На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Квалифицирующие признаки хулиганства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 07.11.2012. Сдан: 2012. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):



 
ЗМІСТ
 
 
 
 
ВСТУП…………………………………………………………………………    3
Розділ 1. Хуліганство: поняття та місце у системі злочинів проти громадського порядку……………………………………………………….     5
1.1. Поняття хуліганства …………………………………………………………5
1.2. Хуліганство як вид злочину проти громадського порядку ……………….7
Розділ 2. Кримінально-правова характеристика хуліганства ………….. 10
2.1. Об’єктивні ознаки хуліганства …………………………………………….11
2.2. Суб’єктивні ознаки складу злочину хуліганства………………………….18
Розділ 3. Види складів хуліганства та їх юридичний аналіз………………… 23
3.1. Хуліганство з кваліфікуючими ознаками………………………………….23
3.2. Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками………………………25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….35
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вступ
 
Актуальність теми. Однією з необхідних і обов’язкових умов нормального функціонування будь-якої держави є громадський порядок, стан убезпеченої життєдіяльності суспільства, який охороняється, у тому числі державними інституціями, шляхом захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, інтересів суспільства в межах, визначених правовими нормами, з урахуванням традицій, звичаїв, норм моралі.
Найбільш небезпечним і все ще досить поширеним посяганням на громадський порядок, що порушує громадський спокій є кримінально-каране хуліганство. Так, згідно статистичної інформації МВС України про стан та структуру злочинності за 2011 рік було зареєстровано 8866 злочинів за ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК)[1], а також виявлено 7355 осіб, які вчинили хуліганство.
Особа, яка вчиняє хуліганство, посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті та побуті, часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їхньому здоров’ю, власності, навколишньому середовищу тощо. На підґрунті досвіду практичних працівників міліції та вивченні статистичних даних можна зробити висновок, що хуліганство являється своєрідною «початковою школою» злочинності. Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечне для суспільства тим, що на його ґрунті вчиняється ряд інших, більш тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а з них – в хуліганів-ґвалтівників, хуліганів-вбивць.
Скоюючи хуліганські дії, особа грубо протиставляє себе суспільству, прийнятим в ньому правилам поведінки. Все це сприяє формуванню в її свідомості антисоціальних мотивів, які пізніше проявляються у скоєнні інших, більш тяжких злочинів. Тому, боротьба зі злочинністю немислима без активізації боротьби з хуліганством.
Не зважаючи на те, що боротьбі з хуліганством приділено увагу, багато її питань продовжують залишатись спірними, інші з них розроблені не досить глибоко і повно. Все вище викладене і обумовило вибір мною даної теми в якості курсової роботи.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства, з’ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійного апарату. Мета дослідження реалізована у завданнях, які полягають у наступному:
1)       дослідити юридичну природу кримінально караного хуліганства як злочину;
2)                здійснити кримінально-правову характеристику складу злочину хуліганства;
3)       провести аналіз кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів злочину «Хуліганство».
Об’єктом дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 КК України.
Предметом дослідження є юридичний склад злочину «Хуліганство».
Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий – при співставленні положень чинного КК України, що регламентує відповідальність за хуліганство, з відповідними положеннями КК України 1960 р.; діалектичний – при вивченні юридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначенні його ознак та структурних елементів; формально-логічний – при аналізі основного, кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів хуліганства; формально-догматичний (юридичний) – при здійсненні тлумачення окремих термінів, понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів.

