На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Культура як фактор динамки сучасного суспльства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 25.11.2012. Сдан: 2012. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?          
Зміст
 
Вступ………………………………………………………………………….3
 
Розділ 1. Теоретичні засади культури як соціального феномену……......6
1.1      Концептуальні засади культури………………………………..6
1.2      Складові елементи культури як соціального феномена……..11
 
Розділ 2. Культура як фактор динаміки сучасного суспільства……….....17
2.1 Особливості взаємодії культури та особистості в суспільстві..17
2.2 Закономірності культурного розвитку: сучасний стан………..24
 
Висновки……………………………………………………………………....34
 
Список літератури…………………………………………………………37
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                             Вступ.
Зі всього розмаїття соціальних процесів, відносин і фактів, які існували у минулому й існують нині, ми виділяємо певну особливу сферу, яка іменується культурою. Більшість людей переконана, що саме культура - те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи. Вся історія культури є ніщо інше, як рух і розвиток цінностей. Але ці цінності самі є породженням культури як специфічно людського способу освоєння і привласнення світу, в результаті якого світ перетворюється на ціннісно-смислову реальність, на дійсне буття людини.
Актуальність теми курсової роботи визначається завданнями і сучасними тенденціями розвитку вітчизняної  культурологічної думки, необхідністю методологічного опису, тлумачення і розуміння культури. З самого початку постає потреба підходити до культури як до цілісного феномену,  що потребує свого теоретичного розв’язання.
Тема дослідження виражає глибоку внутрішню тенденцію розвитку сучасної культури, що пов’язується з відродженням, переосмисленням і творчим розвитком науки, освіти, моралі.
Суттєвим моментом в обґрунтуванні актуальності обраної теми є і той факт, що проблема цінностей надзвичайно загострюється в переломні (кризові) епохи історичного розвитку культури, бо кожного разу, коли спільноту людей потрясали соціальні катаклізми, коли хаос, хитання, але і сподівання “знайти світло в кінці тунелю” зливались у синтетичне питання “бути чи не бути” культурі як природному середовищу людини, соціальна думка незмінно упиралася в проблематику цінностей як основу культурного менталітету особистості, нації, суспільства загалом. На данному етапі є необхідність виразити не лише все нові та нові аспекти феноменології культури, але й пізнати ці аспекти, переконатися і підтвердити сутнісні властивості культури.
У вітчизняний період питанням культури і закономірностями її розвитку цікавилися: С. М. Артановский, Е. А. Баллер, П. П. Гайденко,                           В. Е, Давидович, Ю. А. Жданов, Б. С. Єрасова, Е. С. Маркарян, а також А . І. Арнольдова, Є. В. Богомолова, Н. С. Злобін, М. С. Каган, В. М. Межуєва, Ю. М. Лотман, Е. В. Соколова, Н. 3 Чавчавадзе, В. Ж. Келле і М. Я. Ковальзон.
У період становлення самостійності України і в сучасний період даними проблемами займаються Гуревич, Парахонський, Кравченко, Фадєєв, Д’яченко, Жиленкова, Пятенко, Нікітіна, та багато інших.
Метою дослідження є розкриття змісту культури, закономірностей культурного життя. Мета дослідження досягається поставленням та розв’язанням завдань:

виявити основи природи культури;

здійснити аналіз культури як системи цінностей,

визначити її елементи, рівні організації та ієрархіїзації;

проаналізувати зміст ієрархічних рівнів ціннісної організації культури в динаміці її становлення.

Об’єктом курсової роботи є культура і закономірності її розвитку.
Предметом - аналіз природи та ієрархії культури, як феномену буття.
Методи дослідження: теоретичні – аналіз, узагальнення, систематизація даних наукової літератури, за допомогою яких проведено теоретико-методологічне вивчення проблеми детермінаційного впливу ціннісної системи особистості на її моральне становлення; емпіричні – спостереження, анкетування, тестування, проективні, психосемантичні, репертуарні методи, констатувальний експеримент; розвивальні – формувальний психолого-педагогічний експеримент, психологічний тренінг, психологічне консультування. Обробка експериментальних даних здійснювалася за допомогою кореляційного та факторного аналізу.
Структура роботи: дослідження складається з вступу, 2 розділів, 4 підрозділів, висновку та списку літератури.
У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дослідження, окреслюється рівень розробки проблеми.
У першому розділі «Теоретичні засади культури як соціального феномену» ставляться наступні цілі:
- виявити основи природи культури, її концептуальні засади;
- здійснити аналіз культури як системи цінностей;
          - з’ясувати складові елементи культури як соціального феномена.
У другому розділі «Культура як фактор динаміки сучасного суспільства» поставлені наступні цілі:
- проаналізувати особливості взаємодії культури на особистості в суспільстві;
- з’ясувати закономірності культурного розвитку на сучасному етапі;
          - виявити загально значущі норми моралі, ідеали, стандарти поведінки.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
          
