На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Кримнально-правова характеристика. Обєктивн та субєктивн ознаки злочину. Квалфкаця злочину. Кимналстична характеристика проституцї. Особливост розслдування проституцї, або примушування чи втягнення до заняття проституцєю.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 05.05.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

Вступ.………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Кримінально-правова характеристика..........................................13
1.1. Об'єктивні ознаки злочину...................................................................13
1.2. Суб'єктивні ознаки злочину..................................................................20
1.3. Кваліфікація злочину.............................................................................29
Розділ 2. Киміналістична характеристика проституції...............................35
2.1. Особа злочинця...............................................................................................35
2.2. Способи готування до злочину.....................................................................37
2.3. Предмет посягання.........................................................................................39
2.4. Обстановка вчинення злочину......................................................................44
2.5. Наслідки у вигляді будь яких змін................................................................46
Розділ 3. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втяг-нення до заняття проституцією…………………………………………48
3.1. Порушення кримінальної справи.................................................................48
3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування.........................................................................................................55
а) Оперативно-розшукові заходи.........................................................................55
б) Допит..................................................................................................................56
3.3. Особливості розслідування проституції на послідуючому етапі розслідування.........................................................................................................62
а) Особисті обшуки...............................................................................................62
б) Огляд, вилучення зразків порівняльного дослідження, призначення судово-медичної і біологічної експертизи........................................................................65
в) Проведення очних ставок.................................................................................66
г) Відтворення обстановки або інших обставин визначеної події шляхом слідчого експерименту та перевірки показань на місці.....................................71
д) Проведення обшуків і виїмок...........................................................................87
ж) Проведення впізнання......................................................................................91
з) Криміналістичні експертизи...........................................................................102
3.4. Примушування чи втяг-нення до заняття проституцією...........................104
Висновки……………………………………………………………………….111
Список літератури…………………………………………………………….116








Вступ

Американський соціолог Руфус Кінг колись сказав: "Суспільство ніколи не зможе ввести ефективні санкції для захисту людей від їх власних слабкостей та захоплень.” Важко з цим не погодитися. Саме тому не варто сподіватись на те, що людство колись відмовиться від торгівлі “живим товаром”. Але це не означає, що з пороками не потрібно боротись.
В нашій країні боротися з цим явищем буде ще складніше, ніж в інших країнах, і не тому що Україна переживає економічну кризу, і не тому що органи державної влади корумповані - цих проблем вистачає і в інших країнах, а тому що ми не вміємо поважати самі себе, ми не вміємо поважати одне одного, ми не сприймаємо проблему сусіда як власну проблему. Те, що українців вивозять як худобу, як речі нас не ображає, нажаль, а лякає. А якби ми це сприймали за образу, то не втягували б своїх знайомих в цей бізнес, не допомагали б їх вивозити за межі країни, не прикривали б злочинців. Ось чому вислів “Людина людині - вовк” ще довго буде залишатись актуальним.
Безперечно, вирішувати проблеми економічного характеру необхідно, оскільки багатьох наших співвітчизників штовхає на незважені вчинки стосовно роботи за кордоном саме скрутне матеріальне становище. Також необхідно вирішувати проблеми законодавства з цього приводу, допомагати працівникам правоохоронних органів з фінансуванням перевірок інформації про торгівлю українцями за кордоном. Вкрай необхідно вжити заходів по боротьбі з корупцією, оскільки вона дуже заважає вирішенню проблеми вивозу та експлуатації українських громадян.
Лише кілька відсотків повій -- мешканки місць, реш-та -- приїжджі з менших, а отже, бідніших населених пунктів, де, аби знайти роботу, слід, принаймні, бути фахівцями досить високого класу, а їх фах, як правило, обме-жується „так-сяк” опанованою середньою чи незакінченою середньою освітою. Тому й не дивно, що ті гроші, які вони мають тут, стоячи при дорозі, не можна навіть порів-няти із заробітками на «малій батьківщи-ні».
Але чи виправдовує моральну дегра-дацію будь-яка скрута? Адже хтось, аби випростатися, терпить і нестатки, і пере-вантаження, і береться за найтяжчу, але все ж гідну поваги працю, яка згодом обо-в'язково приведе хай не до заможного, та доволі пристойного існування. А хтось стає «метеликом», котрий літає над небезпеч-ним вогником, доки не обсмалить крила, перетворившись на крихітку попелу. Бо за все в житті потрібно платити, і навіть при-вабливе шелестіння «зелених» не завжди приносить радість. За статистикою, 70 від-сотків «жриць кохання» мають різні вене-ричні захворювання, деякі -- невиліков-ні. І майже щоденно кожна з них, в буква-льному розумінні цього слова, ризикує життям, виходячи на нічну трасу. Адже клієнтів як таких ніхто не знає, і навряд чи серед них трапляються порядні, інтелі-гентні люди. Дуже часто дівчата зустріча-ють збоченців, та й просто, як вони кажуть, «нахаб», які, вдовольнивши свої потре-би, не те, що не платять «за послуги», а й відбирають все, що було зароблено рані-ше. Нерідко повій б'ють та ґвалтують (як-що можна так сказати). Однак жадоба на-живи занадто велика, щоб покинути цю «роботу».
Який спосіб боротьби з проституці-єю є зараз у правоохоронців, окрім складання адміністративних про-токолів? Виявляється, можна за-стосувати і кримінальну відпові-дальність, хоча довести справу до суду -- не завжди легко. Окрім того, що слід тричі на рік затримати одну й ту саму дівчину на проституції (довести це -- ціла наука), треба ще направити для подальшого роз-гляду папери за місцем прописки фігура-нтки до адміністративних комісій при мі-ських чи сільських радах. Однак, якщо об-винувачувана не прийшла на розгляд свого питання (певно, перебуваючи за ти-сячі кілометрів від рідної домівки і продо-вжуючи свою «професійну діяльність»), особиста справа так і залишається папі-рцем, доля якого -- вкриватися пилом у столах численних кабінетів.
І все ж працівники міліції не опуска-ють рук. Наприклад у Києві лише за перший ква-ртал 2003 року до судів направлено 30 кри-мінальних справ по всіх лініях такого ро-ду злочинів -- проституції, звідництву, втягуванню у проституцію тощо. Однак це, на його думку, не є головним в роботі очо-люваного ним відділу; найважливіше - профілактичні заходи: бесіди та лекції в різних аудиторіях, особливо серед молоді, із залученням лікарів та психологів, де-монстрування наукових фільмів, ознайо-млення з побутовими умовами сімей, їх моральним станом, спільні заходи з діль-ничними інспекторами за місцем прожи-вання, схильних до такого способу життя жінок.
Звичайно, далеко не кожна повія пра-гне залишити цей шлях і розпочати поряд-не життя, відмовившись від великих гро-шей. Але такі випадки існують. Напевно, саме повернення лю-дей, що вже прямували у безодню мора-льної деградації, до справжніх людських цінностей, і є кращим досягненням пра-воохоронців, що працюють на цій ниві.
Проституція як явище заснована на :
1. Біологічних особливостях окремих особистостей
2. Етнокультурної ідеології конкретної країни
3. Соціально-економічної ситуації аналізованого моменту.
Проституція - це загальносвітове явище з глибокими історичними коренями. В умовах цивілізованого суспільства проституція перетворилася в проблему. Маючи біологічну основу, проституція не має аналогів у тваринному світі і являє собою чисто людський феномен. Тісно зв'язана з культурою, проституція протистоїть їй як щось далеке і вороже. Культура постійно оновлюється і видозмінюється, зберігаючи кращі досягнення. Проституція залишається майже не порушеної прогресом, гальмує його своїм низинно-примітивним початком.
Основою проституції є порушення сексуальної вибірковості осіб жіночої статі. Біологічне право вибору партнера, надане жінці природою,
може бути порушено:
а) у результаті наявності захворювань, таких як шизофренія, нейроінфекції (менінгіт, енцефаліт), травматичні ураження головного мозку, судинні ураження мозку і мозкових оболонок після перенесення дитячих інфекцій (кір, скарлатина), пухлини мозку, пухлини кори наднирочників;
б) у результаті психічних травм із невротичними наслідками;
в) у результаті зґвалтування;
г) у результаті насильницького заміжжя або інших форм сексуального оволодіння жінкою проти її волі. Наслідком перерахованого може стати утрата вибірковості і схильність до проституції як з метою заробітку, так і з метою одержання сексуального задоволення.
В Україні в даний час немає ідеологічних і етнокультурних основ для проституції:
а) жінки мають рівні права з чоловіками;
б) немає расової й етнічної дискримінації;
в) укладання шлюбів провадиться по добровільній згоді партнерів;
г) експлуатація сексуальності жінки заборонена Кримінальним кодексом.
Соціально-економічна ситуація в Україні в даний час характеризується як нестабільна, відзначається ріст безробіття, міграція населення, інфляція, темпи якої до дійсного моменту хоча і сповільнилися, але залишаються високими, поглиблюється майнове розшарування. Ці фактори, безумовно, позначаються на росту проституції, але не є визначальними, про що свідчить ще більш високий показник рівня проституції в країнах із благополучною соціально-економічною ситуацією.
