На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Характеристика персонажв, що репрезентують рзн епохи господарської практики Заходу: купець, протестант-першобуржуа, каптан ндустрї, менеджер-нноватор. Стратегї та напрями їх дяльност, специфка розвитку, протестантизм в господарськй практиц.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Історичні типи західних підприємців

В одній із своїх останніх робіт Ф.А. Хайєк писав, що розширений порядок людського співробітництва, який виник на Заході (як він сам зауважує, «порядок, який найчастіше, хоча й невдало, називають капіталізмом») виник із ненавмисного наслідування певним «моральним практикам». У цьому розділі робиться спроба проаналізувати особливості господарського етносу («господарського мислення») західних підприємців різних часів і з'ясувати, які саме «моральні практики» були пов'язані з певного роду господарською практикою.
Інструментом дослідження стали сформовані історичні типи підприємців. Для одержання цих ідеальних конструктів під час аналізу прикладів підприємницької діяльності різних епох виявлялися специфічні особливості, що принципово різнилися між собою. Такі особливості відокремлювалися, у деяких випадках істотно посилювалися та групувалися як цілісний комплекс ознак, притаманних певному історичному періоду. Таким чином, застосовувалася процедура ідеальної типізації, подібна до тієї, яку використовував М. Вебер.
Проведений аналіз дав змогу виділити персонажі, що репрезентують різні епохи господарської практики Заходу: купець, протестант-першобуржуа, капітан індустрії, менеджер-інноватор. Вибір суб'єктів господарювання був обумовлений не стільки їх поширеністю, скільки «типовістю» у веберівському розумінні. (Відзначимо, що Вебер трактував ідеальний тип як вираз «інтересу епохи».) Вказані персонажі яскраво виражають дух своєї історичної доби, його унікальність і своєрідність (зрозуміло, що мова йде про господарську сферу життя). Важливо також і те, що купець, протестапт-першобуржуа, капітан індустрії, менеджер-інноватор були активними провідниками соціально-економічних змін, тобто виконували функцію підприємців. Нагадаємо, що, згідно із запропонованим И. Шумпетером визначенням, підприємництво являє собою інноваційне змінювання способу господарювання.
Делегування повноважень: рядові члени підприємницької організації відчужені від процесу прийняття рішень, власності та результатів праці.
Стратегії підвищення прибутковості: «малий обіг - велика вигода» ї (збут обмеженому колу заможних споживачів), здобуття та використання монопольного становища.
Ставлення до конкуренції, реклами та цінових знижок: конкуренція | сприймається негативно, реклама та приваблювання покупця низькими цінами вважається ознакою поганого топу.
У період середньовіччя головним суб'єктом підприємницької діяльності був насамперед купець. Він одночасно виступав у ролі торговця, фінансиста, організатора виробництва. Купець раннього періоду (тобто починаючи з XI ст., коли він став постійним компонентом суспільства) - персонаж, що істотно відрізнявся від купця розвинутого та пізнього середньовіччя. У цьому випадку показовою є діяльність вікінгів. Експедиції вікінгів були тісно пов'язані з торгівлею. Але, як свідчать ісландські саги, торгова поїздка скандинава нерідко завершувалася його нападом на місцевих жителів, і те, що не вдавалося виміняти, він забирав силою.
Однак ті купці раннього періоду, які не займалися розбоєм, були також досить войовничі. їм доводилося вирушати в далекі країни, мандрувати серед чужих людей, зустрічаючи па своєму шляху багато небезпек. Прибуток від торгівлі рідкісними товарами міг бути досить великий, але не меншим був і пов'язаний з ним ризик. Соціальний та економічний ризики змушували купців вкладати свої прибутки у більш надійну сферу земельного володіння або давати позики під процент.
