На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Характеристика законодавства України. Необхднсть посиленої турботи про неповнолтнх. Правова характеристика регулювання цивльно-правового захисту неповнолтнх в школах-нтернатах. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолтнх.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Правоведение. Добавлен: 21.07.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

    ВСТУП
    Розділ І. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
    1.1. Міжнародно-правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
    1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечує цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
    Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
    2.1. Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
    2.2. Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
    Розділ ІІІ. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
    3.1. Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
    3.2. Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
    3.3. Шляхи вирішення проблем цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду
    ВИСНОВКИ
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність обраної теми. Діти в будь-якій державі перебувають в особливому привілейованому положенні. Не є виключенням і наша держава: турбота про підростаюче покоління проявляється у всіляких областях її діяльності. Серед цих напрямків охорона прав і законних інтересів неповнолітніх повинна бути чільною.

Неповнолітні поряд з особами похилого віку, інвалідами, вагітними жінками, душевнохворими належать до числа осіб, які значно частіше піддаються негативному впливу з боку суспільства, а тому мають потребу в особливому захисту своїх прав і законних інтересів.

Необхідність посиленої турботи про неповнолітніх визначена низкою характерних для нього специфічних особливостей: беззахисністю, безпорадністю, недостатністю життєвого досвіду, піддатливістю й схильністю до наслідування, підвищеною емоційністю, неврівноваженістю, імпульсивністю. Підліток прагне залучити до себе увагу, виділитися; у той же час ним керує страх, що його вважатимуть несамостійним, боягузом, "слабким". Неповнолітній відрізняється розвиненим почуттям особистої дружби й групової солідарності. З погляду особливостей психічних процесів підлітка його відрізняє також здатність до неадекватного сприйняття, запам'ятовування й відтворення деяких фактичних даних про спостережувані події. У порівнянні з дорослим неповнолітній має обмежену дієздатність, меншу волю в пересуванні, у зберіганні й розпорядженні своїм майном.

Найбільш незахищеними серед неповнолітніх є діти, що позбавлені батьківської опіки та піклування, тобто вихованці шкіл-інтернатів.

В Україні, попри зниження народжуваності, кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, з року в рік зростає. У державі в 48 будинках дитини системи МОЗ, 101 будинку дитини та 53 школах-інтернатах, підпорядкованих Міносвіти і науки, утримується близько 33 тисяч неповнолітніх сиріт і малечі, позбавленої батьківського піклування. Всього у країні нині налічується понад 100 тис. дітей названих категорій, 24 тис. з яких мають правові підстави для всиновлення [17].

Школи-інтернати - це державні загальноосвітні заклади. Вихованцями таких навчальних закладів є діти-сироти, що позбавлені батьківської опіки, діти, які не мають необхідних умов для виховання та навчання в сім'ї.

Однією з особливостей шкіл-інтернатів є те, що діти тут не тільки навчаються, але й живуть, або постійно - до закінчення цього навчального закладу, або під час навчального року. Школи-інтернати частково або повністю утримуються за рахунок держави.

Ось чому дуже важливим є встановлення особливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх у школах-інтернатах.

Метою дослідження є встановлення особливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх у школах-інтернатах.
Для досягнення поставленої мети у цій роботі необхідно вирішити такі завдання:
- провести порівняльний аналіз науково-дослідницької літератури з питання;
- проаналізувати чинне законодавство України, перш за все Цивільний та Сімейні кодекси України, Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”
- вивчити судову практику з питання, особливу увагу приділивши рішенням Конституційного Суду України.
Нормативну базу дослідження склали міжнародні правові акти, Цивільний та Сімейні кодекси України, Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, а також підзаконні акти, прийняті на деталізацію положень вказаних законів.
Об'єктом даного дослідження є відносини у сфері цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах.
Предметом дослідження є правові норми, що регулюють цивільно-правовий захист прав неповнолітніх у школах-інтернатах.
Напрямами дослідження у цій роботі стали: є
- з'ясування поняття цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах, дослідження його видів;
- вивчення джерел регулювання цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
- вивчення особливостей цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
- дослідження гарантій цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
- розгляд повноважень органів, які здійснюють контроль за цивільно-правовим захистом прав неповнолітніх у школах-інтернатах.
Методи дослідження:
- аналіз діючого законодавства та літератури з питань цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах - виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи, прикмет та співвідношень, що являють собою сутність цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
- порівняльний аналіз літератури - зіставлення точок зору провідних вчених, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;
- синтез - виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формування висновків;
- індукція - логічний умовивід від часткового до загального;
- дедукція - перехід від загальних норм до окремих, одиночних.
Робота може бути використана в навчальних та дослідницьких цілях.

