На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття, сутнсть та ознаки права. Пдходи до розумння правових вдносин. Основн аспекти визначення сутност державного законодавства. Принципи, функцї, цннсть змст права. Особливост проблеми правопонманя в контекст категорї правових шкл.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 31.12.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни
Теорія держави і права
на тему: «Поняття, сутність і зміст права»
Зміст
Вступ ………………………………………………………..…………..…..3
1. Поняття права. Проблема праворозуміння ……………………...……4
1.1. Поняття та ознаки права ……………………………………….……4
1.2. Підходи до розуміння права ……………………………..…………..7
2. Сутність права ………………………………………………..……….11
2.1. Основні аспекти визначення сутності права………………..……11
2.2. Принципи права……………………………………………..……...14
2.3. Функції права…………………………………………..……..…….17
2.4. Цінність права………………………………………………..……..19
3. Зміст права ………………………………………………………...…..22
Висновки …………………………………………………………………26
Список нормативних джерел та літератури ……………….…………..27

Вступ

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку. Право настільки унікальний, складний і суспільно необхідний феномен, що протягом всього періоду його існування науковий інтерес до нього і до його теорії не згасає, а навпаки, постійно зростає. У цьому і полягає актуальність дослідження.
При написанні роботи використовувалися праці українських та російських дослідників і науковців з теорії держави та права, таких, як Скакун О.Ф., Лисенков С.Л. та ін.
Об'єктом дослідження є право. Предметом дослідження є поняття, сутність та зміст права.
Мета дослідження - узагальнити, порівняти та проаналізувати різні точки зору на предмет дослідження.
Завдання дослідження: 1) проаналізувати визначення права різних авторів, порівняти їх; 2) розглянути проблему праворозуміння у контексті правових шкіл та дати визначення цієї наукової категорії; 3) розглянути думки фахівців щодо змісту та сутності права та виявити основні риси та взаємопов'язаність цих категорій.
Метод дослідження - теоретичний (аналіз і синтез). Також важливу роль відіграватиме метод порівняння, яким можна виявити у досліджуваних об'єктах схожі ознаки чи встановити розходження між ними.
Робота складається зі вступу, трьох глав, висновку та списку літератури.
1. Поняття права. Проблема праворозуміння

