в міжнародних угодах, використовують умовні розрахункові одиниці. Зокрема, Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (від 28.05.1999 року) використовує спеціальні права запозичення, які вираховуються Міжнародним валютним фондом.
   Обов’язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.
   Замовник зобов’язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов’язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.
   З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створено страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1272 “Про страховий фонд безпеки авіації”, згідно з якою кошти фонду формуються за рахунок надходження відрахувань 10 відсотків платежів з видів обов’язкового страхування, визначених для авіації статтею 6 Закону України “Про страхування” (85/96-ВР).
   Строки заявлення, розгляду претензій та заявлення позовів встановлено в Повітряному кодексі України та в міжнародних договорах (“Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень” від 28.05.1999 р.).
   Наприкінці 2003 року Мінтрансом було уніфіковано строки і затверджено відповідні правила перевезень — Наказ Мінтрансу № 793 від 14.10.03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів”, Наказ Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. “Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу”.
   При перевезенні пасажира встановлено, що висуванню перевізникові позову щодо неналежного перевезення повинно передувати обов’язкове висування письмової претензії (за винятком позову у зв’язку з загибеллю чи тілесним ушкодженням пасажира; такий позов може бути висунутий протягом двох років, ст. 23 Правил). У разі затримки в перевезенні пасажира претензія до перевізника може висуватись не пізніше ніж через 21 добу після дати, коли пасажир прибув у місце призначення, чи дати, коли він мав прибути у місце призначення.
   У разі знищення, ушкодження багажу особа, що має право на його одержання, повинна висунути до перевізника письмову претензію негайно після виявлення ушкодження, але не пізніше 7 діб з дати одержання багажу. У разі затримки в перевезенні багажу претензія до перевізника має бути висунута протягом 21 доби з дати, коли багаж був переданий у розпорядження одержувача. У разі втрати багажу претензія до перевізника повинна бути висунута протягом двох років із дати прибуття повітряного судна у місце призначення або з дати, коли повітряне судно повинно було прибути у місце призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
   Перевізник зобов’язаний розглянути претензію і повідомити заявника про задоволення чи про відхилення її протягом трьох місяців, якщо перевезення, у зв’язку з яким була висунута претензія, повністю здійснювалося одним перевізником. Якщо в такому перевезенні брали участь інші перевізники, строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців.
   При відсутності письмової претензії, заявленої у вищезазначені строки, позов до перевізника не може бути пред’явлений. Позови про відповідальність перевізника щодо неналежного перевезення пасажира чи багажу мають бути подані, за вибором позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення, протягом двох років з дати прибуття повітряного судна до місця призначення, або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
   Щодо перевезення вантажу, то згідно вищевказаних правил встановлено, що у разі заподіяння шкоди особа, яка має право на отримання вантажу, повинна направити перевізнику претензію не пізніше 14 днів; у разі затримки — не пізніше 21 дня з дати, коли вантаж переданий у розпорядження особи, що має право на його одержання; у разі втрати — протягом 120 днів із дати видачі авіавантажної накладної.
   Перевізник зобов’язаний розглянути претензію протягом трьох місяців, якщо перевезення повністю здійснювалося одним перевізником, і строк розгляду претензії може бути продовжений до шести місяців у разі здійснення перевезення декількома перевізниками.
   Позови про відповідальність перевізника мають бути подані, на вибір позивача, до суду за місцем реєстрації перевізника, за місцезнаходженням його головного офісу або за місцезнаходженням офісу перевізника, через який було укладено договір перевезення щодо неналежного перевезення вантажу — протягом двох років, щодо неналежного надання інших послуг — протягом одного року з дати прибуття повітряного судна до місця призначення або з дати, коли воно повинно було прибути до місця призначення, або з дати, коли припинилося перевезення.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ II:  Організація перевезення туристів морським транспортом
 
Система управління морським транспортом України
 
 
Морський транспорт посідає третє місце за вантажообігом після трубопровідного і залізничного транспорту, але загальний обсяг вантажів, що перевозяться, тут незначний (близько 1 %). Постійно зростають морські перевезення у міжнародному сполученні, частка яких на морському транспорті складає понад 95 %.
