На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Прийняття локальних нормативних актв безпосередньо на пдприємствах, в органзацях власником або уповноваженим ним органом. Укладання колективного договору на основ чинного законодавства, його норми. Правила внутршнього трудового розпорядку.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 10.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


13

Локальні нормативні акти підприємства у сфері трудових відносин

Локальні нормативні акти приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємство) власником або уповноваженим ним органом здебільшого за погодженням з трудовим колективом чи первиною профспілковою організацією, яка діє на відповідному підприємстві. Отже, локальні норми права приймаються безпосередньо учасниками трудових відносин, які мають можливість впливати на їх зміст, максимально пристосовуючи їх до особливостей правового режиму праці відповідного підприємства. Така норма є чинною виключно в межах підприємства, яке її прийняло.

Юридичної сили локальні нормативні акти набувають тільки за умови ухвалення їх у порядку, визначеному законодавством, та при уповноваженні відповідних суб'єктів на здійснення регулювання трудових відносин. Норми локальних актів не можуть погіршувати становище працівників порівняно з гарантіями держави. Отже, локальні нормативні акти покликані пристосовувати загальне законодавство до умов конкретного підприємства, його реальних можливостей, специфіки галузі та окремого виробництва.

До локальних (місцевих) актів належать: штатний розпис, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про оплату праці, положення про преміювання, положення про структурний підрозділ, посадові інструкції службовців та робочі інструкції робітників, положення про охорону праці, положення про атестацію працівників, колективний договір тощо.

Найважливішим локальним актом підприємства на сьогодні є колективний договір, який укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до Конвенцій Міжнародної Організації Праці "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних договорів" та "Про сприяння колективним переговорам", ратифікованих Україною, а також статті 1 Закону України "Про колективні договори та угоди" та статті 11 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) обов'язку щодо укладення колективного договору не встановлено. Що ж до норми пункту 7 статті 65 Господарського кодексу, яким передбачено, що на підприємствах повинні укладатися колективні договори, то ця норма розглядається як загальна, а при колізії норми загального та спеціального законодавства перевага надається нормам останнього (Закон "Про колективні договори і угоди", міжнародні норми, ратифіковані Україною, КЗпП). Крім того, відповідно до частини 1 статті 4 Господарського кодексу трудові відносини не є предметом його регулювання. Отже, укладення колективного договору відбувається на цілковито добровільній основі.

Змістом колективного договору є узгоджені сторонами положення щодо врегулювання питань виробничих, трудових, соціально-економічних відносин на даному підприємстві. Стаття 7 Закону України "Про колективні договори та угоди" та стаття 13 КЗпП містять приблизний перелік питань, які можуть бути включені до колективного договору, зокрема: зміни в організації виробництва і праці, забезпечення продуктивної зайнятості, встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Ряд статей КЗпП конкретизують ці положення. Зокрема колективним договором може бути передбачено обмеження щодо права працівника на сумісництво (частина друга ст.21 КЗпП), переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу осіб, а також умови відновлення соціально-побутових пільг, які мали зазначені працівники до вивільнення з підприємства (частина друга, частина третя ст.421 КЗпП). Саме в колективному договорі обумовлюється розмір вихідної допомоги, який виплачується працівникові при розірванні ним трудового договору за власним бажанням внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного договору чи трудового договору. При цьому розмір такої вихідної допомоги не повинен бути меншим за розмір тримісячного середнього заробітку (ст.44 КЗпП). При укладенні колективного договору підприємства можуть встановлювати меншу за загальну норму тривалості робочого часу (частина друга ст.50 КЗпП).