У «Королівському дзеркалі», що описує різні верстви Норвегії першої половини XIII ст., наводиться характеристика якостей, які повинен був мати купець того часу. Зазначається, що людина, яка збирається стати купцем, наражається у своєму житті на багато небезпек. Тому в чужих землях вона повинна постійно бути обачною, а на морі вміти швидко приймати рішення і мати мужність. Для того щоб завоювати загальну прихильність, їй треба показувати себе вихованою і приємною особою. Особливу обачливість слід було проявляти, обираючи собі компаньйона.
Один із засадничих моментів господарського етносу підприємця-купця полягав у тому, щоб досягти якомога вищих цін, щоб з можливо меншим обігом отримати високий прибуток: малий обіг - велика вигода, - ось діловий принцип того часу. І не лише дрібних, напівремісницьких виробників. Правилом голландсько-остіндської компанії, наприклад, було вести «малі справи з великою вигодою». «Мається на увазі, головним чином, збут багатим, адже він завжди зручніший, аніж збут для широкого загалу. Відображенням такого світогляду була теорія письменників-економістів, які протягом усього XVII та XVIII ст. були захисниками високих цін».
Ставлення до конкуренції та клієнтури відповідало характеру ведення справ: усі хочуть мати спокій, відчувати стабільність. Клієнтура ототожнювалася з певним територіальним анклавом, який був відведений в ексклюзивну експлуатацію окремому комерсантові. Було заборонено будь-яке «полювання на клієнтів». Вважалося аморальним відбивати у своїх сусідів покупців. Купецькі статути забороняли втручатись у торгові справи інших шляхом маніпулювання цінами або вести торгівлю так широко, що це призводить до банкрутства інших. Досить тривалий час існувало негативне ставлення до комерційної реклами; засуджувалося наголошування на особливих перевагах, якими начебто одне підприємство відрізняється від іншого. Як найбільша ганьба для комерсанта розцінювалися оголошення, що сповіщали про нижчі, ніж у конкурентів ціпи.
Негативне ставлення до перебудови організаційних засад ведення торгівлі (скорочення кількості посередників, приваблювання клієнтури за допомогою цінових знижок, використання реклами тощо), яка водночас із підвищенням прибутку призводила до безробіття, збитків або банкрутства інших суб'єктів господарської діяльності, мало своє продовження у негативному ставленні до технічних новацій у виробництві. Тут так само панує думка: прогрес, новації бажані лише тоді, коли вони не руйнують людського щастя. Здешевлення товару не варте тих сліз, які воно спричинило сім'ям безробітних. Так, наприклад, у 1684 році у Франції був заборонений ткацький верстат, який виробляв панчохи, переважно через побоювання, що він може зменшити бідним людям їх заробіток.
Наприкінці середньовіччя становище ділової людини в суспільстві дещо змінюється. Перш за все, посилюється її впливовість. У багатьох містах Європи купецька верхівка, сконцентрувавши у своїх руках величезні багатства, утворює патриціанський прошарок міста, який мав вирішальний вплив на його управління.
Окремо треба відзначити прагнення купців-патриціїв до розкішного життя. Для того щоб підняти свій престиж у суспільстві й справити належне враження, вони будують кам'яні будинки і палаци; в одязі й прикрасах вони змагаються зі знаттю. Л.Б. Альберті у своїх трактатах наголошував па тому, що необхідно бути ощадним, адже ощадливість - гарантія незалежності. Однак, на його думку, не треба бути і скупим. Особливо не слід економити на витратах, що забезпечують престиж сім'ї, її добре ім'я та славу.
Риси особистості та головні життєві цінності італійського купця кінця XIV - початку XV ст. яскраво розкриваються в «Мемуарах» ді Наголо Мореллі. «Мемуари» переповнені порадами такого роду: намагайся приховувати від комуни розміри своїх прибутків, для того щоб ухилитися від сплати податків, і всіляко демонструй, що в тебе лише половина того, чим насправді володієш; завжди товаришуй із тими, хто стоїть при владі, і приєднуйся до тієї партії, що є найсильнішою; нікому не довіряй: ані слугам, ані родичам, ані друзям, адже люди гріховні й переповнені обманом та зрадою; там, де йдеться про гроші, не знайдеться родича чи друга, який подбає про тебе більше, аніж про себе.