Так як проституція, тобто надання сексуальних послуг за винагороду або без нього, за умови, що жінка не вибирає партнера, можлива тільки на основі хворобливого стану жінки, то це є порушенням прав людини. Жінка в даній ситуації перетворюється в товар на ринку послуг. Партнер стає
покупцем, що порушує права хворої людини. З підвищенням попиту на послуги повій з'являються посередники-сутенери, власники кубел і легальних (у країнах, де проституція дозволена) або нелегальних публічних будинків. Ці люди експлуатують хворобливі якості особистості жінки в корисливих цілях.
Але, крім проституції існують ще й інші форми вільного сексуального поводження.
В основі нормативних актів і конституцій більшості країн, розташованих на Австралійському, Американському і Євразійському континентах, у тому числі і Росії, лежать Римське, Німецьке і Християнсько-канонічне право. Відповідно до цих документів використання в корисливих цілях природної сексуальної потреби чоловіків, здорової, непозбавленими вибірковості жінками, визнається аморальним, шкідливим для суспільного здоров'я і эпідеміологично небезпечним. У Росії ЖЛП (жінки легкого поводження) залучаються до відповідальності за подібні діяння по статті - хуліганство.
Однак, у зв'язку з недосконалістю законодавства, по цій же статті можуть залучатися і повії, що не завжди виправдано. В даний час йде робота над новими законодавчими актами.
Тому необхідним є аналіз подібності і розходження між поняттями "повія" і "жінка легкого поводження"
Особливий акцент повинен бути зроблений на тому, що повією може бути навіть маленька дівчинка, у той час як для жінки легкого поводження характерною ознакою є користь, заснована на життєвому досвіди ( у даному випадку користь не обов'язково має матеріально-грошове вираження, але може відповідати поняттям "престиж", "імідж").
Безладні сексуальні зв'язки індивідуумів також мають проекцію на суспільний статус.
Безладні сексуальні зв'язки представляють для цивілізованого
суспільства:
а) епідеміологічну небезпеку - поширення венеричних захворювань, у тому числі і СНІД;
б) криміногенну небезпеку - зв'язок проституції з організованою злочинністю і наркобізнесом;
в) особистісну небезпеку - підрив сімейних відносин;
г) етичну небезпеку - зниження морально-етичного потенціалу суспільства.
Виходячи з того, що в кожному суспільстві є як повії, так і жінки легкого поводження, міри, спрямовані на ослаблення впливу на суспільство безладних полових зв'язків індивідуумів, повинні бути диференційованими і строго відповідати Декларації про права людини. Не можна не погодитися з положеннями аболіціоністів, висунутими ще в 1887 році. Ці положення були прийняті більшістю християн і в основній масі не утратили своєї актуальності:
1) Принципи моральності нероздільні й однакові для осіб любої статі.
2) Природні права чоловіка ті ж, що й у жінки.
3) Порушення цнотливості у чоловіків заслуговує настільки ж строгого осудження, як і у жінок.
4) Влада над собою в половому відношенні є одна з необхідних основ здоров'я окремих осіб і народів.
5) Проституція є основним порушенням законів природи і гігієни.
Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція і девіация підлітків.
Особливістю такої проституції є те що дівчинками надаються сексуальні послуги без попереднього вибору партнера. Вони є жертвами. Вони є хворими. Вони виявилися в складній соціальній ситуації. Вони є товаром і залежать від покупців і посередників. Їхнє життя постійно перебуває під загрозою. Спочатку суспільство повинне їх захистити, потім
провести лікування і тільки потім застосовувати педагогічні й адміністративні міри.
Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.
Дитяча проституція як феномен характеризується наступними показниками:
1) Вікова градація. Виходячи з загальних законів становлення сексуальної свідомості і фізіологічної полової зрілості можна умовно виділити три вікові групи дівчинок-повій:
а) дівчинки від 8 до II років. У нормі цей вік характеризують понятійна стадія сексуальної свідомості, полова незрілість, конвенційний (договірний) рівень моральності, тобто поняття "що таке гарно, що таке погано" нав'язує або активно виховує навколишнє соціальне середовище;
б) дівчинки 11-14 років. У нормі цей вік характеризують романтична стадія сексуальної свідомості, період пубертата, активного полового дозрівання, що супроводжується високою гормональною насиченістю крові, формуванням вторинних полових ознак, пробудженням лібідо, конвенційний рівень моральності;
в) дівчинки 14-16 років. У нормі цей вік характеризують еротична стадія сексуальної свідомості, закінчення пубертата і вступ у дітородний вік, автономний рівень моральності, тобто здатність самостійно рефлексувати, оцінювати й осмислювати позитивні і негативні фактори соціального середовища. У силу характерного для юнацького максималізму віку оцінки і результати рефлексії не завжди адекватні.
Дівчинок-повій ми можемо теж співвідносити з приведеною вище віковою градацією, однак їхні особистісні характеристики будуть відхилятися від приведеної умовної норми.
2) В основі дитячої проституції лежить хворобливий стан дівчинки, про основні причини якого вже згадувалося. Дівчинки мають потребу в глибокому медико-психологічному обстеженні.
3) Кожен окремий випадок дитячої проституції вимагає аналізу сімейної ситуації дівчинки (родина повна -- родина неповна, психологічний клімат родини, наявність осіб із сексуальними девіаціями та інше). Найчастіше саме поганий сімейний клімат є визначальним для вступу дівчинки на шлях заняття проституцією. Феномен дитячої проституції зв'язаний із соціально-економічними процесами кожної окремої країни. Він носить хвилеподібний характер, що не завжди збігається з хвилеподібними змінами росту і падіння рівня проституції дорослих у тій же країні.
Короткий огляд дитячої проституції в Російської імперії та Радянському Союзі з кінця XVIII століття до Жовтневої революції дозволяє окреслити наступні положення:
а) сексуальне використання дівчинок-кріпаків;
б) продаж дівчинок з вільних селянських незаможних родин;
в) насильницьке заміжжя малолітніх з метою одержання родителями викупу;
г) взаємозв'язок етнокультурних і релігійних особливостей і сексуального використання дівчинок у різних регіонах дореволюційної Росії:
1) риса осілості і проституція;
2) іслам і полігамія в районах Середньої Азії;
3) ритуальна проституція гостинності в районах Крайньої Півночі;
4) становлення капіталістичних відносин і дитяча проституція у великих промислових містах після звільнення селян у 1861 році.
Дитяча проституція і заходи для її викорінювання в період з 1918 по 1929 рік мають медико-санітарний, соціальний і культурно-виховний аспекти.
Боротьба з проституцією в історичний період, називаний "роки перших
п'ятирічок", - з 1930 по 1941 проходила під формальним гаслом про викорінювання проституції та супроводжувалась багато чисельними фактами порушення прав людини взагалі і прав дитини зокрема.
Штучне підвищення морального потенціалу суспільства в період між закінченням другої світової війни і XX з'їздом КПРС супроводжувалося падінням рівня дитячих девіацій, у тому числі зниженням дошлюбних інтимних зв'язків. Це мало віддалені наслідки для родини й особистості.
Розширення міжнародних зв'язків СРСР після 1957 року супроводжувалося підйомом рівня дитячої проституції, появою неповнолітніх ЖЛП.
Сімдесяті-вісімдесяті роки - роки зміни відносин масової свідомості до вільних сексуальних зв'язків (у тому числі розширення ринку порнопродукції) і вплив даних явищ на ріст відсотка неповнолітніх ЖЛП. Підлітковий проміскуїтет (груповий секс) мав віддалені наслідки з погляду формування інверсійного компонента сьогоднішніх клієнтів малолітніх повій(перший оргазм поєднаний з образом „сверсницы” і його сліди міцно закріплені в субкортікальних (підкіркових) структурах.)
Крім того, у Європі взагалі і СРСР зокрема в 70-80-і роки існував зв'язок вищезазначеного соціального явища з феноменом акселерації - прискоренням психофізичного розвитку дітей і підлітків і як наслідок зрушенням термінів початку інтимних сексуальних стосунків.
Загальна картина дитячої проституції в даний час характеризується наступними рисами:
1) Загальний аналіз контингенту: діти з родин з важким психологічним кліматом, діти з малозабезпечених родин, діти з багатодітних родин, діти з родин біженців, діти з благополучних родин.
2) Характеристика споживачів "живого товару" у тому числі:
а) молоді чоловіки (27-35 років) з педофілічними похилостями;
б) молоді чоловіки генітального типу з затримкою психічного розвитку
або з придбаними психічними відхиленнями;
в) особи літнього віку з інволюційними процесами (угасання полової функції);
г) психічно хворі люди;
д) однолітки дівчинок з низькими доходами.
3) Поява безпосередньо ринкової структури торговців і посередників по торгівлі "живим товаром".
4) Експорт дівчинок в інші держави для обслуговування клієнтів публічних будинків у країнах, де проституція узаконена або знаходиться на нелегальному становищі.
В зв'язку з зазначеним виникають проблемні питання. Чи можна вважати високим рівень моралі в тій країні, влада якої допускає використання праці неповнолітніх закордонних повій? Як це співвідноситься з Декларацією про права людини, якщо уряд даної країни поставив під документом свій підпис (статті про расову рівність, про права хворих людей)? Як це співвідноситься з 34 статтею Конвенції про права дитини? (Країни-учасниці зобов'язуються захищати дітей від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання.)
Розділ 1. Кримінально-правова характеристика
1.1. Об'єктивні ознаки злочину

При виявленні злочи-ну ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конк-ретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що зав-жди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Злочин завжди тягне за со-бою певні суспільно небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом .Причому діяння перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками.
Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предме-тів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє ви-біркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успі-шно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.
В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Суспільна небезпечність проституції пов'язується з тим, що вона негативно впливає на молодь, підриваючи моральні засади її нормального розвитку, нерідко е джерелом поширення венеричних захворювань, живильним середовищем для кримі-нальної злочинності, яка її експлуатує. В Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами 1950 р. (див.: СССР й международное сотрудничество в области прав человека: Документи и материали. - М., 1989. -С. 150) йдеться про караність втягнення в проституцію іншої особи та різних форм черпання користі з проституції іншої особи - так званих злочинів експлуатації прости-туції, а не самої проституції.
Заняття проституцією є діянням, яке тягне адміністративну
відповідальність (ст. 181 КАП). Новелою чинного КК є введення норми (ст. 303) про кримінальну від-повідальність за проституцію (систематичне заняття нею), примушування чи втягнен-ня до заняття проституцією. КК 1960р. передбачав відповідальність за втягнення в заняття проституцією лише неповнолітніх як різновид їх втягнення в антигромадську діяльність (ст. 208).
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду Їх описуван-ня (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК мож-на поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.
До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяль-ності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне не-безпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.
Безпосереднім об'єктом злочину є громадська моральність у сфері сексуаль-них стосунків.
Проституцією вважається вступ за плату (матеріальну вигоду) у позашлюбні випа-дкові сексуальні зв'язки, що не грунтуються на особистій симпатії. Це надання плат-них сексуальних послуг (у природній та неприродній, нетрадиційній формі) особою жіночої статі чоловікам чи особою чоловічої статі жінкам (гетеросексуальні статеві зв'язки) або особами однієї і тієї ж статі (мужолозтво, лесбійство). Характерними ознаками проституції є вступ у сексуальні зв'язки з різними партнерами (клієнтами) і попередня домовленість про оплату послуги. Оплата може бути грішми, цінними па-перами, коштовностями, дорогими чи престижними речами, наданням матеріальних послуг, інших матеріальних вигід.
Об'єктивна сторона передбаченого ч. 1 ст. 303 злочину полягає в системати-чному, тобто принаймні триразовому наданні сексуальних послуг. Саме за ознакою систематичності заняття проституцією злочин відрізняється від заняття проституцією як адміністративне караного діяння (ст. 181 КАП).
До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину
належать: суспільне небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками, місце, час, спосіб і засоби вчинення злочину.
Суспільно небезпечні наслідки проституції пов'язують з тим, що на цьому грунті ско-юється багато антигромадських та протиправних діянь, зло-чинів. Зокрема, воно так і є. Наприклад, останнім часом де-які дослідники, аналізуючи стан боротьби правоохоронних органів з проституцією, помітили, що діяльність повій усе більше пов'язується з вчиненням нехарактерних для прости-туювання злочинів -- нанесенням тілесних ушкоджень, убивств, пограбувань, почастішанням .крадіжок особистого майна, хуліганськими діями та ін. Таке положення, на наш погляд, є ще одним доказом того, що проституція в нашій країні вже давно стала об'єктом пильної уваги з боку орга-нізованих злочинних угруповань. Підтвердженням цієї тези також може слугувати і інтернаціоналізація цього питання. Вже зараз повій з України та інших країн СНД можна зу-стріти в багатьох державах Європи, Америки та Азії.
За свідченнями закордонних спеціалістів міжнародна секс індустрія сьогодні переорієнтовується на повій з країн Східного блоку в зв'язку з їх дешевизною та доступністю. При цьому вербування для занять .проституцією відбуваєть-ся не тільки серед осіб, які займаються такою діяльністю, ай серед туристів і навіть у самих країнах СНД. На відміну від .більшості країн Європи така діяльність в Україні і біль-шості країн СНД сьогодні є безкарною. Наприклад, у Фло-ренції (Італія) було заарештовано та притягнуто до кримі-нальної відповідальності двох італійських громадян, які ор-ганізували незаконну еміграцію дівчат віком до 25 років з Країн СНД до Італії для заняття проституцією. Вони ж пе-репродавали їх до Бразилії для використання в нічних кабаре та барах-кублах розпусти. Повідомлення такого зміс-ту все частіше і частіше з'являються на сторінках багатьох іноземних газет та журналів і вже не дивують читачів за кордоном. Крім
цього, вже відомі факти, коли закордонні мафіозні структури налагодили ділові зв'язки з представниками, українських злочинних угруповань з приводу експорту українських повій і розподілу прибутків, одер-жаних від цього.
Безкарність вербування та експлуатації проституції в Ук-раїні призводить до невтішного висновку, що ця проблема не є сьогодні першорядною для державних структур. На фоні економічного безладдя та хаосу можливо в законодавця на це недостає часу, але треба враховувати, що дедалі все біль-ше і більше громадян України втягується в таку діяльність, а разом з тим відповідно зростає і та шкода, яку проституція заподіює як державі, так і її окремим громадянам.
Зв'язок проституції із злочинністю - це лише одна, най-більш помітна сторона соціальної небезпеки цього явища. Майже не враховується те, що ставши на шлях проституювання, людина змінюється внутрішньо, стає байдужою до громадського життя, до інтересів усього суспільства.
У більшості .випадків заняття проституцією заподіює шко-ду і здоров'ю людини. Як показали дослідження, серед повій у декілька разів частіше, ніж серед інших осіб, зустрічають-ся венеричні захворювання та СНІД.
Негативно позначається заняття проституцією і на здоро-в'ї людини в пубертатний період, коли завершується фізич-не та психічне формування організму та особистості люди-ни. Активне статеве життя в цей час завдає шкоди молодо-му організму, а умови та обставини, що супроводжують за-няття проституцією, можуть призвести до моральної спусто-шеності, деградації особистості молодих людей.
Причинним зв'язком між діянням і суспільне небезпечними наслідками в проституції є сам статевий акт. Можуть бути різні види статевого акту:
а) нормальний, природний, фізіологічний статевий акт чоловіка з жінкою;
б) статевий акт між особами жіночої статі -- лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грець-кого острова Лесбос, де таке збочення виникло у старо-давні часи);
в) статевий акт між особами чоловічої статі -- “мужо-лозтво”;
г) інші види статевого збочення.
Не визнаються проституцією:
а) одноразовий статевий акт за гроші;
б) постійні добровільні статеві акти за гроші з одним чоловіком чи з однією жінкою;
в) постійне надання послуг сексуального характеру всім бажаючим безоплатно.
Дії по наданню сексуальних послуг можуть бути найрізноманітніші. Статеві зносини можуть бути здійснені у будь якій формі, обумовленій при досягненні угоди про проституювання. Але якщо статевий партер повії виходить за рамки попередньої домовленості і вчиняє сексуальні дії які не були обумовлені, проти волі такої особи, то він може бути притягнутий за це до відповідальності за відповідними статтями кримінального кодексу. Факт, що такі дії вчинені відносно повії, не повинен зава-жати для прийняття такого рішення, тому що повія має право на захист свого життя, здоров'я, свободи, честі та гідності незалежно від того, веде вона чи ні, аморальну, протиправну діяльність у сексуальній сфері.
Вибір місця для заняття проституцією багато в чому залежить від тривалості заняття цією діяльністю повією та її положенням (статусом) серед таких осіб. У більшості випадків місце для заняття проституцією обирає суте-нер чи посередник повії. Як правило, це ресторани, готелі, гуртожитки, дискотеки, вулиці, майдани, місця відпочинку громадян, транспортні магістралі і т. ін. Попервах відвіду-вання обраного місця діяльності може здійснюватися повією чи її представником і без мети проституювання--для ознайомлення з умовами та обставинами, що склалися в цьому місці, І
вивчення можливості їх використання для своєї ді-яльності. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги.
Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате-вих партнерів, з якими буде мати справу повія. Звичайним місцем надання сексуальних послуг є місце постійного або тимчасового проживання статевого партнера. У деяких ви-падках повії використовують для цього своє місце прожи-вання або найману квартиру, приватний будинок, дачу чи транспортні засоби. Але це стає можливим лише у випадках, коли, повія займається своєю діяльністю на професійному рівні або якщо вона займає більш-менш певне становище серед таких осіб. Переважно дії по забезпеченню най-маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.
Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос-титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити на такі, які полегшують проникнення до місця проституювання .та пропонування відплатних сексуаль-них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре-жиму в готелях, гуртожитках, забезпечення можливості пос-тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль-ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.
Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно-го стилю поведінки, необхідності вдаватися до послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений І без них. Але це залежить від
різних факторів, що стосуються як са-мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.
Щодо часу зайняття проституцією то це може бути в будь який час, але найбільш ефективним є час у ночі (з 23:00 до 6:00 ).
Способом вчинення злочину є сам статевий акт, статеві зносини можуть бути здійснені у будь якій формі, обумовленій при досягненні угоди про проституювання.
Засобом вчинення злочину є саме тіло повії яке вона надає для сексуальних послуг.
1.2. Суб'єктивні ознаки злочину
Зміст суб'єктивної сторони складу зло-чину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між со-бою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочи-ну неоднакові. Вина особи -- це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони -- це завершаль-ний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави криміна-льної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення.
По-перше, вона виступає обов'язковим елемен-том будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає мож-ливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного.
По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочину і до-зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками.
По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе-чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.
