На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом сторя виникнення розвитку громадських органзацй полтичних партй. Поняття та види. Правове становище громадських органзацй полтичних партй по законодавству Україн. Тенденцї розвитку полтичних партй України.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 16.09.2003. Сдан: 2003. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Факультет «Цивільного права і підприємництва»
Кафедра цивільного права
Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України.
Допущена до захисту _____________________2001 р. Завідуючий кафедрою цивільного права

Одеса-2001

План
Вступ…………………………………………………………………………………3-4
Розділ 1. Історія виникнення і розвитку громадських організацій і політичних партій………………………………………………………………………………..5-34
1.1 . Основні етапи розвитку громадських організацій і політичних партій…...5-12
1.2 . Поняття та види громадських організацій і політичних партій…..….……13-34
Розділ 2. Правове становище громадських організацій і політичних партій по законодавству Україні……………………………………………………….……35-92
2.1 . Громадські організації і політичні партії - як суб'єкти цивільних правовідносин…………………………………………………………….……35-53
2.2 . Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб……………………………………………………..…54-69
2.3 .Цивільна правосуб'єктність громадських організацій і політичних партій…………………………………………………………………………….…70-80
2.4 . Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і політичних партій………………………………………………………...……….81-92
Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України ………………...….93-100
Висновок…………………………...……………………………………………101-103
Вступ.
Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.
Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини - це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд - для народу, не народ для Конституції, - а Конституція для народу.
Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв'язків між громадянським суспільством і державою. Тим самим через партії населення заявляє про свої групові вимоги. Правящі структури теж використовують партії для звернення до народу за підтримкою рішення тих чи інших питань. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.
Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.
Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.
Саме вищевикладені проблеми підводять нас до мети дипломної роботи - розглянути правове положення громадських організацій і політичних партій. Ця мета диктує і задачі:
Дати визначення поняттям громадських організацій і політична партія, а так само їх видам;
Охарактеризувати ознаки громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;
Визначити порядок виникнення громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;
Розглянути поняття цивільної правосуб'єктності юридичних осіб;
Визначити порядок реорганізації і ліквідації громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;
При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.
Розділ I.
1.1. Основні етапи і розвиток громадських організацій і політичних партій.
Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знай-ти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виника-ють різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких мож-на віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єд-нання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося ос-мислення сутності громадських об'єднань, їх місця й ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі, намага-лися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтеск'є розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у 1. Канта втілюється в концепції громадян-ського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі виступають як суспільні, ос-кільки держава є похідною від суспільства. Відповідно й ви-никнення громадських об'єднань -- процес об'єктивний, закономірний. зумовлений потребою людей у колективній твор-чості розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднан-ня індивід досягає особистої свободи.
Ряд західних соціологів висувають на перший план біо-логічні та психологічні причини об'єднання людей у різно-манітні спілки, асоціації, групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш попу-лярні інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні. прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припу-щення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єд-нань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.
Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань сенс існування останніх визначаєть-ся як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаєм-ну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збережен-ня і розвиток соціального організму. Це життя людей безпо-середньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спіль-на діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища шк.., 1998. - 304 с.
.
Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів стародавнього світу. Так, грецький філософ Аристотель писав про боротьбу в VI сторіччі до н.е. в м. Аттиці між партіями педіеїв (великі землевласники, мешканці рівнини), параліїв (торговельно-ремісниче населення побережжя) і діакріїв (селяни, жителі гористої місцевості).
У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) і партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).
У середні віки існуючі політичні угруповання - “партії” - виступали тимчасовими об'єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у ХІІ -ХV сторіччях вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали за підтримку сильної імператорської влади).
Прототипи сучасних політичних партій виникли у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції - конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США, після проголошення незалежності наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччя виникли партії федералістів і антифедералістів. 1916 року в Росії діяли 244 політичні партії. За підрахунками історика Д.В. Яневського, в Україні влітку 1917 року активно діяли понад 30 політичних угрупувань різних напрямків, кожне з яких висувало власну програму з блоком демократичних гасінь. Проте українські партії не зуміли прийти до взаєморозуміння і з цієї, а також й інших причин, зазнали краху.
1996 року на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з них були заборонені будь-які партії, а у 29 діяла лише одна - правляча (урядова) партія. У 143 країнах існувала кілька політичних партій (приблизно у половині з цих держав утворені коаліційні уряди з представників різних партій).
Процес переходу від однопартійності до багатопартійності відбувається непросто, має свої особливості, етапи, труднощі.
Перші політичні партії на Україні виникли наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя. Це були як буржуазні партії, так і партії соціал-демократичної спрямованості. Серед буржуазно-демократичних партій слід назвати Українську демократичну партію (УДП) і Українську радикальну партію (УРП), які виникли 1904 року. Ці партії невдовзі об'єдналися в Українську радикально-демократичну партію (УРДП). За своєю суттю це була партія кадетського спрямування. Вона виступала за демократизацію України, проти монархії у Росії та за автономію для України у складі демократичної Росії.
Відчутну політичну діяльність в Україні вели також партії соціалістичного спрямування, зокрема, Революційна українська партія (РУП) (з 1900 року), яка 1905 року була перейменована на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Вона виступала разом з Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП) за соціалістичну революцію та соціалізм, за автономію Україну.
З 1906 року в Україні функціонує Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), яка після певної перерви у квітні 1917 року знову відновила свою діяльність і набула великої популярності, особливо серед українського селянства.
Певний вплив на політичне життя українства справляла й Українська партія соціал-федералістів (УПСФ), створена 1905 року. На виборах до Установчих зборів Росії отримала близько 100 тисяч голосів.
Серед інших політичних партій, які виникли та діяли в дореволюційний період, слід назвати також Українську соціалістичну партію (УСП), Революційну українську партію (РУП), Українську народну партію (УНП), Товариство українських поступовців (ТУП) та ін. Політична палітра цих партій була досить різноманітною, але їх об'єднувало одне головне питання - відродити націю та державність.
У революційний 1917 рік в Україні виникло чимало нових політичних партій та активнішою стала діяльність існуючих. До складу Центральної Ради входили представники майже всіх 17 політичних партій, які діяли на той час. Проте здійснити свою мету - утвердити Українську Народну Республіку - цим партіям не судилося. Після захоплення влади в Росії та в Україні комуністичною партією всі інші партії було розігнано, а їхня діяльність заборонена. Остання українська партія - Українська комуністична партія (УКП), яка стояла на засадах нової самостійної УРСР, проіснувала до 1925 року.
Отже, процес формування багатопартійності у 20-ті роки був перерваний більшовицькою владою. Велетенська машина тоталітаризму розчавила партії та їх ідеали. Щоб остаточно знищити прогресивно мислячих діячів, які продовжували мріяти про українське відродження, більшовицький режим вигадував, а відтак “знищував” різноманітні міфічні політичні організації та партії, які нібито займалися терористичною діяльністю, вели антирадянську пропаганду. Так 1929 року за сфабрикованими органами ДПУ матеріалами була “викрита” Спілка визволення України (СВУ), яка нібито мала на меті об'єднати навколо себе “українські антирадянські елементи”. Понад 400 осіб було репресовано у цій справі, більшість з них - розстріляно або загинуло у сталінських таборах Сибіру. Впродовж наступних 1930-1937 років ДПУ було сфабриковане ще шерег так званих справ: Українського національного центру (УНЦ), Української військової організації (УВО), Об'єднання українських націоналістів (ОУН) та ін.
