На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Державний лад

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 02.11.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    У сучасній теорії держави категорія “форма держави” є однією з найважливіших і  ємний понять. Як відомо, уже за давніх часів – на Древному Сході і  в Стародавній Греції та Римі –  у дослідників державно - правових явищ виникла потреба щодо визначення поняття, яке було б достатньо ємним і давало хоча б загальне уявлення про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Таким чином за різних часів різними дослідниками у категорії “форма держави” вкладався неоднаковий зміст.
  З давніх давен найбільш відомою класифікацією форм держави була та, яку дав Арістотель. Він розрізняв форми держави за двома ознаками:
  а) кількістю  тих хто править (один, кілька, багато);
  б) в чиїх інтересах здійснюється управління.
  Друга ознака була критерієм розподілу форм держави  на правильні – правління здійснюється в інтересах усіх і неправильні  – правління здійснюється в інтересах  тільки тих, хто править. На думку  Аристотеля правильними формами  були: монархія, аристократія, політія; неправильними – тиранія, олігархія, демократія.
  У новий час  питання про форму держави  пов’язане, насамперед з ім’ям Ш. Монтеск’є, який під цим терміном розумів ті чинники, що визначають методи здійснення державної влади. Він на основі цього визначив такі форми держави:
  республіканська – форма держави, в якій організацію  і здійснення державної влади  визначають такі якості, як доброчесність  і рівність;
  монархія, де основа влади – чесність;
  деспотія, де основа влади – страх.
  Отже, під формою держави Монтеск’є розумів лише те, що в сучасній науці називається державно-правовим режимом.
  Ж.-Ж. Руссо  розумів форму держави як структурну організацію вищих державних  органів і на основі цього виділяв  такі форми держави:
  монархію –  форму держави, в якій владу здійснює одна особа;
  аристократія  – владу здійснює невелика група  осіб;
  демократія  – владу здійснюють всі члени суспільства.
  Отже, Ж.-Ж. Руссо  під формою держави розумів те, що на сьогоднішній день ми називаємо формою правління.
  Категорія “форма держави” дає загальне уявлення про  особливості організації державної  влади, порядок утворення державних  органів та їх відносини між собою та населенням.
  Наукою вироблена  певна універсальна система, що виражена в понятті форми держави для  характеристики способів організації  влади будь-якої держави, якщо держава  –організація політичної влади, то форма держави розкривається через спосіб організації, існування.
  Категорія “форми держави” вироблена політичною та юридичною наукою, яка відображає взаємозв’язок трьох найважливіших  сторін державної влади. Форма держави  правління відображає поняття про  способи та порядок утворень вищих  органів. Способи територіального  устрою відображає поняття форма  державного устрою. Сукупність способів і методів здійснення державної влади розкривається через поняття державно - політичного режиму.
  Провідне місце в теорії держави і права займає інститут форми держави. Дослідження питання “форми держави” має дуже важливе значення у формуванні та розвитку суверенної і незалежної держави.
  Таким чином, на основі методу порівняння, аналізу  визначається особливості кожного типу держави. Її устрою та здійснення державної влади.
  Поняття та елементи форми держави
  Державний лад  характеризує державу з погляду форм: правління, територіального устрою та політичного режиму. Держаний лад, як правило, закріплюється у конституції держави. Невипадково конституцію іноді називають паспортом держави. Привертає увагу і те, що тема про державний лад у підручниках з теорії держави і права та основ правознавства називається “форма держави”, що із урахуванням позицій деяких винних є не цілком правильним. Адже загально відомо, що форма – це зовнішній прояв об’єкта, при чому один і той же об’єкт не може мати декілька форм одночасно. А з позицій “форм держави” виходить, що може. Крім того, вести мову про форму політичного режиму проблематично взагалі. Адже можна сказати, що політичний режим – це фактично характер держави. А якщо згадати, що характер є у кожного з нас та спробувати визначити його форму, то виникне багато незрозумілих проблем. Не випадково при розгляді цих проблем іноді використовуються і поняття “державний устрій”. І в цілому це правильно. Але якщо взяти до уваги, що поняття “державний устрій” іноді тлумачиться і як територіальний устрій, то виникає плутанина – так вважає кандидат юридичних наук І.І.Котюк (1., с.35).[1]
  Категорія “форми держави” містить сукупність загальних ознак і взаємозв’язків, які характеризують державу як суспільний феномен. З позиції А.М.Колодія – доктора юридичних наук, професора, який вважає, що ознаки які характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної вали і управління. Сукупність цих ознак називається формую державного правління (2,с.9).[2]
  Цікаво, що дослідники часів царської Росії і перших років післяжовтневого періоду визначали форму держави виключно за ознакою форми правління, на основі чого вони визначають декілька форм держави: деспотія, самодержавство, дуалістична монархія, парламентська республіка, президентська республіка. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави або інакше кажучи співвідношення держави як цілого з її складовими частинами та організацією державних органів. Сукупність цих ознак розкриває форму державного устрою.