Згідно з ст. 23 КК вина -- це психічне став-лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж-ності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознака-ми. Її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характери-зують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абст-рактної вини, відірваної від конкретного суспільне небезпечного діяння.
Прямий умисел -- це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільне небезпечний ха-рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус-пільна небезпечні
наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня-ється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки склад) злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, ха-рактеру діяння, місця, часу. способу його вчинення та інших обста-вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальне шкідливості.
Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо-ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.
Вольова ознака прямого умислу -- це бажання настан-ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задоволь-нити ту чи іншу потребу.
Мотив -- це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити пси-хічне ставлення особи до вчиненого.
Мета -- це уявлення про бажа-ний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість ді-яння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю. Мотив злочину -- це спонукання до вчинення злочину, а мета -- уявлення про його суспільне
небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних кримінальним зако-ном відносин і яка, проте, є для нього бажаною.
Мотивом проституції є ряд обставин, які постійно та в однаковій мірі впливають на це. На мій погляд, вони мо-жуть бути поділені на декілька груп, в кожній з котрих кла-сифікуючою є якась одна найбільш характерна ознака причини. Наприклад така, яка характеризує економічну сутність соціальних відносин, принципи існування соціальних відно-син або враховує біологічні чи психоемоційні особливості лю-дини, її поведінки в особистому житті і їх вплив на форму-вання соціальної поведінки громадян. Спробуємо розглянути їх більш детально стосовно проституції.
До факторів (чинників) економічного характеру, які мо-жуть впливати на можливість існування проституції (економічні передумови), можна віднести такі, як незадовільний стан економічного розвитку суспільства, майнове розшарування населення, економічний зиск від заняття проституцією.
В умовах, коли держава не в змозі забезпечити нормаль-ного розвитку економічних відносин, коли постійно знижу-ється рівень виробництва, зростає безробіття, розкручується інфляційна спіраль, коли значна частина населення не може законопослушним шляхом--робота, служба, навчання і та-ке інше -- забезпечити свого добробуту, з'являється проша-рок суспільства, який бачить вихід з цього становища в про-типравній діяльності, в тому числі і занятті проституцією. При цьому для людини другорядними стають поняття мо-ральності тих чи інших дій, нівелюються та змінюються мо-ральні, духовні загальнолюдські цінності, вихолощується правовий аспект проблеми. Занепадом економіки та пов'язаним з цим духовним занепадом можна пояснити і існування так званої валютної проституції, коли наявність значних коштів у вільно конвертованій та національній валюті, висо-кий рівень життя іноземців притягує до них осіб які стали на шлях
проституювання.
Заперечувати, що заняття проституцією--це безперспек-тивна діяльність і що вона не приносить людині зиску -- бу-ло б не зовсім правильно. Проведені нами у 1988--1990 рр. соціологічні дослідження серед осіб, що займаються прости-туцією, у Києві; Львові, Донецьку, Одесі, Ялті (кількість респондентів 237 осіб) дозволили визначити найбільш ха-рактерні спонуки такої діяльності, які прямо вказують на те, що проституювання надає повії можливість мати зиск від такої діяльності. Наприклад, дві з трьох опитаних повій вка-зали, що до проституювання їх підштовхнуло скрутне мате-ріальне становище, коли рівень існуючої заробітної платні не дозволяє забезпечити нормальне існування. Кожна чет-верта з них вказала на можливість отримати змогу користу-ватися додатковими матеріальними благами, мати вільні кошти на свої потреби, а кожна п'ята--на можливість стати матеріально незалежною від батьків, чоловіка. Інших роди-чів та значно покращити умови життя.
Але проституювання--це не тільки змога вирішити пи-тання свого матеріального добробуту і одержання .прибут-ку, а й значні витрати, які йдуть на забезпечення можливості такої діяльності. Це оплата послуг лікарів, косметологів, відповідного одягу, косметики, способу життя і т. ін. Тому тривале заняття проституцією (рік і більше) призводить до того, що людина повністю стає залежною від такої діяльнос-ті. З кожним днем збільшуються витрати на забезпечення змоги проституювання, все меншою стає можливість самостійно покінчити з таким способом життя. Тим паче, що більшість новій не враховує того, що в їх діяльності дуже зацікавлені організовані злочинні угруповання. Встановлення контролю над діяльністю повій дозволяє їм отримувати знач-ні прибутки як у вільно конвертованій, так і національній валюті, «відмивати» кошти, одержані від інших видів злочинної діяльності, використовувати повій для шантажування окремих скомпрометованих посадових осіб, а також для за-безпечення вирішення
питань, пов'язаних з легальною еко-номічною діяльністю і т. ін. Навіть якщо у повії .виникає ба-жання покінчити з таким способом життя, то здебільшого їй це не вдається. У рекетирів, сутенерів, утримувачів домів розпусти, звідників та інших осіб, які наживаються па прос-титуції, завжди знайдуться різноманітні засоби, щоб приму-сити повію продовжувати свою діяльність. А тенденція примусового втягнення до проституювання в нашій державі з кожним днем стає все більш явною.
Проституція і організована злочинність тісно пов'язані між собою. Дуже часто кошти, одержані .від проституюван-ня, використовуються для забезпечення біржових махінацій та спекуляцій, купівлі-продажу крадених цінностей, неле-гального прального бізнесу, торгівлі наркотиками та вчинення деяких інших злочинних діянь . Тому майже у всьому світі зберігається тенденція до збільшення масштабів утягу-вання злочинними організаціями людей у проституювання незалежно від їх віку, статі, національності, громадянства, соціального становища та матеріального стану окремих осіб . Залежність заняття проституцією від організованої злочинної діяльності --це одна з найбільш явних причин іс-нування такого соціального явища.
Серед причин, .що сприяють існуванню проституції та втягнений в таку діяльність все нових і нових осіб, можна також назвати недоліки у вихованні особи, правовий та мо-ральний нігілізм, негативний вплив оточення та ін.
Однак соціальні та економічні фактори не вичерпують ко-ла причин, які породжують проституцію. В деяких випадках вони можуть не мати суттєвого значення для вирішення пи-тання про заняття такою діяльністю. Наприклад, таке мож-ливе у випадках потреби людини, в силу її фізіологічних особливостей, мати значну .кількість статевих контактів. Ду-же часто це або бажання задовольнити статеві потреби в неприродній формі призводить до відмови від загальноприйня-тих у суспільстві форм їх задоволення і стає
головною при-чиною розбещеності, ненормальності у сексуальних зносинах, в тому числі веде до заняття проституцією . Такі випадки не численні, та нехтувати ними не можна.
До проституювання людина приходить не зразу, одноразово, хоча і таке не можна виключати. Передумовою цього стає певний проміжок часу, коли під впливом економічних, соціальних чи біологічних факторів в особи формується внут-рішнє переконання, готовність до такого роду діяльності. Цілком можливо, що особа, яка веде розбещений спосіб жит-тя у сфері статевих відносин, так і не стає повією. Це цілком природно. Для того, щоб використовувати статеві зносили для заробітку засобів для життя, у людини повинні зміни-тися погляди на моральні цінності, вона має прийняти такий спосіб життя як єдино можливий для себе. Це трапляється, як правило, тоді, коли особа опиняється у скрутному стано-вищі, безвиході. Для оточуючих це може і не здатися таким, бо кожна людина в силу своїх психологічних особливостей, виховання, освіти і такого іншого по-різному сприймає і оцінює одні й ті ж факти дійсності, а по цьому й обирає той чи інший шлях для вирішення своїх проблем. У деяких ви-падках їх вирішення вбачається тільки у можливості займа-тися проституцією. Поштовхом для прийняття такого рішен-ня, як правило, стають емоційні стреси, байдуже відношен-ня оточуючих до проблем цієї людини та ін.
Так, наприклад, причиною, яка спонукала до проститую-вання повії вказують таке: сімейні чвари та безладдя в між особових відносинах, аморальну поведінку родичів--більш ніж 50 % опитаних; нещасливе одруження та пов'язану з цим психологічну несумісність--близько 30%; психологічну неврівноваженість та необхідність вийти з емоційної кризи -- близько 10%; потребу мати кошти для купівлі наркотичних речовин чи придбання алкогольних напоїв--близько 8%; удівство та труднощі одинокого життя, можливість виправи-ти його таким чином на краще--близько 5%.
Тому, як здається, можна зробити висновок, що певний психічний стан особи, труднощі особистого життя і таке ін-ше теж можуть виступати факторами, що сприяють поши-ренню проституції. При цьому вони стають тим каталізато-ром, який об'єднує усі негативні моменти, їх вплив на життя людини і реалізує направленість особи на аморальну, анти-громадську діяльність, в тому числі і заняття проституцією.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що од-нієї якоїсь головної причини, що штовхає людину до заняття проституцією, не існує. Вона стає можливою лише при збі-гові негативного впливу на особистість усіх негативних фак-торів, які є наслідком розвитку економічних та суспільних відносин, причин, що випливають з особистого життя лю-дини, та її біологічних потреб.
Метою проституції є отримання за надання послуг сексуального характеру грошей, цінних паперів, коштовностей, або інших речей які представляють цінність для проститутки. Отриманий доход може бути для винної особи основним або додатковим джерелом існування.
