На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Поняття конституцйного ладу та його закрплення в Конституцї. Державн символи України. Основи нацонального розвитку та нацональних вдносин. Поняття та ознаки органв державної влади, їх класифкация. Система мсцевого самоврядування в Україн.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Правоведение. Добавлен: 30.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Контрольна робота
з дисципліни
«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»
Зміст

1. Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції України. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститут
2. Поняття та риси органів державної влади. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України. Конституційне закріплення принципів організації і діяльності органів державної влади
3. Система місцевого самоврядування в Україні та форми його здійснення
Список літератури
1. Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції України. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститут

Перший розділ Конституції України називається "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.
Конституційні ознаки Української держави

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах» Отже, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Відсутність або навіть обмеження суверенітету і незалежності фактично перетворює державу на колонію або навіть на провінцію іншої держави.
Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.
Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.
Правова держава -- це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.
Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести будь-яку частину території України з-під її суверенітету мають розцінюватися як замах на цілісність і недоторканність нашої держави.
Теорія держави і права та світова державно-правова практика розрізняють дві основні форми правління, тобто два способи організації найвищих державних органів і порядку їх утворення. Такими формами є:
- монархія, в якій найвища влада належить одній особі -- монарху (імператору, царю, королю тощо), котрий або успадковує цю владу або обирається довічно;
- республіка, де найвищу владу здійснює обраний населенням на певний строк колегіальний орган (парламент, національні або народні збори тощо).
- В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається лише народ. Свою владу він може здійснювати по-різному:
- безпосередньо, коли сам виражає свою волю у передбачених Конституцією і законами процесуальних формах (на загальнодержавному рівні це може відбуватися у формі виборів або референдумів);
- через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад. Це означає, що лише з волі народу, виявленої під час проведення всеукраїнського референдуму, можлива зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації та функціонування механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її органів чи посадових осіб вирішити такі питання без врахування чітко і у передбаченій законом формі вираженої волі народу або всупереч їй визнаються Конституцією як абсолютно недопустима узурпація державної влади, тобто протизаконне привласнення невід'ємного права народу вирішувати самому власну долю і визначати шляхи розвитку своєї держави.
Державні символи України

Державні символи і столиця є невід'ємними атрибутами будь-якої суверенної держави.
Державні символи -- це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені і певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання буде встановлено спеціальним законом, який має бути прийнятий у порядку, передбаченому для внесення змін до Конституції України, тобто не простою, а кваліфікованою (не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради) більшістю народних депутатів. Це свідчить про важливість значення, що його надається за сучасних умов в Україні державній символіці.
У деяких країнах є й інші державні символи -- державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави -- це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності. Наприклад, девіз ФРН -- "Єдність, закон і свобода", Великої Британії -- "Бог і право особи". У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі. Але він може бути зафіксований і безпосередньо у конституції. Наприклад, у ст. 2 Конституції Франції зазначено: "Девіз Республіки -- Свобода. Рівність. Братерство".
Столицею України, тобто її адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.
Принцип поділу влади

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.
Треба зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних отримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.
Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення. Отже, органи місцевого самоврядування -- це не частина системи органів держави а. форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.
Основи функціонування органів держави

Конституція України (ч. 2 ст. 6) встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади можуть здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що органи держави:
а) можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законами прямо віднесені до їхньої компетенції;
б) не можуть перевищувати повноважень, якими вони наділені Конституцією та поточним законодавством України;
в) можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності з процедурою, встановленою Конституцією або поточними законами для вирішення конкретних питань.
Ці положення поширюються й на органи місцевого самоврядування і мають запобігти свавіллю в діяльності як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування.
Основи правової системи України

