На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Поняття справи адмнстративної юрисдикцї. Юридична природа спору про цивльне право. Основн групи адмнстративно-правових вдносин. Поняття субєктивного публчного права. Змст публчно-правового спору. Проблема розмежування судових юрисдикцй.

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: Правоведение. Добавлен: 15.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст
1. Поняття справи адміністративної юрисдикції
2. Зміст публічно-правового спору
3. Публічно-правовий спір чи спір про право
Висновки
Список використаних джерел
1. Поняття справи адміністративної юрисдикції

Положенням, що має засадниче значення для функціонування адміністративної юстиції, є наведене в КАС визначення справ адміністративної юрисдикції, для розгляду яких, власне кажучи, створені адміністративні суди. Зокрема, згідно з п. 1 ст. 3 КАС справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому бодай однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
На жаль, наведене положення недвозначно свідчить про незавершеність концептуального опрацювання предметної сфери діяльності адміністративних судів. Досить звернути увагу на те, що явно впадає в очі.
По-перше, в цьому разі застосовується не властивий для вітчизняної нормативно-правової системи та занадто широкий за змістом термін "публічно-правовий спір", що вимагало від розробників КАС його значно більшої конкретизації з метою недопущення можливого неоднозначного розуміння. Тим більше що термін "публічно-правовий спір" використовується в КАС поряд зі словосполученням "спори з приводу публічно-правових відносин" (ч. 2 ст. 48 КАС), однак жодних ознак таких правовідносин та їх специфіки в кодексі не наводиться.
По-друге, виходячи з унормованого КАС поняття "справи адміністративної юрисдикції" постає несподіване запитання: чи вичерпується обсяг компетенції (повноважень) адміністративних судів положеннями тільки цього кодексу?
Адже, всупереч припису ст. 1 КАС: "Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції...", ч. 2 ст. 4 КАС вказує, що "юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення" (курсив авт.). Зрозуміло, що "всі публічно-правові спори" - це набагато ширше коло таких спорів, ніж ті, в яких однією зі сторін є обов'язково: орган виконавчої влади; орган місцевого самоврядування; їхня посадова чи службова особа; інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції, що прямо передбачено вищезгаданим визначенням "справи адміністративної юрисдикції" (п. 1 ст. 3 КАС).
Отже, справжня компетенція адміністративних судів значно виходить за межі як призначення цього кодексу (ст. 1 КАС), так і завдань адміністративного судочинства, задекларованого у ч. 1 ст. 2 КАС.
По-третє, спираючись на поняття "справи адміністративної юрисдикції", що розглядається, неможливо однозначно відповісти на принципове запитання: чи можуть розглядатися за правилами КАС публічно-правові спори, в яких однією зі сторін виступає не "орган виконавчої влади" або його "посадова чи службова особа", а будь-який інший "орган державної влади" або, відповідно його "посадова чи службова особа"?
Адже, на противагу згаданому визначенню, в ч. 1 ст. 2 і в п. 7 ст. 3 КАС до кола обов'язкових учасників публічно-правових спорів віднесено, замість "органу виконавчої влади", саме "орган державної влади" та його "посадова чи службова особа"
Така колізійність неодмінно заводить у безвихідь у пошуках можливостей оскарження до адміністративного суду, наприклад, рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури, їхніх посадових чи службових осіб або ж рішень загальних судів про накладення адміністративних стягнень.
По-четверте, в аналізованому понятті "справи адміністративної юрисдикції" цілком недоречно зафіксована така ознака суб'єкта владних повноважень, як здійснення ним владних "управлінських функцій". Суперечливість тут полягає насамперед у тому, що ані в Конституції України, ані в інших актах законодавства не сформовано легальних підстав для загальновживаного тлумачення терміна "управлінські функції". Немає також й унормованого поняття "державне управління" (або "публічне управління").
Більше того, важливо нагадати, що в сучасному законодавстві поряд із терміном "державне управління" широко вживається термін "державне регулювання", яким часто охоплюються функції, котрі в інших випадках віднесені до функцій державного управління. Проте в окремих законах функції державного управління відокремлені від функцій державного регулювання (наприклад, у Законі України "Про телекомунікації") і цими функціями відповідно наділені різні органи, хоча всі вони належать до системи органів виконавчої влади.
Усе це, природно, унеможливлює чітке встановлення кола суб'єктів владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність яких може оскаржуватися за правилами КАС. Зовсім не випадково низкою статей КАС його дія поширюється на справи, предмет яких жодним чином не пов'язаний із виконанням відповідними суб'єктами власне "управлінських функцій". Це, наприклад, спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (п. 5 ч. 1 ст. 17); справи за позовами щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України (ст. 180); справи, пов'язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (ст. 181); справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії (ч. 3 ст. 19) і деякі інші.
Невизначеність у тлумаченні "управлінських функцій" серйозно перешкоджає також належному розмежуванню компетенції між адміністративними й господарськими судами. Зокрема, залишаються спірними питання щодо віднесення до компетенції адміністративних судів спорів між суб'єктами господарювання та податковими органами. Адже останні під час стягування загальнообов'язкових податків і зборів та притягнення платників податків до відповідальності, яка за всіма ознаками є адміністративною, аж ніяк не реалізують "управлінські функції". Разом з тим податкові органи, безперечно, виконують загальнодержавну (публічну) функцію контролю за процесом сплати податків. При цьому вони можуть порушувати суб'єктивні права суб'єктів господарювання, а також норми податкового, фінансового чи адміністративного законодавства, що, відповідно, може призвести до виникнення публічно-правового спору, який мав би розглядатись адміністративним судом, хоча цей спір формально не є наслідком здійснення суб'єктом владних повноважень "управлінських функцій".
