На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Встановлення походження дтей та його правов наслдки. Реєстраця дитини та встановлення батьквства. Поняття види правовдносин мж батьками та дтьми. Особист немайнов та майнов права дтей та батькв. Судова практика.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 12.09.2002. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


48
Міністерство освіти і науки України
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Юридичний факультет
Кафедра цивільного та господарського права
Курсова робота
на тему: “Правові відносини батьків та дітей”

Виконала:
Студентка ІІ курсу
Групи ПМ- 005
Шило О.В.
Перевірив:
Самойленко В.М.
Чернігів
2002 р.

Вступ……………………….…………………………………………………3

Розділ 1. Встановлення походження дітей та його правові наслідки.

1.1. Реєстрація дитини та встановлення батьківства…………….…5

1.2. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми. …….12

Розділ 2. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків.

2.1. Суб`єктивні сімейні права і обов`язки. ………………………….17

2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків…………………19

2.3. Характеристика батьківських прав та обов'язків щодо дітей…. 28

Розділ 3. Судова практика…………………………………………………40

Висновок…………………………………………………………………….44

Список літератури………………………………………………………….46


Вступ.

Об'єктом сімейного права є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини, вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами, до них відносяться правові відносини батьків та дітей.
Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб -- родичів, подружжя.
В першу чергу сімейні правовідносини -- це особисті немайнові і лише в другу чергу вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих. Є родинність, є шлюб -- є майнові відносини. А в цивільному праві 99,9% взаємовідносин -- це майнові відносини.
Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються. Наприклад, право на одержання спадщини.
Необхідно пам'ятати, що сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був перший прийнятий в нашій країні.
Процес розгляду сімейних справ відрізняється від цивільних справ, та й виконання рішень також суттєво відрізняється. По справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання годинника.
Сімейно-шлюбні взаємовідносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки для сімейного права.
Все це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на ґрунті шлюбу, родинності та усиновлення, правовідносини між батьками та дітьми. Змінилося положення правовідносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
- дослідити джерела виникнення прав та обов'язків батьків та дітей;
- розглянути правовий статус батьків та дітей ;
дослідити майнові та немайнові права батьків та дітей, розкрити зміст;
проаналізувати законодавство України;
Обрана тема дуже цікава.
Основна мета курсової роботи полягає у аналізі правових відносин батьків та дітей.
Перед автором стоять важливі завдання, які полягають в характеристиці правових відносин батьків та дітей, аналізі їх правового статусу .
Об'єктом дослідження є права та обов'язки батьків та дітей, їх детальна характеристика.
Розділ 1. Встановлення походження дітей та його правові наслідки.
1.1. Реєстрація дитини та встановлення батьківства.
Підставами виникнення сімейних правовідносин є юридичні факти. Це положення поширюється і на правовідносини, що виникають між батьками та дітьми. Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей від батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Зазначене положення стосується не тільки дітей, народжених у шлюбі, але і дітей, що народилися від осіб, що не знаходяться між собою в зареєстрованих шлюбних відносинах. В останньому випадку діти мають такі ж права, що і діти, що народилися від осіб, що уклали шлюб, якщо їхнє походження було засвідчено у встановленому законом порядку . Таким порядком є державна реєстрація народження дитини в органах запису актів цивільного стану. Лише після реєстрації народження походження дитини стає юридичним фактом і може породжувати правові наслідки.
Отже, встановлення походження дітей є підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей, підставою може бути кровне споріднення і його державне визнання.(12)
Глава 89 Проекту Сімейного Кодексу України має назву “Встановлення походження дітей і запис батьків у книгах реєстрації актів про народження”.
Відповідно до ст.1337 встановлення походження дітей від батьків, що перебувають між собою в шлюбі, і запис їх у книгах реєстрації актів про народження здійснюється наступним чином:
Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.
Батько і мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в актовій книзі за заявою будь-кого з них.
У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на цей час дитина перебуває на утриманні.
Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається, що вона походить від чоловіка матері, якщо це не спростовано судом.
Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але вже після укладення матір'ю іншого шлюбу, вважається, що вона походить від чоловіка з другого шлюбу, якщо це не спростовано судом.
Встановлення походження дитини, якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі здійснюється на підставі документа лікувального закладу.
Походження дитини від батька встановлюється:
1. За спільною заявою батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану;
2. За заявою батька дитини;
3. За рішенням суду про встановлення батьківства.
Встановлення походження дитини можливе, якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі, шляхом подання спільної заяви батька і матері та запис їх у книгах реєстрації актів про народження, адже за наявності спільної заяви батька і матері дитини про її походження, поданої до державних органів реєстрації актів цивільного стану, походження дитини встановлюється відповідно до цієї заяви.
Запис про батька і матір здійснюється згідно з їхньою спільною заявою та їхніми документами.
Якщо в одного або в обох батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, відсутня можливість особистого подання спільної заяви до державних органів реєстрації актів цивільного стану, кожен з них може подати окремі заяви, в яких має бути підтверджено походження дитини. Заяви мають бути нотаріально посвідчені.
Запис про батька і матір здійснюється згідно із заявами кожного з них.
Особа, що не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державних органів реєстрації актів цивільного стану заяву про своє батьківство лише тоді, якщо мати померла, оголошена такою, що померла, або якщо немає відомостей про її місце проживання, а також якщо мати визнана недієздатною або позбавлена батьківських прав.
У вищезазначених випадках, особа, яка подала таку заяву, реєструється батьком дитини за умови, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про батька раніше був зроблений.
Вагітна жінка, а також особа, яка вважає себе батьком зачатої дитини, можуть подати спільну або окремі заяви про походження дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану у будь-який час до народження дитини. Вагітність жінки має бути підтверджена документом лікувального закладу.
Запис про походження дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється після її народження на підставі зазначених заяв.
Відповідно до ст. 1343 Сімейного кодексу України встановлення походження дітей, батьки яких не перебувають у шлюбі, можливо судом.
У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, походження дитини від батька, за відсутності спільної заяви батьків або заяви особи, що вважає себе батьком, батьківство може бути встановлене судом.(13)
При встановленні батьківства суд бере до уваги різні докази, які достовірно підтверджують, що ця особа є батьком дитини.
Батьківство встановлюється судом за заявою одного з батьків, опікуна (піклувальника) дитини, особи, на постійному вихованні та утриманні якої перебуває дитина, а також самої дитини - з досягненням нею повноліття.
Позов про встановлення батьківства може вчинити особа, яка вважає себе батьком. При розгляді заяви особи, яка вважає себе батьком дитини, про встановлення батьківства враховується думка матері та батька дитини, записаного таким у державних органах реєстрації актів цивільного стану, або законного представника дитини, а також самої дитини, якщо їй виповнилося 18 років.
Визнання батьківства щодо повнолітньої особи, визнаної недієздатною, допускається лише за згодою на це її опікуна або органу опіки та піклування.
Важливе значення має встановлення материнства. Його встановлення в судовому порядку також можливе, материнство встановлюється за позовом особи, яка вважає себе матір'ю дитини, опікуна (піклувальника) дитини, а також особи, з якою постійно проживає неповнолітня дитина.
Позов про встановлення материнства може бути вчинений, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про матір здійснено за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на той час дитина перебувала на утриманні. Материнство особи встановлюється судом, якщо походження від неї дитини підтверджене достовірними доказами.
Ст. 1345 Проекту Сімейного кодексу України передбачає правове регулювання походження дитини при штучній інсемінації та імплантації (штучному заплідненні). У разі штучної інсемінації (запліднення) дружини, проведеної за письмовою згодою її чоловіка, він вважається батьком дитини, народженої його дружиною.
У разі штучного запліднення шляхом імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм іншої жінки (донора), вважається, що народжена нею дитина походить від цього подружжя.
Якщо зародок, зачатий чоловіком (одним із подружжя) та іншою жінкою, штучно імплантовано в організм його дружини, вважається, що дитина, яка народилася, походить від цього подружжя.
Існують особливі випадки встановлення походження дитини.
Якщо дитина народилася після смерті особи, яка перебувала з її матір'ю в шлюбі, померлий може бути записаний батьком дитини за умови, якщо від дня його смерті до народження дитини минуло не більше 10 місяців.
Якщо мати, яка перебуває в шлюбі, при реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і просить в актовому записі не зазначати чоловіка батьком дитини, її прохання може бути задоволене тільки за наявності її письмової заяви про це і письмової заяви її чоловіка про згоду на це.
Оспорювання батьківства в разі перебування батьків дитини у шлюбі може мати місце лише у випадку доведення неможливості того, що чоловік матері міг бути батьком дитини. Право на оспорення батьківства мають особа, яка записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження,і мати дитини. Дитина має право вчинити позов про оспорення батьківства не пізніше як через рік після досягнення нею повноліття.