РОЗДІЛ I. ХУЛІГАНСТВО: ПОНЯТТЯ ТА МІСЦЕ
У СИСТЕМІ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ
 
 
1.1. Поняття хуліганства
 
Що ж означає слово хуліганство, і звідки воно до нас прийшло? Сталося від давньоруського слова «хулити» і французького «gens» - люди. Тлумачний словник В. Даля дає таке визначення слову «хулить» - тобто не схвалювати, засуджувати, хаяти, паплюжити, принижувати, осуждать. Кличку хуліган давали кріпакам, які були в чомусь винні і їх хотіли зганьбити, принизити.
Як вид правопорушення хуліганство відомо давно.
З етимології слова «хуліганство» (або «хуліган») можна з'ясувати суть цього злочину, як протиставлення свого егоїстичного «я» всьому іншому громадському. За Ожеговим, «хуліганство» походить від слова «хула», «хулити», тобто лаятися, сваритися, піднімати шум. Але в будь-якому випадку в це поняття вкладається елемент протиставлення себе чомусь об'єктивно усталеному. Це протиставлення відбувається шляхом піднесення себе над іншими, шляхом порушення встановленого порядку, шляхом прояву неповаги та іншим.
Вперше хуліганство як злочинне діяння на нормативному рівні було закріплене в радянському кримінальному законодавстві, яке пройшло такі періоди свого розвитку: а) 1917–1922рр. - політико-нормативними документами хуліганство визначається як діяння з ознаками контрреволюційного вчинку (політичне хуліганство); б) 1922–1927рр. – хуліганство визнається злочином проти особи; в) 1927–1960рр. – хуліганство визнається злочином проти порядку управління, яким завдається шкода громадському порядку; г) 1960 – 2001рр. – злочин проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я; д) з 2001р. по цей час – злочин проти громадського порядку та моральності.
Протягом цих періодів хуліганство, як кримінально-каране діяння, залишалося поширеним суспільно-небезпечним злочином. Особам, які вчиняли це діяння, були притаманні безкультурність і аморальність, зверхність і зневага як до будь-якої особи, так і до традицій, звичаїв, норм моралі і прав, що породжували агресивність, насильство і жорстокість хулігана. Норми, якими встановлювалась відповідальність за хуліганство у зазначені періоди, являли собою симбіоз ознак як адміністративного правопорушення, за умови його повторного вчинення, так і кримінально-караного діяння.
В КК 2001р. кримінально-правова норма (ст.296) сформульована без адміністративно-правових ознак, що надало цій нормі суто кримінально-правову природу.
Розглянемо розвиток цього поняття до законодавчого визначення і закріплення його як самостійного злочину, для того, щоб більш детально вивчити розвиток законодавства, що встановлює відповідальність за нього.
Так, наприклад, автор вивчивши документ «Руська Правда» і Соборне укладення 1649 р. окремих статей про хуліганство не найшов.
У Кримінальному уложенні 1903 року було сформульовано декілька нових складів, в тому числі буйства: «учинення шуму, крику або іншого безчинства в публічному місці або в громадських зборах, або хоча б поза ними, але з порушенням громадського спокою або порядку», тобто того, що в подальшому буде позначено терміном «хуліганство». Перший радянський Кримінальний кодекс 1922 року грунтувался на більш загальному угрупованні статей Особливої ??частини, у зв'язку з чим однією главою об'єдналися посягання на три об'єкти кримінально-прававої охорони: народне здоров'я, громадську безпеку і публічний порядок.
Для характеристики погляду законодавця на публічний порядок як самостійний об'єкт кримінально-прававої охорони найбільш показовим є вирішення питання про спрямованість хуліганства. Не знаючи цього терміна, Кримінальне Покладання 1903 року вбачало у відповідних діях посягання на громадський спокій і порядок: «пустотливі, безцільні, пов'язані з явним проявом неповаги дії до окремих громадян або суспільства в цілому», а КК РРФСР 1922 року оголошував їх злочином проти особистості. У подальшому КК РРФСР 1926 року виділяючи кваліфіковані види (прояв буйства або безчинства, повторність, злостивість, винятковий цинізм, зухвалість) і охоплюючи складом хуліганства пустотливі дії, поєднані з явною неповагою до суспільства і не згадуючи в цьому зв'язку про особистості, законодавець визнав обгрунтованим включити статтю про караность хуліганства в главу «Злочин проти порядку управління». У 1940 році основні ознаки складу отримали нову редакцію («Хуліганські дії на підприємствах, в установах, і громадських місцях»), проте кримінально-правова оцінка спрямованості скоєному не змінилась. КК РРФСР 1960 року слід розуміти під охоронюваним кримінальним законом суспільним порядком: в одних випадках їх називали регульовані соціальними нормами (права, моральності і так далі) небазисних відносини, в інших - встановлюється порядок поведінки в громадських місцях, в третіх - відносини, що забезпечують нормальні умови праці, відпочинку та діяльності громадян, організацій і підприємств, і т.д. Все вище сказане в цьому пункті свідчить про те, що термін «громадський порядок» сприймався у перелічених документах досить не однозначно і не конкретно [2].Прослушать
У кримінальному кодексі України 2001 року законодавець, перш за все, розмістив статтю про хуліганство в главі 22 «Злочини проти громадського порядку та моральності». Стаття проголошує: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства,що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».
 
