На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Шпаргалка Шпаргалкы по "Дитяча психологя"

Информация:

Тип работы: Шпаргалка. Добавлен: 02.12.2012. Сдан: 2012. Страниц: 49. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    ДЕК Дитяча психологія
    1. Психологічні основи виховання статі у дітей дошкільного віку.
    Основним  джерелом інформації дитини про себе є оточуючі люди, які допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю.
    Дорослі свідомо або несвідомо допомагають  дитині опанувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової поведінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам  дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, ініціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти – чоловік!»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емоційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти – дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбувається здебільшого в сім'ї.
    Стереотипи  чоловічої і жіночої поведінки  дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків  і жінок, а також через твори  мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків  і жінок у манері поведінки, в одязі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор.
    У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка – дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. У рольовій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка – лікаря, вихователя, перукаря.
    Інтереси  хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Водночас дівчатка надають перевагу міжособистісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.
    Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення  дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка – ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток – побутових.
    Усвідомлення  статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей.
    Процес  статевої самоідентифікації дитини представники наукових шкіл пояснюють по-різному:
    а) теорія ідентифікації. Її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, підкреслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;
    б) теорія статевої типізації. Ця теорія ґрунтується на концепції соціального научіння, пояснює статеву ідентифікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочують маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отримують позитивне підкріплення фемінної поведінки;
    в) теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на пізнавальних аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводитися відповідно до статевої належності.
    На  етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність.
    Статева самоідентичність усвідомлення своєї належності до статі.
    Культура  статевої поведінки є результатом  впливу стереотипів у сім'ї і  найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.
    Вихователь  повинен знати позицію батьків  щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.
    Статеве виховання засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.
    Роль  дорослого у формуванні психологічних  основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.
 

     2. Психологічний  зміст кризи 3-х  років.
    Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігається в цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими основними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують тощо.
    Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.
    Діти  намагаються реалізувати бажання  стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні  до самостійності, протиставленні своїх  бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.
    Криза трьох років зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.
    Симптомами  кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:
    1) негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);
    2) впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;
    3) норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;
    4) свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;
    5) протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;
    6) симптоми знецінювання, дискредитації  дорослого – ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;
    7) прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;
    8) ревнощі щодо молодших і старших,  якщо у сім'ї ще є діти;
    9) невротичні, психопатичні реакції  – страхи, неспокійний сон, нічний  енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.
    Прояви  впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які  постійно доглядають за дитиною, опікають її. Особливості протікання цього  періоду розвитку залежать від ставлення  до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму. За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.
    Криза 3-х років – явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми – важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.
 

