На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат потека або застава нерухомого майна як елемент фнансово-господарського механзму країн з розвинутою ринковою економкою. Питання формування та розвитку потечного кредитування. Специфка ризикв потечних кредитв. сторя розвитку потеки в Україн.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26
Міністерство освіти і науки України
Академія муніципального управління
Реферат
на тему:
“Розвиток іпотеки в Україні та місце банків у ньому”
Виконала:
студентка 4 курсу
економічного факультету
групи Ф-41
Київ 2007

План

Сутність поняття «іпотека».

Історія розвитку іпотеки в Україні.

Роль банків у розвиткові іпотеки в Україні.

Вступ

Одним із важливих елементів фінансово-господарського механізму країн із розвинутою ринковою економікою є застава нерухомого майна - іпотека, за допомогою якої гарантується виконання фінансових та інших зобов'язань суб'єктів ринкових відносин.

Питання формування та розвитку іпотечного кредитування вивчає ряд зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів. Особливий інтерес становлять праці Дж. Фрідмана, Н. Ордуея, В. Мінца, В. Кудрявцева, О. Кудрявцевої, О. Євтуха, О. Кручка, К. Поливоди.

У багатьох працях автори висвітлюють теоретичні та практичні аспекти формування та розвитку відносин у сфері іпотечного кредитування. Отже, високо оцінюючи і враховуючи вклад вітчизняних та зарубіжних авторів у розгляд даного питання, робимо висновок щодо його актуальності і необхідності подальшого дослідження.

Прийняття ЗУ «Про іпотеку», положення якого набули чинності 1 січня 2004 року, питанням перспективи розвитку іпотечних кредитних відносин в Україні надало додаткової актуальності та необхідності практичного обґрунтування. У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення досвіду функціонування учасників іпотечного ринку як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в «країнах-новачках» ринкового простору. Додатковий інтерес становлять практичні аспекти надання позик під заставу нерухомості, формування ресурсів для здійснення довгострокових вкладень, дослідження різноманітності інструментів і технологій іпотечного кредитування та застосування їх відповідними учасниками.

Заставні операції тісно пов'язані з базовими відносинами власності, які визначають механізм економічних зв'язків у суспільстві. Тому дослідження системи застави нерухомого майна необхідні не лише юристам та економістам, але й кожному підприємцеві, державному службовцеві та просто громадянинові.

1. Сутність поняття «іпотека»

Іпотечні відносини мають багатовікову історію. Вони є невід'ємною складовою сучасних економічних систем.

Проведений термінологічний аналіз тлумачень вітчизняних та зарубіжних вчених таких економічних категорій як "іпотека", "іпотечний ринок", "іпотечний кредит" показав, що вони характеризуються відсутністю єдності в їх розумінні. Це пояснюється їх складністю та різноманітними підходами до дослідження.

Більшість дослідників при визначені терміну "іпотека", пов'язують її сутність із позиковим капіталом. Зокрема, на думку П.М. Леоненко, Л.П. Чубук іпотека є "кредитом, одержаним під заставу нерухомості". Російські вчені В. Кудрявцев, Л. Бєлих, И. Довдієнко та Н. Зеленкова під іпотекою розуміють "заставу нерухомого майна (землі, приміщення та ін) для одержання позики (кредиту)" та "фінансовий інструмент, який полягає в наданні кредиту під заставу нерухомості".

У вітчизняних та російських економічних словниках іпотекою визначається застава нерухомого майна для одержання в банку або інших фінансово-кредитних установах довгострокової позики. Такий підхід має історичні корені. Адже позики та кредит були першими зобов'язаннями, виконання яких забезпечувалось іпотекою.

Проте, з розвитком іпотечних відносин у світовій практиці господарюючі суб'єкти почали використовувати нерухоме майно і для забезпечення інших зобов'язань. Так, відповідно до Закону України "Про іпотеку" ними можуть бути: зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також з інших підстав.