І, нарешті, ще одне свідчення концептуальних прорахунків у визначенні "справи адміністративної юрисдикції". Сама спроба виокремити серед публічно-правових спорів ті, що підпадають під дію норм адміністративного права через ознаку "управлінських функцій" суб'єкта владних повноважень, означає, що КАС створено під тягарем старої, сформованої і пануючої в колишній радянській науці, доктрини галузі адміністративного права.
Ключовою рисою цієї доктрини була абсолютизація (тобто надмірне перебільшення значення) управлінської природи адміністративного права, внаслідок чого в науці і практиці дотепер переважає сприйняття цієї галузі винятково як "управлінського права". Згідно з попередньою доктриною майже всі зв'язки і відносини, котрі регулюються адміністративним правом, цілком безпідставно оголошувались "управлінням" чи "сферою управління". Отже, головна помилка старої наукової традиції полягала в тому, що у сфері адміністративно-правового регулювання поняття "управління" стало, умовно кажучи, "безрозмірним", цілком невизначеним.
Проте сучасною наукою, зокрема кібернетикою та циклом соціально-управлінських наук, уже давно доведено, що управління (публічне загалом і державне зокрема) - це самостійне явище зі своїм особливим змістом. А саме, це владно-організуючий вплив на спільну діяльність людей для досягнення певної загальної мети. Виходячи з такого розуміння, категорія "управління" має суворо визначений зміст і аж ніяк не вичерпує всіх дій, що вчиняють органи публічної адміністрації.
Сама по собі участь цих органів у відносинах з приводу реалізації, скажімо, різноманітних суб'єктивних прав громадян (наприклад, видача громадянину акта приватизації земельної ділянки) чи застосування засобів адміністративного примусу (наприклад, зняття номерного знака з автомобіля) зовсім не означає, що ці відносини є виявом "управління" чи "сфери управління". Зокрема, серед усієї сукупності відносин, що регулюються нормами адміністративного права і, відповідно, породжують публічно-правові спори з участю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, абсолютно впевнено не можна віднести до "управлінських" щонайменше три такі групи адміністративно-правових відносин:
1) щодо підготовки і прийняття різного роду індивідуальних рішень стосовно реалізації численних суб'єктивних прав приватних (фізичних і юридичних) осіб, а також щодо реагування на різноманітні інші звернення приватних осіб, включаючи розгляд в адміністративному порядку їхніх скарг;
2) щодо забезпечення умов для належного виконання приватними особами як покладених на них законом загальних обов'язків (наприклад, у зв'язку зі справлянням податків), так і конкретних зобов'язуючих рішень органів публічної адміністрації;
3) щодо застосування заходів адміністративного примусу (які не зводяться, як відомо, тільки до накладення адміністративних стягнень згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення).
Проте звичка зводити сферу дії норм адміністративного права до "управління" настільки міцна, що сприймається майже як аксіома, чого не змогли, на жаль, уникнути й розробники КАС.
Зокрема, завдяки застосуванню такої ознаки суб'єкта владних повноважень, як здійснення ним "управлінських функцій", вони тим самим фактично відсікли величезний масив адміністративно-правових спорів, що виникають під час здійснення саме "неуправлінських" функцій. Адже, за буквальним тлумаченням КАС, усі спори, що породжуються переліченими вище трьома групами неуправлінських відносин з участю суб'єктів владних повноважень, не потрапляють під юрисдикцію адміністративних судів - через те, що не пов'язані зі здійсненням "управлінських функцій". Хоча насправді всі подібні відносини регулюються саме адміністративним правом і тому мають визнаватися справами адміністративної юрисдикції.
2. Зміст публічно-правового спору
Останнім часом у літературі спостерігається зростання уваги до такої категорії як «суб'єктивне публічне право». Інтерес до цього поняття викликаний тим, що суб'єктивне публічне право (певна можливість особи у публічно-правовій сфері, якій кореспондує обов'язок суб'єкта владних повноважень забезпечити цю можливість) є об'єктом захисту в адміністративному судочинстві. До суб'єктивних публічних прав можна віднести, наприклад, такі права як право брати участь в управлінні державними справами, право на соціальний захист, право на мирні зібрання тощо.
Водночас слід зауважити, що адміністративні суди повинні надавати захист не лише суб'єктивним публічним правам. Об'єкт захисту в порядку адміністративного судочинства не можна зводити до суб'єктивних публічних прав - такий підхід необґрунтовано звужує предмет адміністративної юрисдикції. Права, свободи та інтереси, які захищають адміністративні суди, можуть бути різноманітними. Характер суб'єктивного права, яке порушене, для адміністративної юрисдикції не має жодного значення - у Кодексі адміністративного судочинства ніде не зазначено, що адміністративні суди захищають лише публічні права особи. Для адміністративного суду важливо, що права (байдуже, публічні чи цивільні) порушено суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, тобто при здійсненні ним своїх повноважень. Суто цивільне право власності особи може бути порушено суб'єктом владних повноважень: наприклад, митний орган протиправно конфіскує товар, що переміщається через митну територію; службовці органу місцевого самоврядування незаконно вилучають автомобіль, залишений господарем у недозволеному місці. Подібних прикладів можна навести безліч. Це означає, що в публічно-правових відносинах можуть бути порушені як приватні (цивільні) права особи и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.