На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи органзацї кредитної дяльност комерцйними банками. Основн умови та етапи процесу кредитування в Коростенському вддленн №1 АППБ Аваль. Менеджмент кредитного портфеля. Управлння дохднстю кредитного портфеля.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Організація процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ Аваль
ПЛАН

    Вступ 3
    Розділ 1. Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками 6
      1.1 Сутність кредиту та принципи кредитування 6
      1.2 Поняття кредитного ризику та кредитного процесу 13
      1.3. Нормативне-правове забезпечення з теми дослідження 25
    Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ "Аваль". 33
      2.1 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи 33
      2.2 Умови кредитної угоди 40
      2.3 Процес кредитування клієнтів банку 44
      2.4 Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку 55
    Розділ 3. Менеджмент кредитного портфеля Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” 64
      3.1 Способи захисту від кредитного ризику 64
      3.2 Методи управління проблемними кредитами в Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль” 69
      3.3 Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами 74
    Висновок 80
    Список використаної літератури 84
    Додатки 90

Вступ

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Актуальність теми дипломної роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, необхідність розробки напрямків подальшого розвитку методів і умов банківського кредитування господарських суб'єктів і обумовили вибір теми дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому напрямку.

Для досягнення мети в роботі ставляться наступні завдання:

· розкрити механізм здійснення кредитування та сутність принципів кредитування;

· проаналізувати діючу практику кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ “Аваль”

· напрацювати рекомендації щодо оптимізації процесу кредитування в аналізованій банківській установі.

Предметом дипломної роботи є економічні відносини, які виникають в ході організації кредитного процесу в комерційних банках

В якості об'єкта дипломної роботи виступає кредитний процес в Коростенському відділенні №1 АППБ “Аваль”.

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі банківську діяльність в Україні.

Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії і практики банківської справи в Україні; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що в роботі зроблена спроба розкрити певні проблемні аспекти організації кредитного процесу в комерційних банках.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та додатків. В першому розділі дипломної роботи викладені теоретичні аспекти кредитування та методів надання позик.

В другому розділі проведено аналіз діючої практики кредитних взаємовідносин аналізованої банківської установи

Третій розділ роботи висвітлює питання менеджменту кредитного портфелю.

Розділ 1. Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками

1.1 Сутність кредиту та принципи кредитування

Кредитна система -- це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи -- банківську. Інша ж її складова -- сукупність кредитних відносин, здійсню-ваних банками та небанківськими кредитними організаціями, -- перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний. Центральний і ко-мерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відно-син в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.

Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання дипломної роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.

Кредит як кредитні відносини -- економічна категорія, закони його існування -- об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів роз-глядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

"Банківський кредит -- грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йо-му майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..." [2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше -- її терміном, по-друге -- умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит -- будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка га-рантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продов-ження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про-центів та інших зборів з такої суми" [1].

Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії -- кредиту, на якому, зрештою, бу-дуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування: 1) повернення (поворотність) кредиту, 2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту), 3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту), 4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту), 5) забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).

Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обґрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування.

Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником..."[92, с.130]. У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати -- про повернення (чи поворотність) чого йдеться -- позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка -- одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або пово-ротність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит -- це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення... економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність -- суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у
випадку фінансування).

Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле -- позичка має бути повернена. Інша річ -- коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі -- необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.

Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей круговороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел по-криття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції не-достатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації про-дукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) при-чини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.

Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береть-ся позика, що, на наш погляд, має сенс.

На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще одна важлива засада організації кредитування -- принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [8]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором..." [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності..." [90, с.120].

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування -- обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.

1.2 Поняття кредитного ризику та кредитного процесу

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про ймовірність збитків в результаті кредитної операції

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, як показано на рис. 1.1.

2

Рис. 1.1 Суперпозиція кредитних ризиків

Кредитний ризик щодо позичальника - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].

До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:

· диверсифікацію капіталу;

· оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

· регулювання обсягів кредитних вкладів;

· використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

· створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].

Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.

До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення - задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.

Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.

Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.

Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]

Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.

До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відно-сяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.

