На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Форма держави - це органзаця державної влади та її устрй. Типологя держави класифкаця держав правових систем по типах, що являє собою об'єктивно-необхдний, закономрний процес пзнання державно-сторичного процесу розвитку держави права.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 01.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
24
Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Порівняльне державознавство
ЗМІСТ
1. Форма і типологія держави
2. Форма правління
3. Форма державно-територіального устрою та міждержавних об'єднань
4. Загальна характеристика політико-державного режиму.
5. Демократичний режим.
6. Авторитарний режим.
7. Тоталітарний режим.
8. Цивілізаційний підхід до типології держави.
9. Формаційний підхід.
Список літератури
1. Форма і типологія держави
На сучасному етапі під формою держави розуміють організацію державної влади та її устрій.
Форма держави вказує на особливості устрою та функціонування держави. Вона виступає у трьох аспектах: по-перше, як певний порядок утворення та організації найвищих органів державної влади та управління; по-друге, як спосіб територіального устрою держави, порядок взаємовідносин центральних, реґіональних та місцевих влад; і, по-третє, в якості прийомів та засобів здійснення державної (політичної) влади.
Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів: форми (державного) правління, форми (державного, територіального) устрою, форми (державного, політичного) режиму.
Типологія - класифікація держав і правових систем по типах, що являє собою об'єктивно-необхідний, закономірний процес пізнання державно-історичного процесу розвитку держави і права.
На цей час існує два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

2. Форма правління

Під формою правління розуміють організацію вищої державної влади, в особливості її вищих та центральних органів, структуру, компетенцію, порядок створення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємовідносини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні.
Залежно від порядку створення, складу та компетенції розрізняється дві основні форми правління: монархія та республіка.
Монархія - це така форма правління, де вища державна влада належить одноособовому главі держави - монарху, який формально чи фактично формує вищі органи державної влади та управління.
Монархія здійснюється відповідно з трьома принципами, які можна вважати основними ознаками монархії, її відмінними від республіки рисами.
По-перше, принцип безстроковості. Він означає, що монарх не обмежений певним строком у своїх повноваженнях.
По-друге, принцип успадкування трону. Він означає, що монарх займає свій трон у спадок він попередників.
По-третє, принцип непогрішності престолу. Це положення означає, що монарх не несе відповідальності перед своїми підданими.
Загалом виділяється два типи монархії: обмежена й необмежена. Необмежена монархія може бути абсолютною, теократичною та деспотичною. В умовах абсолютної монархії влада монарха необмежена, він є вищою посадовою особою держави і самостійно формує уряд. Абсолютний монарх концентрує у своїх руках релігійну та світську (законодавчу, виконавчу, судову) владу при домінуванні останньої. Така форма правління була характерна для Російської імперії XVIII-XIX століть. В умовах теократичної монархії здійснюється зосередження цивільної та духовної влади (при домінуванні останньої) в одних руках. До цього часу теократичні монархії залишились на Тибеті, у Ватикані та деяких ісламських державах (Саудівській Аравії, окремих еміратах Об`єднаних Арабських Еміратів). Деспотія була характерна для держав Стародавнього Сходу та Латинської Америки (так звана «Східна деспотія»). Вона характеризувалася крайнім свавільством в управлінні, повним безправ`ям та підлеглістю деспоту з боку його підданих, відсутністю правових та моральних принципів в управлінні. При цьому деспот зосереджував в своїх руках світську й релігійну владу і проголошувався богом.
Щодо обмеженої монархії, то залежно від кола повноважень монарха виділяється два її типи: представницька та дуалістична. В умовах дуалістичної монархії монарх має всю повноту виконавчої, а також, іноді судової влади, але законодавча влада, як правило, належить парламенту. Сьогодні дуалістична монархія фактично характерна для Марокко, Непалу та деяких інших країн. Представницька ж монархія характеризується тим, що монарх виконує лише представницькі функції (Японія, Великобританія тощо).
Інша класифікація обмежених монархій пов`язана з джерелом обмеження влади монарха, тобто тим, хто (чи що) обмежує владу монарха. В цьому випадку монархії бувають трьох типів: станово-представницькою, парламентарною та конституційною. В умовах станово-представницької монархії влада монарха обмежувалася представниками станів. Щодо інших різновидів, то в умовах парламентарної монархії влада монарха обмежена парламентом за відсутності писаної Конституції (Великобританія), а в умовах конституційної монархії влада монарха обмежується писаною Конституцією (Японії, Швеція чи Іспанія).
Довгий час монархія була основною формою правління. Республіка була характерна, як правило, для міст-держав. Залежно від того, хто править у місті-державі, республіки були або аристократичними (Венеція, Спарта), або демократичними (Афіни, Новгород).
Під республікою розуміється така форма правління, в якій вища державна влада належить виборним органам, що обираються на певний термін і відповідають перед виборцями та хоча б формально формуються знизу.
