На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Змст, еволюця та умови дї авторського права

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 25.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Київський національний університет
Імені Тараса Шевченка
Економічний факультет
Кафедра економічної теорії 
 
 
 

реферат

з дисципліни “Інтелектуальна  власність”
на  тему:
«Зміст, еволюція та умови дії авторського  права» 
 
 
 
 
 

                студента 3 курсу
                спеціальності “Економічна теорія”
                денної  форми навчання
                Айзена  Віталія Марковича 
                 
                 
                 
                 

Київ 2010
ЗМІСТ 

ВСТУП………………………………………………………………….……….………………3
1. Зміст авторського  права, умови дії авторського  права в Україні…………...…5
2. Історія становлення  та еволюція авторського права…………….……..……..21
3. Поняття і  види авторських договорів……………………………….…………...….25
4. Порушення  авторських прав……………………………………………….…...……..33
ВИСНОВОК……………………………………………………………….………..………..37
Список використаних джерел………………………………….……………….…….….38
Додатки………………………………………………………………………….……….…….39
 

Вступ
     Інтелектуальна  власність - дуже тонка матерія. Ідеї витають у повітрі. "Слово не горобець - вилетить, не впіймаєш", - говорить прислів'я. Ну, а якщо це "слово" насправді - наукова ідея, ключ до завоювання ринку або взагалі будь-яка концепція? Інтелект перетворюється на матеріальну силу, думка матеріалізується в конкретні винаходи.
     Головними напрямами духовної творчості людей  є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів  творчої діяльності, невичерпні за формами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке і бере на себе авторське право.
     Завдання  авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
     Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності1.
     Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські  договори, які затверджуються Кабінетом  Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.
     Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.
     Міжнародні  договори встановлюють взаємні права  та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.
     Якщо  міжнародним договором, учасником  якого є Україна, встановлені  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право). 

 

 

    Зміст авторського  права, умови дії  авторського права  в Україні
 
     В об'єктивному розумінні авторське  право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення  і використання творів літератури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. 
У суб'єктивному розумінні, авторське право — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступнику у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

     Основними нормативними актами, які регулюють  суспільні відносини, пов'язані з  авторським правом, є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право та суміжні права" у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.
     Особливу  групу джерел сучасного авторського  права становлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) конвенція про  авторське право (1952 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.
     Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського  права важливе значення має також  судова практика розгляду справ, що виникають  у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.
     Об'єктом  авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений  у будь-якій об'єктивній формі, незалежно  від жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), а також способу і форми їх відтворення. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У Цивільному кодексі України вміщено загальний перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Він не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
     Але об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом  творчої діяльності автора. Наприклад, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) охороняються як літературні твори нарівні з музичними, фотографічними, аудіовізуальними творами. Однак не буде об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на комп'ютері чужого твору). Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади, офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації.
     Сам твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, без виконання  будь-яких формальностей щодо них  та незалежно від їх завершеності, але обов'язково повинен бути придатний для сприймання, відтворювання. Ця об'єктивна форма може бути усною та письмовою (ноти, схеми, запис на плівку, магнітну плівку, фотографії тощо). 
До об'єктів авторського права відносять сценічні обробки творів та обробки фольклору, придатні для суспільного показу, програми для електронних обчислювальних машин усіх видів, включаючи прикладні програми та операційні системи, переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача також вважається творчою.

