Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Работа № 106365


Наименование:


реферат Тарас Шевченко як центр духовного єства української нацї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 25.04.2017. Год: 2012. Страниц: 21. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП

Тарас Шевченко чи не єдиний у світі поет, чиє життя є міфом, у якому
колективна душа нації реалі­зувала себе в тій повноті, що може бути названим українським духовним космосом.
Його біографія в свідомості українця є скоріше сакральним “житієм”, аніж хронологічною послідовністю подій життя земної людини. Його портрети під рушниками в сільських хатах поруч з ликами святих є іконами, а не простими зображеннями. Вони є образами. Сакральність Шевченкової постаті засвідчує і те, що його тво­ри мало хто пам’ятає чи читає серед селян, як, наприклад, мало хто знає докладно сакралізовані історії святих мучеників. Портрет Шевченка по­руч з іконами - це атрибут віри, а не ясно усвідомлювана роль поета в історії творення національного світобачення. Такі вирази, як “наш Тарас”, просто “Тарас”, “Кобзар”, “наш Шевченко” і насамкінець “батько Тарас” вичерпують, власне, весь об’єм емоційно-чуттєвого, релігійно-духовного ставлення народу до поета.
Сакралізація і перетворення в міф постаті Шевченка в українській свідомості є фактом загальновизнаним. Його вірші є історичними й історіософічними, ґрунтуються на образах і символах, що виступають найзручнішими формами передачі філософського змісту історії. Це може бути цікаво з точки зору соціологічних наук та наукових дисциплін.


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Серед київських інтелектуалів, що обєднались у Кирило-Мефодіївському товаристві, особливе місце посідав Тарас Шевченко. За життєвими орієнтаціями й уподобаннями, рівнем культури й освіти він органічно вписувався в коло своїх ідейних спільників.
«Муза Шевченка, - писав М. Костомаров, - роздирала завісу... І страшно, і солодко, і болюче, і пянюче було заглянути туди! Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками, запечатаний багатьма печатями».
«Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, - зазначає П.Куліш, - з її страшною славою... І з того часу всі у нас поділились на живих і мертвих».
Звичайно, таке враження на навколишніх справляв, передусім поетичний доробок Шевченка з емоційного сприйняття довколишньої дійсності. Але не лише цими, надзвичайно високими естетичними якостями вирізняється поетичний доробок Т. Шевченка.

1.1.Умови формування філософських поглядів Т.Г. Шевченка
Він - не селянин, але й не дворянин, він не може повернутись до свого минулого, але й не здатний забути чи заперечити його. Саме це зумовлює вибір ним ролі посередника, поета-пророка, який, з одного боку, не є селянином, але прибирає на себе функцію репрезентанта духовних цінностей народу, носієм яких було передусім селянство. З іншого боку, своєю творчістю він звертається до вищих кіл суспільства, але сам не стає часткою їх . Це стає можливим завдяки повному ототожненню себе з Україною. Для Шевченка цей світ уособлює Україна. Україна для нього - це екзистенційний стан буття. Його особиста доля й доля його народу стають віддзеркаленням одне одного. Поезія, звичайно, не є філософією, але вона виявляється безпосередньо причетною до сфери філософії як особливого типу духовної діяльності людини, спрямованого до усвідомлення замежевих підстав людського бутя.
1.2. «Філософія трагедії»
Філософське світосприйняття Т.Шевченка належить до того ряду, що в українській духовній традиції можна охарактеризувати як «філософію трагедії». Йдеться не про теоретичні міркування цілком благополучної людини про трагедію, людини, що зробила трагедію предметом свого вивчення і тим самим є сторонньою щодо неї. Тут мовиться про філософію як вираз душі страждальця, вираз усвідомлення ним трагедії як власної долі. При цьому йдеться не лише про трагічні обставини особистого життя Т. Шевченка, а й прийняття ним на себе трагедії буття рідного народу, України, що утворює світ, який визначає обрії реального існування поета.
Зазначимо деякі найбільш характерні риси образу України, що вимальовуються в поезії Т.Г. Шевченка і які зумовлюють той фундаментальний прообраз, до якого зверталася філософська думка, здійснюючи теоретичне осмислення української ідеї за часів Шевченка й після нього.
Світ України для Шевченка утворюють два головні компоненти - це світ українського села і світ козаччини. Співвідношення між ними не однакове. Якщо світ козацтва уособлює українське минуле, то світ села - позачасовий, як світ органічно повязаної з ним природи з її вічним рослинним циклічним життям. Світ села - це передусім світ сакрального ідеалу, що відтворює модель України як ідеальної цілісності:

«Село! і серце одпочине.
Село на нашій Україні -
Ненач е писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво, А кругом
Широколистії тополі,
А там І ліс, і ліс , і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом».
Це іконичне зображення для Шевченка є узагальненим образом ідеального світу людини в цілому. Світ села, світ України - це світ, в своїй основі дисгармонійний, конфліктний. Україна сприймається Шевченком як край, сповнений суперечностей, що зумовлюють неможливість існування людини в сучасному поетові стані, де «латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають , бо нічим княжат недорослих», де «кайданами міняються, правдою торгують і Господа зневажають».
Суттєво, що таким же конфліктним, дисгармонійним уявляється Шевченкові і минуле України, яке уособлює світ козацтва. Гетьманщина - чільний період козацтва - постійно зображується як форма ідеального існування. У вірші «Сон» («Гори мої високії...») старий дідусь говорить про неї як про «Божий рай». Чигирин - стара козацька столиця - це «святе» і «славне» місто. Але якби цим обмежувався погляд на минуле України, то він мало чим різнився б від досить поширеного в тогочасній національній свідомості міфу про «золотий вік» козацької минувшини, що всіляко героїзувався як безповоротно втрачена антитеза огидній сучасній дійсності. Погляд такий суттю своєю неісторичний, адже він протиставляє минуле й сучасне, позбавляє можливості спостерігати шлях власне історичного розвитку.


1.3. Спроби деміфологізації української історії

На цьому духовному тлі Шевченко виступив з принципової позиції, що утверджувала де міфологізацію історії. У «Посланні» («І мертвим, і живим, і ненародженим...») він сприймає Україну з її письмом могил, якими всіяна земля її, книгою історії, яку треба «прочитати», «не дурячи самих себе». Для Шевченка в українській історії нема і не могло бути «золотого віку», оскільки історія є неперервною. Минуле не протистоїть сучасному, є «тепер і тут» у вигляді своїх фатальних наслідків. Якщо трагічним є сучасне, то не менш трагічне і минуле України. «Я ридаю, як згадаю діла незабутні дідів наших. Тяжкі діла» . Гострий біль за минуле рідного краю переповнює поезію Шевченка. «Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто тебе не мучив? Якби розказати про якого-небудь одного магната історію-правду, то перелякати саме б пекло можна». Відчуття прокляття, злої долі, що нависла над Україною, - одна з провідних тем творчості Шевченка. Вона, з одного боку, є результатом дії зовнішніх ворогів, а з іншого - фальшивих і злих синів власної країни. У щойно згаданому творі поет доходить гіркого висновку, що коріння зла лежить всередині - воно у втраті національної памяті й національної гідності. Він висміює самовдоволені гімни українському минулому:
«А історія!... поема
Вольного народа!,
Що ті римляни убогі!.
Чортзна-що - не Брути!,
У нас Брути! І Коклеси!
Славні, незабуті!»
Цій фальшивій позиції поет протиставляє гірку реальність минулого й сучасного України:
«.....ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що........


Список використаної літератури:
1. Грабович Г. Поет як міфотворець (дослідження семантики символів у Т.Шевченка) // Всесвіт, № 5, 1998.
2.
Гончар О. Вічне слово (вступне слово до "Кобзаря") // Т.Г. Шевченко Кобзар - К, Дніпро, 1980.
3.
Мелетинский Е.М. Поэтика мифа - М.: Вост. литература, 1995.
4.
Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. - К., 1997. - С. 23 - 24
5. Шевчук В. "Святий Чигирин". Бачення української історії в поезіїї Тараса Шевченка // Українська мова та література. - № 18, травень. - 2000.
6.
Скуратівський В. Із спостережень над поетикою Шевченка // Сучасність, №3, 1994, ст. . 8.





Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.