 
1.2. Хуліганство як вид злочину проти громадського порядку
Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у розділі XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу запо-діяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом зазначених злочинів.
Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Він регламентований законом і іншими підзаконними нормативними актами, а так само нормами моралі, звичаями, системою відносин між громадянами забезпечують громадський спокій і нормами здійснювані окремими особами держави, а так само державними і громадськими організаціями для захисту власних законних прав та інтересів.
Суспільна моральність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.
Тому злочини проти громадського порядку та моральності мож-на визначити як умисні суспільно небезпечні посягання на громад-ський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність.
Громадський порядок є видовим об'єктом аналізованих злочинів. Оскільки визначення злочину зводяться, головним чином, до викладу об'єктивної сторони, вони не будуть приводитися окремо.
Таким чином, злочинами проти громадської порядку слід вважати діяння, що грубо порушують встановлені державою і закріплені в правових і моральних нормах поведінки в суспільстві грубо порушують умови норм праці, відпочинку та побуту, моральні підвалини членів суспільства.
Отже, до злочинів проти громадського порядку відносяться:
Групове порушення громадського порядку (ст. 293). Стаття 293 цей злочин визначає як організацію групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях.
Масові заворушення (ст. 294). Згідно зі ст. 294 масовими заворушеннями визнаються організація таких заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.
Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Стаття 295 передбачає відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.
Хуліганство (ст. 296). Хуліганство — один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт[3].
Хуліганство - злочин проти громадського порядку, що полягає в грубому порушенні громадського порядку, виражає явну неповагу до суспільства, що супроводжується застосуванням насильства до громадян або погрозою його застосування, передбачено розділом ХII ст. 296 КК України. "Хуліган" і "Хуліганство" - слова англійського походження. Як відзначають багато дослідників. Hooligan - прізвище знаменитої родини злочинців, що проживала у XVIII ст. в Ірландії і "прославилася" безпрецедентними бешкетами. Хуліганство - одне з найбільш поширених злочинів. Його особлива небезпека полягає в тому, що часто призводить до скоєння інших тяжких злочинів. Основний безпосередній об'єкт злочину - громадський порядок. Додатковими безпосередніми об'єктами хуліганства виступають безпека здоров'я людини. Грубе порушення громадського порядку - це порушення, що є за своїм характером значним, що заподіює істотної шкоди правопорядку, правам та інтересам громадян. Виражається воно в різноманітних формах: у дебоші, буяння, чиненні скандалів або бійок, зриві культурно-масових заходів, порушенні громадського спокою і нормального відпочинку громадян, приниження честі та гідності громадян, заподіянні їм побоїв, тілесних ушкоджень і т.ін. Грубе порушення громадського порядку стає кримінально караним хуліганство лише тоді, коли воно виражає явну неповагу до суспільства, під яким розуміється відкрито виражене, показне, демонстративне, очевидне зневажливе ставлення до елементарних правил поведінки і моралі, що викликає протиставлення винним своєї особистості суспільству. Утворюють об'єктивну сторону хуліганські дії, грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, супроводжуються застосуванням чи погрозою застосування насилля. Під насильством у складі хуліганство розуміється нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкої шкоди здоров'ю потерпілого. Заподіяння шкоди середньої тяжкості чи тяжкої шкоди здоров'ю не охоплюється складом хуліганство і потребує додаткової кваліфікації відповідно за ст. 115 КК України. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні вбивством, заподіянням легкого, середньої тяжкості чи тяжкого шкоди здоров'ю потерпілого. З суб'єктивної сторони хуліганство характеризується навмисною виною (прямий умисел) і хуліганським мотивом. Закінчений складу хуліганство утворює сам факт грубого порушення громадського порядку, що виражає явну неповагу до суспільства, а настали наслідки хуліганських дій лежать за межами цього складу. Що ж стосується хуліганських мотивів, то вони представляють собою гаму складних за своєю структурою спонукань і виражаються в прагненні відкрито протиставити свою поведінку громадському порядку, громадським інтересам, продемонструвати зневагу до оточуючих і явну неповагу до суспільства в цілому, проявити цинізм, зухвалість, вчинити буянство, демонстративно показати грубу силу, п'яну "завзятість" і навмисну ??жорстокість, помститися кому-небудь за явно незначного приводу або здійснити подібні дії взагалі без привода. Як слід кваліфікувати і ті випадки, коли винний на ґрунті особистих спонукань (з помсти, ревнощів тощо) вчиняє в громадському місці бійку і тому подібні дії і при цьому усвідомлює, що обрані ним спосіб, місце і час дій неминуче пов'язані з грубим порушенням громадського порядку. Хуліганством є не місце їх вчинення та присутність громадян, а зміст і спрямованість умислу і характер спонукань винного. У законодавчому визначенні хуліганство немає вказівок на ознаку публічності або на певне місце скоєння цього злочину. Суб’єктом злочину,є осудна особа, яка досягла 14 років[3].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ II. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА
Стаття 62 Конституції України встановлює: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [4].
У відповідності до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [1]. Отже, підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».
Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, водночас має важливе практичне значення – вона вказує на обов’язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об’єкт злочину; 2) об’єктивна сторона злочину; 3) суб’єктивна сторона злочину; 4) суб’єкт злочину[5].
Зазначені елементи складаються з обов’язкових і факультативних ознак. Ознаки складу злочину – це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину. Обов’язкові ознаки – це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без яких взагалі відсутній склад злочину. Обов’язкові ознаки складу злочину мають значення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.
До обов’язкових ознак складу будь-якого злочину належать:
1)       ознаки, що характеризують об’єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;
2)       ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об’єкту, для матеріальних складів злочину обов’язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням, є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідком;
3)       ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);
4)       ознаки, що характеризують суб’єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності, осудність.
Факультативними визнаються ознаки, які не є обов’язковим для всіх складів злочинів. Вони не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку, якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини КК України, то вони стають обов’язковими і їх встановлення є обов’язковим [6].
Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Юридичний аналіз складу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи із законодавчої характеристики його делікту. Диспозиція ч. 1 ст. 296 КК України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».
 