У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
1) верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах -- це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості;
2) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У противному разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню;
3) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням, посилаючись на відсутність якихось додаткових (роз'яснювальних, процесуальних тощо) актів. Статтею 8 Конституції гарантується судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції;
4) непримустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Згідно зі ст. 9 приєднання нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону;
5) визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України;
6) недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Слід мати на увазі, що тут йдеться не тільки про примусове вчинення якихось протиправних дій, а й про будь-які дії взагалі. Отже, недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. З урахуванням цього, наприклад, антиконституційною і протизаконною буде вимога робити благодійні пожертвування, вступати до громадських об'єднань тощо;
7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що зазначені суб'єкти: можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законом прямо віднесені до їх компетенції; не вправі перевищувати повноважень, наданих їм Конституцією і законом; можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності до процедури, встановленої Конституцією чи законом для вирішення конкретних питань. Ці положення мають на меті не допустити свавілля в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Основи національного розвитку та національних відносин

Норми, які містяться у статтях 10, 11, 12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Перш за все, вони спрямовують державну діяльність на сприяння консолідації та розвиткові не тільки української нації, її історичної свідомості та культури, а й розвиткові культурної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Крім цього, Конституція зобов'язує дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України.
Закріплюючи державний статус української мови, Конституція гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин, що проживають в Україні, орієнтує державу на сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.
Слід зазначити, що вказані конституційні положення грунтуються на положеннях відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі Україні "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.
Основи економічних відносин в Україні

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об'єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.
Водночас землю проголошено основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак за умов і в межах, передбачених законодавством, вона може передаватися у приватну чи колективну власність.
Конституцією гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Для глибшого розуміння змісту і спрямування останніх положень доцільно ознайомитися із відповідними нормативними актами, наприклад, із Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (в редакції від 19 грудня 1991 p.).
Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.
Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.
Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеолога як обов'язкової. Держава під час формування і функціонування своїх структур, визначення найближчих і перспективних цілей свого розвитку не може не дотримувати певних ідеологічних, політичних та інших концепцій. Однак ці концепції не повинні офіційно проголошуватися пріоритетними і обов'язковими для вивчення, сповідування і пропагування під загрозою застосування тих чи інших санкцій. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому заборо-няється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться у ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. У ній зазначено, що не підлягають легалізацій (а діяльність нелегалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку) об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму тощо.
Основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності

У першому розділі Конституції України закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.
Під національною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. Із метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.
Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Це означає недопустимість створення з будь-якої причини озброєних формувань приватними особами, громадськими об'єднаннями, у тому числі й політичними партіями, тощо.
Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ці норми і принципи закладено у деяких міжнародно-правових актах, серед яких слід виокремити Статут Організації Об'єднаних Націй і Декларацію про принципи міжнародного права.
2.Поняття та риси органів державної влади. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України. Конституційне закріплення принципів організації і діяльності органів державної влади