Кредитна інструкція, - це опис послідовних дій з реалізації конкретної редитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній кредитній

процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].

Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.2.

2

Рис. 1.2. Процедура отримання позики

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти
йому. [53, с.74].

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність
фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів.

До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]

Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.3.

2

Рис. 1.3 Схема оцінки кредитоспроможності

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду
можливості і доцільності надання йому позики і визначає ймовірність
своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

· загальне уявлення про клієнта;

· аналіз фінансового стану клієнта;

· аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування повернення позики.

Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком -
кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:

· вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;

· здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;

· проаналізувати техніко-економічне обґрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;

· визначити ступінь ризику кредитної операції;

· визначити умови кредитування: розмір позики, порядок її надання, строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;

· здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:

· перевірити достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;

· вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;

· перевіряють надійність партнерів позичальника, які причетні до кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;

· перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

· здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

· у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.

Фахівці юридичного відділу:

· розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції;

· розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.

На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку

засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]

Важливою умовою кредитування та стадією процедури отримання позички є четвертий етап, що пов'язаний з визначенням умов забезпечення повернення позички. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. [53, с.148]

Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка дебіторської заборгованості тощо).

Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

На п'ятому етапі кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання позики, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної

операції. [53, с.151].

Шостою стадією кредитного процесу є систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі фінансового менеджменту [53, с. 152].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням позички, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків за нею.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. [25, с. 118]

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

Сьомий етап кредитування включає повернення позичальником суми боргу з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення обумовлюється в тексті кредитного договору. Порядок погашення позички визначається кредитним договором. Погашення може здійснюватись одноразово (передбачає повернення позики в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк) чи в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг та інших доходів).

Банк має право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.

В випадку якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за позичкою або її частині, а також суми відсотків за користування коштами банку. [22, с.94]

Позичальник не звільняється від погашення боргу за позичкою, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

