Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Теоретикометодичн аспекти кредитування зовншньоекономчної дяльност пдприємства. Аналз фнансово-господарської дяльност ДП ВАТ Київхлб Хлбокомбнату № 10. Проект заходв щодо кредитування зовншньоекономчної дяльност пдприємства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності
Курсова робота
з дисципліни: “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”
на тему: Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства: можливості та перспективи
Київ - 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретико - методичні аспекти кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
1.1 Основні засади кредитування підприємства
1.2 Механізм кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
1.3 Правове регулювання кредитних відносин в Україні
Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства та його загальна характеристика, аналіз основних фондів та оборотних активів підприємства
2.2 Аналіз ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати та організації менеджменту на підприємстві
2.3 Аналіз виробництва, реалізації продукції, собівартості, прибутку,
рентабельності та фінансового стану підприємства
Розділ 3. Проект заходів щодо кредитування зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
3.1 Обгрунтування найефективнішого варіанту кредитування ЗЕД ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
3.2 Розробка бюджету ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
3.3 Розрахунок впливу кредитування на ефективність фінансової діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ

В сучасних умовах весь світ є глобалізованим та інтернаціоналізованим, тобто економіки різних країн світу є взаємозалежними. Економіка України хоча визнана ринковою, але вона не така розвинута порівняно із Західно-європейськими, північно-американськими та далекосхідними країнами нашої планети. Щоб покращити добробут населення, сприяти економічному зростанню у країні, збільшити споживання товарів, слід мати позитивне сальдо торгівельного балансу, тобто щоб експорт країни був більшим за її імпорт. Саме тому треба щоб зростала кількість вітчизняних підприємств із зовнішньоекономічною діяльністю.
Метою курсової роботи є ознайомитися із діяльністю ДП ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінат №10, дослідити її стан та економічні показники, що її відображають та виявити можливості та перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства за допомогою методів кредитування. Визначити рптимальний метод кредитування зрвнішньоекономічної діяльності підприємства.
Обєктом дослідження під час написання курсової роботи є дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства “Київхліб” “Хлібокомбінат №10”.
Предметом дослідження під час написання курсової роботи є звичайна господарська діяльність підприємства.
Під час аналізу основних фондів та оборотних активів підприємства, ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати, організації менеджменту на підприємстві, виробництва та реалізації продукції підприємства, собівартості, прибутку, рентабельність та фінансового стану підприємства автор даної роботи користувався підручниками з економіки підприємства, основ менеджменту, управління персоналом, стандартизації, метрології та сертифікації у харчовій промисловості, перелік яких наведено у кінці роботи.
Числові дані для всебічного аналізу діяльності ДП ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінат №10 автор знайшов у таких документах:
1) Форма 1 “Баланс”
2) Форма 2 “Звіт про фінансові результати”
3) Форма 3 “Звіт про рух грошових коштів”
4) Форма 4 “Звіт про власний капітал”
5) Форма 5 “примітки до річної фінансової звітності”
6) Форма 1-ПВ “Звіт з праці”
7) Форма 1-П “Звіт з продукції підприємства”
8) Форма 1-РС “Кількість працівників і оплачений робочий час, витрати на утримання робочої сили”
9) Фінансовий план ДП ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінат №10 на 2006 рік
10) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту за 2006 рік
11) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту за 2005 рік.
Під час аналізу автор використовував статистичні прийоми дослідження числових даних.
Розділ 1. Теоретико - методичні аспекти кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
1.1 Основні засади кредитування підприємства
Положення Національного банку України «Про кредитування» 28.09.1995 р. визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування.
Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Платоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності.
Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Система кредитних органів
Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Форми кредиту
Суб'єкти господарської діяльності, а також фізичні особи можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо.
Види банківського кредиту
Кредити, які надаються банками, поділяються:
1. за строками користування
а) короткострокові - до 1 року,
б) середньострокові - до 3 років,
в) довгострокові - понад 3 років.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.
2. за забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними
паперами);
б) гарантовані (банками,фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової
організації);
г) незабезпечені (бланкові).
3. - за ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
4. - за методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,
за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
5. - за строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою
позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Кредитні відносини між Національним банком
України та комерційними банками
Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.
Кредитні відносини комерційного банку з позичальниками
Банківський кредит та джерела його формування
Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.
Кредити в іноземній валюті надаються резидентам України та юридичним особам-нерезидентам - банківським установам.
Основні принципи проведення кредитної політики
При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.
Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.
Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.
При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.
Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.
Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чиним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.
Укладення кредитних договорів між банком і суб'єктом господарської діяльності
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Відповідно до Указу Президента України від 06.11.98 N 1222/98 "Про гербовий збір" та актів законодавства України здійснюється маркування усіх оригіналів договорів суб'єктів підприємницької діяльності.
Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.
Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.
Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.
Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.
Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути: - забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);
економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.
Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:
матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);
матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).
Забороняється надання кредитів на:
покриття збитків господарської діяльності позичальника;
формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.
Щодо питання використання застави у практичній банківській діяльності необхідно керуватися таким.
Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія.
Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.
Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник.
Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України випадках.
Кредити в іноземній валюті надаються комерційними банками за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривню на міжбанківському валютному ринку України або в іншу іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України чи на міжнародних валютних ринках згідно з умовами укладених кредитних договорів.
Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.
Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.
Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.
Правова основа регулювання міжбанківських кредитів
Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", Цивільним кодексом України, нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.
Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.
Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.
Спірні питання за міжбанківськими кредитами вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством України, або за взаємною згодою комерційних банків через третейський суд.
Встановлення рівня відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами
Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.
Обмеження розміру надання кредитів на міжбанківському ринку
Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи.
Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.
Комерційний кредит
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит
Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.
Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит
Споживчий кредит - кредит, який надається фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк повернення кредиту визначається кредитором і позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Бланковий кредит
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит
Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;
в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Відповідальність за різні види порушення при кредитуванні
Відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди
У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.
За порушення умов цього Положення до банків можуть бути застосовані заходи впливу відповідно до законодавства України.
Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.
1.2 Механізм кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Класифікація кредитів, що надаються підприємствам.
 Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:
- за кредиторами;
- за формами та видами;
- за метою використання;
- за терміном надання;
- за забезпеченням;
- за порядком надання.
Кредиторами підприємств можуть бути:
· банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
· підприємства (комерційний кредит);
· держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
· міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).
До видів кредитів належать:
· банківський;
· комерційний;
· державний;
· лізинговий.
Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.
Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.
Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.
Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.
В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.
Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:
* оборотних коштів;
* основних засобів.
Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньо-строкові, довгострокові кредити.
Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.
Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад З роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратиза-цію підприємств тощо.
В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими. Сьогодні в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.
Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:
* забезпечені;
* бланкові.
Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:
* нерухомістю;
* цінними паперами;
* товарно-матеріальними цінностями;
* дебіторською заборгованістю тощо.
Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії). В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.
Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме. Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються. Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:
· прямі;
· консорціальні;
· позики участі.
Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.
Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-пози-чальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.
Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:
1) клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;
2) дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;
3) техніко-економічне обгрунтування проекту;
4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.
Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.
Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.
За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.
Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. За останні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.
Позики участі - банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту.
У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.
Врахування векселів є формою кредитування суб`єктів підприємницької діяльності, при якій Банк купує векселі у векселедержателя з дисконтом до настання дати платежу за ним з метою отримання доходу від погашения векселів в повному об`ємі.
 Здійснюючи врахування векселів Банк, таким чином, надає векселедержателю-пред`явнику терміновий кредит. Як правило, Банк враховує ті векселі, за якими чітко можна визначити дату платежу.
Види врахування векселів:
· звичайне врахування векселів - придбання Банком векселів у векселедержателя до настання строку платежу, при якому погашення векселів здійснюється векселедавцем;
· врахування векселів з реверсом - придбання Банком векселів у векселедержателя до настання строку платежу, при якому векселедержатель бере на себя позавексельне зобов`язання викупити ці векселі у Банка до настання строку платежу або при настання певних обставин.
Операції врахування векселів Банк здійснює на підставі договору врахування (генерального договора врахування) векселів, який укладаєтьсяз векселедержателем векселів.
Грошові кошти за враховані векселі перераховуються векселедержателю на його поточний рахунок.
На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств.
На сучасному етапі розвитку нашої держави все більшого значення набуває використання таких видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, лізинг, кредитування на основі документарного акредитива тощо.
У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі.
Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках.
Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.
У факторингу беруть участь три сторони:
· фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);
· постачальник;
· покупець.
Розрізняють два види факторингу:
1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;
2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.
Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.
Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.
У договорі може передбачатися: право регресу - право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).
Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:
· комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1--2% загальної суми придбаних банком рахунків);
· позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.
Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.
Зміст та послідовність факторингової операції приведена на рис. 1.
Рис. 1. Зміст та послідовність факторингової операції
Операція факторинг ( від англ.. factor - агент, посередник) пов'язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.
Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.
За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг загальний обсяг послуг факторингу, наданий фінансовими компаніями, за підсумками січня - вересня 2006року проти цілого 2005року виріс в 1,5 рази - до 654 млн. грн., а за факторинговими операціями в іноземній валюті - більше ніж на 50%.
Основна цінність факторингу полягає в його комплексності. Це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких послуг. Зазвичай факторингове обслуговування передбачає:

1. Фінансування.

Після відвантаження товару клієнт банку (продавець) відразу отримує значну частину від суми поставки (до 95%) у формі авансу, не очікуючи оплати від свого боржника (покупця). Після погашення всіх боргів перед банком-фактором (суми сплаченого ним авансу та винагороди за надання послуг) залишки коштів, що надходять для погашення відповідної дебіторської заборгованості, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта у міру їх надходження в банк.

2. Управління дебіторською заборгованістю.

Включає в себе контроль за своєчасною оплатою покупцями проданих товарів, прогнозування термінів інкасації, відповідні процедури нагадування у разі затримки платежів, а також регулярні звіти банку про стан дебіторської заборгованості, здійснені клієнтом поставки та платежі його покупців.

3. Прийняття ризиків.

За відповідну винагороду банк приймає на себе ризики підприємства, пов'язані з постачанням товарів з відстрочкою платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками.

1. Факторингові операції існують двох типів - з правом регресу і без. Якщо договір про факторингове обслуговування укладається з правом регресу, банк має право зворотної вимоги до клієнта (продавця) про відшкодування сплаченої суми. Якщо без права регресу, то банк такого права не має.

