На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття принципу змагальност його значення. Зв'язок принципу змагальност з ншими принципами цивльного процесуального права (законност, об'єктивної стини, диспозитивност). Змст принципу змагальност в рзних стадях цивльного судочинства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 26.04.2002. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


28
План роботи:

Вступ.
1. Поняття принципу змагальності і його значення.
2. Зв'язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного
процесуального права (законності, об'єктивної істини, диспозитивності
й ін.).
3. Зміст принципу змагальності в різних стадіях цивільного судочинства.
Висновок.
Джерела.
Вступ.

Закріплення у ст. 129 Конституції України принципових положень судочинства відобра-жає новий етап судово-правової реформи, подальший розвиток основних засад цивільного процесу. В свою чергу реалізація концепції судове-правової реформи не може бути успішно вирішена без удосконалення найважливіших принципів судочинства, одним з яких є принцип змагальності.
Концепцією судово-правової реформи, схваленою у 1992 році Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 30. -- Ст. 426., передбачались заходи, спрямовані на демократичну розбудову судової системи, створення надійного правового фун-даменту для діяльності судів. Частково ці заходи вже здійснюються, але судова система остаточно ще не визначилась. Основними принципами в Концепції проголошено: створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, умови для дійсної змагальності; реалізація презумпції невинності, радикальне реформування матеріального та процесуального законодавства; чітке визначення умов допус-тимості доказів, перевірка законності та обгрунтованості рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами.
Актуальними сьогодні виявились слова відомого російського юриста і громадського діяча К. Л. Побєдоносцева, який писав наприкінці XIX ст., що у нас в багатьох випадках зовсім забулось поняття про те, що суд є змагання двох сторін і що неможливо задовольнити одну сторону, не вислухавши іншої. Яким не є простим дане поняття, воно не було присутнім у свідомості багатьох суддів, яким не було б беззаперечним це правило, воно порушувалось щоденно і несвідомо, і тому судове рішення нерідко набувало вигляду випадкової дії і тягнуло за собою нові непорозуміння. Оживити в свідомості названу корінну засаду будь-якого суду і поставити її так, щоб вона і на майбутнє була непорушною, щоб складала абетку правосуддя, без якої не можна зробити і кроку, -- вже це одне становить для нас значний набуток Победоносцев К.П. Передовые статьи о судебной реформе // Соч. -- СПб., 1996. -- С. 36..
1. Поняття принципу змагальності і його значення.

Звичайне класичне уявлення про суть принципу змагальності полягає у тому, що у судовому засіданні процесуальний спір ведуть між собою дві сторони -- обвинувачення та захист (кримінальні правовідносини) або позивач та відповідач (цивільні правовідносини), а суд має зробити офіційні висновки щодо вагомості і об'єктивності поданих доказів та законності їх отримання, віддавши потім перевагу доказам тієї чи іншої сторони у відповідному судовому акті.
Укладачі довідкової літератури, якою користувалися вітчизняні науковці, також поділяли такий підхід, але з додатком щодо активної ролі суду в реалізації цього принципу, а звідси -- і можливе коригування поведінки сторін під час процесуального змагання у судовому процесі.
Природно, що на сучасному етапі розвитку українського законодавства принцип змага-льності найбільш реалізовано у цивільному судовому процесі, де домінуюча роль держави у порівнянні з кримінальним процесом є набагато меншою, виходячи із особливостей правові-дносин між суб'єктами цивільних відносин, а не зі спрямувань держави чи суспільства. Тому цей принцип доволі легко і без особливих труднощів аналізувався в науковій та навчальній літературі радянського і пострадянського періодів. Змагальністю, за позицією проф. М.Штефана, визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного ма-теріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорювання доводів, міркувань та запере-чень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду -- боротьби сторін перед судом. Отже, змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і викорис-товувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують Штефан М. Цивільний процес. - Київ, 1997. с. 38.