     3. Особливості психічного розвитку новонародженого.
    Новонароджена дитина більшість часу спить. Та вже  в перші дні час неспання досягає кількох годин на добу. Під час неспання дитина виявляє три форми активності:
    1) спокійне неспання: дитина лежить  з розплющеними очима, не виявляючи  рухової активності. Побачивши предмет, який рухається, вона може супроводжувати його поглядом;
    2) активне неспання: дитина робить швидкі хаотичні рухи, у яких беруть участь усі частини її тіла;
    3) крик: дитина видає голосні, нерозбірливі, іноді надривні звуки, рухаючись.
    У поведінці новонародженого проявляються різноманітні життєво необхідні рефлекси, які забезпечують пристосування організму до умов навколишнього середовища.
    Рефлекси  новонародженого  – рефлекси, якими  володіє новонароджена  дитина і більшість  з яких зникає на 2-4-му місяці її життя.
    Систему основних рефлексів  новонародженого  утворюють:
    а) захисний, який вберігає організм від  шкідливих і сильних впливів, необхідний для виживання і зберігаються упродовж усього життя людини. Наприклад, звуження зіниці ока немовляти у відповідь на дію яскравого світла.
    б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на контакт із подразником. Вже на перший-третій день життя сильне джерело світла зумовлює повертання голівки;
    в) орієнтувально-харчовий, який забезпечує готовність дитини до нового типу харчування. Доторкання до губ, інших частин обличчя викликає в голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голівку, розкриває рот;
    г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина починає ссати вкладений  в її рот предмет. Цей рефлекс  найважливіший для новонародженого;
    ґ) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво важливого пристосувального значення. Наприклад, доторкання пальцем до долоні викликає надто сильну як для новонародженого реакцію схоплювання;
    д) плавальний, завдяки якому новонароджений не потоне, оскільки борсання утримає  його на воді.
    Більшість із цих рефлексів зникає вже в першому півріччі.
    Розвиток  зору і слуху відбувається у немовлят швидше, ніж тілесних рухів, що відрізняє  дитину від дитинчати тварини. Найрозвиненіша у них дотикова чутливість.
    До  народження в дитини високорозвинена  смакова чутливість: на солодке реагують ссанням і ковтанням слини; на неприємний смак і гірке – мімікою і здриганням; на кисле і гірке – гримасою, перестають ссати. Через декілька днів після народження може відрізнити молоко матері від підсолодженої води, а її – від простої води.
    Добре розвинена в новонароджених нюхова чутливість. За запахом материнського  молока вони визначають, є в кімнаті  мама чи немає.
    Першою  формою людської активності є прояв  емоцій дитини. У перші дні життя  дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо.
    Перші емоції новонародженого негативні, йому важливо показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доброзичлива увага, любов і піклування дорослого викликають у нього позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свідчить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.
    Усмішка – не просто вираження задоволення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. На її основі виробляється особлива поведінка дитини – комплекс пожвавлення.
    Комплекс  пожвавлення система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.
    Виникає він наприкінці 1-го – на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі  людини, радісні звуки, гуління, жвава  міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як правило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку з нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предметами, а й змінює доступні їй у перші тижні активно-негативні реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні контакти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними потребами і супроводжується негативними переживаннями, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.
    Принципово  важливе значення для подальшого розвитку дитини має комплекс пожвавлення – основне новоутворення періоду новонародженості, поява якого є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості.
 

     4. Формування особистості у віці 1-3 років.
    Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.
    Дитина  вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.
    У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке «добре» і «погано», звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.
    Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосередність, імпульсивність поведінки, вони діють під впливом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час.
    Емоційний стан дитини у перші роки життя  дуже нестійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпаки, тому її неважко заспокоїти.
    Одним із найважливіших джерел почуттів півторарічної  дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, заохочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.
    Дещо  пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань  дорослих, засуджуються ними.
    Розвиток  емоційної сфери дитини, багатство  і різноманітність почуттів, які  виникають стосовно до інших людей, є суттєвою передумовою формування особистості.
    Своєрідною  вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.
    Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.
    У ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлюються власні бажання.
 

     5. Психологічний  зміст кризи «7  років»
    6-річна  дитина сприймає світ і себе  у ньому як істинний суб'єкт  діяльності, наділений почуттям власної гідності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвоїла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сформувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якості, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаштовує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школярем, людиною, зайнятою серйозною справою – навчанням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої роботи. Так виникає криза 6-ти – 7-ми років, основними симптомами якої є:
    а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'являється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);
    б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує – вона вже закрита для  спілкування);
    в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).
    У цей період дитина замикається і  стає некерованою, у неї виникає  нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо  не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є  надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціально схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.
 

     6. Психологічний  зміст кризи «1-го  року»
    На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності  і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).
    Криза першого року життя криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.
    Кризу 1-го року життя характеризують особливості  прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші  акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.
    Криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з  дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.
    Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність  діяти не лише під впливом безпосередньо  сприйнятих об'єктів, а й афективно  заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Божович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.
    У цей період розривається первинний  зв'язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка різко  підвищує її власну активність. Однак ця автономність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити Сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще потрібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не лише хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і їх реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зумовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним перетворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.
    Основними новоутвореннями цього періоду  розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дитина вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).
 

