На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Вдшкодування шкоди - один з нститутв сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслдок правопорушення, адмнстративного делкту, злочину, зловживання правом, має бути вдшкодована у випадках в розмрах, установлених законодавством.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 16.12.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


14
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Імені Е.А. Дидоренко
Кафедра кримінального процесу та правосуддя
КУРСОВА РОБОТА
По кримінальному процесу
На тему:
" Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"
Виконав: студент 4 курсу, 401 групи,
факультету заочного та дистанційного
навчання, Лисичанського НКП
Пивоваров Андрій Володимирович
Перевірив: ___________________
Луганськ - 2008 рік

ВСТУП

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р), в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" від 6 травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод -головним обов'язком демократичної держави.

Мета даної роботи - освітити у світлі нового цивільного законодавства тему: "Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", розкрити такі важливі питання як поняття матеріальної шкоди, особливості відшкодування моральної шкоди, підстави відповідальності, розмір шкоди та порядок відшкодування заподіяної шкоди.

Тема особливо є актуальною, тому що нині позов про відшкодування заподіяної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян - ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.

1. Закон України

"Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокурату і суду. "

Ст.1 Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття під варту і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи(посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладання штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першої цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Ст.2 Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) поставлення виправдувального вироку суду;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

Ст.3 У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

заробіток та інші грошові доходи, які він втратив в наслідок незаконних дій;
майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
моральна шкода.
Ст.4 Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а вразі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яки воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.
У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.
Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові в наслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Ст.5 У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2.3. і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.
Ст.6 Громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади а також наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці, визнається недійсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний термін видає йому дублікат трудової книжки без запису, який визнано недійсним.
Ст.7 Термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.
Трудовий стаж робітників і службовців, а також стаж роботи осіб, які працювали на підставі членства (в кооперативі, колгоспі, тощо), обчислений із зарахуванням періодів, зазначених у частині першій цієї статті, враховується при наданні робітникам, службовцям і зазначеним особам різних пільг і переваг, в тому числі при призначенні пенсії і допомоги по державному соціальному страхуванню. Робітникам і службовцям цей стаж враховується також при призначенні пенсій на пільгових умовах і за вислугу років при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи, за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років.
Ст.8 При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах періоди, зазначенні в частині першій статті 7 цього Закону, на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку він мав після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання.
Ст.9 Місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив право користування жилим приміщенням внаслідок незаконного засудження, жиле приміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, протягом шести місяців з дня звернення громадянина позачергово надають йому в тому ж населеному пункті рівноцінне впорядковане жиле приміщення з урахуванням складу сім'ї та діючих норм жилої площі.
Ст.10 Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.
Ст.11 У разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину, або недоведеністю участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди, а також на його прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.
Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а вразі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурору, або суду редакції протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні".
Ст.12. Розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу. в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову(ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в касаційному порядку або в порядку нагляду, зазначені дії провадить суд,що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою(ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду-до суду вищої інстанції в касаційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутися із скаргою до відповідного прокурора.
Ст.13. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного ухвалі законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Ст.14 Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури, на вибір громадянина, може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу дізнання, попереднього слідства чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.
Ст.15 Поновлення службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав та відшкодування іншої шкоди, завданої військовослужбовцю Збройних Сил України, Прикордонних військ України, інших військових формувань, створюваних відповідно до законодавства України, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, провадиться за правилами, встановленими цим Законом.

2. Цивільний позив у кримінальному процесі

2.1. Поняття і значення цивільного позиву в кримінальному процесі

Захист прав людини вимагає надання громадянину, який постраждав від злочину, таких прав, що забезпечуватимуть йому можливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві. Надання потерпілому та цивільному позивачеві широких прав відповідає також і завданню щодо посилення боротьби зі злочинністю. Активно захищаючи свої законні інтереси, потерпілий і цивільний позивач тим самим допомагають слідчому і суду розкрити злочин, викрити винного, справедливо покарати його за вчинене.