Для сучасних республік характерна наявність трьох могутніх владних структур: глава держави, уряд та парламент. Залежно від того, хто формує уряд та кому він підконтрольний, розрізняють парламентську, президентську та змішану республіки. У парламентських республіках глава держави має обмежене коло повноважень, ведуча роль належить голові уряду. Уряд формується парламентом.
У президентських республіках глава держави одночасно є і головою уряду. Він же формує уряд.
У змішаних республіках глава держави має ширше коло повноважень ніж голова уряду. Уряд підконтрольний і голові держави, і парламенту.
3. Форма державно-територіального устрою та міждержавних об'єднань
Другим елементом форми держави є її територіальний устрій чи, інакше кажучи, форма державно-територіального устрою.
Під формою державно-територіального устрою звичайно розуміють територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з її складовими частинами.
Розрізняють дві основні форми державно-територіального устрою: проста (унітарна держава) і складна (федерація та імперія).
Унітарна держава - це єдина централізована держава, адміністративно-територіальні одиниці якої (області, провінції, округи і т.п.) не мають статусу державних утворень і не мають права суверенітету.
Історично склалося так, що унітарна держава може бути як мононаціональною, так і багатонаціональною.
Мононаціональною державою визнається унітарна держава, що не має у своєму складі територіальних автономій.
Багатонаціональною унітарною державою визнається унітарна держава, яка має у своєму складі автономне утворення. Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що Україна - багатонаціональна унітарна держава, що складається з власне України та Криму.
Повною протилежністю унітарної держави є федерація.
Федерація (федеративна держава) - це складна союзна держава, частини якої (кантони, землі, штати, республіки тощо), тобто суб`єкти федерації, є державами, або державними утвореннями, що мають право суверенітету.
Як правило, федерація будується на принципах децентралізації.
Існують три основних принципа утворення федерацій: по-перше, територіальний, при якому у федерацію об`єднуються території без врахування національних чи етнічних факторів (США - об`єднання держав - Штатів ); по-друге, національний - об`єднання національних держав (Союзна Республіка Югославія - союз Сербії та Чорногорії); по-третє, національно-територіальний, при якому окремі суб`єкти федерації формуються за національним, а інші - за територіальним принципом (Канада, Російська Федерація).
На сьогодні перевага віддається класифікації федерації залежно від рівності прав та обов`язків у її суб`єктів на симетричну та асиметричну. До симетричних відносяться федерації, у яких права та обов`язки суб`єктів рівні (США складається із рівноправних штатів). До асиметричних - федерації, в яких одні суб`єкти мають більше прав, ніж інші (РФ складається, з одного боку, з республік, а з іншого - з країв та областей).
Імперія - це багатонаціональна держава, утворена шляхом насильницького (рідше - добровільного) приєднання незалежних досі держав або їх частин.
Система державних органів імперії досить централізована. Представники імперської влади (намісник, губернатор) користуються на місцях практично необмеженою владою. Їх основним завданням є протидія будь-яким проявам сепаратизму, прагненню до автономії чи суверенітету. Допускається створення органів місцевого самоврядування, однак їх компетенція обмежується вирішенням малозначущих питань.
Деякі правознавці вважають, що існує ще одна складна форма державно-територіального устрою - конфедерація.
Конфедерація є союзом декількох незалежних держав, які об'єдналися задля проведення спільної політики у певних сферах.
Кожна з означених держав, які стали членами конфедерації може мати власний державний устрій. Тому приналежність її до форми державного устрою є не дуже коректною. Скоріше вона належить до так званих форм міждержавних об'єднань. Хоча слід зазначити, що у офіціальній назві термін «конфедерація» може бути присутнім (Швейцарська конфедерація).
Конфедерація - сама жорстка з форм міждержавних об`єднань, що існують в цей час. Крім конфедерації існують ще декілька форм такого об`єднання: співдружність і спілка.
Співдружність можна розуміти як аморфне, організаційне об`єднання держав, що характеризується наявністю загальних ознак, певною мірою однорідності.
Вищевказаними ознаками можуть бути економіка, право, мова тощо.
Спілка - це союз держав, створений на основі міждержавного договору.
4. Загальна характеристика політико-державного режиму
Політико-державний режим - це сукупність прийомів, методів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, за допомогою яких держава регулює відносини між людьми.
Політико-державний режим складається, щонайменше з трьох компонентів, що зберігають певну самостійність, автономність.
Перший компонент, що складає зміст поняття “політико-державний режим” - це права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність політико-державного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетного - права держави чи права особи, що з переліку прав, закріплених у Загальній декларації прав людини держава визнає, гарантує або обмежує.
Другий компонент змісту “політико-державний режим” має декілька вимірів, обумовлених рівнем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципу поділу влади, способом формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗМІ, армії, поліції, церкви.
Третій компонент політико-державного режиму - це методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язування соціальних, політичних і правових конфліктів.
Виходячи зі сказаного, теорія держави і права виділяє декілька видів політико-державного режиму.
Найпоширенішою з них є розділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні. Раніше до антидемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособовому правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, через захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Зараз на зміну тиранічному режиму прийшли інші різновиди антидемократичних режимів: авторитарний та тоталітарний.
