На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Ринок цнних паперв: структура, учасники, види цнних паперв. Аналз ринку цнних паперв України. Дяльнсть ЗАТ ТТ-нвест на ринку цнних паперв. Шляхи залучення вльних коштв за допомогою ринку цнних паперв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


43
Особливості функціонування підприємства на фондовому ринку.
ПЛАН
    Вступ 3
    1. Ринок цінних паперів: структура, учасники, види цінних паперів 4
    2. Аналіз ринку цінних паперів України 12
    3. Діяльність ЗАТ „ІТТ-інвест” на ринку цінних паперів 23
    4. Шляхи залучення вільних коштів за допомогою ринку цінних паперів 33
    Висновок 41
    Список використаної літератури 43

Вступ

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Як відомо фондовий ринок покликаний обслуговувати дві категорії клієнтів - інвесторів і емітентів. Перші вкладають свої вільні засоби в активи ринку, другі залучають ці самі засоби під випуски цінних паперів. Про можливості, наданих сучасним ринком для підприємств-емітентів буде йтись у даній курсовій роботі.

Дана курсова робота присвячена дослідженню проблеми організації фондового ринку в Україні та діяльності на ньому підприємств. Об'єктом дослідження є фондовий ринок України та його інструменти. Предметом дослідження є діяльність підприємств на фондовому ринку.

Робота складається з чотирьох частин в яких послідовно розглянуті питання функціонування ринку цінних паперів України та діяльність на ньому господарюючих суб'єктів.

1. Ринок цінних паперів: структура, учасники, види цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських позичок), де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів. Він є одночасно й індикатором ринкової економіки і головним її фінансовим важелем.

По характеру обігу цінних паперів його можна розглядати як первинний, тобто представляючий собою первинне розміщення випущених цінних паперів серед інвесторів на фінансовому ринку, і як вторинний, де здійснюється купівля-продаж раніше випущених цінних паперів.

Крім того, відповідно до світової практики, ринок цінних паперів поділяється на два значною мірою незалежних один від одного ринка: організований (біржовий) і вільний (позабіржовий). У загальному виді поняття "організований ринок" має на увазі угоди, укладені на фондовій біржі, у той час як поняття "вільний ринок" припускає угоди з цінними паперами поза біржею, що здійснюються між покупцем і продавцем через посередників.

Організований ринок вимагає, щоб пропоновані для продажу акції й облігації проходили спеціальну реєстрацію і задовольняли набору додаткових умов, що надають максимум ділової інформації про той бізнес, для фінансового забезпечення якого випускаються саме ці папери. Їхня купівля-продаж здійснюється шляхом заявки на фондовій біржі, а всі зв'язані з цим процедурні питання строго регламентуються правилами цієї біржі і державним законодавством.

Вільний ринок у цьому змісті не пред'являє твердих вимог до продавців і покупців. Тут діють законодавчі норми, що забезпечують повний контроль за підприємницькою діяльністю. Тією ж мірою, що і на організованому ринку, компанії, що випускають цінні папери, несуть адміністративну і кримінальну відповідальність за обман чи дезінформацію покупця. Посередники діють відповідно до офіційних норм і правил обслуговування клієнтів, а сама купівля-продаж цінних паперів підлягає юридичному оформленню і має абсолютно правовий характер.

Зупинимося більш докладно на основах функціонування організованого і вільного ринку цінних паперів.

· Організований ринок цінних паперів - система фондових бірж - володіє чотирма невід'ємними рисами:

· угоди відбуваються часто;

· між ціною попиту і ціною пропозиції майже ніколи немає великого розриву;

· угоди проводяться за короткий час, як правило, не буває значного коливання цін.

Усе це забезпечується комплексом цілеспрямованих організаційних дій.

Насамперед необхідно, щоб коло власників цінних паперів кожної компанії був як можна більш широкий. Крім того, варто всіляко сприяти здійсненню короткострокових операцій по купівлі-продажу. Іншим важливим фактором є наявність великого числа великих компаній, однак на організованому ринку обов'язково повинні бути представлені середні і невеликі компанії.

Також слід зазначити той факт, що організований ринок має здатність до самоприскорення і самоуповільнення. Активний ринок створює враження легкої ліквідності цінних паперів, чим стимулює їхню покупку. Крім того, він залучає різноманіттям можливостей, що збільшує число операцій на кредитній основі.