   Основною проблемою морського транспорту є значний моральний і фізичний знос транспортних засобів і портового устаткування. Середній термін експлуатації торгових суден України перевищує 15 років, і з огляду на їхній технічний стан переважна більшість західних портів забороняє таким торговим суднам вхід на внутрішній рейд. Застаріла інфраструктура українських портів істотно знижує їх продуктивність (до 50 % від продуктивності портів західних країн).
   Переважна більшість суден торгового флоту — малотоннажні. Середня водотоннажність українських суден у 3—5 разів менша аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція тощо.
   Морський транспорт займає окреме місце серед підгалузей транспортного права у зв’язку із особливим значенням у зовнішньоекономічній діяльності, великою часткою іноземного елемента та наявністю міжнародно-правового регулювання.
   До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.
   Управління та державний нагляд за торговельним мореплавством в Україні покладається на Міністерство транспорту України, що здійснює загальний контроль за дотриманням законодавства про мореплавство і міжнародних договорів України щодо мореплавства, а також нагляд за станом морських шляхів і загальне керівництво державною реєстрацією морських суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, рятувальною і лоцманською службою.
   Органом галузевого управління морським транспортом є Державний департамент морського і річкового транспорту, який діє на підставі Положення (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584), є урядовим органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і підпорядковується йому.
   Основним завданням Укрморрічфлоту є участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту та інші повноваження, передбачені Положенням. З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, в т.ч. здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства та міжнародних договорів.
   У системі державного управління морським транспортом також діють спеціалізовані установи та організації: Інспекція Головного державного реєстратора флоту, Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства і капітанів портів, Регістр судноплавства України, Держфлотінспекція, Державна морська лоцманська служба, Державне підприємство морських телекомунікацій України, Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України, Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України.
   Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України є органом державного нагляду у сфері забезпечення безпеки мореплавства суднами, що заходять до морського рибного порту. Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України створюється, реорганізовується, ліквідовується наказом Державного комітету рибного господарства України й здійснює свої повноваження на засадах господарського розрахунку згідно з Положенням (затвердженим Наказом Державного комітету рибного господарства України 24.09.98 року № 131). Інспекція державного портового нагляду морського рибного порту є структурним підрозділом служби капітана порту і здійснює державний нагляд за безпекою судноплавства в порту.
   Подібні функції щодо торгівельних портів здійснює Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України, яка діє на підставі Положення (затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 року № 574).
   Державна морська лоцманська служба — це організована Міністерством транспорту України сукупність підприємств і підрозділів державних морських портів, на які покладені функції щодо надання лоцманських послуг. Лоцманська служба діє на підставі Положення (затвердженого Міністерством транспорту України, Наказ № 498 від 11.09.2000 року).
   Державний нагляд і загальне керівництво за діяльністю служб регулювання руху суден здійснює Міністерство транспорту України через Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства (діє згідно з Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1998 р. № 2098) і капітанів портів.
   Технічний нагляд здійснює Регістр судноплавства України, а судноплавний нагляд — Держфлотінспекція (діють згідно з Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 814).
   Визначення основних засад правового регулювання і понять галузі морського транспорту містить Кодекс торговельного мореплавства України.
   Морське судно визначається як самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування морським шляхом. За характером використання судна поділяються на торговельні, риболовні і ядерні судна. Розподіл здійснюється в залежності від цільового використання судна та облаштування.
   Судна підлягають державній реєстрації і набувають статусу судна після державної реєстрації. Загальне керівництво та контроль за реєстрацією і веденням обліку суден в Україні здійснює Інспекція Головного державного реєстратора флоту (див. Постанову Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069 “Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України”).
   Державна реєстрація здійснюється капітанами морських портів (реєстрація морських торговельних суден) та Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) (реєстрація річкових та маломірних суден). Реєстрація судна здійснюється у Державному судновому реєстрі України і засвідчується свідоцтвом про право плавання під Державним прапором України (судновий патент), а реєстрація у Судновій книзі України (інші судна) — судновим білетом.
   Судна України можуть перебувати в усіх формах власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Ядерне судно має перебувати тільки у державній власності.
   Право власності та інші майнові права на судна, що перебувають за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно.
   Статус судна також визначається через поняття судновласника і власника судна. Судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені. Власником судна є суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.
