На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Занятость и обеспечение занятости населения

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 27.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Тема 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ 

    Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості.
    Державна служба зайнятості та її повноваження.
    Правові питання організації працевлаштування державною службою зайнятості.
    Працевлаштування за допомогою посередницьких організацій.
    Соціальний захист безробітного.
 
    Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості
 Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.), "Про зайнятість населення" (1991 p.), КЗпП України (розділ Ш-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.
 Велике  значення у формуванні державної  соціальної політики у сфері зайнятості відіграють програмні документи, зокрема: Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, затверджені Указом Президента України від З березня 1999 р. № 958/99 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 31); Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, затверджені Указом Президента України від 24 травня 2000 p.; Державна програма зайнятості населення на 2001—2004 роки, затверджена Законом України від 7 березня 2002 р. (Праця і зарплата. — 2002. — № 17).
 Слід  врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості — Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 p.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р.
 Питанням  зайнятості і працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). Головною вимогою Хартії є забезпечити реальне здійснення права людини на працю і вважати основним завданням держави досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маючи метою досягнення повної зайнятості. До обов'язків держави у справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаштування належать такі: створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і перенавчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштов но; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримінації; приділяти особливу увагу працевлаштуванню соціально незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало безробітних, підлітків, жінок та ін. 

 У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
    Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
    а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня   (тижня)   на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях, незалежно   від   форм   власності,  у  міжнародних  та  іноземних організаціях  в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;
    б)  громадяни,  які  самостійно  забезпечують  себе  роботою, включаючи підприємців,  осіб,  зайнятих  індивідуальною  трудовою діяльністю, творчою діяльністю,  члени  кооперативів,  фермери  та члени  їх  сімей,  що  беруть  участь у виробництві, а також члени особистих  селянських  господарств,  діяльність  яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"
      в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду  в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
    г) які  проходять  службу   в   Збройних    Силах    України, Службі  безпеки України,  Державній прикордонній службі України, військах  внутрішньої  та  конвойної  охорони і Цивільної оборони України, органах  внутрішніх  справ  України,  інших  військових формуваннях,   створених   відповідно  до законодавства  України, Державній  службі  спеціального  зв'язку  та  захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;
    е) які  проходять  професійну  підготовку,  перепідготовку  і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;  навчаються  в денних  загальноосвітніх  школах   і  вищих  навчальних  закладах;
    ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції,  не  пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
 Потрібно  врахувати, що цей перелік не є  вичерпним, оскільки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.
 Отже, слід відрізняти поняття "зайнятість" і "працевлаштування". До зайнятого населення належать не лише працівники, а й ті, що навчаються або перебувають на військовій службі тощо.
 Законодавством  встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові — встановлені для окремих категорій населення.
 Закон України "Про зайнятість населення" встановлює такі основні державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:
     а) добровільність праці,  вибір  або зміну  професії  та  виду діяльності; б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в)безплатне  сприяння  у  підборі  підходящої   роботи    і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки,  освіти,  з  урахуванням  суспільних  потреб,    всіма доступними  засобами,    включаючи    професійну    орієнтацію   і перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку  з  направленням на роботу в іншу місцевість; д) виплату  вихідної   допомоги   працівникам,  які втратили постійну  роботу  на  підприємствах, в установах і організаціях, у випадках  і  на  умовах,   передбачених   чинним   законодавством; е)  безплатне   навчання    безробітних    нових    професій, перепідготовку в  навчальних  закладах  або  в  системі  державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; є) виплату безробітним в установленому  порядку  допомоги  по безробіттю,  матеріальної  допомоги  по  безробіттю, матеріальної допомоги  членам  сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів  допомоги; ж) включення   періоду   перепідготовки  та   навчання  нових професій,  участі в  оплачуваних  громадських  роботах,  одержання допомоги  по  безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; з) надання роботи за фахом на період  не  менше трьох  років молодим спеціалістам - випускникам державних  навчальних  закладів держави,     раніше заявлених підприємствами,    установами, організаціями.
   Державні  органи забезпечують публікацію статистичних даних та  інформаційних  матеріалів  про  пропозиції  та попит на робочу силу,   можливості   працевлаштування,  професійної  підготовки  і перепідготовки,   професійної   орієнтації   і  соціально-трудової реабілітації,  в  тому  числі  інвалідів (ст. 4 Закону "Про зайнятість населення").
 Державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2000. — № 22. — Ст. 171); зі змінами, внесеними згідно із Законами №2213-111 від 11 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 11. — Ст. 47), № 2980-ІИ від 17 січня 2002 р. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (14 січня 1998 р.), визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Закон передбачає систему різних видів соціального забезпечення застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
 Законом також передбачено  додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е)  інвалідам,  які не  досягли пенсійного  віку.
 Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20  осіб  для бронювання  ними  до  5  відсотків загальної кількості   робочих   місць,  у тому  числі з гнучкими  формами зайнятості. (ст. 5).
 Законом України "Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., із змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі  підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних  осіб,  які використовують найману працю, установлюється норматив  робочих  місць  для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох    відсотків    середньооблікової   чисельності   штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
 Згідно  з Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 (зі змінами і доповненнями), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
 У  разі  відмови  у  прийомі  на роботу громадян із числа категорій,  зазначених у пункті 1 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" (крім інвалідів, які не   досягли пенсійного  віку),  у межах установленої  броні з підприємств,  установ та організацій  державна  служба  зайнятості стягує  штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані   кошти   спрямовуються   до   Фонду загальнообов'язкового  державного  соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для  фінансування витрат підприємств,  установ та організацій,  які створюють робочі місця   для  цих  категорій  населення  понад  встановлену  квоту.
 У разі скорочення чисельності або штату  працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ І організацій. 