  Ознаки, що характеризують форми і методи здійснення державної  влади, рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. В сукупності вони дають характеристику державно - правового режиму.
  Отже, форма  держави – поняття складне. Воно характеризує державу з погляду існуючих у ній форм правління, державного устрою та державно – правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу – вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру наявних відносин.
  Таким чином, форма держави – це взяти в  єдності способи організації  державної влади, її устрою і методів  її здійснення. Це вироблена юридичною  і політичною науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість  трьох найважливіших сторін організації  державної влади (3, с. 86).[3]
  Поняття конституційного  ладу, його співвідношення з державним ладом; державна влада та громадянське суспільство; засади конституційного ладу.
  У понятійному апараті вітчизняної науки конституційного права термін «конституційний лад» почав застосовуватися відносно недавно. Подібна ситуація типова для всіх пострадянських держав. І це зрозуміло, адже радянська державно-правова наука оперувала поняттями «суспільний устрій»1, «суспільний лад»2. Крім того, ознайомлення з працями вітчизняних і закордонних учених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладається різне значення, що певною мірою ускладнює його аналіз. Так, зокрема, конституційний лад визначається:
  - по-перше,  як фактична конституція3 або  цілісна система основних політико-правових, економічних і соціальних відносин, які встановлюються й захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими (державно-правовими) нормами4;
  по-друге, як певний спосіб (форма) організації держави, якого (яку) закріплено в його конституції1;
  по-третє, як такий стан відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою2 або як установлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави'3. При цьому під конституційною державою розуміється держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями4.
  Останній підхід до розкриття значення поняття «конституційний лад» уявляється вдалішим, оскільки наявність у країні акта, що офіційно називається конституцією держави та який визначає її устрій, ще не свідчить про конституційний характер цієї держави і, відповідно, про наявність конституційного ладу. Поняття конституційного ладу не можна зводити лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина. Тим паче не можна зводити конституційний лад лише до організації держави, навіть якщо ця держава і є конституційною.
  Характеристика  конституційного ладу передбачає встановлення його співвідношення з такими поняттями, як «державний лад», «громадянське суспільство».
  Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством, і неконституційним - державний лад тоталітарної держави. Отже, поняття «державний лад» є ширшим від поняття «конституційний лад». Конституційний лад передбачає наявність у державі юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демократичного характеру конституції та реального дотримання конституційних положень, що забезпечує обмеженість держави, державної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом, передумовою конституційної держави.
  2. На сучасному етапі розвитку українського конституціоналізму надзвичайно важливого значення набуває проблема забезпечення стабільності та не порушності конституційного ладу України та його засад. Особливо актуальною вона стає в періоди політичної та економічної нестабільності в державі, а саме така ситуація в Україні буває досить часто.        
   Розділ 1 Конституції  України має назву "Загальні  засади". Лише конституції України  та Казахстану застосовують цей  термін. У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву "Засади конституційного ладу". "Засади держави" - таку назву має цей розділ у Конституції Азербайджану. Багато держав, виходячи зі змісту згаданого розділу, застосовують інші назви: "Загальні принципи", "Загальні постанови" (конституції Киргизстану, Молдови, Узбекистану, Литви, Латвії та ін.). Аналіз змісту розділу "Загальні засади" Української Конституції дає підстави стверджувати, що мова в ньому йде саме про засади конституційного ладу, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише у п. 3 ст. 5 розділу 1 Конституції України.         