Однак поділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що у цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим антидемократичним режимом одностайно вважається якоюсь «Імперією Зла». У цьому випадку поділ на демократичні та антидемократичні політико-державні режими веде до створення чорно-білих полюсів.
Інша класифікація політико-державного режиму пов`язана з відносинами між владою та народом, мірою свободи, що надана народу владою та перевагою вертикальних чи горизонтальних зв`язків у суспільстві. У цьому випадку виділяється ліберальний політико-державний режим. Для нього характерно те, що взаємовідносини між владою та народом характеризуються взаємною критикою. В той же час розширюється ступінь свободи, дозволяється все, крім насильницького повалення влади і, як наслідок, дозволено створення будь-яких організацій, крім тих, які прагнуть до насильницького повалення існуючого ладу. СРСР у період президентства М.С. Горбачова характеризувався саме як держава з ліберальним політико-державним режимом.
В цілому ж означена класифікація має певний інтерес, але найкращим є поділ політико-державних режимів залежно від особливостей взаємодії держави і громадянського суспільства, міри проникнення державної влади в інші сфери соціальної дійсності і приватне життя громадян на демократичні, авторитарні та тоталітарні.
5. Демократичний режим
Демократія - така форма організації і здійснення приналежної народу політичної влади, що заснована на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі над їхньою діяльністю, на правозаконності і рівності громадян перед законом, на встановленні правом взаємної відповідальності держави й особистості.
Ознаки демократичного режиму:
Населення країни приймає участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум й вибори) та представницької демократії (через обрані органи типу парламентських).
Рішення приймається більшістю з урахуванням інтересів меншості.
Існування громадянського суспільства з його розвиненою структурою.
Наявність правової держави.
Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям.
Гласність, свобода засобів масової інформації від цензури.
Леґітимність державної влади.
Діяльність “силових” структур (поліція, органи безпеки, армія тощо) реґламентується законом, знаходиться під демократичним контролем суспільства і використовується лише за прямим призначенням.
Домінують методи компромісу, переконання, узгодження, а методи примусу і насильства вкрай звужені.
У найважливіших сферах суспільного життя панує закон.
Реальна дія принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Стосовно господарських суб'єктів і громадян діє принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.
Політичний плюралізм.
Проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина.
Передумови демократії:
Економічні.
Економічна свобода особи - демократія встановлюється, коли особа стає економічно незалежною від держави.
Рівність усіх форм власності і їхня однакова охорона і захист із боку держави - демократія настає, коли держава реально (а не на папері) охороняє і захищає всі форми власності.
Політичні - демократія настає, коли:
Народ реально визнається суб'єктом державної (політичної) влади.
Виникає реальна можливість громадян брати участь у формуванні органів державної влади і здійснювати контроль над їх діяльністю.
Ідеологічні - демократія можлива, коли у суспільстві є:
Плюралізм думок.
Свобода для засобів масової інформації.
Державно-правові - конституційне закріплення:
Прав і свобод людини і громадянина.
Принципу поділу влади.
Рівності всіх перед законом і судом.
Інших положень.
Щодо демократичних політико-державних режимів, то вони, як правило, принципом свого існування обирають гасло Великої Французької буржуазної революції «Свобода, рівність, братерство!». За цим гаслом вони поділяються на ліберальні та соціальні. До країн з ліберально-демократичним політико-державним режимом відносяться демократичні держави, які на перше місце ставлять свободу, у тому числі свободу підприємницької діяльності. Щодо соціал-демократичних політико-державних режимів, то тут на перше місце ставиться рівність, навіть якщо для цього потрібно обмежити свободу.
Соціальне призначення демократії виявляється в її функціях - основних напрямках її впливу на суспільні відносини з метою рішення завдань найбільш ефективної організації і функціонування органів державної влади.
Класифікація функцій:
З точки зору взаємодії держави і суспільства, політичної системи і держави.
Самоорганізація населення країни в єдину органічну цілісність, що виявляється в організаційних зв'язках між різними суб'єктами демократії.
Забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів політичної системи, багатопартійності, що сприяє налагодженню нормальних зв'язків між державою й іншими суб'єктами демократії (політичними партіями, громадськими організаціями).
Забезпечення діяльності держави в напрямку більш оптимального служіння суспільству.
Виховання в громадян високої правової і політичної культури.
Власні функції демократії.
Установча (конкурс, вибори).
Оптимізація державних рішень (вивчення суспільної думки).
Контроль (наприклад, над депутатами).
Охорона (держава охороняє і захищає своїх громадян).

6. Авторитарний режим

Авторитарний режим (від лат. autoritas - абсолютна влада, вплив, наказ) визначається як політико-державний режим, у якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою тощо) за мінімальною участю народу.
Ознаки авторитарного політико-державного режиму:
Автократизм (самовладдя) або невелика кількість носіїв влади. Ними можуть бути як одна людина (монарх, тиран, диктатор), так і група осіб, що здійснює політичне керівництво.
Ігнорується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Роль представницьких органів державно и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.