Принцип змагальності ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі -- principiurn instructionis processus ad instantium partium. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають насамперед сторони. Кожна з них повинна доказати (onus probandi) ті обстави-ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У зв'язку з чим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК).
На відміну від принципу змагальності в зарубіжних країнах в українському цивільному судочинстві змагальність сторін доповнюється активною участю суду, яка обумовлюється обов'язком встановити об'єктивну істину в справі. Активна участь суду проявляється в оста-точному визначенні предмета доказування, збиранні за своєю ініціативою необхідних доказів та в їх дослідженні Порівняльне судове право: підручник / М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.К. Радзієвська. - К. Либідь, 1993. - с. 163 - 164..
Але важко говорити у позитивному аспекті про раніш сталі уявлення щодо активної ролі суду у процесі і про те, що змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний не лише сприяти в збиранні належних доказів, а інколи і самотужки забезпечувати збір доказів для виконання вимог закону про повноту встановлення нібито дійсних обставин (ст. 30 ЦПК України). За таких умов будь-який суд або суддю можна звинуватити в упередженості і пріоритетній поведінці на користь однієї зі сторін.
Лише недавно змагальність судочинства отримала конституційне закріплення, хоча цей термін привертав увагу багатьох вчених-процесуалістів. Однак, незважаючи на те, що він загальновідомий, нині виникає потреба в його ґрунтовному переосмисленні з метою виявити зміст цього поняття Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. -1999. - № 9..
Якщо провести аналіз історичного розвитку даного інституту, слід погодитись з висновком В.Мамницького, що з часів Руської Правди до 18 ст. процесу була притаманна чиста змагальність, лише з деякими винятками Мамницки й.В.Ю. Краткий исторический очерк законодательства о состязательностн // Актуальнеє вопросьі правотворческой деятельности. -- К., 1992. -- С. 52..
В історичному розвитку цивільний процес ряду країн початкове будувався як змагальний. У цьому плані особливе місце займає Давній Рим, у праві якого зма-гальний процес був розроблений у найбільш досконалій формі. Обов'язок доказування (onus probandi) лягав як на позивача, так і на відповідача. Принцип змагальності в римському процесі виявлявся в трьох можливих варіантах поведінки сторін. У випадку, коли доводи по-зивача на захист своїх вимог не спростовувались контрдоводами відповідача, суд постановлював рішення на користь позивача. В тих ситуаціях, коли позивач взагалі не подавав доказів на підтвердження вимог або його докази спростовувались доказами відповідача, заявлені вимоги задоволенню не підлягали. Особливий інте-рес викликає так званий подвійний процес, в якому доводи позивача та заперечення відповідача мали рівну доказову силу. В результаті у процесі не було переможе-них і вереможців а предмет спору ділився порівну між сторонами. Подібний результат розгляду справи був ха-рактерним, наприклад, для позовів про розділ. У римсь-кому праві суд доказів не збирав Салогубова Е.В. Римский гражданский процесе. - М., 1997. - С. 91-92.. Разом із тим дослідженні деяких російських юристів свідчать про те, що в римському процесі вже на той час поряд із зма-гальними мали місце і слідчі засади Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - С. 396; ВаськовскийЕ.В. Учебник гражданского процесса. - М., 1917. - С. 99..
Правила римського процесу, як і все римське право, в подальшому були перейняті європейськими країнами та застосовувались а епоху раннього феодалізму, а в ок-ремих країнах -- і пізніше. В епоху розвиненого феода-лізму до цивільного процесу проникають слідчі засади, що пояснюється об'єднанням у руках феодалів еко-номічної та політичної влади.