     7. Основні закономірності  психічного розвитку  дитини
    Розвиток  кожної психічної функції, форми  поведінки обумовлений багатьма особливостями, але психічний розвиток має загальні закономірності, які виявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу.
    Систему цих закономірностей утворюють  такі чинники:
    1. Нерівномірність розвитку. Виявляється  вона в неоднаковому розвитку  різних психічних функцій, властивостей, утворень: кожна з них має стадії  піднесення, стабілізації і спаду.
    2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (розбіжність у  часі) фаз розвитку окремих органів  і функцій. Наприклад, дитина  вчиться орієнтуватися у просторі  швидше, ніж у часі.
    3. Сензитивність розвитку. У певні  періоди свого життя дитина виявляє найвищу чутливість до тих чи інших впливів, у неї активніше відбувається становлення тих чи інших сторін її психіки, інтенсивно розвиваються її функції. Наприклад, найсприятливішим для оволодіння рідною мовою є вік з двох до п'яти років.
    4. Стадіальність розвитку. Психічний  розвиток відбувається поетапно, кожна вікова стадія має свій  темп і ритм. Наприклад, рік  життя немовляти не рівноцінний  року життя у дошкільному віці.
    Основними характеристиками стадії психічного розвитку є:
    1) соціальна ситуація розвитку – співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки. Вона визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе;
    2) новоутворення – новий тип  будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя;
    3) провідна діяльність – діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни  у психіці дитини на певному віковому етапі;
    4) диференціація – відокремлення  психічних процесів, властивостей і якостей одне від одного, перетворення їх на самостійні форми. Так, пам'ять виокремлюється із сприймання і стає самостійною діяльністю;
    5) інтеграція – встановлення взаємозв'язків  між окремими сторонами психіки.  Так, взаємозв'язки пам'яті з мовленням і мисленням забезпечують її інтелектуалізацію;
    6) кумулятивність – включення результату  розвитку на кожній попередній  стадії в наступну, з певними  його трансформаціями. Наприклад,  у процесі становлення і розвитку  наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного мислення кожна наступна його форма виникає на основі попередньої, включає її в себе;
    7) пластичність – можливість зміни  психіки під впливом різних  умов, засвоєння різноманітного  досвіду. Так, новонароджена дитина  може оволодіти будь-якою мовою незалежно від своєї національності, а відповідно до мовного середовища, у якому вона виховується;
    8) наслідування своєрідна форма  орієнтування дитини у світі  специфічно людських видів діяльності, способів спілкування, особистісних  якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.
    Істинним  змістом психічного розвитку є боротьба внутрішніх суперечностей, тобто боротьба між формами психіки, які віджили, і тими, що зароджуються. Саме внутрішні  суперечності є рушійними силами психічного розвитку особистості дитини.
    Отже, закономірності психічного розвитку дитини, які мають свої чинники та характеристики, передбачають і визначають її подальший  розвиток у процесі онтогенезу.
 

     8. Особливості уваги  дітей дошкільного  віку
    Успішність  в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.
    Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:
    1) нетривала зосередженість, схильність  до значних коливань. Протягом  короткого часу діти неодноразово  переходять від одного виду  діяльності до іншого, по кілька  разів змінюють свій задум;
    2) піддатливість зовнішнім впливам.  Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності;
    3) залежність від виду занять. 4-річні  діти здатні 20 і більше хвилин  уважно слухати цікаву казку  чи дивитися мультфільми. Однак  вони будуть відволікатися від  нецікавих занять через 5 хв. після їх початку;
    4) неспроможність переключення на  власний розсуд з одного об'єкта  на інший за відсутності довільної  психічної регуляції;
    5) залежність від віку дітей.  Чим молодші діти, тим менше  вони можуть зосередитися на  словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх);
    6) слабкий розподіл уваги (неможливість  одночасно виконувати два або  більше видів діяльності), невеликий  обсяг (неспроможність утримувати  багато об'єктів за короткий  проміжок часу).
    Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй необхідно  зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об'єкти для спостереження, організовувати захопливі ігри, заняття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння знань і вмінь.
    Мимовільна  увага – вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному її зосереджена на певному реальному або ідеальному об'єкті.
    Цей вид уваги не має у своїй  основі вольового чинника 
    Довільна  увага – вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.
    4-5-річні  діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних предметах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.
    Мимовільна  і довільна увага дошкільників взаємопов'язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дитина повинна зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім воно стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення довільної уваги на мимовільну або післядовільну.
    Післядовільна увага вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об'єкті переходить у невимушене.
    Головним  спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий  інтерес не тільки до розумової діяльності, а й до самого процесу виховання.
    У процесі онтогенезу формуються різні  якісні прояви уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливання.
    Стійкість уваги – тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.
    Обсяг уваги кількість об'єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.
    Розподіл уваги – здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.
    Переключення  уваги переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.
    Коливання уваги – періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.
    Відволікання  дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для  них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.
    Неуважність – невміння зосередитися на предметі чи виді діяльності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.
    Важливим  засобом попередження неуважності  є правильне педагогічне спілкування  з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стимулює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі. 
 