   Засади  конституційного ладу України,  які є вихідною точкою конституційного  регулювання найважливіших суспільних  відносин, викладені в розділі  I Конституції України, а також  закріплені в багатьох конституційних  законах. Так, у статті 2 Закону  України "Про місцеве самоврядування  в Україні" зафіксовано, що "місцеве самоврядування в  Україні - це гарантоване державою  право та реальна здатність  територіальної громади - жителів  села чи добровільного об'єднання  в сільську громаду жителів  кількох сіл, селища, міста - самостійно  або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України". Стаття 1 Закону України "Про Збройні сили України" визначає, що "Збройні сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України". Перелік законів України, де закріплюються основи конституційного ладу, можна продовжувати і надалі.        
   Засади  конституційного ладу - це сукупність  найбільш важливих принципів,  які мають особливе значення  і вищу юридичну силу для організації і діяльності держави і суспільства, навіть у порівнянні з іншими конституційними нормами. Ці принципи визначають форму і засоби організації України, як держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу, тобто таку, яка характеризується обмеженістю державної влади правом на основі принципу суверенітету народу, якому належить вся повнота державної влади, і забезпеченням цієї обмеженості відповідними конституційними гарантіями.         
   До засад  конституційного ладу Конституція  України відносить народовладдя (народний суверенітет); державний  суверенітет і незалежність України;  республіканську форму правління,  яка відповідає вимогам демократії  та поділу влади; унітарний  устрій України; визнання людини  як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод; соціальний захист людини; статус української мови як державної; поділ влади; гарантованість місцевого самоврядування; політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм; рівність усіх суб'єктів права власності перед законом та інші. 
  Узагальнюючи, приходимо до висновку, що термін "засади конституційного ладу" є більш  вузьким по відношенню до терміну "конституційний лад", який включає в себе як самі засади, так і інші норми, які містяться в інших розділах Конституції України, і частково навіть у конституційних законах.
  Розділ 4. Конституційні  основи державного ладу України  
   Основною складовою конституційного ладу є державний лад, тобто організація (будівництво) і діяльність держави. 
   Конституційним, офіційним, легітимним вважається такий державний лад, який передбачений і закріплений конституцією та реально існує. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави та найчастіше гарантується нею, водночас є одним з найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження. 
   Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, що охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави. 
   Нинішній державний лад України має багато особливостей: 
   - Українська держава й державний лад України багато в чому мають перехідний і змішаний характер, перебувають на стадії становлення; 
   - державний лад України утверджує в Україні національну державу; 
   - Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, що має істотні риси більшості країн світу; 
   Україна з моменту проголошення незалежності є важливим міжнародним фактором, що впливає на інші держави й міжнародні організації і зазнає значного впливу з їх боку. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. 
   Ці основи становлять систему передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави. 
   Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві. 
   Згідно зі статтями 1, 2, 5 Конституції України основними є такі принципи державного ладу: 
   - суверенність і незалежність держави; 
   - демократизм держави; 
   - соціальність держави; 
   - принцип правової держави; 
   - унітарність (єдність, соборність) держави; 
   - республіканська форма правління. 
   Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і у зносинах з іншими державами. 
   Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній. 
   Суверенітет держави не означає право держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, нехтуючи інтереси інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який мав би право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного суверенітету" протипоказана світовому співтовариству, бо це може призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат. 
   Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності щодо формування соціально-політичної організації суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є одним з принципів забезпечення державної влади. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції формування й реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. 
   Державний суверенітет України має такі характерні властивості:  
   - установчий характер державної влади; 
   - територіальну цілісність; 
   - єдиний конституційний простір; 
   - легітимність органів державної влади; 
   - єдине громадянство; 
   - державну власність, єдину кредитно-грошову систему; 
   - національні Збройні Сили, які охороняють державний суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України; 
   - міжнародну правосуб'єктність; 
   - офіційний статус державної мови; 
   - наявність державних символів: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України; 
   - наявність столиці України. 