На слідчих засадах, наприклад, був побудований пруський статут цивільного судочинства 1793 р. Слідчі засади були введені до цивільного процесу Росії указом Петра І від 21 лютого 1697 р. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. - М., 1948. - с. 41
При Петрі І загальною тенденцією розвитку процесуального законодавства була заміна змагального процесу слідчим. Процесуальне, як і все інше законодавство Петра І, відзначалось непослідовністю і протиріччями. Разом з тим, слід зауважити, що процесуальне право в цей період зробило крок вперед. Досить того, що вперше в історії російського права був створений процесуальний кодекс, хоча і з обмеженою сферою його застосування. Іменним Указом від 21 лютого 1697 р. «Об отмене в судных делах очных ставок, о битии вместо оных распросу и розыску, о свидетелях, об отводе оных, о присяге, о наказаний лжесвидетелей й о пошлинных деньгах» повною мірою скасовується змагальний процес і запроваджується слідчий. Цей Указ та іменний Указ від 5 листопада 1723 р. «Про форму суда» стали найважливішими норматив-ними актами в галузі процесуального законодавства для часу їх дії. Під словом «суд» розуміють саму форму процесу, що мала форму змагання. Суддя перестає бути пасивним арбітром і починає сам допитувати сторони. Вся реформа обумовлювалась необхідністю боротися із зловживаннями сторін. Указ від 1697 р. був доповнений «Кратким изображением процессов йли судебных тяжб» від 1715 р. У ньому дано загальне вчення про докази та визначення їх системи. Цікавим є покладення обов'язку по доказуванню на позивача. Він повинен довести свої підстави для скарги під страхом програшу. Відповідач також повинен активно доводити безпідставність скарги на нього, спростовувати ті факти, які доводить позивач. Отже, саме так в процесі з'являється головна суть змагальності -- обов'язок довести перед судом свої посилання. Таким чином, законодавець, проголошуючи слідчий процес, залишає в ньому елементи змагальності, що логічно призводить до видання Указу від 1723 р. «О форме суда», яким скасовується розшук і суд стає єдиною формою процесу Законодательство Петра І. - М., 1997 - с. 841.. Такий, на перший погляд, дисонанс насправді є розвитком попереднього законодавства.
Наступний етап у розвитку засад змагальності пов'язаний із судовою реформою 1864 р, Затверджений 20 вересня 1864 р. Статут цивільного судочинства став першим кодифікованим актом в галузі цивільного процесу. Законодавець, проголосивши ідею змагальності, в ст. 367 визначив, що суд ні в якому разі не збирає сам докази чи довідки, а обґрунтовує своє ріщення виключно на доказах, наданих сторонами. Российское законодательство X--XX вв. -- М., 1984. -- Т. 4. -- С. 79. Цей принцип знаходить розвиток й в інших статтях Статуту. Зокрема, у ст. 706 встановлено, що суд не має прав ні постановляти рішення про такі предмети, про які не було заявлено вимог, ні присуджувати більше того, ніж було заявлено, ні порушувати питання про давність, якщо сторони на неї не посилались.
В епоху зародження в надрах феодалізму капіталіс-тичних відносин слідчі засади а цивільному процесі поступаються елементам змагальності. Такий шлях онов-лення законодавства пройшли європейські країни, в то-му числі й Росія, складовою частиною якої була Україна. Залишки слідчих засад зберігались у законодавстві цих держав до повного встановлення капіталістичних відно-син на основі приватної власності. І лише з перемогою буржуазних революцій у Франції, об'єднанням Німеччи-ни, відміною кріпацтва в Росії змагальний процес займас домінуюче положення.
