На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн, законодавч аспекти розвитку малого бзнесу як засобу розвязання проблеми зайнятост. Аналз стану зайнятост та малого бзнесу в Україн в перод трансформацї економки. Вдосконалення правового забезпечення розвитку пдприємництва в Україн.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 14.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Допускаю до захисту:
Зав.кафедри філософії, теорії державного управління та менеджменту
к.е.н., **********************.

ДИПЛОМНА РОБОТА

Малий бiзнес

Виконав студент VІ курсу
групи
Керівник ., доц. **************
Консультант з використання
сучасних інформаційних технологій ст. виклад************
Консультант з охорони праці к.мед.н., доц. ***********
Консультант з цивільної оборони к.мед.н., доц. *************
Харків - 2006
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра __________________________

Завдання на дипломну роботу

Студентки курсу факультету
Прізвище, ім'я, по батькові
1. Тема дипломної роботи


Затверджена регіональним інститутом академії від « » 200 р.

2. База переддипломної практики: від

відділення

3. Термін подання дипломної роботи
4. Вихідні данні: а) анотація на тему;
б) список використаної літератури;
в) матеріал переддипломної практики.
5. Графік виконання роботи
Назва розділу роботи
Дата закінчення розділу
6. Короткі методичні вказівки до теми
7. Перелік графічного матеріалу
Керівник роботи _____
(дата, підпис)
Дата видачі завдання ______
Завдання прийнято до виконання ______

ЗМІСТ

Вступ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ ЯК ЗАСОБУ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ
1.1 Правове регулювання створення і розвитку малого підприємництва в Україні
1.2. Сутність малого бізнесу і його роль у вирішенні проблеми зайнятості
1.3. Державна політика України у сфері зайнятості населення
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ ТА МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ.
2.1. Проблеми безробіття та рівня життя населення
2.2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах
2.3. Аналіз стану, проблем і тенденцій розвитку малого підприємства в Україні та Харківському регіоні
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ І ЙОГО ВПЛИВ НА ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ
3.1 Вдосконалення правового забезпечення розвитку підприємництва в Україні
3.2. Удосконалення державного управління зайнятістю населення
РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦІВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
4.1. Державне регулювання при надзвичайних ситуаціях
4.2. Державне управління охороною праці
ВИСНОВКИ
Список використаних джерел

Вступ

Як показує досвід країн з розвинутою економікою, а також деяких європейських країн з перехідною економікою, розвиток малого підприємництва сприяє вирішенню ряду важливих завдань щодо поступального соціально-економічного розвитку країни. Проте сектор малого підприємництва поки що вагомої ролі в Україні не відіграє. Це є наслідком недооцінки ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки, недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням економічної природи, місця малого підприємництва як одного з ринкоутворюючих чинників. Саме це визначає актуальність теми розвитку малого бізнесу.

Мета проведеного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці теоретико-методологічних засад дослідження процесу формування та здійснення державної політики в сфері малого бізнесу та зайнятості населення, вивчення на основі теоретичних узагальнень феномена державної політики як системної якості державно-організованного суспільства, що дасть змогу дослідити всі зовнішні та внутрішні фактори, а також висвітлити проблеми державного впливу та заходи щодо їх вирішення.
Об'єктом дослідження виступає сучасна система державного регулювання малого бізнесу як засіб для розв'язання проблеми зайнятості населення в Україні та Харківської області.
Предмет дослідження - відносини між державою та підприємствами малого бізнесу щодо вирішення зайнятості та підвищення ефективності у цій сфері.

Мета та завдання дослідження визначили логіку викладу та структуру дипломної роботи. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі розкривається теоретичні і законодавчі аспекти розвитку малого бізнесу як засобу розв'язання проблеми зайнятості; в другому розділі аналіз стану зайнятості та малого бізнесу в Україні в період трансформації економіки; в третьому - пропонуються шляхи розвитку малого бізнесу і його вплив на підвищення зайнятості населення; в четвертому - індивідуальні завдання щодо охорони праці та цивільної оборони.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є твори класиків економічної, соціологічної науки, політології, державного управління, а також критичне переосмислення робіт вітчизняних та західних спеціалістів щодо аналізуємої проблеми.

Вивчення опирається на узагальнені матеріали, які були опубліковані в науковій літературі та періодичній печаті.

Мале підприємництво багато важить у вирішенні проблеми зайнятості, тому що воно спроможне створювати нові робочі місця та поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів і структурних зрушень економіки.

Важлива функція малого підприємництва полягає у пом'якшені соціальної напруженості і демократизації ринкових відносин: адже саме воно слугує формуванню активного середнього класу суспільства, ослабленню майнової диференціації, розширенню соціальної бази реформ. Сприяючи соціально-політичній стабілізації суспільства, малий бізнес відкриває простір для вільного вибору громадянами шляхів і методів роботи для загального добра і забезпечення власного добробуту.

Мале підприємництво є невід'ємною складовою будь-якої ринкової господарської системи, без неї така економіка не може існувати.

Великий капітал, безумовно визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основа розвитку країн з ринковою системою господарювання - це мале підприємництво як найбільш масова, динамічна, гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує значна маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ І ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ ЯК ЗАСОБУ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ

1.1 Правове регулювання створення і розвитку малого підприємництва в Україні

Згідно з ст.2 п.2 Закону України “Про підприємства в Україні” згідно з об'ємами господарського обігу підприємства і чисельністю його робітників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств [4].

До малих підприємств відносяться знову створені і діючі підприємства:

· В промисловості і будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

· В інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до100 чоловік;

· в галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

· в роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Як свідчить досвід багатьох країн, кардинальне розширення масштабів діяльності малого підприємництва і збільшення їхнього внеску в економічну і соціальну стабілізацію потребує створення системи адресної державної підтримки малого підприємництва на всіх рівнях: державному, регіональному й місцевому. Під “державною підтримкою” слід розуміти, з одного боку, свідоме створення державними структурами економічних і правових умов, стимулів для розвитку й конкурентної стійкості малого підприємництва, а з іншого боку - вкладання в цю сферу відповідних матеріальних і фінансових ресурсів. головним принципом державної підтримки є поступове скорочення адміністративно - директивного регулювання малого бізнесу і створення економічних та правових умов для нормальної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

19 жовтня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон “ Про державну підтримку малого підприємництва”. Держава, нарешті, визначилася зі своєю політикою стосовно того, на кого найбільш завзято полювали вожді пролетарської революції 1917 року, але кого в країнах з ринковою системою прийнято вважати найбільш соціально орієнтованим і економічно мобільним класом. Уперше поняття саме “мале підприємництво” і “ держава ” настільки зблизилися, і на найвищому державному рівні було законодавчо проголошено, що держава зупинила ідеологічну війну проти малого підприємця, яка тривала майже століття.

Закон “Про державну підтримку малого підприємництва”, поклавши за мету якнайшвидший вихід країни з економічної кризи та створення умов для поглиблення ринкових реформ, визначив правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності. Зокрема у цьому документі передбачено - яку саме роль має відіграти держава у формуванні інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва [2].

Відповідно до ст.1 цього Закону суб'єктами малого підприємництва є:

· фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;
· юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно правової форми та форми власності, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний період(календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.
Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі і тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
Метою державної підтримки малого підприємництва є:
1. Створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
2. Сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
3. Підтримка вітчизняних виробників;
4. Формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобіганню безробіттю, створення нових робочих місць.
Державна підтримка малого бізнесу здійснюється за такими напрямами:
· формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
· встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
· запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
· фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
· залучення суб'єктів малого бізнесу до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, Центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органими виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого бізнесу, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.
Верховна Рада АР Крим та Рада міністрів АР Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання.
Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національно програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в АР Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Дана програма затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.
Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради інформацію про стан виконання відповідної Національної програми та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.
Відбір проектів по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється на конкурсних засадах. Положення про проведення конкурсів проектів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Закон України “ Про державну підтримку малого підприємництва” на даний час є досить актуальним. Адже він стверджує, по-перше, що підтримка малого підприємництва є одним з найважливіших завдань державної політики. А по-друге, закон наголошує на потребі спрямування державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва саме на створення інфраструктури підтримки і розвитку підприємництва - бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем тощо[2].
З метою ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних реформ, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність, діє Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності ” затверджений 15 липня 2000 року №906/2000 [19].
Стосовно розвитку малого бізнесу як засобу вирішення проблеми зайнятості населення України в даному Указі постановлено:
· поліпшити умови для залучення до підприємницької діяльності соціально незахищених категорій населення - інвалідів, безробітних тощо;
· розробити та запровадити в установленому порядку механізм надання до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” одноразової допомоги безробітним для організації ними підприємницької діяльності в межах кошторису витрат державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі;
· вжити заходів щодо створення в навчальних закладах I-V рівнів акредитації бізнес-інкубаторів та використання інших форм підготовки молоді до започаткування підприємницької діяльності, роботи у сфері малого підприємництва;
· вжити заходів щодо впровадження ефективних форм підготовки, перепідготовки, перекваліфікації незайнятих громадян для роботи у сфері малого підприємництв;
· забезпечити розробку та реалізацію протягом 2000-2001 року інформаційно-пропагандистських заходів, спрямованих на стимулювання створення та діяльності суб'єктів малого підприємництва, підготовку населення до зайняття власним бізнесом, на формування позитивної громадської думки стосовно підприємництва [4].
Відповідно до Закону України “ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” 20.11.2000 року затверджено Наказ Міністерства праці та соціальної політики України №307 про Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.
Цей порядок визначає механізм призначення, виплати допомоги по безробіттю, у т.ч. одноразової для організації безробітними підприємницької діяльності, та обчислення страхового стажу.
Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітними для організації підприємницької діяльності надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.
Допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №578 затверджено Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю.
Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю надається за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення в межах коштів, передбаченими державною та територіальними програмами зайнятості, що затверджуються щорічно Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад з метою сприяння зайнятості населення .
Безпроцентна позика надається тільки на підприємницьку діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, і може бути використана на придбання обладнання, інструменту, сировини і матеріалів, оренду приміщення, організацію робочих місць та інші витрати, пов'язані з цією діяльністю.
Дана позика надається громадянам, які досягли 18-річного віку, зареєстровані як безробітні у державній службі зайнятості за місцем проживання, отримують допомогу по безробіттю і не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи.
Не може бути надано безпроцентну позику безробітним, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, перебували у лікувально-трудових профілакторіях, а також тим, яким виплата допомоги по безробіттю відкладалася або припинялася відповідно до законодавства про зайнятість [5].
Отже, законодавство відносно розвитку малого бізнесу і само зайнятості населення на даний час є досить суперечливим.
Держава, формуючи правове поле, досить успішно сприяє розвитку малого бізнесу, розв'язуючи проблеми, що одна за одною неминуче виникають під час запровадження нових принципів господарювання. Але, на жаль, переважна більшість цих позитивних надбань упродовж останніх років потонула у вирі законодавчих і підзаконних актів, які буквально поринули з численних міністерств і відомств. Саме через це чимало малих підприємств опинилися у стані застою.