З переваг, що отримує внаслідок використання факторингу клієнт банку, випливають і вигоди для його контрагентів (покупців) - вони дістають можливість співпрацювати з продавцем на умовах товарного кредиту, збільшуючи таким чином обсяги закупок без залучення додаткового капіталу.
Недоліком факторингу є його вища, порівняно з кредитами, вартість.
Для захисту інтересів експортерів в умовах загострення конкуренції на світових ринках створено нові форми фінансування міжнародних торговельних операцій. До їх числа можна віднести форфейтинг.
Форфейтинг - це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов`язання про відмову - форфейтинг - від звертання регресивної вимоги до кредитора за неможливості одержання задоволення в боржника. Покупка оборотного зобов`язання здійснюється зі знижкою.
Найбільшого розвитку форфейтинг набув у країнах, де державне кредитування експорту є недостатньо розвинутим.
На сьогодні одним з основних центрів здійснення форфейтингових угод є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн вже давно фінансується лондонськими банками. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також у Німеччині.
Механізм форфейтингу використовується у двох основних видах угод:
? у фінансових угодах - з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;
? в експортних угодах - для сприяння надходженню коштів експортеру, що надав кредит імпортеру.
Таким чином, цей метод дозволяє експортерам уникнути валютного ризику, що може виникнути внаслідок курсових коливань на протязі періоду між укладенням зовнішньоторговельної угоди та фактичним платежем за нею.
Основними оборотними документами, що використовуються як форфейтингові інструменти, є векселі.
Суб`єктами форфейтингової операції є:
- експортер (продавець);
- імпортер (покупець);
- форфейтер (банк);
- гарант.
Метою форфейтингової угоди є:
- для покупця - придбання товару в кредит, крім ціни товару він сплачує відсотки за кредит;
- для продавця - одержання при врахуванні векселів суми, що дорівнює ціні товару;
- для банку - одержання доходу у виді дисконту при врахуванні партії векселів.
Терміни дії форфейтингової угоди від 180 днів до 5 років. Сьогодні форфетуються суми, розмір яких значно нижчий, ніж необхідний раніше 100000 євро. Угоди з форфейтингу здійснюються головним чином у євро, швейцарських франках або доларах США.
У практиці діяльності вітчизняних підприємств-експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані. Зокрема, специфікою форфейтингу є неоднозначний його характер. Це - кредитно-вексельна угода, пов'язана з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідне одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу та валютного регулювання.
Сучасність характеризується наявністю передумов щодо розвитку ринку факторингових та форфейтингових послуг в Україні, але подальший розвиток потребує спеціальної законодавчої бази, яка б відповідала міжнародній практиці.
Форфейтинг -- це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.
На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:
1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.
2. Поставка товарів.
3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.
4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.
5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.
6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.
7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.
Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.
Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.
До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі:
зменшення кредитного ризику;
мінімізація валютних ризиків;
мінімізація ризику зміни процентних ставок;
поліпшення ліквідності (платоспроможності).
На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов'язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.
Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.
Лізингові послуги це відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг виник у 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань. Це господарська операція, що передбачає передачу лізингодавцем права користування матеріальними цінностями іншим суб'єктам господарювання (лізингоодержувачу). Лізинг також можна розглядати як довгострокову оренду, в якій наявні елементи кредитних відносин, а грошові та матеріальні потоки злиті в єдиний комплекс грошово-майнових відносин. І хоча зовні лізинг схожий на довгострокову оренду, однак повернення майна до свого юридичного власника при ньому не є обов'язковою умовою.
Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку.
У лізинговій угоді беруть участь три сторони:
· постачальник, який є виробником об'єкта лізингу;
· лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг;
· лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.
Розрізняють такі види лізингу:
а) залежно від джерел придбання об'єкта лізингу:
· прямий - коли лізингодавець купує майно у виробника і передає його в оренду;
· зворотний - власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду;
б) залежно від об 'єкта лізингу:
· лізинг рухомого майна;
· лізинг нерухомого майна;
в) залежно від обслуговування:
· лізинг з обслуговуванням (надання лізингових послуг поєднується з наданням певних послуг, пов'язаних з утриманням і технічним обслуговуванням об'єкта лізингу);
· пакетний лізинг - система надання в оренду об'єкта лізингу (будинок, магазин продаються у кредит, а обладнання - за лізинговою угодою);
г) залежно від ступеня окупності майна:
· лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості орендованого майна;
· лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна;
д) залежно від умов амортизації:
· лізинг з повною амортизацією і, відповідно, з повною виплатою вартості об'єкта лізингу;
· лізинг з неповною амортизацією і, значить, з частковою виплатою вартості.
Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу і умов його амортизації), які пов'язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг:
· оперативний - лізинг з неповною окупністю;
· фінансовий - лізинг з повною окупністю.
Особливостями оперативного лізингу є: · орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від орендаря;
· строки зносу є більшими за строки угоди лізингу (тобто строк угоди не перевищує строк амортизації);
· ризик втрати, псування майна лежить в основному на лізингодавці;
· по закінченні встановленого терміну майно звичайно повертається лізингодавцю;
· сам об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця та обліковується у нього на балансі.
Існує два види оперативного лізингу:
а) рейтинг - короткостроковий лізинг (від 1 дня до 1 року, без права наступного придбання лізингоодержувачем об'єкта лізингу);
б) хайринг - надання об'єкта лізингу на строк понад 1 року без права викупу лізингоодержувачем об'єкта лізингу.
Оперативний лізинг припускає багаторазове надання об'єкта лізингу в оренду.
Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації капітальних вкладень і здатні забезпечити лізингодавцю прибуток.
Характерні особливості цього виду лізингу:
· вибір об'єкта лізингу здійснює лізингоодержувач;
· лізингоодержувач має право використовувати об'єкт лізингу протягом усього строку угоди;
· строк фінансового лізингу, як правило, не менше за строк повної амортизації об'єкта лізингу;
· витрати на утримання об'єкта лізингу несе лізингоодержувач;
· існує можливість викупу об'єкта лізингу після закінчення терміну угоди.
Найпростіша схема лізингової операції передбачає:
- подачу заяви клієнтом, в якій зазначаються об'єкт лізингу, його характеристики, бажаний строк угоди тощо. Також надаються фінансові документи;
- аналіз документів і прийняття рішення щодо підписання договору про лізинг;
- передача об'єкта лізингу.
Лізингова послуга виникає таким чином: на прохання клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначаються, разом з іншими умовами, розмір та періодичність орендної плати. До складу лізингового платежу включаються амортизаційні відрахування, плата за ресурси, лізингова маржа, премія за ризик.
Розмір орендних платежів визначається на основі формули теперішньої вартості анюїтету. Теперішня вартість суми орендних платежів розраховується за формулою:
[42, c. 350]
де: ТВА - теперішня вартість орендних платежів;
А - сума орендного платежу, що регулярно сплачується (ануїтет);
i - річна відсоткова ставка;
n - кількість років;
m - кількість разів нарахування протягом року складного відсотка.
Якщо орендні платежі сплачуються в кінці кожного розрахункового періоду, то сума орендного платежу розраховується за формулою:
[42, c. 351]
Якщо орендні платежі сплачуються в кінці кожного розрахункового періоду, причому перший платіж передбачається в момент підписання орендарем протоколу про приймання майна, то сума орендного платежу обраховується за формулою:
[42, c. 351]
Різниця між сумою орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості об'єкта фінансової оренди та теперішньою вартістю вказаної суми, що визначена за орендною ставкою відсотка, є фінансовим доходом орендодавця. Розподіл фінансового доходу між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється із застосуванням орендної ставки відсотка на залишок дебіторської заборговності орендаря на початок звітного періоду.
Приклад. Комерційний банк здав в оренду підприємству устаткування вартістю 247500 грн.. Термін угоди складає 2 роки, починаючи з 03 квітня. Орендна ставка відсотка становить 20% річних. Орендні платежі банк одержує один раз на квартал. Після завершення строку оренди право власності на устаткування переходить орендарю.
Необхідно визначити суми орендних платежів та фінансового доходу, розподілити їх між відповідними звітними періодами.
Розв'язок: Визначаємо суму орендного платежу:
= 38301 грн. [42, c. 352]
Таким чином, сума орендних платежів становить 306408 грн. (38301 х 8). Звідси фінансовий дохід комерційного банка складе 58908 грн. (306408 - 247500).
Розподіл сум орендних платежів та фінансового доходу на відповідні дати здійснюється за такою схемою:
Таблиця 1.1. Розподіл орендних платежів та фінансового доходу
Дата одержання орендних платежів
Орендні платежі
Залишок заборгованості орендаря на кінець періоду
Сума орендних платежів, що одержується регулярно
Фінансовий дохід *
За устаткування **
03 квітня
-
-
-
247500
30 червня
38301
12375
25926
221574
30 вересня
38301
11079
27222
194352
31 грудня
38301
9718
28583
165769
31 березня
38301
8288
30013
135756
30 червня
38301
6788
31513
104243
30 вересня
38301
5212
33089
71154
31 грудня
38301
3558
34743
36411
31 березня
38301
1890 ***
36411
0
Всього:
306408
58908
247500
х
Джерело: Луцький М.Г., Марченко В.М., Давиденко В.В., Кам'янецька О.В. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Сузір'я, 2007. - с. 352.
* Визначається як добуток залишку заборгованості орендаря на попередню дату платежу та орендної ставки відсотка за розрахунковий період: (20%: 4 = 5%).
** Визначається як різниця між сумою орендного платежу та фінансового доходу.
***Визначається з урахуванням залишку заборгованості орендаря (38301 - 36411).
Зміст та послідовність лізингової угоди приведені на рис. 2.
Вигоди лізингодавця від лізингової операції є такими:
· отримання доходів;
· забезпечення реалізації продукції і надання послуги, яка за інших умов була б невигідною або неможливою;
· підвищення економічної ефективності зданого в оренду обладнання;
Рис. 2. Зміст та послідовність лізингової операції
· розширення клієнтури, зміцнення зв'язків з нею. Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нижчий за процент, що сплачується за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, аніж брати кредит на придбання обладнання. Для лізингоодержувача існують переваги від лізингу:
· 100% кредитування, що не вимагає негайного початку виплат;
· як правило, лізинг отримати легше, ніж кредит;
· поява доступу до сучасного обладнання, можливості оперативного оновлення виробництва, причому ризик старіння обладнання лягає на лізингодавця.
У міжнародній банківській практиці значного поширення набув лізинг із залученням коштів. При здійсненні такої лізингової операції банк організовує отримання довгострокової позички в одного чи кількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позички банк отримує від орендаря додаткову винагороду.
1.3 Правове регулювання кредитних відносин в Україні
Становлення та розвиток системи регулювання кредитної діяльності і комерційних банків перебуває в постійному русі залежно від зміни по-треб економічного розвитку країни. Протягом історичного та соціального розвитку людства поступово формувались та набували нових форм еконо-мічні відносини між його представниками. Зокрема, ці відносини стосува-лися грошово-кредитного обігу і, як наслідок, виникала необхідність ре-гулювання їх. Необхідність регулювання кредитної діяльності пов'яза-на з циклічністю розвитку економіки, нерівномірністю інвестиційного процесу, коливанням споживчого попиту.
Слово "діалектика" передбачає в своєму первісному значенні логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента. Протягом другої половини XIX ст. та на початку XX ст. вченими Є.І. Ламанським, Б. Лаумом, І.І. Куфманом, П. Ротом, М. Арістовим, М.І. Зібером, Е. Мейєром та ін. проводилося вивчення історичних матеріалів, що висвітлюють історію зародження та розвитку банківської справи, зокрема вчення про кредит. Ці дослідження знайшли відображення в роботах З.С. Каценеленбаума, В. Лексиса, І.Ф. Гіндіна, Н.К. Соколова, М.В. Довнар-Запольського, І. Коропецького. Вони дають можливість у хронологічному порядку вивести етапи становлення та розвитку передумов регулювання кредитної діяльності як необхідної складової стабільності грошово-кредитних відносин.
Національна економіка України має своєрідні умови розвитку та національні надбання. На жаль, Україна не мала безперервної та повної політичної незалежності, не існує тяглості фінансово-економічних показ-ників, що дають можливість охарактеризувати стан розвитку кредитної, діяльності національної економіки. Тому для періодизації варто звернутися до політичних подій, що суттєво впливали на стан економічного розвитку України. Такий підхід виправданий для дослідження української і економіки, а саме регулювання кредитної діяльності як прояву потреби в стабільному поступовому економічному розвитку. Найбільшого економічного розвитку Україна досягала в періоди своєї самостійності. В ці часи набули суттєвого розвитку грошовий обіг, нагромадження капіталу, кредитні відносини та, як необхідність, застосовувались елементи регулювання кредитної діяльності.
Зважаючи на вищенаведені аргументи, на наш погляд, доцільно розглядати основні етапи розвитку системи регулювання кредитної діяльності комерційного банку в національній економіці України згідно з такими періодами.
І. Період до Київської Русі (до IX ст.).
2. Київська Русь (IX -- середина XIV ст.).
3. Гетьманщина (середина XVII -- середина XVIII ст.)
4. Період після Першої світової війни.
5. Незалежність України.
Період до ІХ ст. характеризується розвитком грошово-кредитного обігу та виникненням елементів регулювання кредитної діяльності в різних країнах. У багатьох первісних народів активно використовувалися система позик під роботу і навіть рабство за борги.
Першим та єдиним, протягом тривалого періоду в історії людства, видом кредитних угод були позики грошима, хлібом та ін. Причиною перших кредитних угод завжди була потреба, яку відчував кредитошукач через втрату чи недостатність доходу. Перші відомості про кредитну діяльність містить Закон Хаммурапі (2300 років до н.е.). Він визначав центрами кредитних операцій у Давньому Вавилоні храми, де зберігалися зерно, посуд, срібло та інші цінності. Майже одночасно із виникненням кредитних операцій виникла потреба регулювання цієї діяльності: храми видавали позики під боргові розписки та відповідні проценти. В епоху першого розквіту Вавилонської монархії (2400-2100 рр. до н.е.) отримали розвиток приватні угоди про позику грошей під 17-20% річних. З.С. Канценеленбаум наводить відомості про існування в Ассірії в VII-- IX ст. до н. е. векселів та чогось схожого на сучасні чеки, що виписувались на певну вагу срібла чи міді. Але ці операції проводились не для отримання фінансового прибутку, а для сплати зобов'язань громадян на користь держави та»храму. В VII--V ст. до н.е. у Вавилоні кредитні операції почали здійснювати приватні банкіри. Відомі імена двох банкірів того часу: Ігібі та Мурашу, які здійснювали розміщення вкладів, що прийняли на зберігання. Безумовно, регулювання кредитної діяльності якщо і проводилось цими банкірами, то лише на елементарному рівні, але точних відомостей про це праці вчених не подають.
З появою грошей та розвитком міждержавної торгівлі суттєво змінювались і економічні умови життя. Е. Мейєр вбачає в цьому причину соціальних криз, здебільшого в VII--VI ст. до н.е.: "Селянин вже не може обмінювати вироблені ним продукти на ті, які йому потрібні. З'явився посередник -- гроші, і ринкові ціни залежать від становища великої торгівлі, від ввезення заморських продуктів. Для того, щоб купити одяг і життєві припаси, щоб поповнити свій інвентар, щоб прогодувати себе та свою родину в неврожайні роки, він повинен мати гроші, а через те, що їх у нього немає, він позичає під лихварські відсотки і потім, у випадку неплатоспроможності, він сам, його дружина і його майно зазнають усієї строгості боргового права. Та сама небезпека загрожує і поручителю: "поручись -- і ти в небезпеці" -- застерігає мудрий спартанець Хілон". Е. Мейєр за всіма показниками порівнює цей період з періодом VII--VIII ст. н. е.
У Стародавній Греції першими почали проводити кредитні операції служителі храмів. Найбільш відомими храмами, що виконували функцію банків, були Дельфійський (в догомерівську епоху), Ефеський, Делоський та Самоський. Довгий час храми були зручним місцем зберігання цінностей, і служителі цих храмів почали надавати гроші під відсотки як громадянам, так і державі. Але служителі храмів не сплачували відсотків своїм вкладникам, тому як протидія в V--IV ст. до н.е. почали з'являтися приватні банки. Спочатку діяльність приватних банків обмежувалась обмінними операціями грошових знаків. Приватних банкірів у Стародавній Греції називали трапезитами (від гр. trapeza -- стіл). На столах розкладали різні види монет та проводили обмінні операції. До нас дійшли імена трапезитів: Філостефан, Пазіон. Промисел банкірів, так само як тор-гівля, не вважався шляхетною справою -- ним займались лише іноземці і та вільновідпущені раби. Операції проводились досить примітивні, а про і регулювання взагалі не йшлося. Розписки ще не були відомі трапезитам.
Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносять до часів Стародавнього Риму. В Стародавньому Римі, в IV--III ст. до н.е., банки дістали більший розвиток. Приватних банкірів спочатку називали трапезитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках на ринках-форумах, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів. Також аргентарії надавали позики під відсотки під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов'язані державою вести облікові книги. В Римській імперії, на початку епохи імператорів, розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати процес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підприємців -- 8 1/3 %, для знаті -- 4 1/6, для всіх інших -- до 6 1/4 %. Тільки за морськими позиками, через підвищений ризик, дозволялося стягувати 12 1/2, %. З розпадом Римської імперії та занепадом господарства протягом раннього Середньовіччя банківські операції повністю припинились.
Довгий час потому будь-яке стягнення відсотків трактувалось як лихварство, тобто позика, що пригнічувала кредитоотримувача.
Християнська церква не тільки визнавала стягнення відсотків аморальним, але пізніше забороняла під страхом духовного покарання.
У Київській Русі кредит існував нарівні з готівковими грошима, але не набув значного поширення. В ті часи відсотки мали назву рези, рости, лихва, взвиття. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в 2 поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових оборотів. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні правила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Зведення законів, що формувало та регулювало систему майнових відносин, мало назву Руська правда. Руська правда поповнювалась з часом новими вимогами щодо правил надання кредиту.
У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки:
1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів);
2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не бу-ло поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення.
3) якщо свідки під присягою показували на користь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.