Відповідно до вимог цивільного права шкода, заподіяна внаслідок порушення правовідносин, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Крім цивільно-правового обов'язку здійснення відшкодування заподіяної злочином шкоди правові системи багатьох країн також передбачають покладання на особу, винну у вчиненні злочину, обов'язку відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди на основі норм кримінально-процесуального права.

У кримінально-процесуальній літературі поки що немає єдності в поглядах авторів, які досліджували чи порушували проблему цивільного позову в кримінальному процесі, щодо цього поняття. Більшість з них з незначними редакційними змінами визначають цивільний позов як вимогу особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Поняття позову визначається як вимога позивача до відповідача, що за своєю суттю має матеріально-правовий характер. А у кримінальному процесі є не чим іншим, матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, заявленою в процесі провадження по кримінальній справі та вирішеною разом Ії нею.

Не має сумніву в тому, що цивільний позов як основний спосіб захисту суб'єктивних прав є спільним правовим поняттям для цивільного і кримінального процесу ?. Але відсутність у літературі єдиного поняття щодо правової природи цивільного позову в кримінальному судочинстві породжує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правознавчої практики. ( Юридическая летопись. - 1891. - № 1. - С.40)

Цивільний позов у кримінальному процесі має подвійну правову природу - матеріальну і процесуальну. За матеріальною природою він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною - кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу до другого; процесуальна - процесуальною формою, за допомогою якої "приводиться в дію" матеріально-правова вимога позивача.

Оскільки ж позов про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку пред'являється і розглядається в кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тільки кримінально-процесуальною.

Наприклад, у ч.1 ст.28 і ч.1 ст.50 КПК вказується як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення за захистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50, 51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:

хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);
хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений, або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);
кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальний справі);
хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства).
Всі ці елементи і складають у сукупності цивільний позов у кримінальному процесі. Якому можна дати таке визначення.
Цивільний позов у кримінальному процесі - це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді, суду по кримінальній справі до початку судового слідства.
На жаль на практиці в багатьох випадках в кримінальній справі не розглядається цивільний позов, а шкода, завдана потерпілому не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчій орган дізнання не завжди роз'ясняють потерпілим або їхнім представникам право на відшкодування шкоди, завданої злочином.
Невиконання практичними працівниками вимог чинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином, призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхилення осіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди.

2.2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі

Основними суб'єктами провадження за цивільним позовом у кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес яких має майновий характер. До них слід віднести цивільного позивача і відповідача за цивільним позовом. Реалізовуючи в кримінальному процесі надані їм законом права і виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки, вони мають повну й рівну можливість обстоювати свій протилежний за сутністю процесуальний інтерес і тим самим сприяти всебічному, повному й об'єктивному встановленню всіх обставин, що стосуються цивільного позову, і правильного його вирішення по суті (Спостереження провадження слідчого відділу прокуратури м. Фастова за 1998 рік)

Визнання особи, що зазнала матеріального збитку від злочину і пред'явила вимогу про його відшкодування, цивільним позивачем у кримінальній справі яких-небудь ускладнень у слідчій і судовій практиці, як правило не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у разі, якщо матеріальна шкода була наслідком розкрадання, знищення або пошкодження майна, що було на момент здійснення злочину не у його власника (наділеного правом оперативного управління), а у законного титульного власника.

Існує погляд (П.П. Гурєєв, С. Є. Донців), згідно з яким право на пред'явлення позову в разі розкрадання, знищення або пошкодження майна, що перебуває у титульного власника, має передусім власник майна. Титульний же власник має право вимагати відшкодування шкоди лише у разі, якщо власник не зажадав відшкодування шкоди або він сам відшкодував її власнику. (Гуреев П.П. Гражданський иск в уголовном процессе. - М., 1961. - стр.44. Донцов С.Е. Возмещение вреда по советскому законодательству. - М., 1990. -стр.64).

