На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Органзмовий рвень функцонування екосистеми

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 27.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Організмовий  рівень функціонування екосистеми 

П Л А Н :
    Вступ
    Структурно-функціональні звязки між основними рівнями організації живого.
    Абіотичні екологічні чинники середовища.
    Біотичні і антропогенні чинники середовища.
    Популяційний рівень організації біологічних видів.
    Екологія біоценозу.
    Висновки. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
Л І Т Е Р А  Т У Р А :
    Голубець М.А., Екосистемологія.- Л.:Поллі,2000.
    Мягченко О. П., Основи екології. Підручник.-К.:Центр учбової літератури,2010.
    Корсак К. В., Плахотнік О. В., Основи екології.-К.:МАУП,2000.
    Джигирей B. C., Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2002.
    Запольський А. К., Салюк А. І., Основи екології: Підручник – 3-тє вид., стер.-К.: Вища шк., 2005.
    Кучерявий В. П., Екологія.-Л.: Світ, 2001.
    Федоренко О. І., Бондар О. І., Кудін А. В., Основи екології: Підручник.-К.: Знання, 2006.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вступ
   Питання про сутність життя цікавило людство впродовж усього його розвитку, однак остаточної відповіді на нього немає і досі. Більшість       учених вважає життя особливою формою існування матерії, яка                                       відрізняється від неживої природи особливостями будови                                      та функціонуванням, що в біології має назву життєдіяльність. 
   Живі організми - це цілісні біологічні системи, здатні до саморегуляції та самовідтворення. У їхньому хімічному складі переважають органічні сполуки: білки, ліпіди, вуглеводи, нуклеїнові кислоти тощо. їх утворюють, насамперед чотири хімічні елементи: Карбон, Гідроген, Оксиген і Нітроген. Термін існування органічних сполук, які входять до складу живих істот, обмежений. Тому біологічні системи постійно самооновлюються: замість хімічних сполук і структур, термін існування яких вичерпаний, утворюються нові. 
   Кожна біологічна система здатна й до саморегуляції, тобто до регулювання власних життєвих функцій та підтримання сталості свого внутрішнього середовища. Завдяки цьому живі організми мають змогу пристосовуватись до змін у навколишньому середовищі та відповідати на них зміною інтенсивності власних процесів життєдіяльності. 
   Необхідною умовою існування живих істот є обмін речовин. Як відкрита система живий організм одержує погрібні йому сполуки з навколишнього середовища, виводячи туди кінцеві продукти свого обміну речовин. Обмін речовин тісно пов'язаний з перетворенням енергії: під час утворення складних сполук з простіших енергія витрачається, а при їхньому розщепленні - вивільняється. Оскільки функціонування жодної живої істоти неможливе без витрат енергії, необхідне постійне її надходження з довкілля.   

   Лише зелені рослини та деякі прокаріоти і найпростіші,                             здатні до фотосинтезу, засвоюють енергію світла. Більшість                                         організмів дістають необхідну їм енергію разом із їжею. 
   Важлива властивість живих організмів — спроможність до самовідтворення. Оскільки життя окремого організму як біологічної системи обмежене певним терміном, існування кожного виду загалом забезпечується розмноженням окремих особин.

   Відомо, що серед організмів є одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. Існують і неклітинні форми життя - віруси. Клітини багатоклітинних організмів диференціюються і можуть утворювати тканини, органи та системи органів. Особини одного виду об'єднуються в популяції, а з популяцій різних видів формуються багатовидові угруповання -біоценози, біогеоценози тощо. Отже, зрозуміло, що жива матерія може перебувати на різних рівнях організації. 
 