2.1.Об’єктивні ознаки хуліганства
Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об'єкт хуліганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність.
Об’єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумiннi об’єктом злочину є суспiльнi вiдносини, на якi посягає злочин, яким вiн спричинює шкоду, наносить збитки i якi захищаються нормами кримiнального закону.
В науцi кримiнального права розроблена класифiкацiя об’єктів злочинів: загальний, родовий i безпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифiкацiйне i правозастосовче значення. Загальним об’єктом злочину виступають всi суспiльнi вiдносини, охоронюванi нормами кримінального закону. Цей об’єкт є сталим, але до тих пiр, поки не змiниться сам кримiнальний закон (кримiналiзацiя, декримiналiзацiя).
Родовий об’єкт бiльш детальнiше конкретизує об’єкт посягання, вiн є частиною загального об’єкту. Пiд ним прийнято розумiти визначену групу однорiдних суспiльних вiдносин, на якi посягає однорiдна група злочинiв. Родовий об’єкт має велике практичне значення. Система Особливої частини Кримiнального кодексу будується, виходячи iз родового об’єкту.
Таким чином, на мою думку, родовим об’єктом хулiганства слiд вважати лише громадський порядок. Пiд безпосереднiм об’єктом злочину розумiють суспiльне вiдношення, якому спричиняє збитки, наносить шкоду конкретний злочин.
Безпосереднiй об’єкт є частиною родового об’єкту. Встановлення його при квалiфiкацii злочину є обов’язковим. По безпосередньоому об’єкту проводиться розмежування подiбних складiв злочинiв. В правовiй лiтературi iснують рiзнi точки зору про те, що вважати безпосереднiм об’єктом хуліганства [7]. Так, на приклад, В.I. Ткаченко, П.I.Грiшаев, Б.В.Здравомислов вважають, що безпосереднiм об’єктом хулiганства, завжди є громадський порядок. На думку iнших вчених, безпосереднiм об’єктом хулiганства, окрiм громадського порядку, слiд визнати також правила спiвжиття (А.А.Герцензон), громадську безпеку (Н.Ф.Кузнецов) та iнше.
Бiльшiсть вчених - юристiв вважають все ж таки об’єктом хулiганства громадський порядок, тобто взаємовiдносини громадян мiж собою i суспiльством, заснованi на правилах спiвжиття.                                                                          
    На мiй погляд, це є вiрне твердження, так як важко уявити громадський порядок, який би не опирався на суворе дотримання правил спiвжиття.
Дане твердження опирається також i на диспозицiю статтi 296 КК України, з тексту якої видно, що хулiганство - умиснi дiї, що грубо порушують громадський порядок.
Для правильного застосування ст. 296 КК України треба чiтко зрозумiти, що ж охоплюється поняттям „громадський порядок”. Законодавець не дав чiткого поняття. Воно вироблене в наукових працях вчених - юристiв, i iснує багато рiзних визначень громадського порядку.
   Всю сукупнiсть визначень I.Н.Даньшин роподiляе на три групи:
а)поняття громадського порядку в широкому розумiннi;
б)поняття громадського порядку у вузькому розумiннi;
в)тлумачення громадського порядку за допомогою iнших, або описання його з допомогою однiєї, i до того ж не головної ознаки.
I.Н.Даньшин вважає, що у широкому розумiннi поняття громадського порядку носить надто загальний характер, з нього не видно, якi ж сторони суспiльного життя, який порядок вiдносин мiж людьми потрiбно захищати.                               Бiльш вузьке розумiння громадського порядку має певнi теоретичнi переваги, бо визначає окремi елементи, сторони громадського порядку, якi в своїй сукупностi дають можливiсть визначити коло складаючих його суспiльних вiдносин.
Визначення громадського порядку у вузькому розумiннi вченi також визначають по рiзному. Так, наприклад, О.Н.Горбунова розумiє пiд цим вiдносини, що створюють в державi стан спокою i безпеки, складають систему вольових суспiльних вiдносин, сукупнiсть яких можна назвати громадським порядком у вузькому змiстi слова.                                              
М.А.Єфремов говорить про громадський порядок як про систему взаємовiдносин, що встановились в суспiльствi мiж громадянами, що регламентується не лише нормами права, але й нормами моралi i забезпечуючих здiйснення державними i громадськими органiзацiями та всiма громадянами своїх прав, захист їх законних iнтересiв i виконання ними своїх обов’язкiв. Але найчастiше всього кримiналiсти пiд громадським порядком у вузькому значеннi розумiють врегульовану юридичними нормами i правилами спiвжиття сукупнiсть лише тих суспiльних вiдносин, якi мають забезпечувати нормальне функцiонування державних i громадських установ, пiдприємств i органiзацiй, цiлiснiсть майна громадян, безпеку, честь i гiднiсть людей, а також нормальнi умови для їх роботи, побуту i вiдпочинку. I це визначення, на мiй погляд, найбiльш правильне[8].
Ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України) 2001 року значно звужує поняття кримінально караного хуліганства порівняно з ст.206 КК 1960 р. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК 1960 р. карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов'язкові ознаки.
Чинний КК диференціює відповідальність за хуліганство у чотирьох частинах ст.296, залежно від відсутності чи наявності певних кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак, серед яких новою ознакою є вчинення хуліганства групою осіб (ч.2 ст.296). Зазнав змін і перелік знарядь, використовуваних для вчинення найтяжчого виду хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296 (раніше це було особливо злісне хуліганство, передбачене ч.3 ст.206 КК 1960 p.): він не містить вказівки на ножі як самостійне знаряддя вчинення цього злочину.
Якщо ніж не є холодною зброєю, він може бути знаряддям вчинення цього виду хуліганства лише за умови, що підпадатиме під поняття іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Поняття інших предметів набуло в чинному КК ширшого змісту - такими предметами нині є не лише спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (як про це говорилось у ч.3 ст.206), а й заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. В ч.4 ст.206 говориться лише про застосування знарядь вчинення злочину, тоді як у ч.3 ст.206 говорилось про спробу їх застосування.
Хуліганство може становити собою злочин трьох категорій залежно від ступеня тяжкості:
злочин невеликої тяжкості - ч.1 ст.296;
злочин середньої тяжкості - ч.ч.2 і 3 ст.296;
тяжкий злочин - ч.4 ст.296 (ч.ч. 2, 3, 4 ст.12)[9].
Безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов суспільно корисної діяльності, побуту і відпочинку людей. При вчиненні хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296, об'єктом є також здоров'я потерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Кримінально караним є таке посягання на громадський порядок, яке його грубо порушує, вчинюється з мотивів явної неповаги до суспільства і при цьому відзначається особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Видовими об'єктами цих злочинів слід вважати соціальні цінності, які мають складний соціально-правовий зміст, визначені законодавцем з використанням термінологічних зворотів „громадянський порядок” та „суспільна мораль”.
Грубо порушити громадський порядок можливо лише з мотивів явної неповаги до існуючих в суспільстві моральних, соціальних та інших цінностей, шляхом застосування насильства або погрози його застосування до невизначеного кола потерпілих, що проявляється в заподіянні моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Без настання таких наслідків, мова може йти лише про адміністративний проступок (ст.173 КпАП України).
Безпосереднім об'єктом хуліганства дисертант вважає громадський спокій, як соціальну цінність, яка потерпає від заподіяння шкоди честі, гідності, здоров'ю, власності, довкіллю.
Необхідно підтримати наукову позицію, що окремими видами соціальних цінностей, які є об’єктами кримінально-правової охорони норми, передбаченої ст.296 КК, є як сама людина, її права, свободи та законні інтереси, так і права та законні інтереси юридичних осіб, суспільства, держави. Потерпілими від хуліганства можуть бути представники влади, представники громадськості або громадяни, які припиняли хуліганські дії. Також вважаємо, що ними можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності, об’єднання громадян, суспільство і держава.
Об’єктивна сторона складу злочину - сукупнiсть передбачених законом ознак, характеризуючих зовнiшнiй прояв суспiльно-небезпечного дiяння, що посягає на об’єкти кримiнально-правової охорони, а також об’єктивнi умови, пов’язанi з цим посяганням. Тобто об’єктивна сторона - це те, в чому злочин має зовнiшне вираження. Об’єктивна сторона має значення для оцiнки суспiльної небезпеки злочину. Об’єктивна сторона хулiганства виражається в активному дiяннi, яким грубо порушується громадський порядок i виражається явна неповага до суспiльства. Законодавством не визначений перелiк хулiганських дiй. I це не можливо зробити, так як за своїм характером хулiганськi дiї досить рiзноманiтнi. В зв’язку з цим, в юридичнiй лiтературi пропонуються рiзнi класифiкацii хулiганських проявiв.