Проте в той час почали виникати нові політичні партії та об'єднання в українській діаспорі та у закордонній Україні. Досить зазначити, що у 20-30 роки у Галичині, Буковині, на Закарпатті діяло близько 30 українських національних партій. Такі партії, як Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), Українське селянське об'єднання, Комуністична партія Західної України, Партія народної волі, СЕЛЬРОБ; ці партії створювали соціальну і політичну лівицю. Українська партія національної роботи (УПНР), Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), Українська республіканська партія (УРП), Українська партія революціонерів на Волині, Українське соціалістичне об'єднання “Соціалістичний Союз”, Українська національна партія (УНП), незважаючи на деякі теоретичні відмінності в соціальних поглядах, належали до центристських партій; Християнсько-суспільна партія, Партія української народної обнови (згодом - Українська католицька народна партія), Фронт національної єдності та інші відносилися до правих політичних партій.
Хвиля появи нових політичних партій в українській діаспорі, насамперед у Західній Європі, припадає на 1945-1955 роки. Як правило, їхніми активними членами ставали інтерновані колишні військовики та робітники. З часом свою штаб-квартиру і головну діяльність вони перенесли на терени США та Канади, що значно активізувало діяльність уже діючих там політичних партій та організацій, угрупувань, товариств.
Політична активність української діаспори, безперечно, не могла не вплинути на визрівання дисидентського руху, соціально-політичного потенціалу багатопартійності в Україні за часів існування СРСР, особливо в період так званої горбачовської “перебудови”.
З 1989 по 1996 рік зареєстровано понад 40 політичних партій у незалежній Україні. Багатопартійність стає реальним фактом нашого політичного буття. Йдеться насамперед про такі політичні партії, як Українська республіканська партія (УРП), Демократична партія України(ДемПУ), Партія демократичного відродження України(ПДВУ), Соціал-демократична партія України(СДПУ), Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія Зелених України (ПЗУ), Українська національна консервативна партія (УНКП), Народна партія України (НПУ) та ін.
Зазначимо, що процес становлення багатопартійності в Україні набув нині двох найхарактерніших рис:
інтенсивно виникають партії східно-регіонального та південно-регіонального походження (Партія праці України (ПП), Громадський Конгрес України (ГКУ), Ліберальна партія України (ЛПУ), Партія економічного відродження Криму та ін.;
стали оформлятися у політичні партії досить впливові лобістські угрупування підприємців, керівників державних та орендних підприємств, колективних селянських господарств та інші (Селянська партія України (СелПУ), Українська партія справедливості (УПС), Українська партія солідарності та соціальної справедливості та ін.).
На додаток до головних політичних партій, діючих в Україні, у містах існують розрізнені й малочислені групи, групки або відділення Марксистської робітничої партії диктатури пролетаріату, ДС, КАС та інших політичних формувань. Цілий шерег партій заявили про себе у засобах масової інформації та на мітингах, але не провели установчих зборів.
Становлення багатопартійності в Україні відбувається за екстремальних умов. Продовжується поглиблення соціально-економічної кризи, зростає соціальна напруга, девальвуються в очах значної частини населення демократичні цінності. Монополію на владу від КПРС-КПУ перехопила “партія влади”. Замість єдиної ідеології, яка виконувала державницько-охоронні функції, виникло безліч нових концепцій, теорій, програм, які претендують на істину в першій інстанції. Чимало партій намагаються нав'язати свою модель соціального розвитку посткомуністичного суспільства. За винятком однієї-двох партій інші не мають достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Розколи, що відбулися у деяких партіях, свідчать про їхню внутрішню нестійкість, залежність від волі різних партійних фракцій. Діяльність більшості партій є соціально безадресною, не спирається на конкретну соціальну базу. Чимало партій є “загадковими”, невідомими для широкого загалу. Згідно з дослідженням Національного інституту стратегічних досліджень, проведеного влітку 1993 року, лише 5.5 відсотка опитаних погодилися з тим, що саме політичні партії визначають політико-економічний розвиток України, і тільки 5.4 відсотка згодні довірити проведення реформ у нашій державі лідерам нинішньої політичної опозиції.
А яка ситуація в процесі формування багатопартійності склалася з Комуністичною партією України? Хоча юридично однопартійність і керівна роль її були усунені ще в середині 80-х років, усе ж партія комуністів залишалася наймасовішою політичною силою, яка фактично домінувала у політичному житті. Її авторитарна сутність не змінилась. Тому вже до серпневого путчу Комуністична партія України, як і КПРС загалом, перебувала в стані глибокої політичної, організаційної та ідеологічної кризи, свідченням чого був масовий вихід з партії. Комуністична партія України не змогла і не могла трансформуватися у принципово іншу, адекватну демократичному режимові партію, а після серпневого путчу 1991 року взагалі перестала існувати згідно з Указом Президії Верховної Ради України. Неминучий крах КПРС, її республіканських організацій став крахом моделі соціалізму під проводом цієї партії.
Проте нині на тлі економічної дестабілізації в Україні активізують свою діяльність політичні угрупування соціал-комуністичної орієнтації (Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Комуністична партія Криму, Союз комуністів України, Фронт трудящих). Вони, здобувши більшість у парламенті України, виступають принциповими опонентами націонал-радикалів і націонал-демократів у становленні до:
ідеї державної незалежності;
історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР;
нинішньої Росії та СНД;
форми державного устрою, організації влади і політичного режиму;
цілей, форм і методів проведення ринкових реформ;
державної атрибутики України;
української мови як державної (офіційної) мови в Україні.
Викликає занепокоєння спроба комунно-партійних депутатів Верховної Ради України на парламентському засіданні 18 жовтня 1994 року очиститися від гкчепістів 19-21 серпня 1991 року, скасувавши Указ Президії Верховної Ради України про тимчасове призупинення і заборону діяльності Комуністичної партії України. Ортодоксальні комуністи наполягають на поверненні старих форм державності і централізованого управління, виступають за примусове будівництво ладу, модель якого заздалегідь будується в свідомості теоретиків, на їхню думку, “згідно с теорією Маркса-Леніна” і під яку треба підтягувати дійсність, хоч би цього хтось і не хотів.
Виникнення партій не є випадковим явищем. Їх поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності, шляхом створення таємної групи змовників з метою змінити існуючий політичний режим або об'єднати навколо парламентської групи депутатів одного політичного напрямку, представників у місцевих органах влади, що їх підтримують.
Різні засади виникнення політичних партій, неоднакова їхня роль у політичному житті народів, різноманітність функцій, які вони виконують залежно від суспільно-політичного устрою країни, - все це зумовлює відсутність загального, універсального визначення політичних партій як специфічних організацій, як специфічних інституцій політичної системи.
1.2 Поняття та види громадських організацій і політичних партій.
Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян: політичні партії та громадські організації (згідно з законом “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначається політичною партією або громадською організацією.
Невід'ємним елементом будь-якого демократичного сус-пільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення сус-пільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самовря-дування.
З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динаміка їхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного тину, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.
Загальноприйняте у сучасній політології поняття "громадські організації і рухи" виникло на основі ширшого поняття "суспільні об'єднання" як більш наближеного до сучасних суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфіки діяльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано Громадські організації -- це масові об'єд-нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища шк.., 1998. - 304 с.
.
Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та ін.), товариств (наприклад, наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, національний олімпійський комітет України), асоціації (наприклад, українська уфологічна асоціація) тощо.
Спілка-обєднання людей, пов'язаних спільними умовами життя, спільною метою.
Товариство-організація, об'єднання людей, які ставлять перед собою спільні завдання, мету, програму дій і відповідно діють для їх виконання, здійснення.
Комітет-колегіальний орган, що керує будь-якою галуззю державної, або громадської організації.
Найбільш поширеними різно-видами громадських організацій у сучасному світі є: проф-спілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.
Громадські рухи теж мають масовий характер і створю-ються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієн-тацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий ха-рактер і найчастіше спрямована на виконання певних так-тичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські орга-нізації. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища шк.., 1998. - 304 с.