З огляду на чітке законодавче визначення зобов'язань, забезпечених нерухомим майном, не обгрунтованим видається нам визначення групи вітчизняних вчених категорії "іпотека" як "різновиду застави нерухомого майна - землі, будинків, будівель і т.п. з метою одержання позики", або ж "передача в заставу землі та іншого нерухомого майна з метою одержання кредитної позички, так званого іпотечного кредиту або кредиту під заставну".

Окремі автори під терміном "іпотека" розуміють "заставну - борговий цінний папір, який засвідчує права заставодержателя на нерухоме майно", "письмовий акт про передачу титулу власності, але не права на володіння, а також права на одержання платежів по зобов'язанню або на виконання зобов'язання за умови, що цей акт втрачає силу після кінцевого платежу" та "повноваження банкіра, іпотечної фінансової компанії продавати товари, які були йому передані як забезпечення по позиці у разі відмови платежу або акцепту, або ж "право звернення стягнення на нерухоме майно відповідно до чинного законодавства, змісту іпотечної угоди та (або) рішення суду. На нашу думку, ототожнення іпотеки з цінним папером та правом кредитора є поверхневим підходом. Адже, іпотечні цінні папери є лише інструментами реалізації іпотечних відносин, а право кредитора щодо задоволення своїх вимог з вартості реалізованого нерухомого майна у разі невиконання зобов'язань боржником є похідним після надання нерухомого майна у заставу.

Законом України "Про іпотеку" досліджувану категорію визначено як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користування іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

З цього приводу слід зазначити, що право заставодержателя на задоволення своїх вимог у разі невиконання зобов'язань заставодавця за рахунок реалізації заставленого майна дають й інші види забезпечення, зокрема рухомим майном. Тобто, забезпечення повернення кредиту не є характерною рисою виключно іпотеки. Іпотека характеризує тільки вид забезпечення - нерухоме майно.

Щодо трактування категорії "іпотека" в законодавстві зарубіжних країн, то різниця між ними грунтується на видах майна, віднесених до нерухомого. Зокрема, законодавство Великобританії трактує іпотечну заставу як надання землі, нерухомого та рухомого майна, майнових прав для забезпечення грошових зобов'язань. Іпотечною заставою також вважається обтяження будь-якого інтересу в рухомому та нерухомому майні, а також угода на створення такого обтяження для забезпечення грошових зобов'язань або зобов'язань, що підлягають грошовій оцінці.

В англо-американському праві термін іпотека (mortgage) спочатку використовувався для позначення застави мертвого активу (gage), тобто земельної ділянки або нерухомості. Згодом цей термін набув більш широкого значення, оскільки він почав вживатися не тільки стосовно нерухомого майна, але й окремих видів рухомого, в тому числі цінних паперів та інших боргових зобов'язань та майнових прав.

У Німеччині, наприклад, цивільне законодавство визначає іпотеку як право застави. Згідно з ним іпотечному кредитору надається право забезпечення своїх вимог за зобов'язаннями шляхом використанням обтяженої земельної ділянки чи майна через їх продаж або встановлення примусового управління.

У праві Швейцарії іпотекою вважається таке майнове забезпечення зобов'язання, яке виникає на основі договору або закону за умови внесення запису до реєстру нерухомості.

Таким чином, законодавство зарубіжних країн тлумачить термін іпотеки значно ширше, ніж законодавство України і охоплює ширший спектр економічних відносин, ніж у нашій країні. Проте вітчизняні дослідники та чинне законодавство України розглядають іпотеку як вид забезпечення зобов'язання, при якому предметом застави виступає нерухоме майно.