Так, П.С.Матишевський та I.Н.Даньшин дiлять останнi на три групи. До першої групи вiдносяться тi злочиннi дiяння, якi виражаються тiльки в порушеннi грормадського порядку без безпосереднього зв’язку з посяганням на особу чи майно. Такi дiї можуть виражатись, наприклад, в штучному створеннi шуму, аморальнi вчинки i т. п. Другу групу складають дiяння, що порушують громадський порядок i одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хулiганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударiв, побоїв, спричинення тiлесних ушкоджень. Третя група включае в себе дiяння, що виявляються не лише в порушеннi громадського порядку, а i у посяганнi на власнiсть, наприклад, пiдпал, руйнування тощо. П.I.Грiшаев, наприклад, об’єднує другий i третiй елементи, що виводить П.С.Матишевський[10].
Якого б ступеня суспiльної небезпеки не досягали хулiганськi дiї, але всiм їм притаманнi спiльнi ознаки - вони грубо порушують громадський порядок i виражають явну неповагу до суспiльства. Якщо у дiяннi вiдсутня хоча б одна з даних ознак, тодi виключається наявнiсть складу хулiганства.
В юридичнiй лiтературi з цих питань є рiзнi думки. Так, наприклад, П.С.Матишевський пiд дiями, що грубо порушують громадський порядок, розумiє таку поведiнку винного, яка створює загрозу нормальнiй дiяльностi установ, пiдприємств, здоров’ю, життю людей, або викликають тривогу у громадян за недоторканiсть їх прав та iнтересiв. Коментар до кримiнального кодексу України вказує на те, що пiд грубим порушенням громадського порядку слiд розумiти заподiяння йому значної шкоди, що утрудняє впорядковане функцiонування суспiльних вiдносин. Ступiнь грубого порушення порядку також потребує уточнення. Вона залежить вiд багатьох чинникiв. До них можна вiднести: тривалiсть хулiганських дiй, мiсце i час їх скоєння, кiлькiсть людей, на яких вони спрямованi, вiк i стать, стан здоров’я потерпiлих i т.п. Питання про те, грубо чи менш грубо порушується тими чи iншими дiяннями громадський порядок, вирiшується в кожному випадку з рахуванням всiх обставин справи. Для цього необхiдно, щоб в грубому порушеннi громадського порядку проявилась явна неповага до суспiльства.
В юридичнiй лiтературi icнує багато визначень поняття „явна неповага до суспiльства”. Так, Грiшаєв П.I. i Здравомислов Б.В. пiд явною неповагою до суспiльства розумiють очевидне для кожного зневажання громадськими iнтересами i протиставлення винним своєї поведiнки колективу i його iнтересам[11].
Коментар до Кримiнального кодексу України зауважує, що пiд цим поняттям слiд розумiти вiдкрито виражене, очевидне для винного i iнших осiб зневажливе ставлення до громадського порядку, iгнорування iснуючих у суспiльствi елементарних правил поведiнки, моральностi, пристойностi. 
Ступiнь прояву неповаги до суспiльства може визначатись цiлим рядом обставин: нахабство чи цинiзмом дiй, особливостями часу, мiсця, обстановки скоення хулiганських дiй, їх способом та iнше. Перерахованi обставини можуть поєднуватись, виступаючи в сукупностi, визначаючи тим самим пiдвищену ступiнь прояву неповаги до суспiльства. Однi i тiж дiї, вчиненi рiзним способоом, в рiзний час, в рiзних мiсцях чи в рiзнiй обстановцi, можуть свiдчити про бiльшу чи меншу ступiнь неповаги до суспiльства.
Згiдно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 22 грудня 2006 року №10 „Про судову практику у справах про хулiганство” хулiганськi дiї, що супроводжувались погрозою вбивством, образою громадянина, заподiянням побоїв, тiлесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного i колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, належить квалiфiкувати тiльки за вiдповiдною частиною ст.296 КК України. Додаткова квалiфiкацiя за статтями про злочини проти особи або проти державного i колективного майна чи приватного майна громадян не потрiбна.
Об'єктивна сторона хуліганства характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи виняткових цинізмом. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення таких дій. Під грубим порушенням громадського порядку розуміється заподіяння йому значної шкоди, що утруднює впорядковане функціонування суспільних відносин. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність. Зокрема, воно може проявитись у суттєвій шкоді особистим чи громадським інтересам (порушення спокою людей у нічний час, порушення культурного заходу, релігійної служби тощо). Термін “грубе” є оціночною категорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненого винним діяння.
Особлива зухвалість хуліганських дій пов'язується з таким грубим порушенням громадського порядку, яке “супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язане зі знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту тощо”.
При вирішення питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості (як і виняткового цинізму) належить враховувати в кожному випадку конкретні обставини справи, в тому числі час, місце та характер вчинення хуліганства. Особлива зухвалість може проявлятись, зокрема, не тільки в насильстві із заподіянням тілесних ушкоджень, а й такому, яке проявилось у нанесені побоїв (зокрема, кільком особам), мордуванні потерпілого. На ступінь зухвалості впливають форма хуліганських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого у зв'язку з малолітством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість виявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю, брутальністю.
Винятковий цинізм хуліганських дій пов'язується з “демонстративною зневагою” до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані, тощо. Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у відправленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, особливо непристойних рухах тіла перед обуреною цим публікою тощо.
Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганства, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву. Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримуючих особу факторів, ігноруючи які вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській аудиторії, демонстрація кінофільму в переповненій залі). Відомості про спосіб скоєння злочину є одним із основних елементів їх криміналістичної характеристики.
За об'єктом посягання спосіб хуліганства можна класифікувати на дії:
а)направлені проти суспільного порядку; б) направлені як проти суспільного порядку, так і інших суспільних відносин. Першу групу складають дії:
а) які грубо порушують спокій громадян, нормальний режим праці підприємств та установ (нецензурна лайка, погрози, шум, зривання масових заходів); б) які публічно порушують норми моральності (оголення частин тіла, цинічні рухи); в) опоганення суспільних місць (цинічні, нецензурні написи); г) які викликають афектні стани та неправдиву тривогу громадян (неправдивий виклик швидкої допомоги, неправдиве повідомлення про смерть близьких і т.п.); д) які грубо порушують загальноприйняті норми гуманного поводження з тваринами (знущання, нанесення каліцтва); е) які викликають перешкоди радіозв'язку і порушення правил радіопередач (вихід в ефір без дозволу і т.п.). До другої групи можуть бути віднесені дії, пов'язані головним чином з посяганням на честь, гідність та недоторканість особи: публічні образи; нанесення побоїв; натравлення собак; обмеження свободи (поміщення в підвал, зв'язування); пошкодження особистого або державного майна (ламання телефонів-автоматів, руйнування огорож, засобів вуличного освітлення і т.п.).
Основу хуліганської дії складають елементи: жест, слово, фізичне насильство. Жест (міміка) складає основу таких способів здійснення хуліганських дій, як цинічні тілорухи, публічне оголення статевих органів, роздягання догола, зображення нецензурних дій та інше. Найбільш поширеним способом скоєння хуліганства є слово - нецензурна лайка, погрози, створення шуму, який призводить до зриву громадських заходів (вигуки, репліки, пісні), порушення нормального режиму роботи підприємства, спокою громадян в квартирах та громадських місцях. Це часто супроводжується жестами, мімікою, фізичним насильством.
Фізичне насильство - основа більшості способів скоєння хуліганства: нанесення побоїв, опір представникам влади, знущання, натравлення собак, насильне зв'язування людини, занурення її в воду, пошкодження майна, глум над пам'ятниками та інше.
Механізм хуліганського посягання проявляється у способі його вчинення, який характеризується обов'язковою ознакою – насильством у двох його взаємопов'язаних видах: психічному та/або фізичному насильстві, що дає підстави стверджувати про можливість вчинення хуліганства лише шляхом активних дій та заподіянням потерпілому або невизначеному колу осіб моральної, фізичної, а у певних випадках – матеріальної шкоди, яку слід розглядати злочинними наслідками.
Змістом об'єктивної сторони юридичного складу цього злочину є двоєдиний насильницький спосіб, який утворюють „винятковий цинізм” та „особлива зухвалість”, в силу чого діянню притаманна обов'язкова ознака – публічність його вчинення. Ця ознака може мати місце як при вчиненні хуліганства в громадських місцях, так і не в громадських місцях, і навіть у відсутності потерпілих або будь-яких осіб. Також обов'язковою ознакою цього елементу злочину є наявність моральної шкоди, а при вчиненні більшості злочинів – фізичної та матеріальної шкоди, що утворюють злочинні наслідки хуліганства. Все це дало можливість довести, що за своєю конструкцією злочин має формально-матеріальний склад.
2.2.Суб’єктивні ознаки складу злочину хуліганства
 