 
               Розділ 1. Теоретичні засади культури як соціального феномену.
1.1             Концептуальні засади культури.
Поняття «культура» можна визначити як сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням. Це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, який відбивається в типах та формах організації життя та діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях.
Поняття «культура» об'єднує в собі науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд.
Культура - явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. У цьому полягає передумова і необхідність різних підходів, засобів її дослідження. Тому й вивчають її різні науки (соціологія, історія, філософія, економіка, психологія), які утворюють культурологію як самостійну галузь знань.
Філософія і психологія збагачуються новими концептуальними підходами. Не менш значимими є досягнення в теоретичному осмисленні ходу історії, розвитку цивілізації і культури людства.
Все це надало можливість багатьом мислителям, науковцям, суспільним діячам по-новому зглянути як на окрему людину, так і на розвиток усієї культури та цивілізації в цілому. Роботи Шпенглера, Бердяєва, Тойнбі вмістили у собі найбільш характерні погляди того часу.
Твори Шпенглера і Бердяєва виявили наявність на той час песимістичного підходу у вирішенні долі культури, зокрема європейської. Позиція Тойнбі більш оптимістична – вона змушує сподіватися на те, що в будь-якій критичній ситуації людина, завдяки творчій суті своєї особистості, зможе знайти шляхи спасіння, винайти нові культурні форми, утворити нову цивілізацію.
Освальд Шпенглера - німецький філософ, представник філософії життя, один із засновників сучасної філософії культури. У найвідомішій своїй праці «Занепад Європи», розглядав культуру не як єдину загальнолюдську, а як розколоту на окремі культури, кожна з яких проявляється на основі власного унікального «прафеномену» - «способу переживання» життя. Розвиток культур підпорядковується певному біологічному ритму, який зумовлює головні фази їх розвитку: народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і «занепад». Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію.
Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їх дослідженню вчений присвятив 12-томну працю "Дослідження історії".У розвитку кожної цивілізації вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад.
Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна. Він сформулював теорію суперсистем культури, виділив три основних типи культури.Серед них чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу; ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; та ідеалістичний тип, що грунтується на інтуїтивістському методі пізнання.
         У радянській філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством. Цей погляд відтворював досить поширений технологічний підхід до культури як техніко-цивілізаційного явища, продукту людської діяльності
Діяльний підхід до визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдяки новим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Різні дослідники по-своєму тлумачили особливості цього підходу, приділяючи недостатньо уваги тому, які особливості засобу мислення та засобів праці властиві певній країні, часові, народові.
Динамічнішим стало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилося у вжитку західноєвропейське поняття «менталітет», яким активно послуговуються задля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах.
Поряд з науковим існує й побутове розуміння культури. Найчастіше культурою вважають різноманітні види й жанри художньої культури та мистецтва (музику, театр, кіно, літературу, живопис), культуру поведінки людини. З неї найчастіше вилучають науку, ідеологію протиставляють культурі. Але існує взаємозв'язок між духовною культурою та діяльністю, її об'єктивізованими зразками, оскільки існують відомі ідеї та норми, які передаються від покоління до покоління. Під культурою завжди розуміють явища, процеси та відносини, що якісно відрізняють суспільство, людину від природи, є результатом соціальної взаємодії[1].
Залежно від критеріїв, існують різні класифікації культури:
?      Відповідно до змісту діяльності її поділяють на:
?      матеріальну
?      духовну;
?      відповідно до рівня та форм соціальної взаємодії:
?      суперкультуру (культуру конкретного суспільства),
?      субкультуру (культуру спільнот),
?      контркультуру (культуру девіантних соціальних груп),
?      конфронтаційну культуру,
?      культуру узгодження,
?      культуру соціальних груп тощо.
Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної - етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами - культурний релятивізм. Насправді оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу, зокрема без врахування загальних тенденцій розвитку суперкультури та загальнолюдської культури.
Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Як правило, висока, елітарна культура, створювалася та поціновувалася обмеженою кількістю людей, тоді як народна пов'язана з життям широких народних мас. У сучасному суспільстві з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма - масова культура, яка, апелюючи до всіх, розрахована на масове вживання.
Культура включає в себе три види елементів:
1. Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові і допомагають організувати і впорядкувати свій досвід .
2. Відносини. Культура в дійсності не тільки описує за допомогою понять те, з чого складається світ, а й містить певні уявлення, як ці складові частини пов'язані один з одним у просторі та часі, за значенням і. Кожна культура характеризується своїми поглядами на взаємини між поняттями як реального світу, так і світу надприродного.
3. Цінності. Цей елемент культури є колективні усіма переконання щодо цілей, до яких слід прагнути. Вони лежать в основі моральних доктрин. І хоча різні культури можуть вважати цінностями різні речі, кожне соціальне пристрій робить свій вибір - що вважати цінністю, а що ні.