   Із суверенності держави випливає її незалежність; лише суверенна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання жодної іншої країни. 
   Демократизм держави передбачає створення в ній найсприятливіших умов для широкої і реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя. 
   Демократична держава має такі основні риси: 
   - забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему); 
   - має розвинену систему прав і свобод людини й громадянина; 
   - діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму усунення суперечностей між окремими гілками державної влади; 
   - гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування. 
   Проголошення України соціальною державою означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини і громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, материнству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог. 
   Соціальна держава має такі риси:  
   - визнає людину найвищою соціальною цінністю; 
   - правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості; 
   - підтримує розвиток соціальної активності населення; 
   - здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності; 
   - закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апарату. 
   Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки. 
   Правова держава має такі основні риси: 
   - закріплює в Конституції принцип верховенства права; 
   - на конституційному рівні забезпечує обов'язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини й громадянина; 
   - забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини й громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікованих нею.

  3. 3.1 Правовий характер Української держави увиразнюється передусім у принципі верховенства права, який традиційно пов’язують із ідеями панування права в життєдіяльності громадянського суспільства і який залишається одним із найпрогресивніших здобутків цивілізаційної історії людства у сфері регулювання соціальних відносин. Одностайність у підтримці й оцінюванні принципу верховенства права є безпрецедентним явищем в історії людства й жоден інший політичний ідеал ніколи не здобував такої підтримки. Поняття «право», застосовуване у словосполученні «верховенство права», передбачає безпосередній зв’язок із тим, що визнається не лише як належне, а й як справедливе. Право, відображене в правових законах, – це не лише нормативний, а й ціннісний регулятор суспільних відносин.
  Згідно із закріпленим у Основному Законі принципом верховенства права основою  законотворення мають бути загальновизнані  принципи справедливості, гуманізму, пріоритету особи, громадянина та громадянського суспільства перед державою, забезпечення вільного користування властивими людині від природи правами та свободами, їх захист від усіляких посягань з боку інших громадян, юридичних осіб, державних органів і посадових осіб [1]. Верховенство права визначається пріоритетністю права щодо держави, політики, економіки, культури й інших інститутів держави, а також щодо інших регуляторів суспільних відносин – моралі, звичаїв, традицій тощо. Одним з перших питань, які постають у контексті аналізу практичної реалізації принципів правової держави, а також встановлення рівня відповідності того, що ми маємо на практиці, з тим загальним образом правової держави чи ідеальною моделлю, котру може запропонувати юридична наука, є питання про здійснення захисту прав людини. «Процеси, які відбуваються в нашій державі, свідчать про необхідність подальшого реформування законодавства в контексті визначеного міжнародним правом і Конституцією України належного рівня забезпечення прав людини як необхідної умови функціонування Української держави», – справедливо зазначає В. Тацій [2].
  Погоджуючись  з цієї думкою, слід водночас наголосити на тому, що проблема забезпечення прав людини в Україні наразі пов’язана не з визначенням того, наскільки розвиненою є Україна як правова держава, а з тим, чи можна взагалі вважати Україну такою.