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні цього злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, особа усвідомлює такий характер своїх дій і бажає так діяти.
Хуліганство відноситься до таких злочинів, які вчиняються лише умисно. Такий висновок випливає з аналізу диспозиції ч.1 ст.296 КК України. Необережна форма вини при хуліганстві виключена. Якщо порушник вчиняючи ті чи інші суспільно небезпечні діяння, не передбачав, не міг і не повинен передбачати, що вони призведуть до порушення громадського порядку, то він не може нести відповідальності за хуліганство [12].
В юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які власне види умисної вини можливі при хуліганстві. В певній мірі це пояснюється відсутністю вказівки на точну форму умислу в ст.296 КК України.
Одні вчені дотримуються думки, що хуліганство може бути скоєно лише з прямим умислом, тобто особа, що вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх небезпечний характер, передбачає, що в результаті її діяння наступають шкідливі наслідки, і, все ж таки, бажає вчинити ці діяння. Цієї точки зору дотримуються І.М.Даньшин [8], П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов[13], С.С.Яценко[14] та інші.
Інші вчені вважають, що хуліганство може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає, що цими діями він грубо порушує громадський порядок і проявляє явну неповагу до суспільства, хоча не бажає, але свідомо допускає настання наслідків таких дій. Такої думки дотримуються М.Л.Наклович, С.К.Кидираліева [15] та інші. Вони вважають, що далеко не завжди винний прагне порушити громадський порядок. Швидше за все, його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи.
Отже, можна зробити висновок, що хуліганство може вчинятись тільки з прямим умислом.
При розгляді суб’єктивної сторони хуліганства необхідно проаналізувати мотив цього злочину.
Встановлення мотивів і мети злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів, визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного[16].
Як і будь-який умисний злочин, хуліганство вчиняється з певним мотивом. Хоча мотиви хуліганства є досить своєрідними, але їх відкидати не можна.
Мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється в поступках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо. В процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство.
Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо.
Ігнорування суб’єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.
Важливе значення для всебічної характеристики суб’єктивної сторони злочину має мета суспільно небезпечного діяння, під якою розуміють той фактичний результат, якого винний намагається досягти шляхом вчинення злочину. Так, С.С.Яценко вважає, що при хуліганстві грубе порушення громадського порядку, а також проявлення неповаги до суспільства являє мету діянь винного, а М.Т.Куц стверджує, що мета хуліганства полягає в самому діянні, в демонстрації хуліганом своєї зневаги до суспільства, до встановленого у ньому порядку[17]. Існує думка, що хуліганство – злочин, який може бути вчинений і без мети грубого порушення громадського порядку. Але, на практиці хуліганськими вважаються не лише ті дії, мета яких – порушення громадського порядку і виявлення неповаги до суспільства, але й ті, коли винний переслідує якусь мету, наприклад, має намір звести з кимось особисті рахунки.
І.М.Даньшин, С.С.Яценко вважають, що при хуліганстві мета співпадає з мотивом, стверджуючи, що твердої і ясної мети у хуліганства немає. Так як хуліган прагне досягнути якогось об’єктивного результату, хуліганські мотиви з’являються якось несподівано, інколи навіть миттєво, оскільки мотивація хуліганських дій відрізняється відносною легкістю, тому мета у свідомості хулігана не знаходить вираження[18].
На мою думку, у більшості випадків мотив і мета при хуліганстві нерозривно пов’язані, а, оскільки при даному виді злочину винний задовольняється самоствердженням, реалізацією своєї примхи, ефектом здійснюваних дій, то це приводить до злиття мети з мотивом.
Отже, хуліганство – це злочин, який вчиняється з умислом та характеризується ознаками „особливою зухвалістю” та „виключним цинізмом” в результаті чого шкода заподіюється вказаним вище соціальним цінностям.
Хуліганство вчиняється, як правило, ситуативно, йому притаманна мотивація, при наявності декількох домінуючих мотивів. Ці мотиви об'єднані зневагою до загальновизнаних норм і правил поведінки, ігноруванням моральних та правових норм. Тому є всі підстави вважати, що особи, які вчинили хуліганство усвідомлювали вчинене та діяли вмотивовано. В той же час матеріали кримінальних справ, а також висновки науковців дають підстави вважати, під час вчинення хуліганських дій процес вільного і свідомого прийняття рішення перевантажений впливом несвідомого.
Дисертант вважає, що хуліганству притаманна одна мета – порушити громадський спокій шляхом приниження честі і гідності потерпілої або будь-якої іншої особи із застосуванням усвідомленого насильства, в основі якого лежать особлива зухвалість і винятковий цинізм, оскільки це діяння вчиняється шляхом реалізації мотивів, які спрямовують дії винуватої особи на досягнення ситуативних цілей.
Зміст інтелектуального моменту умислу при вчиненні хуліганства полягає в усвідомленні особою: а) соціальної цінності, на заподіяння шкоди якій спрямовані активні дії; б) виду і характеру насильства, що складає (складають) спосіб (способи) вчинення хуліганства; в) використаних знарядь; г) того, що потерпілий або будь-яка інша особа (інші особи) усвідомлюють характер його дій, їх очевидну і реальну небезпеку.
Зміст вольового моменту при хуліганстві характеризується тим, що дії, спрямовані на порушення громадського спокою супроводжуються приниженням честі і гідності потерпілого, інших осіб, глумлінням над ними, заподіянням побоїв, ударів, тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна будь-якої форми власності, предметів, речей. В разі заподіяння фізичної або матеріальної шкоди психічне ставлення винної особи характеризується в усвідомленні ним їх настання, а в деяких випадках і в тому, що така особа повинна була і могла такі наслідки передбачити.
З огляду на зазначене, слід обов’язково враховувати, що особлива зухвалість є психофізичним насильством, спрямованим на потерпілого або інших осіб, яке заподіяло моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Ці злочинні наслідки можуть мати похідний характер, а тому психічне ставлення до їх настання може мати характер злочинної недбалості.
Суб'єкт хуліганства  є осудна особа, яка досягла 14-річного віку, як і суб'єкт будь-якого іншого злочину повинен мати, насамперед, юридичні ознаки, які являють собою елементи складу злочину, основними юридичними ознаками суб'єкту злочину є осудність та досягнення винним певного віку. Встановлення юридичних ознак суб'єктів хуліганства не викликає труднощів, оскільки безпосередньо в законі їх характеристика дана досить чітко і визначено.                                                                                                                 
Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за хуліганство, визначається саме до часу вчинення цього злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи дуже важливо встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих же випадках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.
Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.
Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до 30 років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим, досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці – старше 30 років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).
Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старше.
Суб’єкт хуліганства характеризується не лише певним віком. Обов’язковою ознакою, яку повинна мати особа, що притягується до кримінальної відповідальності за хуліганство, як і за будь-який інший злочин, є осудність.
Здатність особи під час учинення хуліганства усвідомлювати свої дії означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак цього злочину (об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення). Здатність усвідомлювати свої дії повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов’язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.
Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку зі вчиненням нею хуліганства. Саме щодо нього необхідно з’ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчинених хуліганських дій та керувати ними.
Отже, з усього вище викладеного слідує висновок, що суб’єкт хуліганства є загальним. Ним є фізична особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку і є осудною.
Особам, які вчиняють хуліганство, притаманні дві характерні ознаки:
1) насильницький тип злочинця, якому притаманно вирішувати будь-які конфліктні ситуації насильницьким шляхом, застосовуючи його до потерпілого (потерпілих) або невизначеного кола осіб, в тому числі і не причетних до конфлікту;
2) хуліганські дії вчиняються переважно в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
3) вважаємо, що до кола суб'єктів цього злочину також відносяться особи, які мають певні психічні вади, що засвідчували у них психічний розлад, який не позбавляв їх можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними, тобто, які є обмежено осудними.
Результати дослідження матеріалів кримінальних справ засвідчили, що до осіб, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, згідно з чинним законодавством, практично неможливо застосувати жодний з видів покарання, що передбачені санкцією ч.1 ст.296 КК. Вважаємо, у зв’язку з цим слід статтю 105 КК доповнити частиною п'ятою, в якій зазначити, що до осіб, які вчинили злочини невеликої чи середньої тяжкості, або вперше при пом’якшуючих обставинах тяжкий злочин варто застосовувати примусові заходи виховного характеру, передбачені п. п.2, 3 і 5 ч.2 ст.105 КК.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ III. ВИДИ СКЛАДІВ ХУЛІГАНСТВА
ТА ЇХ ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ
 