Вільний ринок цінних паперів можна охарактеризувати як ринок, що не має визначеного місцезнаходження, угоди на якому здійснюються поза біржею. Ще одна назва - телефонний ринок - указує на основний спосіб здійснення угод.

Вільний ринок являє собою другу не менш важливу сферу поширення й обороту інвестиційних ресурсів. По деяких видах паперів він уступає, а по іншим - значно перевершує біржову систему. Це стосується насамперед державних і муніципальних облігацій, акцій багатьох банків, страхових і інвестиційних компаній. Разом з ними на вільному ринку звичайно циркулює величезне число випусків, що у силу різних причин не можуть звертатися на біржі. До них відносяться наступні :

· випуски, орієнтовані на обмежене коло потенційних покупців, що вимагають особливих методів поширення;

· малі випуски;

· папери з дуже високою ціною;

· папери, у яких пропозиція відповідає попиту, тобто покупець широко відомий і поширити папери легко;

· папери, випущені під заставу нерухомості;

· папери, тісно пов'язані з регіональними господарськими комплексами чи соціально-виробничою інфраструктурою;

· безпаперова форма випуску, коли емітент не хоче себе афішувати.

Також на вільному ринку відбуваються угоди з акціями великих компаній, що циркулюють у біржовій системі.

Основними учасниками вільного ринку є брокерско-дилерські контори, для яких характерна порівняно вузька спеціалізація по видах паперів і угод, а також банки й інвестиційні компанії. У свою чергу банки підрозділяються на інвестиційні, головним предметом діяльності яких є підписка на поширення акцій і облігацій різних корпорацій, і комерційні, що займаються на вільному ринку головним чином розпродажем державних і місцевих облігацій. Значне число угод на вільному ринку здійснюється не на комісійної, а на чистій (чи дилерської) основі. Це означає, що послуги клієнтам надаються заради доходу від різниці цін - від наступного перепродажу дилером паперів по більш високій ціні або від їхньої покупки для клієнтів по більш низькій ціні.

Вільний ринок завжди знаходиться не тільки під державним контролем, але і під контролем з боку асоціації, що поєднує даних ринкових суб'єктів. В усіх розвитих капіталістичних країнах учасники вільного ринку, як і учасники фондових бірж, підлягають не тільки юридичному, але і професійно-кваліфікаційному контролю.

Необхідно відзначити, що комісійні винагороди на вільному ринку ніяк не нормуються загальними правилами. Фактично ж комісійні коливаються від мінімальних значень на організованому ринку до 5% (а іноді і вище) від суми угоди на вільному ринку.

Види цінних паперів. Під цінними паперами розуміються спеціальним образом оформлені фінансові документи, пред'явлення яких необхідно для реалізації вираженого в них права. Специфіка і закономірності процесів первинного і вторинного обігу цінних паперів визначаються в залежності від їхнього типу.

Часткові цінні папери засвідчують право власника на частку в капіталі підприємства. До них відносяться акції. У Законі України „Про цінні папери і фондову біржу” акція визначена як "цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства”. Виходячи з розходжень у способі виплати дивідендів, можна виділити акції прості і привілейовані, що надають які-небудь переваги їх власникам. Зміст і конкретні форми реалізації переваг визначаються в установчих документах. Як правило, ці особливі пільги полягають у переважному в порівнянні з власниками простих акцій праві на одержання дивідендів. Одночасно для власників привілейованих акцій у статуті може бути передбачена відсутність права голосу на загальних зборах акціонерів. Тим самим обмежуються права їхніх власників по участі в керуванні господарською діяльністю.

Права привілейованих акціонерів можуть бути реалізовані також у можливості одержання ними привілейованих дивідендів, виплачуваних щороку в заздалегідь визначеній пропорції до номіналу привілейованої акції. У випадку недостатності прибутку привілейованих дивідендів, що розподіляється, звичайно переноситься на наступний фінансовий рік і виплачується в першочерговому порядку.

Найбільш привабливі привілейовані акції для окремих власників, що володіють незначними засобами і не мають ні часу, ні можливості брати участь в управлінському процесі.

Боргові цінні папери засвідчують право конкретної грошової вимоги (але не право власності). До них відносяться облігації, векселі, чеки і сертифікати заборгованостей.