1.2. Сутність малого бізнесу і його роль у вирішенні проблеми зайнятості

В результаті історичного розвитку суспільства поняття “підприємництво” потерпіло зміни в порівнянні з більш ранніми трактовками.

Сьогодні різні вчені в поняття “підприємництво” вкладають:

· діяльність, заради мети отримання прибутку за рахунок власних або залучених коштів;
· діяльність, засновану на новаторстві і творчому пошуку;
· діяльність по використанню майна;
· діяльність з виявленням особистих якостей: ініціативи, спроможності йти на ризик, прагнення найти спільну мову з контрагентами;
· створення господарських товариств заради виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), з метою прогнозу очікуваного прибутку.
Узагальнюючи вищесказані поняття підприємництва ряду вчених, можна зробити висновок, що підприємництво - це діяльність, де господарчі суб'єкти, використовуючи свої особисті якості, виконують на інноваційній, ризиковій основі відповідні функції для досягнення прибутку чи доходу. Базуючись на даному визначені, треба вважати, що в сучасних умовах в країнах з перехідною до ринку економікою підприємництво характерне переважно для малих підприємств.
Так звана мала економіка - важливий сектор повноцінного ринку. Без малого бізнесу неможливе становлення цивілізованої ринкової економіки [12].
Малий бізнес виконує декілька функцій, з числа яких можна виділити найбільш суттєві. Їх декілька:
По-перше, боротьба з безробіттям. Існує думка, що якщо в бюджеті недостатньо коштів, то всі їх потрібно направляти в соціальну сферу. І нема що в таких умовах говорити про підтримку малого бізнесу, ніби-то дешевше платити допомогу по безробіттю. Але ця думка нічим не обумовлена. Як свідчить світовий досвід, підтримка малого бізнесу є найбільш розумною і ефективною формою боротьби з безробіттям. Вартість створення робочих місць в цій сфері в півтора рази дешевше, ніж в будь-якій іншій. Тобто, підприємці беруть участь у вирішенні державної проблеми забезпечення трудової зайнятості.
Для України на даний час це особливо актуально, так як розміри безробіття безперервно зростають. В той же час відомо, що в США за останні 15 років фірми з чисельністю персоналу до 200 чоловік створили до 60 % нових робочих місць, головним чином в сфері послуг. За цей же період малі підприємства надали роботу 25 млн. чоловік, в той час, коли великі корпорації скоротили число зайнятих майже на 3 млн. чоловік;
По-друге, підприємницьку діяльність можна розглядати як своєрідну форму само зайнятості (у разі відкриття власного бізнесу у формі одноосібного володіння);
По-третє, підприємці виступають як роботодавці, адже відкриваючи нове підприємство вони тим самим створюють нові робочі місця для інших людей;
По-четверте, формування середнього класу - опори демократичного режиму. Як показує практика приватне виробництво народжується з великим трудом. За короткий час неможливо створити на підприємстві повноцінного власника, сформувати нову (ринкову психологію). А підтримка малого бізнесу - це і є найбільш ефективний засіб генерування приватної власності;
По-п'яте, пожвавлення конкуренції. Конкурентоспроможність товарів є найважливішою умовою виходу фірми на зовнішні ринки. Створення конкурентного середовища в значній мірі залежить від умов, які створені для розвитку підприємництва і малого бізнесу. Поява на ринку безлічі малих фірм і створює для розвитку економіки сприятливе конкурентне середовище. Жодна, навіть сама конкурентоспроможна, фірма в ринкових умовах не може бути спокійною за свої ринкові позиції, якщо вона не буде своєчасно обновляти свою технологію, підвищувати якість і розширяти асортимент випускаємої продукції, за її після продажне обслуговування відповідно з вимогами ринкового попиту. Малі підприємства здатні швидше пристосуватися до змін споживчого попиту, найти свою нішу в ринковому середовищі, проводити постійний пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій [32].
Цілями створення малих підприємств, або підприємств малого бізнесу, являються:
· насичення споживчого ринку товарами;
· подолання галузевого і регіонального монополізму;
· розширення конкуренції;
· створення матеріальної основи для працевлаштування робітників, що вивільнюються з діючих підприємств;
· закріплення економічної бази місцевих органів влади;
· розвиток сіл, невеликих міст;
· відродження художніх промислів.
Роль і місце малого бізнесу в економіці України важко переоцінити.
В умовах переходу України до ринкової економіки активізуються проблеми розвитку підприємницької діяльності, з яким пов'язуються надії на соціально-економічне зростання і підвищення рівня життя населення. У наш час у різних країнах світу найбільш розповсюджені такі форми участі підприємств у сприянні зайнятості:
· обов'язкові відрахування у фонд зайнятості (фонд безробіття);
· обов'язкові повідомлення( під загрозою штрафу) державній службі зайнятості (біржі праці) про наявність вакансій на своїх підприємствах.
Цивілізований бізнес взагалі не повинен нехтувати проблемами суспільства, і у цьому пояснення прагнення підприємств знайти компроміс між максимізацією прибутку і необхідністю задовольняти деякі суспільні потреби, зокрема брати участь у реалізації такої соціальної гарантії як право на працю.
Звертання людини до підприємництва, як виду трудового заняття може зумовлюватись як ситуативними, так і ціннісними моментами. На думку американських дослідників, існує три головні джерела мотивації для тих американців, хто вирішив розпочати власну справу, а саме:
1.
Бажання встановити більший контроль за своїм майбутнім;
2. Надія більше пов'язати свою роботу і власне життя, зробити свою трудову діяльність немовби продовженням останнього;
3. Прагнення розповсюдити власний стиль і образ життя, свої інтереси, звички і нахили на бізнес.
Тобто, ключову роль у мотивації підприємництва відіграє потяг людей до само удосконалення.
Таким чином, початок підприємницької діяльності блокують насамперед процедури її державної реєстрації, кредитно-фінансова система. Крім того, розвиток підприємницької активності стримує недосконалість законодавства, недосконалість системи оподаткування, відсутність правових гарантій для підприємців, непослідовність ринкових реформ, відсутність умов для чесного підприємництва.
Становлення підприємця - це процес як придбання певних професійних навичок та знань, так і формування необхідних особистих якостей. Дослідники вказують на деякі риси характеру, які заважають підприємництву:
· недостатня вірність обраному шляху;
· спрощений погляд на речі;
· недовірливість;
· надмірне теоретизування, не підкріплене практикою;
· прихильність заведеному порядку;
· неадекватна мотивація;
· надмірна мрійливість та інші.
Практика свідчить, що відмінною рисою підприємця як суб'єкта трудової діяльності є прагнення працювати у не структурному оточенні, яке сприяє швидким змінам і реалізації нових ідей, тобто відповідає природі підприємницької діяльності. Не випадково підприємство відносять до класу продуктивної новаторської діяльності, в процесі якої в результаті комбінування виробничих факторів створюється дещо нове ( нове підприємство, новий продукт, нові зв'язки, нові ринки збуту). Традиційно у багатьох країнах світу підприємці прагнуть відкрити власну справу і діють по одинці, часто як фізичні особи. Про організаційно-новаторську роль підприємців свідчить наявність у їх діяльності елементів новизни, ініціативи, творчості.
В США однією з основних соціально значущих галузей підприємництва, є так званий “четвертий сектор” державно-приватного партнерства. Суть його полягає в тому, що державні структури (штати або муніципалітети) визначають приоритетні напрямки розвитку бізнесу на своїх територіях, вкладають кошти і на конкурсній основі передають приватним підприємцям функції по обслуговуванню - протипожежна охорона, прибирання сміття, поштові послуги тощо. Впровадження аналогічної системи в Україні може не тільки підвищити зайнятість, хоча б тимчасово вивільнених з виробництва, але й знизити витрати, підвищити якість обслуговування населення, що дуже актуально в сучасних умовах.
Звертає увагу та обставина, що у наших підприємців практично відсутня потреба в іноземних трудових ресурсах та іноземних фахівцях, вчених. Тобто на ринку праці в Україні підприємці не знаходять фахівців відповідного рівня кваліфікації.
Слід зазначити, що особливим суб'єктом підприємницької діяльності виступають жінки.
Обрати підприємництво як вид трудової діяльності жінок перш за все спонукає бажання покращати своє матеріальне становище, потяг до самостійності і потреба в самореалізації. Жінки, що прийшли у бізнес, мають однаковий з чоловіками мотиваційний комплекс, міру задоволеності своєю підприємницькою діяльністю та її результативність, але зазнають більше труднощів, займаючись організаційним новаторством. Так, частіше ніж чоловіки, жінки зустрічаються з перешкодами при одержанні дозволу на відкриття власного підприємства та з волокитою в органах влади.
В сучасних умовах, щоб прийти у бізнес і утриматись у ньому, жінкам доводиться докладати більше зусиль, ніж чоловікам, навіть при однакових стартових умовах.
Якщо ж шлях до бізнесу жінок і надалі буде ускладнюватись, то безробіття серед них не буде зменшуватись [33].
Мале підприємництво - це багатогранне соціально-економічне явище, яке включає в собі наступні якісні характеристики:
· гнучкість і швидкість прийняття рішення, так як саме діяльність малого підприємництва легше проаналізувати відносно змін умов ринку, визначаючи господарську політику;
· малі розміри підприємства дозволяють контролювати виробничий процес, переналагоджуючи його в зв'язку з актуальними запитами споживача, ринку, господарського механізму;
· пряма передача інформації, швидке засвоєння швидка реакція на зміни;
· особисті зв'язки - основа малого підприємництва;
· низькі оперативні витрати, невеликий фонд заробітної плати, невеликі інвестиції;
· швидкий матеріальний успіх;
· довгострокові вигоди;
· підприємницький і інноваційний дух.
Але ці якості можуть проявлятись тільки при визначених умовах - при розвинутому “зовнішньому середовищі”, в умовах якого функціонують малі підприємства. “Зовнішнє середовище”, тобто інфраструктура, - система спеціалізованих інститутів, які допомагають розробці і реалізації державної політики в сфері малого підприємництва, які створюються і діють як при державній участі, так і по ініціативі самих підприємницьких і громадських структур. Інфраструктура - система організацій, метою яких є надання допомоги суб'єктам малого підприємництва на пільгових умовах. Саме це виділяє інфраструктуру із значно обширної сукупності організацій, які спеціалізуються на наданні ділових послуг. Одною із умов ефективного функціонування сфери малого підприємництва є розвиненість її інфраструктури, яка , на жаль, тільки починає формуватись [12].
1.3. Державна політика України у сфері зайнятості населення