1.3. Нормативне-правове забезпечення з теми дослідження

Основними законодавчими актами, які регулюють питання кредитування, є:
·
Цивільний кодекс України;
· Закон України “Про Національний банк України”;
· Закон України “Про банки і банківську діяльність”;
· Закон України “Про заставу”;
· Положення НБУ “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246;
· Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06 липня 2000 р. № 279;
Відповідно до ЦК України банківське кредитування здійснюється спеціальними суб'єктами - банками. У ст.382 ЦК говориться, що кредитування організацій проводиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок банками в порядку, встановленому законодавством. Умови і порядок кредитування в грошовій формі допускається лише у випадках встановлених законодавством.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000р. визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні, і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Відповідно до положень цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.
Національний банк України є центральним банком, емісійним центром, який провадить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, дає дозвіл на створення в Україні банків, видає останнім ліцензії на виконання банківських операцій, веде республіканську книгу реєстрації банків.
Згідно з ст. 2 Закону “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку його погашення , що надається в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів з такої суми.
Законом обумовлено порядок здійснення кредитних операцій. За даним Законом:
· Дозволяється банкам укладати угоди про консорціумне кредитування;
· банки зобов'язані мати підрозділи, функціями яких є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитування;
· банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних паперів;
· банк зобов'язаний дотримуватися принципів кредитування;
· банк має право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів - до них застосовують підвищену відсоткову ставку, надають надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах. Загальна сума таких кредитів не повинна перевищувати 10 % власного капіталу банку чи кредитної установи;
· надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених Законом випадках;
· банк не може надавати кредити під проценти, ставка яких нижча від облікової ставки НБУ, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах (виняток - якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збиток).
Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб'єктів кредитних правовідносин. Ними є кредитор і позичальник.
Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, які надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Чинним законодавством також визначено і ряд інших понять, які використовуються у сфері кредитних відносин.
Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Нормативно-правовим актом, що регулює відносини в сфері банківського кредитування є Положення НБУ “Про кредитування”, яке визначає правові основи надання, використання, повернення кредитів, регулює взаємовідносини між суб'єктами, що виникають в процесі кредитування, механізм контролю за діяльністю суб'єктів, відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди, умови, яким має відповідати кредитний договір, та порядок видачі кредитів. Вищезгадане Положення НБУ визначає різні класифікації кредитів. Суб'єктами господарської діяльності можуть використовуватися такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий консорціомний; фізичні особи - споживчий кредит.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України, а згідно з Указом Президента України від 06 листопада 1998р. “Про гербовий збір” здійснюється маркування усіх оригіналів договорів суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно Положення НБУ “Про кредитування” комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарювання незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових норм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення, форми забезпечення. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
· забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх його витрат;
· репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
· оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяг експорту);
· економічна кон'юктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам - юридичним та фізичним особам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.
Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам - резидентам, фізичним особам - резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам - нерезидентам - банківським установам.
Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.
Після отримання і вивчення отриманої інформації банк вирішує питання щодо забезпечення кредиту. Згідно із Законом України від 02 жовтня 1992 р. “Про заставу” предметом її може бути майно, яке відповідно до законодавства може відчужуватися заставодавцем, та яке стане власністю заставодавця після укладання договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби), якщо це передбачене договором.
Згідно із Законом “Про заставу” не можуть заставлятися національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
Застава майна охоплює його приналежність та невіддільні плоди (якщо іншого не передбачено законом чи договором). Вона здійснюється шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальній конторі чи банку. Майно, що перебуває у спільній власності, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Зміна предмета застави відбувається тільки за згодою заставодержателя. Недотримання умов щодо форми договору застави, його нотаріального посвідчення тягне недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України. Кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна.
Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Договір застави укладається в письмовій формі, а у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, він має бути нотаріально посвідчений. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем його знаходження, а договору застави транспортних засобів - за місцем їх реєстрації.
Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуватися кілька видів забезпечення використання зобов'язань у кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позички високо надійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.
Кредит без забезпечення (бланковий кредит) посідає незначне місце в структурі короткострокових кредитних вкладень.
Згідно чинного законодавства при наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (так званого “великого” кредиту), комерційний банк повинен повідомити про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів, процедура створення яких регламентується Положенням НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затвердженим постановою Правління НБУ від 06 липня 2000 р. № 279. Згідно з цим положенням комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті його кредитної діяльності. Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам, суб'єктом господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.
Не здійснює нарахування резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.
Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику.

Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ "Аваль".

2.1 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи

Корост
енське відділення №1 АППБ „Аваль” є підрозділом акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль”.
Банк Аваль входить до банківської холдингової групи Райффайзен Інтернешнл Бенк-Холдинг АГ (на сьогодні ця група володіє 93,5 % акцій банку). Аваль є одним із найбільших банків у нашій країні. Він посідає перше місце серед усіх банків України за розміром статутного капіталу, а також займає провідні позиції на ринку фінансових послуг.
Загальнонаціональна мережа Банку Аваль включає 1400 структурних підрозділів, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування та окремих селах у всіх регіонах України. Переважна більшість із них є повнофункціональними відділеннями, що надають приватним та корпоративним клієнтам повний перелік стандартних та новітніх банківських послуг на найвищому рівні.
Одним з приоритетних напрямків активних операцій АППБ „Аваль” є кредитна діяльність, яка направлена на розвиток підприємств середнього та малого бізнесу. Кредити надаються як в національній так і в іноземній валюті. Банківська установа проводить кредитування як фізичних осіб на поточні потреби, так і юридичних осіб для здійснення господарської діяльності на умовах забезпеченості повернення кредиту. При отриманні кредиту, забезпеченням може виступити як майно самого позичальника, так і майно особи, яка надасть за нього поруку. Також вигідним забезпеченням з позиції збереження грошей є надання в заставу грошового вкладу розміщеного в банківській установі. Грошовий вклад є надійним забезпеченням, а тому надання кредиту здійснюється на більш вигідних умовах. За рахунок отримання відсотків за вкладом можна здійснити сплату відсотків за користування кредитом та частину коштів за кредитом.
Результати діяльності Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” представлено в додатках 1, 2 до даної дипломної роботи (баланс та звіт про прибутки та збитки). За цими даними проведемо горизонтальний та вертикальний аналіз діяльності банківської установи.
Аналіз активів банківської установи наведено у таблиці 2.1 та 2.2 та додатку 3.
Таблиця 2.1
Активи Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
Сума активів на 01.01.04 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.05 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.06 (тис. грн.)
Кредити
152 251
241 093
296 612
Міжбанківські кредити та депозити
30 403
40 357
24 934
Каса та коррахунки в НБУ
31 300
37 866
56 727
Коррахунки в інших банках
4 454
8 016
12 865
Вкладення в цінні папери
6 232
20 455
15 290
Основні засоби та нематеріальні акти-ви
13 245
22 076
25 564
Інші активи
5 033
1 135
2 973
Резерви під кредитні ризики
- 4 413
- 4 452
- 5 481
Усього активів
238 505
366 546
429 484