  3.2 Визначальним принципом правової держави є принцип поділу влади, який власне й унеможливлює виникнення такого феномена, як її узурпація. Наслідки й результати порушення цього принципу яскраво підтверджує досвід функціонування цілого ряду авторитарних і тоталітарних держав у ХХ столітті. Тому наступне дуже важливе завдання, яке стоїть перед науковцями й політиками, полягає у рішучій відмові від намагання утворити певні «провідні» органи, котрі привласнюють собі право виступати єдиною керівною інстанцією й по відношенню до державної влади загалом, і по відношенню до її громадян. Потреби в такому органі просто немає, оскільки суб’єктом, який вже визначив напрями розвитку державної влади, її основні цілі та завдання, є народ України. Зазначені цілі є загальновідомими: захист прав людини, побудова України як правової, демократичної, соціальної держави, забезпечення мирного співіснування з іншими державами, захист національних інтересів тощо. Водночас, характеризуючи практику функціонування сучасних правових держав, слід підкреслити: державна влада в них є складною системою, що утворюється з трьох потужних механізмів, сформованих трьома основними гілками державної влади, які здатні забезпечувати прогресивний рух держави й суспільства шляхом належного виконання покладених на них завдань. Ідеться про формування загального балансу в побудові державної влади, якого в Україні досі практично не було, що спричинило хаос у системі державної влади, волюнтаризм у прийнятті державних рішень, тотальну безвідповідальність і граничну неефективність державної влади. Повернення або відтворення такого балансу не може відбуватися безсистемно й хаотично. Поготів, украй небезпечним видається спроба розпочати реформування державної влади з тих чи інших органів державної влади, залишаючи поза увагою всі інші. У цьому плані особливу роль для будь-якої сучасної правової держави відіграє Конституція. Конституційна практика знає різні моделі організації й функціонування державної влади, кожна з яких може бути адаптована до вітчизняних правових реалій. Тому насамперед слід стратегічно визначитися щодо форми правління. Для України це питання залишається відкритим з 2004 року. Без відповіді на нього ми ніколи не матимемо загального плану, згідно з яким має розвиватися система державної влади.
  Після цього слід прийняти базові конституційні закони, які конкретизуватимуть повноваження основних органів державної влади, що формують її конституційний каркас. У разі внесення змін до Конституції потребуватимуть юридичного коригування й конституційні закони, що регулюють організацію та діяльність органів державної влади різних її гілок. При цьому ключова роль має відводитися: а) реформуванню системи виконавчої влади у світлі запровадження адміністративної реформи; б) докорінним змінам у системі судової влади.
  4. 4.1 ПРИНЦИПИ - президентська республіка:
  1. Теоретично  така форма правління будується  за принципом жорсткого розподілу  влад: у конституційному законодавстві  відповідних країн проводиться суворе розмежування компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади
  2. Поєднання  повноважень глави держави і  голови уряду в руках президента
  3. Позапарламентський  метод обрання президента
  4. Формування  уряду президентом і тільки  за обмеженою участю Парламенту
  5. Відсутність  права у президента на розпуск  парламенту. В президентській республіці  здійснюється жорсткий розподіл  влад: президент не в змозі  достроково розпускати парламент,  але й останній не має права  зміщати міністрів за допомогою вотуму недовіри. Уряд (міністр) є відповідальним тільки перед президентом, але не перед парламентом – головна ознака президентської республіки
  парламентарна республіка:
  Проголошення  принципу політичного верховенства парламенту.
  Наявність посади прем’єр-міністра та уряду як самостійного колегіального органу, наділеного широкими владними повноваженнями. При даній формі правління уряд – це завжди рада міністрів, а не кабінет президента
  Відсутність у глави держави значущої політичної влади.
  4. Принцип  політичної відповідальності уряду  перед парламентом
  5. Підвищення  ролі голови уряду, який визначає  його політику – одна із  сучасних тенденцій розвитку  системи взаємовідносин вищих  органів держави у парламентарній  республіці.
  4.2 конспект.
  4.3 Змішана форма республіканського правління може уникати деяких із зазначених недоліків президентської і парламентарної республік. А може й поєднувати в собі недоліки обох цих форм, не використовуючи їх переваги, що нерідко буває, особливо в країнах з нерозвиненими демократичними традиціями. Ідеальної форми державного правління немає. Стабільність політичної системи, ефективність державної влади залежать не стільки від форми правління, скільки від досконалості та узгодженості всіх елементів механізму здійснення державної влади аж до найдрібніших деталей парламентського регламенту й виборчої системи.
  Головні недоліки президентських систем у тому, що вони: 
1. Створюють ситуацію подвійної легітимності (де глава виконавчої влади обирається прямим голосуванням), що як правило не має конституційного способу вирішення у випадку виникнення тупика;  
2. Приводять до дестабілізації виборів, тому що встановлений термін перебування на посаді призводить до боротьби за посаду президента за принципом «переможець одержує усе»; викликають ідеологічну поляризацію між політичними групами і фракціями;  
3. Заважають утворенню коаліції;  
4. Спонукають суспільство до авторитаризму, демократична консолідація за якого є обмеженою (таблиця 1)

  У зв'язку з тим, що в системах з президентською формою правління глава уряду  і глава держави є єдиною особою, президентська посада є по своїй природі двомірною й у деякому сенсі невизначеною.