Основними різновидами громадських рухів нині є:
політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискри-мінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліт-тя (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.). Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціональ-ного і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин гро-мадян з державою.
У загальному означенні громадські організації і рухи яв-ляють собою добровільні формування, що виникають у ре-зультаті цільного волевиявлення громадян на основі спіль-них інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політи-ки пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інститутів не наділені влад-ними повноваженнями. Відрізняються вони й від політич-них партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння держав-ною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угру-повань пов'язана з особливостями функціонування (виник-нення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами ді-яльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, глас-ність). Отже, за своєю природою і характером діяльності гро-мадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники рефор-мування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.
Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єд-нань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології.
Щодо цього існу-ють різні критерії:
1) за родом діяльності -- конструктивно орієнтовані, піз-навальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;
2) за поставленими цілями -- соціально-вартісні й асоці-альні, політизовані й не політизовані;
3) за інтересами -- економічними, професійними, суспіль-но-політичними та ін.;
4) за правовим статусом -- легальні й нелегальні;
5) за соціально-класовими ознаками -- наприклад, робіт-ничий, фермерський рухи;
6) за рівнем масовості й ступенем пилину -- профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фер-мерські рухи у СІІІЛ чи рух англійських докерів -- з іншого;
7) за спонукальними мотивами виникнення -- соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, коопе-раторів); вартісне-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чор-нобиль"); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, націо-нальні об'єднання);
8) за масштабами діяльності -- міжнародні, внутрішньо-державні, локальні;
9) за ставленням до існуючого ладу -- консервативні, ре-формістські, революційні, контрреволюційні;
10) за ступенем і формою організації -- стихійні й органі-зовані, слабко- й високоорганізовані. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища шк.., 1998. - 304 с.
При розбудові демократичного суспільства в нашій державі виникла безліч суспільних об'єднань. Цей процес відбувається спонтанно і безсистемне, що характерно для перехідного періоду. За підрахунками фахівців, зараз в Україні створено приблизно 5 тис. асоціацій, спілок, фондів і т. ін. Майже 700 суспільних об'єднань заявляють, що вони є загальноукраїнськими. 126 з них зареєстрували свої статути в Мінюсті України.
В Україні з усієї сукупності суспільних об'єднань 21% становлять доброчинні фонди, 7,2% -- культуроло-гічні. 2% -- молодіжні.
Близько 100 об'єднань і товариств утворені на етніч-ній основі. Наприклад, у Харкові в січні 1996 р. зареєс-тровано дагестанське і циганське об'єднання, а всього їх у місті -- 20. Політологія: Навчальний посібник для вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998.- 521с.