Проведемо порівняльний аналіз структури активів (таблиця 2.2).
Таблиця 2.2
Порівняльний аналіз активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
2003 рік
2005 рік
Темп приросту, %

Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %

Кредити
152 251
63,84
296 612
69,06
94,82
Міжбанківські кредити та депозити
30 403
12,75
24 934
5,81
-17,99
Каса та коррахунки в НБУ
31 300
13,12
56 727
13,21
81,23
Коррахунки в інших банках
4 454
1,87
12 865
3,00
188,84
Вкладення в цінні папери
6 232
2,61
15 290
3,56
145,34
Основні засоби та нематеріальні акти-ви
13 245
5,55
25 564
5,95
93,01
Інші активи
5 033
2,11
2 973
0,69
-40,93
Резерви під кредитні ризики
- 4 413
-1,85
- 5 481
- 1,28
24,2
Усього активів
238 505
100,0
429 484
100,0
80,07

В загальній сумі активів переважають кредити, а отже, банківська установа в політиці управління активними операціями надає перевагу кредитуванню. За останні два роки кредитна діяльність виросла майже у два рази, а все тому що банк при рішенні питань стосовно кредитування максимально враховував потреби клієнтів, в основному вітчизняних товаровиробників. Процентні ставки по кредитам встановлювались індивідуально по кожному проекту, враховуючи досвід співробітництва банка та клієнта, на основі конюктури ринка. У процесі аналізу і відбору кредитних проектів Кредитним комітетом банка комплексно вивчався фінансовий стан всіх потенційних позичальників, а також цільове використання кредиту. На практиці реалізовувалися вимоги високої якості і ліквідності застави, які надавалися на забезпечення кредиту. Активи банку зросли на 80,07 % за останні два роки. Зростання відбулося за рахунок росту кредитного портфеля. Високоліквідні активи (кошти в касі, на кореспондентському рахунку в НБУ, в інших банках) та робочі активи (кошти на коррахунках, в касі, вклади в майно, цінні папери, розміщені в інших банках, надані в кредит тощо) набули також певного росту. Ці дані свідчать про те, що в банку проводиться активна політика по зміцненню ліквідності та платоспроможності, підвищенню дохідності банку. Динаміка росту активів наведена в додатку 4.
В таблицях 2.3, 2.4 і додатку 5 наведено аналіз пасивів банку.
Таблиця 2.3
Пасиви Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
Сума активів на 01.01.04 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.05 (тис. грн.)
Сума активів на 01.01.06 (тис. грн.)
Статутний капітал
13 544
13 544
29 358
Вклади населення
55 748
87 444
144 974
Депозити юридичних осіб
13 658
60 914
69 871
Кошти клієнтів
49 795
74 456
113 710
Міжбанківські кредити та депозити
52 497
73 847
17 866
Коррахунки інших банків
2 538
3 226
3 614
Нерозподілений прибуток
14 480
20 199
15 662
Загальні резерви
3 930
4 608
6 505
Інші пасиви
32 315
28 308
27 924
Всього пасивів
238 505
366 546
429 484

Проведемо аналіз структури пасивів банківської установи (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Аналіз структури пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Найменування показника
2003 рік
2005 рік
Темп приросту, %

Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Статутний капітал
13 544
5,68
29 358
6,84
116,76
Вклади населення
55 748
23,37
144 974
33,76
160,05
Депозити юридичних осіб
13 658
5,73
69 871
16,27
411,57
Кошти клієнтів
49 795
20,88
113 710
26,47
128,35
Міжбанківські кредити та депозити
52 497
22,01
17 866
4,16
-65,96
Коррахунки інших банків
2 538
1,06
3 614
0,84
42,39
Нерозподілений прибуток
14 480
6,07
15 662
3,65
8,16
Загальні резерви
3 930
1,65
6 505
1,51
65,52
Інші пасиви
32 315
13,59
27 924
6,5
-13,58
Всього пасивів
238 505
100,0
429 484
100,0
80,07

У пасиві всі основні складові частини грошових ресурсів збільшилися, крім міжбанківських кредитів та депозитів. Кошти на рахунках клієнтів збільшилися в 2,2 рази, депозити юридичних осіб - в 4,1 рази, вклади населення - 2,6 рази. Доля притягнутих коштів клієнтів в структурі пасиву становить 76,5 %. Це свідчить про довіру к банку клієнтів - як юридичних осіб, так і населення. Тому зменшилась потреба в міжбанківських кредитах та депозитах, які складають 17866 тис. грн. за 2005 р. (порівняно з 73847 тис. грн. у 2003 р.) та їх доля в загальній структурі становить 4,16 %. Значно зросли обсяги вкладів населення, коштів клієнтів та депозитів юридичних осіб, тому що покласти на рахунок грошові кошти під великі проценти та на вигідних умовах, та отримувати проценти кожного місяця - дуже зручно та вигідно для клієнтів банку. Динаміка росту структури пасивів банку наведена в додатку 6.
У таблиці 2.5 наведено аналіз доходів та витрат банку.
Таблиця 2.5
Аналіз доходів та витрат Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”
Види доходів
2004 рік
2003 рік
Відхилення (+, -)

Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Сума, тис. грн.
У % до підсумку
Абсолютна величина, тис. грн.
У % до підсумку
Процентний дохід
49 858
72,98
63 985
71,94
14127
68,49
Комісійний дохід
16 412
24,03
20 694
23,27
4282
20,75
Чистий торгівельний дохід
1 924
2,81
3 551
3,99
1627
7,87
Інший операційний дохід
103
0,15
708
0,8
605
2,93
Непередбачені доходи
15
0,02
-
-
- 15
- 0,04
Разом доходів
68 312
100,0
88 938
100,0
20626
100,0