За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють:
1)     простий (іноді його називають «основний») склад злочину – він містить основні ознаки цього злочину і не містить пом’якшуючих чи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. В ст.296 КК України такий склад хуліганства описаний в частині 1 даної статті;
2)     склад злочину з пом’якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), який характеризується обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. Чинний КК України не передбачає склад хуліганства з пом’якшуючими ознаками;
3)     склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікуючого складу можна вважати ч. 2 ст. 296 КК України, тобто хуліганство, вчинене групою осіб;
4)     склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільну небезпечність. Ст.296 КК України передбачає два особливо кваліфікуючих склади хуліганства, які знайшли свій прояв у частинах 3 та 4 цієї статті.
Кожному з цих видів хуліганства притаманні певні ознаки. Тому, правильне відмежування одного виду хуліганства від іншого має велике теоретичне і практичне значення.
Отже, як вказано вище, види хуліганства відрізняються між собою підвищеним ступенем суспільної небезпеки, яка проявляється в додаткових ознаках, які необхідно враховувати при кваліфікації дій особи.
Так званий простий склад кримінально караного хуліганства являє собою таку сукупність ознак цього складу злочину, що мають місце в кожному випадку скоєння хуліганства, на відміну від хуліганства з додатковими ознаками.
Отже, для того, щоб правильно розрізняти види хуліганства, розглянемо додаткові ознаки, які характеризують злісне та особливо злісне хуліганство. Так зване просте хуліганство було розглянуте в розділі 1 даної дипломної роботи, тому перейдемо безпосередньо до розгляду інших видів хуліганства.
 