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспіль-но-політичного розвитку нашої держави є своєрідною спо-лучною ланкою між політичним і громадянським суспільст-вом, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.
Політична структура сучасного цивільного суспільства надзвичайно складна, вона містить у собі безліч взаємодіючих з державою суспільних об'єднань. Політичні партії -лише один з їхніх видів. Отже, основне значення для їхнього правового регулювання має формулювання такого юридичного визначення самого поняття "політична партія", що дозволило б відмежувати партії як специфічний суб'єкт права від всіх інших видів суспільних об'єднанні. Тільки в залежності від чи наявності відсутності в якого-небудь об'єднання визнаного законом якості політичної партії можуть бути визначені нею правовий статус, права й обов'язки, місце і роль у політичній системі.
Вітчизняні й зарубіжні політологи по-різному тлумачать суть, зміст діяльності, призначення та функції партії. Тому з'ясуємо насамперед зміст вихідних понять вчення про партію.
Слово “партія” - латинського походження (partio - ділю, розділяю, тобто це група людей, об'єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певної роботи). Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. / Керівники авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. - Київ, 1997. - Том 6. - 499 с.
Уявлення про ту чи ту партію дають такі ознаки:
мета партії - завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;
характер організації партії;
зміст ідеології партії;
діяльність партії щодо забезпечення соціальної опори, підтримки з боку населення.
До ХІХ сторіччя партіями називали групи, які суперничали між собою у складі уряду або відповідним чином впливали на політику уряду.
За визначенням німецького соціолога М.Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії:
аристократичне угрупування;
політичний клуб;
масова партія.
Проте ці стадії розвитку пройшли лише дві англійські партії - лібералів і консерваторів. Більшість же політичних партій формувалися як масові.
Відомий серед політологів спеціаліст у галузі партій та партійних систем Д. Сартрі визначає політичну партію як “політичну групу, яка бере активну участь у проведенні виборів і яка має завдяки цьому можливість проводити своїх кандидатів у державні заклади”.
Р. Хакцюрн, який присвятив спеціальне дослідження з'ясуванню місця і ролі політичних партій у США, визначає політичну партію як “автономну групу людей, які ставлять за мету висунення своїх кандидатів і боротьбу на виборах у надії добитися контролю над урядовою владою шляхом завоювання посад у державних структурах та організації уряду”.
У філософському енциклопедичному словнику (1989 року видання) дається таке визначення партії: “Політична партія - це політична організація, яка виражає інтереси суспільного класу або прошарку, що об'єднує їх найактивнішу частину представників і керує ними для досягнення певної мети та ідеалів” Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. / Керівники авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. - Київ, 1997. - Том 6. - 499 с..
Аналіз сучасного законодавства дозволяє виділити три основних кваліфікаційних ознаки, що притаманні політичній партії як правовому інституту. Про відсутності хоча б одного з них суспільне об'єднання втрачає якість партії.
Політична партія -- це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.
Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа «Форум - ИНФА - М», 1998. 228с.
Це головна кваліфікаційна ознака політичної партії, що виражає саму її сутність і відрізняє її від всіх інших видів суспільних об'єднань неполітичного характеру (різного роду союзів, асоціацій, клубів, фондів і т.д.). Останні являють собою створювані соціальними і професійними групами організації, головна мета яких - задоволення і захист інтересів своїх членів. Звичайно, для досягнення цих цілей такі організації нерідко прагнуть впливати і на політику, але політична діяльність для них не є вирішальна, а носить допоміжний характер і здійснюється головним чином через партії. У цьому їхня принципова відмінність від політичних партій, яка усе більш послідовно проводиться сучасним законодавством.
У ряді новітніх законодавчих актів політична партія визначається, насамперед, як організація, створювана для завоювання і здійснення державної влади (Буркина-Фасо, Конго, Ефіопія, Польща й ін.). Польський закон визначає політичну партію як громадську організацію, що ставить своєю метою "участь у політичному житті, особливо шляхом надання впливу на формування державної політики і здійснення влади".
Наприклад, закон про політичні партії Буркина-Фасо визнає метою партії "завоювання" здійснення "державної влади", та закон про асоціації 1991 р. визначає асоціацію як групу фізичних і юридичних осіб "які мають своєю метою здійснення загальних задач у культурній, соціальній, духовній, релігійній, економічній і професійній областях...". Більш того, у ряді країн всім іншим видам суспільних об'єднань прямо заборонено здійснювати політичну діяльність, що принципово відрізняє їхній правовий статус від статусу політичних партій.
В умовах нерозвиненості партійної системи однієї з важливих форм політичної організації стають політичні рухи, що, багато в чому відрізняються від партій, мають з ними одну загальну ознаку - вони створюються для участі в політичному житті з метою боротьби за оволодіння державною владою. Це свого роду протопартії, що, як свідчить досвід ряду країн, у майбутньому трансформуються в політичні партії, або розпадаються.
У ряді держав законодавство не проводить розходження між політичними партіями й іншими суспільно-політичними організаціями, але в той же час відмежовує їх від інших суспільних об'єднань.
Ще більш складна в розглянутих країнах проблема розмежування політичних партій і громадських організацій неполітичного характеру.
У постсоціалістичних державах намітилося два підходи до даної проблеми. Прихильники першого з них вважають, що в умовах незавершеності процесу формування стабільних політичних партій не можна позбавляти громадські організації права брати участь у виборах. Так, на думку В. Соколевича, при існуючій сьогодні в Польщі політичної організації суспільства "занадто рано обмежувати коло суб'єктів, що володіють правом висування кандидатів тільки політичними партіями". Прихильники другого підходу, навпроти, вважають неприпустимим здійснення громадськими організаціями політичної діяльності, властивим тільки політичним партіям. "Громадські організації, пише болгарський політолог Г. Карасимеонов, - можуть впливати на політичне життя через партії, але самі не мають правових основ брати участь у політичному процесі (у виборах, парламентській діяльності, державному керуванні)". Керасимеонов Г. Политические партии: Часть 1. Общая теория. Св. Климент Охридски. 1993. С. 94. Такий підхід, як ми бачили на прикладі Болгарії, знаходить своє відображення і законодавстві, що забороняє громадським організаціям ставити політичні цілі і відповідно займатися політичною діяльністю.
Російське законодавство дотримує першого підходу. З одного боку, політичні партії і політичні рухи виділяються як самостійні види суспільних об'єднань (ст. 4 і 9 Закони "Про суспільні об'єднання"). Більш того, політичні партії розглядаються як суспільні об'єднання, метою яких є "участь у політичному житті суспільства, в організації і здійсненні державної влади за допомогою впливу на формування волі громадян, участь у виборах і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування" (проект закону про політичні партії 1996р.). З іншого боку - закон про суспільні об'єднання (ст. 27) надає всім їх видам (громадським організаціям, суспільним рухам, суспільним фондам, суспільним об'єднанням, органам суспільної самодіяльності) прямо брати участь у виборчих кампаніях "при наявності в статуті даного суспільного об'єднання положення про участь його у виборах" (але це застереження не має практичного значення, тому що, як ми бачили, будь-яке об'єднання може включити таке положення у свій статут).
Таким чином, що міститься в проекті закону про політичні партії формулювання головної кваліфікаційної ознаки партії утрачає своє практичне значення, тому що не служить відокремленню її від інших видів суспільних об'єднань. Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа «Форум - ИНФА - М», 1998. 228с.

