Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Участь прокурора у судових процесах є необхдною для дотримання законност. Правов пдстави представництва прокурором нтересв громадянина або держави в суд. Форми представництва прокурора у цивльному, адмнстративному, господарському судочинств.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 24.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ПЛАН
ВСТУП
1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді
2. Форми представництва прокурора у цивільному процесі
3. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві
4. Участь прокурора у господарському судочинстві
ВИСНОВКИ
Практичне завдання
Список використаної літератури
ВСТУП
Вступаючи 1995р. до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, серед яких -- обов'язок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до стандартів держав-- членів Ради Європи.
Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо рефор-мування прокуратури, Генеральною прокурату-рою України у 2006р. розроблено проекти зако-ну «Про знесення змін до Конституції України» та нової редакції Закону «Про прокуратуру». При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених докумен-тах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та гро-мадянина, державних і суспільних інтересів, а та-кож представництво їхніх інтересів у судах у ви-падках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили дум-ку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.
При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримі-нальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального пе-реслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втруча-тися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспа-нія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримі-нального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно врахову-вати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.
Таким чином, хоча дотепер немає за-гальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав і свобод громадян, їх існу-вання не заперечується, зокрема шляхом здійснен-ня представництва в суді.
Прокурор -- особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представ-ництва інтересів громадянина або держави у ви-падках, передбачених законом (ч. 2 ст. 45 ЦПК, статті 2, 29 ГПК, ч. 2 ст. 60 КАС України). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.
Участь прокурора у зазначених процесах є необхідною для захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування дер-жавного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім внаслідок недосконалості чин-ного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потре-бують невідкладного вирішення, оскільки від успі-шного виконання прокуратурою функції пред-ставництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, не-від'ємним, якщо не основним, атрибутом якої є утвердження законності та верховенства права.Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного, арбітражного (госпо-дарського) процесу через участь у розгляді справ до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів. Участь прокурора в адміністративному судочинстві є но-велою національного законодавства. М. Руденко. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень поза сферою кримінального переслідування. Право України № 4/2007, стор. 75
1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді

Визначаючи правову природу представницт-ва прокурора поза межами кримінального судо-чинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесу-ального права, але цей факт є внутрішнім стосов-но того, що прокурор перш за все -- представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.
Відповідно до Конституції України (статті 121--123) прокуратура є організаційно само-стійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Пред-ставляючи в суді інтереси громадянина або держа-ви, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а та-кож усіх суб'єктів права власності та господарю-вання.
Однак не можна ототожнювати статус проку-рора зі статусом представника у процесі. Відно-сини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціально-го дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при роз-гляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконую-чи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.
Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передба-чають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу -- прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не по-трібно надавати судові ніяких документів (довіре-ностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі.
Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Зако-ну (як і ч. 2 ст. 45 ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні пе-редбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. № З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможли-во, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регла-ментуються різними нормативними актами. Кон-ституційне положення щодо випадків, визначе-них законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів гро-мадянина або держави, які мають бути закріп-лені у ЦПК, ГПК та КАС України.
З питанням про початок процесу пов'я-зані й проблеми визначення процесуального ста-тусу прокурора у суді (під час розгляду спра-ви). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судо-чинства -- здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати судові які-небудь вказівки, визна-чати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямо-ваний вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, зма-гальність, рівноправність сторін. Отже, підтри-муючи в суді заявлені позовні вимоги, проку-рор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Консти-туції і законів України.
Під час участі в розгляді судом справи про-курор користується правами у такому ж обсязі, як і інші учасники судового процесу, і не має перед ними переваги чи привілеїв. Він не приймає рішень у справі, а лише висловлює судові свою пропозицію щодо вирішення спору. Рішення у справі ухвалює суд, який має право погодитись або не погодитись із пропозицією прокурора щодо вирішення спору. Таким чином, представництво прокурором у суді інтересів інших осіб не супере-чить принципу рівності сторін та не є тиском на суд, проти чого застерігають спостерігачі Ради Європи.
Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних проку-рорів Європи, яке відбулося 29--31 травня 2005р. в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі кримінальної сфери, є корис-ними і обґрунтованими, та рекомендовано «прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходів, які виходять за межі кримінальної юрисдикції. У даному аспекті представницька діяльність органів прокуратури України відповідає принципам, що діють у країнах--чле-нах Ради Європи. М. Руденко. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень поза сферою кримінального переслідування. Право України № 4/2007, стор. 75
З метою забезпечення прокурорами ефективного та результативного застосування повноважень по представництву в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень, керуючись ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України було видано Наказ № 6ги від 29.11.2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень».
Відповідно до п. 2. цього Наказу основними завданнями представництва в суді слід вважати реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб.
Пріоритетним є захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також захист державних інтересів, що стосуються оподаткування, стягнення сум до бюджету, відчуження державного майна, у т.ч. через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, пов'язаних з корупційними діяннями. Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень. Наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006р. № 6ги
2. Форми представництва прокурора у цивільному процесі
Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдиній меті - охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді.
У наказі Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:
- підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами (далі - позови, заяви);
- участі у розгляді судами справ;
- ініціювання перегляду незаконних судових рішень;
- захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;
- вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.
Форми представництва прокурора в цивільному процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства - на порушення справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.
Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави.
Обов'язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу»), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру») та ін. Участь прокурора в цивільному процесі є також обов'язковою по справах, порушених ним за позовами й заявами. Обов'язковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.
Чинний Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. Однак, у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.
Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави.
За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.
Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку - за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень.
Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.
Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб - учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. «Про виконавче провадження», йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.
Деякі роз'яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). М. Руденко. Форми представництва прокурора у цивільному процесі. Юридичний журнал № 10/2006
3. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві
Важливою подією в законодавчій сфері стало прийняття у 2005 році Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), з яким пов'язані якісні зміни в судовій адміністративній юрисдикції, що вважається адекватним формуванню правової держави. Нове сприйняття у суспільстві процесу зміцнення законодавчої основи адміністративного правосуддя сприяє збагаченню процесуально-правової культури, ідеологічному наповненню принципу верховенства права. Розвиток законодавства в багатьох випадках випереджає рівень правової свідомості як юристів-практиків, так і багатьох вчених.
Проблематика захисту прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві є новою для вітчизняної юридичної науки, зокрема теорії організації та діяльності органів прокуратури, і потребує спеціального дослідження, оскільки влада завжди має можливість застосовувати примус щодо членів суспільства, фізичних осіб, які виступають суб'єктами адміністративного судочинства. Наукове осмислення цих питань має також важливе практичне значення. Це необхідно для ефективного здійснення покладених на прокуратуру функцій представницько-наглядового спрямування, де завданням є забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.
У ст. 60 КАС передбачено, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ч. 1), і при цьому окремо окреслено процесуальне становище прокурора. Визначено, що він може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу (ч.2).
Додатково до відтворених процесуальних прав органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, у ст. 61 передбачено, що прокурор, який не брав участі у справі, має право з метою вирішення питання про наявність підстав для оскарження судових рішень в апеляційному, касаційному порядку або для їх перегляду у зв'язку з винятковими чи нововиявленими обставинами ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (ч. 4).
Отже, участь прокурора в публічно-правовому спорі, тобто процесі адміністративного судочинства, коли він здійснює представництво інтересів громадянина або юридичних осіб шляхом подання адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, є реалізацією функції прокуратури, передбаченої п.2 ст. 121 Конституції України. Ця прокурорська діяльність в умовах сьогодення перегукується з п'ятою функцією прокуратури, яку було закріплено Законом України від 8 грудня 2004р. "Про внесення змін до Конституції України", де вказано, що прокуратура здійснює „нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами” (п.5 ст.121 Конституції України). При здійсненні цього нагляду прокурор має право звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (п.6. ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»).
З наведеного видно, що відповідачем за зверненнями прокурора до адміністративного суду має бути суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ст. 3 КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. При цьому поняття «публічно-правові відносини» у ст. 3 КАС, присвяченій визначенню понять, не сформульовано. Це дійсно досить складно зробити, враховуючи тісне переплетення у реальному житті публічно-прав и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.