Облігація - емісійний цінний папір, що закріплює право її власника на одержання від емітента облігації в передбачений у ній термін її номінальної вартості чи іншого майнового еквівалента. Облігація може передбачати інші майнові права її власника, якщо це не суперечить законодавству України. Облігації можуть бути на пред'явника, іменними, такими що вільно обертаються або з обмеженим колом обертання.

Однієї з важливих характеристик облігації є термін її "дозрівання". Це термін дії контрактної угоди по даному випуску, після закінчення якого власник одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення. Термін погашення може бути всіляким , у тому числі існують і безстрокові типи облігацій.

Облігації ніяк не пов'язані з прибутком. Відсоток по них повинний виплачуватися і при збитковості. До закінчення терміну "дозрівання" облігації, як і акції, можуть бути продані на біржі чи на вільному ринку цінних паперів, і, так само як в акцій, їхня ринкова ціна може бути вище чи нижче номінальної.

Вексель являє собою цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму грошей власнику векселя. Як письмове боргове зобов'язання строго установленої форми, вексель дає його власнику безперечне право після закінчення терміну зобов'язання жадати від боржника сплати позначеної на векселі грошової суми.

Вексель може бути виданий тільки юридичним і фізичним особам, зареєстрованим на території України.

Вексель є для підприємця, що надає кредит, не тільки більш простим, але і більш надійним способом повернення боргу. Вексель можна використовувати для відстрочки чи розстрочки платежу, тобто це свого роду покупка в кредит. Наприклад, при угоді купівлі-продажу оплату товарів можна частково зробити перерахуванням готівкових грошей чи за допомогою векселя. Можна і на усю вартість товару видати вексель. Тим самим оплата проводиться не в момент придбання товару, а через якийсь час - покупка в борг. До моменту оплати векселя ціна товару може підвищитися. Таким чином, вексель зручно використовувати в умовах зростаючої інфляції.

Інші види цінних паперів ми розглянемо менш детально і зупинимося тільки на визначеннях, тому що для формування портфеля цінних паперів вони мають не таке важливе значення, як перераховані вище.

Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банку сплатити власнику чека зазначену в ньому суму. Чек повинний бути пред'явлений до оплати протягом терміну, установленого законодавством.

Різні сертифікати випускаються для залучення додаткових засобів. Серед банківських сертифікатів виділяються два основних типи: депозитні й ощадні сертифікати.

Депозитним сертифікатом називається документ, що є зобов'язанням банку по виплаті розміщених у ньому депозитів, право вимоги по якому може передаватися однією особою іншій. Депозитний сертифікат може бути виданий тільки організації, що є юридичною особою, зареєстрованою на території України.

Ощадним сертифікатом може іменуватися документ, що виступає зобов'язанням банку по виплаті розміщених у ньому ощадних вкладів.

Похідні цінні папери засвідчують право їхнього власника на придбання чи продаж первинних цінних паперів. До них відносяться опціони і варранти.

Опціон являє собою цінний папір у формі контракту, укладеного між двома особами, одна з яких виписує і продає опціон, а інша купує його й одержує право протягом обговореного терміну купити чи продати інші цінні папери за фіксованою ціною.

Варрант - це цінний папір, власник якого одержує право покупки цінних паперів за встановленою ціною протягом визначеного періоду часу чи безстроково.

Учасники ринку цінних паперів. Сутність діяльності ринку цінних паперів зводиться до взаємодії емітентів, тобто тих його суб'єктів, що випускають цінні папери, і інвесторів - юридичних чи фізичних осіб, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Серед інвесторів виділяють інституційних інвесторів. Під ними розуміють організації, що володіють значними вільними коштами, які можуть інвестуватися в цінні папери. До інституційних інвесторів відносяться, крім страхових компаній, пенсійних фондів, різних кредитних організацій, також і комерційні банки. Зв'язок між емітентом і інвестором здійснюється за допомогою різних суб'єктів фондового ринку: від брокерських контор, переважно орієнтованих на швидку вигоду від спекуляції цінними паперами, до інвестиційних фондів і інвестиційних банків, чия інвестиційна стратегія націлена на довгострокову перспективу. Всі інвестиційні посередники є професійними учасниками ринку цінних паперів, тобто юридичними особами, у тому числі кредитними організаціями, а також фізичними особами, зареєстрованими як підприємці, що здійснюють такі види діяльності, як:

· брокерська;

· дилерська;

· діяльність по керуванню цінними паперами;

· клірингова;

· депозитарна;

· діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів;

· діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів можна розділити на дві загальні групи: керування й облік цінних паперів.