Також ці статті містили вимоги до розмірів відсотків. Відсотки передбачалися трьох видів. Найменший за терміном -- місячний відсоток -- дозволялось брати на невелику кількість днів, тобто гроші давались на короткий строк. Наступним за терміном був третной рез, він дозволявся при запозиченні капіталу на рік, при цьому місячний відсоток скасовувався. Останнім видом відсотка був річний рез, він був меншим за третной рез і брався у разі запозичення грошей більше, ніж на два роки.
Також перша редакція Руської правди містила такі правила надання кредиту:
1) торговець, що ненавмисно втратив товар, взятий у кредит, за необхідності міг отримати відстрочку платежу;
2) торговець, що був вин-ний у розтраті чужого майна, взятого в кредит "за своїм безумством", міг позбутися свого майна.
На початку XII ст. у зв'язку з розвитком торгівлі та виробництва зросла потреба в кредитних ресурсах. У цей період гривня була головним засобом розрахунків у Київській Русі. В деяких випадках відсотки були значними і мали назву лихва. Київський князь Святополк на початку XII ст. в Києві продавав від себе за високою ціною хліб та сіль. Також він надав євреям велику свободу в лихварській діяльності. Останні отримували великі прибутки з позичання та стягування боргу з русичі.
Коли Володимир Мономах посів київський престол, він обмежив свавільні рости та вніс до положень Руської правди зміни.
Окрім кредитних відносин та правил, що їх регулювали, в Київській Русі вже існували в початковому вигляді банківські установи.
Руську правду в різних місцевостях Київської Русі доповнювали власні законодавчі правила. Так, Псковська Судна грамота -- законодавча пам'ятка XII ст. -- велику увагу приділяла питанням кредиту та трактувала договір позики і питання про відсотки набагато ширше, ніж Русака правда. В ній містилися правила застави як рухомого, так і нерухомого ш майна (землі, води, дворів). Також псковське право передбачало спеціальні записи, що кредитор мав офіційно вести, та боргові розписки, векселі.
Особливих рис набуло регулювання кредитної діяльності в часи Київської Русі між новгородцями і німцями, зокрема, торгівля між ними регулювалась торговими договорами -- перший 1189 -- 1199 рр., другий 1257 -- 1263 рр. Німецькі купці влаштовували особливі двори, де вони могли дотримуватися своїх звичаїв та почувалися в безпеці. Економічно та соціальне життя німців всередині німецького двора регулювалося особливими постановами, які затверджувало Союзне ганзейське купецтво. Ганзейський союз забороняв своїм членам давати попики русичам чи брати у них в борг. Це робилося з метою, щоб торгівля в Новгороді не виходила з рук німців. Але і для новгородців німецька торгівля була вигідною, і вони дотримувались німецьких правил ведення спільних справ. У пізніші часи, на початку XIV ст., розвитку кредитних відносин між руськими новгородцями та німцями заважали часті випадки неповернення новгородцями боргів та підробка поставлених ними товарів (хутро, віск). Через це в договорах між руськими областями та з іноземцями містилася умова: "за поручника, за боржника не стояти, але видати їх по ісправє". Ці дані свідчать про розвинуту кредитну діяльність і про необхідність регулювання її.
У ХІІІ ст. з розвитком торгівлі в балтійський містах виникають кредитні відносини між русичами та балтійцям.
Кредитні відносини настільки поширились серед населення, що виникла необхідність формувати законодавчі вимоги до проведення кредитних операцій. Наведені вище факти свідчать про існування елементів регулювання кредитної діяльності в Київський Русі.
Після татарської навали середини XIII ст. економічне життя Київської Русі погіршилося. Влада Золотої Орди охоплювала майже всю територію України до Галицько-Волинського князівства, але в цьому князівстві вона була слабка та непостійна. Тому центр економічного життя перемістився в Західну Україну, Галицько-Волинське князівство почало орієнтувати свою економіку на відносини з Польщею та Литвою. Обіг київських монет суттєво зменшився, але їх продовжували карбувати в Києві. Кредитні відносини стали ненадійними, що спричинило підвищення відсотків. Чисельність населення Київської Русі суттєво зменшилась через знищення татарами значної частини здорового працездатного населення. Татарам треба було сплачувати значні збори, для чого народ вдавався до позик під великі відсотки, але, не маючи можливості їх сплатити та повернути борг, потрапляв у рабство. У XIV ст. в Київській Русі зберігся стародавній звичай брати в борг у князів. Монастирі та приватні особи давали гроші в позику під заставу маєтків з умовою викупу у встанов-лений термін.
На зміну київським монетам прийшли чеські, татарські, литовські, польські, угорські, італійські, молдавські та генуезько-кримські. Деякі монети карбувались у Львові. Поступово польські та литовські монети почали витісняти інші монети в Галичині та на інших українських землях. В XVI ст. грошовий обіг в Україні обслуговувався в основному срібними талерами, найбільш поширеною валютою в Західній Європі того часу.
Гетьманщина (середина XVII -- середина XVIII ст.) -- наступний період розвитку системи регулювання кредитної діяльності -- характеризується поновленням економічної діяльності в Україні. Після здобуття самостійності за Богдана Хмельницького Україна почала створювати власні інституції.
Тоді на Галичині, що була однією з адміністративних одиниць України, спостерігався економічний розвиток міст, що зумовлював зростання попиту на гроші та розширення кредитної діяльності. Це дало поштовх до розвитку банківським установам. Вони створювались громадами багатих євреїв, які несли спільну відповідальність за вклади своїм майном і мали назву кагали. Прибутки банківських установ формувалися за рахунок різниці між доходами та витратами за активними і пасивними операціями, тобто банківський капітал не мав на той час безпосереднього зв'язку з виробництвом та нагромаджував прибутки за рахунок торгівлі грішми. У банківські установи вносили грошові суми шляхта, монастирі, костьоли, церкви. Найбільші розміри капіталів мали банківські установи Станіслава, Снятина, Рогатина, Бучача, Підгаєцька, Теребовлі. Концентрація капіталу в банківських установах була значною, що було передумовою для розвитку їх підприємницької діяльності через розширення майстерень та промислів.
Кредити надавались банками на основі п'яти принципів: терміновості, поверненості, забезпеченості, платності, цільової спрямованості.
Принцип терміновості був обумовлений необхідністю грошового забезпечення циклів виробництва, тобто кредитувався оборотний капітал.
Принцип поверненості реалізувався у виникненні законодавчого інституту банкрутства, за допомогою якого через суди банкам повертались надані ними кредитні кошти або передавались у власність заставлені маєтки боржників.
Принцип забезпеченості дотримувався через надання боргових зобо-в'язань. Позичальник давав вексель-розписку, що називався квіт, карта, мембрана. Предметом застави виступали маєтки, а траплялося -- і кріпаки. Також забезпеченість кредиту могла бути і сама особа боржника: у разі неповернення кредиту вільний міщанин перетворювався на кріпака. Векселі перебували в обігу разом з грошовими знаками, що збільшувало обсяг грошей в обігу та обсяг кредитних операцій. У свою чергу це сприяло розширенню промисловості та розвитку торгових зв'язків.
Принцип платності забезпечувався через відсоток. Кредит надавався під певну плату. Існував офіційний рівень відсотка -- від 8 до 30 %.
Цільова спрямованість показує напрямки розвитку ринкових відносин.
Наведені характеристики регулювання кредитної діяльності в Галичині дають підстави стверджувати, що за дотримання принципів кредитування та розширення обсягів надання кредитів існували всі передумови для повноцінного регулювання кредитної діяльності в період Гетьманщини на Україні.
Економіка Лівобережної України за період Гетьманщини теж набула значного розвитку. Зростаючі потреби населення задовольнялися ремісничим виробництвом. Ремісниче населення Лівобережної України становило більшість та невпинно зростало. Це свідчить про більший розви-ток грошово-кредитних відносин у цей період.
Укази Петра І про радикальну зміну торговельних маршрутів в Украї-ні призвели до того, що були штучно, без природних потреб, на користь тільки загальноросійським інтересам порушені налагоджені торговельні та кредитно-фінансові зв'язки українського купецтва із Заходом. Тому економічні сподівання шляхетства та козацької старшини орієнтувалися на Росію. Відомий документ "Прошення малоросійського шляхетства і старшин, разом з гетьманом, про відновлення різних старовинних прав Малоросії, подане Катерині II в 1764 році" містить окремий пункт -- "Про дозвіл вільного торгу в Малій Росії". В ньому зазначалось, що урядові торгові обмеження надто негативно позначились на становищі купецтва Гетьманщини, призвели до його розорення та занепаду торгівлі.
Більшість міст Гетьманщи-ни керувалися Магдебурзьким правом, тобто мали певне врядування.
Ще більше незадоволення та економічних вимог містять "Накази" шляхти від 1767 р. Одним із прохань переяславського шляхетства до Катерини II було заснування на Гетьманщині Дворянського банку, на зразок того, що у Великоросії.
Перші кредитні операції в Росії відносять до XVIII ст. Варто зупинитися на історичному процесі виникнення необхідності регулювання кредитної діяльності. В цей період починають зароджуватись два основних види кредитування: іпотечне та комерційне. Першою кредитною установою в Росії вважають Державну монетну контору (1729 р.), якій було дозволено надавати короткострокові позики під заставу золотих та срібних речей. В 1733 р. уряд Росії запроваджує регулювання кредитної діяльності з причин "повної відсутності кредитних установ та велике через це лихоїмство лихварів", тобто встановлює видачу позик Монетною конторою під 8 % річних із забезпеченням золотом та сріблом у розмірі VI вартості позики, виходячи із зазначеної ціни.
Ці кредитні операції не були дуже поширені і згодом майже повністю припинилися. В 1754 р. з'явились перші державні банки: Державні позичальні банки для дворянства в Москві та Петербурзі та Банк для поправлення при Санкт-Петербурзькому порту комерції та купецтва в Петербурзі. Це була перша спроба запровадження державного регулювання кредитної діяльності. "Дворянські банки" надавали позики не більше 10 000 рублів одній особі під 6% річних під заставу. Заставою могло бути золото, срібло, діаманти чи перли в розмірі 1/3 вартості, або маєтки та села з людьми і всіма землям (жахливе явище в Росії -- кріпосне право). Принцип надання іпотечного кредиту під заставу "селянських душ" існував до введення поземельного кредиту в 1859 р. "Банк для купецтва" надавав позики під 6% річних під товарне забезпечення.
Діяльність "дворянських банків" та "Банку для купецтва" по приносила очікуваних результатів.
Але і в подальшому ці банки не відігравали значної ролі. Уряд Росії за правління Катерини II (1772 р.) для збільшення притоку грошових коштів землевласникам відкриває Ощадні скарбниці при Виховних домах у Петербурзі та Москві, що приймали відсоткові вклади та видавали позики під заставу маєтків на термін від одного до п'яти років, та Позичкові скарбниці, що надавали позики під заставу золота, срібла на термін від 3 до 12 місяців під 6 % річних. Позичкові скарбниці не мали власних коштів та використовували для своїх операцій кошти Ощадних скарбниць, яким вони платили 5 % річних за використані кошти. Державне регулювання поширилось на губернії, де у всіх губернських містах були створені "Приказы общественного призрения". Вони мали виконувати благодійні функції та разом з тим надавали позики під нерухоме майно.
В 1786 р. уряд Росії здійснив другу спробу запровадити регулювання короткострокового кредитування. Відбулась реорганізація кредитних установ:
-- "дворянські банки" були перетворені в один Державний позичковий банк, який надавав позики землевласникам;
— утворено Державний асигнаційний банк, що відбулось шляхом об'єднання двох Асигнаційних (емісійних) банків. Випуск асигнацій проводився у великих обсягах через війну з Наполеоном, внаслідок чого Росія мала паперово-грошовий обіг протягом наступних десятиліть;
— при Асигнаційному банку утворені Облікові контори.
Але обороги банків того часу були надто обмежені через нестачу капіталів та здійснення багатьох банківських операцій окремими установами.
У 1817 р., після закінчення війни з Наполеоном, Росія отримала можливість припинити подальший випуск асигнацій та розпочати реорганізацію кредитної системи. Був утворений Державний комерційний банк на основі Облікових контор для надання короткострокових кредитів; на потреби торгівлі. Вперше для управління та регулювання кредитними установами була утворена Рада державних кредитних установ.
Склад Ради державних кредитних установ:
Кількість
Голова Державної ради,
міністр фінансів,
державний контролер
Представники дворянства
Представники купецтва
Під наглядом цієї Ради перебували три державні банки -- Асигнацінний (емісійний), Позичковий (іпотечний), Комерційний (короткострокового кредитування) -- та Комісія погашення боргів. Починаючи з 1817 р. почали публікуватися докладні звіти про діяльність цих банків. Ощадні скарбниці та "Приказы общественного призрения” не підлягають регулюванню з боку новоствореної Ради.
Період з 1817 по 1860 р. був своєрідним для формування кредитних відносин через кріпацтво. Панівним типом виробництва було панське кріпацтво, тобто виробництво обслуговувалось кріпацькою працею. В таких умовах розвиток короткострокового кредитування був спотворений, бо не мав економічних важелів.
Після скасування кріпацтва в умовах промислового зростання в Російський імперії (60-70 роки ХІХ ст.) почали з'являтися перші акціонерні комерційні банки як необхідність у задоволенні потреб виробництва. На державному рівні відбулась повна реорганізація системи регулювання кредитної діяльності:
Законом від 1 жовтня 1859 р. було припинено та заборонено надання будь-яких позик під маєтки та під кріпацькі душі.
31 травня 1860 р. Державний позичковий банк був ліквідований. Його активи та пасиви передані Петербурзькій ощадній касі, яка разом із "Приказами общественного призрения” була зобов'язана припинити свої кредитні операції та провести розрахунки з позичальниками.
2 липня 1860 Державний комерційний банк був реорганізований в Державний банк, що отримав додаткові функції.
На 1 січня 1914 р. в країні діяли 46 комерційних банків, що мали 822 відділення та агенції.
Період після Першої світової війни (початок ХХ ст.). Вже на початку ХІХ ст. банківська справа в України набула великого розвитку. Банківські кредити прискорювали розвиток виробництва, сприяли формуванню фінансового капіталу. В Україні почали діяти акціонерні банки комерційного та іпотечного кредиту. А саме: Київський приватний комерційний банк (утворений в 1868 р.), Одеський купецький (1889), Одеський дисконтний (1879) з філіями в Миколаєві та Кишиневі, Київський промисловий (1871), Харківський торговий (1868), Катеринославський комерційний банк (1872) з філією в Полтаві. Також широкого розвитку набули кредитні та позикоощадні товариства, ощадні та земські каси, ломбарди та приватні банкірські контори.
До 1917 р. в Україні було три контори Державного банку Росії -- Київська, Харківська, Одеська та 24 філії. Кредитна система Росії складалася на той час із Державного банку (мережа Державного банку становила 10 контор та 124 відділення), акціонерних комерційних банків, кредитної кооперації та інших кредитних установ (банкірських контор, товариств взаємного кредиту, міських громадських банків, ощадних кас, банкірських домів, земських кас, ломбардів). Державний банк був єдиним у країні емісійним банком, кредитним, розрахунковим центром банківської системи і виконував роль „банку банків”.
Структура банківської системи Росії до 1917 р. Перша ланка - Державний банк. Друга ланка: акціонерні комерційні банки, іпотечні банки, кредитні кооперації, в т.ч. банкірські контори, товариства взаємного кредиту, міські громадські банки, ощадні каси, банкірські доми, земські каси, ломбарди.
Акціонерні російські комерційні банки в Україні мали розгалужену мережу. Так, із 56 філій Петербурзького міжнародного комерційного банку в Україні було -- 35, Азово-Донського - 23, Російського для зовнішньої торгівлі - 17. ці банки відігравали основну роль в економіці як України, так і Росії. Це свідчить про сприятливі умови розвитку економічно-фінансових відносин в Україні в цей період. У системі державних російських банків іпотечного кредитування в Україні було сім філій Дворянського земельного банку та дев'ять філій Селянського поземельного банку. Іпотечні банки здійснювали фінансово-кредитну підтримку селянства.
На початку ХХ ст. після Першої світової війни в Україні відбувалось активне формування фінансового капіталу. Так, підприємець цукрової промисловості Ярошинський в 1916 р. придбав майже весь пакет акцій Київського приватного банку - одного з головних центрів фінансування цукрової промисловості в Росії, а в 1917 р. став господарем значної частини акцій Російського банку для зовнішньої торгівлі. В 1914 р. вугільну (на 70 %) та металургійну (на 90%) промисловість України фінансували іноземні капітали -- франко-бельгійський, британський, німецький, що суттєво впливали на кредитну діяльність банків в Україні. Кредит відігравав значну роль у зростанні темпів виробництва та нагро-мадженні фінансового капіталу.
Радянський період кредитної діяльності в Україні характеризується в першу чергу націоналізацією банківської системи, нехтуванням принципів кредитування та спотворенням кредитного механізму, що спричинило неефективне використання кредитних ресурсів та значне їх збільшення. Жовтнева революція в Росії стала причиною розладу її банківської системи, що вплинуло на банківську систему України як її складової.
До 1991 р. розподілення прибутку підприємств, що залишався в їх розпорядженні, жорстко регламентувалося системою індивідуальних економічних нормативів за фондами економічного стимулювання цільового спрямування. Було виключено перетікання грошових нагромаджень між підприємствами за власною ініціативою. Повністю обмежувалося внутрігосподарське маневрування фінансовими ресурсами підприємств. При цьому нестача реальних нагромаджень в державному бюджеті компенсувалася за рахунок кредитних ресурсів, тобто держава безоплатно і в великих обсягах позичала у колишнього Держбанку СРСР кредитні ресурси для покриття бюджетного дефіциту. Вітчизняні економісти заперечували регулюючу функцію кредиту. В результаті кредитний регулятор був деформований, що призвело до перенасичення народного господарства кредитними ресурсами. Центральним банком було повністю виключено зі сфери регулювання грошового обігу процес обігу безготівкових грошей, тобто оцінювання кредитних ресурсів банківської системи.
Використання позичених коштів посилює матеріальну відповідальність підприємств за більш раціональне використання коштів. Але, незважаючи на цю перевагу в порівнянні з бюджетним фінансуванням, довгостроковий кредит в радянській економіці не набув широкого розвитку. Цим кредитом користувалися сільськогосподарські підприємства. Низька процентна ставка не могла бути стимулом для розвитку довгострокового кредитування, бо кредити надавались підприємствам та установам майже безоплатно. Кредитний "демпінг" стимулював розвиток інфляції в країні.
Це призвело до того, що кредит ля роки радянської економіки втратив один зі своїх принципів надання -- поверненість, бо не враховував платоспроможність позичальників. Тому перед радянським урядом постало завдання реформувати фінансово-кредитну систему в рамках реформування всієї економічної системи, а також поновити регулювання кредитної діяльності. З метою реалізації цієї задачі був введений в дію новий документ, що мав сприяти значному підвищенню ролі кредиту через встановлення жорстких лімітів кредитування: 1 січня 1987 р. були введені "Правила кредитування об'єднань та підприємств за сукупністю матеріальних запасів та виробничих витрат", затверджені Правлінням Держбанку СРСР.
У період незалежності України після 1991 р. нові комерційні банки почали здійснювати як короткострокове, так і довгострокове кредитування діяльності підприємств різних форм власності. Окрім того, підприємства отримали право фінансувати витрати капітального характеру з розрахункового рахунку. Комерційні банки стали здійснювати кредитну емісію та перекази вимог на гроші безготівковим шляхом в інші банки-кореспонденти, що виплачували готівкові гроші за дорученням клієнтів. Перед центральним банком постало головне питання про регулювання всього грошового обороту як основної умови становлення ринкових відносин та регулювання кредитної діяльності як його складової.