В усіх країнах світу управління зайнятіс-тю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державної політики. Це невипадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достат-нього для конкретних демосоціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний со-ціально-економічний стан країни, спроможність дер-жавної політики вирішувати найбільш гострі пробле-ми свого розвитку та соціальної безпеки.
На сучасному етапі досить поширеними є принай-мні два механізми регулювання зайнятості: держав-но-централізований та децентралізований. Співвід-ношення чи перевага одного відносно іншого знач-ною мірою залежить від технологічного, структурно-го та інституціонального складу економіки, положен-ня у міжнародному розподілі праці, включення у про-цеси глобалізації. Але незалежно від цього, у кожній країні регулювання зайнятості, намагання підтриму-вати баланс на ринку праці є пріоритетним напрямом державної політики.
В Україні за часи радянської влади сформувалась централізована державна система регулювання зай-нятості населення. Акцентуємо увагу на тому, що цей механізм також був поширений у багатьох країнах з ринковою економікою і вважався доволі об'єктивним і соціальне справедливим. Як відмічається багатьма авторами, використання як головного в регулюванні зайнятості населення механізму державного центра-лізованого управління є найбільш прийнятним для рівня індустріального розвитку суспільства. Але пос-тупово під впливом переходу до більш високого ста-ну індустріального, а саме до постіндустріального, а потім інформаційного, централізована спрямованість державного регулювання теж трансформується у більш гнучку модель, а саме модель створення необ-хідних умов до більш вільного вибору кожним грома-дянином своєї форми зайнятості, змін його протягом свого життя.
В сучасній Україні склалась цікава ситуація з цьо-го приводу. По-перше, в Конституції України у статті 43 йдеться, що “Кожен має право на працю, що вклю-чає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тобто кожен громадянин одержав право вільно оби-рати для себе зайнятість, сферу своєї діяльності. Це свідчить, що державне централізоване регулювання передає свої повноваження безпосередньо людині як носію своєї робочої сили. Держава не тільки передає це право, але й покладає на неї відповідальність за своє майбутнє у професійному відношенні, забезпе-ченні конкурентоспроможності на ринку праці та одержанні доходів. Якщо з цих позицій оцінювати сучасний механізм регулювання зайнятості населення, то зауважимо, що цей механізм ще не може спрацьо-вувати в повну силу. Цьому є низка причин:
· перехідний етап соціально-економічної системи суспільства від адміністративно-централізованої мо-делі до ринкової соціально-орієнтованої;
· занепад певний час соціально-економічного стану і, як наслідок, поширення безробіття та зрос-тання його рівня, поява такого явища як хронічне безробіття;
· знецінення вартості робочої сили, поява люмпенізованого прошарку населення, жебрацтва та інших соціальних небезпечностей.
Все це викликало необхідність збереження, хоча і в модифікованому вигляді, механізму державного ре-гулювання зайнятості - обмеження безробіття як складового загальнодержавного механізму управлін-ня економікою у поєднанні з новими правовими принципами зайнятості. Нині у державі існує систе-ма регулювання зайнятості, яка складається з орга-нів, головною функцією яких є саме вирішення проб-лем зайнятості населення та підтримки збалансова-ності на ринку праці. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України, територіальні центри зайнятості, які створені і працюють на всіх рівнях, а також відповідні управління в системі державних ад-міністрацій - створюють досить впорядкований ме-ханізм регулювання процесів зайнятості на загально-державному та регіональному рівнях. Поступово в цьому механізмі набувають значення відносини соці-ального партнерства та формування підприємниць-ких структур, що беруть на себе функцію працевлаш-тування в країні та за кордоном безробітних, які ма-ють високий професійний рівень. Не менш значущим слід вважати діяльність різних державних установ, що сприяють організації підприємницької діяльності, навчанню ведення власного бізнесу. Важливою особ-ливістю нових підходів до вирішення проблем зайня-тості в сучасному механізмі регулювання є те, що по-ряд зі створенням через державні важелі системи працевлаштування діє система підвищення конку-рентоспроможності на ринку праці людей, які бажа-ють працювати, але недостатньо для цього підготов-лені. Це свідчить про наявність у цьому механізмі ак-тивної складової щодо відповідальності держави за виконання своїх функцій відносно захисту конститу-ційних прав громадян на працю та одержання міні-мального доходу чи матеріальної підтримки під час безробіття. Створення механізму страхування на ви-падок безробіття та спеціальних фондів для здійснен-ня активної політики щодо працевлаштування теж є важливим механізмом державної політики у сфері зайнятості населення [40].
Державна політика України у сфері зайнятості на-селення базується на таких принципах:
· забезпечення рівних можливостей усім громадя-нам, незалежно від походження, соціального і майно-вого стану, расової та національної незалежності, віку, статі, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності від-повідно до здібностей та професійної підготовки з ура-хуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
· координація діяльності у сфері зайнятості з ін-шими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайня-тості;
· співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, органі-зацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реаліза-ції та контролю за виконанням заходів щодо забезпе-чення зайнятості населення;
· міжнародне співробітництво у розв'язанні проб-лем зайнятості населення, включаючи працю грома-дян України за кордоном та іноземних громадян в Ук-раїні.
Закон України “Про зайнятість” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості; забезпечення певних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів і попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян; сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці і забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо [ 5 ].
З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й пере-підготовки, працевлаштування та соціальної під-тримки громадян, які тимчасово не працюють, у по-рядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, функціонує державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих дер-жавних адміністрацій і органів місцевого самовряду-вання. До складу державної служби зайнятості вхо-дять також навчальні заклади професійної підготов-ки незайнятого населення, інформаційно-обчислю-вальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підпри-ємства, установи та організації, підпорядковані служ-бі зайнятості.
Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості на-селення, надаються державною службою безкоштов-но. Діяльність державної служби зайнятості фінансу-ється за рахунок коштів державного фонду загально-обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, передбачених на ці цілі. Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.
Нині служби зайнятості проводять велику повсяк-денну роботу з різних питань працевлаштування на-селення. Приміром, центр зайнятості:
· аналізує і прогнозує попит та пропозицію на ро-бочу силу, інформує населення й державні органи уп-равління про стан ринку праці;
· консультує громадян, власників підприємств, ус-танов і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можли-вість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості на-селення;
· проводить облік вільних робочих місць і грома-дян, які звертаються з питань працевлаштування; допомагає громадянам у доборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;
· організовує професійну підготовку та перепідго-товку громадян у системі служби зайнятості чи нап-равляє їх до інших навчальних закладів;
· надає послуги з працевлаштування та професій-ної орієнтації працівникам, які бажають змінити про-фесію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;
· реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі й грошову;
· бере участь у підготовці міської програми зайня-тості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
Таке соціально-економічне явище як безробіття, його зростаючі масштаби та тривалість загострю-ють відповідальність діяльності державної служби зайнятості. Особливо велике навантаження лягає на первинні ланки центрів зайнятості. На вирішення цієї проблеми спрямована єдина технологія обслу-говування незайнятого населення (ЄТОН), яка зат-верджена Наказом Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України №49 від 15.08.2000 р. Вона є розробкою колективу авторів інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України. Зокрема, така техноло-гія була запроваджена у діяльності центру зайнятості. Головна ідея створення та функціонування ЄТОН -- це впровадження ак-тивного менеджменту зайнятості, адаптованого до умов ринку праці, включаючи системи соціального захисту та самозахисту населення шляхом підви-щення ефективності роботи державної служби зай-нятості щодо надання соціальних послуг безробіт-ним громадянам та роботодавцям, сприяння само-зайнятості населення. В основу ЄТОН покладено дотримання певних принципів та критеріїв органі-зації роботи персоналу: по-перше, спеціалізація і ко-оперування праці фахівців служб зайнятості, по-друге, синхронність у вирішенні проблем, по-третє, безперервність діяльності самої служби. Система ЄТОН складається з набору стандартних уніфікова-них умов праці та типізованих трудових процесів. Вона побудована на нормах чинного законодавства. Зміст менеджменту зайнятості, побудований за сис-темою ЄТОН, спрямований на організацію забезпе-чення порядку і виконання процедур і операцій спе-ціалістами служби зайнятості. Відповідно до цього систему побудовано на засадах соціальної спрямо-ваності та економічної ефективності. Це забезпечує стабільність складових механізмів системи ЄТОН та ЇЇ гнучкість відповідно до певних змін.
Усі складові системи ЄТОН спрямовані на опе-ративне та якісне надання послуг клієнтам, а їхня доцільність та корисність залежить від категорії центру зайнятості, його чисельності за спеціаліс-тами та рівня матеріально-технічного забезпечен-ня. Зміни і доповнення до технології вносяться на підставі наказу Державного центру зайнятості. Під час розроблення цієї технології був застосований досвід кращих вітчизняних центрів зайнятості, досвід зарубіжних країн Великобританії, Німеччи-ни, Данії, Польщі, Росії. Найбільш ефективні ме-тоди обслуговування незайнятого населення, інно-ваційні елементи технології були максимально адаптовані до конкретних умов, стандартизовані та уніфіковані.
Порядок обслуговування незайнятих громадян в державних центрах зайнятості має за мету спряму-вати діяльність фахівців міської служби зайнятості щодо надання клієнтам ефективних соціальних послуг, передбачених законодавством (рис. 1).
Засади ЄТОН складаються з таких напрямів:
· сприяння активізації зусиль клієнтів щодо са-мостійного працевлаштування шляхом певної соці-ально-психологічної орієнтації та свідомості на під-вищення їх відповідальності перед своєю сім'єю, суспільством;
· організація інформаційного забезпечення про вакантні місця в місті, для чого створена єдина регі-ональна інформаційна комп'ютерна система забез-печення доступу кожного клієнта до цієї інформа-ції;
· створення в центрі зайнятості сектора самос-тійного пошуку вільних робочих місць (вакансій);
· сприяння безробітним щодо започаткування власної підприємницької справи;
· сприяння залученню незайнятих громадян до їх участі в оплачуваних громадських роботах;
· організація роботи функціонального сектора профінформування та профорієнтації незайнятого населення;
· використання механізму зворотного зв'язку клієнтів щодо пошуку роботи зі спеціалістами місь-кого центру зайнятості.
Рис. 1 Схема єдиної технології обслуговування незайнятого населення
Важливим блоком регіональної системи ЄТОН є забезпечення відповідальності фахівців за заходи, що спрямовувались на працевлаштування клієнтів. До таких заходів належать:
· обговорення на засіданнях призначених комі-сій регіонального центру зайнятості ефективності заходів щодо влаштування клієнта, який довгий час не був працевлаштований та перебував на обліку в центрі;
· впровадження механізму атестації фахівців центру, проведення конкурсів на заміщення вакан-тних посад, механізму морального та матеріального заохочення службовців за якісну роботу, формуван-ня резерву на висування на більш високі посади.
Ефективними засобами організаційної роботи міського центру зайнятості є забезпечення постій-ної взаємодії з роботодавцями міста, а в окремих випадках поза межами міста. Для цього:
· проводиться інформування роботодавців про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєс-тровані в центрі і поки не працевлаштовані;
· вивчаються структурні зміни в економіці міста, робочих місцях і потреби підприємств щодо ком-плектування їх персоналом та організовується .не-обхідний професійний підбір кадрів на замовлення підприємств зі складу зареєстрованого незайнятого населення міста;