   Для чіткого відмежування суден і їх ідентифікації встановлюється назва судна, яку присвоює власник. Будь-якому судну, що має обладнання зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а також, залежно від його технічної оснащеності, — ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв’язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння судну назви та ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв’язку визначається у Наказі Міністерства транспорту України № 316 від 14.06.2000 “Про затвердження Порядку присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавання під Державним прапором України”. Порядок присвоєння судну позивного сигналу, номера вибірного виклику суднової станції визначається Міністерством зв’язку України.
   У відповідності до законодавства забезпечується технічний нагляд та судноплавний нагляд за морськими суднами незалежно від форм власності судна і його власника. Судно допускається до плавання, якщо воно задовольняє вимогам безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколишнього природного середовища. У разі виникнення сумніву щодо виконання вимог безпеки плавання будь-яким судном, що плаває під іноземним прапором, при заходженні в порти України воно може бути піддано огляду в порядку технічного нагляду на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.
   Поняття “українське судно” або “судно України” означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні і одержанням права плавання під Державним прапором України. Право плавання під Державним прапором України має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру. Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та одержання свідоцтва про право плавання під цим прапором. Судно, придбане за кордоном, користується правом плавання під Державним прапором України з часу видачі консулом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується одержання цього права. Тимчасове свідоцтво є дійсним до реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, але не більше одного року.
   Судно повинно мати основні суднові документи: свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент); свідоцтво про право власності на судно; класифікаційне свідоцтво; обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного товариства); свідоцтво про мінімальний склад екіпажу та інші документи згідно зі ст. 35 Кодексу торговельного мореплавства України. Судно, що плаває за кордон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними договорами України.
   Свідоцтво про право плавання під Державним прапором України і свідоцтво про право власності на судно видаються капітаном порту, в якому судно зареєстроване у Державному судновому реєстрі України. Інші суднові документи видає класифікаційне товариство за дорученням Міністерства транспорту України. Ліцензія на право користування судновою радіостанцією видається Міністерством зв’язку України.
   На морському транспорті встановлено спеціальний порядок забезпечення майнових вимог — арешт судна. Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії у випадках, визначених Кодексом торговельного мореплавства України. Майнові вимоги також отримують спеціальне регулювання і мають вид морських вимог згідно зі ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства України. Морська вимога — це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов’язаних із рятуванням судна; перелік морських вимог визначається Кодексом торговельного мореплавства України.
   Арешт судна здійснюється тільки для забезпечення морських вимог, зазначених у Кодексі торговельного мореплавства України, під час перебування судна в морському порту України. Арештоване судно звільняється з-під арешту у разі надання належного забезпечення морської вимоги в прийнятній формі — і в достатньому розмірі (внесення грошової суми, передача майна, гарантія тощо).
   Щодо правового становища екіпажу судна, то його положення визначається Кодексом торговельного мореплавства України та законодавством України. До екіпажу судна входять капітан, інші особи командного складу і суднова команда. До командного складу судна, крім капітана, належать: помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судновий лікар, боцман. До командного складу судновласник може віднести інших суднових спеціалістів. Суднова команда — це особи, які виконують службові обов’язки на судні та не належать до командного складу судна. Мінімальний склад екіпажу — це склад екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, встановлений Міністерством транспорту та зв’язку України (Міністерством рибного господарства України). Вимоги до кваліфікації і стану здоров’я членів екіпажу виражаються в тому, що до зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння. До роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров’я. Членом екіпажу судна, зареєстрованого в Україні, можуть бути громадяни будь-якої держави. Капітаном судна може бути тільки громадянин України.
   Капітан судна — представник судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна (якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника), голова командного складу судна, який здійснює управління судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, запобігання забрудненню морського середовища, підтримання порядку на судні, запобігання завданню будь-якої шкоди судну, людям і вантажу, що перебувають на ньому.
   Важливе місце в інфраструктурі транспорту займає Морський порт, який є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.
   Морські порти поділяються на внутрішні порти та порти, відкриті для заходження іноземних суден, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
   За спеціалізацією на території України існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські порти. Порт має власну територію — відведені порту землі, акваторію — відведені порту водні простори. Територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту в користування.