До основних категорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісні орієнтації», «зразки поведінки», «зразки діяльності», «менталітет», «інтереси», «соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.
Протягом соціальної історії люди освоїли, зробили своєю домівкою всю земну кулю, вийшли у космос, винайшли неймовірне за кількістю і якістю число способів діяльності. Якщо спробувати їх згрупувати за прикладними сферами, то можна виділити такі основні форми культури, як «матеріальна культура», «духовна культура», «культура людини», що включає «соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру людини», і «фізична культура».
Матеріальна культура - перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.
Матеріальна культура включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальну культуру входять також:  будівлі і споруди,  інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи повідомлення і засоби транспорту,  зв'язок і засоби зв'язку, технології.
До духовної культури відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1.2 Складові елементи культури як соціального феномена.
З розумінням культури як всезагального явища пов'язано виокремлення політичної, економічної, екологічної та інших її видів - культури праці, побуту, дозвілля, організації, управління тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, виявляє особливості різноманітних соціальних груп. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної (етноцентризм) та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами (релятивізм). У дійсності оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу, зокрема без урахування загальних тенденцій розвитку суперкультури та загальнолюдської культури.
Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена кількість людей, народна пов'язана з широкими народними масами[2].
Науково-технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масової культури, яка апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своїй смисловій та художній спрощеності, технічній доступності вона помітно витіснить високу і народну культуру. Масова культура є зв'язуючою ланкою між стабільним і змінюваним, оскільки орієнтована на цінності та норми переважної більшості. Вона є продуктом новітнього часу, затребувана до життя людиною, яка не приєдналась через різні причини до високої культури, але вже відірвалася від традиційного суспільства.
На цьому етапі розвитку українського суспільства вона нездатна об'єднати навколо загальних цінностей основну частину суспільства. Створена у попередні десятиліття масова культура зруйнована або руйнується, натомість з'являється багато субкультур, серед них далеко не кращі зразки американської та західноєвропейської масової культури (бойовики, детективи, еротичні стрічки, бульварна література тощо).
На сучасному етапі розвитку теорії та практики управління дедалі частіше вживається поняття «організаційна культура». Пов'язано це із загостренням конкуренції, глобалізацією політичних, соціально-економічних процесів. Відповідно у теорії менеджменту виник і новий напрям - процесуальний, згідно з яким управлінські рішення повинні враховувати соціокультурну специфіку, стадію розвитку конкретного підприємства, їх зовнішнє середовище, притаманну їй своєрідність. Численні дослідження свідчать, що розвинуті організації мають високий рівень культури.
Реалізації цілей конкретної організації потребує певних засобів, соціальної бази, які утворюють організаційну систему. Тому організаційна культура як підсистема організації (культура фірми, підприємства, корпоративна культура) і як процес (культура діяльності) доповнюють, взаємообумовлюють одна одну. Для соціології важливі передусім взаємодії та відносини членів організації (персоналу) в даному соціокультурному просторі.
Соціологія виокремлює такі структурні елементи культури:
1. Особистісна система усвідомлюваних знань, цінностей, норм і зразків, які регулюють поведінку та діяльність. Йдеться про моральну, естетичну, політичну, професійну, гуманітарну, науково-технічну культуру особистості, рівень якої визначається її соціалізованістю, зв'язком із культурною спадщиною, розвинутістю індивідуальних здібностей.
2. Локальна система знань, норм, цінностей, зразків соціальної групи, спільноти (територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної, психологічної та ін). Ця культура, розвиваючись у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду. Виникає в конкретному оточенні, має власну систему цінностей, особливий культурний клімат і може розглядатися як субкультура.
3. Соціальна система знань, норм, цінностей, зразків, формально прийнятих, функціонально корисних, які закріпилися у суспільній практиці та регулюють форми діяльності. Культура в такому разі представлена матеріальними предметами, в яких втілений досвід людства, а також духовними цінностями суспільства. Вона акумулює досвід багатьох поколінь, результат діяльності всіх соціальних груп, спільнот та індивідів, серед яких є творці й користувачі[3].
Усі ці системи цінностей тісно взаємодіють, але можуть і не відповідати одна одній. До основних структурних елементів культури належать норми, цінності, ціннісні орієнтації, зразки поведінки, зразки діяльності, менталітет, інтереси, соціально-культурне середовище, інститути культури тощо.
З перших кроків життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє культура. Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосувалися до культурних зразків, цінностей і моделей, є носіями способу мислення та життя.
Одним із впливових елементів культури є менталітет, тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини. Менталітет, у свою чергу, впливає на їх формування, є джерелом культурно-історичної динаміки. Він відіграє важливу роль у забезпеченні єдності групи з укоріненими в ній загальними цінностями, нормами і зразками поведінки.
Збереження культури реалізується через культурну діяльність людей - створення, поширення та засвоєння культурних цінностей.
 
