На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Работа № 109238


Наименование:


Реферат Основн теорї неолбералзму та їх аналтичний нструментарй

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Эконом. теория. Добавлен: 12.10.2017. Сдан: 2012. Страниц: 31. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ПЛАН

Вступ
1. Теоретичні витоки та сутність неолібералізму
1.1. Неолібералізм, як напрям економічної теорії
1.2. Основні школи неолібералізму
2. Німецький ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства
2.1. Основні групи німецьких неолібералів
2.2. В. Ойкен і його концепція «ідеальних типів господарських систем»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-і рр. як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках і в практичному застосуванні ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси.
Якщо кейнсіанство за початкове вважає здійснення заходів активного державного втручання в економіку, то неолібералізм - щодо пасивного державного регулювання. По кейнсіанським моделям перевага віддається сукупності державних заходів по інвестуванню різних сфер економіки, розширенню обємів урядових замовлень, закупівель, посилюванню податкової політики. Їх крайній прояв приводить, як очевидно з економічної історії, до дефіциту державного бюджету і інфляції.
Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, що веде роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур, зазначивши роль регулювання економіки державою в його функціях «нічного сторожа» або «спортивного судді». Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, памятаючи напуття Л. Ерхарда - «конкуренція скрізь, де можливо, регулювання - там, де необхідно», - довели правомірність обмеженої державної участі в економічних процесах і більшого його сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умова усунення не рівноваги в економіці.
Вже в 30-і рр. для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, що обмежують систему вільної конкуренції, у ряді країн були створені неоліберальні центри з вироблення альтернативних мерів державного втручання в економіку, які (заходи) сприяли б відродженню і практичному втіленню ідей економічного лібералізму. Найбільш крупні центри неолібералізму в Германії, США і Англії отримали назву відповідно Фрайбургськой школи (її лідери - В. Ойкен, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард і ін.), школи Чикаго, яку також називають «монетарною школою» (її лідери - Л. Мізес, М. Фрідмен, А. Шварц і ін.), Лондонської школи (її лідери - Ф. Хайек, Л. Роббінс і ін.). Видними представниками неоліберальних ідей у Франції зявилися економісти Ж. Рюефф, М. Алле та інші.
Передуючи короткій характеристиці особливостей шкіл неоліберальних ідей різних країн, слід зазначити, що представники неоліберального руху ще в початку 30-х рр. намагалися виробити єдину науково-практичну платформу. Спільні в даному звязку принципи неолібералізму були продекларовані в міжнародному масштабі в 1938 р. на конференції в Парижі. Цей форум неолібералів нині називають також «колоквіумом Ліппмана» із-за співзвучності схвалених на конференції принципів неолібералізму з положеннями виданою в тому ж році американським економістом А. Уолтером Ліппманом книги під назвою «Вільне місто». Суть схвалених в Парижі спільних принципів неоліберального руху зводилася до проголошення необхідності державного сприяння в поверненні правил вільній конкуренції і забезпеченні їх виконання всіма господарюючими субєктами. Умова пріоритету приватної власності, свободи операції і вільних ринків могло бути переглянуто діями держави лише в екстремальних випадках (війна, стихійне лихо, катастрофа і тому подібне).

