На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Правове положення та поняття особистост. сторичний процес розвитку правового положення особистост. Держава й правове положення особистост. Мжнародно-правове спвробтництво держав проблем прав людини. Правове положення особистост в Україн.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 28.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Одеський інститут підприємництва і права
Курсова робота з дисципліни:
„теорія держави та права”
на тему:
Права й свободи особистості”

Студентки 1 курсу

заочного відділення юридичного факультету

групи ЮЗ-107

Тимановської Інни

тел. 45-06-67

м. 8063-677-58-24

викладач:

Максименко С.В.

2008 року

План

Введення

I. Правове положення особистості;

1. поняття особистості;

2. поняття й співвідношення правового статусу й правового положення особистості;

3. система права , воль, обов'язків особистості;

II. Історичний процес розвитку правового положення особистості;

III. Держава й правове положення особистості:

1. співвідношення держави й особистості;

2. юридичний механізм забезпечення людини державою;

IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав людини.

V. Правове положення особистості в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури.

Введення

Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».

Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.

Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».

Права людини є природними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи» і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави, які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положення особистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава є правовим.

Із древніх часів проблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було не зрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуються вільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояв відновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. Так Сократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерження принципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало інших знову й знову торкатися цієї тими - торжество релігійних авторів, середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалося в працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила велике внесення у формування сучасного розуміння прав людини.

Не мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави. В.А. Кучинский Особистість, воля, право - М.: Юрид. Літ. 1986.ст.54

Завданням мого дослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які фактори впливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, що існують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.

I. Правове положення особистості

1.1. Поняття особистості

Для того, щоб зрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел , тобто зі слова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну, биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язку з біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо «особистість» - то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства, державі й праву. Особистість - це насамперед соціальний стан людини, але в туж годину - це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином, особистість - це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.

М.Н. Марченко затверджує, що особистість - це індивідуально певна сукупність социально-значимих властивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості, особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством, її особливостями. Суспільство - це історично розвиваюча система відносин між людьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. . М.Н. Марченко Теорія держави й права: Курс лекцій.- М.: МГУ, 1996-З. 152-154

В особистості відображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося. Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядного становлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб. Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах, у яких вона вступає з іншими людьми.

Особистість займає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків, волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певного соціального і правового статусу.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота може бути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, але є людиною.

1.2. Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості

Правовий статус і правове положення особистості - це різні поняття і співвідноситься вони як родові поняття. Розходження цих зрозумінь полягає в тому, що правовий статус містить у собі - сукупність прав, воль, обов'язків громадянина, які закріплені в законодавстві конкретної держави, а правове положення особистості є більш широким і крім прав, воль і обов'язків містить у собі: громадянство, загальна правоздатність, політико-правові принципи, юридичні гарантії захисту встановлених прав і воль. Тому для повного подання про правове положення особистості є смисл розглянути спочатку поняття правового статусу, як більш вузьке й основне.

Правовий статус особистості - це певні права людини, які не обходжені для існування й розвитку в конкретних історичних умовах. Правовий статус кожної особистості індивідуальний, це з волею вибору реалізації наданих прав.

Більшість учених дотримуються думки про те, що ядром правового статусу особистості є права й обов'язки, але є й інша точка зору, відповідно до якої права і обов'язки - це лише головний елемент статусу особистості. Так М.И. Матузов до елементів правового статусу громадян відносить відповідальність громадян перед державою . Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоритические проблеми суб'єктивного права. -Саратов, 1972.с189 О.В. Сурилов уважає, що народу із системою прав і обов'язків у правовий статус включається: громадянство, загальна правоздатність, гарантії, законні інтереси, юридична відповідальність. Сурілов О.В. Теорія держави й права: навчальна допомога. - Київ,1989.С.-395-397

Правовий статус підкреслює зв'язок особистості і держави й характеризується правовою формою його закріплення. Його втримуванням є сукупність прав і обов'язків громадянина.

Правовий статус особистості виступає як міра волі особистості , що дозволений державою, закріплює за кожною особистістю вільний вибір бажань і можливостей сфери реалізації її інтересів.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості включає в себе загальні для всіх фізичних осіб. Права волі й обов'язки, передбачені нормами міжнародного права й Конституцією. Це по-перше. По-друге елементом правового статусу особистості є зазначеними нормами правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Права людини визначають правовий статус у суспільстві. У третіх істотним елементом правового статусу особистості є громадянство. Відповідно до цеї критерії розрізняють правовий статус:

а) громадян держави;

б) іноземних громадян;

в) осіб без громадянства

г) правове положення осіб, яким наданий притулок. Лазарев В.В. общая теория права и государства.-М.:Юрист.-1994.С.-153

О.В. Сурилов же вважає, що структуру правового статусу утворюють:

1) громадянство як правова основа статусу особистості;

2) передбачене в законодавчих актах єдність, прав, воль, обов'язків наданих громадянам на засадах рівності.