  Недоліком президентської республіки є те, що вона має тенден-цію  до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження президента можуть призвести до надмірної централізації  та узурпації влади, а також зловживання  нею.
  Недоліком парламентської республіки є те, що в неї за багатопа-ртійної  системи, коли не вдається сформувати парламентську біль-шість, практично неможливо проводити цілеспрямовану державну політику, що в свою чергу призводить до чисельних криз та відстав-ки уряду.
  Задачі
  №3
  ПОЛОЖЕННЯ  
             про позашкільний навчально-виховний заклад  
1.    Позашкільний    навчально-виховний    заклад    -    це  
широкодоступний заклад освіти, який дає дітям та юнацтву додаткову  
освіту,  спрямовану  на  здобуття  знань,  умінь  й  навичок    за  
інтересами, а  також  забезпечує  потреби  особистості  у  творчій  
самореалізації та організації змістовного дозвілля.

  2.  До  позашкільних  навчально-виховних  закладів  належать:  
палаци,  будинки,  станції,  клуби  й  центри  дитячої,   юнацької  
творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії,  
бібліотеки,  оздоровчі  та  інші  заклади.    Примірний    перелік  
позашкільних    навчально-виховних    закладів      затверджується  
Міністерством освіти.

  30.  Позашкільний  навчально-виховний  заклад  організує   та  
здійснює різноманітні масові заходи, проводить методичну роботу.

  З А К О Н    У К Р А Ї Н И  
Про  освіту

  Стаття 6. Основні принципи освіти
        органічний  зв'язок із  світовою  та  національною  історією,  
культурою, традиціями;

       незалежність освіти  від  політичних  партій,  громадських  і  
релігійних організацій;

  №4.
  Соціальна держава  — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в  ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.
  Термін “соціальна держава” було запроваджено ще в 1850 p. німецьким вченим-юристом Лоренцом фон Штайном. Однак його активна теоретична розробка і практичне втілення розпочалося в Німеччині у другій половині XX ст. Теоретичні засади соціальної держави висвітлені в працях Г. Ріхтера (Німеччина), К. Соле (Іспанія), А. Брауна (США), М. Боретті (Франція).
  Досвід розвинених кран переконливо свідчить, що зародження і формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише за умови здійснення системної стратегії реформ, яка зв?язує в цілісний комплекс рух до соціально-ринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням інститутів соціальної держави. Зміст соціальної держави виявляється у сприянні становленню таких елементів сучасного суспільства, як соціальна ринкова економіка, соціальна демократія, соціальна етика.
  До найважливіших  принципів підтримання гармонійних відносин між громадянами і державою, які сприяють наповненню функціонування державного механізму соціальним змістом, належать принципи солідарності і субсидарності.
  Солідарність  передбачає єдність та цілеспрямоване об?єднання різних груп і верств суспільства навколо основних визначених державою цілей і цінностей, як поточних, так і на довгострокову перспективу. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабким, на взаємній підтримці та обов?язках громадян перед державою та один перед одним.
  Принцип субсидарності  отримав розгорнуте обґрунтування  у соціальному вченні католицької церкви і набув соціально-державного змісту в практиці державного будівництва ФРН та ін. розвинених країн Заходу. Згідно з цим принципом вищі ешелони управління виконують лише ті завдання, які виявляються не під силу нижчим за рангом органам і покликані допомагати останнім у підтриманні їхньої самостійності та власної відповідальності. Ініційована державою субсидарність сприяє подоланню споживацької психології у громадян та їхніх об?єднань, функціонального перевантаження держави, неконтрольованого розростання бюрократії, а також стимулює групову та особисту ініціативу населення.
  Слід зважати  й на те, що соціальна держава у кожній країні формується, виходячи із специфіки національних, історичних, соціально-політичних, географічних умов та традицій співіснування в межах конкретного суспільства. Відповідно до цього створюється модель, яка дає змогу знайти власний, оптимальний шлях до соціальної держави.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.