На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Умови виникнення страхових вдносин. Формування страхового нтересу пд впливом усвдомлення субєктом можливост зазнати у майбутньому збитку. Наявнсть та величина майнового збитку. Вдсутнсть єдиного визначення поняття збитку у страховй практиц.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
План контрольної роботи

Вступ
Оцінка збитку після настання страхового випадку
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Розширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури та договірних відносин, різке скорочення державного впливу на розвиток процесів виробництва і розподіл матеріальних благ вимагають формування чіткого діючого фінансово-кредитного механізму в управлінні економікою. Але слід враховувати, що діяльність в умовах ринку супроводжується різного роду ризиками. Як свідчать спеціалісти, ризик належить до факторів, що обмежують вітчизняні та іноземні капіталовкладення і підприємницьку активність. Спроби мінімізувати ризик, як правило, супроводжуються скороченням темпів виробництва, а, відповідно, і робочих місць. У цьому контексті швидко зростає значення страхування як ефективного, раціонального, економічного і легкодоступного засобу захисту майнових інтересів господарюючих суб'єктів, виробників товарів і послуг, громадян держави, спрямованого на створення однакових умов для розвитку ринкових відносин.
Фінансові ризики можуть виникати там, де відбуваються фінансові відносини, тобто на усіх фазах процесу відтворення. З огляду ж на різноманітність проявів підприємницької діяльності можна стверджувати, що суспільне виробництво в цілому, а також діяльність господарських структур та окремих громадян в своїй основі об'єктивно вміщують об'єкти ризику, що зумовлює необхідність їх попередження, подолання, зменшення руйнівних або збиткових наслідків.
Зважаючи на велику різноманітність фінансових ризиків, а також враховуючи економічну вагомість окремих з них, наукові дослідження проблем, пов'язаних з організацією їх страхового захисту у багатьох країнах здебільшого концентруються на предметі, обмеженому страхуванням кредитів(в тому числі і експортних),наданням страхових гарантій, а також страхуванням інших фінансових ризиків, передусім втрати прибутку у випадку перерви виробничого процесу.
Оцінка збитку після настання страхового випадку

Передумовою виникнення страхових відносин є наявність страхового інтересу. Існує думка, що інтерес - це обумовлена суспільним характером потреба користуватися конкретним соціальним благом. Але, очікувані блага з причини настання несприятливого випадку можуть бути втрачені, внаслідок чого проблема залишиться незадоволеною, а інтерес суб'єкта виявиться незабезпеченим. Отже, страховий інтерес формується під впливом усвідомлення суб'єктом можливості зазнати у майбутньому збитку, бо, як стверджував французький страховий теоретик Людвік Бланк, збиток - це інтерес скоректований на коефіцієнт часу. Завчасне відчуття суб'єктом майбутнього збитку визначається його сприйняттям імовірності настання ризику. Таким чином, ризик і страховий інтерес, пов'язані збитком, є головними елементами кожного страхового процесу. Характеризуючи роль цих понять у системі страхових відносин ринкового типу, В.К. Райхер наділив їх багатьма визначними епітетами: страховий інтерес і страховий ризик є як центральними, основоположними категоріями, керівними принципами, двома осями, довкола котрих обертаються майже усі великі та малі проблеми страхового права.
У страховій практиці та цивільному законодавстві України й інших країн, як стверджують фахівці, відсутнє єдине визначення поняття збитку. Відсутня також лінгвістична визначеність та розмежування близьких за змістом понять «втрата», «шкода», «збиток», про що виразно свідчить значна розбіжність їх тлумачення у міжнародному порівнянні. Правда, І.М. Миценко стверджує «Збиток, що завданий основним фондам народного господарства, в літературі відомий як втрати, збиток же оборотними фондам(витрати на попереджувальні і аварійно-ремонтні роботи), а також недоотримання прибутку підприємствами -збитком. На те, що втрати є лише загальним поняттям, вказує українська навчальна література зі страхування, подаючи окремі визначення та англомовні відповідники: шкода(damage),і збиток(claim). З коротких пояснень їх змісту виникає, що перший із цих термінів є вартісним або ж безвартісним наслідком порушення прав, а другий - втратою у значенні шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком. Виходячи із правил українського словотворення, можна зробити висновок, що, кажучи про збитки, маємо на увазі ті втрати, які виникають у сфері майнових інтересів (збиток - втрата того, що вже було) в окремих господарських суб'єктів. Шкодою ж можна вважати і втрати того, чого ще немає на момент випадку, але що може ще бути. Саме тому, зокрема, суперечливою є справа про те, чи поняттям збитку можна охоплювати лише втрати майнового типу, чи також і немайнового.