3) юридичні гарантії їхньої реалізації. Сурилов О.В. Теория государства и права: учебное пособие-Киев.-1989.с.-392-396

Правовий статус зрівнює громадян у їхніх правах у їхніх правових можливостях шляхом установлення загальних для всіх межею можливого і належної системи права виступає як відносний регулятор суспільних відносин. За допомогою його держава впливає на соціальні процеси, у тому числі за допомогою правових установлень .

Характерною рисою правового статусу є його стабільність і низовина. Правовий статус залишаючись незмінним і уособив собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій у соціальному стані людей. Адже складаючи його права, волі й обов'язки повинні бути забезпечені державою поза залежністю від особливостей пережитого країною періоду.

На думку В.В. Лазарєва поряд із загальним правовим статусом існують галузеві, міжгалузеві й спеціальний правові статуси. Галузевий, міжгалузевий і спеціальний статуси не повинні суперечити загальному правовому статусу особистості. Ці статуси в конкретних правовідносинах, учасником яких є особистість. Оскільки особистості вступають у різноманітні відносини між собою так і організаціями, то отже вони стають носії різних прав і обов'язків. Обсяг прав і обов'язків, що здобуваються в конкретних правовідносинах, відрізняється головним чином залежно від юридичних фактів. Правове положення конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального правового статусу особистості і тих статусів, що здобуває дану особу, вступаючи в конкретні правовідносини. Лазарев В.В. Общая теория права и государства. -М: Юрист.-1994.С.151-153

Смисл правового статусу складається в його здійсненні особистістю, необхідно, щоб особистість була здатної володінню правовими обов'язками, і так само активною вольовою і свідомою дією спрямованими на придбання суб'єктивних прав і обов'язків у конкретних правовідносинах.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості складається в законодавчо встановлені і узяті в єдності прав, воль і обов'язків особистості.

Правовий статус є серцевиною нормативного вираження основних принципів взаємин між особистістю й державою. По своїй суті він являє собою систему еталонів, зразків поводження людей, що заохочуються і, що захищає від порушення державою.

Права особистості в структурі правового статусу - це формально визначені, юридично гарантовані можливості користування соціальними благами, офіційна міра можливого поводження людини в суспільстві. Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С.187-200

Основу прав особистості становлять права людини, які є більш широким поняттям. Тому варто розкрити поняття прав людини.

Права людини - це можливості вільного самовизначення і вільної життєдіяльності людини. М. Настюк уважає, що права людини, необхідні для існування й розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства й повинні бути загальними і рівними для всіх людей. Настюк М. Правоведение.-Львов: Свит.-1995.С.159-160

Права людини - невід'ємна властивість людини. Якщо людина не має права, то тим самим знищує сама природа людського існування.

Поряд із правами, людина володіє і воля, які за своїм значенням тотожно із правами і згідно висловлення Ш.Л. Монтеск'є:

Воля це право робити все, що

дозволено законами. Якби громадянин

міг робити те, що цими законами

забороняється, то в нього не було б

волі, оскільки теж могли робити

і інші громадяни». Рабинович П. Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.1995.с.270

Правове положення особистості визначається, як широка, узагальнююча категорія, що розкриває всі сторони закріпленого в праві стану особистості і охоплює всі її юридичні ознаки. Утримування правового положення особистості визначається економічною структурою суспільства, його політичним режимом і тим чи є цей режим демократичним.

У правове положення включається така категорія як громадянство. Громадянство - означає правовий постійний і безперервний зв'язок між особистістю й державою, у результаті якої особистість здобуває права і волі, користується захистом держави, має обов'язку у відношенні його.

Вхідна в правове положення правоздатність особистості являє собою - здатність мати права й обов'язки, які рівною мірою надані всім громадянам держави і виникають з моменту народження людини, а припиняються в момент смерті людини.

Поряд з наданням прав і воль громадян держава зобов'язана надавати гарантії забезпечення прав і воль, що так само входить і в правове положення особистості. Так право на захист служить серйозною юридичною гарантією прав і законних інтересів громадян, воно означає можливість громадянина використовувати передбачені законом правові кошти для захисту честі, достоїнства й ін.. Право на захист свого права можна розглядати, як загальне конституційне не залежно від того порушене захисне право, що, чи ні. Е.А. Лукашева. Право, мораль, личность.-М: Юрид.лит.1986.С.74-76

І так, правове положення є дуже важливим фактором закріплення життєдіяльності людини у суспільстві і у державі.