Важливий етап реформування цивільного процесу в Росії -- побудова його на засадах змагальності -- відбув-ся в часи відомої Судової реформи 1864 р. Статутом цивільного судочинства (далі -- СЦС) передбачалось, що «суд у жодному випадку не збирає доказів або довідок, а обґрунтовує рішення виключно на доказах, наданих сторонами» (ст. 367 СЦС). Підкреслюючи важливість по-будови цивільного процесу на засадах змагальності, відомі російські вчені-процесуалісти наводили в основ-ному такі доводи:
-- фактична сторона справи може буги краще вста-новлена тими, кому вона ближче знайома, хто знає, якими доказами її можна підтвердити і де ці докази відшукати;
-- сторони, як ніхто інший (у тому числі й суд), зацікавлені у з'ясуванні обставин справи, оскільки кож-на з них прагне задовольнити свої вимоги й у зв'язку з цим намагається відшукати для суду всі факти, які свідчать на її користь;
-- принцип змагальності відповідає сутності цивіль-ного процесу, а покладення на суд обов'язку збирати до-кази призвело б до перевірки судом власних висновків;
-- характер тих прав, про які йдеться в цивільному процесі, не допускає застосування слідчого принципу, оскільки це призвело б до втручання держави у приват-не і сімейне життя, що е неприпустимим;
-- слідчий процес змушує суд стати помічником однієї зі сторін і, таким чином, втратити відповідні його положен-ню холоднокровність, безсторонність та об'єктивність;
-- змагальний процес веде до розподілу праці, що завжди приносить кращі результати, ніж виконання всієї складної роботи однією особою; це дає сторонам можливість відшукати той доказовий матеріал, який свідчить на його користь, та скористатись допомогою фахівців-юристів;
-- принцип змагальності змушує сторони виявляти особисту ініціативу та енергію, дає можливість зняти з суду непосильний тягар роботи, оскільки побудова цивільного процесу на слідчому принципі збільшує ро-боту суду в десятки і сотні разів Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - с. 378-393; Малышев К.И. Вказ. праця. - с. 354-357.
Проголосивши в ст. 367 СЦС принцип змагальності, законодавець у той же час певною мірою зберіг дію слідчого принципу; суди мали право з власної ініціативи провадити огляд (ст. 507), призначати експертизу (ст. 5І5), вимагати пояснення від сторін у випадку неясності або невизначеності вимог та заперечень (ст. 335), нагадувати сторонах про відсутність доказів з істотних для справи обставин та призначати строки для з'ясування таких обставин (ст. 368).
Аналізуючи основні положення СЦС, теоретики-процесуалісти цілком справедливо відзначали, що роль суду в ньому не зводилась до пасивної ролі глядача процесуаль-ного змагання сторін. Суд був зорієнтований на активну участь у встановленні фактичних обставин, проте не як самостійний дослідник, а як помічник і радник сторін. Він не мав права сам збирати докази й довідки (ст. 367), проти повинен був дбати про належне з'ясуван-ня обставин справи. І з цією метою ставити сторонам пи-тання та вказувати на неповноту наданих доказів. Таке сприяння сторонам є не тільки правом суду, а й обов'яз-ком. Суд не може відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що вимоги позивача залишились для нього неяс-ними і незрозумілими, або задовольняти позов тому, що відповідач не надав доказі на підтвердження якої-небудь обставини, яку вважав такою, що не має істотного зна-чення, тоді як на думку суду вона була дуже важливою. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - с. 99-100.
За висловом Д.В. Туткевича, судді як представники держави не можуть і не повинні бути в процесі у ролі автоматів, оскільки в такому випадку вони були б не ор-ганами держави, й знаряддям сильнішої або більш обіз-наної сторони у процесі, що поставило би під сумнів існування самої ідеї державного правосуддя та потре-бу в ньому Туткевич Д.В. Вказана праця. - с. 47.
Суд не повинен мати й деспотичного, інквізиційно-го характеру, але в той же час він не може бути слабким і бездіяльним, оскільки слабкий суд став би покровите-лем різних зловживань у цивільному обороті Малышев К.И. Вказ. праця - с. 357..
Проект нової редакції російського СЦС, розробле-ний у 90-х роках XIX ст., передбачав розширити повно-важення суду, надавши йому право викликати сторони для допиту, вимагати надання документів, про існування яких суду стало відомо з пояснень сторін, призначати перевірку спірних письмових доказів тощо. І хоча цей проект не став законом, він характеризував тенденцію введення до цивільного процесу слідчих елементів.
