На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Вищ органи державного управлння економкою в Україн. Основн функцї державного управлння економкою. Нацональн особливост державного регулювання економчними процесами. Основн форми державного управлння економкою.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 11.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


22
Органи державного управління економікою: їхня роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку України та реалізації державної економічної політики.

ПЛАН

    Вступ 3
    1. Вищі органи державного управління економікою в Україні 5
    2. Основні функції державного управління економікою 9
    3.Національні особливості державного регулювання економічними процесами 12
    4. Основні форми державного управління економікою 14
    Висновок 22
    Список використаної літератури 23

Вступ

Високорозвинена ринкова економіка -- це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне управління економікою доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного управління народного господарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонувало безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного управління стало розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей державного регулювання економічними процесами та ролі органів державного управління в цьому процесі.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути основні функції державного управління економічними процесами;

· вивчити національні особливості державного регулювання економікою;

· дослідити можливості органів державної влади щодо втручання в економічні процеси в державі;

· проаналізувати основні форми державного управління економікою.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі державного управління економічними процесами.

В якості об'єкта курсової роботи виступають державні органи які реалізують функції управління економічними процесами та система державного управління економікою.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність, визначаються мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження. Основна частина присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

1. Вищі органи державного управління економікою в Україні

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза і можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Розглянемо чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками національної економіки.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента.

Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади -- міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим).

До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.

Виробничо-господарську та іншу діяльність окремих підприємств (організацій) чи їхніх інтеграційних утворень координують функціональні й галузеві міністерства, комітети та інші центральні органи виконавчої влади. Існує відповідна схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсім назвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

· Міністерство аграрної політики України;

· Міністерство внутрішніх справ України;

· Міністерство екології та природних ресурсів України;

· Міністерство економіки України;

· Міністерство палива та енергетики України;

· Міністерство закордонних справ України;

· Міністерство культури і мистецтв України;

· Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катаст­рофи;

· Міністерство оборони України;

· Міністерство освіти і науки України;

· Міністерство охорони здоров'я України;

· Міністерство праці та соціальної політики України;

· Міністерство транспорту України;

· Міністерство фінансів України;

· Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

· Державний комітет будівництва, архітектури та житлової по­літики України;

· Державний комітет України по водному господарству;

· Державний комітет України по земельних ресурсах;

· Державний комітет України з енергозбереження;

· Державний комітет лісового господарства України;

· Державний комітет промислової політики України;

· Державний комітет стандартизації, метрології та сертифі­кації України;

· Державний комітет статистики України;

· Національне космічне агентство України;

· Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої вла­ди зі спеціальним статусом. Такими є:

· Антимонопольний комітет України;

· Державна податкова адміністрація України;

· Державна митна служба України;

· Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

· Національна комісія регулювання електроенергетики України;

· Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку Ук­раїни;

· Фонд державного майна України;

· Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують центральні органи державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

· Міністерство економіки - визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;

· Фонд державного майна - проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);

· Державне казначейство - розробляє й реалізує плани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

Треба знати також і ті центральні органи виконавчої влади, Діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

· через Міністра екології та природних ресурсів України: Держкомітет України по водному господарству; Держкомітет України по земельних ресурсах; Держкомітет лісового господарства України.

· через Міністра економіки України: Держкомітет будівницт­ва, архітектури та житлової політики; Держкомітет України енер­гозбереження; Держкомітет промислової політики України; Держ­комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

· через Міністра фінансів України: Головне контрольно-реві­зійне управління; Державне казначейство України.

2. Основні функції державного управління економікою

Ефективність і раціональність функціонування національних економічних систем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб'єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Вона реалізується через ряд конкретних функцій, частина з яких можуть бути визначені як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної структури суспільства та управління нею; фінансування й організація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують отримання найближчим часом значних прибутків; допомога проектам високого ризику.

Не менш важливими є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури.

Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково-бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.

Функція створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регулювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.

Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдяки йому держава бере безпосередню участь в економічних процесах як прямий суб'єкт економічних виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єктів господарювання та охорони навколишнього середовища.

Ефективність економічного регулювання залежить і під того, як держава забезпечує правову основу і суспільну атмосферу, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Американські професори-економісти К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю зазначають, що це передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності та гарантування обов'язковості отримання контрактів. Уряд також встановлює законні "правила гри", які регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами.

Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяльності всі економічні одиниці. Законодавче закріплюються передусім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпечення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалізованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.

Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як, по-перше, безпосереднім, прямим втручанням у діяльність господарських об'єктів, так, по-друге, і через опосередковане регулювання.

У першому випадку, коли йдеться про так звану природну монополію, властиву тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандарти на послуги, що надаються. До цієї природної монополії належать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них державна економічна політика є переважно директивною, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і організаційних відносин усередині цих галузей. Така планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з приватних капіталів, що функціонують.

У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє у двох напрямах. Перший -- часткове втручання у функціонування ринкового механізму через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змій у кредитно-грошовій системі тощо, Другий напрям -- зменшення впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання -- через фінансові та кредитно-грошові важелі, податки, субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи, за допомогою яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки.

3.Національні особливості державного регулювання економічними процесами

У різних країнах системи державного регулювання та місце, яке вони займають у господарській системі, мають свої національні відмінності. В цьому плані поняття "державне регулювання" та "господарська система" є досить абстрактними, їх наповнення реальним змістом відбувається в конкретних історичних і економічних умовах, зазнає впливу національних традицій, культури, релігії. Однак суть їх від цього не змінюється. Держава за допомогою економічних важелів намагається стимулювати певні напрями розвитку економіки, не руйнуючи і не усуваючи ринкового механізму. У сучасних розвинених ринкових системах держава намагається оптимально поєднати конкурентні ринкові та державні регулюючі сили в господарській системі.

Найбільшим ступенем національних відмінностей характеризуються країни колишньої командно-адміністративної системи, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й Україна. В силу специфіки історичного розвитку державне регулювання за командно-адміністративної системи набуло якісно іншої форми, ніж у США, країнах Західної Європи та ін. Його головна особливість полягала в тому, що воно перетворилось на самодостатню форму господарської системи. Державна власність набула гіпертрофованих форм, а її суб'єктом фактично виступала лише держава. Це призвело до панування в політиці й економіці державно-монополістичних структур. Державне регулювання замінило всі інші механізми регулювання, їх еволюційний розвиток був штучно зруйнований. Держава безпосередньо втручалася в усі відтворювальні та господарські процеси, в управління кожним окремим підприємством. Підприємницькі функції господарських одиниць звузились до виконання централізованих указів та оперативного управління. Підприємства не мали навіть елементів впливу на господарську систему. Закономірно, що така форма державного втручання сприяла зростанню консерватизму, бюрократизму, безконтрольності дій центральних виконавчих органів. Знищення еволюційних форм економічного руху практично припинило економічний, соціальний і науково-технічний прогрес суспільства.

Вихід з такої кризи лежить у площині відносин власності. Форми власності мають відповідати стану продуктивних сил, ступеню суспільного поділу праці, кооперації та спеціалізації, які в нашій країні досить відрізняються в окремих галузях, сферах і районах. За цих умов об'єктивною необхідністю розвитку суспільства є роздержавлення економіки і відродження паралельного існування різних форм власності на засоби виробництва: державної, колективної, приватної та їх різновидів -- кооперативної, змішаної, індивідуально-сімейної, колективної, акціонерної. Практика довела, що прогресивний розвиток людського суспільства супроводжується не уніфікацією структури відносин власності, а її ускладненням, багатогранністю форм економічного життя.

Відновлення плюралізму форм власності об'єктивно потребує розширення складових господарської системи через впровадження ринку з притаманною йому конкуренцією та міжфірмовим контрактним регулюванням, що ґрунтуються на частковій планомірності. Узгодження названих механізмів з метою досягнення макроекономічної ефективності бере на себе держава. Проблема в тому, щоб обґрунтовано розподілити функції між централізованим державним і ринковим регулюванням, визначити пріоритети і межі кожного, створити певні економічні умови для їхньої сприятливої дії і взаємодії.

Перебудова системи господарства в Україні -- це відновлення не тільки економічної основи, а й механізмів, які перебувають з нею у функціональних і причинно-наслідкових зв'язках. На практиці це означає, що політика державного регулювання повинна виконувати такі конкретні й цілеспрямовані функції, як координація економічних процесів на макрорівні, підтримання оптимальних пропорцій суспільного виробництва та безперервності процесу відтворення.

Отже, в господарській системі економічно розвиненого суспільства державне регулювання виступає як сила, спрямована на к и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.