На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття, значення, види запобжних заходв, їх характеристика. Пдписка про невиїзд. Особиста порука. Порука громадської органзацї або трудового колективу. Застава. Взяття пд варту. Нагляд командування вйськової частини.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 05.07.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


РЕФЕРАТ
з кримінально-процесуального права України
на тему:

« ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ І МЕТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ »

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………...3

1 Поняття і значення запобіжних заходів у кримінальному процесі .4

2 Види запобіжних заходів, їх характеристика……………………..…….....6

2.1 Підписка про невиїзд……………………………………………...….....6

2.2 Особиста порука………………………………………………...….…....8

2.3 Порука громадської організації або трудового колективу……….. 10

2.4 Застава…………………………………………………………………...11

2.5 Взяття під варту…………………… ……………………...........….... 16

2.6 Нагляд командування військової частини………………………...…..26

2.7 Передача неповнолітнього обвинуваченого під нагляд

батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячого

закладу ……………………………….........................................………...….. .27

3 Мета і підстави застосування запобіжних заходів

при розслідуванні кримінальних справ…………………..………….......... 29

4 Процесуальний порядок зміни і скасування

запобіжного заходу………………..……..……………………………..…. ..31

Висновки……………………………………..…………………………..…......35

Література…………………………………………..……………….…...…......36

ВСТУП

Запобіжні заходи в кримінальному процесі відіграють важливу роль, бо саме завдяки цим заходам є можливість гарантувати те, що істина буде встановлена і винна особа буде покарана. Якщо є підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений або підсудний можуть скритися від слідства та суду або будуть заважати встановленню істини по справі, або навіть будуть продовжувати займатися злочинною діяльністю, то застосувавши запобіжні заходи, можна запобігти цьому.

Проблема запобіжних заходів в кримінальному процесі розробляється ще з радянських часів. Перелік запобіжних заходів доповнюється з метою покращення здійснення кримінального судочинства. У юридичній літературі обговорюється питання про включення до запобіжних заходів затримання підозрюваного, відсторонення обвинуваченого від посади, віддання під нагляд міліції, домашнього арешту.

Я обрала цю тему для написання курсової роботи, тому що я вважаю запобіжні заходи реальним механізмом здійснення правосуддя.

Система різноманітних запобіжних заходів, передбачена КПК, дозволяє слідчим, органам дізнання, прокурору і суду індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості й характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного. На практиці найпоширенішими запобіжними заходами є підписка про невиїзд і взяття під варту.

1. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ЗАПОБІЖНИХ

ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Для забезпечення виконання такими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти тощо, своїх процесуальних обов'язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна, - органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК заходи процесуального примусу:

привід, затримання, зобов'язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи.

Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства й суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч 1 ст. 148, ст.. 244, 274, 343 КПК).

Метою застосування запобіжного заходу є перешкодити обвинуваченому скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в справі, займатися злочинною діяльністю або ухилитися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розслідування й суду та його належну поведінку.

Як правило, запобіжний захід застосовується до обвинуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. В цьому разі обвинувачення має бути пред'явлено йому не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Можливості відібрання від підозрюваного зобов'язання про явку КПК не передбачає.

Таким чином, запобіжні заходи - це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у виняткових випадках - до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.

Взяття під варту та інші заходи процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання показань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи з гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт - день за три. При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ч. 5 ст. 72 КК). Час перебування під вартою особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, зараховується до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за день. У тому разі, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання (ч. 3 ст. 338 КПК).

2. ВИДИ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Згідно статті 149 КПК "Запобіжні заходи", такими заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Перелік запобіжних заходів, даний в цій статті не є вичерпним. До неповнолітнього обвинуваченого може бути застосовано також передача його під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або ж адміністрації дитячого закладу (ст. 436 КПК України).

Так як запобіжних заходів існує ціла низка, слідчий, прокурор, суддя, суд може індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру інкримінованого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного.

До обвинуваченого чи підозрюваного може бути застосовано лише один із зазначених у законі запобіжних заходів, а не декілька одночасно.

2.1 Підписка про невиїзд

Стаття 151 КПК:

"Підписка про невиїзд полягає у вiдiбраннi від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом. Про це їм повинно бути оголошено при відібранні підписки про невиїзд".