 

     9. Розвиток особистості  дошкільника
    Найважливіше  значення для розвитку особистості  дитини має гра. Виконуючи роль дорослих, відтворюючи їхню діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі в трудовій і громадській діяльності, спілкуванні між собою. Наприклад, виконуючи роль лікаря, дитина намагається відтворити його турботливість і уважність до хворого тощо.
    Гра захоплює дітей, примушує їх переживати почуття інших персонажів: співчувати хворим, симпатизувати дітям, поважати старших тощо. Інтерес до гри, бажання  зіграти певну роль спонукає дітей  виконувати непривабливі дії. Вона є  способом входження у реальне життя дорослих. Будь-яке втручання дорослого в гру дитини позбавляє її творчої сили, тому дорослим слід допомогти дитині створити умови для гри.
    У більшості ігор ролі дітей нерівноцінні, серед них є головні (вихователь, лікар, продавець) і другорядні (няня, дитина, медсестра, покупець). Головні ролі привабливіші для дитини, тому, граючись із ляльками, вона обов'язково виконує головну роль. У кожній групі є діти, які придумують і організовують ігри, розподіляють ролі, підказують іншим потрібні дії. Вони, як правило, виконують головні ролі, хоч можуть і поступитися ними на користь інших дітей. Від них залежить і специфіка взаємин між усіма дітьми у грі. Визнання їх однолітками не викликає жодних сумнівів щодо їхніх слів, дій і не створює конфліктних ситуацій. Іноді можливі прояви незгоди, боротьба за лідерство, з'ясування стосунків з допомогою сили.
    Сила  і зміст позитивного впливу гри  на розвиток особистості дітей залежать від вихователя, який за необхідності має підказати дітям її зміст, простежити розподіл ролей, узгодженість дій. При цьому важливо, щоб діти поступово переходили до ігор, які потребують тісної взаємодії учасників, уміння враховувати думки один одного. Особливої уваги вихователя потребують лідери дитячих ігор, використання доцільних способів регулювання їхньої поведінки щодо інших дітей.
    У продуктивних видах діяльності, під  час виконання трудових і навчальних завдань формується спрямованість  дитини на отримання результату, схваленого дорослими й однолітками. Цим  результатом можуть бути малюнок, конструкція, прибране приміщення, скопана грядка, розв'язання арифметичної задачі тощо.
    У дошкільників формуються нові мотиви поведінки: виконання, наприклад, навчальних завдань сприяє розвитку пізнавальних мотивів (допитливість, прагнення пізнати нове, інтереси до різних галузей діяльності тощо), що створюють умови для розвитку їх загальних і спеціальних здібностей.
    Спрямованість на результат діяльності розвиває працелюбність  дитини, без якої неможливо досягти  успіху. Прагнення до визнання спонукає її до нових досягнень, формує внутрішню налаштованість на певний вид діяльності.
 

