На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат/Курсовая Собвартсть продукцї та методи її калькулювання на пдприємств

Информация:

Тип работы: Реферат/Курсовая. Добавлен: 24.11.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
Запорізька  державна інженерна академія
Факультет економіки та управління
Кафедра економіки підприємства 
 

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Економіка підприємства»
Спеціальність 6.030504 «Економіка підприємства»
на тему « Собівартість продукції та методи її калькулювання на підприємстві» 
 

Здала:                                                                         ст. гр. ЕП-09-1д 
Варіант № 12
Номер залікової книжки                                                            №  

Перевірила:                                                                доц.  
 
 
 
 

Запоріжжя
2011
Реферат
          Курсова робота: нараховує 34 сторінки, 6 рисунків, 21 літературне джерело.
      Мета дослідження: розглянути методи калькулювання собівартості на підприємстві та застосування їх на підприємстві в сучасних умовах.
      Задача  дослідження: в даній курсовій роботі розглянуто собівартість продукції, визначені методи калькулювання собівартості продукції та застосування даних методів на сучасному підприємстві.
      Об’єкт  дослідження: ПАТ «Запорізький феросплавний завод»
      Методи  дослідження: описовий, розрахунково –  аналітичний 
 

      Собівартість, калькулювання, методи калькулювання, ВИТРАТИ, СТАТТІ КАЛЬКУЛЯЦІЇ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, ОБ’єКТ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ, ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ 
 
 
 

                                                         
                                                          
 
 
 

ЗМІСТ
      Теоретичні засади собівартості продукції
      Сутність, методи, класифікація собівартості продукції…………………………………………………………...с. 6
      Джерела інформації для аналізу собівартості продукції……….с. 10
      Аналіз собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод»
      Характеристика підприємства……………………………………с. 21
      Аналіз витрат на гривню товарної продукції……………………с. 22
      Аналіз витрат на оплату праці……………………………………с. 25
      Аналіз непрямих витрат…………………………………………..с. 26
      Шляхи зниження собівартості продукції
    Висновки………………………………………………………………….с. 32
          Список використаної літератури……………………………………...…с. 31 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
      При здійсненні господарсько - виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природним чином споживають сировину, матеріали, паливо, енергію, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їхнє соціальне і пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних витрат. За допомогою процесу звернення ці витрати постійно відшкодовуються з виручки підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні. Це і є собівартість.  
 У повсякденній діяльності підприємств, господарств, фірм такий важливий аспект їх функціонування, як формування та результативне визначення собівартості продукції набуває все зростаючу значимість і необхідність. Собівартість застосовується для визначення ефективності як локальних заходів щодо вдосконалення техніки і технології, організації виробництва і праці, освоєнню нових виробів або розширенню обсягів випуску традиційної продукції, так і при вирішенні глобальних питань будівництва та розміщення нових або реконструкції і модернізації діючих підприємств. Поліпшення використання показника собівартості в цих випадках може мати серйозний вплив на підвищення ефективності капітальних вкладень, їх концентрацію на об'єктах забезпечують високу економічну віддачу.  
 І це зрозуміло: адже собівартість продукції - найважливіший якісний показник, що характеризує ефективність господарювання комерційного суб'єкта. Від рівня собівартості залежить величина прибутку підприємства. 

      У собівартості продукції відбиваються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому. Саме собівартість продукції є основним фактором, що визначає обгрунтовану ціну на вироблену продукцію. Таким чином, зниження собівартості продукції дозволяє не тільки отримати більшу суму прибутку, але і знижувати договірні ціни на реалізовану продукцію. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.  
 Головне, щоб зменшення собівартості не стало самоціллю на шкоду якості продукції. Фірма повинна постійно відстежувати динаміку змін своїх витрат, собівартості та ін важливих економічних показників, тільки тоді фірма зможе працювати найбільш ефективно і приймати правильні рішення з приводу свого подальшого розвитку. Без налагодженої калькуляційної роботи, постійного контролю за собівартістю і рентабельністю продукції неможливо надовго забезпечити високі доходи. Систематичний контроль за собівартістю продукції дозволяє не тільки встановити вплив окремих факторів на неї, а й виявляти резерви її зниження і розробляти заходи для їх мобілізації. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
      Сутність, методи та калькуляція собівартості продукції
      Собівартість  як економічна категорія - відокремлена частина вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В економічному розумінні собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) [3, c. 252].
      Як  економічна категорія собівартість:
    є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;
    служить базою ціни товару і її нижньою межею;
    визначає прибуток і рентабельність;
    відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
    є важливим елементом економічного обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень [14, c. 201].
      Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:
    витрати на одну гривню продукції;
    виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;
    собівартість одиниці окремих видів продукції [14, c. 204].
           За Типовим положенням планування,обліку і калькулювання собівартості (робіт,послуг) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 року № 473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [17, с. 1].
         Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат, порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі, виявлення тенденцій змін [18, с. 1].
           Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.
      До  виробничої собівартості продукції  включаються:
    прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;
    прямі витрати на оплату праці;
    інші прямі витрати;
    загальновиробничі витрати.
      Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.
      Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми [11, c. 136].
     Класифікація  витрат за ознакою їх розміру від  обсягів виробництва: змінні і постійні.
     Класифікація  витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. До непрямих – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.
     Класифікація  витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).
     Аналіз  собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.
     Залежно від об'єкта обліку (замовлення, переділ, процес) виділяють такі методи калькулювання  собівартості: прямого обліку, попередільний, позамовний, нормативний [12, c. 234].
     Метод прямого обліку ґрунтується  на аналізі фактичних  витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють  витрати, що дійсно мають  місце на даному об’єкті в періоді, що розглядається, при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.
     Головним  недоліком цього  методу полягає в  неможливості поточного  контролю витрат.
     