Винагорода за проституювання може надаватися у будь-якому вигляді. Найчастіше засобами оплати виступають гро-ші -- національна та іноземна валюта. Іноді в якості платні використовуються різні матеріальні цінності--ювелірні ви-роби, державні цінні папери, акції, побутова телерадіотехніка, носильні речі, предмети жіночого туалету, продукти хар-чування, спиртні напої і т. ін. Як виняток оплата може на-бувати нематеріального вигляду, тобто мати форму різного роду послуг соціально-побутового чи соціально - культурного характеру, які надаються повії за її діяльність. Наприклад, надання пільгових путівок, вирішення питання про позачер-гове одержання житла з державних фондів, підтримка і за-безпечення перемоги в різних конкурсах, лотереях тощо. Різниця між цими формами оплати незначна і полягає лише в тому що при грошовій та матеріальній
оплаті послуг по-вії матеріальні цінності безпосередньо переходять у власність повії, а при нематеріальній вона спочатку одержує можли-вість володіти та користуватись якимись послугами чи май-ном безкоштовно, а потім за незначну платню чи безкош-товно стає його власником чи має від цього якийсь інший зиск.
Відплатність проституювання -- це одна з головних рис, яка відрізняє таку діяльність від іншої аморальної поведін-ки в сексуальній сфері, наприклад, розпусти. Як відомо, по-слуги повії завжди відплатні, і їх надання переслідує завж-ди корисливу мету, а розпуста, як правило, безкоштовна та передбачає вступ в статеві зносини лише на підставі взаєм-ного потяту чи необхідності задоволення сексуальних потреб. Можна навести приклади, коли і при розпусті можливі матеріальні витрати для однієї чи обох сторін. Але це не, можна вважати платнею за надання сексуальних послуг, то-му що, такі витрати носять добровільний характер і безпо-середньо залежать від доброї волі. бажання особи (осіб), які приймають участь у таких діях. Крім цього, у таких витрат інші психологічні засади. Вони більше схожі на вид подяки за вступ у сексуальні відносини, ніж на їх оплату.
Винагороду за проституювання повія може одержувати як самостійно, так і через посередництво третіх осіб. У де-яких випадках вона може знаходитись на утриманні суте-нера. Це означає, що повія одержує в останнього раз в обу-мовлені строки певну суму коштів в національній чи інозем-ній валюті незалежно від того, який .прибуток вона може ма-ти від своєї діяльності. Якщо ж повія за обумовлений термін не заробить якогось визначеного мінімуму коштів, то вона буде працювати безкоштовно. При таких відносинах сутенер повністю гарантує вирішення будь-яких питань та конфлікт-них ситуацій, які можуть виникнути у процесі такої діяль-ності. З іншого боку повія повністю підпадає в залежність від сутенера.
Організоване таким чином заняття проституцією надзви-чайно утруднює виявлення та документування протиправної діяльності повій
правоохоронними органами. Разом з тим при відсутності в адміністративному праві інституту спів-участі до відповідальності може бути притягнута лише осо-ба, яка вчинить дії, що складають правопорушення. А в кримінальному праві відсутність положень, що передбачують відповідальність за допомогу та посередництво в занятті проституцією, її експлуатації створює майже неможливі умо-ви боротися правовими засобами з існуванням та розповсюдженням проституції у суспільстві, а також реально забезпе-чувати захист прав, честі та гідності осіб, що займаються цією діяльністю, від зловмисних посягань сутенерів та посе-редників.
1.3.Кваліфікація злочину
Проституцією називається добровільне і постійне на-дання послуг сексуального характеру за гроші всім ба-жаючим. Послуги сексуального характеру при проституції можуть бути різні види статевого акту:
а) нормальний, природний, фізіологічний статевий акт чоловіка з жінкою;
б) статевий акт між особами жіночої статі -- „лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грець-кого острова „Лесбос”, де таке збочення виникло у старо-давні часи);
в) статевий акт між особами чоловічої статі -- “мужо-лозтво”;
г) інші види статевого збочення.
Не визнаються проституцією:
а) одноразовий статевий акт за гроші;
б) постійні добровільні статеві акти за гроші з одним чоловіком чи з однією жінкою;
в) постійне надання послуг сексуального характеру всім бажаючим безоплатно.
Частина 1 ст. 303 КК передбачає кримінальну від-повідальність за проституцію у випадках, коли надання сексуальних послуг вчинюється систематично і з метою отримання доходу. Систематичність - це така повторність, що носить стійкий характер дій, що не припиняються, протягом якогось відрізка часу. Довжина такого відрізка часу визначається в кожнім конкретному випадку з урахуванням інтенсивності дій, коли вони повторюються періодично через відносно невеликий проміжок часу. До приклада не можна визнати систематичними хоча і повторювані дії, але чинені з перервами, обчислювальними місяцями.
Частина 2 ст. 303 КК передбачає відповідальність за втягнення (примушування) у зайняття проституцією. Спо-собами такого примушування, втягнення можуть бути:
а) застосуванням насильства. Фізичне насильство може мати діапазон від утримання силою потерпілої до позбавлення її життя. Застосування сили до потерпілої без спричинення їй тілесних пошкоджень або спричинення їй легких або середньої тяжкості тілесних пошкоджень додаткової кваліфікації по інших статтях про злочини проти особи в такому випадку не потрібно б) погрози застосувати насильство, знищити чи по-шкодити майно. Погрози можуть бути адресовані не тільки безпосередньо неповнолітньому, але і стосуватися його родичів і близьких йому осіб. Залякування неповнолітнього з метою залучення в здійснення злочину може супроводжуватися погрозами знищення або ушкодження майна, зазіхань на наявне в підлітка тварина і т.д.
в) шантаж - розповсюдження недійсних відомостей чи різних вигадок. Різновидом погроз є шантаж, -- це залякування розголошенням яких-небудь зведень у сьогоденні або майбутньому, що можуть зашкодити репутації підлітка або його близьким. Будь-яка погроза незалежно від часу її здійснення є кримінально карною.
г) обман -- різні неправдиві обіцянки, відомості. Відповідно до диспозиції карного закону це: обіцянки, обман, тобто межі кримінальної відповідальності в законі досить широкі й у високому ступені оцінні. Обіцянки містять у собі як запевнення й обіцянки яких-небудь вигод матеріального характеру, так і звільнення від матеріальних витрат (наприклад, від сплати боргу). Крім того, обіцянки можуть виражатися й у формах нематеріального характеру (наприклад, помста конкретній особі). Обман -- це навмисне введення дорослим в оману неповнолітнього відносно як юридичного, так і фактичного характеру передбачуваних дій. Дорослий може переконати підлітка, що вчинені дії не є злочинними, а також може використовувати підлітка в здійсненні злочину під приводом повернення боргу.
Частина 3 ст. 303 КК передбачає підвищену відпові-дальність за
втягнення у зайняття проституцією неповно-літнього і за вчинення такого діяння організованою групою. Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх у залежності від їхнього віку і психічного розвитку:
1) дитячий вік (від народження до року);
2) раннє дитинство (від року до трьох років);
3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);
4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);
5) підлітки (від 11 до 14--15 років);
6) старший шкільний вік (від 14--15 до 17-- 18 років).
Дошкільники від 3 до 7 років, спостерігаючи навколишню їхню дійсність, починають осмислювати, запам'ятовувати і логічно передавати побачене. Особливістю їхнього відтворення є те, що вони погано розбираються в причинних зв'язках, сприймають подію не в цілому, а лише окремі, часом другорядні його сторони. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослим, що особливо яскраво виявляється в їхніх іграх. До кінця дошкільного віку вони освоюють найпростіші форми логічного міркування[24С.32].
У дітей молодшого шкільного віку уже виробляються навички усвідомленого сприйняття, логічного міркування, оповідання. Але вони не завжди правильно визначають головне і другорядне. Відсутність життєвого досвіду заповнюється в них уявою і фантазією, а результати уяви видаються за дійсність. При сприйнятті просторових відносин діти цього віку схильні до перебільшення, не завжди здатні описати сприйняті ними предмети, але добре їх знають. Тому в процесі допиту доцільно пред'являти дитині раніше сприйняті їм предмети для упізнання. Однак, незважаючи на це, діти сприймають загальну картину подій, у більшій частині краще дорослих запам'ятовують те, що спостерігали, надовго зберігають у пам'яті сприйняте.
Психологія підлітків середнього шкільного віку (від 11 до 14--15
років) характеризується більш широкими пізнавальними процесами, самостійністю в роботі, бажанням спілкуватися з людьми, ростом самосвідомості, появою почуття боргу і відповідальності. Але в силу вікових особливостей психіки вони не завжди правильно сприймають учинки людей. У підлітків сильно розвиті самовпевненість і самолюбство, виявляються неврівноваженість у поводженні, велика чутливість до зауважень навколишніх, іноді різкість і брутальність, некритична оцінка своїх вчинків і недостатня твердість волі. Бажання їх часто не відповідають реальним можливостям, тому в них ще зберігається схильність до фантазій і вигадки.
З 14--15 років настає критичний період у житті неповнолітнього. Підлітки переростають у юнаків і дівчат, входять у життя, визначають свою долю, у них формується світогляд, з'являється потреба в самостійності, прагнення звільнитися з-під опіки батьків і вчителів. Це так званий перехідний вік -- період становлення особистості. Неповнолітні цього віку мають підвищену активність і рухливість, великою збудливість, у них різко міняється настрій. Характер і світогляд їх ще не сформувалися цілком. Часом вони не в змозі відрізнити гарне від поганого, сміливість від молодецтва, волю від свавілля, почуття власного достоїнства від себелюбності, реальну мрію від фантазії. Іноді вони готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого почуття товариства вчинити злочин, узяти на себе чужу провину, затвердити себе в компанії друзів будь-якими способами.