Поняття та ознаки органу державної влади

Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат - система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії"), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів.
Проблематика організації і функціонування державного апарату досить об'ємна і вивчається різними юридичними науками. Завданнями науки конституційного права є наукова розробка поняття «орган державної влади»; аналіз конституційної системи органів державної влади України та місця в цій системі органів, що представляють різні гілки державної влади; аналіз загальних конституційних принципів організації та діяльності органів державної влади; вивчення конституційно-правового статусу Верховної Ради України і Президента України та організаційних і правових форм їх діяльності; аналіз конституційно-правового статусу органів виконавчої і судової влади, а також конституційних основ взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування.
Термін «орган державної влади» в сучасному конституційно-правовому законодавстві набуває принципово нового значення. Конституція УРСР 1978 року (як і Конституція СРСР 1977 року) використовувала даний термін лише для позначення представницьких органів - Рад народних депутатів, - які згідно з радянською моделлю організації влади складали єдину систему органів державної влади (ст. 78). Уряд іменувався вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади (ст. 115), а як родові використовувалися терміни «державний орган» (ст. 2) та «орган Радянської держави» (ст. 4), для позначення ж виконавчих і розпорядчих органів - «орган державного управління» (розділ VI).
Подібне використання термінології в «радянських» конституціях пояснюється категоричним запереченням принципу розподілу влади, декларуванням рад (на думку В. Леніна вони повинні були забезпечити злиття «управління із законодавством») як політичної основи держави, «повновласними» (ця повновласність носила міфічний характер В. К.) органами, які поєднують одночасно законодавчі, виконавчі та контрольні функції1. Звідси - виключення з числа органів державної влади виконавчих та судових органів.
Конституція України 1996 року взагалі не вживає терміни «державний орган» чи «орган держави», хоча вони зустрічаються в чинних законах та інших нормативних актах, у тому числі і прийнятих на її основі, наприклад, «державний орган» - у Законі України «Про громадянство України» в редакції Закону від 16 квітня 1997 року (розділ V Закону: «Повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства»).
Натомість, Конституція України 1996 року використовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).
Таким чином у чинному законодавстві України паралельно вживаються два терміни. Подібна ситуація зумовлює непевну термінологічну ситуацію, адже незрозуміло, який сенс вкладає в них законодавець - однаковий чи ні? Подібне ми можемо спостерігати і в літературі: різні автори оперують різною термінологією.
У структурно-організаційному плані орган державної влади являє собою певним чином організований колектив людей (одну особу), який характеризується певними органоутворюючими ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій - органів місцевого самоврядування, громадських організацій, господарських товариств тощо. В літературі, зокрема, виділяють такі найважливіші ознаки органу державної влади:
1. орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;
2. внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються посадовими особами - державними службовцями. Згідно зі ст. 38 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року право на державну службу мають лише громадяни України. З цього випливає, що орган, державної влади - це колектив людей - громадян України, - які мають спеціальний статус державних службовців;
3. орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції і законів України, інших нормативних актів. Тим самим орган уповноважується державою діяти від її імені та за її дорученням. При цьому визначений порядок формування органу, передбачає, як правило, його обрання або призначення. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України обирається громадянами України (ст. 103), а члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України (ст. 114). Відповідно порядок обрання Президента України визначається Конституцією (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України», а порядок формування Кабінету Міністрів України - Конституцією України (ст. 114);
4. заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань та функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою забезпечення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє відокремити органи державної влади від органів місцевого самоврядування, які згідно Конституції України не входять до системи органів державної влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;
5. визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних, повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями, наприклад, державні заклади освіти.
Державно-владні повноваження - необхідний атрибут усіх органів держави, що знаходить відображення в їх конституційному найменуванні - «органи державної влади». Державно-владний характер повноважень органів державної влади виявляється в тому, що:
а) рішення, які приймає орган державної влади, обов'язкові для виконання всіма громадянами, іноземцями, особами без громадянства, органами, установами і організаціями, їх посадовими особами, на яких поширюється компетенція цього органу;
б) для забезпечення виконання прийнятих рішень орган державної влади наділяється необхідними матеріальними засобами;
в) виконання рішень органу державної влади, прийнятих у межах його компетенції, забезпечується не лише застосуванням різноманітних засобів переконання, заохочення, організаційно-масової роботи тощо, але й можливістю застосування відповідних засобів державного примусу.
Правами і обов'язками орган державної влади наділяється законом не взагалі, а стосовно його предметів відання, тобто виключно для вирішення тих питань, що становлять ці предмети відання. Наявність у органа прав і обов'язків (повноважень), наданих для здійснення відповідних владних дій, характеризують його юридичну компетентність. Слід підкреслити, що поняття «компетенція органу державної влади» охоплює лише ті його повноваження, що спрямовані на зовнішні об'єкти управління (зовні органу). Такі повноваження отримали в юридичній літературі назву компетенційні повноваження.
Повноваження, які пов'язані із самоорганізацією органу (спрямовані всередину органу) - самоорганізаційні повноваження -- не входять до складу його компетенції. Прикладом самоорганізаційних повноважень Верховної Ради України можуть слугувати її права приймати рішення про проведення закритого засідання (ч. 1 ст. 84 Конституції України), обирати зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликати їх (ст. 88 Конституції України) тощо.
Особливістю повноважень органів державної влади в порівнянні з правами та обов'язками фізичної особи є те, що, по-перше, орган державної влади, його посадові особи згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. По-друге, значна частина прав органу державної влади одночасно є і його обов'язками: здійснення органом одних і тих же дій стосовно одного суб'єкта може виступати як реалізація права цього органу, а стосовно іншого - як обов'язок;
6) державно-владні повноваження органу державної влади реалізуються у відповідних правових і організаційних формах та із застосування и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.