Правовою основою регулювання кредитної діяльності комерційних банків в Україні є Інструкція Національного банку України ''Про порядок регулювання діяльності банків України" (від 28.08.2001 р., № 368), що базується на таких нормативних документах: Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про заставу", "Про цінні папери та фондову біржу", постанова Кабінету Міністрів України "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" (від 05.05.1997 р.), постанова Правління Національного банку України "Про встановлення тимчасового порядку кредитування в іноземній валюті" (від 20.10.1998 р.), Положення Національного банку України "Про кредитування", Цивіль-ній кодекс України (ст. 380-385) та інші нормативні акти.
Іншими нормативно-правовими актами, що регулюють кредитні відносини в Україні є:
1) Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют н а території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.
2) Про банки та банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ.
Згідно зі статтею 49 цього Закону під назвою «Кредитні операції»
Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.
Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.
3) Про національний банк України. Закон України від 20 травня 1999 року № 679-XIV.
Згідно зі статтею 7 цього закону під назвою «Інші функції»:
Національний банк виконує такі функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів
11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
13) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
14) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.
Інші нормативно - правові акти, що регулюють кредитні відносини в Україні наведено в переліку нижче.
4) Про утворення кредитно - гарантійної установи з підтримки малого та середнього підприємництва. Указ Президента України від 20 травня 1999 року № 504/99.
5) Положення Національного банку України «Про кредитування». Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246.
6) Щодо надання кредитів комерційними банками фізичним особам. Лист Міністерства економіки України від 28 березня 1997 року № 39-36/268.
7) Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні. Затверджено Указом Президента України від 20 вересня 1993 року № 377/93.
8) Положення про погодження Статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками. Затверджено наказом Національного банку України від 17 березня 1994 року № 41.
9) Про Рахункову палату. Закон України від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР.
10) Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні. Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ.
11) Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року № 510.
12) Положення про Координаційну раду з питань політики фінансового сектора. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1620.
13) Положення про Раду з питань оперативного регулювання грошово-кредитного ринку. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 7 жовтня 1996 року № 260.
14) Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ.
15) Про заставу. Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ.
16) Про лізинг. Закон України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР.
17) Про цінні папери та фондову біржу. Закон україни від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ.
18) Тимчасове положення про порядок рефінансування Національним банком України комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246.
19) Положення про операції банків з векселями. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 травня 1999 року № 258.
20) Про кредитування під заставу цінних паперів. Лист Національного банку України від 24 грудня 1999 року № 43-312/3966-10100.
21) Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 21 лютого 1996 року № 37.
22) Щодо коригування обовязкових резервів на суму кредитів, наданих комерційними банками субєктам господарської діяльності на інвестиційні програми. Розяснення Національного банку України від 21 липня 1995 року № 26013/811-3523.
23) Правила торгівлі у розстрочку. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року № 997.
24) Про пріоритетні напрями використання іноземних кредитів. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року № 234.
25) Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів. Декрет Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1991 року № 1986-ХІІ.
26) Положення про супроводження кредитних проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 1999 року № 23.
27) Щодо надання кредиту в іноземній валюті. Лист Національного банку України від 18 жовтня 1994 року № 200.
28) Про державну підтримку малого підприємництва. Закон України від 19 жовтня 200 року № 2063-ІІІ.
29) Про кредитування сільськогосподарських підприємтсв. Лист Національного банку України від 11 серпня 1995 року № 26013/950-3916.
30) Про врегулювання порядку порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства. Указ Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99.
31) Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602.
32) Загальні умови, які поширюються на Кредитні і Гарантійні угоди для моновалютних кредитів. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. 30 травня 1995 року.
33) Про підпис кредитних договорів. Лист Національного банку України від 12 червня 2000 року № 12-111/674.
34) Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням та виконанням кредитних договорів. Розяснення Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 року № 02-5/706.
35) Узагальнення практики вирішення судами спорів, що виникають із договорів про надання громадянам фінансово-кредитних послуг недержавними структурами підприємницької діяльності. Узагальнення судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 1 грудня 1997 року.
36) Про деякі питанння практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів. Лист Вищого арбітражного суду України від 7 березня 1996 року № 01-8/106.
37) Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, повязаних з укладанням та виконанням кредитних договорів. Лист Вищого арбітражного суду України від 26 жовтня 2000 року № 01-3/578.
38) Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням і виконанням кредитних договорів. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001 року № 01-8/97.
Кредитні відносини в Україні також регулюються іншими нормативно - правовими актами, не наведеними у даному переліку.
Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства та його загальна характеристика, аналіз основних фондів та оборотних активів підприємства
Розглянемо історичні умови виникнення і розвитку ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10”.
У серпні 1970 року рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів у промзоні «Оболонь» Київському тресту хлібопекарської промисловості було виділено ділянку на 3,1 гектара під будівництво нового хлібозаводу.
Поки Мінхарчопром колишнього Союзу вишукував кошти на проектування та спорудження, а «Укрдіпрохарчопром» розробляв проект, минули роки.
Лише в березні 1989 року остаточно погоджено і затверджено проект хлібозаводу потужністю 200 тонн хліба та хлібобулочних виробів на добу. Тоді ж Київським виробничим об'єднанням хлібопекарської промисловості укладено договір на підрядні роботи з фірмою «Київінвест». Першу чергу хлібозаводу добовою потужністю 140 тонн хлібобулочних виробів здано в експлуатацію наприкінці 1994 року, а через рік державна приймальна комісія підписала акт про введення в дію хлібозаводу загальною потужністю 200тонн хліба та хлібобулорчних виробів.
Наказом по Київському об'єднанню хлібопекарської промисловості від 28 квітня 1995 року хлібозаводу присвоєно назву «Київський хлібокомбінат №10». Керівником будови й першим директором хлібокомбінату був М.Б.Волинський, а з липня 1995 року підприємство очолив В.В.Череда.
Хлібокомбінат споруджено за індивідуальним проектом. Спочатку підприємство було орієнтоване на виготовлення хлібобулочних виробів. Поступово було введено в експлуатацію обладнання для булочних і кондитерського виробництва : в 1997р. почала діяти дільниця з виробництва здобних дрібноштучних виробів, в 1999р. запрацювала ще одна дільниця, на якій було освоєне виробництво дріжджових листкових виробів, кексів та здобного печива.
На підприємстві встановлено сім комплексно-механізованих ліній з потужними печами ППЦ (виробництва Чехія) та «Гостол» (Югославія). Сьому лінію було організовано в жовтні 2002 року для виробництва хліба пшеничного.
В цеху №1 на який поширюється дія системи менеджменту якості, асортимент продукції налічує понад 70 найменувань хлібобулочних та борошняних кондитерських виробів. З них понад 25 найменувань - це власні розробки хлібокомбінату.
На хлібокомбінаті в експедиції готової продукції змонтовано підвісний конвеєр для транспортування контейнерів, наповнених хлібом, з автоматизованим керуванням роботою експедиції. На складі безтарного зберігання борошна та на виробничих силосах впроваджено цифрове електронно-тензометричне зважування. На комбінаті автоматизовано облік тари з виведенням даних на електронно-обчислювальні машини, змонтовано автоматичні системи обрушення склепінь борошна в вилосах на складі безтарного зберігання та подачі його на виробництво, автоматизовано укладання тістових напівфабрикатів у шафи для відстоювання, застосовано мікропроцесорну автоматику для контролю за горінням газу в печах ППЦ. На сьогоднішній день підприємство є найбільш автоматизованим в Україні.
У 1995 році трудівники хлібокомбінату виготовили 3732 тонни хлібобулочних виробів, а торік - 10512тонн.
За веденням технологічного процесу, якістю, сировини і готової продукції забезпечено цілодобовий контроль з боку технологічної служби.
Система управління якістю сертифікована в системі сертифікації «ПРИРОСТ» (сертифікат QSP - 0038/03) та в Системі сертифікації Укр СЕПРО (сертифікат NUA 2.034.833 від 25.09.2003р.) Продукцію хлібокомбінату знають і споживають не тількив столиці та Київській області, але й далеко за її межами - Черкаській, Житомирській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській областях.
За високу якість продукція хлібокомбінату не раз отримувала нагороди на різних виставках: дипломи загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» (2002р.), Міжнародних спеціалізованих виставок «ПродЕкспоУкріїна» та «Хліб».
Підприємство має самостійний баланс, печатку зі своїм повним найменуванням, штампи, знак для товарів і послуг, іншу символіку, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків.
Загальною метою діяльності підприємства є отримання прибутку.
a) Основними видами діяльності підприємства є:
b) отримання прибутку (доходи) через різнобічну підприємницьку діяльність пов'язану в першу чергу з виробництвом та реалізацією хлібобулочних, макаронних та кондитерських та інших харчових виробів;
c) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
d) оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідності з нормативною документацією;
e) впровадження нової техніки та технологій, які відповідають світовому науково-технічному рівню;
f) проведення будівельних, монтажних, ремонтних та спеціальних робіт;
g) торгівельно-посередницькі операції та послуги, реалізація власної продукції та інших товарів через мережу фірмових магазинів, інших торгівельних закладів;
h) оновлення і поліпшення асортименту, підвищення якості власної продукції та послуг, що надаються підприємством;
i) утворення системів магазинів, кафе, ресторанів та інших установ аналогічного призначення;
j) організація та участь у виставках, аукціонах, торгівельних ярмарках;
k) операції з цінними паперами, нерухомістю та земельними ділянками;
l) надання побутових послуг;
m) здійснення експортно-імпортних операцій;
n) надання комунально-побутових послуг;
o) надання житлово-комунальних послуг;
p) діяльність пов'язана з охороною державної таємниці;
q) надання медичних послуг, які не потребують додаткового ліцензування;
r) медична практика.
Підприємство має право проводити всі операції та здійснювати усі види діяльності, не забороненим чинним законодавством, які необхідні для виконання покладених на нього завдань у відповідності з цим статутом та статутом товариства.
Підприємство має право за погодженням з правлінням одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів, при цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних кредитах товариство та держава відповідальності не несе.
Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських засобів та цінностей вартість яких відображена в балансі підприємства.
Приріст майна підприємства здійснюється внаслідок його господарської діяльності за рахунок одержаних доходів, в інших випадках - на підставах, не заборонених чинним законодавством.
Джерелами формування майна є:
a) доходи від власної виробничо-господарської діяльності;
b) кредити банків та інших кредиторів;
c) надходження від цінних паперів та дивідентів;
d) безоплатні та благодійні внески;
e) придбання державного та /або/ недержавного майна;
f) інші джерела, не заборонені чинним законодавством.
Статутний фонд підприємства формується за рахунок внесків засновника у грошовій та негрошовій формах і становить 2156640 (два мільйона сто п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок) гривень.
Управління підприємством здійснюється виконавчим органом підприємства - адміністрацією, штат якої затверджується головою правління (генеральним директором) товариства. Адміністрацію підприємства очолює директор.
Вищим органом трудового колективу є загальні збори трудового колективу,які
1. затведжують проект колективного договору;
2. визначають та затверджують перелік та порядок працівникам підприємства соціальних пільг.
Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, готує та подає статистичну звітність у порядку встановленому чинним законодавством. Звітність підприємства має відповідати загальним вимогам товариства, які можуть бути встановлені інструкціями товариства.
Фінансово-господарська діяльність підприємства підлягає ревізії яка здійснюється:
a) аудиторськими та іншими організаціями, які відповідно до чинного законодавства мають право контролювати діяльність структурного підрозділу товариства;
b) ревізійною комісією товариства;
c) контрольно-ревізійнним відділомтовариства під час проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок згідно із затвердженням планом та відповідним графіком або показом по товариству у порядку, встановленому товариством.
Підприємство на протязі одного місяця по закінченні фінансового року подає детальний звіт про свою діяльність правлінню товариства, а посадові особи, які відносяться до сфери управління товариством, звітують посадовій особи, які відносяться до сфери управління товариством, звітують перед балансовою комісією товариства за встановленим графіком, якщо інше не передюачено внутрішніми нормативними документами товариства.
Основні операції на хлібокомбінаті механізовані, допоміжні виконуються вручну, проте їх відсоток невеликий.
Основними виробничими фондами на підприємстві є печі ППЦ - 1381 та «Гостол», а також ротаційні печі марки ПКЕ-1 та ПП-1.
На печах ППЦ-1 та «Гостол» випікається 97,6% всієї продукції Хлібокомбінату (хліб український новий подовий 1,0кг, хліб пшеничний 1 сорт 0,75кг та батони «дорожні» вищого сорту 0,5кг).
На ротаційних печах випікається 45 найменувань булочних і здобних виробів, 15 найменувань кондитерських виробів. У вересні 2001 року в експлуатацію введено сьому ротаційну піч.
Середня тривалість випічки батона 23 хвилини, хліба пшеничного - 23-30хв., хліба житнього - 55-60хв.
На кожній лінії встановлено парогенератор. Тістові заготовки зволожуються паром, який надходить з котельні промвузол «Оболонь».
Готові вироби надходять на циркуляційний стіл, охолоджуються і укладаються в лотки за асортиментом, а потім відправляються в експедицію.
Термін зберігання хлібних виробів 24-72 години.
Для того, щоб збільшити тривалість збереження свіжості хлібу та зручності для споживача на підприємстві здійснюється також упаковка охолодженого хлібу в стрейс-плівку та нарізання його на спеціальних машинах «Minipak» і «Exta».
Прогресивною формою організації виробництва є відокремлення на підприємстві деяких спеціалізованих потокових ліній, на яких виробляються вироби, які близькі за технічним процесом. Для цього використовується універсальне обладнання (лінії №1 і №3). На лінії №1 може відбутися перехід від виробництва батону на хліб пшеничний, а на третій - з українського на пшеничний.
На протязі 2006 року збудовано та введено в дію компресорне відділення для шокового замороження «Miwe» та забезпечення технологічним повітрям обладнання лінії №8.
Змонтована нова система транспортування борошна шнеками пружинними «Spiromatic» на потреби лінії №8.
Придбано, зтонтовано та налагоджено систему дозування сипучих та рідких компонентів «Авіарм». Введено в дію нову тістомісильну машину «Diosna», а також льодогенератор для технологічного виробництва лінії №8.
З метою покращення властивостей хліба пшеничного подового вагоно змонтовано та введено в експлуатацію вакуумний тістоподільник «Глімек». Це дало змогу більш ефективно розраховувати технологічні витрати сировини, що призводить до підвищення продуктивності праці.
Також для покращення якості готової продукції змонтовано систему витяжки пари на лінії №6 в цеху 1 - виробництво батонів.
Для покращення якості булочних та здобних виробів було встановлено новий дозатор рідких компонентів (дільниця 1). Встановлено прилади контролю та управління рівнем рідких компонентів дозувальних станцій тістомісильного відділення.
За 2006 рік було виготовлено та встановлено модернізовані пульти керування печами та теплообміннаками.
Для економії паливно-енергетичних ресурсів було встановлено нові пластинчасті теплообмінники системи підігріву води.
На підприємстві не проводять планування потужності, вона залежить від кількості замовлення.
Потужність хлібокомбінату на 01.01.2007 року в номенклатурі та асортименті продукції звітного року становить по цеху №1 215,7 тн/добу, що до 01.01.2006 року зменшилась на 4,3 тонни, по цеху №2 становить 69,6 тн/добу, що до 01.01.2006 року зменшилась на 3,2 тонн. Зменшення середньодобової потужності відбулося за рахунок змін номенклатури продукції, а саме з метою поліпшення якості хліба зміни маси хліба українського домашнього та пшеничного київського.
Використання середньорічної потужності в 2006 році по хлібокомбінату становить: по цеху №1 - 85,8%, по цеху №2 - 50,1%.
В тому числі по цеху №1:
a) хлібобулочному цеху - 88,5%
b) булочному цеху:
дільниця 1 - 58,2%
дільниця 2 - 34,4%
По цеху №2:
a) хлібне виробництво - 50,1%
b) кондитерське виробництво - 13,2%
використання середньорічної виробничої потужності по цеху №2 збільшилося з 39,7% в 2005р. до 50,1% в 2006р. Цьому сприяло, в основному, початок виробництва продукції на лінії №4 БН-50. За 2006 рік на ній виробили 2452,3 тонни хліба українського домашнього.
З таблиці 2.2. випливає, що протягом 2006 року надійшло основних фондів більше, ніж їх вибуло, після операцій надходження і вибуття основних фондів на ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10” стало більше на кінець року, ніж їх було на початку і більшим став їх знос.
З таблиці 2.3. випливає, що протягом 2006 року найбільшу частку в основних фондах ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10” мали будинки (49%) та машини і обладнання (43%), а найбільший знос мали машини і обладнання (58,2%) та будинки (27,69%).
З таблиці 2.4. випливає, що протягом 2005 року надійшло основних фондів більше, ніж їх вибуло, після операцій надходження і вибуття основних фондів на ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10” стало більше на кінець року, ніж їх було на початку і більшим став їх знос.
З таблиці 2.5. випливає, що протягом 2005 року найбільшу частку в основних фондах ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10” мали будинки (56,7%) та машини і обладнання (35,7%), а найбільший знос мали машини і обладнання (56,5%) та будинки (29,5%).
Існує три показника використання виробничої потужності:
1. показник екстенсивного використання потужності = час роботи устаткування за зміну або за рік / розрахунковий час роботи, який беруть для розрахунку виробничої потужності.
2. показник інтенсивного навантаження устаткування показує ступінь використання устаткування в одиницю часу за продуктивністю. Розраховується: фактична потужність устаткування / техніко-економічна норма потужності устаткування.
3. інтегральний коефіцієнт використання ВП = Кекс*Кінт
Група показників, що характеризує ефективність використання активів занесені в таблицю 2.1. Розрахунок вівся за 2005 та 2006 роки.
Таблиця 2.1. Показники стану та ефективності використання основних засобів
Показники
2005
2006
Коеф відновлення
0,106
0,168
Коеф вибуття
0,009
0,011
Коеф зносу на кінець року
0,290
0,289
Основні фонди середнє значення за рік
33104,95
38107,15
Товарна продукція у діючих цінах
107902
124141,4
ССЧ цеху №1
756
753
Фондовіддача
3,259
3,257
Фондоозброєність
43,789
50,607
Фондомісткість
0,306
0,306