· постійне забезпечення консультаціями з пи-тань законодавства про працю, зайнятість, обов'язки роботодавців та права осіб, що працевлаштовуються;
· на замовлення роботодавців ведеться підбір працівників з проведенням атестування за психодіагностичними методиками у відповідності до вимог роботи;
· постійний моніторинг регіонального ринку праці та чинників, що впливають на його тенденції;
· забезпечення раціональних витрат з боку цен-тру зайнятості коштів страхового фонду, ефекту за кожною статтею витрат бюджет).
Досвід роботи зайнятості за технологією ЄТОН показав, що для цього необхідно забезпечити раціональний розпо-діл персоналу служби і ефективне використання робочого часу. З цією метою проведений розподіл персоналу з урахуванням його оптимального «на-вантаження», а саме -- чисельності незайнятого на-селення, яке може обслужити один працівник цен-тру:
· впровадження системи автоматизованого нара-хування всіх видів допомоги;
· розділення технологічно-організаційних про-цедур на прості елементи;
· забезпечення умов зосередженої та уважної ро-боти фахівців, які працюють з клієнтами, впровад-ження автоматизації статистичного обліку та орга-нізації системи документообігу;
· впровадження посадових інструкцій для кож-ного спеціаліста.
З метою більш чіткої роботи центру зайнятості впроваджено розподіл потоків клієнтів залежно від цілі відвідування. Для цього в Центрі створено дис-петчерсько-консультаційний сектор, робочі примі-щення розміщено відповідно до технологічної схе-ми обслуговування різних категорій.
Як відомо, чимало громадян звертаються до цен-тру зайнятості з приводу одержання різних довідок. Тому це питання було виділено в окрему ланку. Для організації чіткої, майже без чергової роботи центру зайнятості було проведено розподіл приміщень на певні функціональні зони. Це дозволило створити великі просторові зони для зручності клієнтам, де вони можуть одержати декілька послуг. Крім того, покращилось інформаційне наповнення примі-щень. У цих умовах клієнти самостійно можуть одержати корисну для них інформацію.
Найважливішою засадою практичної системи по-будови ЄТОН в центрі зайнятості є розподіл клієнтів на певні категорії/
Такий підхід обумовлений різницею в змісті тех-нологічних процедур і операцій, що виконують кон-кретні фахівці центрів зайнятості при наданні тієї чи іншої послуги.
При визначенні процедур щодо обслуговування конкретної категорії громадян, послідовності опера-цій у центрі зайнятості враховуються різні обставини, які можуть виникати у клієнтів, обумовлювати багатоваріантність можливого роз-витку подій та впливати на зміст дій спеціалістів.
Отже, запропонований поділ клієнтів, який дозво-ляє запроваджувати спрямовані дії спеціалістів цен-тру зайнятості залежить від потреб клієнтів та ознак ситуації. Це допомагає також чітко визначити зміст операцій, їх послідовність розподілити функції та обов'язки між співробітниками центру, здійснити нормування часу на операції і процедури. Допомагає фахівцям надавати більш якісні послуги клієнтам.
У центрі зайнятості створено сім функціональних секторів, а саме: довідково-консультаційний; самостійного пошуку вакансій; профінформаційний, реєстраційно-приймаль-ний, активної підтримки безробітних, взаємодії з роботодавцями; адміністративно-господарський.
Кожен зі згаданих секторів має технологію ор-ганізації роботи, її мету, обладнання, фахівців. Наприклад, «Довідково-консультаційний сектор» обладнаний плакатами з інформацією про права та обов'язки безробітних, зразки оформлення різних документів. У секторі працює спеціаліст, який виконує диспетчерсько-консультаційні функції.
Сектор самостійного пошуку роботи надає клі-єнтам можливості самостійно користуватись ін-формацію про вільні робочі місця і знаходити для себе найкращі варіанти працевлаштування.
Принциповим є те, що самостійний пошук ро-боти на стендах вакансій є обов'язковою проце-дурою під час кожного відвідування клієнтом центру зайнятості, а також передує будь-яким наступним технологічним операціям. У цьому секторі розташовується стенд з картками, на яких міститься інформація про вільні робочі міс-ця, систематизована за ознаками груп професій та територій.
Це робиться з метою запобігання зверненню до роботодавця тих клієнтів, професійні якості яких не відповідають вимогам даного вільного робочого місця. Для уникнення такої ситуації і організо-вуються співбесіди спеціаліста з клієнтом, якщо він підібрав собі вакансію в секторі самостійного пошуку вакансій.
В інформаційному секторі міського центру роз-міщуються профінформаційні матеріали: інфор-маційна література з описами професій (спеціаль-ностей); довідкові матеріали про навчальні закла-ди, що здійснюють професійне навчання; перелік професій, за якими організовує навчання центр зайнятості та іншу інформацію, що може заціка-вити відвідувача центру зайнятості.
Рис. 2. Класифікація клієнтів за категоріями звернень до центру зайнятості
У реєстраційно-приймальному секторі центру зайнятості м. Бердянська проводяться співбесіди під час реєстрації клієнтів, а також під час їхнього повторного відвідування центру зайнятості.
Активізація зусиль клієнтів у пошуку роботи за-безпечується планом самостійного пошуку роботи. У ньому вказуються спільні дії громадянина та спе-ціаліста центру зайнятості в цьому напрямі.
Принципове значення має організація узгоджен-ня з представником роботодавця, направлення до нього конкретного клієнта для співбесіди. Досвід показав, що відвідування клієнтом підприємства без попереднього узгодження може викликати певні ускладнення, а інколи образу як з боку громадяни-на, так і представника роботодавця, може завдати непоправної шкоди іміджу служби зайнятості.
Розміщення функціональних секторів у центрі зайнятості дозволяє наблизити пос-луги до клієнта, тобто ще до початку співбесіди клі-єнта зі спеціалістом, який здійснює функції працев-лаштування, надати йому інші потрібні послуги: ін-формування про вільні робочі місця, профінформування та довідково-консультаційні. Це дозволяє на-дати клієнту пакет послуг з перших хвилин відвіду-вання ним центру зайнятості.
З метою активізації власних зусиль клієнта та йо-го мотивації щодо влаштування власного життя та підвищення конкурентоспроможності на ринку пра-ці створений спеціальний самостійний сектор ак-тивної підтримки безробітних. У ньому розміщу-ються робочі місця спеціалістів, які здійснюють під-тримку клієнтів шляхом залучення їх до громад-ських та інших тимчасових робіт, профорієнтації, профнавчання та самозайнятості, участі в семінарах з техніки пошуку роботи.
Обов'язковим елементом роботи центру зайнятості є проведення семінарів з безро-бітними по опануванню ними методів самостійного пошуку роботи. Як свідчить вітчизняний та зару-біжний досвід, така форма роботи без вагомих до-даткових витрат дозволяє значно підвищити ефек-тивність працевлаштування безробітних Взаємодія з роботодавцями - найважливіша ді-лянка роботи служби зайнятості. Налагоджені взає-мовідносини з роботодавцями допомагають розв'язанню основного завдання центру зайнятості - сприянню працевлаштуванню безробітних клієнтів, у тому числі тих, на кого поширюється 5-відсоткова квота робочих місць. Цим і займається сектор взаємодії з роботодавцями.
З роботодавцями співпрацюють спеціалісти цен-тру зайнятості, які добре знають ситуацію на ло-кальному ринку праці, а також можливості профнавчання безробітних для конкретних підприємств. Ще спеціалісти займаються збиранням, систематиза-цією та кодуванням інформації про вакансії, працю-ють з інформацією про вакансії, що надходять у офі-ційному порядку з підприємств, а також ведуть збір її з газет, бюлетенів тощо.
Сектор психологічної підтримки безробітних на-дає психологічну підтримку безробітним громадянам, що шукають роботу, яку доцільно розглядати як комплекс заходів психологічного змісту, направ-лених на актуалізацію їх психологічного резерву і мобілізацію психологічного потенціалу з метою виключення чи пом'якшення можливих негативних переживань, обумовлених проблемами вибору професії, професійного навчання, наступного пра-цевлаштування і адаптації на новому робочому міс-ці. Основною метою психологічної підтримки без-робітних і шукаючих роботу громадян як одного із напрямів роботи в системі центру зайнятості є оптимізація за допомогою пси-хологічних прийомів і методів психоемоційного ста-ну безробітних на основі локалізації негативних пе-реживань і підвищення рівня психологічної готов-ності до вирішення проблем, пов'язаних з професій-ним самовизначенням і соціальної професійної адаптації в умовах ринкової економіки.
Одним із напрямів удосконалення організації ро-боти центру зайнятості є заповнення інформаційного простору в центрі зайнятості. Ос-новними принципами надання інформаційної під-тримки клієнтам мають стати: адресність, наочність, лаконічність, доступність розуміння, оперативність, достовірність та упорядкованість.
За період функціонування центру зайнятості було зроблено великий крок у зменшен-ня дистанції між службою зайнятості та людьми, яким необхідна допомога у працевлаштуванні. Без-робітні і громадяни, які шукають роботу, не бояться звертатись за допомогою.
Особливо актуальним для успіху роботи на цьому етапі міського центру зайнятості є спрямування на налагодження більш тісної взаємо-дії з роботодавцями, на доведення до свідомості ро-ботодавців того факту, що не тільки їхня інформація про робочі місця потрібна службі зайнятості, а й ро-ботодавці потребують консультаційної допомоги, допомоги у підборі кадрів для їхнього підприємства незалежно від форми власності.
Позитивними наслідками впровадження системи ЄТОН у міському центрі зайнятості є збільшення чисельності пра-цевлаштованих громадян на 42,5%, направлених на професійне навчання в 2,1 рази ніж у 2000 р., скоро-чення частки незайнятих громадян та безробітних, які перебували на обліку у службі зайнятості.
Головні напрями та заходи, спрямовані на спри-яння громадянам міста у працевлаштуванні та їх соціальний захист у період безробіття відображені у програмі зайнятості населення міста, яка пред-ставляє собою перспективний документ органів державної влади. Ними є:
· формування ефективної регіональної політи-ки зайнятості;
· сприяння розвитку малого й середнього бізне-су та само зайнятості незайнятого населення;
· підвищення рівня взаємодії з роботодавцями щодо підтримки збереження існуючих та створен-ня додаткових робочих місць, в тому числі за раху-нок дотацій роботодавцям та продуктивної зайня-тості населення;
· забезпечення зайнятості громадян, неспро-можних конкурувати на ринку праці на рівних умовах з іншими претендентами на робочі місця;
· підвищення кваліфікації незайнятих осіб шляхом професійної орієнтації та професійного навчання;
· соціальний захист безробітних та членів їх сімей, удосконалення грошової допомоги безробітним;
· фінансове забезпечення інфраструктури рин-ку праці.
· метою забезпечення ефективної зайнятості населення міста розроблено механізм реалізації програми зайнятості:
· реалізовувати заходи «Цільової програми під-тримки та сприяння розвитку підприємництва в м. Харкові на 2000-2003 роки», що здійснюєть-ся на місцевому рівні та повинна вирішувати проб-леми зайнятості населення, створення додаткових робочих місць;
· аналізувати стан справ у галузях економіки міста; вживати необхідних заходів щодо стабіліза-ції економіки міста, сприяти збереженню існую-чих робочих місць, поновленню роботи тих, що простоюють;
· вимагати від роботодавців максимального на-дання інформації про вільні робочі місця центру зайнятості; з метою розширення можли-востей самостійного пошуку роботи та працевлаш-тування громадян зробити доступнішою інформа-ційну базу даних про вакансії;
· уточнювати перелік об'єктів, що споруджу-ються та розширюються, визначати кількість новостворених робочих місць на підприємствах усіх форм власності, потребу в кадрах, джерела ком-плектування робочих місць, в тому числі за раху-нок направлених службою зайнятості;
· створювати нові робочі місця за рахунок кош-тів підприємств;
· залучати роботодавців до створення додатко-вих робочих місць для працевлаштування безро-бітних за рахунок надання їм дотацій на створення цих робочих місць з фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття;
· забезпечити контроль за виконанням умов до-говорів купівлі-продажу об'єктів комунальної власності, планів приватизації підприємств щодо збереження робочих місць;
· створити банк даних з числа безробітних, які виявили бажання займатись підприємницькою ді-яльністю щодо одержання одноразової допомоги по безробіттю для організації підприємницької ді-яльності;
· залучати до участі у всеукраїнському конкур-сі за звання «Кращий роботодавець року» керівни-ків підприємств.
Позитивні зміни у сфері зайнятості можливі, насамперед, у результаті корективних змін політи-ки зайнятості, які мають здійснюватись у кількох надзвичайно важливих напрямах:
· розвитку підприємництва, малого й середньо-го бізнесу, що можливе в результаті активізації ді-яльності широких верств населення;
· створення спеціальних промислових зон на базі одного чи кількох великих промислових під-приємств, що вимагає об'єднаних зусиль органів управління різних ієрархічних рівнів;
· реконструкції наявних у місті різних еконо-мічних об'єктів;