     10. Розвиток продуктивних  видів діяльності  у дошкільників
    Типовими  для дошкільного віку є продуктивні  види діяльності. Діти із задоволенням малюють, ліплять, вирізають, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення  певного продукту, вимагають оволодіння особливими способами дій і здійснюють вплив на психічний розвиток дітей. Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливає на формування цієї особистості. Феномен дитячого малюнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти.
    Особливостями дитячого малюнка  є:
    — схематизм: зображаючи людину, діти часто  малюють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зображують вони й  інші предмети;
    — «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі – через «прозорі» стіни);
    — недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цього звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, передусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зображувальної, а також зображення перспективи, пропорційності окремих частин предмета тощо.
    Зміст малюнків діти запозичують у дорослих, які пропонують їм деякі графічні зразки, коли вони починають малювати каракулі. В основному на перших малюнках діти зображують стрічки, доріжки, сонечко, кульку, бублик, сніговика, квіточку, ялинку тощо. За змістом малюнків дітей можна умовно поділити на реалістів (зображають предмети, явища природи, реальні події повсякденного життя) і мрійників (відтворюють свої несуттєві бажання, мрії, марення). Малюнки дітей відображають їх реакцію на події життя, відомі їм справи, турботи дорослих. Вони свідчать, що соціальні реакції дітей адекватні соціальному настрою та інтересам дорослих.
    Конструктивна діяльність дошкільника
    Конструювання передбачає спорудження будов, у  якому здійснюють взаємне розміщення частин та елементів, поєднуючи їх у  різний спосіб. Результатом цього процесу є певний реальний продукт. У цьому сенсі конструктивна діяльність подібна на інші її види (малювання, ліплення), однак передбачає специфічні прийоми обстеження (виокремлення основних частин, опорних деталей, їх розміщення тощо), відповідні способи, прийоми обстеження і побудови конструкції. Конструювання завжди має на меті розв'язання певного конструктивно-технічного завдання, пов'язаного з організацією простору, встановленням взаємного розміщення елементів і частин предметів відповідно до певної логіки. Основними типами конструктивної діяльності є конструювання за зразком, конструювання за даними умовами, конструювання за задумом.
    Конструювання для гри об'єднує дітей: вони вчаться  спільно обговорювати його план, разом  виробляти рішення, підпорядковувати свої бажання конструктивним задумам, відстоювати свої міркування щодо конструкції тощо.
    Конструювання розвиває уміння бачити предмет, розуміти його призначення, властивості деталей. Під час складання конструкції  дитина переконується, що одні деталі стійкі у будь-якому положенні, інші – лише у визначеному, а різноманітні поєднання деталей дають різну міцність (важко, наприклад, створити міцну будову лише з пластмаси, та, поєднуючи кубики і пластини, можна зробити міцний будинок).
    До  продуктивних видів діяльності належать аплікація і ліплення, які за психологічним значенням подібні до зображувальної і конструктивної діяльності. У дітей, активно зайнятих малюванням, конструюванням, ліпленням і аплікацією, розвивається здатність до планування діяльності.
 

     11. Особливості спілкування дитини з дорослими і однолітками
    Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Спілкування з дорослими є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення її до суспільно-історичного досвіду людства. Організація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.
    Упродовж  перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.
    У перші 6 місяців життя спілкування  дитини відбувається у ситуативно-особистісній (безпосередньо-емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення. Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. Її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками – запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік «чомучок»).
    Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей).
    Характер  спілкування дитини з батьками значною мірою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостійності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистості і досягнень.
    У спілкуванні дитини з вихователем  конструктивну, сприятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморозуміння, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, розуміння  значення співробітництва у спільній діяльності, забезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'являється почуття «ми», співучасті у спільній справі.
    Спілкування дошкільників з однолітками багато в чому відрізняється від спілкування  з дорослими. Воно емоційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть багатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контактах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.
    Спілкування з однолітками відіграє важливу  роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного  закладу.
    Упродовж  дошкільного дитинства розвиваються і змінюють одна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, позаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна форми спілкування дошкільника з однолітками.
    Емоційно-практична  форма спілкування  характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.
    У 4-6-річному віці у дошкільників домінує  ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками. Дошкільники намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.
    Діти  використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.
    Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку.
    Діти  середнього дошкільного віку частіше  демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них виходить. 5-7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).
    Кожна форма спілкування по-своєму впливає  на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уявлення про самого себе.
 

     12.Особливості психічного  розвитку немовлят
    Періодом  найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба в спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з'являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості. Найважливіші новоутворення у психіці немовляти формуються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.
    Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним. Життя немовляти цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини – годує, купає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки.
    Дорослий  не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохочує усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо вона поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дитина поступово засвоює позитивні звички, вчиться правильно себе поводити. Роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціалізації її у людському середовищі.
    Провідною діяльністю в немовлячому віці є  спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому  періоді розрізняють ситуативно-особистісну  і ситуативно-ділову форми спілкування.
    До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно  емоційний характер, а його засобами є реакції.
    Емоційне  спілкування – спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.
    Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими  – ситуативно-діловий, при якому  засобом спілкування поряд з  емоційними реакціями стає дія з  предметом.
    Зміст потреби у спілкуванні полягає  у прагненні до доброзичливої  уваги. Розвивається воно за допомогою  експресивно-мімічних засобів, які  немовля інтенсивно засвоює протягом 4-х-6-ти тижнів. У цьому віці спілкування  є провідною діяльністю. Воно допомагає малюку вижити і адаптуватися до обставин життя.
    Спілкування з дорослим як провідна діяльність в немовлячому віці найбільше  сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Систематичний  словесно-емоційний вплив дорослого  стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку.
    Дорослий  організовує і перші акти предметного  сприймання дитини. Оволодівши ними, немовля  може успішно використовувати їх в інших ситуаціях, з іншими предметами, наприклад з іграшками.
    У немовлячому віці відбувається становлення передумов спілкування, безпосередніх емоційних контактів з однолітками. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виникають ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи подальшого повноцінного спілкування з однолітками.
 