1.1. Поняття та ознаки права

Характеризуючи право, слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем.
Термін "право" (лат. "jus") має безліч тлумачень і визначень. Однак об'єднує ці тлумачення те, що всі народи і окремі люди вбачають у праві справедливість, захист, правду. Недаремно в українській мові слова "правильний", "правда", "правий (права рука)", "правило", "виправляти" та інші мають спільний корінь і означають істину, щось добре для себе і своєї держави. Навіть перший збірник законодавчих норм на території України називався "Руська правда". А в англійській мові одне слово "right" означає і право людини, і праву сторону, і правильні дії, і просто згоду.
"Залежно від сфери знань, де використовується цей термін, розрізняють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення; зміст кожного терміна відображає ті його сторони, аспекти, що входять до предмета відповідної науки" (4, с.229).
Характеризуючи поняття «право», слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем. Множинність визначень права залежить від чисельності поглядів на походження, джерела права, на бачення природи його зв'язків з державою, а також від того, які саме аспекти та риси права досліджуються. В цьому криються і причини розбіжностей у визначенні права.
Вчених-правознавців можна поділити на три групи (за 5, с.12): 1) ті, хто визнає неможливість пізнання сутності та визначення поняття права; 2) ті, хто обходить ці питання; 3) ті, хто наводить своє (так зване робоче) визначення, яке відповідає лише цілям конкретного дослідження, не намагаючись зрозуміти, чому до них навіть геніальні попередники не змогли зробити цього. Виділяють ще й четверту групу -- тих, хто розглядає право як багатоаспектне явище та, досліджуючи його як у державному, так і наддержавному вимірах, об'єднують усю гаму визначень у межах так званої синтетичної, інтегративної школи права.
Л.Явич визначає право залежно від форм вияву: "Право - це продукт духовної діяльності, різновид оціночного духовного освоєння дійсності, момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, сфера соціальної свободи, сукупність юридичних норм тощо." (8, с. 10)
О.Скакун дає таке визначення: "Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу" (6, с. 253).
С.Лисенков у межах нормативного праворозуміння прив'язує право до держави, як і багато інших дослідників: "Право - це система загально-обов'язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу" (4, с.120).
На думку відомого українського правознавця Б. Кістяківського (за 5, с. 143), право є і державно-організаційним, і соціальним, і психічним, і нормативним явищем. Державно-організаційне, або державно-наказове, поняття права визначається як сукупність норм, виконання яких забезпечується державою. Тобто право -- це те, що держава наказує вважати правом. Соціологічне поняття права український правознавець ставить на друге місце. У його інтерпретації це є правовідносинами.
Найбільш поширений погляд на право полягає в тому, що воно є нормою свободи. Таке розуміння права випливає з твердження, що "для суспільства в такій же мірі характерна свобода, в якій для природи характерна необхідність. Право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого - обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках" (3, с. 8).
Ознаки права (за 6, с. 253):
1) Справедлива і рівна міра свободи. Це означає, що межі і зміст прав та обов?язків визначаються правилами належної поведінки, які визнані більшістю населення та обов'язкові для усіх (справедлива міра свободи). Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів "користування свободою". Це і є рівність у свободі. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між свободою та відповідальністю (рівна міра свободи).
2) Нормативність. Складається з правових норм і принципів як основних елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність - право виступає як загальний регулятор поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою та несвободою.
3) Системність. Право - це система погоджених норм і принципів. Право - це не тільки і не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елементи пов'язані і погоджені.
4) Вольовий характер права, погодженість інтересів. Право виражає консенсуальні (погоджені) інтереси. У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Право акумулює суспільну, соціально-групову та індивідуальну волю громадян, погоджує інтереси різних соціальних груп з метою забезпечення соціальної стабільності.
5) Загальнообов'язковість. Встановлені правила поведінки є загальними і обов'язковими для кожного суб'єкта права даної держави, який вступає в типові соціальні відносини. Однак депутати Верховної Ради забувають (зрозуміло чому) про цей принцип, вважаючи себе вищими за простого громадянина, і радо використовують славнозвісну "депутатську недоторканість" у своїх цілях.
6) Формальна визначеність. Право існує у певних формах. Цими формами є нормативно-правові акти, правові (судові та адміністративні) прецеденти, нормативно-правові договори, правові доктрини, релігійно-правові норми.
7) Державна забезпеченість (гарантованість). Право забезпечується шляхом створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, охороняється державою різними способами (організаційні, технічні, попереджувальні, виховні), аж до легалізованого примусу. Державна влада підтримує загальні правила, що визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання; значна частина населення підкоряється вимогам правових приписів лише тому, що за правом стоїть держава.
1.2. Підходи до розуміння права