Згідно зі звуженою концепцією збиток (шкода) є синонімом тільки майнової втрати, а згідно з розширеною концепцією, він, як поняття вторинне і похідне, може охоплювати також втрати немайнового характеру. У цивільному законодавстві багатьох країн має місце поділ збитків на прямі і непрямі(наприклад, Цивільний кодекс Російської Федерації та Цивільний кодекс України). Все ж професор Вітольд Варкалло вважає таке визначення неточним, оскільки в загальній теорії права і економічній теорії ризик, як причина втрат, поділяється на ризик втрати власності та на ризик втрати доходу. При цьому, крім незначних винятків, тільки перший вид втрати охоплюється майновим страхуванням, а отже визнається як майнова шкода.
У цивільному, господарському праві проводиться розмежування між шкодою, вчиненою на майні, і шкодою, вчиненою на особі. Поняття шкоди на майні стосується втрат, які виникають у зв'язку з складовими пошкодованого майна (безпосередньо), але не мають зв'язку з особою його власника. У протилежність цьому поняття збитку на особі стосується безпосередньо особи, яка зазнала втрати. Вона є наслідком втручання у свої особисті блага: життя, здоров'я, що лише посередньо може знайти вияв у майновому виразі. Отже поняття шкоди, як більш загальне поняття розглядається як втрата майнового характеру, яка може набувати різних видів. Згідно з пропозицією польського юриста Ф. Цолля таку шкоду почали називати дійсною (damnum emergens, wirklicher Schade). Тобто втрати типу «damnum emergens» характеризуються фактичною зміною майнового стану пошкодованого суб'єкта, що знаходить свій вираз у зменшенні його майна щодо обсягу, який існував до настання випадкової події та подальшого зменшення цього майна, що є натуральним продовженням попереднього і міститься у межах наслідків початкової випадкової події. Оскільки «damnum emergens» може також стосуватися майбутнього періоду, то визначається як шкода дійсна.
Важливим доповненням дійсної шкоди (але ніяк не її протилежністю)є другий вид шкоди, який визначається як втрачена користь (lucrum cessans). Втрата користі полягає у втраті можливості збільшення майна, користі, яку пошкодований міг був би отримати, якби не випадок, який призвів до збитків.
Зазначимо, що другий елемент шкоди у розумінні сучасного діючого цивільного законодавства теж не однозначний. Можна при цьому, крім«lucrum cessans» у його вузькому значенні(наприклад, прибуток, втрачений у випадку затримки початку виробництва продукції) визначити також шкоду майбутню - «damnum futurum» (наприклад, підтверджений, об'єктивно втрачений, дохід з праці),а що ще більше -очікуваний прибуток -«lucrum speratum» (наприклад, прибуток у товарах, транспортований морем, який був би отриманий при їх успішному перевезенні до місця призначення). З позиції міжнародного права майнову шкоду становить різниця між дійсним станом майна пошкодованої особи, та станом, який би настав, якби не наступив випадок. Тобто, враховується втрата майбутньої користі.