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Із таблиці 2.1. видно, що у 2006 році порівняно з 2005 роком збільшився ступінь відновлення основних засобів (0,106 порівняно 0,168), але водночас і збільшився ступінь вибуття основних засобів (0,009 порівняно з 0,011 ). Ступінь зносу основних засобів у 2006 році порівняно з 2005 роком зменшився (0,290 порівняно з 0,289 ). Основні фонди середнє значення за рік збільшилися у 2006 році порівняно з 2005 роком (33104,95 порівняно з 38107,15). У 2006 році порівняно з 2005 роком збільшилася товарна продукція у діючих цінах (107902 порівняно з 124141,4). У 2006 році порівняно з 2005 роком зменшилася ССЧ цеху №1 (756 порівняно з 753). Фондовіддача = Товарна продукція у діючих цінах : Основні фонди середнє значення за рік.

Фондовіддача у 2006 році = Товарна продукція у діючих цінах у 2006 році : Основні фонди середнє значення за рік у 2006 році = 124141,4 : 38107,15 = 3,257 (грн/грн)

Фондовіддача у 2005 році = Товарна продукція у діючих цінах у 2005 році : Основні фонди середнє значення за рік у 2005 році = 107902 : 33104,95 = 3,259 (грн/грн).

У 2006 році порівняно з 2005 роком зменшилася фондовіддача (3,259 порівняно з 3,257).

Фондоозброєність = Основні фонди середнє значення за рік : ССЧ цеху №1

Фондоозброєність у 2005 році = Основні фонди середнє значення за рік у 2005 році : ССЧ цеху №1 у 2005 році = 33104,95 : 756 = 43,789 (грн/чол)

Фондоозброєність у 2006 році = Основні фонди середнє значення за рік у 2006 році : ССЧ цеху №1 у 2006 році = 38107,15 : 753 = 50,607 (грн/чол)

У 2006 році порівняно з 2005 роком збільшилася фондоозброєність (43,789 порівняно з 50,607).

Фондомісткість = Основні фонди середнє значення за рік : Товарна продукція у діючих цінах

Фондомісткість у 2005 році = Основні фонди середнє значення за рік у 2005 році: Товарна продукція у діючих цінах у 2005 році = 33104,95 : 107902 = 0,306 (грн/грн)

Фондомісткість у 2006 році = Основні фонди середнє значення за рік у 2006 році: Товарна продукція у діючих цінах у 2006 році = 38107,15 : 124141,4 = 0,306 (грн/грн)

У 2006 році порівняно з 2005 роком фондомісткість залишилася приблизно на однаковому рівні (0,306 порівняно з 0,306).

Таблиця 2.2. Стан основних фондів у 2006 році

  Показники

 

Залишок на

початок року

Надійшло

за рік

Вибуло за рік

Нарахо-

вано

аморти-

зації

за рік

Залишок на

кінець року

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос
Будинки
19759,7
2990,1
820,8
10,3
7,4
337,7
20570,2
3320,4
Машини і обладнання
12433,4
5727,4
5691
296,4
259,7
1514
17828
6981,7
Транспортні засоби
1000,5
437,2
122,5
7,5
7,5
95,3
1115,5
525

Інструменти, прилади,

інвентар (меблі)
527,5
369
119,2
21,1
21,1
62,6
625,6
410,5
Інші основні засоби
517,5
347,7
94,4
5,7
5,7
85,7
606,2
427,7

Малоцінні необоротні

матеріальні активи
578
249,1
126,6
52,4
52
128,7
652,2
325,8
Разом
34816,6
10120,5
6974,5
393,4
353,4
2224
41397,7
11991,1

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Із таблиці 2.2. можна зробити висновок, що у структурі основних фондів підприємства у 2006 році на початок року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки;

2) Машини і обладнання;

3) Транспортні засоби;

4) Малоцінні необоротні матеріальні активи;

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

6) Інші основні засоби.

У 2006 році на початок року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2 ) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2006 році на кінець року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки

2) Машини і обладнання

3) Транспортні засоби

4) Інші основні засоби

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2006 році на кінець року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інші основні засоби

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Залишок на кінець року = Залишок на початок року+ Надійшло за рік - Вибуло за рік

Порахуємо залишок на кінець року кожного виду основних засобів за вказаною формулою.

Будинки = 19759,7 + 820,8 - 10,3 = 20570,2 (грн)

Машини і обладнання = 12433,4 + 5691 - 296,4 = 20570,2 (грн)

Транспортні засоби = 1000,5 + 122,5 - 7,5 = 1115,5 (грн)

Інструменти, прилади, інвентар (меблі) = 527,5 + 119,2 - 21,1 = 606,2 (грн)

Інші основні засоби = 517,5 + 94,4 - 5,7 = 606,2 (грн)

Малоцінні необоротні матеріальні активи = 578 + 126,6 - 52,4 = 652,2 (грн)

Таблиця 2.3. Структура основних фондів в 2006 році

Показники

Залишок на

початок року

Наді-

йшло

за рік

Вибуло за рік

Нарахо-

вано

aморти-зації

за рік

Залишок на

кінець року

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос
Будинки
56,75
29,54
11,76
2,61
2,09
15,18
49,68
27,69
Машини і обладнання
35,71
56,59
81,59
75,34
73,48
68,07
43,06
58,22
Транспортні засоби
2,87
4,31
1,75
1,90
2,12
4,28
2,69
4,37

Інструменти, прилади,

інвентар (меблі)
1,51
3,64
1,70
5,36
5,97
2,81
1,51
3,42
Інші основні засоби
1,48
3,43
1,35
1,44
1,61
3,85
1,46
3,56

Малоцінні необоротні

матеріальні активи
1,66
2,46
1,81
13,31
14,71
5,78
1,57
2,71
Разом
100
100
100
100
100
100
100
100

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Із таблиці 2.3. можна зробити висновок, що у структурі основних фондів підприємства у 2006 році на початок року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

Будинки;

Машини і обладнання;

Транспортні засоби;

Малоцінні необоротні матеріальні активи;

Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

Інші основні засоби.

У 2006 році на початок року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2 ) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2006 році на кінець року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки

2) Машини і обладнання

3) Транспортні засоби

4) Інші основні засоби

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2006 році на кінець року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інші основні засоби

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Таблиця 2.4. Стан основних фондів у 2005 році

Показники

Залишок на

початок року

Наді-

йшло

за рік
Вибуло за рік

Нара-

ховано

амор-тизації

за рік

Залишок на

кінець року

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос

Первісна

вартість
Знос
Будинки
18208,4
2707,3
1577,7
26,4
17,2
300
19759,7
2990,1
Машини і обладнання
10972,6
4654,4
1679,3
218,5
141,1
1214,1
12433,4
5727,4
Транспортні засоби
1010,1
360,1
29,2
38,8
38,2
115,3
1000,5
437,2

Інструменти,

прилади,

інвентар (меблі)
505,5
331,1
26
4
3
40,9
527,5
369
Інші основні засоби
440,1
220,6
82
4,6
4,6
131,7
517,5
347,7

Малоцінні необоротні

матеріальні активи
256,6
146,9
324,8
3,4
1,7
103,9
578
249,1
Разом
31393,3
8420,4
3719
295,7
205,8
1905,9
34816,6
10120,5

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Із таблиці 2.4. можна зробити висновок, що у структурі основних фондів підприємства у 2005 році на початок року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки;

2) Машини і обладнання;

3) Транспортні засоби;

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

5) Інші основні засоби;

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2005 році на початок року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2 ) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2005 році на кінець року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки

2) Машини і обладнання

3) Транспортні засоби

4) Малоцінні необоротні матеріальні активи

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Інші основні засоби.

У 2005 році на кінець року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Таблиця 2.5. Структура основних фондів у 2005 році

Показники

Залишок на

початок року

Надійшло

за рік

Вибуло за рік

Нарахо-

вано

аморти-

зації

за рік

Залишок на

кінець року

Первісна

вартість

Знос

Первісна

вартість

Знос

Первісна

вартість

Знос

Будинки
58,00
32,15
42,42
8,92
8,35
15,74
56,75
29,54
Машини і обладнання
34,95
55,27
45,15
73,89
68,56
63,70
35,71
56,59
Транспортні засоби
3,21
4,27
0,78
13,12
18,56
6,04
2,87
4,31

Інструменти, прилади,

інвентар (меблі)
1,61
3,93
0,69
1,35
1,45
2,14
1,51
3,64
Інші основні засоби
1,40
2,61
2,20
1,55
2,23
6,91
1,48
3,43

Малоцінні необоротні

матеріальні активи
0,81
1,74
8,73
1,14
0,82
5,45
1,66
2,46
Разом
100
100
100
100
100
100
100
100

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Із таблиці 2.5. можна зробити висновок, що у структурі основних фондів підприємства у 2005 році на початок року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

Будинки;

Машини і обладнання;

Транспортні засоби;

Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

Інші основні засоби;

Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2005 році на початок року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2 ) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

У 2005 році на кінець року за величиною первісної вартості основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Будинки

2) Машини і обладнання

3) Транспортні засоби

4) Малоцінні необоротні матеріальні активи

5) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

6) Інші основні засоби.

У 2005 році на кінець року за величиною зносу основні фонди розмістилися так по ступіні спадання:

1) Машини і обладнання

2) Будинки

3) Транспортні засоби

4) Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

5) Інші основні засоби

6) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Залишок на кінець року = Залишок на початок року+ Надійшло за рік - Вибуло за рік

Таблиця 2.6. Стан оборотності коштів

Назва показнику

На кінець

2004 року

На кінець

2005 року

На кінець

2006 року
Оборотність оборотних засобів, оборотів
14,15
19,57
13,75
Оборотність оборотних засобів, днів
25,42
18,38
26,17
Оборотність виробничих запасів, оборотів
31,87
30,82
30,17
Оборотність виробничих запасів, днів
11,29
11,67
11,92
Оборотність коштів у розрахунках, оборотів
23,48
46,61
22,19
Оборотність коштів у розрахунках, днів
15,33
7,72
16,22
Коеф оборотності дебіторської заборгованості
23,48
46,61
22,19
Тривалість одного обороту
дебіторської заборгованості, днів
15,33
7,72
16,22
Коеф оборотності кредиторської заборгованості
11,39
14,21
15,93
Тривалість одного обороту
31,57
25,32
22,59
кредиторської заборгованості, днів
Коеф оборотності чистого робочого капіталу
-58,48
19,57
100,53
Тривалість одного обороту
усіх робочих активів, днів
-6,15
18,38
3,58
Коеф оборотності фіксованих активів
4,50
4,31
4,30
Тривалість одного обороту
фіксованих активів
79,82
83,39
83,61
Коеф оборотності усіх активів
3,41
3,53
4,25
Тривалість одного обороту усіх активів
105,41
101,94
84,59
Оборотність власного капіталу, оборотів
4,94
4,73
4,99
Оборотність всього капіталу, оборотів
3,41
3,53
4,25

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

З таблиці 2.6. робимо висновок, що оборотність всього капіталу, усіх активів, чистого робочого капіталу, кредиторської заборгованості напротязі 2004 - 2006 рр. збільшувалася, що є позитивним явищем, а тому і тривалість їх одного обороту зменшувалася, а оборотність виробничих запасів, фіксованих активів напротязі 2004 - 2006 рр. зменшувалася , що є негативним явищем, а тому і тривалість їх одного обороту збільшувалася. Із наведеної таблиці робимо висновок, що напротязі 2004 - 2006 років оборотність виробничих запасів, оборотів зменшується, тому оборотність виробничих запасів, днів збільшується, а це є негативним явищем; напротязі 2004 - 2006 років коефіціент оборотності кредиторської заборгованості збільшується, тому тривалість одного обороту кредиторської заборгованості зменшується, а це є позитивним явищем, бо підприємство швидше розраховується зі своїми боргами. Напротязі 2004 - 2006 років збільшилася оборотність власного капіталу, оборотів і зменшилася тривалість його обороту, так само як і збільшилася оборотність всього капіталу, оборотів і зменшилася тривалість його обороту, що є позитивним явищем для підприємства.

2.2 Аналіз ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати та організації менеджменту на підприємстві

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів підприємства.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей у будь-яких діях, спрямованих на підвищення ефективності функціонування підприємства.

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи тих суб'єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

На підприємстві діють два основних види заробітньої плати:

1. основна заробітна плата;

2. додаткова заробітна плата.

Основна заробітна плата - це заробітна плата, яка виплачується згідно із тарифними ставками, відрядними оцінками та посадовими окладами.

Додаткова - це премії та надбавки відповідно до тарифних ставок, відрядних оцінок і посадових окладів. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства.

Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі, - відрядна та почасова.

Почасова заробітна плата - це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

Відрядна - це оплата вартості й ціни товару робочої сили залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

На хлібокомбінаті №10 поширена почасова форма оплати праці. А за відрядною працює лише два працівника - столяри.

