На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Управлння та правове регулювання агропромислового комплексу. Державне управлння у галуз карантину рослин. Пдприємства в сльському господарств: колективне, фермерське особисте селянське. Державний контроль в аграрно-промисловому комплекс.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 21.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


11
Розділ I. Організаційно-правові засади та системи органів управління в агропромисловому комплексі

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вона віднесена до пріоритетних.
Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів .
Верховна Рада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інвестиційної політики [14,с.313]
Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом. Так, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарства України, Комітету харчової промисловості України та Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України утворено Міністерство аграрної політики України. Кабінет Міністрів України постановою від 6 липня 1998 р. створив Міжвідомчу комісію з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників ,а постановою від 18 вересня 1997 р. - Державний лізинговий фонд для технічного переоснащення сільського господарства [14,с.314]
Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного та культурного розвитку агропромислового комплексу і села АРК.
Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють права власності, права користування землею і договори на оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, ведення земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори [14,с.318]
Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики України.
Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [11]
Мінагрополітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.
Основними завданнями Мінагрополітики України є:
· забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави;
· забезпечення здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції (далі - галузі агропромислового виробництва);
· організація та забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення і реалізація заходів щодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, участь у реалізації державної політики у сфері підприємництва;
· участь у формуванні та реалізації соціальної політики у сільській місцевості;
координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики, соціальної політики у сільській місцевості, забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення аграрної реформи [11]
Мінагрополітики України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому законодавством порядку Президент України.
Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Мінагрополітики України організовується Державним секретарем.
Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінагрополітики України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), Державного секретаря, його першого заступника, заступників (за посадою) та керівників урядових органів державного управління, утворених у складі Мінагрополітики України, а також керівних працівників структурних підрозділів Мінагрополітики України.
До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України, представники громадських організацій, навчальних закладів та науково-дослідних установ. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра.
Рішення колегії провадяться в життя наказами Мінагрополітики України.
У складі Мінагрополітики України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).
Важливі функції виконує Державний департамент ветеринарної медицини. Він здійснює державну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє територію України від занесення карантинних хвороб тварин, здійснює контроль за експортом та імпортом тварин, продуктів та сировини тваринного і рослинного походження, виробництвом харчових продуктів з метою захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, охороняє довкілля. Державний департамент здійснює управління ветеринарною медициною, є юридичною особою, очолюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України - Головою департаменту. Він та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України [13,с.75]
Керівництво ветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно управління державної ветеринарної медицини АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.
Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні, міські управління державної ветеринарної медицини.
Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті очолюють начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посади Державним департаментом ветеринарної медицини.
Керівники державних органів управління ветеринарної медицини одночасно є головними державними інспекторами ветеринарної медицини відповідних адміністративно-територіальних одиниць та служб [13,с.78]
У галузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Їй підпорядковані державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонні обласні або обласні і міські інспекції з карантину рослин, пункти карантину рослин при морських і річкових портах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах, на підприємствах поштового зв'язку, автовокзалах, пунктах пропуску на державному кордоні України, лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватися на інших об'єктах [15,с.215]
Основними завданнями цих органів є: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об'єктів; своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних об'єктів, а також запобігання їх проникненню в регіони країни, де вони відсутні; здійснення державного фітосанітарного контролю.
У межах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства Міністерство аграрної політики України видає накази, організує і контролює їх виконання. Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до визнання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами [14,с.317]
Місцевими органами управління в аграрній сфері є управління агропромислового комплексу обласних, районних та Севастопольської міської державних адміністрацій, що діють згідно з типовими положеннями про управління агропромислового комплексу обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та управління агропромислового комплексу районної державної адміністрації.
Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах, який підпорядковується Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу. Він у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів на проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів [14, 318].
З метою вдосконалення продовольчого ринку та регулювання на економічних засадах взаємовідносин між сільським господарством і галузями, що його обслуговують, забезпечення підтримки реалізаційних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників Кабінетом Міністрів України створені Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, Міжвідомча комісія з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників та регіональні комісії з питань регулювання місцевих ринків продовольства, цін і доходів сільськогосподарських виробників.
Розділ II . Підприємства в сільському господарстві