Підписка про невиїзд є найбільш поширеним запобіжним заходом. Вона обирається у випадках, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута і при обмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця його постійного проживання або тимчасового знаходження.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти той населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло, взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім'єю.

Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого - це місце, в якому він перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо.

Закон не передбачає права органів розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження в справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому міняти місце постійного проживання або тимчасового знаходження без їх дозволу.

Дозвіл відлучитися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання (в зв'язку з одержанням, обміном, найманням квартири тощо), вказаного в підписці, дозволу не потрібно, але про зміну адреси підозрюваний чи обвинувачений повинні повідомити орган, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Їхня тривала відсутність за адресою, вказаною в підписці, без повідомлення про це відповідному органу вважається порушенням підписки.

Дозвіл на постійний або тимчасовий виїзд з місця проживання або відмова в цьому оформляється мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Постанова про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена обвинуваченим у загальному порядку (ст.. 234 -- 236 КПК).

Застосування підписки про невиїзд оформляється двома процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком) про обрання запобіжного заходу (ч.2 ст. 148 КПК) і самою підпискою про невиїзд, в якій вказується місце і дата її відібрання, прізвище, ім'я, по батькові, адреса обвинуваченого (підозрюваного), зміст зобов'язання, оголошення про наслідки його порушення. Цей документ підписують обвинувачений (підозрюваний) і особа, яка відібрала підписку.

2.2 Особиста порука

Стаття 152 КПК:

"Особиста порука полягає у вiдiбраннi від осіб, що заслуговують довіри, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом i зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох .

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства i суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення у розмирі до двохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян.

При відмові поручителя вiд взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом".

Поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довіри органів розслідування й суду, тобто громадяни, які завдяки своїм високим моральним якостям, чесним ставленням до праці й виконанням громадських обов'язків мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і можуть забезпечити належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом згаданих органів. За необхідності вони можуть витребувати характеристики, довідки, які містять основні відомості про поручителя. Ці документи додаються до справи.

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або за згодою поручителів. Громадяни, які виявили бажання взяти на себе відповідне зобов'язання, повинні подати про це письмову заяву органу дізнання, слідчому чи суду, які після перевірки даних про особу поручителів та їх стосунки з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.

На поручителів може бути накладено грошове стягнення лише за невиконання зобов'язання забезпечити явку обвинуваченого до слідчих органів чи суду. За невиконання ж зобов'язання забезпечити належну поведінку обвинуваченого до них можуть бути застосовані тільки заходи морального впливу.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до слідчих органів чи суду, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до кримінальної справи (ст. 153 КПК). Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в протоколі судового засідання. При цьому слід з'ясувати, чи є поважні причини неявки обвинуваченого за викликом, взяти пояснення у поручителів чи допитати їх про причини невиконання взятого на себе зобов'язання.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом, якому підсудна дана справа, у судовому засіданні при розгляді кримінальної справи або в іншому судовому засіданні (ст. 153 КПК) суддею районного (міського) суду, якщо кримінальна справа не надсилається на розгляд суду, бо вона зупинена в зв'язку з невідомістю місця знаходження обвинуваченого або закрита. Рішення про грошове стягнення оформлюється постановою судді або ухвалою суду. В судове засідання викликається поручитель. Визначаючи розмір грошового стягнення, суд повинен врахувати особу, майновий стан і ступінь вини поручителя, а також вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг розслідування чи судового розгляду кримінальної справи. Поручитель має право оскаржити постанову судді або ухвалу суду в касаційному порядку (ст. 355 КПК).

Якщо поручитель або всі поручителі переконаються в тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку до слідчих органів чи суду вони повинні негайно заявити про відмову від узятого на себе зобов'язання. При своєчасному повідомленні про відмову від поручительства з поручителя знімається відповідальність за належну поведінку та явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом (ч. 3 ст. 152 КПК).

Застосування особистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжного заходу, яка оголошується обвинуваченому, і зобов'язанням про особисту поруку. Поручителі викликаються до слідчого або до суду, де їм повідомляється про суть справи і попереджують про відповідальність, передбачену ч.2 ст.152 КПК. Зобов'язання підписують поручителі (спільно або кожний окремо) і особа, яка його відібрала.