Віра Мореллі примирює Бога та купецьке сутяжництво. У цьому вій не оригінальний. У розрахункових книгах купців і торгових компаній велися особливі «рахунки Бога». Сюди вносилися ті суми, які купці жертвували на бідних та богоугодні заклади, для того щоб застрахувати свої душі від неприємностей після смерті. Із Творцем обходилися як із членом купецької компанії, і розміри Його частки залежали від величини прибутку, отриманого компанією. Ділова людина епохи Відродження поєднувала релігійність із раціональністю, благочестя - з аморальністю; вона намагалася перебудувати стосунки між мораллю та релігією таким чином, щоб віра в Бога не була перешкодою для її не дуже чистих операцій.
Усупереч загальноприйнятим схематизаціям генезису капіталізму, наслідком розвитку ринку на початку XVI ст. були не тільки поява мануфактурного виробництва й надбання буржуазних рис традиційним «середнім прошарком», а й химерна трансформація самої феодальної практики. «Наживали» із землевласників, як і представники молодого торговельно-промислового прошарку, прагнучи до великих грошових статків за рахунок надзвичайної експлуатації не вільнонайманих, а кріпаків або наполовину вільних виробників.
Від гендлярсько-меркантильного феодалізму значною мірою страждали і міста, які мусили сплачувати великі суми своїм феодальним сюзеренам. їх утискуванню значною мірою сприяла діяльність великих лихварів й купців фернхендлерів, не пов'язаних з національним виробництвом і орієнтованих на «далеку» посередницьку торгівлю. «Торговельно-лихварські капітали Фугтерів, Вельзерів та Інгофів лише незначною мірою витрачалися на підтримку мануфактур, друкарень, ливарень та інших ранньокапіталістичних підприємств; левова їх частка позичалася церковним і світським феодалам, імператорові». Процентні борги сплачувалися відповідно не за рахунок капіталістичної, а за рахунок модернізованої феодальної експлуатації, а також військових авантюр. Злиденність населення зумовлювала ще більше зростання податків, що непосильним тягарем лягали на виробника, позбавляючи його стимулу до праці.
Головним контрагентом ранньобуржуазного підприємця виявляється свого роду поміщицько-лихварська мафія, до складу якої входили (говорячи мовою Вебера) «авантюристичний», «лихварський» і частина «торговельного» капіталізму. На початку XVI ст. передбуржуа вже програє представникам цієї мафії у прозаїчній утилітарності, якої він перший почав учитися в XV ст. Він уже був неспроможний зрівнятися зі своїми феодальними конкурентами в мистецтві визискування та утримання вже готового грошового прибутку.
Становище раннього буржуа на початку XVI ст. було трагікомічним. Він не може ні повернутися до виробництва, яке не знає додаткової вартості, ні зрівнятися зі своїми феодальними конкурентами в мистецтві визискування й утримання вже готового грошового прибутку. Як учасник клопітного й оборотного процесу, він протягом тривалого часу потребував не просто виправдовуючого, а мобілізуючого та інспіруючого світогляду, який - нехай ірраціональним, символічно опосередкованим шляхом - відтворював би в людині дефіцит цілеспрямованості, характеру й волі.
Таким світоглядом для раннього буржуа Західної Європи стала етика протестантизму. Протестантизм, як певного роду моральна практика, виконував в особистому житті та господарській практиці першобуржуа кілька функцій.
1. Адаптаційна функція. Протестантизм допомагав першобуржуа внутрішньо подолати абсурдність ситуації, що виникала внаслідок відчуження результатів його господарювання та неможливості протистояти неофеодальним конкурентам. Цьому сприяли вимоги вбогості духу, які виразно охарактеризував предтеча протестантства Майстер Екхарт. Вбогий духом, у його розумінні - це людина, яка нічого не бажає, нічого не знає, нічого не має. Йдеться про незалежність особи від суб'єктивної волі (прагнень), суб'єктивного знання, від прив'язаності до матеріальних благ (але не їх відсутність).