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства та громадяни.
Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері сільського господарства визначають закони України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство», від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 22 червня 1993 р.) [14,с.318]
Колективне сільськогосподарське підприємство

Згідно ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування [7].
Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням.
Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.
За ст. 2 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" діяльність підприємства регулюється Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законами України "Про власність", "Про підприємництво", Земельним кодексом України та іншими актами законодавства України [7]
Згідно ст. 4 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство діє на основі статуту.
У статуті підприємства вказуються найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цінними паперами, загальні права та обов'язки членів підприємства; передбачаються органи самоврядування, порядок їх формування та компетенція, права та обов'язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства.
За ст. 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.
Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут [7].
Самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів, яке діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Колективне сільськогосподарське підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах, вважаються створеними і набувають прав юридичної особи з дня їх державної реєстрації [14, 319]
Фермерське господарство

Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України [4]
Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Згідно ст. 1 згаданого Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону [4]
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.
Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Згідно ст. 2 відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України [4]
Закон України "Про фермерське господарство" не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Згідно ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство" членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту [4]
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фермерське господарство" головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону.
Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України .
За ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса [5]
Особисте селянське господарство

Закон України "Про особисте селянське господарство" визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність,яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [6]
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 3).
Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики (ст. 4).
Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.
У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.
Члени особистого селянського господарства зобов'язані:
· дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;
· забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
· підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
· не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
· дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
· своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
· дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;
· надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
Отже, згідно законодавства України сільськогосподарські підприємства можуть мати форму КСП, фермерських господарств та особистого господарства.
Розділ III. Державний контроль в аграрно промисловому комплексі

Крім функцій управління агропромисловим комплексом держава здійснює також функції контролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.
Інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації згідно з Типовим положенням про них від 12 січня 1996 р. [12,с.270] у межах своєї компетенції сприяють проведенню державної політики з питань заготівель і якості сільськогосподарської продукції, здійснюють державний нагляд за додержанням товаровиробниками, заготівельними організаціями, підприємствами, господарствами стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продукції. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції контролюють правильність приймання і визначення заготівельними підприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції; додержання правил її зберігання; проведення своєчасних розрахунків за неї; цільове використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, що виділяються для стимулювання сільськогосподарських виробників за продану в державні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і екологічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Державні інспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції мають право: здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими виробниками, заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власності стандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі, торгівлі, відвантаження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам обов'язкові до виконання розпорядження про усунення виявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств і організацій незалежно від форм власності зразки сільськогосподарської продукції для перевірки; забороняти здавання-приймання та відвантаження такої продукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів [12,с.271]
Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типового положення про них від 12 січня 1996 р. реалізують державну політику в здійсненні нагляду за додержанням правил технічної експлуатації, ремонту і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу.
Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безперешкодно відвідувати підприємства та організації для проведення перевірок; вимагати зупинення тракторів та самохідних машин для перевірки їх технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа; направляти на позачерговий медичний огляд трактористів-машиністів. Крім того, вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робити попередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в талоні попереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими машинами .
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюється лікарями державних установ ветеринарної медицини.
Державний ветеринарно-санітарний контроль на об'єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України здійснюється підрозділами ветеринарної медицини цих органів.
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, зобов'язані:
- додержуватися вимог нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини та охорони праці;
- негайно доповідати керівникам відповідних державних установ ветеринарної медицини про виявлені порушення ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством [9]
Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини (ст. 12) [9]
Державний ветеринарно-санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється державними установами ветеринарної медицини та лікарями ветеринарної медицини, уповноваженими Державним департаментом ветеринарної медицини (ст. 14).
Державний ветеринарно-санітарний контроль за розробкою, впровадженням, виробництвом, якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та імунобіологічних, діагностичних засобів, пробіотиків, імунобіологічних субстанцій здійснюють уповноважені Державним департаментом ветеринарної медицини науково-дослідні та науково-контрольні інститути [10]
Контроль якості серійного виробництва ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснює виробник.
Державний ветеринарно-санітарний нагляд за якістю ветеринарних препаратів, субс и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.