Визначення терміну "право" нерозривно пов'язане з праворозумінням. Праворозуміння - це "наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища" (3, с.9).
Суб'єктом праворозуміння завжди є конкретна людина, не тільки юрист, а й будь-який громадянин, наділений мінімальним правовим світоглядом, який стикається з правовими проблемами у повсякденному житті і який має свій власний погляд на вирішення цих проблем. Він розуміє право так, як дозволяє йому його розум, світогляд відповідно до культурологічних і політичних особливостей суспільства й часу, в яких він живе.
Виходячи з цього, можемо сказати, що праворозуміння завжди є суб'єктивним, оригінальним, притаманним конкретній людині, хоча у певних прошарків, об'єднань людей ці погляди можуть співпадати.
На базі різних поглядів і підходів до права склалися різні правові школи і напрямки в дослідженні права. «Класичними» (за 6, с. 774) можна вважати три концепції праворозуміння:
1. Природно-правова (ідеологічна, аксіологічна). Погляди про природне право існували ще у Стародавній Греції і пов'язані з іменами Демокріта, Сократа, Платона. У 18 столітті ці погляди склалися у цілісне вчення. "Головна ідея школи - існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на позитивне і природне. Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права… є для всіх людей невід'ємними і спільними. …До них належить право на життя, право на особисту недоторканість, право на свободу пересування, право на власне майно і т. ін. …Великого поширення в сучасних умовах набуло вчення Дж.Роулса, який розглядає право як засіб природного і справедливого розподілу суспільних благ на основі максимально можливої рівності" (2, с.175).
2. Нормативістська (та близька до неї концепція юридичного позитивізму) відносить право до нормативних систем суспільства. "Право розглядається як система правових норм (загальнообов'язкових правил поведінки), які формулюються у нормативно-правових актах і нерозривно пов'язані з державою" (4, с.119). Виголошується незалежність права від політики і взагалі від будь-яких позаправових проявів, в тому числі від такого поняття , як "справедливість". "Оцінюючи в цілому вчення нормативної школи права, слід наголосити на тому, що воно було ідеалістичним, дуже однобоким. Нормативна школа права намагалася обмежити кругозір юриста виключно правовими поняттями" (2, с.176).
3. Соціологічна. "Вихідна форма буття права - суспільні відносини; право - порядок суспільних відносин, що виявляється у діях і поведінці людей. Правом визнається його функціонування, "дія" у житті, у суспільних відносинах, що склалися і складаються… Тут його знаходить законодавець (і закріплює в нормативно-правових актах) або суд (і закріплює у формі судового прецеденту)" (6, с.252).
На ідеї об'єднання ідей трьох класичних шкіл (юридичний позитивізм, теорія природного права, соціологічна юриспруденція) заснована інтегральна (або комунікативна, примирлива) теорія права. На сьогодні це найбільш поширений підхід.
Вище розглянуто основні сучасні наукові концепції праворозуміння. Але існують і інші теорії права, зокрема: теологічна, історична, психологічна, реалістична, теорія солідаризму, інституціалізм, марксистсько-ленінська теорія права.
Психологічна теорія (представниками якої є Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та ін.) визнає правом конкретну психологічну реальність - правові емоції людини. Останні носять імперативно-атрибутивний характер і поділяються на:
· переживання позитивного права, яке встановлене державою;
· переживання інтуїтивного, особливого права.
Інтуїтивне право виступає регулятором поведінки людей, тому розглядається як реальне дієве право.
Багато років на території нашої держави панував марксистський підхід. "У юридичній науці СРСР в силу домінування вузько нормативного розуміння права воно визначалось як сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою, що тримаються на примусовій силі держави" (7, с.235). Визначальними рисами такого праворозуміння є "проголошення верховенства держави над правом, ототожнення права з законом, проголошення його повної залежності від держави…" (2, с. 179).
На зміну всепоглинаючому марксизму-лені-нізму в науку прийшов інтегративний підхід - плюралізм теорій, концепцій, док-трин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітніс-тю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права.
Наявність плюралістичного підходу до розуміння права об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами: державою, політи-кою, економікою, культурою суспільства. Кожен окремий випадок виявляє право з якогось одного боку, тому ціліс-на його характеристика можлива лише шляхом всебічного аналізу багатоманітних зв'язків права з соціальною дійсністю.
Всі ці підходи мають свої переваги і недоліки, "їх поява і розвиток обумовлені природним розвитком людського суспільства і засвідчують необхідність і соціальну цінність права в житті людей" (3, с. 15).
Отже, якщо узагальнити, то майже всі автори визначають право як сукупність визнаних у даному суспільстві і забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості, що регулюють конфлікти і злагоду у людських взаємовідносинах.
На базі різних поглядів і підходів до права склалися різні правові школи і напрямки в дослідженні права. «Класичними» можна вважати три концепції праворозуміння: природно-правову, нормативістську і соціологічну. На ідеї об'єднання ідей трьох класичних шкіл заснована інтегральна теорія права, яка на сьогодні є найбільш поширеним підходом.
2. Сутність права