Особлива увага, що приділяється законодавством злочинам неповнолітніх, відображає як конституційні положення про захист прав особистості дитини, так і положення документів, що мають міжнародно-правове значення, наприклад Конвенції про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.
Що стосується методики розслідування злочинів неповнолітніх, то вона базується на загальних цілях і принципах досудового слідства, відображаючи разом з тим ряд особливостей, зв'язаних головним чином з
особистістю неповнолітніх. Ці особливості виявляються як при здійсненні ними протиправного діяння (включаючи мотиви і спосіб дії), так і в їхньому поводженні на досудовому слідстві, обумовленому тими поняттями й установками, що сформувалися в підлітка до даного моменту.
Для розслідування цих злочинів характерно постійне контактування з особами, недостигшими повноліття, проведення з ними всього спектра слідчих дій. Це жадає від слідчого неухильного дотримання всіх процесуальних норм, що регламентують особливості проведення слідчих дій з неповнолітніми з урахуванням їхнього процесуального положення по конкретній справі. У криміналістичному аспекті слідчому необхідно володіти необхідними знаннями в педагогіці, дитячій і юнацької психології, кримінології і віктимології. Бажано, щоб справами цієї категорії займалися слідчі, що спеціалізуються на розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх. В організаційному плані при розслідуванні цих злочинів потрібне тісна взаємодія з підрозділами органів внутрішніх справ, що займаються попередженням і профілактикою злочинів неповнолітніх, органами опіки і піклування, охорони здоров'я й освіти, залучення дільничних інспекторів міліції. Виконуючи вимоги процесуального закону про повноту і всебічність дослідження всіх обставин справи, слідчий повинний вживати заходів до виявлення всіх епізодів злочинної діяльності, не забуваючи про наявність суміжних складів злочинів.
Частина 4 ст. 303 КК передбачає відповідальність за сутенерство, яким є створення організованої групи або керівництво такою групою, або участь у діяльності цієї групи, створеної для надання сексуальних послуг особам чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.
Проституція -- злочин умисний, вчинюваний з метою отримання прибутків за послуги сексуального характеру.
Відповідальність за проституцію настає з шістнадця-ти років.
Таким чином, згідно ст.. 303 КК України систематичне заняття
проституцією, тобто надання сексу-альних послуг з метою отримання доходу - карається штрафом від п'ятдесяти до п'ятисот неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.
Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тоб-то надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкод-ження майна, шантажу або обману
- караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчиненні щодо неповнолітнього або організованою групою
- караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуаль-них послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отриман-ня прибутків
- карається позбавленням волі від п'яти до семи років.[33С.67]
Розділ 2. Киміналістична характеристика проституції 2.1. Особа злочинця

За результатами кримінологічних досліджень можна провести своєрідну класифікацію повій. Так, за місцем "роботи" і "ціною" вони поділяються на:
1). Валютних повій, які "працюють" у готелях, ресторанах, ба-рах, театрах, мають стосунки з іноземцями, але за валюту не гребу-ють і доморощеними клієнтами. Багато з них мають вищу освіту, во-лодіють іноземною мовою, мають модний зовнішній вигляд і зазви-чай "охоплені" сутенерами та рекетирами.
2). Повій, які "працюють" за кордоном. Частина з них виїж-джає сама, а декого вивозять постачальники "живого товару", в то-му числі обманним шляхом. Для виявлення бажаючих, злочинці ви-користовують різні рекламні оголошення. "Організовані" повії за кордоном діють під контролем своїх і тамтешніх сутенерів, "неорга-нізовані" -- на свій ризик. Сьогодні за межами України знаходиться понад 100 тис. жінок, які займаються проституцією.
3). Повій "за викликом". Такі проститутки перебувають під контролем "секс бригади", яка поставляє їх у певне місце за замов-ленням, а потім "прикриває", тобто забезпечує збір платні, захист від знущання тощо.
Названі категорії належать до вищих верств світу повій. Нижчими є повії вокзальні (місцеві і заїжджі); ті, що "промишля-ють" на автошляхах (так звані "плечові"), та в інших громадських місцях. На найнижчому щаблі знаходяться вуличні повії (зде-більшого алкоголічки чи наркоманки), які є безнадійними покидька-ми суспільства.
Певну частину жінок легковажний спосіб життя засмоктує, ро-бить психічно залежними не менше, ніж алкоголь чи наркотик. Сти-мулюють проституцію і багаті чоловіки, здатні витрачати на повій великі гроші, а також низька активність у цій справі правоохорон-них органів, через
недосконалість законодавства про боротьбу з проституцією.
Лише кілька відсотків повій -- мешканки місць, реш-та -- приїжджі з менших, а отже, бідніших населених пунктів, де, аби знайти роботу, слід, принаймні, бути фахівцями досить високого класу, а їх фах, як правило, обме-жується „так-сяк” опанованою середньою чи незакінченою середньою освітою. Тому й не дивно, що ті гроші, які вони мають тут, стоячи при дорозі, не можна навіть порів-няти із заробітками на «малій батьківщи-ні».
2.2. Способи готування до злочину

Способами готування до проституції є покупка відповідних одягу та косметики, щоб займатися відповідною діяльністю. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги. Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате-вих партнерів, з якими буде мати справу повія.
Переважно дії по забезпеченню най-маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.
Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос-титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити па такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль-них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре-жиму в готелях, гуртожитках, забезпечення можливості пос-тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль-ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.
Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно-го стилю поведінки, необхідності вдаватися до .послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са-мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.
Дії щодо .пошуку статевого партнера та узгодження з ним умов проституювання носять переважно одноразовий харак-тер і можуть бути виконані як самою повією, так і її пред-ставником. Прийоми, які використовуються для цього, мо-жуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, безпосереднє знайомство повії з статевим .партнером, пропозиція сексуаль-них послуг шляхом об'яв у газетах та журналах, по телефону, через посередництво знайомих та друзів, різні довідкові служби тощо. При цьому здійснюється і узгодження умов проституювання -- час, місце, спосіб надання сексуальних послуг, розмір та форма належної за це платні.
2.3. Предмет посягання

Предметом посягання є громадська моральність у сфері сексуаль-них стосунків. Однією з умов злочинної поведінки проституток є аморальність у взаємовідносинах, та вчинках. Аморальність в сексуальних стосунках міх чоловіком та жінкою негативно впливають на суспільство, розвиток дітей та молоді, але найбільш розпусними та гидкими є сексуальні стосунки між особами жіночої статі -- „лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грець-кого острова Лесбос, де таке збочення виникло у старо-давні часи) та статевий акт між особами чоловічої статі -- “мужо-лозтво” й інші види статевого збочення.
Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція і девіація підлітків.
Особливістю такої проституції є те що дівчинками надаються сексуальні послуг і без попереднього вибору партнера. Вони є жертвами. Вони є хворими. Вони виявилися в складній соціальній ситуації. Вони є товаром і залежать від покупців і посередників. Їхнє життя постійно перебуває під загрозою. Спочатку суспільство повинне їх захистити, потім провести лікування і тільки потім застосовувати педагогічні й адміністративні міри.
Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.
Дитяча проституція як феномен характеризується наступними показниками:
1) Вікова градація. Виходячи з загальних законів становлення
сексуальної свідомості і фізіологічної полової зрілості можна умовно виділити три вікові групи дівчинок-повій:
а) дівчинки від 8 до II років. У нормі цей вік характеризують понятійна стадія сексуальної свідомості, полова незрілість, конвенційний (договірний) рівень моральності, тобто поняття "що таке гарно, що таке погано" нав'язує або активно виховує навколишнє соціальне середовище;
б) дівчинки 11-14 років. У нормі цей вік характеризують романтична стадія сексуальної свідомості, період пубертата, активного полового дозрівання, що супроводжується високою гормональною насиченістю крові, формуванням вторинних полових ознак, пробудженням лібідо, конвенційний рівень моральності;
в) дівчинки 14-16 років. У нормі цей вік характеризують еротична стадія сексуальної свідомості, закінчення пубертата і вступ у дітородний вік, автономний рівень моральності, тобто здатність самостійно рефлексувати, оцінювати й осмислювати позитивні і негативні фактори соціального середовища. У силу характерного для юнацького максималізму віку оцінки і результати рефлексії не завжди адекватні.
Дівчинок-повій ми можемо теж співвідносити з приведеною вище віковою градацією, однак їхні особистісні характеристики будуть відхилятися від приведеної умовної норми.
2) В основі дитячої проституції лежить хворобливий стан дівчинки, про основні причини якого вже згадувалося. Дівчинки мають потребу в глибокому медико-психологічному обстеженні.
3) Кожен окремий випадок дитячої проституції вимагає аналізу сімейної ситуації дівчинки (родина повна -- родина неповна, психологічний клімат родини, наявність осіб із сексуальними девіаціями та інше). Найчастіше саме поганий сімейний клімат є визначальним для вступу дівчинки на шлях заняття проституцією. Феномен дитячої проституції зв'язаний із соціально-економічними процесами кожної окремої країни. Він
носить хвилеподібний характер, що не завжди збігається з хвилеподібними змінами росту і падіння рівня проституції дорослих у тій же країні.
