На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Поняття та суб'єкти господарського зобовязання, нормативна база та пдстави їх виникнення. Особливост та порядок органзацї товариства з обмеженою вдповдальнстю, формування його фнансв. Виршення питань мж товариствами та державними замовниками.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.12.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


12
1. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань

Господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, через що один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають з таких підстав:
господарські договори;
прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють певні обов'язки для суб'єктів господарювання;
створення об'єктів інтелектуальної власності;
заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Термін «зобов'язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших - обов'язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов'язального права - найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі - ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням.
Водночас загальні положення про господарські зобов'язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі - ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов'язань.
Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов'язального права - інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.
Ведучи мову про господарські зобов'язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов'язань.
Визначення цивільно-правового зобов'язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Інакше кажучи, зобов'язання встановлює юридичний зв'язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов'язок виконання. З одного боку, зміст зобов'язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого - вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобов'язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов'язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобов'язання встановлюється між конкретними суб'єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої - необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.
Важливою рисою зобов'язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов'язанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.
Визначення безпосередньо господарського зобов'язання наводиться в ст. 173 ГК: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій,
а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобов'язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобов'язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобов'язання, як і у визначенні цивільно-правового зобов'язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобов'язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобов'язаної сторони) виконання його (її) обов'язку. Водночас визначення господарського зобов'язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов'язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов'язанні, а й зобов'язана й управнена сторона - суб'єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов'язання). Крім того, предметом господарського зобов'язання може бути обов'язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов'язанні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.
Основними видами господарських зобов'язань вважаються майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК), публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-договірних зобов'язань (ст. 179 ГК).
Відповідно до ст. 175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Отже, і цивільно-правові зобов'язання, і майново-господарські зобов'язання регулюються ЦК. Разом з тим, положення ЦК поширюються на майново-господарські зобов'язання з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:
1) суб'єкти господарювання - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності;
2) негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи;
3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні зобов'язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов'язань - господарський договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Проте варто наголосити, що ГК жодним чином не визначає поняття господарського договору, що пояснюється, на наш погляд, установленням надто широкого кола суб'єктів майново-господарських зобов'язань і, зокрема, господарсько-договірних зобов'язань.
На відміну від майново-господарських зобов'язань (що певною мірою є подібними до цивільно-правових зобов'язань), організаційно-господарські зобов'язання є новим явищем у сучасному українському законодавстві.
Згідно зі ст. 176 ГК організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, на підставі яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Треба мати на увазі, що в організаційно-господарському зобов'язанні сторонами будуть не боржник і кредитор, як у цивільно-правовому і майново-господарському зобов'язанні, а зобов'язана сторона і управнена сторона. Предметом організаційно-господарського зобов'язання буде не господарська дія, а управлінсько-господарська (організаційна) дія.
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
1) між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
2) між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
3) між суб'єктами господарювання в разі, якщо один з них є щодо другого дочірнім підприємством.
Одним з видів організаційно-господарських зобов'язань є соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. Згідно зі ст. 177 ГК суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створюва и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.