На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття представництва в цивльному процес, його сутнсть особливост. Характеристика та законодавча база дяльност представника, його права та обвязки, рзновиди та повноваження. Вимоги до представника та особливост представництва за кордоном.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 04.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
План
Вступ
1. Участь представника в цивільному судочинстві
2. Повноваження представника в суді
3. Суб'єкти цивільного представництва
3.1 Особи, які можуть бути представниками
3.2 Особи, які не можуть бути представниками
4. Представництво за законом
4.1 Призначення, або заміна законного представника
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Представництво - врегульована законом діяльність однієї особи від імені й в інтересах іншої особи в цивільному судочинстві. Правове регулювання представництва в цивільному процесі країн СНД, в яких прийняті нові ЦПК, характеризується спільними положеннями, властивими для ЦПК України, за окремими винятками.
Конституція України закріплює право громадян і юридичних осіб на отримання правової допомоги при реалізації Конституційного права на судовий захист [1.C.23]
У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав і інтересів громадян, що охороняються законом і юридичних осіб реалізовується, зокрема, в формі судового представництва. Таким чином, інститут представництва в цивільному процесуальному праві є одним з передбачених законом способів реалізації права на судовий захист.
Отже, актуальність теми дослідження насамперед полягає в тому, що необхідність вивчення цивільного законодавства є особливо важливою в наш час, коли в країні проходить становлення правової системи, створюється нова законодавча база і особливого значення набуває необхідність відповідних знань.
Об'єктом дослідження даної курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частина, яка регламентує цивільно-процесуальні правові відносини.
Предметом дослідження даної курсової роботи є загальна характеристика інституту представництва в цивільному процесі України.
Мета дослідження полягає у теоретичному вивченні інституту представництва в цивільному процесі України.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- визначення поняття та значення процесуального представництва;
- вивчення видів процесуального представництва;
- визначення повноважень процесуального представника.
Згідно з нормами ЦПК громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть в суді їх органи, діючі в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положенням, або їх представники.
Необхідність в судовому представництві зумовлена різними обставинами: неможливістю дотримання змагального начала судочинства при розгляді цивільних справ, в яких беруть участь недієздатні особи (по віковому критерію - неповнолітні; по медичному критерію - громадяни, визнані недієздатними в судовому порядку); неможливістю юридичних осіб, очолюваних колегіальними органами (наприклад, правліннями), безпосередньо брати участь в розгляді справи; бажанням зацікавлених осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді справи в суді і т.д.
У роботі були застосовані наступні методи: метод діалектичної логіки (при виділенні ознак за результатами визначення понять); порівняльний метод; метод формально-юридичного аналізу; описовий метод.
1. Участь представника в цивільному процесі

Представництво - це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний) [16.C. 3].
Частина 1 статті 38 ЦПК говорить про те, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника [4.C.20].
Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Представництво у суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважають у судовій практиці та літературі.
Від загальноцивільного воно відрізняється тим, що:
а) представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального - тільки у суді;
б) метою загальноцивільного представництва є надання допомоги довірителю, а процесуального - і суду;
в) при загальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва,
у процесі законний представник може доручити ведення справи договірному;
г) при загальноцивільному представництві в юридичній дії бере участь тільки представник, а в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді й повинен, представлюваний;
д) при загальноцивільному представництві повноваження представника визначаються дорученням, а у процесі - в основному законом.
Тому за ЦПК України представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою [15].
Стаття 38 ЦПК закріплює право сторін, третіх осіб, осіб, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть скористатися допомогою представника. У такий спосіб новий ЦПК розширив коло осіб, які можуть мати представника у суді, практично до кола осіб, які беруть участь у справі. Дана стаття частково вирішує питання про види представництва [20.C.150].
Якщо більш детально розглядати ст. ст. 38 - 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України, то це нам дозволяє відзначити наявність чотирьох видів представництва:
а) добровільного;
б) законного;
в) за призначенням суду;
г) громадського.
За ступенем обов'язковості представництво може бути обов'язковим, коли на представництво не потрібно волевиявлення представлюваного (у справах за участю недієздатних, наприклад), і факультативним, коли волевиявлення представлюваного на представництво є необхідним.
Регулюючи питання про добровільне (договірне) представництво, стаття 38 ЦПК необгрунтовано відносить до представництва участь у цивільному судочинстві органів юридичних осіб та органів державної влади. Безумовно, участь зазначених органів не є представництвом, оскільки є участю юридичних осіб та держави через уповноважені органи [7.C.24].
В основі добровільного (договірного) представництва лежить договір. Перший підвид - представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою такого представництва є договір доручення на ведення справи у суді.
Другий підвид - юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору.
Третій підвид - окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб за договором доручення. Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і не свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень. Тому дуже спірною є думка деяких авторів про те, що і юрисконсульти виступають у суді за договором доручення.
Громадське представництво полягає у тому, що в силу статуту, положення про громадську організацію вона може представляти у суді інтереси членів цієї організації (наприклад, профспілки) [12.C.22].
Наприклад представництво в цивільному процесі Франції здійснюється: на підставі договору - адвокатами і повіреними; на підставі закону - батьками, опікунами і піклувальниками стосовно неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням. Батьки, які здійснюють сумісно батьківську владу, визнаються законними представниками, а якщо батьківську владу здійснює один з них, то він і визнається законним представником. Неповнолітній, який одружився або якому виповнилося 16 років, може бути звільнений за заявою батьків, одного з них чи сімейної ради від батьківської влади суддею по опіці (статті 389, 476 Цивільного кодексу Франції). Звільнений від батьківської влади неповнолітній стає здатний, подібно повнолітньому, до всіх дій громадянського життя (статті 481, 488 ЦК), а, отже, і особисто вести справу в суді. А в цивільному процесі Польщі представництво сторін і третіх осіб можуть здійснювати: адвокат, співучасник у справі, особа, яка управляє майном або інтересами сторони, а також особа, пов'язана зі стороною правовідносинами доручення, якщо предмет спору входить в обсяг цього доручення; батьки, подружжя, брати, сестри та інші особи [18].
2. Повноваження представника в суді