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ ТА МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ.

2.1. Проблеми безробіття та рівня життя населення
Проблеми сучасного етапу реформу-вання економіки України спричини-ли зниження загального рівня зайня-тості, і, відповідно, зростання повного, часткового та прихованого безро-біття, труднощі з працевлаштуванням молоді, жінок та інших соціальне незахищених верств населення, які спостерігаються на тлі загального зниження жит-тєвого рівня населення. Розрив господарських зв'яз-ків, банкрутство, реорганізація підприємств, зміна форм власності призвели до вивільнення значної кількості робочої сили, загострення проблеми струк-турного безробіття. Зниження життєвого рівня та-кож негативно позначилось на сукупному попиті внутрішнього ринку, що стало важливим чинником, який, в свою чергу, став перепоною зростання обсягів виробництва. Окрім того, низька адаптованість знач-ної частини населення, що звикла працювати в умо-вах відносної стабільності, відсутність або низька трудова мобільність призвели до зниження ефектив-ності використання трудового потенціалу, зростання чисельності незайнятого населення, зростання соці-альної напруженості в суспільстві і т.ін.
Дані аналізу причин незайнятості за 1999-2003 рр. свідчать про основні причини притоку безробітних, зокрема на реєстрований ринок праці України [42].
Найбільшу питому вагу в обсязі зареєстрованих безробітних за цей період становили особи, звіль-нені за власним бажанням -- їхня частка (з деяки-ми відхиленнями) коливається від 38,7% у 1997 р. до 27,3% у 2001 р. Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення питомої ваги цієї групи, її абсо-лютна чисельність за цей період збільшилась, від-повідно, з 246696 до 752961 осіб, або більше ніж у три рази. Особливістю даної групи є її спорідне-ність з «прихованим вивільненням», в основі якого лежать характерні соціальні та економічні пробле-ми перехідного періоду -- приховане безробіття, за-боргованість по заробітній платі і т. ін.
На другому місці в чисельності зареєстрованих безробітних знаходяться особи, вивільнені у зв'яз-ку з структурними змінами в організації вироб-ництва. Для цієї групи характерна тенденція до зменшення: з 30,1% у 1998 р. до 13,7 у 2002 р.
До третьої групи належать особи, не зайняті з інших причин, їхня питома вага у загальній чи-сельності безробітних протягом 1998-2002рр. зна-ходилась на рівні 15% -- 29,8% .
Четверта група -- випускники навчальних зак-ладів, їхня питома вага знижується з 11% у 1998 р. до 5,6% в 2002 р.
На реєстрованому ринку праці у 2000-2002рр. (табл.2.1) мали стійку тенденцію до зростання по-казники чисельності безробітних і рівня безробіт-тя, зокрема, в: 2000 р. зростання першого станови-ло 181,5%, 2001р. - 157,5%, 2002 р.-117,1%. У 2003 р. з'явились перші ознаки стабілізації; чисельність безробітних порівняно із попереднім роком змен-шилась на 19,3 тис. осіб, або на 1%, у 2003 р. відпо-відно зменшилась порівняно з 2002 р. на 147,1 тис. осіб або на 12,7%. Майже таку саму динаміку мав і показник рівня безробіття.
Таблиця.2.1
Чисельність безробітних, що перебували на обліку в службі зайнятості та рівень безробіття на кінець року в Україні у 1998-2002 рр.
Показник
Роки
1998
1999
2000
2001
2002
Чисельність безробітних на кінець року, осіб
637063
1003216
1174542
П55216
1008077
Рівень зареєстрованого безробіття, %
2,33
3,69
4,3
4,22
3,68
Структурно-технологічний регрес економіки України був основним важелем негативних змін у структурі зайнятості населення, що особливо позначилось на стані зайнятості молоді, жінок та інших слабо захищених верств населення.
Чисельність молоді, зайнятої економічною діяль-ністю в динаміці у 1998-2002 рр. становила, відповідно, 5565,8 тис. осіб, 5496,6 тис. осіб, 4782,2 тис. осіб, 4875,2 тис, осіб 5923 тис. осіб, або 23,4%, 23,9%, 23,9%, 22,9%, 29,3% загальної чисельності населення зайнятого економічною діяльністю (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка чисельності і рівня зайнятості окремих категорій населення України за даними вибіркового обстеження населення у 1998--2002 рр., тис. осіб
Роки
з обстеженого населення
в тому числі зайняті
рівень зайнятості
молодь
жінки
молодь
жінки
молодь
жінки*
1998
9430,9
19810,5
5665,8
12124,0
60,1
61,2
1999
10701,6
19326,0
5496,6
11757,6
51,4
60,8
2000
10819,5
19230,9
4782,2
9750,1
44,2
50,7
2001
10930,9
19178,7
4875,2
9915,4
44,6
51,7
2002
10990,5
19094,1
5923,0
9863,4
53,9
51,7
* розраховано як відношення чисельності зайнятих молоді і жінок до загальної чисельності населення відповідної групи.
Динаміка чисельності зайнятої молоді за 1998-2002 рр. свідчить про те, що протягом 1998-2000 рр. спостерігалась тенденція до зменшення рівня зайнятості цієї важливої ка-тегорії молодих людей. І лише у 2001 р. зафік-совано невелике збільшення зайнятості молоді (на 0,4 відсоткових пункти) і в 2002 р., відпо-відно, на 9,3 відсоткових пункти даної катего-рії населення.
Аналогічна тенденція спостерігалась і з зайня-тістю жінок.
Згадані категорії -- це найбільш вразливі верс-тви населення, які потерпають від порушення за-конодавства про працю під час проведення прива-тизації, реструктуризації виробництва, а також у нових формах господарювання.
На наш погляд, особливу увагу необхідно зосере-дити на проблемах молодих і їх зайнятості, адже це майбутнє нашої країни. Статистичні показники ви-біркового обстеження свідчать про те, що рівень зай-нятості молоді у 2002р. знизився на 6,2 відсоткових пункти порівняно із 2000 р,, і становив 53,9%. Тобто, серед цієї категорії молодих ( віком до 29 років) тіль-ки 53,9% зайнятих. Це наводить на роздуми щодо ос-танніх 46,1% молодих -- якими видами діяльності во-ни зайняті та які джерела і розміри їхніх доходів.
Найнижчий рівень зайнятості у 2002 р. був серед молоді у віці 15-19 років і становив 8,6%; у молоді 20-24 років цей показник становив 53,8%, у віковій групі 25-29 років - 73,7%. Тоб-то, особливо низький рівень зайнятості спосте-рігався у молоді віком до 19 років (табл. 3).