Вбогість духу стала психоемоційним джерелом етичного ригоризму та нонконформізму протестантів-першобуржуа. Вона допомагала першобуржуа, з одного боку, протистояти поширеним у суспільстві цінностям утилітарного меркантилізму й гедонізму, а з другого - позбавляла від фрустрацій, пов'язаних із самоідентифікацією. У такий спосіб світський аскетизм сприяв збереженню структури раціонально-капіталістичного господарювання (на той час маргінальної) в системі соціуму.
2. Активізаційна функція. На думку Вебера, одну з ключових ролей у протестантизмі відіграло вчення про покликання (Beruf), яке розглядало будь-який вид практичної діяльності (професію) засобом служіння Богу. Протестант мав стійко зносити життєві труднощі і сприймати їх як випробування його віри. Неробство, гедонізм вважалися гріховними. Успіхи у професійній діяльності слугували опосередкованим доказом обраності особи до спасіння.
Учення про покликання стимулювало трудову активність, сприяло нагромадженню капіталу та його інвестуванню в раниьокапіталістичні підприємства. Якщо своєю головною метою середньовічний купець бачив укладення нагромаджених протягом життя коштів у стабільний, менш ризикований прибутковий капітал - землеволодіння, ренту, посаду тощо, то першобуржуа-протестант навіть не припускав думки витратити гроші на комфортну бездіяльність. Чистий прибуток в умовах світської аскези повертався до обігу, нагромаджувався для відкриття або розширення справи.
3. Інституціонально-допоміжна функція. Належність до протестантської общини свідчила про чесність підприємця, його надійність як кредитора і ділового партнера, допомагала встановленню більш довірчих стосунків. Відтак, в умовах юридично незабезпеченого ринку, що тільки-но формувався, протестантизм опосередковано сприяв, говорячи сучасною мовою, зменшенню ризиків підприємницької діяльності та трансакційних видатків.
Делегування повноважень: менеджери адміністрації беруть участь у процесі прийняття відповідальних рішень, однак вони відчужені від власності та результатів діяльності підприємства.
Стратегії підвищення прибутковості: скорочення видатків завдяки концентрації виробництва, регламентації і витісненню живої праці, стандартизації товару та його випуску великими серіями.
Ставлення до конкуренції, реклами та цінових знижок: монополізм засуджується як обмеження приватної ініціативи, на практиці це знаходить вияв як політика «свободи ліктів», застосування реклами та цінові знижки стають обов'язковим елементом маркетингу.
Майже до кінця XVIII ст. негоціант усе тримав у своїх руках: він був водночас торговцем, банкіром, страхувальником, промисловцем. Лише па початку XIX ст., з початком епохи індустріалізації, тобто коли технічна модернізація набула значних висот, з'явилися промисловці - «капітани індустрії», нові активні персонажі підприємницької діяльності. Вони ставили перед собою такі завдання: контролювати найважливіші моменти в технологічних процесах, тримати в руках майстрів і робітників, нарешті, добре знати ринки, щоб бути здатними самим орієнтувати своє виробництво. Вони прагнули позбавитися від посередництва купця, щоб самим контролювати закупівлю й доставку сировини, її якість, регулярність надходжень.
Традиціоналістська ідея обмеження ризику, конкуренції, витрат зусиль і, зрештою, обмеженого («у міру достатнього») споживання стримувала розвиток підприємницького духу. Лише із середини XIX ст. з розвитком масового виробництва стверджується нова ідеологія підприємництва. Центральним моментом у цій ідеології стало «розширення справи». Здешевлення виробництва завдяки його раціоналізації стало головним засобом досягнення такої мети.
Прагнення підприємця до експансії передбачало реорганізацію всього господарського механізму: технічну модернізацію вир и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.