Особа, записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року від часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про те, що вона не є батьком дитини.
Особа, записана батьком дитини згідно з її заявою або згідно із спільною заявою її і матері дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подання заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.
Ніхто не може оспорити батьківство після смерті особи, яка записана батьком.
Мати дитини може вчинити позов про оспорення батьківства і запису про батька у книзі реєстрації актів про народження протягом року від дня запису про народження дитини.
Не допускається оспорювання батьківства після смерті дитини.
Особа, записана матір'ю дитини в книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року з моменту, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.
Жінка (донор), яка народила дитину при штучному заплідненні, не має права оспорювати запис про матір у книзі реєстрації актів про народження.
Права та обов'язки дітей, що народилися від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі слідуючі:
1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
2. Діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків, за заявою батька або за рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків та їхніх родичів, що й діти, які народилися від осіб, що перебувають у шлюбі.
Запис батьків дитини, якщо батьківство не встановлене здійснюється:
- якщо батьки не перебувають у шлюбі, запис про матір дитини здійснюється за заявою матері.
- при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється за прізвищем матері, ім'я батька дитини - за вказівкою матері дитини або особи, яка звернулася за реєстрацією народження дитини.
У разі смерті матері, визнання її недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також у разі, якщо її немає і якщо неможливо встановити місця її проживання, запис про батька дитини здійснюється за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати в момент народження дитини.
Прізвище, ім'я і по батькові дитини, батьки якої не встановлені, записується згідно із вказівкою адміністрації дитячого закладу, до якого передана дитина.
Прізвище дітей, якщо батьки мають спільне прізвище, це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а за відсутності згоди - за рішенням органів опіки та піклування.
Якщо батьки або один з них мають подвійне прізвище, питання про присвоєння прізвища дитині вирішується батьками при реєстрації її народження. У випадках коли батьки мають різні прізвища, за їхнім бажанням дитині може бути присвоєне подвійне прізвище шляхом з'єднання прізвищ обох батьків.
Припинення шлюбу між батьками або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дітей.
Якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини, можуть дозволити зміну прізвища дитини.
У такому самому порядку вирішується питання про зміну прізвища дитини, у запису акта про народження якої відомості про батька були внесені за заявою матері, за спільною заявою батька і матері дитини або за рішенням суду.
Зміна прізвища дитини, яка досягла 10 років, провадиться з урахуванням її думки.
Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини і його думка, поряд з іншими обставинами, повинна враховуватися органами опіки та піклування при вирішенні питання про зміну прізвища дитини, виходячи з її інтересів.
1.2. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми.
Сімейні правовідносини -- це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.
Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.(8)
Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.
Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).
На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).
В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.
Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.
Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.
В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).
В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.
В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.
В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.
Висновок до розділу.
Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин між батьками та дітьми є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.
В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т.п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах РАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).
Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою). Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти -- дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.
Юридичні вказівки -- дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.
У зв'язку з Проголошенням Україною незалежності, зміною соціально-політичного устрою держави та переходом до засад ринкової економіки, виникає гостра потреба оновлення шлюбно-сімейного законодавства, цивільного законодавства. Таким актом і став Сімейний кодекс України. Варто відзначити, що в Проекті збережено переважну частину норм чинного КпШС. Водночас пропонуються новели. Зокрема, передбачається зниження шлюбного віку для жінок з 17 до 16 років, розширюється коло доказів для встановлення батьківства, встановлюються норми спрямовані на захист не лише материнства, але і батьківства. Так чи інакше, найближчим часом очікуються досить істотні зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин.

