На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття та пдстави представництва в цивльному прав України. Види представництва в цивльному прав України. Оформлення та умови дї довреност, як пдстави представництва у цивльному прав України.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 17.10.2005. Сдан: 2005. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


    Курсова робота
    "Представництво в цивільному праві"
    Зміст

    Вступ 3
    1. Поняття та підстави представництва в цивільному праві України 4
    2. Види представництва в цивільному праві України 12
    3. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України 18
    Висновки 23
    Перелік використаної літератури 24

Вступ

Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання й реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб'єктивних прав і обов'язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов'язків суб'єктами права. Разом з тим особа представника не має закривати собою того, кого представляє, обмежувати його розсуд та права. З'ясування співвідношення між цими суперечливими цілями становить значний науковий інтерес. Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми, яка в умовах проголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого звучання.

Разом з тим проблема представництва має не лише теоретичний інтерес, але і практичне значення, оскільки процес оновлення цивільного законодавства, який відбувається в Україні, поставив на порядок денний питання про зміну в підходах до регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі тих, що опосередковують відносини представництва. Останні в умовах розширення кількості учасників цивільного обігу, посилення їхньої автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов'язків учасниками економічного обігу.

Крім того, представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб'єктності юридичної особи. І хоч існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з'ясованою. До того ж, у будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо.

1. Поняття та підстави представництва в цивільному праві України

Інститут представництва в цивільному праві України представлений главою 17 Цивільного кодексу України Офіційний вісник України, 2003, N 11 (28.03.2003), ст. 461 (далі по тексту «ЦК») (ст.ст. 237-250).

Відповідно до ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, пред-ставництво є системою, що включає правовід-носини:

1) між тим, кого представляють, і представником (внутрішні правовідносини представництва);

2) між тим, кого представля-ють, і третьою особою;

3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва склада-ються між тим, кого представляють, і представ-ником, зумовлюючи виникнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок дія-льності представника. Для цих відносин характерним є те, що вони:

1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідно-син;

2) мають щодо цих зв'язків службо-вий (допоміжний) характер;

3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів:

1) відносини між представником і третіми особами, які мають організаційний ха-рактер;

2) правові відносини між тим, кого пред-ставляють, і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

У силу зовні-шніх правовідносин представництва представ-ник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформа-ційний обов'язок), а також надати докази на-явності і змісту повноваження. Невиконання першого обов'язку покладає юридичні наслід-ки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обов'язку -- може призвести до неба-жання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.

Внутрішні і зовнішні відносини представни-цтва взаємопов'язані і взаємозумовлені. Це й створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого пред-ставляють, і третьою особою.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: людина -- з народжен-ня, юридична особа -- з моменту її утворення. У тих випадках, коли тим, кого представляють, є громадянин, він може бути як дієздатним, так і недієздатним. Однак це стосується лише так званого обов'язкового представництва. У добро-вільному представництві, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, для ви-раження волі на встановлення відносин пред-ставництва необхідна дієздатність цієї особи.

Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. За за-гальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-річного віку. Крім того, як пред-ставники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістна-дцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який досяг шістна-дцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуван-ням.

Не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власно-го імені, а також особа, уповноважена на веден-ня переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст. 237 ЦК). Таке правило ло-гічно пов'язане з положеннями ч. 1 ст. 238, згі-дно якому представник має діяти від імені того, кого представляє, і ст. 239 ЦК, згідно якій правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні пов-новаження. Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він пред-ставляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки -- немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права -- повно-важення на власні позитивні дії, тобто можли-вість представника діяти певним чином від іме-ні особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також вклю-чає можливість вимоги, у цьому випадку -- пра-во вимагати від того, кого представляють, при-йняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм пов-новаження є представник, тому захист повнова-ження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представни-ком від свого імені і не потребує особливого повноваження.

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує виникнення повноваження. Зокрема, представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, вста-новлених актами цивільного законодавства. Наприклад, виникнення повноважень закон по-в'язує з фактом спільного господарювання, спіль-ності майна: при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарс-тва, він виступає як особа, що діє також від імені і в інтересах другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається.

Коло дій, які можуть бути здійснені за допо-могою представництва, не є безмежним. Тому стаття 238 ЦК якраз і визначає межі дій, котрі може вчиняти представник.

Зокрема, ч.1 ст. 238 ЦК вказує, що предста-вник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це положення стосується лише добровільного представництва, оскільки, наприклад, батьки чи опікун, будучи законними представниками, якраз і мають ме-тою «заповнити» недостатню дієздатність мало-літнього.

Не допускається укладення через представ-ника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказа-них в законі. Наприклад, договір довічного утри-мання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлю-бу, всиновлення тощо -- це ті юридичні дії, які мають здійснюватися особисто (ч. 2 ст. 238 ЦК).

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє (ч. 3 ст. 238 ЦК). З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення угоди представником від-носно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Напри-клад, опікун не може укладати угод зі своїм пі-допічним, а також представляти його при укла-денні угод або веденні судової справи між пі-допічним і своїми близькими родичами. Але у деяких випадках при згоді тих, кого представ-ник одночасно представляє, такі дії можуть бути допущені. Така ситуація передбачена ст. 243 ЦК, ч. 3 якої встановлює, що комерційне представництво одночасно кількох сторін пра-вочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підпри-ємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою зго-дою вона може представляти різні сторони пра-вочину.