Як вже відмічалося позики та кредити були першими зобов'язаннями, виконання яких забезпечувалось іпотекою. Проведений аналіз праць дозволив виділити наступні основні особливості іпотечного кредиту, як основної форми зобов'язання під заставу нерухомого майна, що зумовлені його специфікою:

По-перше, іпотечний кредит - це кредит під чітко визначену заставу, предметом якої є нерухоме майно. Законом України "Про іпотеку" нерухомим визначено майно, до якого відносять земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а також повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти;

По-друге, більшість іпотечних позик має цільове призначення і спрямовуються на фінансування придбання, будівництва, модернізації, переобладнання житлових та виробничих споруд, а також освоєння та купівлі землі. Практика зарубіжних країн свідчить, що кредити під заставу нерухомого майна видаються і на фінансування поточних потреб суб'єктів господарювання. Це особливо притаманно початковому етапу розвитку іпотечних відносин, коли в силу відсутності ліквідної рухомої застави, нестійкого фінансового стану, застава нерухомого майна є єдиним шляхом одержання короткострокових кредитів на фінансування поточної діяльності підприємства, в першу чергу сільськогосподарського товаровиробника.

По-третє, розмір іпотечного кредиту є значно більшим, а можливий термін кредитування значно тривалішим, порівняно з іншими видами банківського кредиту. Як відомо нерухоме майно є товаром, який дорого коштує, що дає змогу залучити кредити у розмірі, який становить 50-80% його заставної вартості. Забезпечення зобов'язань перед кредиторами у вигляді ліквідної нерухомості вважається високо надійною заставою, оскільки іпотека суттєво полегшує контроль за об'єктами застави і знижує ризик її втрати, тим самим створюючи передумови для одержання кредиту на тривалий строк.

По-четверте, іпотечним кредитам притаманна специфіка ризиків. Для кредитів, забезпечених нерухомим майном є менший ризик нецільового використання кредитів та втрати застави. Адже нерухоме майно як вид забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою з одного боку суттєво полегшує кредитору контроль за збереженням об'єктів застави, які не піддаються територіальному переміщенню.

У загальному вигляді іпотека - це спосіб забезпечення зобов'язань, за яких кредитор купує право у випадку невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію за рахунок вартості заставного об'єкта переважно перед іншими кредиторами.

Із юридичного погляду іпотека - це обтяження прав власності на предмет чужої власності, яке полягає в переважному задоволенні основної вимоги із власності заставного предмета.

З економічних позицій іпотека - це спосіб залучення фінансових ресурсів для розвитку матеріального виробництва та невиробничої сфери. Вона забезпечує господарський обіг майнових прав на об'єкти нерухомості у випадках, коли інші форми відчуження (купівля-продаж, обмін та ін) економічно неможливі чи юридично недоцільні. Іпотека сприяє відриву фіктивного капіталу від реального виробничого капіталу шляхом випуску первинних, вторинних та третинних заставних, обіг яких на ринку цінних паперів може іноді перевищувати вартість об'єкта нерухомості, що забезпечує зобов'язання. Водночас залучені грошові кошти за рахунок вторинного ринку заставних дають можливість певною мірою знизити ризик кредиторів.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути: пов'язана з землею будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси), а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. Предмет іпотеки:

Будівлі, споруди.

Підприємства як єдиний майновий комплекс.

Житлові будинки, квартири та частини будинків і квартир, які складаються з однієї або кількох ізольованих кімнат, включаючи частку в загальній пайовій власності на житловий будинок (загальні приміщення, обладнання всередині та за межами будинку).

Готелі, будинки відпочинку, санаторії, кемпінги, елінги, садові ділянки, гаражі та інші споруди культурно-побутового призначення.

Будівлі та споруди, об'єкти незавершеного будівництва тільки разом із земельною ділянкою чи її частиною, або правом її оренди.

Повітряні, морські та річкові судна, космічні об'єкти.

Багаторічні насадження.

Право оренди нерухомості із дозволу власника майна або особи, що має на нього право господарського використання.

Умови іпотеки:

* Об'єкт має належати заставодавцеві на основі права власності або господарського використання.

* Головне майно вважається заставним, якщо пропонується як єдине ціле, коли інше не передбачено в договорі.