 
 
 

Структурно-функціональні  звязки між основними рівнями організації живого
 Є чимало визначень екосистеми. А. Тенслі дав її такий первинний опис: "Рослинне угруповання, трактоване як система, що включає не лише рослини, які його утворюють, але й тварин, існування яких пов'язане з наявністю цих рослин, а також усі фізичні і хімічні компоненти безпосереднього оточення чи проживання, які разом утворюють замкнену (самостійну) цілісність. Таку систему можна назвати екотопом (місцем) природного середовища, свого роду житлом (ойкос) для організмів, що його населяють".
 П.Дювинье  визначає екосистему як "функціональну  систему, що включає в себе угруповання  живих істот та їх середовище існування, Р.Дажо - як більш-менш стійку систему, яка складається з біоценозу  та екотопу - двох нероздільних елементів, що впливають один на одного".
 Ю.Одум біосферу (у визначенні В.І.Вернадського) та екосферу вважав синонімами, підкреслюючи, що "найбільша і найближча до ідеалу в розумінні "самозабезпечення" біологічна система, яку ми знаємо, - це біосфера або екосфера; вона включає  всі живі організми Землі, які  знаходяться у взаємодії з  їх фізичним середовищем як єдине  ціле, що підтримує цю систему в  стані стійкої рівноваги, одержуючи  потік енергії від Сонця, її джерела, і перевипромінюючи цю енергію в  космічний простір."
 Згідно  з М.Ф.Реймерсом та О.В.Яблоковим "екологічна система - це будь-яке  угруповання живих істот і  середовище його існування, поєднані в  одне функціональне ціле завдяки  взаємозалежності і причинно-наслідковим  зв'язкам, що існують між окремими екологічними компонентами". Це також "інформаційно саморозвиткова, термодинамічно відкрита сукупність біотичних компонентів  та абіотичних джерел речовини й енергії, єдність і функціональний зв'язок котрих у межах характерної для  певної ділянки біосфери часу і простору забезпечують перевищення на цій  ділянці внутрішніх закономірних переміщень речовини, енергії та інформації над  зовнішнім обміном (у тому числі  між сусідніми аналогічними сукупностями) і на основі цього невизначено  тривалу саморегуляцію та розвиток цілого під керівним впливом біотичних  і біогенних складових."
 Згідно  з сучасними уявленнями більш-менш повний обсяг поняття "екосистема" повинен би включати такі характеристики: - "це природна чи створена людиною функціональна система всієї сукупності живих істот, пов'язаних між собою трофічними та іншими зв'язками, і певного відносно однорідного фізичного (наземного, ґрунтового чи водного) середовища, які взаємодіють між собою таким чином, що потік енергії, який проходить через цю систему, сприяє створенню відповідної трофічної структури та харчових ланцюгів, підтриманню видової різноманітності, біотичного кругообігу (речовинного обміну між живими і неживими компонентами, біоценозом і біотопом) та накопиченню вільної енергії: це - термодинамічно відкрита (джерело енергії - Сонце знаходиться за межами екосистеми), взаємопов'язана із сусідніми екосистемами (між ними фітофаги) відбувається постійний, міжекосистемний речовинно-енергетичний обмін, (який забезпечує цілісність плівки життя й біосфери), відносно стійка до зовнішніх збурень, стабільна в часі, в природному стані самоорганізована і саморегульована (кібернетична), жива (біотична, організована живою речовиною, за В.І.Вернадським), неентропійна (величина її ентропії завжди менша від ентропії абіотичного довкілля) система; це - будь-яких розмірів система, будова і рівень організованості якої забезпечують її тривале самопідтримання, матеріально-енергетичну трансформацію та біотичний кругообіг (функціонування штучних екосистем, як правило, вимушена підтримувати людина)".
 Визначаючись  з формами організації живої  речовини у біосфері (частиною якої є і людська популяція) треба  розглянути рівні цієї організації. Зокрема не викликає заперечень твердження про те, що: "На Землі нема форми  живої речовини, яка існувала б  поза межами організмової організації. Безмежна різноманітність живих  істот на планеті належить до одного основного, універсального, відносно самостійного, стійкого і первинного рівня організації - організмового".
 Другим  основним рівнем організації живого вважається популяційний. Популяція є елементарною одиницею еволюції та основною формою існування виду. Вона характеризується не лише певною будовою, але й здатністю до саморегуляції чисельності, фенотипічною і генотипічною структурою, рівнем стабільності та еволюційної пластичності. Усі найістотніші первинні процеси еволюційних перетворень, які відбуваються в популяції, визначаються її взаємодією з природним середовищем. Таким чином, популяція - це універсальна, цілісна, територіальна, часова, динамічна, самостійна структурно-функціональна система. Вона має всі без винятку біотичні властивості виду.
 Уявлення  біологів просторової суті популяції  дуже наближає нас до географічних основ екології. І. І. Шмальгаузен (1968) писав: "Різноманітні органічні форми, які виділилися як самостійні види, неминуче контактують між собою в одному і тому ж просторі, і це зумовлює розподіл сфер впливу - захоплення найрізноманітніших екологічних ніш і спільне існування різних видів у певних біотопах. Таким чином виникають складніші синтетичні біотичні системи - біоценози. Основним фактором, який підтримує цілісність біоценозу, тобто інтеграційним фактором, є тут, головним чином, харчові відносини." Згідно з цим нема жодних причин "виключати" людину з біоценотичних екологічних ніш, в які людство "включають" саме харчові відносини.
 Усе розмаїття живих систем на нашій  планеті зводиться до трьох основних рівнів організації - організмового, популяційного та екосистемного. Їм підпорядковані всі відомі в науці ступені організації та рівні дослідження живих структур.
 