Величина доходів значно зросла (на 20626 тис. грн.). це відбулося, в першу чергу, за рахунок росту процентних доходів, а зростанню останніх посприяло збільшення обсягів кредитування банківською установою, зросли також розміри комісійних надходжень. Банк активізував роботу щодо одержання процентних доходів шляхом зростання оборотів за кредитами. Крім того банк збільшив процентні доходи за рахунок розширення послуг по розміщенню коштів, що дало змогу підвищити процентні доходи на 14127 тис. грн. Серед непроцентних доходів переважають комісійні, тобто банк надає широкий спектр послуг, за рахунок яких одержує додатковий дохід (комісійні збори за грошові перекази, за консультаційні послуги тощо).
Важливим показником діяльності банків є прибуток, тобто різниця між отриманими доходами і зробленими витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банк був достатньо прибутковим. Прибуток стимулює діяльність банківської установи щодо розширення й поліпшення якості банківських послуг, забезпечення резервів та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або витрат.
У прибутковості банку заінтересовані також акціонери і клієнти. З одного боку, акціонери банків заінтересовані у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого - акціонери як інвестори бажають якнайменшого ризику в процесі інвестування. Позичальники також заінтересовані у прибутковості банку, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру й структури його капіталу. А тому, вибираючи банк, що в нього клієнт інвестуватиме кошти, він мусить аналізувати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Фінансовий стан банку - це поняття, яке характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів, фінансову стабільність, платоспроможність і ліквідність банку. Відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність” із метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановив для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи регулювання їх діяльності, а саме:
1) норматив платоспроможності - це співвідношення капіталу банку до активів, зважених на коефіцієнт ризику:
Н3 = К/Ар * 100 %.
Капітал (К) банку склав 63917 тис. грн., а сумарний обсяг активів, зважених з урахуванням ризику (Ар), - 326407 тис. грн., отже
Н3 = 63917/326407 = 19,59 %.
Ураховуючи, що нормативне значення даного нормативу не може бути нижчим 8 %, можна констатувати, що банк дотримується цього нормативу, тобто має достатньо капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків;
2) норматив достатності капіталу - це співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшений на відповідно створені резерви:
Н
4 = К/За * 100 %.
Нормативне значення повинно бути не менше 4 %. За даними балансу банку загальна сума загальних активів дорівнює 429484 тис. грн., а капітал банку - 63917 тис. грн.. Згідно з цим даними фактичний рівень
Н4 = 63917/429484 * 100 % = 14,89 %
значно перевищує його нормативне значення, що підтверджує достатність капіталу для здійснення діяльності банку;
3) норматив миттєвої ліквідності - це співвідношення суми коштів на коррахунку та в касі до поточних рахунків:
Н
5 = ККР / ПР * 100%.
Н5 = (56727 + 12865) * 100 % = 21,15 %.
Нормативне значення повинно бути не менше 20 %. Перевищення фактичним рівнем Н5 його нормативного значення свідчить про те, що банк має можливість миттєво погашати свої зобов'язання;
4) норматив загальної ліквідності - співвідношення загальних активів до загальних зобов'язань банку:
Н
6 = А / З * 100 %.
Н6 = 429484 / 365568 * 100 % = 117,49 %
Фактичний рівень Н6 значно перевищує його нормативне значення (не менше 100 %), отже банк може забезпечити погашення всіх своїх грошових зобов'язань.