      Рисунок 1.1 – Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції
     Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний  процес складається  з кількох послідовних  переділів – окремих  стадій обробки, що утворюють  сукупність операцій або процесів, під  час яких виготовляється однорідна за вихідними матеріалами і характером обробки продукція.
     Попередільний метод застосовується головним чином в металургійній, текстильній, деревообробній, скляній, паперовій, харчовій промисловості.
     Позамовний  метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються вироби, що не повторюються чи повторюються рідко.
     Об’єктом обліку витрат є окреме замовлення, що відкривається на заздалегідь установлену кількість однакових виробів, або певний обсяг виконаних робіт чи послуг.
     Нормативний метод обліку витрат на виробництво характеризується такими принципами організації  обліку:
        попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обґрунтованих діючих норм витрат за основними статтями видатків на виробництво в натуральному та грошовому вираженні;
        облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
        виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм за причинами і винуватцями [12, c. 236].
      Джерела інформації для аналізу собівартості продукції
     Для аналізу собівартості продукції використовують такі джерела інформації, а саме статистична звітність форма №5-с «Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)», форма №1-ПВ «Звіт про працю», форма №2 «Звіт про фінансові результати», дані бізнес – плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного і аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах.
     Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.
     Класифікація за рахунками здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:
    собівартість реалізації;
    загально виробничі витрати;
    адміністративні витрати;
    витрати на збут;
    інші операційні витрати;
    втрати від участі в капіталі;
    інші витрати.
      Такий розподіл витрат не має аналогів у  вітчизняній практиці. Істотна особливість  наведеної класифікації полягає  в тому, що, оскільки „собівартість  реалізованої продукції” не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з’являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд. І форми №2 „Звіту про фінансові результати” [19, c. 6].
      При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах  з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює (1.1):
     Ск = Сз + Сн1 - Сн2                                    (1.1)
     де Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;
     Сз  — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;
     Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного  виробництва відповідно на початок  і кінець планового періоду, грн.
     Собівартість  залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства [8, с. 74].
     Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш  адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.
     Планування  собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для  обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо. Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:
     - весь продукт однорідний, однієї  споживної (експлуатаційної) якості  й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);
     - продукт має різні варіанти  якості, властивостей, що потребують  різних витрат часу, або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).
     У першому випадку калькулювання  здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції (1.2):
                                                                                                        (1.2)
     де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;
     N — обсяг готової продукції  за плановий період у натуральному  виразі.
     Це  за одностадійного виробництва. Якщо таких  стадій більше, відповідно більше й  членів формули (1.3). У загальному випадку:
                                                                                                    (1.3)
     де  т — кількість стадій виробничого процесу
     Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;
       Nj — випуск продукції на j-й стадії.
     У другому випадку, тобто коли продукт  має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо [13, c. 98].
     Однопродуктове  виробництво має обмежену сферу  застосування, більш поширеним є  багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.
     Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі  непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі  витрати у складі витрат на утримання  й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом.
     На  практиці поширений метод розподілу  зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У  цьому разі (1.4):
                                                                                             (1.4)
     де  Со.в— загальновиробничі витрати  на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;
     Со.з  — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;
     Рв  — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.
      Величина  Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису  зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період.
      Важливий  узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по — друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю й прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості зробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори (рис.)[16, c.170]:

Рисунок 1.2 - Взаємозв'язок факторів, котрі визначають рівень витрат на гривню товарної продукції
 
Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на гривню товарної продукції  розраховується способом ланцюгових підстановок. Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості й зміни вартості матеріальних ресурсів у зв'язку з інфляцією. Щоб встановити, як фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактору помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах. 
 Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину й матеріали. Загальна сума витрат (рис. нижче) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури й зміни питомих витрат на окремі вироби [16, c.171].

      На  рисунку 1.3 зображений склад прямих матеріальних витрат на виробництво продукції:

Рисунок 1.3 - Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат
      Витрати на заробітну плату виробничих робітників відображаються безпосередньо в статтях витрат. Заробітна плата допоміжних робітників в основному відбивається на статтях витрат по утриманню та експлуатації обладнання, заробітна плата службовців і ІТП входить до складу цехових і загальнозаводських витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих у допоміжному виробництві, входить в собівартість пара, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, а побічно, через ті комплексні статті, на які віднесено витрата пари, води та електроенергії.
      Тому  аналіз заробітної плати, перш за все, проводиться за загальним її фондом і фондами окремих категорій промислового-виробничогоперсоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена цязаробітна плата. Після виявлення причин, які викликали зміна  
(відхилення) фонду заробітної плати окремих категорій працівників, можна визначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статті собівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної плати необхідно скорегувати на процент виконання плану випуску продукції, обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної плати. При цьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції впливає на заробітну плату не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати й ті обставини, що фонд заробітної плати промислово – виробничого персоналу змінюється пропорційно обсягу продукції, що випускається тільки по робочим - відрядникам, то відносна економія не може бути обчислена за фондом заробітної плати ІТП, службовців, МОП, учнів та персоналу, охорони.

      Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрачання фонду заробітної плати надає використання коштів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання проводиться шляхом зіставлення додатково отриманого прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.
      Загальна  сума прямої зарплати залежить від  обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 люд. – год.
Зниження  собівартості продукції багато в  чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної плати. Зростання продуктивності праці повинно випереджати ріст заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
При аналізі  факторів зміни зарплати можна використовувати  дані  
«Акта впровадження науково-технічних заходів», де показується економія зарплати за рахунок впровадження кожного заходу.

      Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати [16,c.172]. 
 Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а так само з плановимрівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їх частка у вартості товарної продукції в динаміці та в порівнянні з планом,і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні зміни витрат. За своїм складом це комплексні статті і складаються вони, як правило, з кількох елементів витрат.

      Витрати з утримання та експлуатації машин і обладнання включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати за їх змістом, витрати з експлуатації, витрати з виробничого переміщення вантажів, знос МШП та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно - постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно - змінними.
      Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції використовується така формула (1.5):
ВСК = ВПЛ * (100 + ТТП% * Кз)/100                         (1.5)
 де  ВСК - витрати, скориговані на фактичний випуск продукції;
      ВПЛ - планова сума витрат за статтею;
ТТП% - перевиконання (недовиконання) плану з випуску товарної продукції, %;
Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва  продукції.
      Загальна  сума амортизації залежить від кількості  машин і устаткування, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Середня норма амортизації може змінитися за рахунок структурних зрушень у складі фондів.
      Чим більше продукції випущено на даних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.
      Експлуатаційні  витрати залежать від кількості  експлуатованих об'єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 машино-годину роботи.
      Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт залежать від обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання [16, c. 173].
      Витрати на внутрішнє переміщення вантажів залежать від виду транспортних коштів, повноти їх використання, ступеня виконання виробничої програми, економного використання коштів на утримання та експлуатацію рухомого складу.
      На  суму зносу впливають обсяг виробництва продукції і рівень витрат на один виріб, який у свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, малоцінний інвентар, налагоджений чи дієвий контроль за їх збереженням і справністю.
      Аналіз  цехових та загальногосподарських  витрат має велике значення.  
Так як вони займають велику питому вагу в собівартості продукції.

      Для аналізу цехових і загальнозаводських витрат за статтями витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. По кожній статті виявляють абсолютне і відносне відхилення від плану та їх причини.
      В процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. Непродуктивними витратами слід вважати втрати від псування і нестачі сировини (матеріалів) та готової продукції, оплату простоїв з вини підприємства, доплати за цей час і у зв'язку з використанням робітників на роботі, що вимагають менш кваліфікованої праці, вартість спожитих енергій і палива за час простою підприємства та ін.
      Аналіз  загальновиробничих і загальногосподарських  витрат у собівартості одиниці виробу проводиться з урахуванням результатів, отриманих при аналізі їх у цілому по підприємству. Ці витрати розподіляються між окремими видами виготовленої продукції пропорційно прямим витратам за винятком покупних матеріалів.
      Сума  цих витрат, що припадає на одиницю  продукції, залежить від зміни:
1. загальної  суми цехових і загальнозаводських  витрат;
2. суми  прямих витрат, які є базою  розподілу накладних;
3. обсягу  виробництва продукції.
      Для розрахунку впливу цих факторів використовується спосіб ланцюгової підстановки.
      Комерційні  витрати включають витрати з  відвантаження продукції покупцям (вантажно - розвантажувальні витрати, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.
      Витрати з доставки товарів залежать від  відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, виду транспортних засобів.
      Витрати з навантаження і вивантаження можуть змінюватися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції. На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резерви можливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їх освоєнню [16, c. 174]. 

2 АНАЛІЗ  СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА « ЗАПОРІЗЬКИЙ ФЕРОСПЛАВНИЙ ЗАВОД»
                                  2.1 Характеристика підприємства
     Аналіз  собівартості продукції звичайно починають  із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами. Проведемо аналіз собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод».
     Акціонерне  підприємство «Запорізький феросплавний завод» - один з найбільших у Європі виробників феросплавів. Частка запорізького виробництва у світовому обсязі становить 5,7%. Перспективи заводу гарантовані близькістю сировинної та енергетичної баз Придніпров’я добре розвиненими транспортними системами. Все це і широкі ділові зв’язки з вітчизняними і зарубіжними фірмами дозволяють виробляти сотні тисяч тонн кременистих і марганцевих сплавів на рік. Виплавка їх проводиться в потужних рудно - термічних і електродугових печах.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.