Представник зобов'язаний особисто вчини-ти дію, передбачену наданим йому повноважен-ням. Він може передоручити її здійснення ін-шій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого пред-ставляють, в іншій формі (у листі, телеграмі тощо). Передоручення може також ґрунтувати-ся на положеннях акта цивільного законодавст-ва. Таким спеціальним положенням акта циві-льного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з якими представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Ст. 240 ЦК не регламентує по-рядок та форму передоручення, але оскільки останнє може мати місце лише при добровіль-ному представництві, котре, у свою чергу, ґрун-тується на довіреності, то передоручення, як правило, здійснюється шляхом видачі довіре-ності представником своєму заміснику. Але пе-редоручення можливе і шляхом внесення змін у договір (доручення тощо), який є підставою представництва.

Довіреність, що видається у порядку передо-ручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержан-ня заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245). Строк, на який вона видається, не може переви-щувати терміну дії основної довіреності, на під-ставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноважен-ня іншій особі, повинен повідомити про це осо-бу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цьо-го обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісни-ка як за свої власні. Це правило закріплене в інтересах особи, яку представляють, оскільки у разі незгоди з передорученням особа, яку пред-ставляють, може в будь-який момент скасува-ти довіреність. Якщо ж представник не повідо-мив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні.

Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збере-женням останніх, то це не впливає на існуван-ня самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обо-в'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника.

Перевищення представником повноваження при вчиненні правочину -- це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вка-зівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представ-ник зі своєї ініціативи розширює межі надано-го йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки зако-ну, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють.

Перевищення повноважень можливе у кіль-кісному й якісному відношенні. Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення:

1) числа, ваги, міри речей;

2) те-рміну договору, який потрібно укласти;

3) роз-міру плати або покупної ціни.

Якісне переви-щення може стосуватися:

1) властивостей і спе-цифіки предмета угоди;

2) вибору контрагента, з яким має бути укладена угода;

3) характеру самої угоди, вчинення дій, не передбачених до-віреністю.

Правочин, учинений із перевищенням повно-важень, створює, змінює, припиняє тощо цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди.

Якщо схвалення дій представника не відбу-деться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути ви-знаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК. Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК).

Окрім того, за певних об-ставин (наприклад, у випадку зловмисної домо-вленості представника і третьої особи про укла-дення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи) відшко-дувати особі, яку представляли, збитки, що ви-никли внаслідок дій представника з перевищен-ням повноважень.

Ст. 241 ЦК передбачає два варіанти поведін-ки особи, яку представляють, при представниц-тві з перевищенням повноважень:

1) вона схва-лює дії, вчинені від її імені;

2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без пов-новажень або з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різ-них формах:

1) схвалення шляхом заяви про це;

2) схвалення мовчазною згодою;

3) схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

За своєю юридичною природою схвалення є односто-роннім правочином, що потребує сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, на-ділити юридичною силою конкретну угоду, укла-дену для неї з перевищенням повноважень. Наступне схвалення правочину особою, яку пред-ставляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Слід зазначити, що положення ст. 241 ЦК по-ширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу право-чину не має.

У практиці виникають питання про значен-ня схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Як випливає із тексту ст. 241 ЦК, несхвалення та-кого правочину ніби тягне повну її недійсність. Але такий висновок суперечить ст. 217 ЦК, згід-но з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин. Отже, можна зробити висновок, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умо-ви, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування ча-стини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недій-сною (ст. 240, 242, 216 ЦК).

Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стя-гнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами гл. 83 ЦК. Природно, за наявності всіх умов, необхідних для виник-нення відповідних зобов'язань.

2. Види представництва в цивільному праві України

В цивільному праві України інститут представництва розподіляється на три види:

1) представництво за законом (ст. 242 ЦК);

2) комерційне представництво (ст. 243 ЦК);

3) представництво за довіреністю (ст. 244 ЦК).

Відповідно до ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Такий вид представництва, як представництво за законом має свої характер-ні особливості. Ними, зокрема є його спрямова-ність на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, не-доумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхід-ність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представля-ють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то природно, що така особа не може впливати на діяльність пред-ставника. Специфічним є також правове стано-вище представника при представництві, засно-ваному на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'я-зок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків по-збавляють батьківських прав тощо).

Ст. 242 ЦК спеціально згадує про окремі категорії осіб, які можуть здійснювати представництво за законом (батьки, усиновлю-вачі, опікуни та ін.).

Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма зако-ну і подія (народження дитини), а для представ-ництва батька до того ж потрібна наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішен-ня суду про визнання батьком дитини. За-конними представниками малолітніх та непов-нолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем дорівнюються до батьків. їхнє право на представництво ґрунту-ється на нормі закону та рішенні про усинов-лення. Батьки (усиновлювачі) можуть уклада-ти за неповнолітніх дітей будь-які угоди. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення угод не суперечить інтересам дітей.

Виникнення повноваження в опікуна ґрунту-ється на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно якій опікун є законним представником малолі-тньої особи та фізичної особи, визнаної недіє-здатною, а також на рішенні про призначення опікуном. У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна пов-новаження для діяльності як законного предста-вника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опіку и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.