2.1. Основні аспекти визначення сутності права

Сутність - це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, сукупністю елементів цілого.
Сутність права - це "внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості" (6, с. 255).
У сутності предмета, явища відображається їх внутрішній зміст, який знаходить свій вираз у єдності основних властивостей.
Звичайно, вивчення сутності права залежить від кута зору, під яким воно (право) розглядається. Більшість дослідників зосереджують увагу на одному важливому моменті сутності права - державній волі.
С.Лисенков, наприклад, стверджує, що визначення сутності права як важливого і складного явища у кінцевому підсумку полягає у визначенні його соціальної ролі.
Сучасний підхід до пізнання сутності права передбачає "врахування не тільки державної волі як такої, а й інших якостей та явищ, синтезованих сутністю: норм, функцій тощо. Сутність права взагалі не може бути розкрита однією категорією, її можна пізнати і виразити лише за допомогою системи категорій, що відтворюють дійсну природу та історію права" (7, с. 288).
Сутність права полягає в тому, що "воно є: 1) владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів; 2) виразником міри свободи в суспільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку (в ідеалі ця міра свободи повинна бути справедливою та рівною)" (6, с. 255).
Відповідно поняття права охоплює дві сторони, що виражають його сутність:
· регулятивно-компромісна: забезпечує порядок, соціальне примирення, соціальну стабільність (існує поза часом і поза простором);
· ціннісно-нормативна: забезпечує свободу, справедливість, рівність (існує в часі і просторі).
У будь-якому суспільстві з формальної точки зору право виступає владним нормативним регулятором суспільних відносин. Головним призначенням права є забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних соціальних прошарків і груп шляхом досягнення згоди і компромісу між ними. Право не могло б виконувати регулятивної і охоронної функцій, якби йому об'єктивно, за природою, не була надана якість узгодження інтересів особи, груп, станів, класів, держав. Саме через здійснення впливу на інтереси, через забезпечення їх упорядкування шляхом дозволів, заборон, зобов'язань виявляється сутність права як регулятора суспільних відносин. Проте регулювання - одна сторона сутності права, що забезпечує порядок, основою якого є впевненість у завтрашньому дні, безпека і надійність існування людини.
Інша сторона сутності права - якість правопорядку. Право - складова частина оцінного мислення, за допомогою якого люди і їх об'єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтуються в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намагаються їх змінити. Еталонами оцінного мислення є міра свободи, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленої свідомою і вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності. Оцінка передбачає вибір: якщо відповідає - значить, одержує підтримку і визнання в соціальній групі, суспільстві, оскільки сприяє встановленню правового порядку, через який забезпечується право і свобода. От чому інша сторона сутності права знаходиться в сфері оцінного мислення: встановлюється, наскільки в норми логічно перетворюються загальні абстрактні оцінки конкретних ситуацій, мірилом яких є свобода, справедливість, рівність. При цьому в нормах, як регуляторах суспільних відносин, свобода, рівність виражаються в тій мірі, у якій їх здійснення можливе за допомогою різноманітних юридичних засобів відповідно до справедливості.
Право не слід розглядати як деяке стабільне утворення, воно змінюється разом із суспільством, що розвивається і змінюється, залежить від його етнокультурних особливостей, відображає існуючі в ньому зв'язки і тенденції. Сутність права менше піддана змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, викликають насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відмовляти в зміні сутності права, визнавати за нею лише якості статичності і незмінності на відміну від змісту і форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, перш за все, у зміні співвідношення між правом як мірою свободи, рівності, втіленням справедливості (соціальний, історичний аспект, що змінюється) і правом як регулятором суспільних відносин (юридичний, постійний, незмінний аспект).
Оскільки справедливість - конкретно-історична категорія, то й її вияв у свободі є різним в давній, середньовічний, новий і новітній періоди історії. Так, при феодалізмі міра свободи і рівності була однією для пана, іншою - для кріпака (несвобода, відсутність рівності - формальної і фактичної, тобто несправедливість). Не завжди, не в усі історичні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Наприклад, кріпосне право закріплювало положення несвободи селянина. Віднімаючи свободу в селянина, воно віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана - різна. За суттю, кріпосне право - це вираження через закон свободи пана. Усяке право втілює в собі елемент свободи, міру свободи, хоч ця свобода і може бути однобічною, мати характер привілеї однієї особи, переваг однієї соціальної групи над іншою. У такому випадку через право як систему норм, виданих державою, виражається воля пануючого класу, свавілля панів і несвобода селян. Кріпаки віднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не застосовується принцип правової рівності.
Таким чином, у сутності права поєднані два людські начала - порядку і свободи (справедливості, рівності), де свобода - історично змінювана категорія, зумовлена менталітетом народу, правовою культурою етнічних спільностей.
Можна визначити такі підходи до розуміння сутності права (за 6, с.257):
- класовий - право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу;
- загальносоціальний - право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними групами, соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів.
Вважається, що ці аспекти складають єдину, хоч і внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин. Лише на різних етапах історичного розвитку права якийсь з них є пріоритетним. Наприклад, у рабовласницькому, феодальному, буржуазному суспільствах (приблизно до кінці ХІХ століття) провідним був класовий інтерес. У сучасному цивілізованому суспільстві у праві переважає загальносоціальний інтерес.
2.2. Принципи права

Сутність і властивості права розкриваються через його принципи.
«Принципи права - основоположні загальноприйняті норми, що виражають властивості права і мають вищу імперативну юридичну силу, тобто виступають як незаперечні вимоги, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу» (6, с. 258).
Принципи права - це своєрідна система координат, у межах якої розвивається право і одночасно вектор, що визначає напрямок його розвитку. Принципи служать нормативними основами права, що пок и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.