Політична партія -- це організація, що о6'єднює індивідів на основі спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави. Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа «Форум - ИНФА - М», 1998. 228с.
Ще Г. Еллинек розглядав програму як кваліфікаційну ознаку політичних партій. При відсутності в угруповань "визначеної широкої програми державної політики", відзначав він, вони являють собою "несправжні" партії, тому що їхні члени не об'єднані загальними поглядами на всю державну політику. Еллинек Г. Указ. соч. С. 83. На це ж вказує і відомий російський філософ М. Рац: "Без програми немає і не може бути політичної партії". Рац М. Политики развития: Первые шаги России. М., 1995. С. 109.
У цьому зв'язку інтерес представляють розуміння М. Раца про програми багатьох російських політичних партій: «Якби наші "партії" всерйоз і чесно зайнялися розробкою своїх програм, а Президент як гарант Конституції утримував би при цьому за допомогою Мін'юсту рамку права, та не тільки число партій могло б скоротитися, але і вся політична карта Росії переконструювалася.» Рац М. Указ соч. С. 109. Маються на увазі, зрозуміло, не беззмістовні декларації і гасла, а дійсно програма, в якої докладно визначені цілі і задачі партії, засоби і методи їхнього досягнення і рішення. І навряд чи прав С. А. Авак'ян, що хоча і визнає "доцільним'' (що, до речі, не означає "обов'язковим") для партій і суспільно-політичних рухів мати свої програмні документи, але вважає що до їх числа "можна віднести не тільки об'ємні програми, але і відносно короткі політичні декларації, заяви й інші документи, що суспільні об'єднання рахують для себе більш придатними". Авакьян С.А. Указ. соч. С. 97.
Власне кажучи, така позиція означає відмовлення від визнання програми обов'язковою ознакою політичної партії.
Політична партія -- це об'єднання, що діє на постійній основі, що має формалізовану організаційну структуру.
Ця ознака включається законодавством ряду країн у визначення політичної партії.
Ця ознака відрізняє політичні партії від тимчасових і вузьких по своєму складі об'єднань, що також можуть брати участь у політичному житті. До них відносяться, насамперед, об'єднання виборців (союзи, комітети, групи), що створюються на період виборів і звичайно припиняють своє існування з їх закінченням.
Поняття "постійна організація", використовуване законодавством, не зводиться тільки до тимчасового фактора (тривалість, тривалість існування організації). Воно припускає також наявність визначеного числа членів організації, без чого остання не може діяти на постійній основі і виконувати функції, властивим партіям. Чисельність партії розглядається законодавством деяких країн як один з її кваліфікаційних ознак.
Розглянуті ознаки політичної партії, що знаходять своє закріплення в законодавстві різних країн, дозволяють сформулювати її загальне юридичне визначення: політична партія - це суспільне об'єднання, що створене для участі в політичному процесі з метою завоювання і здійснення державної влади конституційними засобами, діє на постійній основі і має політичну програму. Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа «Форум - ИНФА - М», 1998. 228с.

Проблеми типології виникають у всіх випадках, коли аналізуються різнорідного складу об'єкти. Типологія по-яснює принципи дискретності, уможливлює системний опис групи об'єктів, дає підстави вияснити тенденції подальшого їхнього розвитку. У політології запропоно-вано немало підходів до типологізації політичних партій (М. Дюверже, М. Вебер, С. Коен, В. Ленін, 3. Ньюмен та ін.). Усі підходи виступають не альтернативними ва-ріантами. а як взаємодоповнювальні. Маємо можливість узагальнити попередній досвід і, використавши метод конструювання типів, де тип (партія) -- це об'єкт, який виділяється за рядом ознак із безлічі даного роду явищ, запропонувати таке групування сучасних партій Політологія: Навчальний посібник для вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998.- 504-505сс.:
Критерії
Класифікації

Види партій

1

2

Організаційна

Структура

– централізовані - з суворою внутріпартійною субординацією, єдиним керівним центром;

– децентралізовані - з широкою автономією структурних підрозділів;

– кадрові (нечисленні), у яких відсутній меха-нізм організованого прийняття у партію і ста-тутною регулювання внутріпартійних відносин;

– -масові - з фіксованим членством, із широ-кою мережею місцевих партійних організацій;

Характер партійного керівництва

– колективне, але з явно вираженою роллю лідера;

– вождистського типу;

– харизматичне, за якого владу зосереджено в руках лідера в силу його авторитету в партії чи в суспільстві взагалі;

– консенсусне;
Спосіб функціонування

– демократичні,

– авторитарні;
Соціальні інтереси

– загальнонаціональні,

– класові: пролетарські, буржуазні, дрібнобур-жуазні, селянські;

– міжкласові,

– партії соціальних груп;
Ідеологічний генотип

– ліберальні,

– консервативні,

– соціал-демократичні,

– лівосоціалістичні,

– комуністичні,

– фашистські;
Характер доктрин

– ідеологічні,

– прагматичні,

– партії ділових інтересів;
Ставлення до характеру перетворення суспільства

– реформістські,

– революційні,

– консервативні;

Статус

У політичній сфері

– правлячі,

– опозиційні,

– системні,

– несистемні;
Місце у спектрі політичних сил

– ліві,

– центристські,

– праві;
Нормативність

– традиційні, що спираються на сталий соціальний престиж керівника і партії в цілому;

– раціонально-нормативні, що базуються на статутних нормах;

– харизматичні, засновані на цілковитій вірі в лідера;
Правове становище

– легальні,

– нелегальні;
Зв'язок із соціальним середовищем

– відкриті,

– закриті.
Розглядаючи запропоновану типологію, слід мати на увазі тенденції в розвитку партій, які спричиняють зміну їхнього місця у типологічній шкалі. Одні партії перетво-рились, приміром, на переважно електоральні, другі -- на ідеократичні, треті претендують на статус «народних». Політологія: Навчальний посібник для вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998.- 504-505сс.

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим За-гальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією. Згідно з Консти-туцією України (ст.36) громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх про-фесійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об'єднання громадян рівні перед законом.
Дана стаття розвиває та конкретизує положення статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціацій і передбачає, що право на свободу об'єднання є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцією України. Громадяни об'єднуються в політичні партії і гро-мадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та виконання обов'язків.
Відповідно до Закону України "Про об єднання громадян" від 16 червня 1992 р. політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загаль-нонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні держав-ної політики, формуванні органів влади, місцевого та, регіонального самоврядування. Громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інте-ресів.
Характерною особливістю діяльності політичних партій та громадських організацій є те, що вони без-посередньо не можуть займатися комерційною діяль-ністю. Виняток становить лише право продавати суспільно-політичну літературу, вироби із власною символікою, проводити фестивалі, виставки та інші суспільно-політичні заходи.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян, висуваючи своїх кандидатів на виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування, які повинні про-водити політику цих партій при одержанні ними відповідного мандата. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Професійні спілки є громадськими організа-ціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільни-ми інтересами за родом їхньої професійної діяльності та утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Професійні спілки - це найбільш масові громадські організації. Вони діють у відповід-ності з статутами, які вони приймають, і не підля-гають реєстрації в державних органах.
Професійні спілки представляють інтереси гро-мадян в сферах виробництва, праці, побуту, культури і т. ін. Їм надано право здійснювати нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, вони контролюють житлово-побутове обслуговування працівників, утримують санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, культурно-освіт-ні, туристичні та спортивні установи тощо.
Об-меження, які стосуються членства у політичних партіях встановлюються ви-ключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами політичних партій не мо-жуть бути іноземці, судді, прокурори та деякі інші категорії громадян (ст.37 Конституції України). Крім того, забороняється від-мовляти у прийнятті до політичної партії або громад-ської організації або виключати з них осіб у зв'язку з їх статтю, національною належністю і т.ін.
Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання грома-дян чи обмежений у правах і свободах за прина-лежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Належність чи неналежність до будь-якої політичної партії або громадської ор-ганізації не може бути підставою для надання держа-вою окремих пільг і переваг.
Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.
Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Держава створює рівні можливості для діяльності об'єднань громадян. Будь-яке втручання державних органів та службових осіб у їх діяльність не допус-кається, крім випадків, передбачених законом.
В статті 37 Конституції України говориться про те, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яках спрямовані на ліквідацію незалежності Ук-раїни, зміну конституційного ладу насильницьким шля-хом, порушення суверенітету і територіальної ціліс-ності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на роз-палювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населен-ня, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність ор-ганізаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних за-кладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійсню-ється лише в судовому порядку.
Україна є суверенною незалежною державою, розвивається на основі здійснення українською на-цією свого невід'ємного права на самовизначення і захищає свою державність. Тому будь-які насиль-ницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, ін-ших угрупувань чи окремих осіб переслідуються зако-ном. Політичну владу необхідно здобувати лише через вільні демократичні вибори Якщо в статутних документах громадських об'єднань, поданих до реєстрації, будуть передбачені програмні цілі, які суперечать вимогам цієї Консти-туції та законодавству України, Міністерство юстиції зобов'язано відмовити їм у реєстрації.
Не допускається утворення і діяльність ор-ганізаційних структур будь-яких політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових фор-муваннях Збройних Сил, Національної гвардії, орга-нах СБУ, прокуратури та МВС, Прикордонних військ тощо, а також на державних підприємствах, в устано-вах, навчальних закладах та інших державних ор-ганізаціях.
Забороняється створення політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходя-ться за межами України.
Підставами для заборони об'єднань громадян є їх програмні цілі або дії, що спрямовані на зміну шляхом насильства конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави;
підрив безпеки держави, зокрема у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, захоплення державної влади, нехтуючи Конституцією і законами, що визначають порядок її утворення; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизна-них прав і свобод людини, посягання на здоров'я населення.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійс-нюється в судовому порядку. За своїм рішенням на подання органу, який здійснив реєстрацію, або про-курора суд може примусово розпустити об'єднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного об'єднання громадян.
При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, на клопотання об'єднання гро-мадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі (Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.)
Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.
Відповідно до статті 6, 7 Закону «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.
Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання.
Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.
На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.
Відповідно до статей 8, 9, 10 Закону “Про об'єднання громадян” держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому цим Законом.
Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом.
Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.
Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.
До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.
Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.
Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.
Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.
Створення і легалізація спілок об'єднань громадян, порядок їх діяльності та ліквідації здійснюються відповідно до Закону “Про об'єднання громадян”.
Відповідно до статті 28 Цивільного Кодексу України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому статутом.
Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.
Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку.
Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.
Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян.
Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку.
Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, встановлених законами України.
Громадські організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства.
У діяльності громадських організацій у випадках, передбачених їх статутами, можуть брати участь колективні члени.
Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:
– виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
– представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
– брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
– ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
– створювати установи та організації;
– одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
– вносити пропозиції до органів влади і управління;
– розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
– засновувати засоби масової інформації.
Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.
У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:
– брати участь у виробленні державної політики;
– брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі;
– доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.
Якщо підсумовувати відповідні положення законодавства окремих країн, то можна виділити наступні права політичних партій:
1. політичні права і свободи: право брати участь у формуванні і діяльності державних органів; свобода пропаганди своєї ідеології і програми; свобода поширення інформації про свою діяльність; свобода організації масових заходів (мітингів, збору, демонстрацій, ходів і т.д.); право вільного доступу до державних засобів масової інформації і право засновувати свої засоби (видавництва, радіо і телестанції, друковані органи); право створювати з іншими політичними партіями різного роду коаліції і блоки (виборчі, парламентські й урядові); право встановлювати міжнародні зв'язки з закордонними політичними партіями і їх міжнародними об'єднаннями;
2. майнові права: право власності; право займатися дозволеної законом підприємницькою діяльністю; право одержувати від держави матеріальну і фінансову підтримку; у різних формах (пряме і непряме державне фінансування, надання різного роду податкових пільг і привілеїв). Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа «Форум - ИНФА - М», 1998. 228с.