Доцільно дати тільки загальну характеристику перерахованих вище видів професійної діяльності учасників ринку цінних паперів у рамках виділених груп і не розглядати кожний з них детально, тому що для розкриття теми даної роботи докладний їхній опис не настільки важливо.

До керування цінними паперами відносяться наступні види діяльності.

Брокерська діяльність - це діяльність по здійсненню цивільно-правових угод з цінними паперами як повірника чи комісіонера, що діє на підставі договору чи доручення комісії, а також доручення на здійснення таких угод при відсутності вказівок на повноваження повірника чи комісіонера в договорі.

Дилерська діяльність - це діяльність по здійсненню угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом здійснення котирування цінних паперів (оголошення цін покупки і продажі на визначені цінні папери), по яких особи, що займається зазначеною діяльністю і називаються дилером, зобов'язується купувати і продавати ці цінні папери.

Діяльність по керуванню цінними паперами - це здійснення юридичною особою чи індивідуальним підприємцем від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну довірчого керування переданими йому у володіння і приналежними іншій особі в інтересах цієї особи цінними паперами і коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.

До діяльності по обліку цінних паперів відносяться наступні види професійної діяльності.

Клірингова діяльність - діяльність по визначенню взаємних зобов'язань, а точніше збору, звіренню, коректуванню інформації з угод з цінними паперами, і підготовці бухгалтерських документів по них і їхньому заліку по постачаннях цінних паперів і розрахункам по них.

Депозитарна діяльність - надання послуг по збереженню сертифікатів цінних паперів і зв'язаному з цим обліку і переходу прав на цінні папери.

Діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів - збір, фіксація, обробка, збереження і надання даних, що складають систему ведення реєстру власників цінних паперів.

Діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками ринку цінних паперів.

2. Аналіз ринку цінних паперів України

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов'язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. - шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.

Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів.

Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.

Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні.

На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.

Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 - 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в 1997 - 13,4 млрд. грн., а станом на початок 2002 року - тільки акцій було випущено на 17,5 млрд. грн. Менше ніж за п'ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами) - акції.

Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить більше двадцяти мільярдів гривень.

Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 - емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто „масова приватизація” не вирішила їхніх економічних завдань - надходження інвестицій та формування „ефективного” власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах.

Існують також певні протиріччя між акціонерами (насамперед тими, які володіють незначними пакетами акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариствах). А справа в тому, що більшість населення України не має повного уявлення про ті права та можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Крім того, у системі корпоративного управління ще не сформувався ефективний механізм звітності та відповідальності менеджменту за процес управління підприємством. Щоб уникнути цих перекосів, працівниками Державної комісії створено систему розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повнішої та достовірнішої інформації для акціонерів та інших інвесторів.

Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2002 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.

На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв'язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічної інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.

Останнім часом в Україні набули поширення - як засіб подолання кризи неплатежів - векселі.

Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.

На сьогодення векселя займають до 50% ринку цінних паперів України. Так обсяг торгів векселями за дев'ять місяців 2003 року склав 32,4 млрд. грн., чи 48,2% у структурі обороту ринку цінних паперів України. Обсяг угод з акціями склав 20,1 млрд. грн., чи 29,9% загального обсягу торгів. У структурі обороту цінних паперів значну частку займають також ощадні сертифікати (6,44 млрд. грн.), різні державні облігації (понад 6 млрд. грн.).

Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.

Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів.

Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.

У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п'яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).

На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.

Невирішеною проблемою оформленого ринку залишається неоднакове оподаткування операцій з цінними паперами на біржах та торговельних системах.

Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.

Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих „кишенькових” реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.

Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.

Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв'язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Поза як це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв'язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України „Про цінні папери і фондову біржу”, так і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов'язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.

Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.

Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний -обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов'язковими і для самих державних органів.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, „Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі” є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.

Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України.

Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою біржею, на позабіржовому - асоціаціями дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об'єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось „ненадійних”, „малозначущих” чи „непрестижних” емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об'єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп'ютерних технологій підвищуються критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та вимогливими.

Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу „відкритості” щодо своїх дійсних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і державному контролі, який, однак, обмежений певни и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.