Короткий огляд дитячої проституції в Російської імперії та Радянському Союзі з кінця XVIII століття до Жовтневої революції дозволяє окреслити наступні положення:
а) сексуальне використання дівчинок-кріпаків;
б) продаж дівчинок з вільних селянських незаможних родин;
в) насильницьке заміжжя малолітніх з метою одержання родителями викупу;
г) взаємозв'язок етнокультурних і релігійних особливостей і сексуального використання дівчинок у різних регіонах дореволюційної Росії:
1) риса осілості і проституція;
2) іслам і полігамія в районах Середньої Азії;
3) ритуальна проституція гостинності в районах Крайньої Півночі;
4) становлення капіталістичних відносин і дитяча проституція у великих промислових містах після звільнення селян у 1861 році.
Дитяча проституція і заходи для її викорінювання в період з 1918 по 1929 рік мають медико-санітарний, соціальний і культурно-виховний аспекти.
Боротьба з проституцією в історичний період, називаний "роки перших п'ятирічок", - з 1930 по 1941 проходила під формальним гаслом про викорінювання проституції та супроводжувалась багато чисельними фактами порушення прав людини взагалі і прав дитини зокрема.
Штучне підвищення морального потенціалу суспільства в період між закінченням другої світової війни і XX з'їздом КПРС супроводжувалося падінням рівня дитячих девіацій, у тому числі зниженням дошлюбних інтимних зв'язків. Це мало віддалені наслідки для родини й особистості.
Розширення міжнародних зв'язків СРСР після 1957 року супроводжувалося підйомом рівня дитячої проституції, появою
неповнолітніх ЖЛП.
Сімдесяті-вісімдесяті роки - роки зміни відносин масової свідомості до вільних сексуальних зв'язків (у тому числі розширення ринку порнопродукції) і вплив даних явищ на ріст відсотка неповнолітніх ЖЛП. Підлітковий проміскуїтет (груповий секс) мав віддалені наслідки з погляду формування інверсійного компонента сьогоднішніх клієнтів малолітніх повій(перший оргазм поєднаний з образом „сверсницы” і його сліди міцно закріплені в субкортікальних (підкіркових) структурах.)
Крім того, у Європі взагалі і СРСР зокрема в 70-80-і роки існував зв'язок вищезазначеного соціального явища з феноменом акселерації - прискоренням психофізичного розвитку дітей і підлітків і як наслідок зрушенням термінів початку інтимних сексуальних стосунків.
Загальна картина дитячої проституції в даний час характеризується наступними рисами:
1) Загальний аналіз контингенту: діти з родин з важким психологічним кліматом, діти з малозабезпечених родин, діти з багатодітних родин, діти з родин біженців, діти з благополучних родин.
2) Характеристика споживачів "живого товару" у тому числі:
а) молоді чоловіки (27-35 років) з педофілічними похилостями;
б) молоді чоловіки генітального типу з затримкою психічного розвитку або з придбаними психічними відхиленнями;
в) особи літнього віку з інволюційними процесами (угасання полової функції);
г) психічно хворі люди;
д) однолітки дівчинок з низькими доходами.
3) Поява безпосередньо ринкової структури торговців і посередників по торгівлі "живим товаром".
4) Експорт дівчинок в інші держави для обслуговування клієнтів публічних будинків у країнах, де проституція узаконена або знаходиться на
нелегальному становищі.
В зв'язку з зазначеним виникають проблемні питання. Чи можна вважати високим рівень моралі в тій країні, влада якої допускає використання праці неповнолітніх закордонних повій? Як це співвідноситься з Декларацією про права людини, якщо уряд даної країни поставив під документом свій підпис (статті про расову рівність, про права хворих людей)? Як це співвідноситься з 34 статтею Конвенції про права дитини? (Країни-учасниці зобов'язуються захищати дітей від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання.)
2.4. Обстановка вчинення злочину

Як правило, вибір місця для заняття проституцією багато в чому залежить від тривалості заняття цією діяльністю повією та її положенням (статусом) серед таких осіб. У більшості випадків місце для заняття проституцією обирає суте-нер чи посередник повії. Як правило, це -ресторани, готелі, гуртожитки, дискотеки, вулиці, майдани, місця відпочинку громадян, транспортні магістралі і т. ін. Попервах відвіду-вання обраного місця діяльності може здійснюватися повією чи її представником і без мети проституювання--для ознайомлення з умовами та обставинами, що склалися в цьому місці, і вивчення можливості їх використання для своєї ді-яльності. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги.
Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате-вих партнерів, з якими буде мати справу повія. Звичайним місцем надання сексуальних послуг є місце постійного або тимчасового проживання статевого партнера. У деяких ви-падках повії використовують для цього своє місце прожи-вання або найману квартиру, приватний будинок, дачу чи транспортні засобі. Але це стає можливим лише у випадках, коли, повія займається своєю діяльністю на професійному рівні або якщо вона займає більш-менш певне становище серед таких осіб. Переважно дії по забезпеченню най-маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.
Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос-титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити на такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль-них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре-жиму в готелях,
гуртожитках, забезпечення можливості пос-тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль-ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.
Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно-го стилю поведінки, необхідності вдаватися до послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са-мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.
2.5. Наслідки у вигляді будь яких змін

Проституція і злочинність тісно пов'язані між собою та значною мірою обумовлюють одне одного. Наслідками є те, що по-перше, проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють цілу мере-жу секс бізнесу -- зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами, водіями, охоронцями тощо. По-друге, повій використо-вують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї. По-третє, повії самі вчиняють чимало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям та їх господарям вчиняються інші корисливі злочини. По-п'я-те, повії є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб та СНІДу, а також наркотиків. Як показали дослідження, серед повій у декілька разів частіше, ніж серед Інших осіб, зустрічають-ся венеричні захворювання та СНІД.
Негативно позначається заняття проституцією і на здоро-в'ї людини в пубертатний період, коли завершується фізич-не та психічне формування організму та особистості люди-ни. Активне статеве життя в цей час завдає шкоди молодо-му організму, а умови та обставини, що супроводжують за-няття проституцією, можуть призвести до моральної спусто-шеності, деградації особистості молодих людей.
Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція, тобто примушення чи втягнення до зайняття проституцією неповнолітніх. Поняття залучення в заняття проституцією неповнолітнього досить широке. Крім насильства і погроз його застосування, шантажу, знищення або пошкодження майна, обману -- це будь-які навмисні дії, спрямовані на залучення неповнолітнього до заняття проституцією. Всі ці дії тяжко впливають на психіку дитини, здоров'я і т.д. Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і
як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.
Розділ 3. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втяг-нення до заняття проституцією
3.1. Порушення кримінальної справи

Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й пов-ного розкриття злочину, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань криміналь-ного судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозво-ляється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негай-но після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
Порушення кримінальної справи включає в себе систему процесуальних дій і правовідно-син, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і пові-домлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочину, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обгрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб закон-ності та обгрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.
Необхідною передумовою для порушення кри-мінальної справи є наявність законних приводів і підстав.
КПК передбачає такі приводи для порушення кримі-нальної справи:
-- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників вла-ди, громадськості або окремих громадян;
- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
- явка з повинною;
- повідом-лення, опубліковані в пресі;
- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 49 КПК України). Цей перелік є вичерпним.
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, уста-нов, організацій і посадових осіб були викладеш в пись-мовій формі (ч. 3 ст. 95 КПК України).Всі інші заяви або пові-домлення можуть бути усними або письмовими.
Анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, про-курором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України).
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали Їм відомі у ході їх діяльності.
Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, -- це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в цен-тральних або місцевих газетах, журналах.
Явка з повинною -- це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно - трудової установи.
За змістом закону не можна вважати явкою з повин-ною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і
занесена до протоколу за місцем його перебу-вання співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.
За загальним правилом явка з повинною є обста-виною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці ор-гани та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і пові-домлень, передбачених п. 1--4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявля-ють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагля-ду за додержанням законності, слідчий -- при розслі-дуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримі-нальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпеч-ності і кримінальної протиправності). Достатніми вважа-ються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримі-нальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину.
Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.
Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись пра-вилами про підслідність (ст. 112 КПК).
Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган ді-знання і суддю приймати
заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх відданню (ч. 1 ст. 97 КПК України). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.
Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише за-пропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмет чи документи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути роз-глянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Про-тягом нього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тоб-то за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих гро-мадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках ви-никає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійсню-вати перевірку й оперативним шляхом.
Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушен-ня справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК). Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно
перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).
За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Порушивши кримінальну справу, прокурор, як пра-вило, направляє її для провадження попереднього слід-ства або дізнання, але може прийняти й до свого провад-ження.
Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).
Проведення розслідування за матеріалами, виділени-ми з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального за-кону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про засто-сування судами України кримінально-процесуального за-конодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)1.
Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки мате-ріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суд-дя виносить постанову про порушення кримінальної спра-ви і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).
У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи І віддан-ня обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).
Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.
За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримі-нальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні криміналь-ної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником відповідному прокурору, а постанову прокурора -- вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання ЇЇ копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районно-го (міського) суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, місь-ким і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99і, ст. 236і КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня ЇЇ надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:
1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової
перевірки або порушує справу;
2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 2362КПК).
Постанова судді про відмову в порушенні криміналь-ної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99і КПК), а прокурор -- принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).
Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримі-нальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплі-нарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській органі-зації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, уста-нови, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК).