Схема структурно-функціональних зв'язків між основними рівнями організації живого (за М.А.Голубцем)
    
 Організмовий рівень організації характеризується великою кількістю функцій, але із загальноекологічних позицій найважливішою з них є розмноження і насичення простору живою речовиною, відтворення життєвого субстрату, постійний процес синтезу й деструкції, розгортання біотичного кругообігу та ускладнення біосфери. До підпорядкованих систем цього рівня, чи ступенів його організації, належать доклітинні, одноклітинні і багатоклітинні організми, системи, які є структурними блоками високоорганізованих багатоклітинних істот (макромолекулярна, органельна, клітинна, тканинна, органна) або їх функціональні системи (кровоносна, нервова, травна, видільна, ендокринна, опорна, рухова та інші.
 Основна функція популяційного рівня організації - це формування в певному ареалі (зайнятому однією популяцією) такого населення виду, яке за структурою та життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування; іншими словами, - це припасовування популяції до біотичних та абіотичних компонентів тих екосистем, у котрих вона є структурним блоком. Внутрішньопопуляційними ступенями організації є стада, родини, колонії, племена та інші сукупності організмів, поєднані певними структурно-функціональними зв'язками. Як бачимо, популяція Homo Sapiens за головними ознаками зовсім не відрізняється від популяцій інших видів.
 На екосистемному рівні організації реалізується третя найважливіша функція живих систем - безперервний обмін речовиною, енергією та інформацією між усіма живими її компонентами та середовищем їх існування. Кругообіг речовин і трансформація енергії в екосистемах будь-якої просторової чи функціональної складності здійснюється завдяки тісній взаємодії організмів різних трофічних груп між собою та з навколишнім середовищем.
 Доцільним тут буде наведення думки І.І.Мечникова  що до унікальності людини: "Члени  людського суспільства не можуть бути поділені на статеві особини  і на безстатеві, як у комах. Але  діяльнісне життя кожного індивідуума  має буди розділене на два періоди: на період розмноження і на період безплідний, причому останній має  бути присвячений праці, корисній для  суспільства. Головна відмінність  між суспільствами тварин і людей  зводиться до того, що особини, що входять  до складу суспільства тварин неповні, тоді як в людстві індивідуум досягає  вищого ступеня повноти". Виходячи з наведеного вислову зрозуміло, що самореалізація людської особини  у другому періоді її життя  здійснюється не на організмовому, а  на популяційному чи навіть екосистемному  рівні.
 Екосистеми - це ті універсальні утворення, в яких відбувається постійний функціональний зв'язок між живою і неживою природою, безперервний рух речовин за біогеохімічними циклами й постійне передавання енергії вздовж трофічних ланцюгів. Підпорядкованими системами цього рівня організації, його внутрішніми ступенями є консорції, біогеоценози, ландшафтні, провінційні, біомні, материкові, морські екосистеми, аж до біосфери включно. У системах описаних трьох рівнів організації - організмового, популяційного та екосистемного - відбуваються всі біохімічні, фізіологічні, біогеоценотичні, біофізичні, біогеохімічні та інші процеси, які характеризують саму суть життя, існування та еволюції біосфери. За межами біотичних систем цих рівнів життя не існує.
 Отже, будь-який організм може існувати в природі лише за умови його перебування у складі певної екосистеми, займаючи в ній певну екологічну нішу, завойовану в боротьбі за існування, виконуючи певну роботу в цілісній системі трансформації речовин та енергії й знаходячись у тісних функціональних зв'язках з іншими компонентами цієї системи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Абіотичні екологічні чинники  середовища
   Абіотичні чинники середовища (гр. а - заперечення, bios - життя) – сукупність факторів неживої природи, що впливають на організм.
   До найважливіших підрозділів абіотичних чинників належать:
• фізичні  — температура, освітленість, вологість, тиск, вітри, форма і кількість атмосферних опадів, фізичні поля (тяжіння, електричне, магнітне), іонізуюче випромінювання тощо;