Згідно ст. 44 ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності [4.C.21]. Згідно з ЦПК 1963 р; повноваження представників підтверджувалися відповідно загальним або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, то представник від імені особи, яку він представляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової вимоги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляється, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним [12.C.144].
Новий ЦПК навпаки визначає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і інше. А якщо особа, що представляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності[15]. Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і, можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнути можливих зловживань.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає також можливість припинення договірного представництва, обмеження повноважень представника та відмову представника від повноважень.
Підставами припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення загальноцивільного представництва: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, що представляється; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності[15].
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовому засіданні.
3. Суб'єкти цивільного представництва

3.1 Особи, які можуть бути представниками

Згідно статті 40 ЦПК представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Також в цієї статті зазначено що, одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні [4.C.21]
Ця норма висовує головні вимоги до осіб, які можуть виступати представниками в суді. Перша вимога є професійною - представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичними знаннями. Тому не випадково ст. 59 Конституції України передбачає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура [5].
Представниками у суді можуть бути й інші особи, до яких висувається наступні вимоги:
а) вони повинні бути повнолітніми;
б) мати цивільну процесуальну дієздатність;
в) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва; г) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді. Наприклад в цивільному процесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюється адвокатами - соліситорами і баристерами.
Баристери здійснюють правозаступництво і наділені правом виступати у всіх цивільних справах в судах всіх інстанцій, а в Палаті лордів, в Апеляційному і Високому судах це право належить виключно їм.
Вони ведуть консультативну роботу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду, дають висновки з приводу повноти процесуальних паперів, обргунтовують необхідність внесення до них змін і доповнень, а також вчиняють інші дії, виходячи з встановленого ними предмета доказування і сукупності доказів, які вони мають доводити в судовому засіданні. Також вирішують питання про те, як буде здійснюватися доказування. При використанні показань свідків баристер знайомиться з їх змістом, а якщо свідок не може прибути до суду, він порушує питання про допит такого свідка за місцем проживання.
Соліситори перебувають при судах і представляють сторін в процесі. Вони беруть участь в цивільному процесі не у всіх судах, а в розгляді цивільних справ судами графств, магістратськими судами, у деяких справах, що розглядаються Судом Корони, та у справах про банкрутство у Високому суді. Соліситори проводять підготовку справи до розгляду, для чого спілкуються із сторонами, опитують свідків, збирають докази, складають процесуальні папери, надсилають баристеру копії всіх матеріалів у справі й готують підсумкову записку про проведені підготовчі дії у справі. Проте вони мають обмежене право на публічні виступи в судах.
Повноваження соліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між ними (довірителем і представником), які регулюються нормами договірного права.
Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує не на підставі договору з довірителем, вони передаються йому соліситором шляхом короткого викладення змісту справи. Прийняття баристером доручення означає перехід до нього всіх повноважень сторони на вчинення всіх процесуальних дій, визначених законом для таких осіб і їх процесуальних представників. За виконання доручення баристер одержує гонорар від фірми соліситорів.
Баристери не несуть відповідальність за допущену ними недбалість, оскільки позови такого виду можуть грунтуватись лише на договорі, баристер же укладати його з клієнтом не може. З цих причин баристер не може допитувати свідка, а також консультуватися з ним у відсутності соліситора.
Представництво недієздатних осіб в цивільному процесі Англії має свої особливості. Воно поширюється на неповнолітніх (віком до 13 років) і психічно хворих осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати управління своїми справами і розпоряджатись своїм майном. Оскільки недієздатні особи не можуть особисто представляти свої інтереси, їх в цивільному процесі захищає «найближчий друг» таких осіб - батьки, опікуни, а психічно хворих - адміністратори їх майна. Коли ж такі особи відсутні або не бажають вести справу в інтересах недієздатної особи, дані обов'язки виконує державний соліситор.
Батьки, опікуни, адміністратори не є стороною у справі недієздатних. Але якщо вони можуть бути такою особою (співвиконавцем), то особисте ведення ними справи недієздатних не допускається, а можливе лише через соліситорів. Для цього останній подає до суду виражену в письмовій формі згоду батька, опікуна чи адміністратора на свою участь в процесі у справі і документ (сертифікат), який підтверджує, що такі особи (батько, опікун, адміністратор) не мають в судовому процесі інтересу, який би суперечив інтересу недієздатної особи.
Представники недієздатних можуть реалізовувати їх права. Але будь-які угоди стосовно позову від імені недієздатного без схвалення суду недійсні. Розпорядження сумами, стягнутими в інтересах недієздатних, можливе лише у відповідності з тими вказівками, які дав суд. Твердження, наявні в позовній чи зустрічній позовній заяві, не вважаються прийнятими недієздатними з тієї підстави, що на них не надійшло заперечення. Проти недієздатної особи не може бути постановлене заочне рішення. Зазначені гарантії передбачені для захисту прав та інтересів недієздатних осіб в цивільному процесі Англії.
Представництво в цивільному процесі США в основному побудоване на положеннях, властивих представництву Англії, і здійснюється: стосовно недієздатних осіб - батьками, опікунами, іншими особами, які наглядають за неповнолітніми І психічно хворими людьми (законне представництво), стосовно Інших осіб за договором доручення - адвокатами, поділ яких залежно від виконуваних функцій, що має місце в Англії, в США відсутній
Адвокати можуть здійснювати всі види юридичної допомоги і представництво в цивільному процесі через юридичні контори або юридичні відділи в державних установах І приватних структурах.
Наявність у США федеральної судової системи і судової системи в штатах, самостійне функціонування кожної системи з істотними відмінностями в правовому регулюванні визначили неоднозначність правового становища адвоката в судочинстві в цивільних справах як в однотипних судах окремих штатів, так і у федеральних.
Загальним для них є те, що повноваження адвокатів в цивільному процесі визначається договором доручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді. В ньому встановлюється обсяг і характер повноважень для представника, інші права і обов'язки сторін договору.
Наявність договору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від імені довірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь в конкретній цивільній справі [19.C.125-126].
3.2 Особи, які не можуть бути представниками