За загальним правилом власники, що не виконали обов'язку зі збереження і повернення майна, несуть перед ним майнову відповідальність на загальних підставах, якщо законом або договором не передбачене інше. Тому у власника часто є не одна, а дві можливості отримати відшкодування: від законного власника, якщо він не забезпечив збереження майна, і від безпосереднього заподіювача збитку - обвинуваченого або осіб, що несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії.

Пред'явлення власником вимоги про відшкодування шкоди до останнього позбавляє права власника майна також пред'явити цивільний позов про той самий предмет і на тих самих підставах. Однак якщо титульний власник відшкодував власнику шкоду повністю або частково, він теж зазнає майнових втрат і тим самим отримує в межах зробленого ним відшкодування право на пред'явлення вимог безпосередньому заподіювачу шкоди. Отже, його має також бути визнано цивільним позивачем у кримінальній справі. Крім того, треба зважати і на те, що у законного власника через заподіяння йому шкоди можуть виникнути суто "свої" збитки.

За ст. .50 КПК цивільним позивачем у кримінальній справі може бути і підприємство, установа, організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про її відшкодування. Це правило поширюється і на випадки, коли юридична особа пред'являє вимогу про відшкодування моральної шкоди. разом з тим суд повинен з'ясувати, чи дійсно завдано юридичній особі моральної шкоди, в чому вона конкретно полягає, визначити її розмір, що може бути підставою задоволення позиву або відмови в ньому.

Цивільними позивачами в цьому разі є фізичні та юридичні особи, в інтересах яких було заявлено позов, а не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин, потребують захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цих правовідносин поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення за пред'явленим прокурором позивом. Тому в разі пред'явлення прокурором в інтересах держави чи окремих громадян позову їм повинне бути доведено про це і роз'яснено передбачені законом процесуальні права й обов'язки (ст.51 КПК).

У свою чергу, громадяни або юридичні особи, в інтересах яких прокурор пред'явив цивільний позив, мають право відмовитися від позову або змінити його розмір. Однак якщо суд вирішить, що така відмова суперечить закону або порушує чиїсь права та інтереси, що охороняються законом, він не приймає його і розглядає позов по суті.

Згідно з ч.3 ст.28 КПК цивільний позов може бути пред'явлено як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Після оголошення про початок судового слідства особа і прокурор позбавлені права пред'явити позов у кримінальному процесі, а суд - можливості прийняти його до свого розгляду. Однак можливість подання цивільного позову може знову виникнути у разі настання обставин, що перешкоджають розгляду кримінальної справи (відкладення слухання справи, припинення її розгляду, повернення на додаткове розслідування), і подальшим розглядом її з самого початку.

У разі непред'явлення цивільного позову в ході досудового слідства, а також якщо останнє не проводилось (у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів), суд повинен роз'яснити відповідним особам їх право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого або осіб, які згідно із законом несуть за нього матеріальну відповідальність. Невиконання органами досудового слідства та судами цього обов'язку цілком обґрунтовано розглядається як істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Стороною, що кореспондує цивільному позивачеві в кримінальному процесі в кримінальному процесі, є той його учасник, який повинен нести майнову відповідальність за заподіяний злочином матеріальний збиток. За загальним правилом, повністю дієздатний обвинувачений є також відповідачем за цивільним позовом. Саме особа, що здійснила злочин і заподіяла ним шкоду, повинна усунути негативні наслідки свого діяння. Однак у ряді випадків майнову відповідальність за протиправні дії певних категорій громадян несуть інші особи. У таких випадках кримінально-процесуальний закон передбачає залучення в процес цивільного відповідача. Стаття 51 КПК визначає коло суб'єктів, які можуть бути залучені в кримінальний процес як цивільні відповідачі. Такими в різних ситуаціях можуть бути визнані: батьки, опікуни, піклувальники й інші особи, а також підприємства, установи, організації, які за законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого.

Вводячи в кримінальний процес України такого його учасника, як цивільний відповідач, законодавець спирається при цьому на норми цивільного матеріального права, що встановлюють випадки відшкодування шкоди не його безпосереднім заподіювачем, а іншими особами - юридичними або фізичними (статті 1178-1187 ЦК України). Ці суб'єкти також несуть відповідальність за завдану злочином моральну шкоду.