     13. Психологічні особливості  дітей різних типів  темпераменту
    Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки.
    Психологічні  характеристики дітей  сангвінічного темпераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. Швидко освоюються в дошкільному закладі, відразу почувають себе, як удома. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки. Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. Їхня комунікабельність сприяє дружньому ставленню до них дорослих.
    Нервова система сангвініка пластична, він  легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих  розваг до серйозної справи. Сангвініків  приваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються нові вміння і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних – нерідко плачуть.
    Виховувати дітей-сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосунків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.
    Психологічні  характеристики дітей  флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. Їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу. Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення.
    Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляються серед них і ледарі. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють дітей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку. У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.
    Психологічні характеристики дітей холеричного темпераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до інших умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюються, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня. Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, багате на міміку і жести. Такі діти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Через імпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з ними потрібні витримка і терпіння. Їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.
    Психологічні характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти малоактивні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них. Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний.
    Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи  прості завдання для їхнього рівня  розвитку, але нові за формою. Меланхоліки  не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.
    У роботі з дітьми-меланхоліками важливі  вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.
    Найуразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.
 

     14. Формування характеру у дітей дошкільного віку
    Індивідуальна своєрідність дитини виявляється як у її темпераменті, так і в характері, що включає в себе погляди, інтереси, думки дитини, їх зміст.
    Характер індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.
    Характер  визначається сукупністю всіх рис, які  виявляються в діях і вчинках (як діє людина за різних умов, як досягає  своєї мети, якими є її прагнення). Основними компонентами характеру є: життєва спрямованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розуму), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (виразність, постійність, твердість, здатність долати труднощі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість); звички (майже автоматизовані способи діяння). Усі вони взаємопов'язані, час від часу певний компонент домінує у поведінці, їх поєднання має індивідуальні особливості. Навіть в однієї людини залежно від конкретних умов життя проявляються різні риси характеру.
    Головну роль у формуванні і розвитку характеру  дитини відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки  та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а також шляхом научіння через емоційне підкріплення.
    Сензитивним періодом для становлення характеру  вважають вік від двох-трьох до дев'яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з дорослими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому. Дорослі мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчинків і дій, що створює сприятливі умови для засвоєння та закріплення необхідних форм поведінки.
    Важливим  для формування характеру дошкільника  є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим малюком. У першу чергу це стосується спілкування  батьків, особливо матері, з дитиною. Те, як вони поводяться з нею, згодом стане способом її поводження зі своїми дітьми, коли вона стане дорослою і буде мати власну сім'ю.
    Спочатку  в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а  також протилежні їм якості – егоїзм, черствість, байдужість до людей.
    У дошкільному віці закладаються основи рис характеру, які стосуються праці  – працелюбство, акуратність, відповідальність, наполегливість. Оскільки в цей період провідною діяльністю є сюжетно-рольова  гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Крім цього, має значення і виконання дитиною доступних видів праці, що повинно стимулюватися та заохочуватися дорослими. Як правило, у характері закріплюються ті риси, які постійно одержують позитивну оцінку.
    Формування  характеру залежить від активності дитини в життєдіяльності. Процес цей  починається в ранньому віці, коли вона мимоволі наслідує від дорослих певні способи поведінки, дій, ставлення  до людей, усвідомлює свої можливості, оволодіває рухами, вчиться керувати собою, її організатором, керівником, партнером має бути близька людина, від якої залежить формування основних якостей поведінки, характеру дитини. Важливо, щоб вони своєчасно зосереджували свою увагу на розвитку конкретних якостей характеру з урахуванням новоутворень дитячої психіки. Залежно від конкретних умов виховання і взаємин з близькими дорослими провідну роль у цьому процесі можуть відігравати різні мотиви (безпосередній інтерес до діяльності, її змісту, значущості, честолюбність, амбіції тощо). Цим обумовлені різноманітні індивідуальні особистісні якості дитини.
 