Загалом вчені того часу однаково розуміли змагальність. К.Малишев розглядав її як принцип, згідно з яким різні дії суду в процесі залежать від вимог сторін, від їх ініціативи, і спірні відносини обговорюються на тих тільки фактах, які повідомлені суду М а л ы ш е в К. Курс гражданского судопроизводства. -- СПб., 1876. -- С. 357 . Т.Яблочков вважав, що правильно побудоване змагальне начало відображає матеріальну сторону процесу, тоді як формальна його сторона, як і питання правозастосування, повинна повністю знаходи-тись під контролем суду Я б л о ч к о в Т.М. Учебник гражданского судопроизводства. -- Ярославль, 1910. -- С. 23.. З точки зору Є. Васьковського, змагальний процес є самодіяльністю сторін при пасивному становищі суду, до функцій якого входить лише оцінка наданого сторонами фактичного матеріалу, а відповідальність за повноту та достовірність доказів несуть сторони Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. -- М., 1913. -- С. 379.. Разом з тим, юристи того часу розуміли, що реальна охорона прав не забезпечується тільки належною організацією суду. Потрібна така організація всього судочинства, яка р кривала б для сторін всі можливості своєю участю в процесі розкрити правду спірних правовідносин.
Судова реформа 1864 р. стала поштовхом до розвитку науки цивільного процесу. Значення праць вчених-процесуалістів XIX та початку XX ст. полягає в тому, що вони заклали основи науки цивільного процесуального права, деякі їх ідеї стали первинним матеріалом для опра-цювання окремих теоретичних засад науки в майбутньому.
Зі зміною в Росії політичної формації відбулися кардинальні зміни в законодавстві, яке діяло раніше, утому числі були переглянуті позиції щодо змісту принципу змагальності в цивільному процесуальному законодавстві. В основу побудови правової системи, і цивільного процесуального права зокрема, був покладений класовий підхід.
При цьому теоретики права, обґрунтовуючи своє бачення змісту принципу змагальності в радянському цивільному процесі та критикуючи цивільний процес капіталістичних країн виходили з того, що в буржуазному суспільстві існує тільки формальна рівність, як і формально вільна праця та її вільний продаж капіталу, а тому не може бути справжньої змагальності в цивільному процесі.
На обгрунтування цього положення, як правило, робилися посилання на роботу В.І. Леніна “Економічний зміст народництва», в якій він писав, що той «прогрес» і та «культура», котрі принесла з собою пореформена Росія, безперечно, пов'язані з «інститутом приватної власності» -- він був проведений вперше з усією повнотою створенням нового «змагального» цивільного процесу, що забезпечив таку ж «рівність» на суді, яка втілювалася в житті «вільною працею» та її продажем капіталові Ленін В.І. Повне зібрання творів - Київ, 1969. - Т. 1. - с. 422-423..
Аналізуючи розвиток цивільного процесу в історич-ному плані та підкреслюючи прогресивність його побу-дови на засадах змагальності, деякі відомі радянські юристи в той же час безапеляційно відкидали все те позитивне в цивільному судочинстві, що століттями на-працьовувалось юристами, вважаючи, що основні прин-ципи процесу (в тому числі змагальний) повинні забез-печувати побудову процесу відповідно до класових завдань суду і правосуддя Абрамов С.Н. Вказана праця. - с. 20.
Цей самий автор стверджував, що “змагальність у буржуазному процесі - не справжня змагальність, це боротьба нерівних сторін, вона вузько формалізована і перетворюється в засіб встановлення формальної істини, у засіб перемоги не правого, а сильного”..
Перші кодифіковані акти Росії в галузі цивільного судочинства після 1917 р., а згодом і акти всіх республік колишнього СРСР, дають підстави стверджувати, що слідчі засади, які були властиві цивільному процесу епо-хи феодалізму, почали поступово превалювати над зма-гальними: на суд практично покладався обов'язок збира-ти докази та оцінювати їх, Така переорієнтація позицій законодавця стала для окремих теоретиків права приво-дом стверджувати про наявність у процесі такого прин-ципу, як процесуальна активність суду Советское гражданское процессуальное право. - М., 1965. - с. 51-52; Курс советсткого гражданского права. - М., 1981. - Т. 1. - с. 168-170; Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1982. - с. 125.