Для аналізу основних показників трудових ресурсів підприємства використовують:

a) ф.№1-ПВ «Звіт з праці»;

b) ф.№3-ПВ «Звіт про використання робочого часу»;

c) ф.№6-ПВ «Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання».

Для оцінки та аналізу показників використання трудових ресурсів існує таблиця (таблиці 2.7 та 2.8).

Таблиця 2.7. Аналіз використання трудових ресурсів по Хлібокомбінату №10 (цех 1)

Основні показники
2005 рік
2006 рік
в % 2006 рік до 2005 року

Відхилення

до 2005

Середньоспискова чисельність, чол.

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

756

747

650

9

753

743

639

10

99,6

99,5

98,3

111,1

-3

-4

-11

1

Фонд оплати праці, тис.грн.:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

11808,3

11667,6

9136,2

140,7

15590,6

15412,6

11745,9

178,0

132,0

132,1

128,6

126,5

3782,3

3745

2609,7

37,3
Середня заробітня плата, грн.: весь персонал
1292,95
1720,22
133,0
427,27

1) промислово-виробничий персонал

2) робітники

3) персонал неосновної діяльності

1294,59

1163,24

1156,48

1725,49

1528,94

1328,33

133,3

131,4

114,9

430,9

365,7

171,85

Відпрацьовано, людино-годин:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

1401598

1383950

1207670

17648

1402709

1383999

1193160

18710

100,1

100,0

98,8

106,0

1111

49

-14510

1062
Невиходи на роботу, днів
25103
22816
90,9
-2287
У т. ч. з поважних причин
24811
22495
90,7
-2316

1) чергові відпустки

2) хвороби

3) відпустки на навчання та інші, передбачені законодавством

14013

9791

1007

14207

7386

902

101,4

75,4

89,6

194

-2405

-105
Втрати робочого часу, днів:
292
321
109,9
29

У т. ч.

1) прогули

невиходи з дозволу адміністрації

11

281

4

317

36,4

112,8

-7

36

Продовження таблиці 2.7.

Продуктивність праці, грн
123660
151697
122,7
28037
Прийнято на роботу нових працівників протягом року
178
226
127,0
48

Вибуло працівників

у т. ч. з причин

1) з власного бажання

195

178

211

159

108,2

89,3

16

-19
Коефіцієнт плинності кадрів
23,5
21,1
89,8
-2,4

Коефіцієнт обороту

1) з прийняття, %

2) зі звільнення

23,5

25,8

30,0

28,0

127,7

108,5

6,5

2,2
Коефіцієнт загального обороту робочої сили
49,3
58,0
117,6
8,7

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Як видно з показників табл. 2.7. у 2006 р. порівняно з 2005р. зріс фонд оплати праці по всіх категоріях працюючих, зросла середня заробітня плата. Це зумовлено тим, що у 2006р. було підвищення мінімальної заробітньої плати, підвищення розмірів годинних тарифних ставок і посадових окладів.

Коефіцієнт загавльного обороту робочої сили збільшився у звітному періоді на 17,6%, коефіцієнт обороту з приймання - 27,7%. Збільшення коефіцієнта загального обороту кадрів пов'язане із збільшення заново прийнятих на роботу, із створенням нових робочих місць.

На ряду із збільшенням втрат робочого часу на 29 днів (з дозволу адміністрації - 90 днів), всього невиходи на роботу зменшились на 2287 днів, що становить 90,9% за рахунок зменшення невиходів на роботу через тимчасову непрацездатність - 2405 днів. Продуктивність праці збільшилась на 28037 грн., що становить 122,7% в порівнянні з 2005р.

Таблиця 2.8. Аналіз використання трудових ресурсів по Хлібокомбінату №10 (цех 2)

Основні показники
2005 рік
2006 рік
в % 2006 рік до 2005 року

Відхилення

до 2005

Середньоспискова чисельність, чол.

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

272

252

221

15

260

245

211

15

95,5

95,3

95,5

100,0

-12

-12

-10

-

Фонд оплати праці, тис.грн.:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

1093,35

1103,60

1030,09

917,78

1460,80

1488,95

2105,39

1001,11

133,6

134,9

204,4

109,1

367,45

385,35

1075,30

83,33

Середня заробітня плата, грн.:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

1093,35

1103,60

1030,09

917,78

1460,80

1488,95

2105,39

1001,11

133,6

134,9

204,4

109,1

367,45

385,35

1075,30

83,33

Відпрацьовано, людино-годин:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

482049

453654

389252

28395

467053

442227

379751

24826

96,9

97,5

97,6

87,4

-14996

-11427

-9501

-3569

З них понаднормованих, людино-годин:

1) весь персонал

2) промислово-виробничий персонал

3) робітники

4) персонал неосновної діяльності

15673

14421

13134

1251

27667

27093

25803

574

176,5

187,9

196,5

45,9

11994

12672

12669

-677
Невиходи на роботу, днів
9688
8847
91,3
-841
У т. ч. з поважних причин
9491
8581
90,4
-910

1) чергові відпустки

2) хвороби

3) відпустки на навчання та інші, передбачені законодавством

5638

3602

251

5261

3196

124

93,3

88,7

49,4

-377

-406

-121
Втрати робочого часу, днів:
197
266
135,0
29

У т. ч.

1) прогули

2) невиходи з дозволу адміністрації

10

187

4

262

40,0

140,1

-6

75
Продуктивність праці, грн
63918
94996
148,6
31078
Прийнято на роботу нових працівників протягом року
49
39
79,6
-10

Вибуло працівників

у т. ч. з причин

1) з власного бажання

39

35

56

51

143,6

145,7

17

16
Коефіцієнт плинності кадрів
12,9
19,6
151,9
6,7

Коефіцієнт обороту

1) з прийняття, %

2) зі звільнення

18,0

14,3

15,0

21,5

83,3

150,3

-3,0

7,2
Коефіцієнт загального обороту робочої сили
32,4
36,5
112,7
4,1

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Як видно із показників табл. 2.8. у 2006р. порівняно з 2005р. зріс фонд оплати праці по всіх категоріях працюючих, зросла середня заробітна плата. Це зумовлено тим, що у 2006р. було підвищення мінімальної заробітної плати, підвищення розмірів годинних тарифних ставок і посадових окладів зменшилась середньоспискова чисельність працівників хлібокомбінату на 12осіб, середньоспискова чисельність робітників на 10 особи.

Коефіцієнт плинності кадрів збільшився на 6,7%, коефіцієнт загального обороту робочої сили збільшився на 4,1%. Збільшення коефіцієнту загального обороту робочої сили та коефіцієнту плинності кадрів пов'язане зі збільшенням звільнення працівників за власним бажанням на 145,7% проти минулого року. На 10 осіб менше прийнято нових працівників протягом 2006р., ніж 4 2005р.

Фонд робочого часу зменшився за рахунок зменшення чисельності робітників - 14996 годин.

Втрати робочого часу зменшилися за рахунок зменшення невиходів на роботу через:

a) тимчасова непрацездатність - 406 днів;

b) чергові відпустки - 377 днів;

c) відпустки на навчання та інші невиходи, передбачені законодавством - 127 день;

d) прогули - 6 днів;

e) невиходи з дозволу адміністрації +75днів.

Всього невиходи на роботу зменшилися на 841день, що становить 91,3% до минулого року.

Продуктивність праці збільшилась на 31078грню, що становить 148,6% в порівнянні з 2005р.

За станом на 01.01.2007р. на хлібокомбінаті облікова кількість штатних працівників складає цех №1 - 811 чол., цех №2 - 268 чол., працівників керівного складу та фахівців цех №1 - 113 чол., цех №2 - 33 чол. За рік прийнято осіб: цех №1 - 113 чол, цех №2 - 39 чол. Звільнено за рік: цех №1 - 211 чол., цех №2 - 56 чол.

Чисельність працівників, які отримують пенсію - 101 чол. (за віком - 74 чол., по інвалідності - 27 чол.). Оформлено у 2006р. пенсії - 20особам.

Укладені договори на проходження практики студентами вищих навчальних закладів. Протягом року прийнято студентів вищих навчальних закладів для проходження виробничої, технологічної, переддипломної практики - 112 чол., а також з Корледжу ресторанного господарства Національного університету харчових технологій - 17 чол., з інших учбових закладів - 24 чол.

Кількість працівників, які закінчили навчальні заклади освіти:

1-2 рівнів акредитації - 1 чол.

3-4 рівнів акредитації - 8 чол.

На кінець року в НУХТ навчається 36 чол. В інших навчальних закладах - 16 чол.

За період 2006р. підвищили кваліфікацію та навчено новим професіям (первинна підготовка, перепідготовка) по цеху №1 - 74 чол., з них робітників - 52 чол.; по цеху №2 - 30 чол., з них робітників - 27.

У цьому напрямку ведеться співпраця з Інститутом після дипломної освіти НУХТа, Учбовим центром автоматизації та лінгвістики, Учбовим комбінатом ДКП «Київжитлоспексплуатація», ООО «Учбово-курсовий центр Освіта».

За 2006 рік оформлено 599 наказів з особового складу та наказів про відпустки та відрядження - 919.

Також обчислено лікарняних листів: цех №1 - 1282, цех№2 - 346, всього - 1612 (в минулому році 1612 лікарняних листів).

Проведено перевірку виконання договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та заведені на них особові справи - 125 чол. заведені на них особові справи - 125 чол.

Знаходились у щорічній відпустці: цех №1 - 688 чол., цех №2 - 338 чол.

Кількість працівників, які перебували у додатковій відпустці, як матері, які мають дітей віком до 15 років - 62чол.

У додатковій оплачувальній відпустці, як донори перебули 6 чол.

У додатковій оплачуваній відпустці, як учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, перебули 25 чол. У додатковій оплачувальній відпустці перебувало 60 одиноких матерів. У відпустці без збереження зар.плати знаходилось 155 чол.

Кількість працівників, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - 54 чол.

З нижче наведеної таблиці (табл. 2.9) можна побачити витрати на утримання робочої сили.

Таблиця 2.9. Розшифровка фонду оплати праці

Показник

сума,

тис.грн
%
% до суми
1. Пряма оплата:
13372,1
100
53,08
Оплата за тарифними ставками, окладами, відрядними розцінками
6614
49,46
26,25
Надбавки і доплати до тарифних ставок (окладів)
1782
13,32
7,07
Систематичні премії і винагороди
4171,8
31,19
16,56
Оплата працівникам, що не є у штаті підприємства (зовнішнім сумісникам, працюючим за цивільно-правовими договорами)
46,7
0,345
0,18
2. Оплата за невідпрацьований час:
1174,1
4,66
Оплата основних і додаткових відпусток
1164
4,62
3. Премії та нерегулярні виплати:
937
3,71
у тому числі винагороди за підсумками роботи за рік
0
0
матеріальна допомога
515,6
2,04
4. Витрати підприємства на соціальне забезпечення працівників:
8494,1
100
33,71
На загальнообовязкове державне пенсійне страхування
6878
80,97
27,30
Соціальне страхування на випадок безробіття
352,5
4,14
1,39
Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві
216,4
2,54
0,85
Соціальне страхування з тимчасової непрацездатності
827,1
9,73
3,28
Оплата 5 перших днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства
220
2,59
0,87
5. Витрати на професійне навчання
42
0,16
6. Витрати на культурно-побутове обслуговування
588,6
2,33
7. Зарплата у натуральній формі, пільги,послуги, допомога у натуральній і грошовійформах
107,4
0,42
Інші витрати на робочу силу
454
1,80
Податки, що відносяться до витрат на робочу силу
21,1
0,08
Загальна сума витрат на робочу силу
25190,4
100
Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
З таблиці 2.9. можна зробити висновок, що у структурі прямої оплати витрати так розмістилися за величиною у порядку зменшення:
1) Оплата за тарифними ставками, окладами, відрядними розцінками
2) Систематичні премії і винагороди
3) Надбавки і доплати до тарифних ставок (окладів)
4) Оплата працівникам, що не є у штаті підприємства (зовнішнім сумісникам, працюючим за цивільно-правовими договорами).
У структурі витрат підприємства на соціальне забезпечення працівників витрати так розмістилися за величиною у порядку зменшення:
1) На загальнообовязкове державне пенсійне страхування
2) Соціальне страхування з тимчасової непрацездатності
3) Соціальне страхування на випадок безробіття
4) Оплата 5 перших днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства
5) Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві.
У фонді оплати праці витрати розмістилися по мірі зменшення так:
1) Пряма оплата
2) Витрати підприємства на соціальне забезпечення працівників
3) Оплата за невідпрацьований час
4) Премії та нерегулярні виплати
5) Витрати на культурно-побутове обслуговування
6) Зарплата у натуральній формі, пільги,послуги, допомога у натуральній і грошовій формах
7) Витрати на професійне навчання.
У розшифровці фонду оплати праці чітко видно, за що на підприємстві діють доплати, премії, надбавки. (Табл. 2.10). Дані по 1 цеху 2006р.
У грудні 2006р. відділом проводилось анкетування працівників підприємства для визначення рівня задоволеності персоналу у відповідності з вимогами ISO 9001:2000. Анкети заповнили 70% працюючих на підприємстві працівників. За результатами проведеного анкетування підготовленого звіту.
Таблиця 2.10. Розшифровка фонду оплати праці
Показник
Сума
у тому числі
ПВП
у складі ПВП
Непроми-
слова
група
ІТР
Робітники
Фонд оплати праці всього, тис грн
15590,6
15412,6
3666,7
11745,9
178
у % до ФОП
100
98,85
23,51
75,33
1,14
Основна зарплата
6650
6566,3
1910,3
4656
83,7
у % до основної зарплати
100
98,74
28,72
70,01
1,25
Додаткова зарплата
9146,9
7865,2
1444
6421,2
80,1
у % до додаткової зарплати
100
85,98
15,78
70,20
0,87
у тому числі
Доплати:

За суміщення, розширення зони
обслуговування, тимчасово відсутніх
350,2
339,4
58,5
280,9
10,8
у % до суми
100
96,91
16,70
80,21
3,08
За роботу у шкідливих умовах праці
58,1
57,8
57,8
0,3
у % до суми
100
99,48
0
99,48
0,51
За інтенсивність праці
237,1
237,1
237,1
За роботу у нічний час
960,7
960,7
102,2
858,5
у % до суми
100
100
10,63
89,36
За керівництво бригадою
27,2
27,2
27,2
За ненормований робочий день водіям
11,2
11,2
11,2
Надбавки:

За високу професійну майстерність
101,8
101,8
101,8
За класність водіям
2,2
2,2
2,2

Премія за основні результати

господарської діяльності
3127,2
3092,5
645,5
2447
34,7
у % до суми
100
98,89
20,64
78,24
1,10
Оплата роботи у святкові дні
58,2
57,7
5,9
51,8
0,5
у % до суми
100
99,14
10,13
89,00
0,85
Оплата роботи у вихідні дні
153,7
153,7
13,8
139,9
у % до суми
100
100
8,97
91,02
Оплата за невідпрацьований час:
Оплата щорічних основних і додаткових відпусток
837,7
828,5
164,2
664,3
9,2
у % до суми
100
98,90
19,60
79,30
1,09
Оплата навчальних відпусток
49,3
49,3
20,9
28,4
у % до суми
100
100
42,39
57,60

Оплата державних і громадських

обовязків
2,4
2,4
2,4
Оплата надурочних годин
218,5
215,9
24,6
191,3
2,6
у % до суми
100
98,81
11,25
87,55
1,18

Продовження таблиці 2.10.