Громадські організації -- це масові об'єд-нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.
Одним із її видів - є політична партія.
На мою думку, політична партія, будучи виразником політичних інтересів певного класу (верстви, прошарку, страти) або його частини, - це спільність людей, об'єднаних організаційно й ідеологічно, і має за мету внаслідок виборів, а також іншими шляхами взяти у свої руки керівництво державними справами для того, щоб використати цю владу для задоволення інтересів тих, кого вони репрезентують.
Вона має кваліфікаційні ознаки які притаманні тільки їй. При відсутності одного з них громадське об'єднання втрачає юридичну якість партії.
Політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.
Політична партія -- це організація, що о6єднює індивідів на основі спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави.
Політична партія -- це об'єднання, що діє на постійній основі, що має формалізовану організаційну структуру.
Розділ II.
2.1. Громадські організації і політичні партії - як суб'єкти цивільного правовідносин.
Суб'єктами цивільних правовідносин і від-повідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків можуть бути не лише індивіди -- фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у ци-вільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юри-дичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визна-ється можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивос-тями людей.
Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зу-мовлений становленням товарно-грошових відносин у рин-ковій економіці, суспільним! розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, громадських та інших організацій.
Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набу-вати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'яз-ки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
А. Організаційна єдність. Юридична особа -- це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворен-ня, певним чином організований колектив людей (організа-ція). Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудових договорів (контрактів) робітни-ками і службовцями з адміністрацією державного підприєм-ства, добровільне об'єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків Її членів, внутрішньою структурною і функціональною дифе-ренціацією.
Згідно зі ст.23 ГКУ. “Цей принцип забезпечує виступ юридичної особи в цивільному обороті як єдиного цілого. Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і задач юридичної особи, у встановленні його внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхньої діяльності і взаємин з іншими органами, порядку припинення юридичної особи й в інших указівках. Організаційна єдність юридичної особи закріплюється в його установчих документах і законодавчих актах, що регулюють правове положення організацій відповідного виду.”
Так наприклад, в статуті СДПУ(О) признак організаційна єдність характеризується таким чином:
Організаційну структуру СДПУ(О) складають первинні осередки, районні, районні в містах, міські, обласні, Кримська республіканська, Київська та Севастопольська міські організації. У своїй діяльності вони керуються цим Статутом, програмними документами та рішеннями з'їздів, конференцій, Політичної Ради, Політичного бюро, Секретаріату СДПУ(О).
Первинні осередки створюються рішенням установчих зборів членів СДПУ(О) з власної ініціативи на основі їх вільного волевияв-лення за наявністю не менше 3-х осіб за територіальною або іншою озна-кою.
Первинні осередки входять до відповідної районної (міської) ор-ганізації і діють як їх структурні підрозділи.
Первинні осередки вирішують питання, що належать до їх компе-тенції, самостійно, в межах, що не суперечать програмним і статутним до-кументам партії, рішенням вищестоящих партійних організацій та керівних органів партії.
Первинні осередки СДПУ(О):
- приймають рішення про прийом до партії, виключення та вибуття з неї;
- вирішують питання матеріальної підтримки партії;
- беруть участь у проведенні в життя рішень вищестоящих партійних організацій та керівних органів партії, пропаганді її ідей;
- співпрацюють з громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, які діють в межах Конституції України та чинного законодавст-ва;
- вирішують питання участі в громадсько-політичному житті території, на якій вони діють;
- обирають делегатів на конференції парторганізацій вищого рівня. З мстою координації зусиль можуть утворюватись спільні коорди-наційні органи кількох первинних осередків, компетенція та структура яких визначається зборами первинних осередків, що об'єднались.
Вищим органом первинного осередку є загальні збори. Вони прово-дяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і повно-важні при наявності на них більше половини членів первинного осеред-ку. Рішення на зборах з усіх питань, крім окремо обумовлених у цьому Статуті, приймаються більшістю голосів від числа присутніх на них членів партії.
На період між зборами обирається секретар первинного осередку, а при наявності більше 15 членів партії - секретар та інші керівні особи. Вони забезпечують роботу первинного осередку і представляють всюди його інтереси.
На території міст, районів, районів у містах, створюються районні (міські) парторганізації: районні організації в місті входять до складу міської, міські організації міст районного підпорядкування - до складу районної, селищні та організації сіл - до складу відповідної районної чи міської організації. У містах обласного підпорядкування, районах та рай-онах в місті, до складу яких входять відокремлені населені пункти (міста, селища, села), створені парторганізації таких населених пунктів входять до складу відповідної міської чи районної парторганізації, на території яких вони знаходяться.
Районні (міські) партійні організації утворюються в складі не метне З членів партії та розповсюджують свою діяльність на відповідну адміністративну територію (місто, район, район у місті). Після створення районні (міські) організації беруться на облік керівним органом вищесто-ящої організації, про що їм видається документ, і тільки після цього вони легалізуються у встановленому законом порядку у відповідних уп-равліннях юстиції чи інших легалізуючих органах, визначених чинним за-конодавством.
Районні, міські організації:
- беруть участь в проведенні в життя рішень вищестоящих парторганізацій та керівних органів партії, пропаганді її ідей, а також у громадсь-ко-політичному житті території, на який вони діють;
- співпрацюють з громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, які діють у межах Конституції України і чинного законодавст-ва;
- приймають рішення про прийом, виключення та вибуття ,ч партії;
- ведуть членський облік;
- виконують інші функції, не віднесені до компетенції вищестоящих парторганізацій.
Вищим органом районної, міської парторганізації є збори (конфе-ренція). Збори (конференція) скликаються секретарем, комітетом ор-ганізації або на вимогу більше третини організацій, що входять до їх складу, не рідше одного разу на рік.
В організаціях, що не мають в своїй структурі первинних осередків, проводяться загальні збори. Збори повноважні, якщо на них присутні більше половини членів організації.
Норму представництва, порядок денний та процедуру виборів делегатів конференції визначає комітет організації.
Конференція повноважна, якщо на ній присутні більше половини обра-них делегатів. Рішення конференції приймаються простою більшістю го-лосів (більше половини) присутніх делегатів, котрі прибули на конфе-ренцію і чиї повноваження визнані нею, крім випадків, окремо обумовле-них цим Статутом.
Загальні збори (конференція) міських, районних організацій:
- обирають на період між загальними зборами (конференціями) секре-таря організації, а за наявністю в організації більше 25 членів можуть обирати комітет у складі секретаря організації, його першого заступника та заступників, інші керівні органи;
- приймають заяви, ухвали тощо;
- реалізують право власності на майно та кошти організації;
- приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію організації;
- обирають делегатів на конференції відповідних вищестоящих ор-ганізацій;
- розглядають апеляції, внутрішньо організаційні конфлікти;
- висувають кандидатів до органів місцевої влади відповідного рівня;
- затверджують бюджет організації.
Комітет (у разі, коли він не обирався - секретар) парторганізації діє в межах повноважень організації та вирішує всі питання поточної роботи, окрім питань віднесених до виключної компетенції вищого органу партор-ганізації. Засідання комітету проводяться не рідше одного разу в місяць.
На території областей України створюються обласні організації СДПУ(О), а в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі - відповідно республіканська та міські з правами обласної партійної ор-ганізації. У своїй організаційній роботі та участі в житті даного регіону во-ни діють в межах цього Статуту й програмних документів СДПУ(О), а та-кож рішень вищестоящих партійних організацій та керівних органів партії.
Обласні організації беруться на облік Виконавчим Комітетом СДІІУ(О), про що їм видається відповідний документ і тільки після цьо-го вони легалізуються або реєструються у встановленому законом поряд-ку в управліннях юстиції відповідного рівня.
Вищим органом обласної організації є конференція. Конференція скликається комітетом, його бюро або на вимогу більше третини район-них (міських) парторганізацій, що входять до її складу, не рідше одного разу на рік.
Норму представництва, порядок денний та процедуру виборів делегатів конференції визначає бюро комітету обласної парторганізації.
Конференція повноважна, якщо на ній присутні більше половини обра-них делегатів, які представляють не менше половини районних (міських) організацій, які входять до її складу. Рішення конференції приймаються простою більшістю голосів (більше половини) присутніх делегатів, які прибули на конференцію і чиї повноваження визнані нею, крім випадків окремо обумовлених у цьому Статуті.
Конференція обласної організації:
- заслуховує звіти керівних органів та приймає відповідні рішення;
- обирає на період між конференціями комітет, бюро комітету, секрета-ря комітету, його першого заступника та заступників, контрольно-ревізійну комісію парторганізації;
- розглядає політичну ситуацію та визначає стратегію діяльності ор-ганізації;
- обирає делегатів на з'їзди та конференції партії;
- розглядає виконання рішень з'їздів, конференцій, Політради, Політбюро та Секретаріату СДПУ(О)
- реалізує право власності на майно та кошти організації;
- затверджує бюджет обласної організації;
- вирішує конфліктні ситуації;
- висуває кандидатів до органів державної влади та місцевого самовря-дування відповідно до чинного законодавства України;
- розглядає апеляції по відновленню членства в партії;
- вирішує інші питання своєї діяльності.
Комітет обласної парторганізації здійснює керівництво загально-партійними справами і підзвітний конференції.
До складу комітету входять: члени бюро, секретарі районних (міських) парторганізацій, а також можуть входити представники спілки "Ук-раїнська соціал-демократична молодь", профспілок, інших організацій та об'єднань громадян, які офіційно співпрацюють з СДПУ(О) та є її члена-ми.
Очолює комітет секретар. Засідання комітету скликаються його секретарем в міру необхідності, але не рідше одного разу на три місяці, а та-кож на вимогу однієї третини членів комітету.
Для прийняття оперативних рішень обирається постійно діючий керівний орган обласної парторганізації - бюро комітету, до складу якого входять:
- секретар комітету;
- перший заступник і заступники секретаря;
- інші члени бюро.
Бюро комітету обласної парторганізації:
- приймає заяви, ухвали тощо;
- організує виконання рішень з'їздів, конференцій, Політради, Політбюро та Секретаріату СДПУ(О) і обласного комітету партії;
- відміняє рішення районних (міських) парторганізацій, якщо вони протирічать Статуту і програмним документам, рішенням керівних ор-ганів партії та обласної парторганізації;
- вирішує поточні питання роботи організації;
- бере на облік районні, міські організації та первинні осередки, що не входять до складу районних, міських організацій;