* За загальної спільної власності на нерухомість необхідно нотаріально засвідчити право на використання частини майна як застави.

* Учасник загальної пайової власності може заставити свою частку без угоди з іншими власниками.

* Рішення про заставу державного об'єкта, не закріпленого в господарське володіння, приймається Фондом Державного майна України або його регіональними філіями.

* Застава нерухомості не звільнює заставодавця від виконання умов конкурсу, аукціону або іншого способу участі даного об'єкта в приватизації.

Іпотека не допускається:

Державних та муніципальних земель, а також сільгоспугідь.

Частини земельної ділянки, площа якої менша від мінімального розміру для різного цільового призначення та можливого використання.

Частини майна, розподіл якого в натуральній величині неможливо провести без зміни його призначення (неподільне майно).

Майна, вилученого з обігу.

Майна, яке неможливо буде стягнути.

Майна, яке заборонено приватизувати або яке підлягає обов'язковій терміновій приватизації.

Права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться підприємство, будівля або споруда.

Державних та муніципальних індивідуальних та багатоквартирних житлових будинків.

Ділянок надр та територій природних копалин, що охороняються державою.

Частки у праві власності на загальне майно житлового будинку окремо від права власності на квартиру.

2. Історія розвитку іпотеки в Україні

Іпотека виникла та почала розвиватися одночасно з появою елементів приватної власності. Общинна, родинна та інші форми колективної власності суттєво обмежували право застави. Законодавче регулювання заставних відносин зустрічається ще в законах Ману (Стародавня Індія) у II ст. до н. е., а розвиватися воно почало в римському праві.

Спочатку вживалися слова fiducia (передане право власності) та pignus (віддати під заставу), а потім hypoteca (право утримання).

Початком розвитку іпотеки та іпотечного кредитування в Україні вважається друга половина XIX ст., коли після селянської реформи 1861 р. царський уряд підготував до публікації Положення про міські громадські банки (1862 р).

Через 10 років почав діяти загальнодержавний закон про порядок відкриття кредитних установ земствами (17.05.1872 р) та Загальні правила про порядок заснування кредитних установ приватними особами (31.05.1872 р).

Першу не лише в Україні, а й в усій Російській імперії установу іпотечного кредиту було відкрито в 1864 р. - Товариство поземельного кредиту для Херсонської губернії (з 1871 р. - Херсонський земський банк). Основний капітал у 100 тис. крб. становила надана урядом позичка. Згідно зі статутом цього банку, який у 1871 р. уряд рекомендував як зразок «при підготовці статутів кредитних установ довготермінового кредиту», дія новоствореної кредитної установи поширювалася на Херсонську, Катеринославську, Таврійську та Бессарабську губернії, тобто на всю сучасну Південну Україну й Молдову. Позичка під заставу маєтку, розміром не менш як 50 десятин (1 дес. = 1,0954 га), надавалася на максимальний термін 34 роки та 11 місяців при 6,75% річних. Платежі процентних внесків здійснювалися кожне півріччя. Прострочення тягло за собою сплату пені розміром 1% за місяць. У разі заборгованості у платежах більше ніж 6 місяців маєток виставлявся для продажу на аукціоні, що відбувався у приміщенні правління банку або окружного суду.

Іншою установою іпотечного кредиту, що виникла невдовзі після скасування кріпосного права, було Товариство взаємного поземельного кредиту. Оголосивши про початок своєї роботи в 1866 р. у Петербурзі, це товариство швидко поширило свою діяльність майже на всі, у тому числі й українські, губернії європейської частини країни. Товариство взаємного кредиту створювалося з метою надання фінансової допомоги великим землевласникам. Звідси зрозумілою є всіляка підтримка урядом цієї кредитної установи. Однією з характерних рис товариства було те, що уряд час від часу дозволяв йому під свої гарантії випускати 5-процентні облігації на кілька мільйонів карбованців. Це давало можливість періодично поповнювати обігові кошти, потреба в яких постійно зростала через нездатність значної частини дебіторів розрахуватися з боргами навіть за умови видачі позички на 56 років.