Таблиця 2.3

Рівень зайнятості молоді в Україні у 1998 - 2002 рр. за віковими групами, %

Роки

Вікова група

15-19 років

20-24 роки

25-29 років

1998

12,6

-

73,1

1999

19,7

59,4

76,5

2000

9,8

53,2

71,6

2001

8,6

54,4

72,7

2002

8,6

53,8

73,7

Дані таблиці 3 свідчать про те, що рівень зайня-тості суттєво зменшився серед молоді у віці 15-19 років (з 12,6% у 1998 р. до 8,6% у 2002 р.). Така си-туація пояснюється тим, що поступова стабіліза-ція економіки і впровадження нових технологій потребує кваліфікованих працівників, а молодь у віці 15-19 років, як правило, не набула ще відпо-відного рівня досвіду, освіти і кваліфікації.

Загалом у 2002 р. чисельність економічно активної мо-лоді у віці 15-29 років (порівняно з 2000 р.) зменшилась на 104,2 тис. осіб, або на 1,7% і становила 5923 тис. осіб.

Рівень безробіття молоді у 2002 р. становив 16,8% про-ти 11,8% для всього працездатного населення України.

Зросла в цілому і чисельність економічно неактив-ного населення (на 215,2 тис. осіб), в тому числі моло-ді (на 102,6 тис. осіб, або на 1%).

Щодо міського населення, то упродовж 2001-2002 рр. спостерігалась аналогічна тенденція. Зни-зилась чисельність економічно активного населен-ня на 156 тис. осіб, або на 2,0%. Одночасно серед міського населення знизився рівень безробіття з 14,4% до 13,3%, в тому числі молоді, відповідно, з 21,7% до 18,8%.

Зауважимо, що в 16 областях України рівень безробіття населення, визначений за даними що-квартальних обстежень домашніх господарств пе-ревищує середні дані по Україні (11,1%), в: Жито-мирській (13,7%), Закарпатській (13,1%), Івано-Франківській (12,8%), Київській (11,9%), Кіровог-радській (15,4%), Луганській (13,3), Львівській (12,7%), Миколаївській (11,7), Сумській (16,7%), Тернопільській (17,1%), Харківській (11,8), Хер-сонській (13,3%), Хмельницькій (12,8), Черкась-кій (11,5%), Чернівецькій (18,4%), Чернігівській (12,1%) областях. В решті десяти областях рівень безробіття становив від 6,1% до 10,8%.

Дані обстежень за Методологією МОП дозволя-ють більш повно оцінити ситуацію на ринку праці. Так, аналіз рівнів безробіття за статтю та місцем проживання свідчить про те, що в цілому динаміка цих процесів має загальну тенденцію до зменшення (окрім сільського населення, де рівні безробіт-тя щорічно зростають). Зокрема, у 2001 р. рівень безробіття сільського населення становив 7,9% порівняно з 6,7% в 1999 р.

Це підтверджує той факт, що проведення аграр-ної реформи на селі негативно вплинуло на зайня-тість сільського населення. У цьому є окрема проблема безробіття на селі, вона стосується і труднощів у розпаюванні землі, а також невирішеного питання щодо віднесення власників землі до числа безробітних тощо.

Аналізуючи чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості в 1998-2001 рр. за освітою (табл. 2.4), слід відмітити, що во-на мала тенденцію до зростання і в 2001 р. по відно-шенню до 1998 р. становила 135,5%, в тому числі: чисельність незайнятих з повною вищою освітою -- 121,8%, базовою вищою освітою -- 135,5%, профе-сійно-технічною освітою 141,3%, повною загальною середньою освітою -- 136,2%, базовою загальною се-редньою -- 128,2%, початковою -- 81,1%. Таким чи-ном, найбільш високі темпи зростання незайнятого населення спостерігались у осіб з професійно-тех-нічною і повною загальною середньою освітою [51].

Таблиця 2.4

Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості в Україні у 1998-2001 рр. (за освітою)

Показники рівня освіти в Україні

Чисельність незайнятих громадян, особи

Питома вага у загальній чисельності 2001 р.,%

У % 2001р. до 1998р.

1998р.

1999р.

2000р.

2001р.

Усього

2036708

2475900

2744097

2760239

100,0

135,5

В тому числі: Повна вища

228036

260506

287376

277766

10,1

128,1

Базова вища

432410

533182

592939

585764

21,2

135,5

Професійно-технічна

621759

784901

875925

884573

32,1

141,3

Повна загальна середня

624646

745186

825214

850544

30,8

136,2

Базова загально-середня

119499

141951

153335

153192

5,5

128,2

Початкова

10358

10174

9308

8400

0,3

81,1

2.2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво ВНП, а отже економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але й у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Зайнятість - це діяльність громадян із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечать законодавству, і як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Серед працюючих осіб, які самотужки створюють собі робочі місця (не за наймом), спостерігається тенденція до збільшення чисельності усіх категорій за статусом зайнятості, окрім безкоштовно працюючих членів сім'ї, а саме: роботодавців - на 16,5%; членів колективного підприємства - на 0,7%, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю - на 11,6% і зайнятих в особистому підсобному господарстві на 3,8%.