     Сучасний  рівень науки і техніки дає  змогу створювати складні твори, в яких поєднано кілька форм, наприклад  кіно — і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). У цьому разі об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, текст, робота оператора, художника-постановника, які увійшли як частина до твору.
     Отже, твір як об'єкт авторського права  втілений у певну матеріальну  форму: скульптура, картина, ноти, рукопис тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — картину, скульптуру, книгу. На річ, в яку матеріально втілюється твір, «е бути право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж художником своєї картини не позбавляє його авторського права. Таким чином, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
     Право на твір належить його творцеві, тому, хто створив скульптуру, музику, аудіовізуальний твір, оригінальне  компонування інтегральної мікросхеми, написав картину, книгу. Тобто первинним  суб'єктом авторського права є автор твору. Однак поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автор твору, як зазначалося, може бути тільки його творець, тобто фізична особа: громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори — не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.
     Таким чином, первинним суб'єктом, якому  належить авторське право є автор, а авторське право правонаступників є похідним.
     Згідно  з Цивільним кодексом України  та Законом України "Про авторське  право та суміжні права", авторське право поширюється:
     • на авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори  яких уперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України;
     • авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори  яких уперше опубліковані в іншій  країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні;
     • авторів, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше було опубліковано їх твори.
     Відповідно  до міжнародних договорів України, авторське право поширюється  на авторів незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави.
     Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді  у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи становить такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Взаємовідносини співавторів можуть визначатися договором між ними. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. Право на використання твору належить співвласникам спільно, а винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо в договорі не передбачено інше.
     Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці  за завданням певної організації. Ця колективна праця не є одним цілим. Особи, що організовують створення творів (видавці енциклопедій, виробники фільмів, продюсери тощо) не визнаються авторами творів.
     Видавцям  належить виключне право на використання таких видань у цілому, а також  право на зазначення свого найменування при будь-якому використанні такого видання. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.
     Авторами  аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори та ін. Автор раніше створеного твору, переробленого або включеного як частина аудіовізуального твору, також вважається співавтором аудіовізуального твору. Постановник аудіовізуального твору має право за будь-якого використання твору зазначити своє ім'я або найменування чи вимагати такого зазначення.
     Автор музичного твору з текстом  або без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержання винагороди за використання свого музичного твору при кожному публічному виконанні аудіовізуального твору і його публічному сповіщенні, а також здавання в 1 прокат примірників аудіовізуального твору.
     Без згоди автора та інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанта фільму (негатива, оригінального запису).
     Авторське право на твір, створений за договором  найму, і належить авторові. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання твору, створеного за договором найму, та порядок її виплати встановлюються в самому договорі найму.
     Виключне  право на використання твору, створеного за договором найму, належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцеві), якщо в договорі найму не передбачено інше. Роботодавець також має право при будь-якому використанні твору, створеного за договором найму, зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.
     Авторське право на запис інтерв'ю належить особі, що дала інтерв'ю, та особі, що взяла інтерв'ю і здійснила його запис як співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, що дала це інтерв'ю.
     Суб'єктом  похідного авторського права  може стати будь-яка фізична чи юридична особа, держава, до яких авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
     Відповідно  до закону автору належать особисті немайнові  і майнові права, що виникають  зі створенням і використанням будь-якого  твору науки, літератури чи мистецтва. При цьому для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право і року першої публікації твору.
     Автор або особа, яка має авторське  право на твір, може зареєструвати це право в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про реєстрацію прав автора на твір, включаючи правомочності особи на твір, факт і дату публікування твору, договорів, які засвідчують право автора на твір, складає і періодично видає каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору, Державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція прав автора або особи, яка має виключну правомочність на твір, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
     Особистими  немайновими правами автора є  право на авторське ім'я, право  авторства, право на обнародування  твору і право протидіяти будь-якому  перекрученню, спотворенню або іншій  зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір (недоторканність твору).
     Право на авторське ім'я дає авторові змогу випускати свій твір під  власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.
     Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора.
     Право на обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось. Його ще називають правом випуску твору у світ. Письмові твори (наукові, художні, музично-драматичні тощо) випускають у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва -- шляхом їх показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Право першого опублікування твору належить самому авторові. 
Право на недоторканність твору — це протидія будь-якому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. За чинними в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора. Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад можливий лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