Інші заохочувальні виплати
875,7
861,1
263,2
597,9
14,6
у % до суми
100
98,33
30,05
68,27
1,66
у тому числі
Одноразові винагороди і заохочення
357
350,2
146,8
203,4
6,8
у % до суми
100
98,09
41,12
56,97
1,90

Матеріальна допомога (на оздоровлення

у звязку з екологічним станом)
371,9
360,9
95,1
271,8
5
у % до суми
100
97,04
25,57
73,08
1,34

Виплати соціального характеру у гро-

шовій і натуральній формах
146,8
144
21,3
122,7
2,8
у % до суми
100
98,09
14,50
83,58
1,90

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

У фонді оплати праці всього витрати за величиною розмістилися так по мірі зменшення: додаткова зарплата та основна заробітна плата. Більшість витрат у фондах основної та додаткової зарплати займає частка промислово - виробничого персоналу. У доплатах витрати за величиною розмістилися так по мірі зменшення: за роботу у нічний час, за суміщення, розширення зони обслуговування, тимчасово відсутніх, за інтенсивність праці, за роботу у шкідливих умовах праці, за керівництво бригадою, за ненормований робочий день водіям. У надбавках витрати за величиною розмістилися так по мірі зменшення: премія за основні результати господарської діяльності, інші заохочувальні виплати, оплата щорічних основних і додаткових відпусток, матеріальна допомога (на оздоровлення у звязку з екологічним станом), одноразові винагороди і заохочення, оплата надурочних годин, оплата роботи у вихідні дні, виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формах, за високу професійну майстерність, оплата роботи у святкові дні, оплата навчальних відпусток, оплата державних і громадських обовязків, за класність водіям.правління персоналом є важливим у сучасних умовах глобальної конкуренції стрімкого науково-технічного прогресу, коли продукти, технології, операційні методи і навіть організаційні структури застарівають з нечуваною швидкістю, а знання та навички співробітників підприємства стають головним джерелом його тривалого розвитку.

Метою управління персоналом підприємства є підвищення ефективності виробництва та праці для досягнення максимального прибутку.

Ефективність управління персоналом залежить від принципів та методів процесу управління.

Загальна структура хлібокомбінату являє собою сукупність підрозділів основного виробництва та інфраструктури (ремонтного, енергетичного, тарного, складського, транспортного господарств, адміністративного комплексу).

На сьогодні організаційно-структурна схема управління має лінійно-функціональний характер ( Рис. 3).

Таблиця 2.11. Розшифровка функцій посадовців підприємства

Посади
Функції посадовця
Директор є найвищою посадовою особою підприємства. Умови праці визначаються контрактом. У своїй діяльності він підпорядковується безпосередньо голові правління товариства.

1) організовує оперативне управління та керівництво економічного, господарською та соціальною діяльністю підприємства і несе персональну відповідальність за виконання покладених завдань на підприємство;

2) втілює в життя рішення керівних органів товариства;

3) без довіреності представляє інтереси підприємства і здійснює дії від імені підприємства;

4) розпоряджається господарськими засобами і майном підприємства в межах, визначених статутом підприємства, статутом товариства та відповідає за ефективне використання основних засобів і обігових коштів;

5) видає довіреності;

6) приймає на роботу і звільняє працівників підприємства у відповідності з чинним законодавством та штатним розкладом, за винятком посадових осіб, що входять у сферу управління товариства;

7) укладає колективний договір з трудовим колективом, від імені якого виступає профспілкова організація та відповідаєза створення і підтримання відповідного морального психолочного клімату серед працюючих;

8) вживає заходи заохочення до працівників підприємства і накладення на них стягнень, за винятком посадових осіб, що входять у сферу управління товариства;

9) без доручення укладає угоди та господарські договори;

10) за погодженням з головою правління товариства бере кредити;

11) визначає порядок підпису документів, які виходять з підприємства;

12) забезпечує проведення єдиної політики товариства з питань оплати праці;

13) в межах своїх повноважень і відповідно до чинного законодавства видає накази, здійснює операції та функції необхідні для діяльності підприємства.
Головний економіст
методично керує і скориговує діяльність відділу економіки і виробництва по складанню прогнозів на основі даних щодо попиту на продукцію заводу. Слідкує за своєчасним поданням звітності про результати економічної діяльності у вищі органи. Організовує розробку методів економічної оцінки заходів, що направлені на покращення організації виробництва.
Головний інженер
організовує проведення наукових досліджень й експериментів над новою технікою та технологіями. Керує розробкою планів розвитку підприємства, модернізації та реконструкції, заходів стосовно запобіганню шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище. Слідкує за раціональним використанням ресурсів. Піклується про працівників, створюючи сприятливі та безпечні умови праці.
Головний механік
встановлює черговість проведення ремонтних робіт над застарілим обладнанням, яке потребує ремонтних робіт, інвентаризації основних виробничих фондів.
Головний енергетик
слідкує за споживанням електроенергії, дотриманням правил експлуатації електроприборів. А також забезпечує своєчасний ремонт електропроводки і впроваджує проекти по використанню електроенергії.
Головний бухгалтер
забезпечує раціональну організацію обліку звітності на підприємстві на основі форм та методів бухгалтерського обліку та контролю. Організовує правильне нарахування і перерахування платежів у державний бюджет. Відповідає за своєчасне складання бухгалтерської звітності на основі даних первинних документів і бухгалтерських записів. Також організовує розрахунки по заробітній платі з працівниками підприємства. І керує працівниками бухгалтерії хлібокомбінату.
Інженер з охорони праці
здійснює контроль за додержанням у підрозділах підприємства законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, за наданням робітникам встановлених пільг і компенсацій за умови праці. Вивчає умови праці на робочих місцях, готує і вносить пропозиції щодо розроблення і упровадження більш досконалих конструкцій обгороджувальної техніки, запобіжних і блокувальних пристоїв, інших засобів захисту від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Бере участь у проведенні перевірок, обстежень технічного стану будівель, споруд, устаткування, машин і механізмів, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічнихпристроїв. Бере участь у розробці питання про відшкодування роботодавцем шкоди заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим пошкодженням здоров'я. Проводить вступні інструктажі з охорони праці за встановленими формами і у відповідні терміни.
Інженер ЦО (цивільної оборони)
веде нагляд за бомпосховищем. Проводить інструктаж і навчання працівників на випадок евакуації.
Інженер з метрології
виконує роботу з метрологічного забезпечення розроблення, виробництва випробувань і експлуатації продукції, що випускається підприємством, спрямовану на неухильне підвищення її якості. Складає локальні перевірочні схеми з видів вимірювання, встановлює періодичність повірок засобів вимірювання і розробляє календарні графіки їх проведення. Здійснює метрологічну експертизу конструкторської і технічної документації, яка розробляється на підприємстві та надходить з інших підприємств (організації), метрологічну атестацію засобів вимірювань, які не стандартизовано. Складає звіти з виконання планів метрологічного забезпечення виробництва.
Юристконсультант
розробляє або бере участь у розробленні документів правового характеру. Здійснює методичне керівництво правовою роботою на підприємстві, надає правову допомогу структурним підрозділам і громадським організаціям, бере участь у підготовці обгрунтованих відповідей у разі відхилення претензій. Готує за участю інших підрозділів підприємства матеріали про розкрадання, розтрати, нестачі, випуск недоброякісної, нестандартної і некомплексної продукції, порушенні екологічного законодавства та про інші правопорушення для подання їх до арбітражних, слідчих і судових органів, здійснює облік і зберігання судових і арбітражних прав, які перебувають у виконанні або закінчені судочинством. Бере участь у роботі з укладанням господарських договорів, підготовки висновків про їх юридичну обгрунтованість, розробленні умов колективних договорів, а також розгляді питань про дебіторську і кредиторську заборгованість. Контролює своєчасність подання довідок, розрахунків, пояснень та інших матеріалів для підготовки відповідей на претензії. Веде довідково-інформіційну роботу з питань законодавства і нормативних актів, застосовуючи технічні засоби, а також облік чинного законодавства та інших нормативних актів, які надходять на відгук, а також розробленні пропозицій для удосконалення діяльності підприємства. Дає довідки і консультації працівникам підприємства про сучасне чинне законодавство, а також висновки з організаційно-правових та інших юридичних питань, надає допомогу з оформлення документів і актів майново-правового характеру.
Начальник виробництва
керує роботою з оперативного регулювання з використанням засобів обчислювальної техніки, комунікацій і зв'язку ходу виробництва, забезпечення ритмічного випуску продукції згідно з планом виробництва та договорами постачання. Здійснює виробництво розробленням виробничих планів і календарних графіків випуску продукції на підприємстві і в його підрозділах, їх коригуванням протягом планового періоду. Організовує оперативний контроль за забезпеченням виробництва технічною документацією, устаткуванням, інструментом, матеріалами, комплектуючими виробами, транспортом, вантажно-розвантажувальними засобами тощо, а також за здійсненням підготовки виробництва нових видів виробів. Забезпечує щоденний оперативний облік процесу виробництва, виконання добових завдань випуску продукції за кількістю та номенклатурою виробів, контроль за станом і комплектністю незавершеного виробництва, додержанням установчих норм заділів на складах та робочих місцях, за раціональністю використання транспортних засобів і своєчасним виконанням вантажно-розвантажувальних робіт. Керує робітниками відділу.
Майстер
здійснює з чинним законодавчими та нормативними актами, які регулюють виробничо-господарської діяльності підприємства, керівництво виробничою діяльністю. Організовує підготовку виробництва, забезпечує розміщення робітників і бригад, контролює додержання технологічних процесів, оперативно виявляє і ліквідує причини їх порушення. Перевіряє якість продукції, щодо запобігання браку та підвищення якості продукції (робіт, послуг). Організовує роботу з підвищення кваліфікації і професійної майстерності робітників і бригадирів, навчання їх іншим та суміжним професіям.
Джерело: кваліфікаційний довідник професій та посад
Неодмінною складовою ефективного управління є функція контролювання. Контролювання дає змогу суб'єкту управління отримувати інформацію про стан справ у керованій системі, на основі чого він приймає управлінське рішення, спрямовані або на закріплення досягнутого успіху, або на усунення причин, що перешкоджають його досягненню Контролювання завершує цикл управління. Суть його полягає у своєчасному виявленні відхилень в роботі, зумовлених низькою виконавчою дисципліною персоналу або впливом чинників зовнішнього середовища, внесенні коректив, а також, створенні належних умов для реалізації стратегії організації.
Контролювання як завершальна стадія процесу управління безпосередньо впливає на ефективність здійснення інших управлінських функцій - планування, організування, мотивування.
Системі контролю на підприємстві віддають належну увагу. Підприємство за роки свого існування сформувало майже ідеальну систему контролю.
На ДП АТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» ведеться контроль в першу чергу за такими ресурсами як:
a) трудовими;
b) матеріальними;
c) фінансовими.
Всі перераховані вище ресурси включають три етапи контролю:
a) попередній;
b) поточний;
c) остаточний.
Трудові ресурси характеризуються працівниками підприємства. Попередній контроль включає перевірку претендентів на вакантну посаду робітників, тобто прийом на роботу. Займається цим відділ кадрів. Працівнику надається випробний термін взалежності від посідаючої роботи, щоб перевірити чи відповідає працівник свої характеристиці (професійна освіта, досвід роботи, навички, риси характеру і т. д.).
Поточний контроль здійснюється в процесі виробничо-господарської діяльності. В цьому випадку контролює особа вищестояча (майстер - начальник - зам. директор - директор).
Завершальний - охоплює перевірку відповідності кваліфікації працівників посаді. Відбувається це методом проведення курсів по підвищенню кваліфікації. Таким чином перевіряють чи здатний працівник виконувати свої обовязки, а також покращувати продуктивність своєї праці.
Матеріальні ресурси характеризують все, що входить до продукції. Попередній контроль перевіряє відповідність кількості та якість продукції, що одержана від постачальників.
Поточний - слідкує за ефективним використанням матеріальних ресурсів в процесі виробництва. Відповідальними за цим є начальники цехів.
Завершальний контроль перевіряє якість і кількість виробленої продукції.
Доречі, виробничий процес також знаходиться під пильним контролем відповідних працівників. Стосовно продукції, то вона під час виробництва перевіряється (лабораторія та цехова лабораторія)
Фінансові ресурси включають кошти підприємства. Попередній контроль здійснюється з метою перевірки грошових надходжень, а також відповідність фінансової документації. Доречі фінансова документація ведеться під пильним наглядом головного бухалтера і головним економістом.
Поточний контроль слідкує за поточною роботою фінансових структур.
Завершальний контроль передбачає перевірку фактичних результатів і порівняння їх із запланованими.
Контролюється ще рівень збуту продукції, а також створення відповідної реклами.
Крім цього, ведеться контроль за:
a) вчасною виплатою основної та додаткової заробітньої платні;
b) вчасною явкою на роботу;
c) виконанням правил безпеки;
d) наданням ефективних послуг в столові;
e) тим, щоб на підприємстві всі працівники пройшли відповідний медичний огляд;
f) інформацією;
g) тим, щоб не було крадіжок.
2.3 Аналіз виробництва, реалізації продукції, собівартості, прибутку, рентабельності та фінансового стану підприємства
У 2005 році підприємство працювало над поліпшенням збуту готової продукції.
У 2006 році хлібокомбінат №10 мав угоди на транспортне обслуговування з такими автопідприємствами: ВАТ «КАТП - 13062», ВАТ «АТП 13057» та з приватними автоперевізниками. Усього в обслуговуванні підприємства були задіяні в середньому за день 80 автомобілів, в тому числі 7 власних автомабілів. Обслуговування підприємства ВАТ «АТП 13062» здійснювало як за рахунок власних транспортних засобів, так і за рахунок субпідрядних транспортних організацій.
Процентне співвідношення участі у перевезенні продукції цеху №1 має вигляд:
ВАТ «КАТП - 13062» - 83,2%
ВАТ «АТП 13057» - 3,1%
ДП «Хлібокомбінат №10» - 8,6%
В спільній роботі з АТП багато уваги приділяється технічному стану рухомого складу, забезпечення вивчення водіями торгової мережі м.Києва та Київської області.
Відділом АСКВ продовжується робота по впровадженню «Програми маршрутизації» національної на покращення доставки продукції та зменшення транспортних витрат.
Велику роль у поліпшенні збутової роботи мали заходи, проведені відділом маркетингу.
У лютому 2006 року було проведено споживчу конференцію з представниками торгівлі та автоперевізниками з метою поліпшення постачання хліба та хлібобулочних виробів в торгівельну мережу міста Києва та області.
За 2006 рік відділом маркетингу було проведено наступну кількість заходів:
a) розміщення реклами продукції хлібокомбінату на телебаченні - 10;
b) розміщення реклами продукції хлібокомбінату у періодичних виданнях - 10;
c) дегустації, споживацьких конференцій - 13 (нових видів продукції підприємства);
d) ярмарок - 15, які відбулися в Оболонському, десняньському районах м. Києва; м. Бровари, в Броварському районі та Чернігівській області.
e) прийомів - 7 (представників торгових організацій, супермаркетів та приватних підприємців);
f) укладено договір на поставку хлібобулочних та кондитерських виробів - 656.
За звітний рік було проведено два маркетингових дослідження:
a) з 18.07.06 р. по 19.07.06 р. по визначенню асортименту та цін на листкові вироби у торгівельній мережі м.Києва;
b) з 01.11.06 р. по 20. 12.06 р. проведено опитування по виявленню рівня задоволеності споживачів продукції підприємства хлібокомбінату №10.
Крім того було проведено:
a) аналіз реалізації та повернення продукції підприємства супермаркетами міста Києва за період з 01.12.04 по 31.12.05 р.;
b) телефонне опитування для визначення роздрібних цін у торгівельної мережі Житомирської області, Броварському р-ну та Вишгородському р-ну на основі види хлібобулочної продукції (батони, хліб український та пшеничний);
c) аналіз результатів анкетування споживачів продукції підприємства (представників торгівлі), які виявили свій рівень задоволеності та надали пропозиції для покращення діяльності хлібокомбінату за 2004, 2005, 2006 роки.
ДП АТ «Київхліб» Хлібокомбінат №10» реалізує свою продукцію у Київській і восьми інших областях України. Кількість підписаних договорів на поставку продукції зростає з кожним роком. Укладено договори з торгівельними підприємствами різних форм власності. Серед них можна виділити: мережа супермаркетів «Сільпо», «Велика кишення», «Мегамаркет»; ВАТ «Авторитет», ЗАТ «Джерело»; приватні підприємці, дитячі та шкільні заклади, військові частини, лікарні.
Водопостачання «Київського хлібокомбінату №10» здійснюється шляхом підключення до свердловини, з якої бере воду й пивзавод «Оболонь». Газозабезпечення відбувається шляхом підключення заводського газопроводу до міської газової мережі. Забезпечення хлібокомбінату запасними частинами здійснюється власними ремонтно-механічними майстернями, комерційними структурами, інколи Смілянським машинобудівним заводом.
Основними постачальниками борошна є АТ «Київмлин». Поставка борошна здійснюється за узгодженим графіком (з 8.00 до 23.00), в часи роботи складу готової продукції. Розраховуються з постачальниками шляхом попередньої оплати по цінам, що діють на момент відвантаження. Допоміжну сировину підприємство отримує через постачальницьку контору «Київхлібснаб», що спеціалізується на матеріально-технічному постачанні хлібопекарським підприємством м. Києва та київської області. Вона здійснює оптові закупки такої сировини: цукру, маргарину, маку, повидла, сухого снежиреного молока, дріжджового концентрату, жиру рідкого безводного, яєць. Постачає їх підприємством АТ «Київхліб»
Виділяють також і таких постачальників:
a) «Київмлин Зоря» постачає борошно;
b) Іванівська птахофабрика постачає яйця;
c) Артемсіль - сіль;
d) Фірма «Агромаркет» - маргарин.
Для звіту про виробництво промислової продукції використали форму №1 П-НПП (річна). Предметом дослідження є цехи №1 та №2 (Табл. 2.12. й 2.13.)
Таблиця 2.12. Звіт про виробництво промислової продукції (цех №1)
Види продукції за
номенклатурою
продукції промисловості (НПП)
Оди-
ни-
ця
ви-
мі-
ру
Фактично вироблено
Абс. відхи-
лення
2005 року
від 2004
року
% відхи-
лення
2005 р від
2004 року
За звітний 2005 рік
Всього
(1)
З графи (1) призначено для збуту
За
попере-
дній
2004 рік
Всього
У тому
числі
з
власної
сировини
Вартість продукції
з власної
сировини
у фактичних
цінах
виробника
без ПДВ
і акцизу,
тис грн
Вироби хлібобулочні
тонна
60174,5
60174,5
60174,5
85916,3
60375,9
-201,4
-0,33
Хліб пшеничний
тонна
7864,8
7864,8
7864,8
11363,5
8338,9
-474,1
-5,68
Хліб житньо-пшеничний
тонна
24673,1
24673,1
24673,1
124809,3
25528,2
-855,1
-3,34
Вироби булочні
тонна
27636,6
27636,6
27636,6
49743,5
26508,8
1127,8
4,25
Вироби булочні дієтичні
тонна
685
685
685
1785,8
471,7
213,3
45,21
Торти і вироби кондитерські
тонна
971,2
971,2
971,2
5198,9
1009,4
-38,2
-3,78
Вироби здобні
тонна
961,1
961,1
961,1
5123,7
1005,8
-44,7
-4,44
Пироги, пірижки, пончики
тонна
10,1
10,1
10,1
75,2
3,6
6,5
180,55
Хлібці хрусткі, сухарі
тонна
8,9
8,9
8,9
17,7
11,2
-2,3
-20,53
Сухарі, грінки, аналогічне
тонна
8,9
8,9
8,9
17,7
11,2
-2,3
-20,53
Паніровочні сухарі
тонна
8,9
8,9
8,9
17,7
11,2
-2,3
-20,53
Пряники і вироби аналогічні
тонна
82
82
82
513,5
95,4
-13,4
-14,04
Пряники і вироби аналогічні
тонна
61,1
61,1
61,1
377,7
46,5
14,6
31,39
Кекси
тонна
61,1
61,1
61,1
377,7
46,5
14,6
31,39
Печиво солодке і вафлі
тонна
20,9
20,9
20,9
135,8
48,9
-28
-57,25
Печиво солодке, ...
тонна
20,9
20,9
20,9
135,8
48,9
-28
-57,25
Печиво здобне
 