Ситуація у сфері зайнятості населення в 2003 році характеризується подальшим збільшенням чисельності працівників у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю і становитиме 21,3 млн. чоловік, рівень зайнятості населення в 2003 році складе 58,1% (Таблиця 2.5.)
Таблиця 2.5
Показники зайнятості населення в Україні
В 1999-2003 роках
Показники
1999
рік
2000
рік
2001
рік
2002
рік
2003
рік
Трудові ресурси, млн. чол.
29,90
30,0
30,0
30,10
30,10
Чисельність працівників у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю (в середньому за рік),
млн. чол.
У тому числі::
20,05
20,42
20,40
20,80
21,30
Працюючі за наймом
18,35
18,40
16,80
16,50
16,60
Працюючі не за наймом
1,70
2,02
3,60
4,30
4,70
Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років (в середньому за рік), %
54,90
56,10
55,70
56,80
58,10
Рівень зайнятості населення працездатного віку (в середньому за рік), %
64,0
64,70
64,30
65,80
66,70
Одним із стратегічних накреслень соціальної політики є повна продуктивна зайнятість населення, досягнення якої пов'язане як з поліпшенням економічної ситуації в країні, так і з посиленням регулюючої ролі держави у формуванні і реалізації політики зайнятості.
Комплексний підхід до вирішення цієї проблеми передбачає збалансоване регулювання всіх елементів ринку праці не тільки стимулювання попиту на робочу силу (створення робочих місць), а й вплив на ціну праці, якість робочих місць, трудову мотивацію тощо.
Разом з тим розвиток підприємництва стримується недостатністю методичної бази в діяльності служби зайнятості при доборі, підготовці підприємців, наданні їм оперативної допомоги, а ще - відсутністю технології та системи розвитку малого підприємництва, надання гарантій для одержання безпроцентних позик, недостатністю розмірів безпроцентних позик для фізичних та юридичних осіб, відсутністю прав на одержання техніки та устаткування в лізинг.
Державною службою зайнятості України проводиться робота з розвитку підприємницької діяльності серед безробітних шляхом надання позик на поворотній основі та одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації ними власної справи.
Одним із суб'єктів формальної (зареєстрованої) підприємницької діяльності є незайняте населення, в тому числі безробітні. Як свідчить практика використання Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним, щоб вони займались підприємницькою діяльністю, існує кілька причин, які стримують їх бажання отримати позику:
· безробітний не має змоги знайти гаранта повернення позики;
· гарантія під заставу майна не сприятлива;
· безробітні не мають коштів на оформлення посвідчення про реєстрацію їх як суб'єктів підприємницької діяльності. Окрім цього, немає гарантії, що при цьому він одержить позику;
· розміри позики не дозволяють почати підприємницьку діяльність, пов'язану з виробництвом, створенням фермерського господарства.
У зв'язку з вищевикладеним доцільно внести зміни до Положення про надання безпроцентної позики :
· збільшення розміру кредиту та можливості реалізації його через лізинг обладнання та техніки;
· збільшення строку надання безпроцентної позики (встановити 5 років замість 2 років);
· встановлення розміру безпроцентної позики не в абсолютних сумах, а згідно з фактичними витратами, що підтверджуються економічними розрахунками, але не більше суми застави;
· змоги пошуку гаранта з питань повернення позики;
· передбачення окремим пунктом безоплатної реєстрації фізичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності із числа безробітних; безплатного одержання ліцензії на те, щоб безробітні займалися індивідуальною трудовою діяльністю; звільнення від сплати податків строком до одного року малих підприємств, фермерських господарств тощо, які створені безробітними за рахунок безпроцентної позики при умові прийняття на роботу незайнятих громадян за направленнями центрів зайнятості
По всій Україні пройшла серія семінарів, орієнтованих на підприємництво. Що вони передбачають: з'ясовується, що людина може, чи готова вона до перших кроків, чи може втілити те, що задумує. Результатом семінарів стають направлення на курси, на них даються ази знань з підприємництва.
Створюючи подібну систему, розробники використовували практичний досвід таких одноразових виплат у Європейських країнах. У Словаччині 87 осіб, які закінчили подібні курси, заснували власний бізнес.
В Україні найбільш активними виявилися безробітні кримчани. У Гурзуфі безробітні організували міні готель, Алушті - кафе і так далі.
Добре ця справа йде і на Вінничині: там колишнім безробітним виплачено допомогу для заснування власної справи на суму 77 тис. грн.
На Дніпропетровщині відкриваються підприємства у сфері побутового обслуговування населення.
В Харківській області протягом 2001 року 116 чоловік отримали безпроцентну позику на загальну суму 740 тис. грн.. у тому числі 15 чол. отримали безпроцентні позики для організації підприємницької діяльності по місту Харкову [50].
У 2002 році в Харківському регіоні одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності отримали - 1450 чол. на загальну суму понад 1,9 млн. грн. [51].
У Запоріжжі і Луганську 62 особи пройшли навчання на семінарах і курсах служб зайнятості і зареєструвалися як підприємці. Їм надано допомогу при юридичному оформленні підприємств. Це ще один плюс для держави, адже ці підприємці не йдуть у тінь, не приховують свої доходи.
Держава створює можливості для безробітних не лише працевлаштуватись, а й створити робочі місця для інших. Як свідчить статистика за 2 останні роки 12-19% населення України самі знаходять собі роботу, стаючи підприємцями і це вселяє оптимізм і надію. Шкода, що цей процес іде досить повільно.
Таким чином, можна зробити висновок, що сучасні підходи регулювання зайнятості населення повинні будуватися на активній державній політиці сприяння малому бізнесу, тобто держава повинна підтримувати, а не стримувати розвиток малого підприємництва.

2.3. Аналіз стану, проблем і тенденцій розвитку малого підприємства в Україні та Харківському регіоні

Проблеми малого бізнесу в Україні опинилися зараз в центрі уваги. Не підлягають сумніву аргументовані теоретичні обґрунтування потреби існування цього важливого сектора економіки, що функціонує на ринкових засадах вже за умов перехідної економіки [47].

Однак процес становлення малого підприємництва в Україні проходить не рівно. Сьогодні спостерігається зниження життєздатності підприємництва. Це проявляється перш за все у негативній динаміці чисельності суб'єктів підприємництва та зайнятих у цій сфері працівників. Аналіз офіційної статистики виявляє тенденцію зниження темпів зростання суб'єктів підприємництва. Сьогодні за своїми кількісними характеристиками малий бізнес в Україні у десятки разів відстає від показників промислово розвинутих країн (табл. 2.6).

Так, частка малих і середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюються по країнах - від 94 % у Великобританії до 99,9 % у Франції. Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні шість років збільшилась майже у чотири рази (з 50496 у 1994 році до 197127 станом на 1 січня 2001 року). Про місце і роль малого та середнього підприємництва свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка таких підприємств у загальній кількості зайнятих становить у США і Франції - 54%, в Італії - 73, в Японії - 78% [25].

У першому півріччі 2001 року було зареєстровано 832 тис. юридичних осіб - малих підприємств та 1070 фізичних осіб - підприємців. Проте за оцінками Держкомстату України, із загальної кількості зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності діють в середньому близько половини. Питома вага малих підприємств, які зайняті торговельним бізнесом, громадським харчуванням і заготівлями, становить 51% їх загальної кількості. Частка промислових не перевищує 15%, будівельних - 10%.

Таблиця 2.6

Стан розвитку малого та середнього підприємництва в окремих країнах (станом на вересень 2003 р.)

Країна

Кількість

підприємств, тис., од.

Кількість

підприємств

на 1000чол.

населення, од.

Зайнято у

малому

підприєм-

ництві,

млн. чол.