1.3. Система прав воль, свобод і обов'язків особистості

Права й свободи особи становлять цілу систему, тобто сукупність різних прав залежно від їхніх поділів і класифікацій. Так, права людини підрозділяються на дві категорії: права людини у власному розумінні слова, властиві йому від народження, розглянуті як природні, не відчужені і незалежні від держави і права громадянина, які встановлюються державою.

«Природними» права називають тому, що ними наділяє людину в момент її народження природа і ніхто крім неї.

«Невідчужуваними» права називають тому, що їх відносять до числа тих, корінних якостей, які властиві людині, як життєдіяльній істоті і які не можна відокремити від неї без явної погрози втратити в неї «члена суспільства».

Найбільш важливим природним правом кожної людини є право на життя. Кожна людина має право на волю і особисту недоторканність. Ніхто не повинен утримуватися в рабстві. Жодна особа не повинна без її вільної згоди піддаватися медичним або науковим випробуванням. Кожна людина має право на волю совісті і віросповідання.(стр. 3-6 Загальної декларації прав людини).

Нормативно певні державою свободи особи - це практично ті ж права громадянина, що мають лише деякі особливості. Надаючи волю, держава робить акцент саме на вільному, максимально самостійному самовизначенню людини в деяких сферах громадського життя. Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.427

Права і волі класифікуються відповідно до попереднього виділення найбільш важливих сфер громадського життя, по їхньому соціальному значенню. По цій підставі виділяють:

1) фізичні - це можливості людини, необхідних для її фізичного існування й задоволення біологічних і територіальних потреб (право на життя фізичну не причетність);

2) особисті права - це можливості заощадження, розвитку й захисту індивідуального морально-психологічного стану людини, його світогляду й духовності (право на ім'я, честь і достоїнство й ін.);

3) культурні права - це можливості доступу до духовних досягнень людства (право на утворення, наукова й художня творчість);

4) економічні права - це можливості людини реалізувати способи до існування, брати участь у виробленні матеріальних і інших благ (право на власність, право на вибір трудової діяльності й ін.);

5) політичні права - це можливості людини брати участь у державному й громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, і так само суспільних об'єднань політичного напрямку зокрема це право на громадянство, право на державний захист.

Так само важливими є те, що усі права і волі рівною мірою кожній людині. І на думку Жана Леона де Аламбера «Справжня рівність громадян полягає в тому, що б всі однаково були підлеглі закону», а за словами Сенеки: «Рівність прав не в тім, що всі ними користуються, а в тім що вони всім надані». П. Рабинович Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.: Свит.-1995.с. 75

Юридичні обов'язки особистості - це встановлення і гарантовані державою вимоги до правознавства людини, офіційна міра належного поводження. Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.400

Виконання обов'язків розглядається, як юридична й моральна підстава людини жадати від інших громадян, організації забезпечення його власних прав. Юридичні обов'язки підрозділяються на конституційні і на обов'язки, що виникають на основі норм поточного законодавства.

У Загальній декларації прав людини вказується: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливо вільний і повний розвиток його особистості».

Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певного її поводження, об'єктивно обумовленого конкретно-історичискими потребами існування інших людей, націй, народу, її соціальних груп і всього людства.

Класифікація основних соціальних обов'язків людини, збігається з класифікацією її основних прав: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.

II. Історичний процес розвитку правового положення особистості

Сучасна постановка питання о правах людини опирається на багатий попередній досвід людства, і насамперед в області правових форм організації громадського життя людей, правового способу регуляції їхнього поводження.

Права людини - явище природно історичне. Це значить, що вони виникають і розвиваються на основі природної й соціальної сутності людини з урахуванням історичної динаміки суспільства, що постійно змінюються умов суспільства людського буття.

Простежуючи історію формування й еволюцію подань про права людини - від примітивних, органічних і не розвинених до сучасних, можна сказати, що ступінь і характер розвиненості прав і свобод особи визначається рівнем соціального розвитку права суспільства.

Початок антично-просвітительського підходу до людини пов'язане з творчістю давньогрецьких софістів. Знаменита формула Протагора «Міра всіх речей - людей, речей, що існують так, як вони існують, і не існують так, як вони існують» має величезні загальгуманістичні потенціали. Ряд софістів таких як Антифонт, Ликфон, Алкидам виступали з ідеєю природної рівності всіх людей - рівності по природі, по приро и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.