   На морські порти покладається здійснення таких функцій, як забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден, утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв’язку і електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту, та інших згідно зі ст. 75 Кодексу торговельного мореплавства України.
   У галузі господарської діяльності морський порт забезпечує (ст. 76 Кодексу торговельного мореплавства України) навантаження, розвантаження і обслуговування суден, перевантаження вантажів, складські операції з вантажами, обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту, та інші види діяльності відповідно до статусу порту.
   Морський порт очолює начальник порту. Начальник морського торговельного порту і капітан морського рибного порту призначаються відповідно Міністерством транспорту та зв’язку і Міністерством рибного господарства України. Начальник морського порту видає обов’язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримку суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених ст. 80 Кодексу торговельного мореплавства України, та виконує інші функції згідно зі ст. 78 Кодексу торговельного мореплавства України.
   Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту начальником порту на прохання особи, яка має морську вимогу.
   У морському порту стягуються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України.
   Розпорядження начальника морського торговельного (морського рибного) порту може бути скасоване тільки Міністерством транспорту та зв’язку України (Міністерством рибного господарства України).
   Кожне судно перед виходом у море підлягає контролю, який здійснює Інспекція державного портового нагляду з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності основних характеристик судна судновим документам, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу.
   Кожне судно зобов’язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл начальника порту. Начальник морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження та наявності інших підстав, визначених Кодексом торговельного мореплавства України.
   Проведення суден у порт, із порту та по морських шляхах здійснюється виключно державними морськими лоцманами. Лоцманська служба порту підпорядкована капітану порту. Державними морськими лоцманами є громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим у Положенні про державну морську лоцманську службу, що затверджується Міністерством транспорту та зв’язку України. Це міністерство за погодженням з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами встановлює райони обов’язкового лоцманського проведення, категорії суден, що звільняються від обов’язкового лоцманського проведення, і публікує ці відомості у лоціях і повідомленнях мореплавцям. У районах необов’язкового лоцманського проведення капітан морського порту може встановлювати обов’язкове лоцманське проведення суден у випадках, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України (ядерні судна, судна, які мають серйозні пошкодження корпусу, механізмів або обладнання, тощо).
   Рух суден, як і будь-який рух автономних і технічно складних транспортних засобів, вимагає спеціального регулювання. У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням Міністерства транспорту України створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден. Зона дії і порядок руху суден у зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, що затверджуються Міністерством транспорту України. Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, надання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання. Служба регулювання руху суден діє відповідно до Наказу Міністерства транспорту України від 28.05.2001 р. № 340, який затверджує “Типове положення про службу регулювання руху суден”.
   Лоцманами-операторами служби регулювання руху суден можуть бути громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2001 р. № 341.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Договірні відносини на морському транспорті
 
   Для ефективного забезпечення транспортних перевезень на морському транспорті використовуються такі транспортні зобов’язання: договір перевезення вантажу, договір перевезення пасажира та багажу, договір круїзу, договір агентування, договір буксирування, договір лізингу суден, зобов’язання з приводу майна, що затонуло, тощо.
   Правове регулювання перевезень здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства України та підзаконними актами.
   Умови морського перевезення вантажів визначаються договором. Учасниками договору морського перевезення вантажів є перевізники різних форм власності та замовники транспортного перевезення. Перевізники — морські транспортні організації поділяються на морські транспортні організації загального користування і морські транспортні організації незагального користування.
   Морська транспортна організація загального користування має особливий статус, зокрема на неї покладаються додаткові обов’язки:
   а) прийняти будь-який запропонований для перевезення вантаж, якщо на судні є вільні приміщення, придатні для перевезення, і вантаж може бути перевезений без шкоди для раніше прийнятих до перевезення вантажів;
   б) не віддавати перевагу одному вантажовласнику перед іншим стосовно приймання вантажів і умов перевезення, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України;
   в) публікувати тарифи та умови перевезень.
   Зміст договору — за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).
   Договір морського перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер (надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень), коносамент, інші письмові докази.
   Господарський кодекс України в ст. 307 визначає види договору на морському транспорті, зокрема такі як довгострокові і короткострокові договори.
   Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і призначення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження.
   Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов’язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Замість коносамента перевізник може видати інший документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Реквізити коносамента визначаються в ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Перевізник зобов’язаний видати відправнику на його бажання кілька примірників коносамента тотожного змісту, причому в кожному з них відмічається кількість складених примірників коносамента. Коносамент передається з дотриманням правил ст. 140 Кодексу торговельного мореплавства України.
   Особливі права та обов’язки учасників перевезення вантажу морським транспортом:
   Відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред’явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента чи надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил Кодексу торговельного мореплавства України про відмову від договору морського перевезення. Відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як того вимагають портові, митні, санітарні та інші адміністративні правила.
   Вантаж розміщується на судні за розсудом капітана, але не може бути поміщений на палубі без письмової згоди відправника, за винятком вантажів, перевезення яких на палубі допускається відповідно до чинних правил і звичаїв.
   Термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений з судна (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).
   Угодою сторін можуть бути встановлені додаткові після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач). За відсутності угоди сторін про тривалість часу і розмір плати винагорода визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна і екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій.
   Під час завантаження судна у разі закінчення контрсталійного часу перевізник має право стягнути завдані йому подальшою затримкою судна збитки і відправити судно в рейс, якщо навіть весь обумовлений вантаж не навантажено на судно з причин, що не залежать від перевізника. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту. У разі надання для перевезення вантажу всього судна капітан не вправі відмовитись від приймання вантажу, доставленого до закінчення сталійного або контрсталійного часу, якщо сторони домовились про це, навіть якщо приймання і укладення вантажу можуть затримати судно понад встановлений термін. За кожний зайвий день затримки судна понад контрсталійний час відправник зобов’язаний відшкодувати перевізнику заподіяні збитки.
   У тих випадках, коли для перевезення вантажу надано не все судно, капітан вправі до закінчення погодженого сталійного (або сталійного і контрсталійного) часу відмовитися від приймання вантажу, який внаслідок його пред’явлення із запізненням можна навантажити на судно належним чином і без шкоди для решти вантажу не інакше, як затримавши судно. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту.
   У разі надання для перевезення вантажу всього судна, частини судна або окремих суднових приміщень відправник може вимагати вилучення вантажу, що не належить йому, з поданого йому судна, частини судна чи суднового приміщення в порту відправлення, а у випадку надання всього судна — у будь-якому порту заходу.
   Легкозаймистий, вибуховий або небезпечний за своєю природою вантаж, якщо він був зданий під неправильним або неповним найменуванням і під час його приймання перевізник не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися у його властивостях, може бути вивантажений перевізником у будь-який час або знищений чи знешкоджений, як того будуть вимагати обставини, без відшкодування відправнику пов’язаних із цим збитків.
   У разі, якщо відправнику надано для перевезення все судно, перевізник зобов’язаний на вимогу відправника відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж був навантажений. Перевізник у цьому випадку зберігає право на повний фрахт.
   Кожна із сторін вправі відмовитися від договору морського перевезення вантажу без відшкодування іншій стороні пов’язаних із цим збитків у випадках, визначених в ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України, в разі настання вказаних обставин до відходу судна з порту.
   Договір морського перевезення вантажу припиняється без відмови сторін і без зобов’язань однієї відшкодувати іншій заподіяні припиненням договору збитки, якщо після укладення договору і до відходу судна з місця навантаження настали обставини, не залежні від сторін, а саме: судно загинуло або було силоміць захоплене; судно було визнане непридатним для плавання; загинув вантаж, індивідуально визначений; загинув вантаж, що визначається родовими ознаками, після здачі його для навантаження, а відправник не встиг здати інший вантаж замість загиблого.
   Договір морського перевезення вантажів припиняється внаслідок зазначених обставин і під час рейсу, причому перевізнику належить фрахт пропорційно фактичній дальності перевезення, виходячи з кількості врятованого і зданого перевізником вантажу.
   Перевізник зобов’язаний доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо вони не встановлені, — у звичайно прийняті терміни. Не вважається порушенням договору морського перевезення вантажу будь-яке відхилення судна від наміченого курсу з метою рятування на морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника.
   Вантаж видається в порту призначення одержувачу відповідно до умов коносамента.
   Під час прийому вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати сум або надання забезпечення. Для забезпечення вимог перевізник має право застави на ван
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.