     Автору  чи іншій особі, що має авторське  право, належать майнові права. Майнові  права інтелектуальної власності іноді називають виключним правом. Виключне право – право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір» не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених іншим законом. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.
     Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
     1. Відтворення творів, тобто виготовлення  одного або більше примірників  твору в будь-якій матеріальній формі.
     2. Публічне виконання і публічне  сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, фонограм, виконань, передач, організацій мовлення шляхом декламації, співу, гри, танцю та іншим способом як у живому виконанні, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах), у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї.
     Публічне  сповіщення — це така передача в  ефір чи по проводах зображення і (або) звуків твору, виконань фонограм, передач  організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.
     3. Публічний показ — це будь-яка  демонстрація оригіналу або примірника  творів, виконань, передач організацій  мовлення безпосередньо або на  екрані за допомогою телевізійного кадру, слайда, плівки (за винятком передачі в ефір по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів визначеному колу осіб.
     4. Будь-яке повторне публічне сповіщення  в ефірі чи по проводах уже  переданих в ефір творів, якщо  воно здійснюється іншою організацією. Зокрема, організація, вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір якщо він навіть уже був переданий, може це здійснити тільки з дозволу автора чи його правонаступників.
     5. Переклади творів. Автор оригіналу  може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу, ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою без дозволу автора.
     6. Переробка, адаптації, аранжування  та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад драматичного в розповідний чи навпаки, сценарного в розповідний чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згоди автора чи його правонаступників.
     7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження в інший спосіб або шляхом здавання в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі 5 % від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору.
     8. Здавання в найм після першого  продажу, відчуження іншим способом  примірників аудіовізуальних творів, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Тобто аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути зданий у найм власником твору.
     9. Імпорт примірників творів. Ввезення  з-за кордону примірників твору для їх розповсюдження в Україні можливе лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном було видано чи розтиражовано з дозволу автора чи його правонаступників. 
Зазначений перелік авторських майнових прав не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами.

     Разом з тим закон певною мірою обмежує  виключне право автора на використання твору. Дозволяється в окремих, визначених законом випадках, вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Наприклад, використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів; використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, або зображення навчального характеру; відтворення творів судового й адміністративного провадження та ін.
     Допускається  вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб. Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм. Допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах.
     Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть  шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
     Право на авторську винагороду — це особливе майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право.
     Юридичними  фактами, що породжують у автора право на винагороду, можуть бути:
     • авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);
     • факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода  автора, але передбачена виплата  авторської винагороди;
     • неправомірне використання твору.
     Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може здійснюватися у вигляді одноразового платежу, у формі відрахувань (процентів) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів.
     Розмір  і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначаються в авторському договорі. 
Іноземним авторам та їх правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України, винагорода нараховується у розмірі та порядку, встановлених для українських авторів.

     Кабінет Міністрів України може встановити мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією  мінімальних розмірів заробітної плати. 
Відповідно до чинного законодавства авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

     Підґрунтям  для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Наприклад, носіями суміжних прав є  диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска співака; телекомпанія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законодавство забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.
     Отже, суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які  охороняються авторським правом.
     Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вираження є:
     • будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва, включаючи твори фольклору;
     • запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;
     • сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;
     • відеограми.
     До  первинних суб'єктів суміжних прав цивільне законодавство відносить: виконавців (актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери); виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо); організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоорганізації).
     Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.
     Цивільне  законодавство передбачає такі умови охорони суміжних прав:
    Права виконавців охороняються, якщо:
     • виконання вперше мало місце на території  України; 
• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється 
законом; 
• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до закону.

    Права виробників фонограм охороняються, якщо:
     • виробник є громадянином України  або юридичною особою з офіційним  місцезнаходженням на території Україні;
     • фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом 30 днів від дня її першого опублікування в іншій державі;
     • перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
     3. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
     4. Суміжні права іноземних юридичних  і фізичних осіб охороняються  відповідно до міжнародних договорів  України. 
Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виконавці та виробники фонограм для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Наприклад, можливий напис на компактному диску: ® Музична філармонія 2003.