Частка малого

підприємництва у
загальній
кількості зайнятих, %
Частка малих
підприємств в
ВВП, %
Великобри-танія
2630
46
13,6
49
50-53
Німеччина
2290
37
18,5
46
50-54
Італія
3920
68
16,8
73
57-60
Франція
1980
35
15,2
54
55-62
Країни ЕС
15770
45
68
72
63-67
США
19300
74,2
70,2
54
50-52
Японія
6450
49,6
39,5
78
52-55
Російська
Федерація
836,2
5,65
8,1
9,6
10-11
Україна
197127
4
1,7
9
10-11
Переважна орієнтація малого бізнесу на швидко прибуткові сфери торгівлі та посередництва поясняються тим, що малі підприємства позвиваються в Україні на фоні несприятливого інвестиційного клімату, який робить невигідним довгострокові виробничі капіталовкладення.
Стан малого бізнесу принципово не змінився за 2002 рік, незважаючи на те, що за 9 місяців ВВП збільшився на 5% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Сфери для інвестування залишаються, як і раніше, звуженими через фіскальні принципи податкової політики. Крім цього, техніка застаріла на 50% фізично та на 90% морально. Практично заблоковані для малих підприємств ти види діяльності, які мають високий ступень інвестиційного ризику.
Таким чином можна визнати, що мале підприємництво все ще не посіло того місця в соціально-економічному розвитку країни, яке воно займає в країнах розвинутої ринкової економіки.
Одним із основних показників, що характеризують процес становлення підприємництва, є динаміка зміни кількості діючих суб'єктів підприємництва
Формування малого підприємництва в Україні проходили шляхом само ініціативи і самоорганізації суб'єктів підприємництва в рамках нового законодавства, а також комерціалізації та приватизації державних підприємств, про що свідчить динаміка кількості суб'єктів підприємництва в 1993-2001 рр.
Найбільш інтенсивно мале підприємництво розвивалося в 1992 році, тобто після прийняття законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні» та інших. Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств.
У 2002 році (порівняно з 2001 р.) кількість малих підприємств збільшилась у 10 разів, а кількість фермерських господарств - майже в 17 разів, однак кількість діючих кооперативів постійно зменшувалася. Разом з тим, вже в 1994-1995 рр. Проявляються негативні тенденції у процесі становлення та розвитку малого підприємництва [30]. Про це свідчить динаміка зміни кількості суб'єктів підприємництва (рис. 2.1).
На думку спеціалістів це пояснюється такими обставинами: зміною державою податкової політики, тобто переходом до сплати податку з доходів, а не з прибутків підприємств; значним погіршенням загальноекономічної ситуації в країні; браком державної підтримки суб'єктів малого підприємництва, що призвело до зменшення їх активності у виробничих секторах економіки, що, в свою чергу призвело до скорочення кількості суб'єктів малого підприємництва та їхніх працівників.
Подальший розвиток малого підприємництва України потребує формування і здійснення ефективної та гнучкої регіональної політики. Взаємовідносини між центром і регіонами, а також міжрегіональні відносини в нашій країні продовжують залишатися неврегульованими. Власне соціальна-економічна неврегульованість і підштовхує як політичні сили, так і Державні органи різних гілок та рівнів влади до конфронтації на цьому ґрунті.
Під регіональною політикою розвитку підприємництва слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій в усіх регіонах України, спрямовану на створення необхідного комплексу умов розвитку підприємництва, а з іншого - соціальне - економічні заходи, здійснювані на базі загальнодержавної політики, закріпленої у законодавстві самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілій та завдань.
Регіональну соціальне - економічну політику можна визначити як сукупність економічних, правових та адміністративно-організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодержавні й місцеві інтереси, будучи спрямованими в остаточному підсумку на повнокровний, рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому. Органічною частиною цієї політики має бути врахування саморегулюючих засад підприємництва.
У сфері економіки останніми роками відбувалися процеси концентрації у вже сформованих індустріальне розвинутих центрах фінансового, промислового, торговельного потенціалу, інтелектуальних ресурсів. Це відбувалося тому, що різноманітні ресурси (внаслідок відходу від адміністративного керування) спрямовувалися переважно в регіон з більш-менш розвиненою ринковою інфраструктурою. Тому на сьогодні у Києві, за різними оцінками, від 60 до 80 % сконцентровано фінансових ресурсів. Тому досить нагальною є проблема проведення активної економічної політики сприяння розвитку підприємництва на рівні регіонів.
Ще одним суттєвим чинником є наявність пріоритетних для регіону видів економічної діяльності, який підтверджує необхідність надання регіону достатніх повноважень для проведення власної політики щодо розвитку малого підприємництва. Потенційно перспективні для регіону види економічної діяльності зумовлюються наявністю ресурсної, промислової, технологічної, наукової бази, територіальних переваг, наближеністю до ринків збуту, кліматичними умовами тощо. Усі ці особливості й потенційні переваги доволі повно можна реалізувати лише на регіональному рівні. Цільові програми різноманітного спрямування, що реалізуються на рівні загальнодержавної економічної політики, як правили, не фінансуються достатньо, вони не враховують повною мірою місцеві особливості, та недостатньо забезпечені організаційно. Це є наслідком відмінності загальнодержавних і регіональних інтересів та пріоритетів, що цілком закономірно. Саме тому регіоналізіція державної політики щодо розвитку малого підприємництва сприятиме її результативності.
Слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна з яких має неповторні, притаманні тільки їй особливості. Розвинутими в індустріальному відношенні є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська області. Сільське господарство переважає у Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській областях. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.
Розглянемо тенденції розвитку малих підприємств в Україні на регіональному рівні. Так, станом на 1 січня 2001 року в Україні діяло 217930 малих підприємництв, найбільша кількість їх припадає на м. Київ - 30691, Донецьку область - 24807, Львівську - 13612, Дніпропетровську - 13494, та Харківську області - 13392 [50].
У 2001 році, як і в минули роки, мале підприємництво у територіальному розрізі розвивалося нерівномірно. Якщо в середньому по Україні на 10 тис. чоловік наявного населення припадає 44 малих підприємств, то в деяких регіонах цей показник значно вищий. Так, у м. Києві на 10 тис. чоловік наявного населення припадає 116 підприємств, у Миколаївській області - 53, Львівській - 50, Закарпатській - 46, Харківській - 45, в Херсонській - 62 та місті Севастополі - 53, в Донецькій - 50 підприємств. Найнижчий показник кількості малих підприємств у розрахунку на 10 тис. чоловік наявного населення визначається в Тернопільській - 26, Черкаській - 29, Вінницькій - 29 підприємств.
На підприємствах малого підприємництва було зайнято 1677,5 тис. осіб, що становить 5,9 % у розрахунку до кількості населення у працездатному віці. У розрізі регіонів України цей показник коливається від 4 4 до 13,2 %. Найнижчий він в Тернопільській - 4,4 %, Луганській - 4,6 %, Сумській - 4,6 %, Чернівецькій - 4,8 %, Вінницькій - 4,9 % областях. Вищій за середній по Україні цей показник у м. Києві - 13,2 %, Львівській - 8,1 %, Харківській - 6,3 %, Миколаївській -6,2 %, Івано-франківській - 6,1 %, Полтавській - 6,0 % областях.
Виходячи з аналізу бачимо зростання кількості малих підприємств в багатьох регіонах.
Так, наприклад, в Харківській області станом на 1.01.2002 року функціонувало 15127 малих підприємств. Проти попереднього року їх кількість зросла на 12,9% (у 2000р. проти 1999 р. приріст склав 0,5%).В середньому по Харківській області на 10 тис. осіб наявного населення припадало 52 малих підприємства, що на 6 підприємств більше, ніж у 2000 році. На малих підприємствах зайнято 125,3 тис. осіб, що складає 7,2 % від кількості населення працездатного віку (у 2000 році - 6,4 %). Середньомісячна заробітна плата одного працівника малого підприємництва у 2001 році склала 197,12 грн. (по Україні - 189,46 грн.) проти 156,65 грн. У 2000 році (по Україні - 154,84 грн.). Із загальної кількості малих підприємств, що функціонували у Харкові, фактично виготовляли продукцію, виконували роботи та надавали послуги 12344 підприємства, або 81,6 % (по Україні - 74,8 %). За рік обсяг виробництва продукції, робот, послуг малих підприємств (у діючих цінах) склав 1597,5 млн. грн., або 10 % загального обсягу виробництва по області (по Україні - 7,3 %).
У галузевій структурі малих підприємств, визначається їх зосередження здебільшого в сфері послуг. Так, 39,8 % малих підприємств функціонує за видом економічної діяльності “оптова, роздрібна торгівля (включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги з їх ремонту)”.
За 2001 рік малими підприємствами та організаціями області від звичайної діяльності отримано 6,9 млн. грн. прибутку. 60 % малих підприємств спрацювали прибуткове на 233,3 млн. грн., а 40 % одержали збитки на 226,4 млн. грн. По Україні мали підприємства одержали збиток у розмірі 94,7 млн. грн. в т.ч. 61,9 % малих підприємств спрацювали прибуткове, а 38,1 % - збиткове. Кількість малих підприємств та середньорічна кількість працюючих на малих підприємствах за 1991-2003 роки приведена в таблиці 2.2 та 2.3.
В Харківській області у 2003 році розпочалась реалізація вже четвертої Регіональної про-грами розвитку малого підприємництва, заходи якої є складовою частиною про-грами соціально-економічного розвитку регіону.
Результатом проведеної роботи є те, що на початок 2004 року в області пра-цювало 17 тисяч малих підприємств з чисельністю працюючих на них 139,6 тисяч осіб, що майже на 7,0 % більше, ніж у попередньому році.
Зростає обсяг виробленої малими підприємствами продукції і складає 10,9 % від загального обсягу виробництва по області. Для порівняння по Україні -- 13%. З мстою створення сприятливого клімату для розвитку підприємницької діяльності, формування сучасних ринкових відносин в області закладена основа формування та розвитку інституті ринкової інфраструктури.
Рис. 2.2 Кількість малих підприємств за 1991 - 2003 роки
Рис. Середньорічна кількість працюючих на малих підприємствах за 1991-2003 роки
Сьогодні в об-ласті діють 7 інвестиційних компаній і фондів, більше 200 аудиторських фірм, 24 страхові компанії, 27 кредитних спілок, 10 бірж, 5 бізнес-інкубаторів, 21 бізнес-центр, 12 з яких працюють в містах обласного підпорядкування та районах області. Це найбільш потужна в Україні інфраструктура малого бізнесу. Створено Центр трудової і соціальної реабілітації інвалідів, які займаються підприємницькою діяльністю. Продовжується робота по створенню Кредитного союзу для інвалідів.
Досягненню певних результатів сприяла скоординована та системна робо-та органів державної влади і громадських об'єднань підприємців.
В області зареєстровано близько 70 громадських організацій підприємців, які захищають їх інтереси. З багатьма об'єднаннями регіональними і місцеви-ми органами влади встановлені партнерські відносини, проводяться спільні семінари, наради, «круглі столи», зустрічі тощо.
Спільно з громадськими об'єднаннями підприємців в області організовані і діють 4 громадські приймальні, 16 «телефонів довіри» та «гарячих ліній». Крім того працюють «гарячі лінії» при обласній санепідемстанції та при районних санстанціях м. Харкова, при обласному центрі зайнятості, що сприяє налаго-дженню зворотного зв'язку з підприємцями.
Завершується робота по створенню Єдиної реєстраційної палати м. Харко-ва, що сприятиме удосконаленню процедури реєстрації підприємницької діяль-ності та її припинення.
В області працюють та надають фінансову підтримку підприємцям два фонди підтримки підприємництва: Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва та харківська філія Українського фонду підтримки (фермерських господарств.
У м. Харкові функціонує філія «ПроКредитБанку», яка спеціалізується на наданні підприємцям невеликих кредитів для започаткування або розвитку своєї справи, якою за 2003 рік надано кредитів на суму більше 14 млн. дол. США.
Також діє мікро кредитна лінія для селян через кредитну спілку «Жіноча взаємодопомога».
Обласним та районними центрами зайнятості проводяться спеціалізовані семінари, метою яких є підготовка кадрів для малого бізнесу. У 2003 ропі про-ведено біля 1500 бізнес-занять, семінарів, консультацій, якими охоплено до 14 тис. безробітних.
За той же період пройшли профнавчання з професій, що в нинішній час користуються попитом, більше 5000 осіб, з яких близько 2000 чоловік отрима-ли підготовку для ведення власної справи, 1700 з них стали підприємцями.
В області розгорнута робота з виконання програми «Українська ініціатива» з підготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва. За цією програ-мою пройшли навчання 53 особи. В нинішній час сформована група ще з 40 осіб.
Підприємці області у 2003 році залучались до участі більш ніж у 40 вистав-ках та ярмарках.
За 2003 рік було надано підприємцям в оренду та у приватну власність більше 1 млн. кв. метрів приміщень, що раніше не використовувались.
Продовжують свою роботу обласна, міські та районні комісії з питань роз-витку підприємництва, Громадська колегія при уповноваженому Держпідприємництва по захисту прав підприємців у Харківській області, на яких розгляда-ються найбільш гострі та актуальні питання щодо розвитку бізнесу в регіоні.
Аналіз свідчить про достатній внутрішній потенціал малого бізнесу, бажання широких прошарків населення забезпечити власними силами свою економічну самостійність, а також відіграти роль у сфері зайнятості населе и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.