У зв'язку з цим в юридичній літературі виникла дис-кусія щодо наявності чи відсутності у радянському цивільному процесі принципу змагальності.
Література того часу дає можливість ознайомитись
із методами проведення дискусій, коли певним поглядам
на проблему давалось і певне політичне забарвлення: «Зловмисники, які орудували в радянській юстиції та теорії радянського права, заперечували змагальний ха-рактер радянського процесу. Вони стверджували, що
змагальність є характерною для буржуазного суду і про-цесу, що це є віддзеркаленням у суді ринкових відносин.
Заперечення змагального характеру радянського процесу є нічим іншим, як спробою штовхати радянський суд на шлях слідчого процесу, тобто на відмову від соціалістичного демократизму, на шлях насадження в радянському суді бюрократизму і свавілля». Абрамов С.Н. Вказ. праця. - с. 49
Після перших років повного заперечення нормативного значення права, переваги політичної точки зору над юридичною у період НЕПу вже по поставати завдання для нових теоретичних розробок. Для цього періоду характерні відмова від буржуазного принципу формальної істини, теорія спрощення -- мінімуму форми -- максимуму класового змісту.
Теорія спрощення процесуальної форми, відмова від правил, передбачених Кодексом підхід до процесуальних правил як суто технічних мала за своє джерело думку про тимчасовість дії права, яка панувала в науці в 1920--1930 рр. Однак, вже після 1930 р. вчені все рідше повертаються до того, що від процесуальної форми слід відмовитись. Одним з проявів цієї теорії стала відмова від принципу змагальності, обмеження принципу дислозитивності, які, на жаль, запанували в законодавстві і науці на багато років. Стверджувалась ідея, що суд мас право і, навіть, зобов'язаний самостійно відшуковувати докази, не обмежуючись ніякими межами при розгляді цивільних справ.
В 1924 р. прийнято Цивільний процесуальний кодекс УРСР. В ньому суд наділений правом активно втручатись в доказову діяльність, хоча формально було закріплено головне правило змагальності -- кожна сторона доводить ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 118).
Але у ст. 5 було закріплено, що суд зобов'язаний всебічно намагатися з'ясувати дійсні права та обов'язки, взаємовідносини сторін, не обмежуючись поданими доказами, сприяти з'ясуванню істотних для вирішення справи обставин і підтвердити їх доказами, активно сприяти сторонам, охороняти їхні права та законні інтереси, щоб юридичну необізнаність, малограмот-ність тощо не можна було використати на їхню шкоду ЦК УРСР. - 1924. - № 16. - Ст. 156. Таке дивне поєднання змагального та слідчого начал на практиці робило процес чисто слідчим.
Принцип змагальності в цивільному процесі формально був проголошений у ч, 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу УРСР, відповідно до якої кожна її сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
Проте фактично він був повністю нейтралізований іншими принципами -- активною роллю суду в з'ясуванні обставин справи й об'єктивної істини, закріпленими в інших статтях, в силу яких:
- суд зобов'язаний, не обмежуючись поданими матеріалами та поясненнями, вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ч. 1 ст. 15);
- якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази або збирає їх за своєю ініціативою (ч. 2 ст. 30);
- оцінку доказів суд зобов'язаний проводити на ос-
нові всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судо-
вому засіданні всіх обставин справи (ч, 1 ст. 62), тобто |
не тільки повідомлених сторонами, а й тих, котрі суд зобов'язаний зібрати сам.
Внаслідок цього тягар збирання доказів було перекладено на суд, який мав здійснювати невластиві йому функції слідчого в цивільних справах і одночасно адвоката обох сторін, а сторони могли нічого не робити та нести при цьому ніякої відповідальності за свою бездіяльність, е також за іншу недобросовісну поведінку.
Зрозуміло, що з наданням вирішальної ролі в доказовій діяльності суду, принцип змага-льності фактично нівелювався, що знайшло відображення і в теоретични и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.