3.1 Хуліганство з кваліфікуючими ознаками
 
Кваліфікуюче хуліганство характеризується тими ж діями, які передбачені ч.1 ст.296 КК України, а тому все, що було сказано в розділі 1, повністю стосується і цього виду хуліганства. Отже, хуліганство з кваліфікуючими ознаками – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, але яке було вчинене групою осіб.
Частина 2 статті 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство (ч.1 ст.296 КК України), вчинене групою осіб (двох і більше виконавців), причому попередня змова учасників не є обов’язковою для кваліфікації [20].
Як стверджує М.Й.Коржанський, за ч.2 ст.296 КК України кваліфікуються дії, вчинені кількома суб’єктами кримінальної відповідальності, коли кожен з учасників групи вчинив хуліганські дії, передбачені ч.1 ст.296 КК. Якщо ж хуліганські дії вчинив один із співучасників, а інші були, наприклад, підмовниками, то вчинене не кваліфікується як хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК. За таких умов дії виконавця кваліфікуються за ч.1 ст.296 КК, а дії підмовника – за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.296 КК України [21].
Однак, на мою думку, дане твердження є неправильним з наступних підстав.
Як слушно зауважують автори одного з науково-практичних коментарів КК України, для кваліфікації злочинів, в яких вчинення їх групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку цих діянь, за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.
Крім того, вчинення хуліганства групою осіб матиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно як виконавці без попередньої змови між собою (ч.1 ст.28 КК України), спонтанно або у випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа. Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч.2 ст.28 КК України) дає також підставу для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.296 КК України, а факт вчинення злочину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, яка обтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб і у випадку його вчинення організованою групою, тобто коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (ч.3 ст.28 КК України). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуються безпосередньо за ч.2 ст.296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства[22].
Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України) [20].
Хуліганство вчинене групою осіб буде мати місце при наявності таких ознак: в хуліганстві приймають участь два або більше виконавці, які є суб’єктами цього злочину; кожен з виконавців самостійно виконує об’єктивну сторону цього злочину повністю або частково, незалежно від моменту виконання дії.
 
3.2. Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками
 
Частина 3 статті 296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікують за ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чи ч.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України)[19].
Підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняється особою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за раніше вчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадської поведінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об’єктивними ознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб’єкта злочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісного хуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки – більш сувору міру покарання.
Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.
Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання [23].
Судимість за інші більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюється до судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена не за хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину винний керувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства.
Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України.
Хуліганство також кваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії – представники влади, представники громадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії.
Під представником влади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представники влади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші [24].
Представниками громадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, члени будинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під час мітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо.
Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадський обов’язок з охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконати його громадський обов’язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.
Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв’язування) або з сторонньою допомогою (наприклад, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку [25].
Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору. Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України[26].
Хуліганські дії, пов’язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян і охоплюються ч.3 або ч.4 ст.296 КК України. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства вчинюється ще й інший, більш тяжкий злочин (наприклад, передбачений п.8 ч.2 ст.115, ст.ст.119, 121, 348 КК України).
Опір особам, що припиняли хуліганські, дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України лише у тих випадках, коли він був складовою частиною хуліганства. Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій – як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК України [27].
Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст.296 КК України дрібне хуліганство, пов’язане з опором представникові влади чи громадськості під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідною частиною ст.342 КК України, а винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч.2 чи ч.3 ст.342 КК України) та адміністративній (за ст.173 КУпАП) відповідальності.
Опір інший службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоїв або заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч.2 ст.350 КК України, а поєднаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, – за ч.3 ст.350 КК України.
Особливо кваліфікуючим визнається також хуліганство, при вчиненні якого винний застосовував чи намагався застосувати вогнепальну або холодну зброю, а також інші предмети, що були спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. Таким чином, особливо кваліфікуюче хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 або 3 ст.296 КК України, і додатково характеризується знаряддями вчинення злочину.
Оскільки особливо кваліфікуюче хуліганство вчиняється з застосуванням вогнепальної або холодної зброї, чи спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень предметів, воно являє собою найбільшу суспільну небезпеку.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.
Закон виділяє три групи предметів, застосування чи спроба застосування яких під час хуліганства дає підстави кваліфікувати хуліганство за ч.4 ст.296 КК України:
1)     
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.