• хімічні  — склад повітря, сольовий склад  води, елементні домішки у воді та ґрунті.
   У процесі поглиблення наших знань про біосферу виявилося, що кількість екологічних чинників збільшується. До хімічних агентів біосфери додаються речовини, які з'являються у ній внаслідок діяльності людини. У "чорнобильській зоні" таким новим чинником стали штучні радіонукліди.    Зміна умов іноді викликає такі зміни особин, що останні починають реагувати на чинники, які раніше були для них несуттєвими. Прикладами є хвороблива (алергічна) реакція чимразбільшого відсотка людей на пилок рослин у певну пору року; багато дослідників також  помітили підвищення небезпеки для людей від хвороб, які раніше вважалися порівняно легкими.
   Абіотичні чинники:
   Світло — це важливий фактор середовища, який визначає біологічні ритми (добові, місячні, річні) у житті більшості тварин та здатність їх орієнтації у просторі. Джерелами світла на Землі є Сонце, Місяць, зірки і біолюмінесценція. Важливим аспектом світла, як екологічного фактору, є його інтенсивність та спектр, як у видимому, так і в ультрафіолетовому, й інфрачервоному діапазонах довжин  хвилі.Світло є основним джерелом енергії, яка засвоюється рослинами у вигляді хімічнихзв’язків у цукрах, а ті з рослинною біомасою є їжею для тварин. Сонячна енергія, яку зелені рослини поглинають і використовують у процесі фотосинтезу, називається фізіологічно-активною радіацією (ФАР). Це промені з довжиною хвилі 0,4…071 мкм, протее рослина поглинає енергію в цих межах неоднаково. До того ж, в житті рослини поза якістю світлових променів велике значення має кількість світла, тобто інтенсивність освітлення, яка буває неоднаковою в різні місяці вегетаційного періоду і залежить також від широти місцевості. Рослини на нашій планеті ростуть у різних світлових умовах: від надмірноосвітлених гір, пустель, степів до напівтемних печер та морських глибин. Тому в рослин у процесі природного добору виникли численні пристосування до життя відповідно до того чи іншого світлового режиму. За відношенням до світла рослини поділяються на три основні групи: світлолюбні, абогеліофіти (гр. helios — сонце і phyton), тінелюбні, абосціофіти (гр. skia — тінь і phyton), та тіневитривалі.
    Світло впливає на біологічні ритми тварин, у зв’язку із адаптацією тварин до природних джерел світла на поверхні планети. Добові зміни освітленості відзначаються високою регулярністю, оскільки відбуваються завдяки астрономічним процесам – обертання Землі довкола своєї осі, і спричинюють добові зміни активності поведінки тварин. Так само річні зміни освітленості зумовлені кутом нахилу планети до своє їосі, і зумовлюють виникнення річнихбіоритмів у тварин. Місячні біоритми тварин зумовлені циклічністю зміни фаз Місяця, а відповідно й наростання чи спадання рівня нічної освітленості. Сприйняття тваринами спектральних відмінностей світла називається зором, який може бути монохромним або чорно-білим (наприклад, деякі черви, двостулкові й черевоногі молюски), дихромним або двоколірним – сприймається синє та червоне (наприклад, більшість ссавців), трихромним або триколірним – сприймається синє, жовте і червоне (наприклад, примати і людина) та тетрахромним або чотириколірним – сприймається ультрафіолетове, синє, жовте і червоне (наприклад, більшість комах, птахи, плазуни, риби, головоногі молюски та ін.). Деякі тварини (наприклад, гримучі змії, комарі) сприймають ще й інфрачервоне випромінювання, яке вже є теплом, або тепловим випромінюванням.
   Температура є надзвичайно важливим екологічним фактором, і в першу чергу, через її вплив на швидкість хімічних реакцій у широкому розумінні цього слова. За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи рослин: теплолюбні — термофіли (гр. thermos — теплий і philos — люблю); холодолюбні — психрофіли (гр. psychros — холодний і philos). Теплолюбними називають рослини, що добре ростуть і розвиваються в областях тропічного, субтропічного та помірного поясів в умовах високих температур. До них належать види, що живуть у полярних і високогірних областях, або ті, що займають холодні екологічні ніші. Більшість термофільних рослин в умовах тропічного і субтропічного клімату здатні перенести дуже високу температуру. Окремі частини рослини