Упродовж 70-80-х років XIX ст. в Україні практично завершилося становлення іпотечного кредиту в ринковому його розумінні: 4 травня 1871 р. був затверджений статут Харківського земельного банку, який, на відміну від Херсонського, таки став зразком для інших акціонерних земельних банків. Через рік (08.04.1872 р) почав свою діяльність Полтавський земельний банк. Значно пізніше (27.02. 1905 р) почали функціонувати Київський та Бессарабсько-Таврійський земельні банки. Крім акціонерних, за ініціативою уряду було прийнято рішення про заснування державних Селянського (1882 р) і Дворянського (1885 р) земельних банків. Суттєво перебудував свою роботу і створений у 1860 р. Державний емісійний банк, підтримавши наприкінці XIX ст. ідею формування в сільській місцевості широкої мережі дрібних кредитних товариств1.

Розвиток іпотеки в Україні продовжувався лише до 1917 року, коли було ліквідовано приватну власність на землю та засоби виробництва, а також скасовано правовий поділ майна на рухоме й нерухоме, отже, іпотека як правовий інститут втратила своє значення. Однак із прийняттям 2 жовтня 1992 р. Закону України «Про заставу» було визначено правий режим функціонування іпотеки в Україні. Але цей документ стосується лише деяких аспектів іпотеки, у той же час системи регулювання ринку іпотеки її Україні не існує.

Зокрема, чинне законодавство застосовує до нерухомого майна, яке виступає як застава, той самий правовий режим, що й до рухомого. А право власності на більшість видів рухомого майна не підлягає обов'язковій державній реєстрації. Система іпотеки має обов'язково спиратися на єдину державну систему реєстрації прав власності на нерухоме майно: передача нерухомого майна в іпотеку має бути зареєстрованою в такій системі.

На даний момент законодавство не визнає і пріоритету права іпотечного заставоутримувача звернути стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно. Питання іпотеки земельних ділянок не врегульовано чинним законодавством як щодо застосування обмежень стосовно відчуження та цільового використання земель, і передбачених Земельним кодексом, так і в частині узгодження правового режиму земельної ділянки з передачею в іпотеку об'єктів нерухомості, розташованих на ній.

Малоефективною є процедура звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Процесуальне законодавство дає постійно безкінечно затягувати процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок предмета іпотеки, що завдає кредиторам серйозних клопотів, а їхні кошти вилучаються з обігу. Це є особливо актуальним в аграрному та будівельному комплексах. Крім того, наявна процедура звернення стягнення на предмет іпотеки є вкрай не виправданою, довготривалою, дорогою та непередбачуваною для і кредиторів.

Щоб ліквідувати ці прогалини, Верховна Рада України 5 червня 2003 р. затвердила Закон «Про іпотеку», яким комплексно врегульовано всі аспекти застави нерухомого майна. Основною метою нового Закону «Про іпотеку» є створення надійних законодавчих гарантій пріоритетного захисту прав кредиторів у процесі іпотечного кредитування з дотриманням інтересів боржника та інших осіб, які мають законні вимоги щодо предмета іпотеки. Закон «Про іпотеку» встановлює прозорі правила оформлення та виконання іпотечних прав і зобов'язань, а також вводить поняття «заставної» як особливого виду цінних паперів, що дозволяє ввести іпотечні зобов'язання у вільний ринковий обіг і таким чином рефінансувати діяльність кредиторів з іпотечного кредитування. Спрощення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки передбачає застосування позасудових способів урегулювання. Передбачена процедура включає можливість придбання іпотечним кредитором предмета іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або надання йому права реалізувати предмет іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу з третьою особою. Якщо неможливо досягти договірного врегулювання, реалізація предмета іпотеки проходить за рішенням суду.



Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.