1. Теоретичні витоки та сутність неолібералізму
1.1. Неолібералізм, як напрям економічної теорії
Із середини XX ст. популярною і привабливою стала теорія неолібералізму, яка своїми світоглядними джерелами сягає XVIII ст. Очевидно, цій популярності сприяли історичні обставини, повязані, з одного боку, з утвердженням централізовано-директивного господарства, а з іншого - з розвитком соціально-економічної ринкової системи. Концепція економічного лібералізму відкидає централізоване регульоване господарство в будь-яких формах та ідеологічних забарвленнях, вона утверджує соціально-ринкові економічні системи.
З моменту виникнення економічний лібералізм перебував у постійному протиборстві з концепцією активного впливу держави на економічне життя. Цю концепцію називали по-різному: "дирижизм" (від франц. diriger - керувати), "етатизм" (від франц. etat - держава; цей термін запровадив швейцарський політик минулого століття Н. Дро), "інтервеціонізм" (від лат. interventio - втручання, термін Л. Мізеса). Боротьба цих концепцій відбувалась по-різному. Якщо в першій половині XIX ст. у науці панував економічний лібералізм, то до кінця століття він суттєво поступився своїми позиціями, а в 30-40-х роках XX ст. ідеї державного регулювання стали чи не загальновизнаними.
Світова економічна криза 1929-1933 pp. з великою силою потрясла як розвинуті, так і промислово нерозвинуті країни. Як пише французький історик-економіст Пєр Шоню, криза зачепила "одночасно всі сфери". Насправді світова криза 30-х років "виникла через накладання одна на одну різнопланових причин, які привели до феномена резонансу". Висновок П. Шоню такий: "У 1929-1933 pp. закінчився період "прихованого" розвитку економіки, то був час кінця цілої низки старих і відкриття нових технологічних обріїв, світанку нової цивілізаційної системи. Іншими словами, 1930 рік поклав межу тому типу зростання, який був характерним для XIX ст. і марно намагався поєднувати старі, традиційні засоби використання простору і матерії з інноваційними механізмами".
Тому цілком очевидно, що оскільки "сила" неокласичної теорії кінця XIX - початку XX ст. поширювалась переважно на мікроекономічний аналіз, в умовах нетипової кризи, що супроводжувалась загальним безробіттям, став необхідним ще й інший - макроекономічний аналіз, до якого, зокрема, звернувся один з найвидатніших економістів XX ст. Дж. М. Кейнс. У результаті в економічній науці 30-х років маятник колихнувся в зворотному напрямку: стурбованість проблемою структурного ефективного попиту примусила багатьох економістів погодитися з Кейнсом у тому, що "повне домінування рікардіанського підходу протягом 100 років було катастрофою для прогресу економічної науки".
Одночасно, починаючи з 30-х років, у галузі "соціальної економії" спостерігається гостра боротьба економістів з приводу питань державного втручання і свободи господарської діяльності, трестування і синдикування, протекціонізму і фритредерства. А нові проблеми наукових досліджень, що виникли у звязку з цим, досі не втрачають своєї актуальності, тому що їх основний зміст - це державне регулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок теорії, спрямовані на розвязання цих проблем. Один з напрямів спирається на вчення Дж. М. Кейнса та його послідовників і заходи державного втручання в економічні процеси, які вони рекомендують, називають кейнсіанськими. Другий напрям обґрунтовує альтернативні кейнсіанству концепції, авторів яких називають неолібералами.
Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством у 30-ті роки як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках, і в практичному застосуванні ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси.
Неолібералізм виріс з лібералізму кінця XVIII - початку XIX ст., який виступав з гаслом вільного підприємництва. Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізмові, причиною поразки якого стала економічна криза 1929- 1933 рр. Він увібрав у себе основні риси класичного лібералізму, а саме:
1)відстоювання ідей природного порядку і природних прав;
2)підтримка політики вільної торгівлі;
3)заперечення розширення державного регулювання;
4)розвиток автономного місцевого самоврядування і добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.
1938 р. в Парижі відбулася перша Міжнародна конференція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібералізму.
Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище субєктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у звязку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
Разом з тим неолібераліі, на відміну від своїх попередників-неокласиків, певною мірою модифікують методологічні засади ліберальної концепції.
По-перше, вони оцінюють процеси господарського життя з макроеконо-мічних позицій, не обмежуючись мікроекономічним рівнем аналізу. Макроекономічна спрямованість неолібералізму пояснюється зокрема тим, що як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки він виник майже одночасно з кейнсіанетвом, синтезувавши ідеї неокласики та традиційного лібералізму зі здобутками історико-соціального й інституційного напрямів.
По-друге, на відміну від авторів неокласичних теорій економічного зростання, що зосереджували увагу на дослідженні кількісних залежностей процесу відтворення, неоліберали намагалися вивчати якісні зміни та перетворення інституційних умов. Вирішення таких проблем вони вважали достатньою умовою для автоматичного встановлення фундаментальних кількісних пропорцій суспільного відтворення.
По-третє, для представників неолібералізму використання граничних величин не є провідним методологічним інструментом, а для деяких шкіл (наприклад, німецької) не має самостійного значення, а лише визнається поширеним теоретичним прийомом неокласичної теорії.
По-четверте, неолібералізм відрізняється від традиційно........

Список використаної літератури

1. Архипов Б. В., Романова О. Н. История экономических учений : Учеб. пособие. - М. : Союз, 2004. - 195 с.
2. Веріан Х. Р. Мікроекономіка. Проміжний рівень. Сучасний підхід. - М., ЮНІТІ, 2007.
3. Економічна теорія на порозі ХХI століття. Під ред. Ю.М. Осипова і ін. - Спб., 2006.
4. Эклунд К. Эффективная экономика: Шведская модель: Пер. со швед. - М.: Экономика, 2001. -352 с.
5. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 2005. С. 362.
6. Базилевича В.Д. Історія економічних учень. Київ: Знання, 2004, 1300 с.
7. Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2005, 124 с.
8. Ковальов і.Н. Історія економіки і економічних учень. - Ростов н/Д.: Фенікс, 2006.
9. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 2006. С. 76
10. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 676 с.
11. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О. Історія економічних вчень : Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. - 564 с.
12. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум. Київ: Вікар, 2003, 239 с.
13. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. - К.: Хагар-Демос, 2003. - 785 с.
14. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 480 с.
15. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.
16. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 2005. - 352 с.
17. Павлов К. В. Общая теория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Изд-во Ин-та экономики и упр. УдГУ, 2004. - 174 с.
18. Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр "Академія", 2002, 352 с.
19. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ: Таксон, 2003, 302 с.
20. Савченко А.Г. Макроекономіка. Київ: КНЕУ, 2004, 120 с.
21. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.; Пер. с англ. - М.: Алгон, 2004. - Т. 1. - 333 с.
22. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. - М.: Экономика, 2005. -496 с.
23. Усоскин В. М. "Денежный мир" Милтона Фридмена. - М.: Мысль, 2006. - 174 с.
24. Фридмен М. Если бы деньги заговорили... / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семёнов.- М. : Дело, 2008.-156с.
25. ХансенЭ. Экономические циклы и национальный доход: Пер. с англ. -М.: Изд-во иностр. лит., 2003. - 760 с.
26. Харрод Р. К теории экономической динамики: Пер. с англ. - М.: Изд-во иностр. лит., 2004.-212 с.
27. Хеше П. Экономический образ мышления: Пер. сангл. - М.:Новости, 2001. - 702 с.
28. Хикс Дж. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Под ред. Р. М. Энтова. - М.: Прогресс, 2003. -488 с.
29. Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ - Біла Церква, 2001. С. 45.



Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть похожие работы

* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.