- створює апарат, призначає на роботу на постійній основі його працівників;
- контролює питання членського обліку, розглядає скарги та апеляції щодо членства;
- забезпечує зв'язок і обмін інформацією з керівними органами партії, іншими обласними та нижче стоячими парторганізаціями, державними органами, підприємствами й громадськими організаціями;
- виконує інші функції, які не суперечать цьому Статуту, програмним документам і рішенням керівних органів партії.
Обласна, районна (міська) парторганізація, первинний осередок са-мостійно розпоряджаються своїм майном та коштами, які є їх власністю, та перераховують на загальнопартійні потреби 25% надходжень до бюдже-ту СДПУ(О).
Обласна, районна, міська парторганізації, первинний осередок мо-жуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації (примусового розпуску).
Рішення про реорганізацію приймає вищий орган організації більшістю в дві третини голосів її членів або обраних і присутніх делегатів конфе-ренції.
Ліквідація парторганізації (осередку) відбувається за рішеннями са-мої парторганізації (осередку), вищестоящої організації у випадку змен-шення кількості членів партії до числа, коли вона не визнається як така, або суду за вчинення дій, передбачених статтями Закону України "Про об'єднання громадян". Рішення про ліквідацію приймається більшістю і; дві третини голосів від загального числа членів партії, що перебувають г і обліку в організації або обраних і присутніх на конференції делегатів.
Орган, що прийняв рішення про ліквідацію, створює ліквідаційну комісію, яка згідно з чинним законодавством вирішує всі майнові питання парторганізації (осередку), що ліквідовується.
Реорганізація проводиться обов'язково за рішенням керівного органу вищестоящої парторганізації у випадку змін в адміністративно-тери-торіальному устрої держави.
Для контролю за діяльністю керівних органів та підпорядкованих парторганізацій обирається контрольно-ревізійна комісія у складі не менше 3-х осіб. Члени контрольно-ревізійної комісії, крім її голови, не. можуть бути членами інших керівних органів відповідної організації ;
роботу комісії організовує її голова, який, як правило, обирається вищим органом організації. Голова КРК може обиратися самою комісією, якщо за таке рішення проголосувала більшість в дві третини голосів присутніх делегатів конференції. Контрольно-ревізійна комісія підзвітна органу, яким вона обиралася.
В первинних осередках СДПУ(О) постійно діюча КРК не створюється Для перевірки їх діяльності або з іншими завданнями загальні збори можуть обирати тимчасові комісії.
Контрольно-ревізійна комісія:
- контролює відповідність дій керівних органів осередків, партійних організацій, окремих членів партії нормам Статуту СДПУ(О), сумісність їх дій і ухвал з програмними положеннями СДПУ(О), рішен-нями керівних органів партії і чинним законодавством;
- розглядає внутрішньопартійні конфліктні ситуації, робить висновки, вносить свої пропозиції;
- розглядає апеляції щодо відновлення членства в партії та зміни ста-тусу організації;
- контролює виконавчу дисципліну по виконанню рішень вищестоящих та своєї парторганізацій, керівних органів партії;
- здійснює нагляд за ходом виборів делегатів на конференції та з'їзди, доповідає мандатній комісії про виявлені порушення;
- контролює порядок використання партійних коштів комітетом пар-торганізації, за результатами перевірки складає відповідний акт і пред-ставляє його конференції відповідної організації, контролює виконання бюджету організації;
- проводить ревізію фінансової діяльності організацій і установ, які підпорядковані організації;
- виконує інші функції, передбачені цим Статутом.
КРК для виконання завдань у межах своєї компетенції має право вимагати необхідну інформацію від керівних органів, організацій та осе-редків. КРК робить обов'язкові для розгляду подання щодо ліквідації виявлених порушень і контролює виконання прийнятих по них рішень. КРК може розглядати заяви або проводити перевірки з власної ініціати-ви.
Право першого підпису на всіх фінансових документах парторганізації (осередку) має секретар комітету.
Керівні органи СДПУ(О)
Керівними органами партії є з'їзд, конференція, Політрада, Політбюро, Секретаріат СДПУ(О).
Вищим керівним органом партії є її з'їзд. З'їзд СДПУ(О):
- приймає Статут та Програмні документи партії, вносить до них зміни і доповнення, приймає інші нормативні документи та положення;
- оцінює політичну ситуацію, обговорює питання стратегії та поточної політики СДПУ(О), її практичної роботи, приймає відповідні рішення;
- обирає Політичну Раду (Політраду), Політичне бюро (Політбюро), Голову партії, його першого заступника та заступників, голову Виконкому та Контрольну Раду СДПУ(О);
- заслуховує звіти Політбюро, Політради та Контрольної Ради СДПУ(О), приймає відповідні рішення;
- розглядає та вирішує на підставі відповідних подань чи заяв питання відновлення статусу партійних організацій, членства в партії;
- дає оцінку діям, документам, заявам будь-яких партійних органів партії, відміняє їх чинність;
- реалізує право власності на кошти та майно партії;
- приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію партії;
- затверджує список кандидатів у народні депутати України по багато-мандатному загальнодержавному виборчому округу;
- затверджує кандидата на посаду Президента, або визначається з підтримкою кандидатури на посаду Президента;
- приймає до розгляду та вирішення будь-які інші питання діяльності партії.
З'їзд СДПУ(О) є повноважним за наявністю двох третин обраних делегатів. Рішення з'їзду приймаються простою більшістю голосів (більше половини) делегатів, які присутні на з'їзді і чиї повноваження визнані ним. Рішення щодо програмних документів та Статуту СДПУ(О),
доповнень та змін до них (а також в інших випадках, окремо зазначених у Статуті) приймаються кваліфікованою більшістю в дві третини голосів присутніх на з'їзді делегатів.
З'їзд має право кваліфікованою більшістю призупинити повноваження делегатів, які не з'явилися на його засідання без поважних причин або які виявляють неповагу до з'їзду, а також у випадках, окремо зазначених у Статуті.
З'їзд скликається за рішенням Політбюро СДПУ(О), Політради або на вимогу більше третини обласних організацій СДПУ(О) не рідше одно-го разу на два роки. За цим рішенням визначаються норми представ-ництва на з'їзді, час і місце його проведення, попередній порядок денний. Політбюро СДПУ(О) доводить ці відомості до обласних організацій не пізніше ніж за місяць до початку з'їзду.
Якщо Політбюро протягом 2 місяців з моменту прийняття обласними організаціями рішення про проведення з'їзду не скликає його, тоді ініціатори скликання з цією метою самі створюють оргкомітет. Одночасно може проводитись відкрита загальнопартійна дискусія.
За два тижні до з'їзду Виконавчий комітет СДПУ(О) (оргкомітет) над-силає узагальнені уточнення та доповнення до попереднього порядку ден-ного. Процедура скликання з'їзду визначається та здійснюється під кон-тролем Політбюро СДПУ(0) (оргкомітету).
Вибори на з'їзді проводяться шляхом відкритого голосування, крім ви-падків, коли за інше рішення проголосувало більше двох третин присутніх делегатів, повноваження яких підтверджені.
За необхідністю, в період між з'їздами, може бути скликана конфе-ренція СДПУ(О). Процедура скликання конференції здійснюється ана-логічно порядку та процедурі скликання з'їзду.
Конференція СДПУ(О) має ті ж права, що і з'їзд, за винятком права вносити зміни й доповнення до Статуту, документів та персонального складу керівних органів партії.
Програмні документи партії приймаються її з'їздом або скликаною з цією метою Програмною Конференцією СДПУ(О).
Програмні документи, а також зміни та доповнення до них приймають-ся більшістю в дві третини голосів присутніх делегатів Програмної Кон-ференції, які прибули і чиї повноваження визнані нею. Програмна Кон-ференція не має інших прав, окрім права приймати програмні докумен-ти партії.
Політична рада (Політрада) СДПУ(О) - керівний координаційний орган партії. До її складу входять:
- члени Політичного бюро СДПУ(О);
- секретарі обласних, Кримської республіканської, Київської та Севастопольської міських парторганізацій;
- голова Контрольної Ради СДПУ(О);
- інші члени партії, обрані з'їздом СДПУ(О).
Політрада не може самостійно змінювати свій склад, затверджений з'їздом, за виключенням випадків переобрання секретаря обласного комітету. У цьому разі він втрачає повноваження члена Політради, а його наступник автоматично стає її членом.
Політрада СДПУ(О) скликається Головою партії, Політбюро або на вимогу третини членів Політради СДПУ(О) не рідше одного разу в шість місяців.
Політрада між з'їздами:
- координує діяльність обласних організацій;
- ратифікує угоди, підписані Політбюро СДПУ(О) від імені партії про входження до блоків, спілок, асоціацій, коаліцій та інших об'єднань політичних партій;
- затверджує бюджет партії та заслуховує звіт про його виконання;
- користується виключним правом рекомендувати з'їзду кандидатів до партійного списку по виборах до Верховної Ради України та на посаду Президента України або про підтримку кандидатів на посаду Президента України;
- у виключних випадках ( в разі змін у законодавстві про політичні партії) може вносити зміни та доповнення до Статуту СДПУ(О), окрім розділу IV, з наступним затвердженням їх на з'їзді;
Засідання Політради є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини її членів. Рішення приймаються голосами більше поло-вини присутніх членів і обов'язкові для виконання всіма керівними орга-нами нижчестоящих парторганізацій та членами партії.
Політичне бюро (Політбюро) СДПУ(О) здійснює керівництво за-гальнопартійними справами в період між засіданнями Політради СДПУ(О) та підзвітне з'їзду.
До складу Політбюро СДПУ(О), входять:
- Голова партії;
- перший заступник Голови партії;
- заступники Голови партії;
- голова Виконкому партії;
- інші члени партії, обрані з'їздом.
Засідання Політбюро СДПУ(О) скликається Головою партії або на вимогу третини його членів в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Рішення Політбюро приймається, якщо за нього проголосува-ло більше половини присутніх членів Політбюро, крім випадків, обумов-лених цим Статутом.
Політбюро СДПУ(О):
- здійснює керівництво загальнопартійними справами в період між засіданнями Політради СДПУ(О);
- виступає від імені партії через свої заяви, ухвали, резолюції тощо;
- приймає рішення про об'єднання з іншими політичними партіями в блоки, коаліції, конфедерації тощо;
- визначає процедуру скликання з'їздів та конференцій СДПУ(О);
- приймає рішення про заснування засобів масової інформації, інфор-маційну службу, теоретичний центр і затверджує їх склад;
- створює постійні та тимчасові комісії, затверджує їх голів з числа членів Політради СДПУ(О) за поданням Голови партії й затверджує за поданням голів комісій склад комісій;
- затверджує бюджет партії та звітує перед з'їздом про його виконання;
- забезпечує у взаємодії з Контрольною Радою СДПУ(О) виконання рішень з'їздів;
- відміняє рішення обласних, Кримської республіканської, Київської та Севастопольської міських, районних (міських) парторганізацій, якщо во-ни протирічать Статуту і програмним документам, рішенням керівних ор-ганів партії;
- у випадку грубого порушення керівництвом обласної організації Ста-туту партії й рішень керівних органів може, за наявністю відповідних вис-новків Контрольної Ради партії, своїм рішенням, прийнятим не менше 2/3 голосів від його загального складу, примусово розпустити її керівний орган. В цьому разі створюється оргкомітет по проведенню позачергової конференції обласної організації, до якого обов'язково включаються пред-ставники існуючих на цій території районних (міських) організацій і здійснюється перереєстрація членів партії. Конференція скликається орг-комітетом не пізніше двох місяців після прийняття рішення про його створення.
- користується першочерговим правом рекомендувати Політраді СДПУ(О) кандидатів до партійного списку по виборах до Верховної Ра-ди України та на посаду Президента України, або про підтримку кандида-та на посаду Президента України.