можуть нагріватися до +60…+65°С (інколи протягом тривалого періоду), наприклад, наскальні лишайники. Найвища температура, при якій знайдено живі синьо-зелені водорості в термальних водах, +85 °C, бактерії +88 °C. Вищі рослини в термальних водах відсутні. В природі ж уже при 40 °C більшість видів виявляють ознаки пригніченості. Рослини здатні витримувати і гранично низькі температури до ?80 °C (водорості в товщі льоду в Антарктиді), в районах, де живуть вищі рослини, відмічена температура ?65 °C (Якутія) — модринові ліси. Для тваринних організмів температурний фактор визначає швидкість протікання біохімічних реакцій та активності ферментів, а відповідно й активності усього організму, особливо в пойкілотермних видів. Температура тіла останніх залежить від температури середовища і чим вища температура середовища, тим активнішими будуть пойкілотермні організми. Проте, зростання температури середовища може призвести до перегріву організму й загибелі тварини, тому нас цікавитимуть три основні аспекти температури як екологічного фактору: загрозливо низькі температури, загрозливо високі та проміжні. Якщо перші два інтервали температур, здебільшого, спричинюють смерть, то проміжне між ними значення вміщує зону оптимуму (закон оптимуму або толерантності Шелфорда), в межах якої при зростанні температури на 10оС, у пойкілотермних тварин, швидкість метаболізму зростає у 2,5 рази. Окрім того температура може виступати як імпульсний або стимулюючий фактор – в розвитку багатьох видів комах помірної або полярної кліматичних зон, змінна температура спричинює прискорення розвитку ембріону, личинки чинімфи, тоді як постійна спричинює сповільнення цих процесів.
   Вода – необхідний компонент клітини, тому кількість її в тих чи інших місцях є обмежуючим фактором для рослин і тварин і визначає характер флори і фауни у даній місцевості. Надлишок води в грунті сприяє розвитку болотної рослинності. У міру зниження вологості грунту (і річної кількості опадів) видовий склад рослинних угрупувань змінюється. Замість широколистяних лісів з’являються дрібнолисті, які, у свою чергу, переходять у лісостеп. При подальшому підвищенні сухості грунту висока трав’яниста рослинність поступається місцем низькорослій. При річній кількості опадів 250 мм і менше розвивається пустельний ландшафт. Нерівномірний поділ опадів протягом року також являє собою важливий обмежуючий чинник для організмів. У короткий період зволоження грунту відбуважться накопичення первинної продукції для угрупування загалом. Саме цим визначається розмір річного запасу їжі для тварин і сапрофагіворганізмів, що розкладають органічні рештки.
   У природі, як правило, існують добові коливання вологості повітря, які        поряд зі світлом і температурою регулюють активність організмів. Вологість як екологічний чинник ще й тим, що змінює температурний режим. Дія температури на організм більш виражена, якщо вологість дуже висока або низька. Особливо зростає роль вологості, коли температура близька до межі витривалості даного виду. Організми, що живуть у зонах з достатнім ступенем зволоження, ефективно пристосувалися до несприятливих умов під час посухи. У таких рослин сильно розвинена коренева система, підвищений осмотичний тиск клітинного соку, що сприяє утриманню води в тканинах, стовщена кутикула листка, сильно зменшена або перетворена на колючки листкова пластинка. Деякі рослини (саксаул), не мають листків, а фотосинтез здійснюється зеленими стеблами. З відсутності води рослини припиняють свій ріст, тоді як вологолюбні рослини в таких умовах в’януть і гинуть. Кактуси здатні запасати багато води у тканинах і ощадливо її витрачати.
    Пустельні тварини також мають  ряд фізіологічних адаптацій,  що дозволяють їм переносити  нестачу води. Дрібні тварини  – плазуни та членистоногі  – отримують воду з їжі.  Джерелом води слугує і жир,  що накопичується в деяких  тварин (горб у верблюдів). У жаркий період року багато тварин (гризуни, черепахи) впадають у сплячку, яка триває кілька місяців. До початку літа рослини-ефемери після короткочасного цвітіння скидають листки, іноді в них цілком відмирають наземні частини, до наступного вегетаційного періоду зберігаються тільки цибулини і кореневища.  
 