 
Розділ 2. Культура як фактор динаміки сучасного суспільства.
2.1 Особливості взаємодії культури та особистості в суспільстві.
Культуру можна визначити, як сукупність знаків, об'єднаних у системи. Знаки - це сигнали, предмети, все, що може бути носієм значення (наприклад, звуки мови, букви, цифри, слова, символи, зображення, тощо). В результаті народи, живучи окремо один від одного, розробляють унікальні, властиві лише їм культури, але елементи різних культур можуть легко поширюватися від однієї групи людей до іншої, сприяючи тим самим розвитку культури.
Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Отримуємо такий розподіл видів культури: - культура суспільства, - культура колективу (організації), - культура особистості.
Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані по окремості.Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.
Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.
Культура колективу (організації) складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.
Культура особистості визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».
Питання про вплив культури на формування і зміну особистісних стереотипів утримуючі моральн і норми, це насамперед питання про підстави появи й існування цього виду стереотипів. Вони являють собою еталони поводження, завдяки їхнім особливостям моделюється тип моральних взаємин між людьми, характерний для даної культури.
Особистість людини формується в процесі повсякденного спілкування з навколишніми. Культура визначеного суспільства приймається людиною не як щось зовнішнє, з зовні нав'язане, але як складається з моделей відповідного поводження, що виникають у комунікації і постійно зміцнюються остільки, оскільки люди спільно взаємодіють з умовами життя[4].
Практично будь–яка традиція, будь–який культурний стандарт має у своїй основі історично обумовлену необхідністю виживання, але завдяки якій як
стереотипи соціальне знання живе і передається від покоління до покоління.
Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а системою, що має складну структуру.
Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби - внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження.
Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):
- фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);
- екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
- соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
- престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);
- духовні (у самовираженні через творчість).
Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є переконання - стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спрощений, стандартизований образ будь-якого явища дійсності і як схема, що фіксує деякі риси явищ. інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб'єктивно.
Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої взаємодії людини з соціальним середовищем і через пропаганду, навчання, виховання особистості.
Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.
На підставі того, як індивід стає елементом соціальної організації, інтегрується в суспільство, визначається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.
Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.
Соціалізація - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.
Особливості моральної і естетичної культури особистості формуються під впливом суспільної свідомості. Яке поставляє інформацію у виді цільних, внутрішньо не диференційованих стереотипів нормативно орієнтованого поводження. У такий спосіб здійснюється стабілізуюча функція соціального контролю, функція наступності моральної і естетичної культури.