     Виконавцям  належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за колений вид використання, їм належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавця належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені в зв'язку з використанням виконання. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.
     Виробники фонограм (відеограм) мають право  дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здавання в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Ці права виробники фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, використання фонограм тощо.
     Організації мовлення (чи організації кабельного мовлення), до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права на використання своїх програм у будь-якій фонограмі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, публічного сповіщення передач у місцях з платним виходом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органам розповсюдження, для яких цей сигнал зі супутника не призначався. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. 
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, особисті немайнові права — безстрокове. 
Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

     Організації мовлення користуються суміжними правами  протягом 50 років від дати першого  публічного сповіщення передачі.
     До  спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм  та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах указаних вище строків.
     Існують деякі заходи щодо захисту авторських прав. Якщо фотографію незаконно опублікувано в іншому виданні, якщо комп’ютерна програма незаконно використовується, якщо музику, яку створено звучить без дозволу автора або порушенні інші авторські права, то варто вдатися до таких заходів:
     - вимагати визнання та поновлення  своїх прав, у тому числі забороняти  дії, що порушують авторське  право чи створюють загрозу їх порушення;
     - звертатися до суду з позовом  про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення;
     - подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
     - подавати позови про відшкодування  збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або виплату компенсацій;
     - вимагати припинення підготовчих  дій до порушення авторського  права, у тому числі призупинення  митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;
     - брати участь в інспектуванні  виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права;
     - вимагати, в тому числі у судовому  порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та судові рішення щодо цих порушень;
     - вимагати від осіб, які порушують  авторське право надання інформації  про третіх осіб, задіяних у  виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;
     - вимагати прийняття інших передбачених  законодавством заходів, пов'язаних  із захистом авторського права.
     За  захистом авторського права можна звернутись як до порушника з претензією, так і відразу подати позов до суду. Якщо ж порушник не відповів на претензію, або відповів так, що своїми діями не порушує авторське право, можна звернутись за захистом авторського права до суду.
     Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
     - відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського  права, з визначенням розміру  відшкодування; 
     - відшкодування збитків, завданих  порушенням авторського права; 
     - стягнення із порушника авторського права доходу, отриманого внаслідок порушення;
     - виплату компенсації, що визначається  судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість  відшкодування збитків або стягнення  доходу;
     - заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок,
     - вимагати від осіб, які порушують  авторське право інформацію про  третіх осіб, задіяних у виробництві  та розповсюдженні контрафактних  примірників творів та об'єктів  суміжних прав, засобів обходу  технічних засобів та про канали  розповсюдження. 
 
 

    Історія становлення та еволюція авторського права
 
     Ключовим  моментом у розвитку авторського  права послужив винахід друкувального  верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а  не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.
     Із  впровадженням друкарства різко  виріс обсяг продажів, а отже і  доход друкарів і продавців. Тому автори книг поруш питання про  захист своїх прав. Унаслідок цього  в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.
     У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи  авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.
     Наступний імпульс розвитку авторського права  додали філософи Німеччини, зокрема  Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті  не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а  щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.
     Пріоритетне значення інтелектуальної власності  серед інших об'єктів власності  було втілене в законодавстві  деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".
     Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків  протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
     Зазначимо, що існує концептуальне розходження  у відношенні до копірайту в країнах  загального права і країнах з  кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту  як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.
     Правове регулювання відносин у цій сфері  забезпечувалося в основному  підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і  розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p.
     Загальне  законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів  творчої праці громадян в інтересах  держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.
     У той же час механізм захисту порушених  прав не був ефективним. Передбачені  законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.
     Після проголошення незалежності й державотворення  України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.
     Початком  становлення законодавства України  про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про  власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим  Законом результати інтелектуальної  власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.
     Першим  нормативним актом на шляху створення  спеціального законодавства про  промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.
     Однак основними джерелами права промислової  власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України;
     "Про  охорону прав на винаходи і  корисні моделі", "Про охорону  прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.
     У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).
     Для розвитку зазначеного законодавства  про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.