На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Пдстави виникнення правових вдносин мж батьками та дтьми. Особист немайнов права та обов'язки батькв дтей. Майнов права та обов'язки батькв та дтей. Загальна характеристика. Позбавлення батьквських прав.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 23.11.2002. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


21
План. Стр.
Вступ. …………………………………………………………………………………………2
Розділ 1. Підстави виникнення правових відносин між батьками та дітьми.
1.1. Народження та реєстрація дитини…………………………………………..5
1.2. Встановлення походження дітей………………………………………………11

Розділ 2. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей

2.1. Загальна характеристика та особливості особистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини)……………………………..16

2.2.Взаємні права і обов'язки батьків і дітей…………………………………………21

Розділ 3. Майнові права та обов'язки батьків та дітей

3.1. Види майнових прав і обов`язків подружжя. Правовий режим майна подружжя……………………………………………………………………………27

3.2. Права батьків і дітей на майно одне одного…………………………………32

3.3. Аліментні зобов`язання батьків по утриманню неповнолітніх дітей (умови, розмір, порядок і підстави зміни розміру аліментів)………………………34

Розділ 4. Позбавлення батьківських прав……………………………………….40

Висновок……………………………………………………………………………………44

Список літератури……………………………………………………………………..46

Вступ

На Україні проживає значна кількість дітей, близько 25 відсотків населення країни. Природним середовищем їхнього життєзабезпечення була і залишається сім'я. В даний час у сім'ях виховується 99,7 відсотка всіх неповнолітніх. При цьому майже кожна третя дитина є в батьків єдиною. Так свідчить статистика. У той же час 20 відсотків усіх дітей (тобто кожний п'ятий) росте в сім'ї із трьома і більше дітьми, що у сучасних умовах можна вважати багатодітними. Близько 47% дітей виховується в двухдітних родинах. Найважливішою характеристикою сім'ї є її повнота, під якою розуміється наявність у дітей обох батьків. На жаль, на Україні велика кількість родин є неповними, тобто по різних причинах діти в них виховуються тільки одним із батьків, як правило, матір'ю.

Вважається, що в минулому XX столітті виникло принципово інше відношення до правовідносин дітей і батьків, загалом, були створені умови неповнолітнім дітям, які заслуговують кращих умов існування, турботи і всебічного захисту з боку будь-якої держави. Однак дійсність не виправдала цих надій, особливо на Україні. У 1924 році Ліга націй прийняла так названу Женевську декларацію, що призиває чоловіків і жінок усього світу створювати для дитини умови для її нормального духовного, фізичного розвитку.

Змінилося положення правовідносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства.

По-перше, обрана тема - на погляд автора, - центральний інститут сімейного права, що заслуговує самого детального розгляду. Це та частина сімейного права, у якій розглядаються права й обов'язки батьків, права дітей.

По-друге, на даний час стали складатися нові правовідносини між дітьми і батьками, що вимагає переосмислення та нового погляду. Так зміст нового сімейного законодавства - було збагачено нормами спочатку Кодексом про шлюб та сім'ю, Проектом Цивільного кодесу України, Проектом Сімейного кодексу України, Конституцією, положеннями Конвенції ООН про права дитини і іншими міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною.

Саме тому дослідження підстав виникнення батьківських прав та обов'язків, прав дітей є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.

Основна мета курсової роботи полягає у аналізі та дослідження підставвиникнення прав та обов'язків батьків та дітей, їх характеристиці.

Обрана тема дуже об'ємна, що включає в себе наступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення; добровільне встановлення батьківства; встановлення батьківства в судовому порядку; права неповнолітніх дітей; немайнові та майнові права дітей; захист прав дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, інше. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

- дослідити джерела правового регулювання відносин дітей і батьків, дати їхню загальну характеристику;

- розглянути правовий статус батьків ;

дослідити права неповнолітніх дітей, дати їхню класифікацію і розкрити зміст;

проаналізувати законодавство України та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення здійснення батьками та дітьми своїх прав та обов'язків..

Об'єктом дослідження є права та обов'язки батьків та дітей, їх характерні риси.

Предмет курсової роботи складає система прав та обов'язків батьків та дітей.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення прав та обов'язків батьків та дітей, підстави їх виникнення, проблематика.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел.


Розділ 1. Підстави виникнення правових відносин між батьками та дітьми.
1.1. Народження та реєстрація дитини.