Розглянемо докладніше таки випадки:

Як цивільні відповідачі в кримінальному процесі повинні бути залучені підприємства, установи, організації, якщо шкоду було заподіяно обвинуваченим (їх працівником) при виконанні своїх трудових (службових) обов'язків, що випливають із трудових відносин тощо. При цьому не має значення, ким заподіюється шкода (службовою особою чи рядовим працівником), а також який характер мали шкідливі дії (адміністративно-управлінські тощо). Виходячи з тези, що діяльність юридичної особи - це діяльність його працівників, шкода, заподіяна робітниками або службовцями при виконанні своїх службових обов'язків - це шкода, заподіяна самою організацією, яка й повинна нести за неї відповідальність (стаття 1172 ЦК України). Однак якщо матеріальну шкоду було заподіяно обвинуваченим хоч і під час виконання своїх трудових обов'язків, але не в зв'язку з ними (побутова сварка тощо), то майнову відповідальність буде покладено на самого обвинуваченого, а не на юридичну особу.

Володілець джерела підвищеної небезпеки повинен бути залучений як цивільний відповідач, якщо матеріальну шкоду заподіяно цим джерелом підвищеної небезпеки внаслідок злочинних дій під час його експлуатації. Згідно зі ст.1187 ЦК України майнова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, покладається на його власника, якщо він не доведе, що шкода виникла внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 24 березня 1992 року №6 зі змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. №15 та 24 жовтня 2003 р. №9, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність з використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі самі властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як за цілеспрямоване їх використання, так і за мимовільного прояву їх шкідливих властивостей.

Під володарем джерела підвищеної небезпеки розуміють юридичну особу або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління з інших підстав.

Не вважається володарем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володарем цього джерела.

Відшкодування шкоди, що була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, проводиться в повному обсязі (якщо іншого не зазначено) та незалежно від наявності вини особи, яка її заподіяла.

Якщо груда необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо іншого не встановлено законом, розмір належного відшкодування має бути зменшено або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Правила ст.1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого, а не проста необачність.

Шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею, в порядку часткової відповідальності.

2.3. Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину

Згідно із законом обов'язок вирішення цивільного позову, пред'явленого в кримінальній справі, покладено на суд (ст.328 КПК). Не зважаючи на це, забезпечення можливості пред'явлення даного позову учасниками процесу покладається на слідчого.

Насамперед, це обов'язок останнього роз'яснити особі, якій заподіяно моральну шкоду, право пред'явити цивільний позов про її відшкодування.

Слід зазначити, що в практиці органів досудового слідства дане положення не знаходить відображення. Це пояснюється значною мірою незнанням переважної частини практичних працівників можливості пред'явлення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди в кримінальній справі та відсутності відповідної норми в чинному КПК. У звязку з цим доцільно було б доповнити статтею 1211 наступного змісту:

,,Стаття 1211. Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину

Органи дізнання, слідчий, прокурор і суддя зобов'язані роз'яснити потерпілому чи його представнику або посадовій осбі підприємства, установі, організації, якій злочином заподіяно шкоду, пред'явити цивільний позов, а також роз'яснити порядок відшкодування моральної і матеріальної шкоди, про що роблять помітку у протоколі допиту або направляють письмове повідомлення, копію якого додають до справи.”

При цьому у ч.2 ст.122 КПК слід виключити. Зазначене пояснюється тим, що остання має назву,, Порядок роз'яснення прав потерпілому ”, яка не відповідає змісту запропонованої автором норми, адже понятя потерпілого не охоплює коло суб'єктів, котрі вправі пред'явити позов у кримінальній справі.