Розділ 2. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків.
2.1. Суб`єктивні сімейні права і обов`язки.

Правоздатність і дієздатність -- це передумови для виконання особою сімейних прав і обов'язків. Суб'єктивні права і обов'язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.
Суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб'єктивні права і обов'язки характеризуються тим, що вони тісно пов'язані з колом визначених осіб. Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного. Смерть одного з них припиняє такі права і обов'язки, із цього випливає висновок, що суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад, не можна передати своє право на отримання аліментів, обов'язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов'язки не передаються, але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батьки або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладання здійснення прав або виконання обов'язку на цю особу.
Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено -- дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право -- це відносне право.
В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).
Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.
2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.
Норми, присв'ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН “Про права дитини”, у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції
Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає нормі ст. 1 Конвенції ООН про права людини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 19-літнього віку, якщо за законом країни, в якій проживає дитина, вона не досягає повноліття раніше.
Державою, відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції, повинні поважатися і забезпечуватися усі права дитини без якої-небудь дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового положення, стану здоров'я і народження дитини. Задача сімейного права складається в забезпеченні дотримання прав дитини без якої-небудь дискримінації в сімейних відносинах. На законодавчому рівні закріплено особисті немайнові права дитини. До них відносяться:
право дитини жити і виховуватися в родині;
право дитини на спілкування з обома батьками, дідусем, бабусею, братами, сестрами й іншими родичами;
право дитини на захист своїх прав і законних інтересів;
право дитини виражати свою думку;
право дитини на ім'я, по батькові і прізвище.
Дотримання і захист перерахованих особистих прав дитини гарантується державою, що виходить з інтересів і потреб кожної дитини.
Одним з найважливіших прав дитини є його право жити і виховуватися в родині.
Батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і втих випадках, якщо вони розлучені чи проживають окремо від дітей.
Захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей покладається на батьків, які здійснюють цей обов'язок без спеціальних повноважень.
У випадках коли неповнолітні діти відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати захист своїх прав самостійно, обов'язок батьків, є додатковим.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дітей слідуючі:
1. Батьки мають право на особисте виховання дітей, а також право передавати дітей для навчання чи виховання до навчально-виховних закладів, що, однак, не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування.
2. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать законові та моральним засадам суспільства.
3. Виховання батьками своїх дітей є правом і обов'язком. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їхній фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток, навчання, виховання в них почуття поваги до прав і свобод людини, готувати дітей до самостійної праці.
4. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей.
5. Діти мають право вимагати від батьків належного виконання обов'язку щодо їх виховання. У разі неналежного виконання батьками цього обов'язку діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до відповідного органу опіки та піклування, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.
Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.
Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, з яким проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає їхньому нормальному розвиткові.
Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, порядок участі визначається органами опіки та піклування з урахуванням думки обох батьків і з урахуванням інтересів дитини.
У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.
При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, має право звернутися з позовом до суду про передання йому дитини.
Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.
Суд може відмовити в переданні батькам або одному з них дитини, якщо дійде висновку, що таке передання суперечить її інтересам. Про прийняте рішення суд повідомляє орган опіки та піклування.
Дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. У разі відмови батьків від надання дідові чи бабі можливості спілкування з онуками справа вирішується органами опіки та піклування, виходячи з інтересів дітей та умов їхнього нормального розвитку.
Якщо батьки не виконують рішення органу опіки та піклування, дід і баба мають право звернутися за вирішенням спору до суду.
Якщо батьки проживають окремо, від їхньої згоди залежить, з ким із них повинні проживати малолітні діти, тобто такі, що не досягли 14 років. У разі недосягнення згоди спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей та їхнього бажання.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, якій виповнилося 14 років, визначається нею самостійно.
Права й обов'язки батьків містять у собі як майнові, так і особисті немайнові права й обов'язки. Батьківські правовідносини виникають між дитиною і кожним з його батьків і носять двосторонній характер, оскільки права й обов'язки існують і в батьків, і в дитини. Більшість прав батьків корреспондируются з правами дитини, однак останні ширше по обсягу. Наприклад, право дитини виражати свою думку є абсолютним. Дане право може бути реалізовано не тільки у відносинах з батьками, але і з іншими родичами, будь-якими громадянами й посадовими особами, у повноваження яких входить вирішення питань, що торкаються прав і й інтересів дітей.
Батьківські права й обов'язки мають визначені особливості. По-перше, батьки мають рівні права і несуть рівні обов'язки у відношенні своїх дітей . При цьому не має значення в зареєстрованому шлюбі народилася дитина чи ні, батьківство було визнано в добровільному чи порядку встановлено судом. Конвенція про права дитини (ч. 1 ст. 18) також наказує всім державам-учасникам забезпечити визнання загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
По-друге, батьківські права обмежені в часі. По досягненні дитиною чи повноліття чи при придбанні повної дієздатності неповнолітнім батьківські права й обов'язки припиняються. З цього моменту громадянин стає повноцінним членом суспільства, досягає необхідного ступеня зрілості, щоб самому створювати і здійснювати права й обов'язки. Якщо повнолітня дитина непрацездатна, то на батьків покладається обов'язок по його утриманню. По-третє, при здійсненні батьківських прав і обов'язків повинний дотримуватися пріоритет інтересів дитини. Це положення має принципове значення, оскільки нерідкі життєві ситуації, коли інтереси батька суперечать інтересам дитини. Наприклад, батьки не роблять належної уваги духовному розвитку дитини, посилаючись на недостачу часу. Четверта особливість батьківських прав і обов'язків полягає в тому, що батьки мають переважне право на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Відступ від цього правила можливий тільки у випадках, коли порушуються інтереси дитини.
На даний момент, ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків -- право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей.
При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права. Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.
Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття “інтерес дитини” і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.
Ч.3.ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживанню батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.
Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.
Права й обов'язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України "Про освіту" є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.
Батьки мають рівні права й обов'язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.
Звичайно між спільно проживаючими батьками не виникають розбіжності по питанню виховання дітей. Однак при виникненні розбіжності між батьками з питання виховання дітей спір може бути вирішений органами опіки і піклування, а також у відповідності зі ст.124 Конституції -- судом.
Для правильного виховання дітей важливо, щоб у вихованні дітей брали участь обоє з батьків. Усунення одного з них від виховання діте и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.