Імперативний простір культури формується моральністю. Моральність - це таке поле культури, у якому людина народжується, стає людиною й живе, як людина. Воно створює напругу в полюсах добро - зло й змушує людину вибирати або лінію добра, або лінію зла. Така здатність розвивається на основі головного морального почуття в людині. Зрозуміло, що в цьому випадку йдеться про совість[5].

Моральне виховання спрямоване на формування моральної свідомості, розвитку моральних почуттів і формування звичок, навичок морального поводження особистості. Моральне виховання починається в родині і продовжується протягом усього життя в різних навчальних закладах. Основними методами морального виховання: переконання, навчання, виховання. Таке виховання будується на засвоєнні і прилученні до національних норм і традицій, багатої духовної культури народу. Такими моральними нормами є повага батьків, любов до Батьківщини.
Сама головна естетична виховна й освітня установка сучасних педагогічних систем, складається в задачі формування в чуттєво–емоційному світі. Вихованню в особистості здатності чути, називаної в естетиці естетичною чуйністю. Модель естетичного виховання – програма природної націленості на общєестетичний розвиток особистості, незалежно від вікових періодів. Занурення особистості в простір лінії, кольору, світла, звуку, руху, пластики, жесту, міміки, тобто всіх можливих структурних елементів художньої мови кожного з відомих сьогодні видів мистецтв – занурення в мистецтво бачити і чути, у мистецтво читати, рухатися, мистецтво уміння передати інформацію мімікою, жестом, рухами, поглядами.
Дійсно навіть короткий аналіз, зіставлення численних тепер уже програм по всіляких предметах художньо–естетичного циклу, природно підводить до необхідності у формуванні цілісної, гармонічної культурно розвитий особистості, яка тягнеться до знання, відчуванню, збагненню історії художнього розвитку людства- це формулює сукупність естетичних та світоглядних закономірностей духовного буття людей.
Специфіка людини як продукту культурної еволюції є фокусом визначення своєрідності культури та її закономірної необхідності на шляхах здійснення універсального процесу еволюції природи.
Особистость розуміється як істотні властивості людини, що забезпечують їй здатність до творчості в умовах волі, знову таки в цивілізаціях, здатних до творчості. Але цивілізація „розплющує" особистісні якості людини, роблячи людину одномірною, здатною творити тільки в одній площині, причому, площині горизонтальній: у горизонталі „індивід - річ - індивід". Людина, яка опинилася в просторі культури, починає живитися її соками, осягає її логіку. Нагородою за це стає відчуття себе людиною, особистістю.
Людина в цивілізації атомізує її простір, у культурі ж вона зв'язує собою воєдино весь світ - і дольний, і горішній, і минулий, і майбутній. Всі здатності людини жити в просторі культури й адекватно в ній почуватися народжуються в родині. Кожна людина створює можливість у собі для того, щоб обжити якусь частину культури, зробити її своїм культурним простором, надати їй статусу культурної реальності.
Манери поводження складають зовнішню культуру особистості. Але зовнішня культура тісно зв'язана з внутрішньої. Говорити про етикет без моралі не має змісту. У людині цінується цілісність, тобто єдність високих помислів, внутрішньої порядності, шляхетності і зовнішніх культурних форм спілкування з навколишніми.
Наочну характеристику єдності культури, моральної свідомості і культури поводження можна дати за допомогою дієслів "знаю", "умію", "прагну", "надходжу". Багато чого в цьому відношенні залежить і від бажання особистості завзято працювати над собою, опановувати новими знаннями етикету[6].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2.2 Закономірності культурного розвитку: сучасний стан.
Всі соціальні зміни (наприклад, нові закони) впроваджуються в життя шляхом подолання недовіри і спротиву деяких соціальних груп суспільства, через владні структури і нерідко через твердий примус. Однак, втілившись у повсякденне життя, багато працездатних інновацій здаються вже звичними і необхідними.
У прийнятті соціальних змін важливу роль грає їх сумісність з існуючою культурою. Інновації можуть бути несумісними з існуючою культурою принаймні з трьох причин.
1. Інновації можуть знаходитися в конфлікті з існуючими культурними зразками. У деяких частинах Азії й Африки іслам поширився в більшому ступені, ніж християнство, можливо тому, що християни негативно ставилися до полігамії (зокрема, до багатоженства), яка була частиною культури людей, що живуть у цих регіонах.
Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливо кілька наслідків:
а) інновація просто відкидається суспільством чи соціальною групою;
б) інновація приймається разом з її конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким;
в) інновація приймається, і що містяться в ній, з існуючою культурою сховані і важке усві
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.