2.3 Порука громадської організації або трудового колективу

Стаття 154 КПК:

"Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана органiзацiя або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого i в суд.

Громадська органiзацiя або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що вiддається на поруки".

Ставити питання про взяття особи на поруки громадською організацією чи трудовим колективом можуть їх керівні органи, окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, його родичі і захисник, слідчий, прокурор.

Особи, які застосовують даний запобіжний захід повинні ознайомити збори або представників організації чи колективу з характером обвинувачення.

Забезпечення виконання своєї постанови вони можуть доручити конкретній особі.

Якщо обвинувачений вибуває з організації чи колективу або виявиться, що вони не можуть забезпечити належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, організація чи колектив зобов'язані відмовитися від поруки і повідомити про це органу, який обрав запобіжний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.

В разі, коли керівництво громадської організації чи трудового колективу не вжило заходів до здійснення поруки за належну поведінку та явку обвинуваченого або не повідомило своєчасно органу, який обрав цей запобіжний захід, про неправильну поведінку обвинуваченого або про те, що він не піддається заходам громадського впливу, цей орган може надіслати організації або колективу подання чи окрему постанову (ухвалу) або поставити перед вищестоящим громадським органом питання про притягнення до відповідальності винних осіб.

Поруку громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадській організації або трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної справи (ст. 10 КПК).

2.4 Застава

Стаття 154-1 КПК:

"Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з мiсця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування i суду особи, щодо якої застосовано запобiжний захiд.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобiжний захiд. Він не може бути меншим: щодо особи, яка обвинувачена у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років - однієї тисячі неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян; щодо особи, яка обвинувачена у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої особи - п'ятисот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян; щодо iнших осiб - п'ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернута в доход держави.

Міра запобiжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, а після надходження справи до суду - судом.

Заставодавець може відмовитись вiд взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобiжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобiжного заходу.

Якщо пiдозрюваний, обвинувачений, пiдсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень".

Застава, як запобіжний захід може застосовуватись в тих випадках, коли для забезпечення явки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного за викликом органу розслідування і суду підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження (ст.151 КПК) є за даних обставин недостатньою, а для взяття під варту (ст.155 КПК) немає підстав або застосувати його недоцільно.

Про обрання застави як запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд -- ухвалу. Крім того, складається протокол про прийняття застави, який підписується особою (представником юридичної особи), що внесла заставу, і особою, що її прийняла.

Якщо в стадії розслідування справи до обвинуваченого було застосовано запобiжний захiд у вигляді застави, суд у стадії віддання до суду має перевірити, чи відповідає прийняте рішення вимогам ст.154-1 КПК. У разі, коли було допущено істотні порушення закону, суд повинен або усунути їх (наприклад, шляхом приведення розміру застави у відповідність iз вимогами ст.154-1 КПК), або змінити запобiжний захiд на інший, повернувши предмет застави заставодавцю.

За змістом ст.154-1 КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить вiд розсуду особи чи органу, в провадження яких перебуває справа. Суд повинен вирішувати це питання (з наведенням відповідних мотивів) у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу, яка притягується до вiдповiдальностi, й iнших обставин справи i обирати цей запобiжний захiд замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов'язків, а також виконання вироку.

Рішення про застосування застави замість тримання під вартою має відповідати вимогам не тільки ст. 148 КПК, а й частині 1 ст.155 КПК. Застава замість тримання під вартою щодо осiб, якi обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів чи рецидивістів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осiб, якi раніше намагались ухилитися вiд правосуддя, може застосовуватись лише у виняткових випадках.

Відповідно до ст. 84 КПК, яка встановлює обов'язковість ведення протоколу як основного способу фіксування факту проведення процесуальної дії, її змісту i результатів, прийняття застави повинно бути належним чином оформлено в окремому протоколі чи в протоколі судового засідання. До протоколу обов'язково повинні долучатися розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз'яснення їм змісту ч.3 ст. 154-1 КПК, квитанція чи інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та iншi документи (зокрема, про вартість матеріальних цінностей, переданих як застава).