     15. Особливості розвитку  вольових дій у  дітей дошкільного  віку
    У дошкільному віці виникає і активно  розвивається воля дитини, що виявляється у заучуванні та усвідомленні рухів, становленні основних етапів вольової дії, оволодінні дитиною своєю поведінкою, свідомому управлінні своєю діяльністю, вмінні планувати, підпорядковувати дії досягненню мети і контролювати їх, вдосконалювати зусилля, переборювати перешкоди тощо.
    Воля  – властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.
    Передумови  її формуються з виникненням перших цілеспрямованих дій (хапальні рухи, предметні дії) і поєднанням їх із мовленням.
    Вона  залежить від уміння керувати власними емоціями, бажаннями, потребами, намірами. Мимовільна поведінка базується  на звичках і регулюється ситуацією, а довільна здійснюється всупереч звичкам  і пов'язана з вольовим зусиллям.
    У дошкільний період воля проходить важливий етап розвитку у зв'язку з підготовкою  до навчання і праці; виникають і  формуються вольові дії, змінюється її роль у поведінці, яка набуває  довільного характеру, виникає саморегуляція  власної діяльності дитини.
    Особливості розвитку вольових дій  дошкільників
    Одним із перших проявів волі є розвиток довільних рухів. У молодших дошкільників вони ще недостатньо координовані, їм важко сидіти, дотримуючись однієї пози. Для цього спочатку малюку необхідно здійснювати зоровий контроль за положенням своїх рук і ніг, пізніше вони це здійснюють на основі м'язових відчуттів.
    Розвиток  довільних дій відбувається у  процесі наслідування, яке включає  такі етапи:
    1) попереднє орієнтування. У результаті  спостережень дитини за діями дорослого, інших дітей у неї формується образ необхідних дій;
    2) здійснення показаних малюку  рухів, доведення їх до певної  досконалості, порівняння рухів  із зразком.
    Регулятором довільних дій є сенсомоторний  образ.
    Дитина  у дошкільному віці вчиться досягати мети, переборюючи труднощі, оволодіває вмінням контролювати свою позу, сидіти спокійно на заняттях, починає управляти своїми сприйманням, пам'яттю, мисленням. Приблизно в 4 роки вона починає ставити перед собою спеціальну мету (наприклад, запам'ятати доручення дорослого, віршик); у середньому і старшому дошкільному віці – намагається творчо підходити до розв'язання завдань, пропонує різні варіанти, послідовно переходить від одного етапу до іншого.
    У дошкільному дитинстві змінюються не лише вольові дії, а і їх роль у поведінці дитини. Волю у молодшому дошкільному віці становлять імпульсивні вчинки, вона проявляється лише за особливо сприятливих обставин. Кількість вольових проявів збільшується, але вони ще не є вирішальними у поведінці. Тільки у старшому дошкільному віці дитина здатна до тривалих вольових зусиль, хоча ще значно поступається школярам.
    Отже, в дошкільному віці виникають  і розвиваються вольові дії, основними  напрямами розвитку яких є: розвиток цілеспрямованості; встановлення відношень між метою дій і їх мотивам; посилення регулювальної ролі мовлення у їх виконанні.
 