 
 
 

Біотичні  і антропогенні чинники  середовища
   Під біотичними факторами розуміють різноманітні зв'язки організму з іншими організмами. Отже, біотичні фактори включають в себе весь комплекс впливу на даний живий організм, який виникає в результаті співіснування цього організму з іншими тваринами і рослинами. «Основною формою такого впливу в більшості випадків є харчові зв'язки, на базі яких формуються складні ланцюги і ланки харчування. Крім харчових зв'язків, в угрупованнях рослинних і тваринних організмів виникають просторові зв'язки. Все це є підставою для формування біотичних комплексів.»
   Виділяють різні форми біотичних відносин, які можуть бути найрізноманітнішими — від дуже сприятливих до різко негативних. Між представниками різних видів організмів, що населяють екосистему, крім нейтральних, можуть існувати такі види зв'язків:
   конкуренція — боротьба між представниками різних видів за їжу, повітря, воду, світло, життєвий простір; боротьба тим жорстокіша, чим більш споріднені й близькі за вимогами до умов середовища види організмів, що конкурують;
   мутуалізм — представники двох видів організмів своєю життєдіяльністю сприяють один одному, наприклад комахи, збираючи нектар, запилюють квіти; мурашки, опікаючи попелиць, живляться їхніми солодкими виділеннями;
   коменсалізм — коли від співжиття представників двох видів виграє один вид, не завдаючи шкоди іншому, наприклад, рибка-прилипайко знаходить захист і живиться біля акул (мутуалізм і коменсалізм називають ще симбіозом);
   паразитизм — одні істоти живляться за рахунок споживання живої тканини господарів, наприклад, кліщі, блощиці, воші, глисти, омела, деякі гриби тощо;
  хижацтво — це поїдання одним організмом (хижаком) іншого організму (жертви), причому останній до нападу повинен бути живим, а не мертвим, що відрізняє хижацтво від детритофагії.
  алелопатія — одні організми виділяють речовини, шкідливі для інших, наприклад, фітонциди, що виділяються деякими вищими рослинами, пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів; токсини, що виділяються під час "цвітіння" води у водоймищах, отруйні для риби та інших тварин. 
 