Багато питань щодо оплати праці також регулюються нормами колективного договору. Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється серед іншого на підставі колективних договорів. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами в колективних договорах з обов'язковим дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством та генеральною і галузевими угодами (частина друга ст.97 КЗпП, ст.15 Закону України "Про оплату праці", частина шоста ст.21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше як шість місяців (ст.14 Закону України "Про оплату праці"). У разі виконання працівниками підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів робіт (надання послуг), не властивих основній діяльності галузі (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі. Так само визначаються розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад. У колективному договорі також визначаються строки виплати заробітної плати (ст.24 Закону "Про оплату праці", ст.115 КЗпП), розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (частина друга ст.105 КЗпП), виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати (частина друга ст.104 КЗпП).

Відповідно до статті 161 КЗпП та статті 20 Закону України "Про охорону праці" план заходів щодо охорони праці включається до колективного договору (див. статтю М. Лисюка "Соціальне партнерство роботодавців і працівників у галузі охорони праці", журнал "Кадровик. Трудове право і управління персоналом", № 1, 2007 - прим. ред). Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем (ст. 19 Закону України "Про охорону праці"). Порядок використання коштів та матеріалів, передбачених на охорону праці, також визначається колективним договором (частина друга ст.162 КЗпП). Відповідно до вимог законодавства та норм колективного договору роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту. Якщо ж працівник забезпечує себе зазначеними засобами за власний кошт, то роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати працівникові на умовах, визначених колективним договором (частина друга, частина третя ст.8 Закону України "Про охорону праці"). У разі наявності на робочому місці працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, роботодавець зобов'язаний під розписку під час укладення трудового договору з працівником повідомити його про ці фактори, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору (частина друга ст.5 Закону України "Про охорону праці", п.1 ст.29 КЗпП).

Деякі інші нормативно-правові акти також містять положення, які рекомендовано включати до колективного договору. Так, конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці визначається колективним договором відповідно до частини другої статті 7, пункту 2 частини першої та частини другої статті 8 Закону України "Про відпустки". Чіткий перелік видів відпусток, які надаються за законодавством України, визначено статтею 4 Закону України "Про відпустки". Водночас колективним договором можуть встановлюватися й інші види відпусток, не визначені у зазначеному переліку. Наприклад, сьогодні є дуже поширеним включення до умов колективного договору положення щодо відпустки для святкування дня народження фірми. При цьому оплата таких відпусток провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків, зборів, обов'язкових платежів або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники (частина третя ст.23 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до пункту 4.8 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 р. № 170, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 листопада 1996 р. за № 667/1692, в окремих випадках там, де за умовами роботи загальний порядок зберігання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту не може бути застосований (наприклад підприємства лісозаготівлі, геологорозвідувальні роботи), вони можуть залишатися в неробочий час у працівників, що повинно бути обумовлено в колективних договорах підприємств або галузевих правилах внутрішнього трудового розпорядку. Рішення роботодавця щодо можливості запровадження гнучкого графіка робочого часу узгоджується з виборним органом первинної профспілкової організації або обумовлюється колективним договором (п.2.2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу" від 4 жовтня 2006 р. № 359). Перелік професій і посад, для яких застосовується ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально побутові пільги, які будуть покриватися за рахунок коштів підприємства (ст.13 КЗпП, ч. третя ст.7, ч. друга ст.9, ч. перша ст.25 Закону України "Про охорону праці"). Основна вимога до зобов'язань, які включаються до колективного договору, полягає в тому, щоб вони лише поліпшували становище працівників, оскільки умови колективного договору, які погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами (генеральною, регіональною) становище працівників, є недійсними. (ч. друга ст.5 Закону України "Про колективні договори і угоди", ст.16 КЗпП).

Умови колективного договору, укладеного відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Водночас особи, які перебувають на підприємстві під час проходження практики, ординатури або навчання, повинні дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", п.5.13 наказу Державного комітету України по нагляду за охороною праці "Про затвердження Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці" тощо).

Другим важливим локальним правовим актом підприємства є правила внутрішнього трудового розпорядку, якими на підприємствах встановлюються загальні умови здійснення трудового процесу. Відповідно до статті 142 КЗпП правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного орга и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.