  16. Психологічні передумови  формування навчальної  діяльності у дошкільному  віці
    Навчальна діяльність повинна приваблювати дітей, приносити їм радість і задоволення. Тому з раннього дитинства слід виховувати у них пізнавальні інтереси, які виражають усвідомлену спрямованість особистості, стимулюють психічні процеси і функції, активізують здібності. На основі інтересу до діяльності у дитини мобілізуються внутрішні сили, що важливо брати до уваги при організації навчальної діяльності дошкільників. Важливо пам'ятати, що у дітей ще дуже слабо розвинені необхідні для навчання довільна увага і довільне запам'ятовування. Низьким є рівень її працездатності.
    Засвоєні  без інтересу і захоплення знання будуть формальними, а таке навчання не сприятиме розвитку допитливого творчого розуму. Тому виховання пізнавальних інтересів і потреб є важливою передумовою формування навчальної діяльності.
    Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов:
    — можливість самостійного пошуку і відкриття  дитиною нових знань, вирішення  проблемних завдань;
    — різноманітність навчальної діяльності (одноманітний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей  нудьгу);
    — усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу;
    — пов'язаність нового матеріалу із засвоєним  раніше;
    — посильність засвоєння, пізнавальна  складність нового матеріалу (надто  легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу);
    — яскравість і емоційність навчального матеріалу;
    — позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність.
    Навчальна діяльність дітей розвивається на основі усвідомленого визначення ними способу  дій. Тому не менш важливою її передумовою  є оволодіння дошкільниками загальними способами дій, тобто такими способами, які забезпечують розв'язання практичних або пізнавальних завдань. Навчальна діяльність є одним із видів пізнавальної діяльності дитини. Вміння працювати за вказівками вихователя недостатньо для її формування. Якщо діти точно виконують інструкції педагога, вони сприймають від нього спосіб дій для розв'язання конкретно-практичного завдання, а для розв'язування групи певних завдань потрібно спочатку засвоїти загальний спосіб дій.
    Важливою  передумовою навчальної діяльності дошкільників є самостійний пошук способів виконання практичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку виокремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Навчання, спрямоване на формування загальних способів розв'язання конкретно-практичних завдань, виробляє у дітей вміння раціонально аналізувати умови нового завдання, самостійно знаходити способи його розв'язання.
    Ще  однією передумовою успішної навчальної діяльності дошкільників є опанування контролем способу виконання своїх дій.
    Отже, основними передумовами навчальної діяльності дошкільників є: наявність  у них стійких пізнавальних інтересів; оволодіння загальними способами дій; самостійне знаходження способів виконання  практичних і пізнавальних завдань; контролювання способу виконання власних дій. Основні компоненти цієї діяльності: прийняття завдання; вибір шляхів і засобів його здійснення, дотримання їх; контроль, самоконтроль і самоперевірка, особистісний (мотиваційний) компонент; мотиви, що спонукають дошкільників оволодіти навчальною діяльністю (пізнавальні інтереси). Структура навчальної діяльності залежить від її компонентів і взаємозв'язків між ними.
 

     17. Особливості розвитку  мислення у дітей  дошкільного віку
    Мислення процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.
    У дошкільному віці дитина засвоює  основи знань про навколишній  світ, взаємини людей, про зовнішні і внутрішні якості, суттєві зв'язки предметів. Основними напрямами  розвитку мислення дошкільника є  вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсивний розвиток наочно-образного і початок активного формування словесно-логічного шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних завдань, засвоєння наукових понять.
    Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дошкільного віку є пов'язаність з дією перших узагальнень (дитина мислить «діючи»). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити, тримаючи їх у руках, і дуже важко – подумки.
    Не  менш характерною особливістю дитячого мислення є його наочність. Дитина мислить, спираючись на доступні факти з досвіду або спостережень.
    Наочно-дійове мислення – мислення, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій.
    У дошкільному віці в дитини переважає  наочно-образне мислення, що пов'язано  з оволодінням нею новими видами діяльності: малюванням, грою, конструюванням тощо. Воно допомагає малюкам розв'язувати  завдання подумки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі якого людина оперує наявними у своїй пам'яті образами предметів і явищ.
    Наочно-схематичне мислення вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно віддій, бажань і намірів дитини.
    Словесно-логічне  мислення – мислення, що втілюється у поняттях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.
    У психічному розвитку логічне мислення є наступним етапом після образного, на основі якого забезпечує розв'язання більшої кількості завдань, засвоєння наукових понять.
    У спілкуванні з дорослими, у іграх і діяльності дитини розвиваються види її мислення, формується культура розумової праці, що забезпечить продуктивну інтелектуальну діяльність у дорослому віці.
    Мислення і діяльність дошкільників взаємопов'язані: вступаючи у комунікації, діючи, граючи, опановуючи методи засвоєння знань, дитина мислить.
    Протягом  дошкільного віку закладаються основи мислення, розвиваються і удосконалюються  його види. Ефективний розумовий розвиток залежить від вмілого і цілеспрямованого впливу дорослого на дошкільника.
 

     18. Особливості психічного  розвитку дітей  раннього віку
    Ранній  вік (від 1-го до 3-х років) є одним  із ключових у житті дитини. За цей  час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення – засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.
    Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках  «дитина – предмет – дорослий».
    У процесі предметної діяльності, послуговуючись ситуативно-діловим спілкуванням, дитина під керівництвом дорослого оволодіває умінням діяти з предметами відповідно до їх функціонального призначення.
    Найважливішими  досягненнями раннього дитинства є  оволодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток предметної діяльності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.