2.4. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі

Згідно з п.4 ст.64 КПК обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальній справі, є характер і розмір шкоди, завданої злочином. Враховуючи розглянуте вище положення постанови Пленуму Верховного Суду України, можна зазначити, що факт заподіяння злочином моральної шкоди входить до предмета доказування у справі. У теорії кримінального процесу загальновизнаною є позиція, за якою обов'язок доведення обставин предмета доказування, насамперед, покладається законом на суд, прокурора, слідчого та орган дізнання. [22, с.66]

Тому, якщо цивільний позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено в кримінальній справі, то провадження у ньому повинно відбуватись за правилами, встановленими КПК України, а тому і доказування факту заподіяння злочином названої шкоди має робитись за допомогою процесульних джерел, передбачених кримінально - процесуальним законодавством. Зупинимось на них детальніше:

Показання потерпілого. Дане джерело має особливу цінність, оскільки останні є трохи не єдиним прямим доказом наявності у ньому моральної шкоди. У цьому аспекті слід зазначити, що неаби яку доказову цінність для встановлення факту заподіяння злочином моральної шкоди та її розміру буде відігравати пояснення потерпілого відібране у нього органом дізнання безпосередньо після вчиненого, коли потерпілий ще знаходиться у емоційно - схвильованому стані, викликаного подією злочину та його наслідками;

Показання свідків. Їх слід віднести до побічних доказів, які підтверджують заподіяння даної шкоди, оскільки свідок міг бачити, як потерпілий страждав від фізичного болю, плакав після смерті близької людини, приймав заспокоюючі засоби після приниження його честі, гідності та ділової репутації;

Висновок експерта. В Паліюк, розглядаючи сопсоби доказування факту заподіяння, зазначає, що необхідність проведення судово - психіатричної експертизи, яка може об'єктивніше встановити глибину моральних і фізичних страждань. При цьому за її допомогою можна не тільки визначити наявність такої шкоди в потерпілого за специфікою його психофізіологічного стану, а й засоби реабілітації щодо її усунення і поновлення нормального стану потерпілого.

Ще однією важливою проблемою пов'язаною з роллю слідчого в процесі відшкодування моральної шкоди є питання забезпечення цього позову. Згідно зі ст.29 КПК при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення цивільного позову. У зв'язку з цим постає питання про розмір відшкодування моральної шкоди, з якої суми слід виходити при вжитті заходів забезпечення названого позову. Особливо актуальне воно у справах про злочини, спрямовані проти життя і здоров'я громадян, санкції норм більшості яких не передбачають відповідальності у вигляді конфіскації майна. І при накладенні арешту на останнє для забезпечення цивільного позову необхідно виходити з його заявленого розміру.

Щодо наведеного слід зауважити, що ні законодавство, ні судова практика не встановили конкретної методики визначення розміру моральної шкоди. Зазначений лише фактори, які потрібно враховувати при визначенні розміру відшкодування: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зменшення престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для поновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди, тощо [23, с.336].

У юридичній літературі це питання є дискусійним. Так, В. Понарін, розглядаючи механізм визначення розміру заподіяної злочином моральної шкоди, пропонує застосування так званого "посанкційного показника": розмір її визначається, виходячи з розміру санкції статті кримінального закону, який застосовується до підсудного. [7, с.85] О. Ерделевський радить для визначення зазначеного розміру застосовувати розроблену ним формулу. Остання складається з добутку ряду коефіцієнтів, що відображають критерії, необхідні для визначення розміру моральної шкоди. Сутність його поглядів заснована на використанні для визначення даного розміру співвідношення максимальних санкцій норм КК, що найбільш об'єктивно відображає суспільну значимість охоронюваних благ. [24, с.5 - 12]

У чинному законодавстві існують заходи забезпечення цивільного позову - це здійснювані відповідно до передбачених у законі підстав і у визначеній процесуальній формі дії слідчого по відшуканню і вилученню цінностей та накладенню арешту на майно з метою відшкодування завданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди.

Для забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:

- вилучення цінностей, незаконно відібраних у власника;

- вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;

-вилучення інших матеріальних цінностей, які належать обвинувачуваному;

- накладення арешту на майно обвинуваченого;

- накладення арешту на вклади обвинувачуваного.

Відшкодуванню матеріальної шкоди може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу - застави, яка в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерп и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.