Якщо застава вноситься не обвинуваченим чи підсудним, а іншою особою, в протоколі повинні чітко фіксуватися дані про неї: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також данi про особу її представника i документ, яким підтверджуються його повноваження. В останньому випадку до протоколу повинні долучатися документи про правомірність видалення підприємством, установою чи організацією відповідної суми для використання як застави. Суди не можуть приймати заставу вiд державних підприємств, установ i організацій.

Згідно зі ст. 154-1 КПК предметом застави можуть бути гроші чи iншi матеріальні цінності будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності i може бути відчужене ним.

Приймаючи як заставу майно, суд повинен визначитися з таких питань:

- чи є пiдозрюваний, обвинувачений, пiдсудний або заставодавець власником майна;

- яка вартість останнього;

- як забезпечити зберігання майна, переданого як застава;

- чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори при вирішенні питання про його звернення в доход держави чи на користь цивільного позивача.

Майно повинно мати такi характеристики, таку якiсть i такий правовий статус, щоб виконання судового рiшення про позбавлення права власностi на нього пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного чи заставодавця не було поєднане з будь-якими труднощами.

Якщо майно є спiльною власнiстю декiлькох осiб, передати його як заставу вправi лише всi власники разом або ж один iз них за згодою решти. Майно, що перебуває у спiльнiй частковiй власностi, може бути самостiйним предметом застави за умови, що воно видiлене i передається в натурi.

Якщо законом передбачено, що право власностi на дане майно (квартири, будинки, автомобiлi тощо) пiдтверджується у спецiальному порядку чи спецiальними документами, цей порядок має бути додержано, а вiдповiднi документи долучено до справи. Про прийняття такого майна як застави суд повинен повiдомляти вiдповiднi органи (нотарiальну контору, бюро технiчної iнвентаризацiї, органи облiку автотранспорту тощо).

В разi необхiдностi до визначення вартостi цiнностей може залучатися спецiалiст чи експерт. Витрати по оцiнюванню предмета застави покладаються на заставодавця.

Грошi або iншi матерiальнi цiнностi, якi долучено до справи як речовi докази або на якi накладено арешт, не можуть бути предметом застави. На кошти чи предмети, переданi пiд заставу пiдозрюваним, обвинуваченим, пiдсудним, може бути накладено арешт з метою забезпечення вiдшкодування шкоди або можливої конфiскацiї майна лише в разi змiни запобiжного заходу у виглядi застави на iнший.

Закон (ст.154-1 КПК) не вимагає нотарiального посвiдчення передачi предмета застави. Тому внесення як застави майна (у тому числi нерухомого або транспортних засобiв) посвiдчувати в нотарiальному порядку не потрiбно.

Суд вправi зазначити у вироку, що запобiжний захiд у виглядi застави зберiгає свою дiю до набрання вироком законної сили i що пiсля цього застава повертається заставодавцю або звертається на виконання вироку в частинi майнових стягнень.

Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч. 7 ст. 154' КПК).

Якщо з якихось причин питання про повернення застави заставодавцю чи про звернення її на виконання вироку в частинi майнових стягнень вироком не вирiшено, суд повинен зробити це в порядку, передбаченому статтями 409 i 411 КПК.

Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з'являється можливість для заможних людей «відкупитися» від арешту, внісши заставу, а також для появи лихварів, які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або самі вносячи її як заставодавці і ставлячи таким чином цих незаможних у залежність від себе, з наступним «вибиванням» з них грошей з відсотками або втягуванням їх у злочинну діяльність для «відробітку» позиченого.

2.5 Взяття під варту

Стаття 155 КПК:

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.

Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, Кримінально-процесуальним кодексом.

Взяття під варту (арешт) є найсуворішим запобіжним заходом. Тому він застосовується лише тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК, причому лише в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). До осіб, обвинувачених у вчиненні особливо небезпечних та деяких інших злочинів проти держави, крадіжки, грабежу, розбою, вбивства, зґвалтування та інших тяжких злочинів, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину.

У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано і в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). Це можливо, наприклад, у разі відсутності постійного місця проживання в обвинуваченого, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкодження встановленню істи и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.