Народження людини - це подія, що має не тільки емоційний зміст. З появою дитини на світ в країні стає одним громадянином більше. А в чоловіка і жінки виникає моральний обов'язок батька і матері стосовно своєї дитини, навіть якщо його батьки разом не живуть разом, не уклали шлюб, підтримували короткочасний несімейний зв'язок. З правової точки зору народження дитини є факт, що породжує визначені правові наслідки: права й обов'язки батьків, передбачені сімейним законодавством. Однак це відбувається при одній істотній умові - якщо вони одружені. Дане положення закріплене в Кодексі про шлюб та сім'ю України.
Згідно ст.121 проекту Сімейного кодексу України, права та обов'язки матерi, батька i дитини ґрунтуються на походженнi дитини вiд них. Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.(3)
За неналежне виконання, або невиконання батьківських прав і обов'язків, допускається позбавлення батьківських прав (ст.70 КпШС), а також обмеження їх здійснення (ст.7б КпШС).(2)
До особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, призначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують. Право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.
Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридичне оформляється наступним чином:
1) шляхом реєстрації народження дитини в органах РАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі;
2) добровільне визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;
3) встановлення батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько (мати) заперечує своє батьківство (материнство).
Згідно до статті 62 КпШС України, якщо батьки мають спільне прізвище, це прізвище присвоюється й дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а у разі відсутності згоди -- за рішенням органів опіки та піклування.
Розірвання шлюбу або визнання його недійсним не тягне зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина лишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування можуть дозволити зміну прізвища неповнолітньої дитини, виходячи з інтересів дитини.
У такому ж порядку вирішується питання про зміну прізвища неповнолітнього, в запис акта про народження якого відомості про батька було внесено згідно з рішенням суду або за спільною заявою матері і батька дитини чи за заявою батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою.
Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини, і його думка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересів дитини.
Згоди неповнолітньої дитини на зміну їй прізвища закон не передбачає, однак у всіх випадках це питання вирішується з урахуванням її інтересів.
Вибір імені дитини -- це особисте право батьків, яке здійснюється за їх взаємною згодою. У разі відсутності згоди батьків відносно імені дитини, спір вирішується органами опіки і піклування.
По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Цією особою може бути: чоловік матері дитини, особа, яка добровільно визнала батьківство, особа, визнана батьком за рішенням суду, особа, чиє ім'я та по батькові записане за вказівкою матері, яка не перебуває у шлюбі.(10)
По батькові неповнолітньої дитини може бути змінені пише у випадку усиновлення її особою чоловічої статі.
Відповідно до Закону України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року громадянство дітей визначається громадянством їх батьків. Це питання вирішується в цілому, виходячи з конкретної ситуації.
Якщо обидва з батьків до часу народження дитини були громадянами України, то дитина набуває громадянства України, незалежно від того, де вона народилася -- на території України чи за її межами.
При різному громадянстві батьків, із яких один до моменту народження дитини знаходився в громадянстві України якщо в цей час обидва батьки проживали за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.
Якщо один з батьків до моменту народження дитини був громадянином України, а інший був особою без громадянства або був невідомий, дитина вважається громадянином України, незалежно від місця її народження.
У випадку встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько є громадянин України дитина, яка не досягла 14 років, стає громадянином Україні незалежно від місця її народження.
Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, є громадянином України.
Якщо батьки дитини невідомі і дитина знаходиться на території України, то ця дитина вважається громадянине України.
При зміні громадянства батьків, внаслідок якого вони стають громадянами України або виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які недотягли 14 років. Якщо відомий один з батьків дитини, то в разі зміни громадянства цього батька відповідно змінюється Громадянство дитини, яка не досягла 14 років.
Бувають випадки, коли обидва або один із батьків дитини яка проживає на території України, виходить з громадянства України і при цьому не приймає участь у вихованні дитини, над якою встановлюється опіка чи піклування громадян України, то в такому разі дитина за клопотання; батьків, опікуна чи піклувальника зберігає громадянство України.
Якщо громадянином України стає один із батьків, а інший .залишається іноземним громадянином, то дитина може набути громадянство України по клопотанню про це того із батьків, який набуває громадянство України, і згодою іншого з батьків, в тому разі, коли громадянином України стає один із .батьків, а інший залишається особою без громадянства, то дитина, яка проживає на території України стає громадянином України.
Коли із громадянства України виходить один із батьків, а інший залишається громадянином України, дитина зберігав громадянство України.
Обов'язкову реєстрацію народження дитини здійснюють відділи (бюро) ЗАГСу виконавчого комітету районної міської ради народних депутатів або виконавчі комітети селищної, сільської ради народних депутатів. Реєстрація народження дітей, які народилися в експедиції, на судні, полярній станції та в інших віддалених чи відособлених місцях, де немає органів реєстрації актів громадянського стану, провадиться за місцем проживання батьків або одного з них не пізніше трьох місяців від дня їх повернення. Виходячи зі змісту ст.201 КпШС України, зазначимо, що реєстрація народження дітей громадян України, які проживають поза межами України, провадиться в консульських установах України. Реєстрація народження провадиться за місцем проживання дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. У тому випадку, коли батьки не перебувать у шлюбі між собою, народження може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнала себе батьком дитини, якщо водночас із заявою про народження подається заява про визнання батьківства. Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана батьками чи одним з них в усій або письмовій формі не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини - не пізніше трьох діб.
Реєстрація народження дитини провадиться при пред'явленні:
а) довідки лікувального закладу про народження дитини. За певних обставин, скажімо, при народженні дитини вдома без подання медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписами двох свідків із зазначенням їх призвища, імені, по батькові та міся проживання;
б) документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків);
в) документа, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про одруження, заява матері, спільна заява матері та батька або рішення суду про встановлення батьківства). Реєстрація народження дитини, зачатої в шлюбі, але народженої після розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, якщо з дня розірвання шлюбу чи визнання його недійсним до дня народження дитини минуло не більше 10 місяців, провадиться в тому порядку, що й реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають у шлюбі (ст.168 КпШС України). Орган реєстрації актів громадянського стану на прохання громадян вносить до їхніх паспортів відомості про дітей, які у них народилися: прізвище, ім'я, по батькові і рік народження.
Походження дитини від матері (материнство) встановлюється не медичними показаннями, а органом запису актів громадського стану на підставі довідки чи іншого документа, виданого тим медичним закладом, у стінах якого народилася дитина. При цьому варто мати на увазі, що підміна дитини розглядається як злочин. Якщо дитина народилася не в пологовому будинку , а в іншому місці, походженні дитини підтверджується на підставі:
медичних документів, якщо на допомогу був викликаний лікар;
показань свідків, осіб, що були присутні при пологах;
інших доказів, що підтверджують, що саме ця дитина народжена саме цією жінкою.
Наявність шлюбу між батьками дитини дає підстави вважати, що його батьком є чоловік матері. Така діюча на цей рахунок презумпція (припущення) зрозуміла. Тим більше, що особа, записана батьком дитини на підставі свідоцтва про шлюб, може заперечити запис, що відбувся, у судовому порядку.
Сiм'я є первинним та основним осередком суспiльства, сiм'ю складають особи, якi спiльно проживають, пов'язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов'язки. Подружжя вважається сiм'єю i тодi, коли дружина та чоловiк у зв'язку з навчанням, роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми та з iнших поважних причин не проживають спiльно. Дитина належить до сiм'ї своїх батькiв i тодi, коли спiльно з ними не проживає.
1.2. Встановлення походження дітей.
Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік -- батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС України).
Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів РАГСу.
Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до РАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена як одночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку для реєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народження дитини.(11)
В заяві відображається лише побажання батька на встановлення правових відносин з дитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиною перебуває з моменту народження. У заяві вона дає лише згоду на визнання батьківства. Крім заяви, поданої до РАГСу батьками дитини, ніяких інших документів не вимагається, і тому не вірно чинять деякі органи РАГСу, які наполягають на наданні довідки з місця роботи характеристики та інших документів від особи, яка висловила намір визнати дитину.
У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.
Визнання батьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.
Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.
Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом.
Визнання батьківства у добровільному порядку може мати місце щодо позашлюбних дітей, які народилися як до, так і після вступу в силу Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто 1 жовтня 1968 року. Визнання батьківства щодо осіб, які досягли повноліття, можливо тільки за їх згодою.
Факт визнання батьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину у разі втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини.
Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАГСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.
При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини (умови): спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство.
Спільне виховання батьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею; дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.
Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.
Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька -- все це має велике значення для використання судом цього доказу.
Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.
Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.
Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства -- це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).(3)
Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства. Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.
Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.
В останній час набуває поширення експертиза, що зветься “Генна дактилоскопія, висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.
Висновки по розділу.
На мій погляд, розробляючи новий Сімейний кодекс від 10 січня 2002 року, Законодавець правильно підійшов до моменту трактування деякий проблемних питаннь сімейного права.Ст. 49 Сімейного кодексу України передбачає право на материнство, а саме зазначає, що дружина має право на материнство, небажання чоловiка мати дитину або нездатнiсть його до зачаття дитини може бути причиною розiрвання шлюбу.
Позбавлення жiнки можливостi народити дитину (репродуктивної функцiї) у зв'язку з виконанням нею конституцiйних, службових, трудових обов'язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо неї є пiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагiтнiй дружинi мають бути створенi у сiм'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини, а дружинi-матерi мають бути створенi у сiм'ї умови для поєднання материнства iз здiйсненням нею iнших прав та обов'язкiв. Законодавчо обумовлено і право на батьківство, згідно до якого чоловiк має право на батькiвство,вiдмова дружини вiд народження дитини або нездатнiсть її до народження дитини може бути причиною розiрвання шлюбу. Я вважаю, що право бути матір'ю чи батьком, яке законодавчо обумовлене, багатьом громадянам нашої країни дасть можливість реалізувати себе в житті та з більшою повагою ставитись до своєї дружини та чоловіка.
Слід було вирішити дуже важливе питання: чи варто вміщувати в Кодекс підстави встановлення батьківства в судовому порядку, які передбачені в ч.З ст.53 КпШС і передбачені ст.125 Сімейного Кодексу України, чи не простіше у кожному спірному випадку покладатись на висновок генної дактилоскопії. Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАГСу про визнання ним батьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цього батьківства та встановлення свого.
Аналогічно вирішується питання при вступі батьків дитини в шлюб у встановленому законом порядку.
Треба заначити, що саме народження дитини- юридичний факт, який породжує юридичні наслідки щодо виникнення обов'язків батьків та прав дітей, які з часом переходять в взаємні права та обов'язки (по досягненню дітьми чи батьками певного віку, інш.).