2.2 Умови кредитної угоди

Коростенське відділення №1 АППБ "Аваль" активно надає кредити своїм клієнтам, як юридичним так і фізичним особам. Кредити надаються на конкретні цілі з обов'язковим обґрунтуванням можливості своєчасної сплати відсотків та погашення позики.
Умови одержання кредиту:
1. надання всіх необхідних документів згідно переліку наданого кредитним працівником;
2. застава майна оціночна вартість якого в два рази перевищує суму кредиту (якщо це нерухомість) в 3-4 рази (якщо це товари в обігу і т.і.);
3. нотаріальне посвідчення договору застави (якщо застава нерухомість, автотранспорт та ін.);
4. страхування предмету застави.
Строк розгляду заявки на кредит рахується з моменту виконання умов видачі та складає не більш як 4 робочих дня.
Банк суворо дотримується залежності суми кредиту до вартості застави, в першу чергу, тому що, піклується про інтереси своїх вкладників. Але слід підкреслити, що банк цікавить своєчасне виконання зобов'язань по кредитному договору, а не примусова реалізація заставленого майна.
Строк кредитного договору може становити від одного місяця до одного року. Плата за кредит встановлюється по домовленості сторін. Велику увагу банк приділяє особистим якостям позичальника: репутація, особистий матеріальний стан, освіта, досвід. Ретельно вивчається мета одержання кредиту та можливість його погашення. Банк не заперечує проти дострокового погашення кредиту; в цьому випадку плата за кредит сплачується лише за фактичний строк користування грошима.
Кредитна комісія Коростенського відділення №1 АППБ "Аваль" жорстоко підходить до питання надання кредитів, що пов'язані з врахуванням інтересів всіх клієнтів банку, його акціонерів. Результатом такого підходу є відсутність проблем з кредитами виданими останнім часом. До кредитної комісії цього банку входять директор, головних бухгалтер та начальники кредитних відділів. Вони проводять засідання два ризи на тиждень з питань надання кредиту позичальникам. На засіданні кредитної комісії банку ведеться протокол, в якому зазначається хто був присутній, які справи розглядали (заяви на кредит), вивчали фінансові документи позичальника та приймали остаточне рішення про надання кредиту.
Кредит надається за такими методами:
· одноразове видання (строковий кредит);
· кредитна лінія;
· овердрафт.
Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
При застосуванні кредитної лінії оформлюється договір між банком і клієнтом про надання останньому кредитів протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини - ліміту кредитування. спосіб надання кредиту на основі кредитної лінії дозволяє задовольнити потреби позичальників в обігових коштах. Для позичальників такий спосіб отримання позики є економічно вигідним, адже відсотки сплачуються у цьому разі не з усього кредитного ліміту, а лише за ту суму, яку фактично використав клієнт.
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між позичальником та банком. Протягом строку дії кредитної лінії позичальник може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити позичальнику у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають позичальники зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією.
Банк практикує надання овердрафтних кредитів. Такі кредити використовують для розрахунково-касового обслуговування клієнта банка при недостатності його власних оборотних коштів. Кредит у формі овердрафта надається виключно фінансово стійким позичальникам, які не допустили випадків прострочення термінів повернення кредитів та своєчасної сплати відсотків, господарська діяльність яких характеризується швидким обігом коштів, стабільними місячними надходженнями на поточний рахунок, які мають постійні замовлення на виробництво і реалізацію продукції. Договір кредиту по овердрафту заключається на строк до одного року. Строк повернення кожного траншу не більше 10-14 днів. При укладанні договору кредитування за овердрафтом підприємство самостійно, без попереднього погодження з банком суми та дати планової видаткової операції, може здійснювати платежі на суму, більшу за залишок на поточному рахунку, але не більше визначеного в договорі ліміту заборгованості.
При кредитуванні фізичних осіб під заставу нерухомості не береться в заставу житло в якому приписані неповнолітні, пенсіонери, інваліди. В даному випадку Банк виходить з інтересів соціально незахищених верст населення.
За умов комерційної діяльності банків усі питання, пов'язані з кредитуванням, розв'язуються позичальником і установою банку на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту є підписаний між ним і позичальником кредитний договір. Він укладається в письмовій формі і не може змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або іншій його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін, які його укладають.
Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання креди-тного договору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.
У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, термін кредиту, умови та порядок його видачі й погашення, форми забезпечення зобов'язань, процентні ставки, порядок виплати процентів, зобов'язання й економічна відповідальність сторін за дотримання договірних умов, перелік документів та періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору - до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір (додаток № 9) складається з таких розділів:
1. Загальні положення (преамбула).
2.
Предмет договору (мета, сума, строк, відсоток).
3.
Забезпечення кредиту (форма забезпечення - договір застави).
4.
Зобов'язання сторін.
5.
Права сторін.
6.
Строки дії даного договору.
7.
Особливі умови (період нарахування відсотків, вирішення спорів тощо).
8.
Юридичні адреси, реквізити, підписи сторін.
Пропозиції банку можуть суттєво відрізнятися від умов, указаних у кред
итній заяві клієнта. Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення кредитної угоди, повинен визначити ті обов'язкові умови кредитного договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і ті, які можуть підлягати обговоренню. Зближення позицій банку і клієнта є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та полегшити прийняття об'єктивних рішень, банк встановлює межі повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод.
Потім кредитну справу розглядають юристи банку, звертаючи особливу увагу на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному законодавству. На підставі висновків усіх спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення.

2.3 Процес кредитування клієнтів банку

Кредитування - основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання має важливе значення для ефективної діяльності банку. Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.
Кредитний процес - це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форми власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.
Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банку.
Етапи кредитування в Коростенському відділення №1 АППБ "Аваль" в загальному можна прокласифікувати так:
ь попередній, що має кілька складових:
o інтерв'ю з клієнтом;
o визначення кредитоспроможності позичальника;
o структурування кредиту;
ь поточний етап - укладення кредитного договору;
ь підсумковий етап - контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту.
Інтерв'ю з клієнтом - це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його ціль і вид, термін кредиту та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були залучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес плани, податкові декларації, фінансові прогнози, звіти та обов'язково розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту.
Клієнти банку заповнюють анкету позичальника (для юридичної або фізичної особи).
Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.
Визначення кредитоспроможності позичальника ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу. Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
§ забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його видатків;
§ репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);
§ оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках), попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;
§ економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника).
Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку при укладанні договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці. Аналіз фінансовог и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.