Якщо майно певної особи сприймається як загальний обсяг її активів та пасивів, то втрата першого виду (активів) буде проявлятися у зменшенні активної частини цього майна пошкодованої особи, і, відповідно, на зростанні пасивної позиції цього майнового стану. Втрата ж другого виду (пасиву) буде супроводжуватися незмінністю активних елементів майнового стану пошкодованої особи. Відповідно до норм діючого права потрібно враховувати обидва види майнових збитків -всюди там, де появиться відповідальність відшкодування. Таким чином, майнова шкода може проявлятися як у зменшенні активів, так і на зростанні пасивів цього майна, внаслідок чого він стає меншим, а суб'єкт убогішим, ніж був. Маємо при цьому на увазі реальну шкоду» damnum emergens». Шкодою може також бути втрата очікуваної, сподіваної користі «lucrum cessans». Вони є двома найважливішими видами шкоди, латинські назви яких, з метою їх одностайного визначення, широко застосовуються у міжнародній та правовій теорії та практиці. Однак, як вважають спеціалісти, таке традиційне розуміння збитків, пов'язаних з прийняттям відповідальності, які збитків, що виникли на ґрунті вчинення недозволених дій або надуживання діючим правом, сьогодні вже стає недостатнім. Значна кількість шкоди виникає на основі дедалі ширшого застосування технологічних і виробничих промислових процесів.
Проблемою часто стає розмежування дійсних, речових шкід, якщо виникає проблема їх поділу на шкоди безпосередні і посередні. Такий поділ не завжди відповідає традиційному поділу на «damnum emergens»та»lucrum cessans», тому ще на початку століття у світовій практиці домінувала тенденція до їх розмежування. Але лише Гауорій А., спираючись на обширний практичний матеріал, довів, що існує суттєва різниця між збитками посередніми і безпосередніми. Збитки безпосередні є наслідком негайної дії, що виникають з невиконань зобов'язань, але не тільки. Посередні збитки вдається виявити лише після проходження певного часу. Порівнюючи норми цивільного та адміністративного права, Гауорій А. ствердив існування та функціонування у ній теорії посереднього збитку. Описуючи поділ збитків на безпосередні і посередні, німецький вчений Г. Ланґе вказав, що критерієм такого поділу повинна виступати безпосередність причинного зв'язку, який виникає між початковою дією(дією або занедбанням)та її наслідком у значенні збитку, а також те, чи збиток стосується безпосередньо об'єкта або суб'єкта, чи майнового інтересу у його широкому значенні. При цьому не має значення скільки часу минуло між причинною дією і наслідком-збитком, а тільки відсутність між ними посередніх ланок свідчить про безпосередність збитку.
На думку спеціалістів, спроба конкретизації поняття матеріального збитку є заздалегідь приреченою на невдачу, оскільки тут одночасно виступає багато понять майна у його широкому та вузькому розуміннях. Найчастіше, однак, збиток стверджується як кожне погіршення майнової ситуації і зменшення активів майна пошкодованої особи, втрати окремих його елементів, зменшення їх вартості, втрати користі, чи, нарешті, позбавлення суб'єкта права власності на майно. Інакше кажучи, майнова шкода становить різницю між теперішнім станом майна пошкодованої особи, та станом, який би існував, коли б не наступила подія, що призвела до збитку. У 20-х роках 20ст. М. Мілаковський під втратою розумів зменшення майна, якого зазнає особа, зацікавлена у збереженні цілості певного предмета. При цьому він розрізняв втрату трьох типів: безпосередню, як втрату даної вартості, втрату чужого, орендованого майна і посередню втрату - втрату доходу.
З метою визначення наявності та величини майнового збитку треба порівняти два кількісних стани: дійсний стан майна пошкодованої особи після настання випадку, який призвів до збитку, та гіпотетичний стан, який міг бути, якби такого випадку не було. При цьому можуть виникати такі варіанти:
- дійсний стан є таким самим або навіть вищим, ніж гіпотетичний стан майна. Це означає, що випадок не призвів до настання збитку;
- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна, а відповідно, нижчим від стану, який існував перед настанням випадку. У такій ситуації пошкодована особа відчуває втрату, оскільки її майно піддалося реальному зменшенню;
- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна, але рівним тому, який існував перед настанням випадку. У цій ситуації пошкодована особа зазнає втрат тільки як втрачену користь;
- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна пошкодованої особи, при цьому різниця ця є більшою, ніж та, що виникала з порівняння дійсного стану зі станом, який існував перед настанням випадку. У цьому випадку пошкодована особа зазнала збитків вже як об'єднана величина втрати існуючого майна та втрати майбутньої неотриманої користі. Такий метод визначення величини збитків називається «диференційним»,бо він спирається на порівнянні дійсного стану майна з гіпотетичною величиною майна пошкодованої особи. Він враховує ефект впливу випадку на все майно пошкодованої особи, а не задовольняється лише його безпосередніми наслідками, як цього вимагає так званий метод «об'єктивного підходу».