Розділ 2. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей

2.1. Загальна характеристика та особливості особистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини).
Згідно ст.7 проекту Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік мають рiвнi права i обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, якi встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В разі виникнення суперечок з приводу спільного прізвища орган РАГСу залишає подружжю їхні дошлюбні прізвища.(2)
Шлюбно-сімейне законодавство України дозволяє приєднувати до свого прізвища прізвище чоловіка чи дружини, тобто йменуватися подвійним прізвищем.
Таким чином, при реєстрації шлюбу один з подружжя має право прийняти об'єднане прізвище, а другий -- залишити своє дошлюбне прізвище. При бажанні кожний з них може йменуватися подвійним прізвищем. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється.
Питання про вибір прізвища вирішується особами, які вступають до шлюбу, тільки в момент реєстрації шлюбу.
Проведений в актових книгах запис про прізвище замінити неможливо, але це стане можливим зі вступом в силу Сімейного кодексу, а саме з 1 січня 2003 року, відповідно до ст.53 передбачено право дружини та чоловіка на зміну прізвища.
У відповідності з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імені та по батькові, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 року № 233, зміна прізвищ, імен та по батькові громадянами України допускається по досягненню ними 16-річного віку.
Зміна прізвища, імені, по батькові проводиться з дозволу органу реєстрації актів громадянського стану.
Дозвіл на зміну прізвища, імені, по батькові видається лише у тих випадках, коли для цього маються вагомі поважні причини (незвучність прізвища, імені, по батькові чи важкість їх вимови; бажання одного з подружжя носити спільне з іншим прізвище або повернути своє дошлюбне прізвище, якщо про це не було заявлено при реєстрації шлюбу чи при розлученні; бажання носити прізвище вітчима (мачухи), виховуючого заявника, або по батькові по імені вітчима, коли усиновлення не може бути оформлене, та таке інше).
Зміна прізвища батьками або одним з них не тягне за собою зміну прізвища їх повнолітніх дітей. Прізвище неповнолітніх дітей змінюється в разі зміни прізвища обома батьками. Якщо прізвище змінив один з батьків, то питання про зміну прізвища неповнолітніх дітей вирішується за згодою батьків, а в разі відсутності згоди -- органом опіки та піклування.
При зміні імені батьком, по батькові його неповнолітніх дітей виправляється у відповідності із зміною імені батька. По батькові повнолітніх дітей змінюється тільки за їхнім клопотанням на загальних підставах.
Розгляд клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячного строку з дня подачі клопотання.
Зміна прізвища, імені, по батькові не допускається у таких випадках:
а) якщо заявник знаходиться під слідством, судом або в нього є судимість;
б) якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові маються заперечення з боку органів внутрішніх справ.
До особистих прав подружжя відноситься право на спільне вирішення питань життя сім'ї, на вільний вибір занять, професій та місця проживання (статті 20, 21 КпШС України). (2)
Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право звернутися за роз'ясненням суперечки до органу опіки та піклування чи до суду.
Право подружжя вільно обирати заняття та професію закріплене статтею 49 Конституції України. У відповідності з цим правом кожен з подружжя, керуючись своїми нахилами та інтересами, самостійно вибирає для себе заняття чи професію. Заперечення або заборони іншого з подружжя, пов'язані з таким вибором, правового значення не мають.
Кожному з подружжя належить право вільного визначення свого місця проживання. А це означає, що зміна місця проживання одним з подружжя не тягне правового обов'язку іншого з подружжя слідувати за ним. Тому не може мати юридичної сили зобов'язання, яке дала громадянка Н. чоловіку: поїхати разом з ним до місця служби до Шацького району Волинської області.
До деяких інших особистих прав подружжя відноситься право давати згоду на усиновлення дитини, право на розірвання шлюбу, на виховання дітей.
Ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків -- право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей. При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права. Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.
Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття “інтерес дитини” і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.
Ч.3,ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживанні батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.
Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.
Права й обов'язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України "Про освіту" є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.
Батьки мають рівні права й обов'язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.
2.2.Взаємні права і обов'язки батьків і дітей.