Наведемо  узагальнюючу таблицю зв’язків між  особинами різних видів.
Тип взаємодії Знаки взаємовпливу Загальний опис взаємодій
Мутуалізм (взаємосприяння) + + Вигоду мають  обидва види, зв’язок взаємообов’язковий для обох або одного.
Коменсалізм (нахлібництво) + 0 1-й вид має  суттєву вигоду (+), для 2-го зв’язок  нейтральний (0).
Паразитизм  і хижацтво             + Особини 1-го виду (хижаки чи паразити) мають користь  з контакту, особини 2-го (жертви чи хазяї) страждають від нього. Проте ця оцінка, як доведено недавно, може змінити знак, якщо розглянути ефект для всього 2-го виду.
Нейтралізм 0 0 Обидва види існують незалежно, не впливаючи  суттєво один на одного.
Аменсалізм             0 1-й вид "безкорисливо" шкодить 2-му, не маючи з цього  безпосередніх вигод і не відчуваючи  суттєвої негативної реакції.
Конкуренція   Йдеться здебільшого  про безкомпромісну боротьбу за ресурси, коли "сили" видів близькі і  обидва несуть втрати.
 
   Щодо взаємин особин одного виду, то тут слід виділити такі поняття, як:
Розмно?ження (відтворення, репродукція) — біологічний процес, за допомогою якого утворюються нові індивідуальні організми. Розмноження — фундаментальна особливість всіх відомих життєвих форм, кожен індивідуальний організм існує в результаті розмноження. Відомі способи розмноження поділяються на два головних типи: статеве і безстатеве (нестатеве).
   Груповий ефект (ефект групи) — це оптимізація фізіологічних процесів, яка веде до підвищення життєздатності під час об'єднання тварин одного виду в групи. Він проявляється як психофізіологічна реакція окремої особини на присутність інших особин свого виду. Наприклад, голуби деяких порід не відкладають яйця, якщо не бачать інших птахів. Досить поставити перед самкою дзеркало, щоб вона почала яйцекладку.
   Масовий ефект (термін запропонував Грассі) – це перенаселення середовища існування особинами одного виду. Масовий ефект має негативні наслідки для тварин. Р. Чепман (США) назвав його ефектом самообмеження.
   Внутрішньовидова конкуренція – це суперництво між особинами одного виду за життєво важливі ресурси. Конкуренція між особинами одного виду може зменшувати виживання і плодючість тварин, вона тим сильніша, чим більша щільність. Конкуруючі особини не рівноцінні, оскільки мають різний генотип. Прикладами конкуренції можуть виступати: взаємне затінення рослин, боротьба за самку, боротьба за територію в територіальних тварин.
Здебільшого взаємодія особин одного й того самого виду є позитивною і сприяє виживанню  всієї популяції. Навіть конкуренція (змагання, сутички чи бійки) забезпечує виникнення і стійкість суспільної ієрархії, нормальну діяльність усього об’єднання, продовження еволюції через відбір під час сутичок найефективніших особин для відтворення життєздатного потомства.
 
 Проте позитивний взаємовплив особин може перетворюватися на негативний, коли густота популяції стає надто високою і виникає небезпека її загибелі внаслідок вичерпання природних ресурсів. Зміна знака взаємодії дає змогу більшості видів врятуватися завдяки своєчасному зменшенню темпів відтворення або в якийсь інший спосіб. 

Антропогенні  фактори 
   Різноманітність форм людської діяльності, які змінюють біотичні й абіотичні елементи природи, багато вчених об'єднують під загальною назвою антропогенні впливи, або антропогенні фактори.
   Український еколог О.О. Лаптев, зокрема, розглядає антропогенні фактори як породжені соціальним обміном речовин і енергії тіла, речовини, процеси і явища, які впливають на природу одночасно з природними факторами.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.