 2. Державна служба зайнятості та її повноваження
 У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посередницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності.
 Загальне  керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.
 Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається  з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.
 До  складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.
 Відповідно  до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право:
    одержувати  від підприємств, установ і організацій, незалежно від  форм  власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих  місць,  у  тому  числі  призначених  для працевлаштування інвалідів,  характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни  в  організації  виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести  до вивільнення  працівників;;
    розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції провстановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;
    направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
    укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при 
    переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

    в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;
    вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разіускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;
    стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
    компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.
 З уведенням  у дію з 1 січня 2001 р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правове становище державної служби зайнятості змінилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.
 Виконавча дирекція Фонду організовує виконання  рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.
 Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
 Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи: ведуть реєстр платників страхових внесків; провадять збір страхових внесків; здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету; виплачують забезпечен ня та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом; контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття; представляють інтереси Фонду в судових та інших органах; представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини; готує та подає на розгляд правління Фонду: пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду; пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду; звіт про діяльність.
 У питаннях працевлаштування діяльність державної  служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.
 Законом України "Про зайнятість населення" передбачено й можливість відмови підприємства, установи і організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безро біттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
 Підприємства, установи, організації, незалежно від  форм власності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. До таких обов'язків належать організації: додержання законодавства   про   працю,   а  також  прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод; організації    професійної   підготовки,   перепідготовки   і підвищення   кваліфікації   працівників,   а   також професійного перенавчання  тих,  хто підлягає вивільненню з виробництва, у тому числі інвалідів; працевлаштування  осіб,  які потребують соціального захисту і не здатні  на  рівних  умовах  конкурувати  на  ринку   праці,   в кількості,   визначеній   місцевими   державними  адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад,  та інвалідів  у  кількості, визначеній  згідно  із  Законом  України  "Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні";  інформування працівників про наявність вакантних   робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом
 Усі підприємства зобов'язані зареєструватись як платники зборів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; щомісяця надавати адміністративні дані про наявність вільних робочих місць (вакансій), використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відповідно до форм державної статистики.
 П.5 ст. ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення” встановлено строки для надання відомостей у разі вивільнення:
 дані  про наступне вивільнення працівників мають надаватися за два місяці до вивільнення, а про проведене вивільнення — у 10-денний строк після вивільнення. За неподання таких відомостей або порушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. 

  3. Правові питання організації працевлаштування державною службою зайнятості
 До  державної служби зайнятості за сприянням  у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безоплатні.
 Незайняті громадяни (в тому числі особи, які  здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації в цій службі. Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.
 Стосовно  іноземних громадян діють такі правила. Іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають рівні права з громадянами України щодо реалізації права на працю і працевлаштування. Ті ж іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
 У разі використання праці іноземців або  осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення").
 З цього правила  є виняток. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. Це положення передбачено у Законі України "Про угоди про розподіл про дукції" від 14 вересня 1999 р. Зокрема, ст. 35 цього Закону встановлює, що прийняття (наймання) працівників інвестором (у тому числі іноземним) на території України для потреб угоди про розподіл продукції здійснюється шляхом укладення з ними трудового договору (контракту), який за формою та змістом повинен відповідати законодавству України про працю. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. Громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах, у тому числі країнах СНД, у державній службі зайнятості реєструються як такі, що шукають роботу, на загальних підставах. Законодавством передбачено загальний і спеціальний порядок реєстрації осіб, які шукають роботу.
 Реєстрація  та облік громадян, які звертаються за сприянням у  працевлаштуванні,  проводяться  державною службою зайнятості за місцем  їх  проживання  за  умови  пред'явлення паспорта, трудової книжки,  цивільно-правового  договору,  а  в  разі  потреби  також військового  квитка,  диплома  або  іншого  документа  про освіту. Іноземці  та  особи  без  громадянства,  що  постійно проживають в Україні,  подають  посвідку на постійне проживання.
 Окремі  категорії громадян, вказані в п. 4 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. N 2194), зобов'язані пред'явити й інші документи. Наприклад, випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, котрим відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, — пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда і т. ін.
 Громадяни, які бажають отримати додаткові гарантії щодо працевлаштування, передбачені законодавством,  пред'являють  такі документи:
 інваліди -  посвідчення інваліда,  довідку до  акта  огляду медико-соціальною експертною комісією  та  індивідуальну програму реабілітації;
 громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування,  - довідку з установи, в якій особа відбувала покарання або   проходила  примусове  лікування  (не  пізніше  ніж  протягом календарного року з дня звільнення);
 діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, - довідку з органу опіки та піклування;
 жінки, які  мають  дітей  віком до 6 років,  - копію свідоцтва про народження дитини;
 одинокі матері,  які  мають  дітей  віком  до  14  років  або дитину-інваліда,  -  довідку з органу соціального захисту про підтвердження,  що  зазначена  особа  є  одинокою  матір'ю,  копії свідоцтва про народження та посвідчення дитини-інваліда.
 Для визначених категорій  громадян передбачено  спеціальний порядок  реєстрації їх як таких, що шукають роботу. Так, у державній службі зайнятості повинні бути зареєстровані:
    працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40 КЗпП, — протягом 7 календарних днів після звільнення;
    працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, —протягом одного місяця після звільнення;
    військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, —протягом 7 календарних днів з дня поставлення на військовий облік військкоматами;
    громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чипідвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі гарантії, передбачені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", — протягом 7 календарних днів
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.