Стаття 41 ЦПК визначає неможливість іншого суміщення процесуальних ролей представника та осіб, які входять згідно ЦПК до інших учасників процесу (секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок), оскільки ті й інші належать до різних груп суб'єктів процесуальних правовідносин, з яких одні юридично заінтересовані, а інші - ні [4.C.21].
Частина 2 статті 41 ЦПК встановлює обмеження за професіональною ознакою деяким категоріям юристів: суддям, слідчим, прокурорам. Це обмеження має етичний характер: у інших учасників справи не повинно виникати сумніву в неупередженості суду у зв'язку з участю зазначених осіб у якості представників. Однак з цього правила є два винятки: судді, слідчі, прокурори можуть представляти у суді відповідні органи, в яких вони працюють, якщо вони є стороною або третьою особою у справі, і якщо зазначені особи виступають у справі.
Згідно ст 57 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи [13].
Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАСУ ці обмеження зумовлені принципом неможливості процесуального сумісництва, який полягає в тому, що суб'єкт цивільно-процесуальних відносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше, ніж в одному процесуальному стані, тобто секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок не можуть бути представником. Хоча цей принцип не закріплений безпосередньо в окремій нормі Кодексу адміністративного судочинства України, як наприклад, принцип верховенства права, законності, диспозитивності (ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України), але положення ч. 1 ст. 57 цього Кодексу свідчать саме про наявність такого принципу и адміністративному судочинстві. Ці положення стасуються лише однієї і тієї самої справи. Отже, неспроможність виконувати функції представника в суді може мати абсолютний чи відносний характер. Так, щодо абсолютної неспроможності, то вона стосується осіб, яким заборонено бути представниками.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи. Це означає, що в даному випадку йдеться про те, що у встановлених чинним законодавством випадках вони можуть виконувати такі функції, як суддя, прокурор, слідчий. Тобто такі обмеження щодо зазначених суб'єктів зумовленістатусом цих службових осіб.
Судді, слідчі, прокурори можуть бути представниками в суді, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи. Отже, з огляду на положення ч. 2 ст. 57 цього Кодексу зазначені в ній суб'єкти можуть бути також законними представниками.
Зазначені суб'єкти можуть бути також законними представниками, тобто здійснювати представництво своїх неповнолітніх дітей або усиновлених, а також інтереси осіб, що перебувають під їх опікою чи піклуванням [13].
4. Представництво за законом

Стаття 39 ЦПК закріплює норми, коли представництво здійснюється за законом, а саме:
а) права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.