3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування
а)Оперативно-розшукові заходи

Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжується залученням у неї неповнолітніх, мають проведені оперативно-розшукові заходи, результати яких можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи. У цьому випадку планування слідчих дій провадиться в координації з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ ще до ухвалення рішення про порушення справи. Насамперед доцільно переконатися в достатній повноті проведених оперативно-розшукових заходів, що дозволить забезпечити оптимізацію процесу збирання доказів. У діяльність, зв'язану з проституцією, включені сутенери, власники кубел, охоронці, таксисти, персонал готелів, ресторанів, барів, різного роду закладів, що маскуються під масажні кабінети, сауни, нічні клуби. Експлуатація повій може супроводжуватися прикриттям з боку окремих корумпованих працівників міліції. Щоб виявити інфраструктуру проституції, осіб, її організуючих, їй сприяючих і прикриваючих, а також їхні зв'язки, необхідне проведення таких оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), як опитування громадян, наведення довідок, спостереження, переважно з застосуванням технічних засобів фіксації. При наявності підстав у встановленому законом порядку проводяться й інші ОРЗ. Отримані результати повинні бути раціонально використані при підготовці проведення слідчих дій.
б)Допит
Допит. Найбільшу інформативність представляє допит самої неповнолітньої. Будучи заляканими або з інших причин не бажаючими сприяти карному судочинству, вони висувають різні версії, абсурдність яких часто очевидна. Перебування у великому місті пояснюється прибуттям на навчання, пошуками роботи. Деталізація показань і їхня невідкладна перевірка можуть переконати допитувану в марності відхилення від дачі правдивих показань. Зокрема, виїзд на місце, де неповнолітня тимчасово або постійно знаходиться, дозволяє виявити осіб, що повинні ретельно перевірятися на причетність до залучення в проституцію.
Важливою задачею слідства є подолання страху неповнолітньої. Для цього доцільно ще завчасно продумати міри безпеки, що відгороджують неповнолітню від будь-якого протиправного впливу. Готовності співробітничати з правоохоронними органами можуть сприяти методи такого психологічного впливу, як: переконання, роз'яснення наслідків такого способу життя, порушення почуття сорому, гніву до осіб, її експлуатуючих. Показання неповнолітньої у відношенні конкретних осіб переважно фіксувати шляхом застосування звукозапису, а кращим варіантом є відеозапис допиту.
Допит самого неповнолітнього. Однак особи молодшого віку, як правило, не здатні ще розуміти значення вчинених з ними дій і далекі від яких-небудь цивільно-правових понять. Тому допит малолітніх повинний провадитися в доступній для них формі шляхом фіксації фрагментів і епізодів діяльності дорослих осіб по їх передачі від однієї особи іншої, треба загострювати увагу на індивідуальному відношенні до дитини кожного з дорослих, намагатися детальніше описати умови, у яких знаходиться дитина, яким транспортом і куди випливала, хто її супроводжував, з'ясовувати прикмети осіб, що контактували з ними, чи може їх пізнати. Для з'ясування обставин перебування у особи, якому неповнолітній був переданий,
портебують вияснення, виконання яких робіт або дій йому доручалося, чи мали місце у відношенні його факти насильства і погроз, який їхній характер[26С.83].
Особливості методики і тактики розслідування зазначених справ варіюють у залежності від того, чи досяг підліток віку кримінальної відповідальності і чи зробив конкретне кримінально карне діяння. Якщо він сам є в процесуальному змісті підозрюваним або обвинувачуваним, то всі слідчі дії з ним повинні проводитися з урахуванням вимог карно-процесуального закону, що гарантують право неповнолітнього на захист. Якщо маються достатні дані для пред'явлення обвинувачення неповнолітньому, то неприпустима тривала невизначеність у його процесуальному положенні, коли він допитується як свідок або з ним як зі свідком проводяться інші слідчі дії. Не можна давати приводу для сумнівів в об'єктивності проведення розслідування. Однак якщо неповнолітній є свідком, то йому в доступній і простій формі повинні роз'яснятися положення Конституції України, відповідно до якої він вправі не свідчити проти себе і близьких родичів.
При допиті неповнолітнього незалежно від його процесуального положення варто враховувати його вікові особливості: недостатність життєвого досвіду, схильність до перебільшування, прагнення в конкретних ситуаціях показати свою перевагу, підвищені емоційність і неврівноваженість, імпульсивність, сильно розвите почуття групової поруки і товариства, що ложно розуміється, низький рівень самокритики, неадекватні сприйняття і реагування на зміну слідчої ситуації, нерозуміння повною мірою своїх процесуальних прав і недооцінка серйозності свого положення. Необхідно відзначити, що по більшості справ цієї категорії допити є основною базою для проведення подальших слідчих дій. Варто застерегти від спокуси вступу з підлітком у панібратські відносини і від надання йому незбалансованих поступок і потурань заради миттєвого успіху.
Потрапляючи потім з-під такої опіки в орбіту судових стадій процесу, підліток починає відчувати психологічний дискомфорт, у нього створюється гипертрофіроване переконання в байдужності до його подальшої долі. Результатом цього є озлобленість, замкнутість і далі зміна позиції в справі, що істотно може ускладнити її розгляд. Таким чином, про встановлення психологічного контакту, якщо підліток сам є обвинувачуваним і утримується до того ж під вартою, можна говорити зі значною часткою умовності. Психологічний бар'єр, обумовлений розходженням процесуального положення, почуттям дистанції залишається на всьому протязі розслідування. Але бар'єр цей досить динамічний і рухливий, що і визначає з боку слідчого пошук точок дотику з допитуваним. По будь-якій справі, якщо підліток фігурує в якості обвинувачуваного, він повинний бути переконаний в об'єктивності слідчого, що всі його доводи будуть сумлінно перевірені, а процесуальні права неухильно дотримані. Завжди в роботі з підлітком необхідне терпіння в сполученні з твердістю і коректністю. Немаловажним фактором є розслідування справи одним слідчим. У більшості випадків підлітки, навіть самі зухвалі і зі стійкою антигромадською установкою, звикають до «свого» слідчому. Такі підлітки, часом бравіруючи на офіційних допитах, разом з тим у довірчих бесідах зі слідчим можуть надавати відомості, що перевіряються оперативним шляхом, у результаті чого виявляються нові джерела доказів. Тому контакти з допитуваними не повинні обмежуватися тільки офіційною частиною проведення тієї або іншої слідчої дії, спілкування з ними повинно носити також і неформальний характер. Тактичну перевагу слідчому може дати збіг інтересів слідства у викритті дорослих злочинців і захисників неповнолітніх підозрюваних і обвинувачуваних, зацікавлених у полегшенні участи своїх підзахисних. Сучасне карне законодавство надає слідчому широкий набір можливостей для правомірного впливу на свідомість неповнолітнього
правопорушника. Позитивний ефект можуть дати: роз'яснення значення обставин, що пом'якшують покарання. Крім цього, якщо діяння, вчинене підлітком, містить ознаки злочину невеликої або середньої тяжкості, то іноді доцільно йому роз'ясняти підстави, порядок і умови припинення кримінальної справи з застосуванням примусових заходів виховного впливу. Допит неповнолітнього не слід затягувати на занадто довгий час, тому що багатьом підліткам властива швидка стомлюваність. Інтенсивність допиту не повинна приймати вимотуючий характер, тому що в таких випадках у підлітка нерідко виникає почуття відчуженості, апатії і сумніву в об'єктивності слідчого. Необхідно прагнути до одержання від неповнолітнього максимально чітких і визначених відповідей про роль дорослих осіб. По групових справах для підлітків характерні неконкретні показання. При цьому, якщо не задавати уточнюючих питань, обмеживши вільною розповіддю про те, що трапилося, то важко виділити конкретну роль кожного і тим більше дорослих осіб. У наступній роботі з підлітком необхідно найбільш повне знання даних про його особистість, умови життя, середовища, особливостях взаємин з особами, залученими в орбіту карного судочинства. Варто враховувати, що для підлітків властива неадекватна реакція на будь-які несправедливі оцінки їхньої особистості. Важкі підлітки бувають у конфліктних відносинах з деякими працівниками міліції. Тому критична оцінка слідчим даних, що надходять з міліції, може бути позитивно сприйнята підлітком і дати додаткові шанси для встановлення з ним більш довірчих відносин. По справах про групові злочини підліток може взяти основну провину на себе по різних причинах: з почуття самоствердження у своєму середовищі, страху перед іншими учасниками злочину, заздалегідь спланованої позиції з метою звільнення від серйозної відповідальності дорослих осіб[19С.16].
Для того щоб показати підліткові алогічність його показань і переконати його в неспроможності зайнятої позиції в справі, слідчому
важливо виявляти терпіння і наполегливість, не дозволяти собі роздратування і брутальності. У необхідних випадках корисно перевірити показання підлітка шляхом проведення слідчого експерименту. Так, по однієї зі справ про крадіжку майна з проникненням у сховище виникли серйозні сумніви в тому, що підліток скоїв її один. При слідчому експерименті стало для всіх учасників слідчої дії ясно, що сам підліток не в змозі був один ні перебороти перешкоди, ні проникнути в приміщення, ні віднести таку кількість викраденого. У спокійній обстановці на додатковому допиті слідчий наочно показав допитуваному, ґрунтуючись на результатах експерименту, абсурдність його позиції, на що той дав правдиві показання и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.