Проектом Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. . Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, якi суперечать закону, моральним засадам суспільства.(3)
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст.153 проекту Сімейного кодексу України передбачені права батькiв та дитини на спiлкування. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спiлкування, зокрема якщо хтось iз них перебуває у надзвичайнiй ситуацiї (лiкарнi, мiсцi затримання та позбавлення волi тощо). Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолiтнiх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй за захистом прав та iнтересiв дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законнi представники без спецiальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв дiтей i тодi, коли вiдповiдно до закону вони самi мають право звернутися за таким захистом.
Здiйснення батькiвських прав та виконання батькiвських обов'язкiв мають ґрунтуватися на повазi до прав дитини та її людської гiдностi. Батькiвськi права не можуть здiйснюватися всупереч iнтересам дитини. Вiдмова батькiв вiд дитини є неправозгiдною, суперечить моральним засадам суспiльства. Ухилення батькiв вiд виконання батькiвських обов'язкiв є пiдставою для покладення на них вiдповiдальностi, встановленої законом. Неповнолiтнi батьки мають такi ж права та обов'язки щодо дитини, як i повнолiтнi батьки, i можуть їх здiйснювати самостiйно.
Питання виховання дитини вирiшується батьками спiльно. Той iз батькiв, хто проживає окремо вiд дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованнi i має право на особисте спiлкування з нею. . Той iз батькiв, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батькiв, хто проживає окремо, спiлкуватися з дитиною та брати участь у її вихованнi, якщо таке спiлкування не перешкоджає нормальному розвитковi дитини. 4. Батьки мають право укласти договiр щодо здiйснення батькiвських прав та виконання обов'язкiв тим з них, хто проживає окремо вiд дитини.
Той з батькiв, хто проживає з дитиною, у разi його ухилення вiд виконання договору зобов'язаний вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану другому з батькiв.
Вирiшення органом опiки та пiклування спору щодо участi у вихованнi дитини того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.
За заявою матерi, батька дитини орган опiки та пiклування визначає способи участi у вихованнi дитини та спiлкуваннi з нею того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.(3)
Якщо той iз батькiв, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батькiв, хто проживає окремо, у спiлкуваннi з дитиною та у її вихованнi, зокрема якщо вiн ухиляється вiд виконання рiшення органу опiки та пiклування, другий iз батькiв має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участi одного з батькiв у вихованнi дитини (перiодичнi чи систематичнi побачення, можливiсть спiльного вiдпочинку, вiдвiдування дитиною мiсця його проживання тощо), мiсце та час їхнього спiлкування, з урахуванням вiку, стану здоров'я дитини, поведiнки батькiв, а також iнших обставин, що мають iстотне значення.
В окремих випадках, якщо це викликано iнтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутнiстю iншої особи.
За заявою заiнтересованої сторони суд може зупинити виконання рiшення органу опiки та пiклування до вирiшення спору. У разi ухилення вiд виконання рiшення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батькiв, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється вiд виконання рiшення суду, зобов'язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому з батькiв, хто проживає окремо вiд дитини. Мiсце проживання дитини, яка не досягла десяти рокiв, визначається за згодо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.