Політбюро формує Секретаріат СДПУ(о) - постійно діючий політичний координаційний орган партії, до складу якого входять голова партії, його перший заступник і заступники та голова Виконкому. Секре-таріат діє на основі "Положення про Секретаріат СДПУ(о)", яке затверд-жується Політбюро СДПУ(о).
У разі грубого порушення членом Політбюро вимог Статуту або здійснення ним дій, які несумісні з програмними документами партії, рішеннями її керівних органів, Політрада СДПУ(О) може за поданням Контрольної Ради двома третинами голосів усіх членів Політради при-пинити його повноваження.
Голова партії:
- очолює Політраду, Політбюро та Секретаріат СДПУ(О), скликає та веде їх засідання;
- відкриває партійні з'їзди, конференції та інші партійні заходи;
- представляє партію у внутрішніх і зовнішніх зв'язках в межах Стату-ту СДПУ(О).
Перший заступник Голови СДПУ(О) за дорученням або в разі відсутності Голови партії виконує його обов'язки.
Виконавчий комітет (Виконком) СДПУ(О) - постійний виконав-чий орган партії, який діє на підставі внутрішнього регламенту, затверд-женого Політбюро СДПУ(О).
До складу Виконкому входять його голова та працівники апарату, штат-ний розпис якого затверджується Політбюро за поданням голови Викон-кому. Працівники апарату приймаються на роботу розпорядженням (на-казом) голови Виконкому за погодженням з Головою партії. Призначення на посаду відповідальних працівників апарату затверджується Секре-таріатом СДПУ(О).
Загальне керівництво Виконкомом здійснює його голова.
Виконком:
- здійснює поточну організаційну роботу, конкретні заходи по ре-алізації рішень Політради, Політбюро, Секретаріату та Контрольної Ра-ди СДПУ(О), контролює виконання доручень;
- готує документи на засідання Політради, Політбюро та Секре-таріату СДПУ(О);
- ставить на облік обласні організації партії;
- забезпечує зв'язок і обмін інформацією керівних органів партії з її ор-ганізаційними структурами, державними органами, політичними та гро-мадськими організаціями;
- за дорученням Політбюро СДПУ(О) веде фінансово-господарську діяльність партії та виконує інші функції;
- веде всю партійну документацію і зберігає її.
Офіційні документи партії підписуються Головою СДПУ(О) або за його дорученням -першим заступником і заступниками.
Фінансові документи підписуються Головою партії або головою Викон-кому та бухгалтером.
Для контролю за діяльністю партійних органів з'їздом обирається Контрольна Рада СДПУ(О). Роботу Контрольної Ради СДПУ(О) ор-ганізовує її Голова, який обирається з'їздом.
Рішення Контрольної Ради СДПУ(О) вважаються прийнятими, якщо
за них проголосували більше половини її членів.
Контрольна Рада СДПУ(О):
- контролює відповідність дій керівних органів партії, починаючи від центральних аж до районних (міських) парторганізацій, первинних осе-редків та окремих членів партії нормам Статуту СДПУ(О), сумісність їх дій і ухвал з програмними положеннями та рішеннями керівних органів партії, чинним законодавством;
-розглядає внутрішньопартійні-конфліктні ситуації, робить виснов-ки, вносить свої пропозиції та рекомендації;
- контролює членський облік в обласних партійних організаціях;
- здійснює нагляд за ходом виборів делегатів на з'їзди, конференції партії, доповідає мандатній комісії про виявлені порушення;
- контролює стан виконавчої дисципліни, виконання рішень централь-них керівних органів партії;
- контролює порядок використання партійних коштів Виконкомом СДПУ(О), за результатами перевірки складає відповідний акт і подає його з'їзду, контролює виконання бюджету апаратом центральних органів СДПУ(О);
- проводить ревізію фінансової діяльності організацій і установ партії;
- виконує інші функції, передбачені Статутом.
Виключне право тлумачення Статуту має з'їзд партії, а в період між з'їздами - Контрольна Рада СДПУ(О).
Контрольна Рада СДПУ(0) для виконання своїх завдань має пра-во вимагати необхідну інформацію від керівних органів партії, обласних, міських і районних організацій та осередків. Контрольна Рада СДПУ(О) робить подання щодо ліквідації виявлених порушень і кон-тролює виконання прийнятих по них рішень. Контрольна Рада СДПУ(О) може розглядати заяви або проводити перевірки з власної ініціативи.
Раз на рік у встановлений Політбюро СДПУ(О) термін Виконком проводить звірку членів партії. За її підсумками обласні організації пода-ють до Виконкому СДПУ(О) звіт. Форма звітності визначається Політбюро СДПУ(О).
Б. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади;
по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вище-стоящих органів.
Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Право-вою формою майнового відокремлення державних підпри-ємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств -- пра-во оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації -- юридичні особи, які мають відок-ремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.
В статуті СДПУ (О) признак - наявність відокремленого майна характеризується таким чином:
Майно та кошти СДПУ(О)
СДПУ(О) здійснює видавничу діяльність, проводить фестивалі, свята, виставки, лекції, інші суспільно-політичні заходи відповідно до чинного законодавства.
СДПУ(О) має власні кошти та інше майно.
Кошти СДПУ(О) складаються з:
- щомісячних членських внесків;
- добровільних пожертвувань у порядку визначеному чинним законо-давством;
- надходжень від видавничої діяльності, від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів із своєю символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів;
- інших надходжень, одержаних законним шляхом.
Кошти та майно партії спрямовуються на фінансування та ма-теріальне забезпечення її статутної діяльності й не підлягають перероз-поділу між членами партії.
СДПУ(О) зобов'язана щороку публікувати свій бюджет для загаль-ного відома.
Члени партії щомісячно сплачують членські внески. Членські внески встановлюються у розмірі 0,1 відсотка від отриманої заробітної плати. Для пенсіонерів, студентів, безробітних, а також матерів, що перебувають в декретній відпустці, інвалідів, інших малозабезпечених категорій, за їх власноручною заявою, відповідна партійна організація може встановити членські внески у меншому розмірі, але не менше 10 копійок.
Інваліди та безробітні, а також ті, які не отримують тимчасово зарпла-ти, пенсій, стипендій, звільняються від сплати членських внесків.
Членські внески збирає секретар первинного осередку (секретар район-ної або міської організації). Зібрані кошти зберігаються на рахунку відповідної парторганізації та витрачаються згідно з цим Статутом та чин-ним законодавством. Порядок збирання та використання членських внесків визначаються "Положенням про членські внески в СДПУ(О)", яке затверджується Політбюро СДПУ(О).
В. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юри-дична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені во-на набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприк-лад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) коопера-тивів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у
міжнародних організаціях.
Признак - виступ у цивільному обороті від свого імені.
СДПУ(О) є юридичною особою з моменту реєстрації, має печатку з власною емблемою й назвою, круглі печатки та штампи встановленого зразка. Місцеві організації є юридичними особами, мають печатки з ем-блемою партії та власною назвою й штампи, зразки яких затверджуються Політбюро СДПУ(О).
СДПУ(О) має свій прапор, може мати вимпели, значки тощо. Зразки прапора, печатки, емблеми та інших атрибутів партії затверджуються Політбюро СДПУ(О) та реєструються відповідно до чинного законодав-ства України. Обласні, районні (міські) та інші парторганізації користу-ються затвердженою символікою партії.
Використання назви та емблеми СДПУ(О) без офіційної письмової згоди керівних органів партії є незаконним і переслідується в установле-ному законом порядку.
Усі документи партії є її власністю і зберігаються в партійному архіві.
Г. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'я-заннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України у разі невиконан-ня або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка -- визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невико-нання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК України).
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями на-лежним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Заки-ну України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими ак-тами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зо-бов'язаннями держави.
Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає за зобов'язаннями під-приємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає за зобов'язаннями організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чіт-ко розмежовується відповідальність кооперативного об'єд-нання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооператив-ної або громадської організації та її членів. Для деяких коопе-ративних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організа-ції за її зобов'язаннями (статті 35 і 36 ЦК України).
Відповідно до цієї ознаки, засновники (учасники) СДПУ (ПРО) не відповідають по його (об'єднання) зобов'язанням, а СДПУ (ПРО) не відповідає по зобов'язаннях перших.
Д. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбіт-ражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відпові-дальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті пору-шених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звер-нення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або тре-тейському розгляді цивільного спору.
Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, орга-нізації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єд-нання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.
Сторонами в арбітражному процесі -- позивачами і відпо-відачами -- можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри-дичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передба-чених законодавчими актами, -- державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної, особи.
Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати раху-нок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотни-ми, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахун-ку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.
Відсутність хоча б однієї ознаки виключає можливість існування організації як юридичної особи.
2.2. Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб.
Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворю-ються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не пе-редбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.
Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазна-чатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а та-кож інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законо-давству.
Законодавством передбачається кілька способів виник-нення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник май-на або уповноважений ним орган приймає рішення (розпо-рядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокре-ма, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприєм-ства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання ви-дає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених за-конодавчими актами випадках -- Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народ-них депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (норматив-ному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для ви-никнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають громадські об'єднання.
Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єд-нання громадян” рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо-ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій-снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну-вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.
Юридичні особи можуть утворюватися на договірній осно-ві, тобто шляхом укладення установчого договору громадяна-ми чи організаціями, що добровільно об'єднуються для до-сягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації "їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.