тонна
20,9
20,9
20,9
135,8
48,9
-28
-57,25
Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
Із таблиці 2.12 можна зробити висновок, що всю свою продукцію ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10 виробляє із власної сировини. Хлібобулочні вироби у 2005 році за величиною виробництва розподілилися так по мірі зменшення виробництва: вироби булочні, хліб житньо-пшеничний, хліб пшеничний, вироби булочні дієтичні. Серед тортів та виробів кондитерських обсяги виробництва розподілилися так по мірі зменшення: вироби здобні у тому числі хлібці хрусткі, сухарі, сухарі, грінки, аналогічне, паніровочні сухарі, пряники і вироби аналогічні, пряники і вироби аналогічні, кекси, печиво солодке і вафлі, печиво здобне та пироги, пірижки, пончики. Хлібобулочні вироби у 2004 році за величиною виробництва розподілилися так по мірі зменшення виробництва: вироби булочні, хліб житньо-пшеничний, хліб пшеничний, вироби булочні дієтичні.
Таблиця 2.13. Звіт про виробництво промислової продукції (цех №2)
Види продукції за
номенклатурою
продукції промисловості (НПП)
Оди-ни-
ця
Ви-
мі-
ру
Фактично вироблено
абс відхи-
лення
2005
року
від 2004
року
% відхи-
лення
2005
року
від
2004
року
За звітний 2005 рік
Всього (1)
З графи (1) призначено для збуту
За
попе-ред-
ній
2004 рік
Всього
У тому
числі
з
власної
сировини
Вартість
продукції
з власної
сировини
у фактичних
цінах
виробника без
ПДВ
і акцизу,
тис грн
Вироби хлібобулочні
тонна
9680,9
9680,9
9680,9
14965,9
3263
6417,9
196,68
Хліб пшеничний
тонна
5406,6
5406,6
5406,6
7631,1
1748
3658,6
209,30
Вироби булочні
тонна
4274,3
4274,3
4274,3
7334,8
1515
2759,3
182,13
Торти і вироби кондитерські
тонна
184,7
184,7
184,7
1248,2
46,5
138,2
297,20
Торти
тонна
37
37
37
513,3
13,9
23,1
166,18
Тістечка
тонна
4,2
4,2
4,2
44,8
1,6
2,6
162,5
Вироби здобні
тонна
143,5
143,5
143,5
690,1
31
112,5
362,90
Хлібці хрусткі, сухарі
тонна
1,4
1,4
1,4
2,8
12,7
-11,3
-88,97
Сухарі, грінки, аналогічне
тонна
1,4
1,4
1,4
2,8
12,7
-11,3
-88,97
Паніровочні сухарі
тонна
1,4
1,4
1,4
2,8
12,7
-11,3
-88,97
Пряники і вироби аналогічні
тонна
5,2
5,2
5,2
38,7
0,2
5
2500
Пряники і вироби аналогічні
тонна
3,1
3,1
3,1
25,6
3,1
Кекси
тонна
3,1
3,1
3,1
25,6
3,1
Печиво солодке і вафлі
тонна
2,1
2,1
2,1
13,1
0,2
1,9
950
Печиво здобне
тонна
2,1
2,1
2,1
13,1
0,2
1,9
950
Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10
Із таблиці 2.13 можна зробити висновок, що всю свою продукцію ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10 виробляє із власної сировини. Хлібобулочні вироби у 2005 році за величиною виробництва розподілилися так по мірі зменшення виробництва у натуральних одиницях виміру, тобто у тоннах: хліб пшеничний, вироби булочні. Торти і вироби кондитерські за величиною виробництва розподілилися так по мірі зменшення виробництва у натуральних одиницях виміру, тобто у тоннах: вироби здобні, торти, пряники і вироби аналогічні, тістечка, пряники і вироби аналогічні, кекси, печиво солодке і вафлі, печиво здобне. Хлібобулочні вироби у 2005 році за величиною виробництва розподілилися так по мірі зменшення виробництва у натуральних одиницях виміру, тобто у тоннах: хліб пшеничний, вироби булочні.
На підприємстві діють нормативні документи, що регулюють якість продукції на ДП ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінат №10 (таблиця 2.14.).
Таблиця 2.14. Стандарти якості і технічні умови на продукцію ДП ВАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат №10”
Групи продукції
Нормативно-технічні документи
Хліб український домашній

ГОСТ 28807-90

“Хлеб из ржаной и смеси ржаной и пшеничной муки. Общие технические условия.”
Хліб пшеничний “Київський”, хліб “ніжинський” для тостів

ГОСТ 28808-90

“Хлеб из пшеничной муки. Общие технические условия.”
Батон “Нива”, плетінка з маком, рогалі козацькі

ТУУ 46 22.066-96

“Вироби булочні. Групові технічні умови.”
Калачі українські

ГСТУ 158.00389676.001-98

“Калачі. Технічні умови. ”
Булки дніпропетровські, здоба з повидлом, ріжки з маком, ріжки з повидлом, булочки харківські

РСТ УССР 1351-81

“Сдоба украинская: технические условия.”
Плетінка українська

ТУУ 46.22.065-96

“Вироби булочні здобні. Групові технічні умови.”
Плюшки московські

ГОСТ 24557-89

“Изделия хлебобулочные сдобные. Техничеснкие условия”
Хлібці оболонські, булочки з часником, булочки інші, рогалики

ГОСТ 28809-90

“Изделия булочные. Общие технические условия. ”
Калачики оболонські, витушки, короваї, булки, паляниця здобна вітальна, витушки, булки, паска оболонська

ГОСТ 28620-90

“Изделия хлебобулочные сдобные. Общие техничеснкие условия”
Рогалики з висівками

ТУУ - 00389676.005 - 98

“Вироби хлібобулочні дієтичні київські. Технічні умови.”
Хлібці докторські

ГОСТ 25832 - 89

“Изделия хлебобулочные диетические. Техничеснкие условия”
Пиріжки “малятко”, пироги “любимі”

ГСТУ 158.00389676.006- 2003

“Вироби хлібобулочні. Пироги. Загальні технічні умови.”
Хліб “Зерновий”

ГСТУ 158.00389676.006-2003

“Вироби хлібобулочні дієтичні, оздоровчі, профілактичні. Загальні технічні умови”
Хліб “супертост родзинково- горіховий”

ТУУ 15.8 - 00381574.001 - 2004

“Хліб із суміші житнього і пшеничного борошна “Європейська марка ”. Технічні умови.”
Кекси

ГОСТ 15052 - 96

“Кексы. Общие технические условия. ”
Печиво “ТАК!”, печиво “крученики з джемом”

ДСТУ 3781 - 90

“Печиво. Загальні технічні умови”
Хліб “супертост”, хліб італійський “чіабатта”

ТУУ 15.8.- 00381574.002 - 2004

“Вироби хлібобулочні “Європейська марка ”. Технічні умови.”

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Для здійснення оцінки економічної діяльності підприємства здійснюють фінансовий аналіз, який є основою для прогнозування фінансового стану підприємства на підставі інформації, яка міститься в бухгалтерській і фінансовій звітності та оперативних даних. Основною метою фінансового аналізу є обєктивна оцінка фінансово-економічного стану та виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства.

Базою для цього є форма №1 «Баланс» і форма №2 «Звіт про фінансові результати», а також інформація яка подається у звіті підприємства про основні показники. Так, у формі №2 міститься інформація про доходи, витрати та фінансові результати від звичайної та надзивичайної діяльності, за якою оцінюють і прогнозують прибутковість підприємства, прогнозують структуру доходів і витрат. А інформація, що відображена у формі №1 стосується наявності економічних і фінансових ресурсів, які контролюються підприємством.

Для аналізу основних показників діяльності підприємства використовують також звіт про основні показники роботи Хлібокомбінату №10. Отже, оцінки та аналіз діяльності ДП АТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» можна використати таку аналітичну таблицю (табл. 2.15. і 2.16.).

Як видно з наведеної таблиці 2.15 випуск товарної продукції по цеху №1 в діючих цінах збільшився на 11749,1тис.грн. або на 112,8%. Це обумовлено:

1) зменшення виробництва продукції всього на 2251,4тис.грн, в тому числі:

A. хлібобулочних виробів на 1379,5тн або 2055,6тис.грн.

B. кондитерських виробів на 36,3тн або 227,4тис.грн.

C. збільшення виробництва сухарів панірувальних на 15,8тн або 31,6тис.грн.

2) збільшення оптових цін на продукцію всього на 14000,5тис.грн., в тому числі за рахунок:

A. хлібобулочних виробів за 13816,9 тис.грн.

B. кондитерські вироби на 97,6 тис.грн.

Таблиця 2.15. Основні показники роботи Хлібокомбінату №10 (цех 1)


Показники
Оди-ниця виміру
2005 р.
2006 р.
Темп росту
Абсолю-тний
%
1
Товарна продукція в діючих цінах
тис.грн
91646,4
103395,5
11749,1
112,8
2
Товарна продукція в порівняльних цінах
тис.грн
923774,0
112711,0
20337,0
122,0
3
Хлібобулочні вироби
тн
61145,7
59766,2
-1379,5
97,7
В тому числі
1) булочні і здобні 0,5кг і менше
тн
28581,6
30443,5
1861,9
106,5
2) булочні і здобні 0,3кг і менше
тн
1496,9
1362,1
-134,8
91,0
c) дієтичні вироби
тн
685,0
808,4
123,4
118,0
В тому числі діабетичні
тн
475,2
548,9
73,7
115,5
3) хлібобулочні в упаковці
тн
8973,7
9491,9
518,2
105,8
4
Кондитерські вироби
тн
82,0
45,7
-36,3
55,7
В тому числі
1) печиво
тн
20,9
3,1
-28,0
14,8
2) кекс
тн
61,1
42,6
-18,5
69,7
3) діабетичні кондитерс. Вироби
тн
331,0
-
-331
-
5
Средньооблікова чисельність всього персоналу в т. ч. Промислово-виробничого

осіб

осіб

756

747

753

743

-3

-4

99,6

99,5
6

Середньомісячна

заробітна плата всього

в т. Ч. Промислово-виробнич.

Грн.-коп

грн.-коп

1292-95

1294-59

1720,22

1725,49

427,27

430,9

133,0

133,3
7
Собівартість товарної продук
тис.-грн
85252,2
96005,0
10752,8
112,6
8
Прибуток від випуску товарної продукції
тис.-грн
6394,2
7390,5
996,3
115,8
9
Рентабельність
%
7,5
7,7
0,2
102,7
10
Затрати на 1 грн. товарної продукції
коп
93,0
92,9
-0,1
99,9

Джерело: щорічна звітність ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Таблиця 2.16. Основні показники роботи Хлібокомбінату №10 (цех 2)


Показники
Оди-ниця виміру
2005 р.
2006 р.
Темп росту
Абсо-лютні
%
1
Товарна продукція в діючих цінах
тис.грн
16255,6
20745,9
4490,3
127,6
2
Товарна продукція в порівняльних цінах
тис.грн
16427,0
23274,0
6847,0
141,7
3
Хлібобулочні вироби
тн
9824,4
11805,5
1981,1
120,2
В тому числі
d) булочні і здобні 0,5кг і менше
тн
4414,6
5215,0
800,4
118,1
e) булочні і здобні 0,3кг і менше
тн
131,7
112,3
-19,4
85,3
хлібобулочні в упаковці
тн
40,1
81,2
41,1
202,5
4
Кондитерські вироби
тн
46,4
45,5
-0,9
98,1
В тому числі

f) печиво

g) тістечка

h) торти

i) кекси

тн

тн

тн

тн

2,1

4,2

37,0

3,1

1,1

5,8

34,1

4,5

-1,0

1,6

-2,9

1,4

52,4

138,1

92,2

145,2
5
Средньооблікова чисельність всього персоналу в тому числі промисловвиробничого

осіб

осіб

272

257

260

245

-12

-12

95,6

95,3
6

Середньомісячна



Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.