Спеціалісти звертають увагу, що конвенційне, тобто умовне, договірне визначення обсягів збитків застосовується у небагатьох галузях (сферах) людської діяльності. Однак там, де це має місце, часто користуються такими квантифікаційними мірами, як: суттєві збитки, значні збитки і великі збитки, межі яких невиразні. Крім цього, також можуть застосовуватися різні критерії оцінок цих збитків. Таким чином, не виникає сумніву, що особливо у міжнародних стосунках і міжнародному праві поняття збитку може трактуватися досить широко.
Принцип повного відшкодування збитків, відповідно до якого відшкодування охоплює не лише «damnum emergens»,а й «lucrum cessans», згідно з положеннями цивільного права, стає обов'язковою вимогою. З економічного цього також вимагає один з основних принципів страхування - принцип повноти, проголошений професором В.К. Райхером та підтримуваний і сьогодні багатьма спеціалістами у галузі страхової теорії. Однак, як виявляється, ця вимога не є абсолютно обов'язковою у сфері діючого права майнового страхування. Справа в тому, що в загальному праві відшкодування не передбачено спеціальних технічно-страхових обмежень при виплаті відшкодування у формі «власної участі» пошкодованої особи, умовної і безумовної франшиз, системи пропорційної відповідальності та системи визначення страхової оцінки і встановлення страхової суми. Ці специфічні інструменти властиві тільки страховим відношенням. З їх допомогою страховик обмежує обсяг страхового відшкодування. Правда, їх застосування часто призводить до таких ситуацій, у яких компенсаційний ефект страхового відшкодування може становити дещо і нижчу величину, ніж при розрахунку звичайного відшкодування, побудованого на підставі існуючих норм загального цивільного права.
Українське цивільне законодавство, зокрема стаття 370 діючого Цивільного Кодексу України, стверджує, що страхова установа при обов'язковому майновому страхуванні зобов'язується до виплати страхового відшкодування за виниклу шкоду: при повній загибелі майна у повній сумі страхового забезпечення, а при частковому пошкодженні -у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Стаття 371 Цивільного Кодексу припускає ширший відпуск від підстави повного відшкодування, декларуючи, що у майновому добровільному страхуванні відшкодування здійснюється у межах обумовленої за договором суми(страхової суми)а коли майно застраховане не в повній вартості -відповідну частину шкоди, якщо інше не передбачене правилами страхування. Ця підстава особливо виразно підкреслена у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»(ст.9, абзац 15), який стверджує, що при страхуванні майна страхова сума(грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку) встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумовлено договором страхування. Відповідно до цього положення визначення статті 371 Цивільного Кодексу України може бути застосоване для визначення збитку лише тоді, коли умова про страхування або загальні умови страхування не передбачає іншого порядку, тобто коли воно діє у замінному порядку -субсидіарно. Однак така вимога, яку пропонує також польське цивільне право, на думку польських спеціалістів, не може і не повинна застосовуватися навіть як допоміжна.
Причинний зв'язок, що повинен існувати між випадком, з яким пов'язана чиясь відповідальність, та завданою шкодою, у контексті страхового права має дещо інше значення, ніж у загальному цивільному праві. Тут він не виконує ролі передумови настання відповідальності, а є лише критерієм визначення меж збитків, які підлягають страховій компенсації і то лише із застереженням, що шкода є визнаною і доведеною. Вона могла виникнути без якогось людського втручання, діяльності чи занедбання, як, наприклад, збитки, завдані громом, пожежею чи бурею (форс-мажорними явищами). Саме тому, аналогічно до того як польські спеціалісти оцінюють власну ситуацію, можна припустити, що і зміст статті 371 Цивільного Кодексу України може відноситися до страхової відповідальності у найбільшій мірі лише так, як цього вимагає правовий принцип «analogie legis» (подібне право).
У страховому праві України економічні наслідки реал и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.