Розділ І. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

1.1. Міжнародно-правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньою декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей 1990 р. найбільш важливими стратегічними завданнями держави й суспільства в сфері поліпшення становища дітей є наступні:

- максимально можливе в рамках наявних ресурсів збереження базових гарантій забезпечення життєдіяльності й розвитку дітей і мінімізація їхніх втрат у рівні життя; забезпечення безперешкодного доступу дітей до систем освіти й охорони здоров'я, розвиток різних форм матеріальної підтримки родин з дітьми;

- пріоритетна увага повинна приділятися проблемам дітей, що перебувають в особливо важких умовах, - дітей-сиріт і дітей-інвалідів, розширенню форм допомоги цим категоріям дітей, заснованих на новій доктрині - гуманізації поводження з такими дітьми на основі поваги прав дитини й максимально можливої інтеграції їх у родину й суспільство в результаті вжитих заходів;

- створення механізмів профілактики й соціальної реабілітації дітей в умовах виникнення нових ризиків - безпритульності, розширення насильства стосовно дітей, зростання наркоманії й злочинності, змушеного переміщення;

- законодавче забезпечення прав дітей і заходів політики стосовно дітей, створення адміністративних, організаційних і фінансових механізмів забезпечення прав дітей, підготовка необхідних для цього кадрів.

В межах СНД було прийнято Модельний закон про додаткові гарантії соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки від 08.12.1998р. Відповідно до ст.10 вказаного Закону, органи державної влади сприяють дитятам-сиротам і дітям, що залишилися без піклування батьків, у реалізації їхніх прав і законних інтересів за допомогою надання їм безкоштовної кваліфікованої юридичної допомоги.

Відповідно до законодавства держави за захистом своїх прав дитяти-сироти й діти, що залишилися без піклування батьків, а також їхні законні представники, опікуни (піклувальники), органи опіки й піклування й прокурор вправі звернутися у встановленому порядку в суд держави [2].

Відповідно до ч. ч. 2, 3 даного Закону, нормативні правові акти органів виконавчої влади держави, прийняті з порушенням даного Закону, що обмежують права дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, або такі, що встановлюють порядок здійснення цих прав, що істотно утрудняє їхнє використання, визнаються недійсними у встановленому законодавством порядку.

Невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної влади своїх обов'язків, передбачених Модельним Законом, спричиняє в тому числі й цивільно-правову відповідальність відповідно до законодавства держави [2].

Щоб краще уявити, яким має бути механізм захисту прав дитини, на мою думку, слід звернутися до аналізу зарубіжного законодавства. Особливої уваги заслуговує інститут уповноважених (омбудсменів) комісарів з прав дитини. Вони є безпосередніми захисниками прав дітей, зокрема, таких, що перебувають в інтернатних закладах.

Для прикладу звернемося до досвіду Швеції і проаналізуємо, яким чином вирішується проблема захисту прав дітей, що перебувають, зокрема, в інтернатних закладах. Так, у Швеції є посада омбудсмена з питань захисту дітей, головним завданням якого є захист прав та інтересів дітей і молоді, як про це записано у Конвенції ООН про права дитини. До кола обов'язків такого омбудсмена входять, по суті, всі справи, що стосуються дітей і молоді. У своїй діяльності він спирається на названу вище Конвенцію ООН. Кожна справа, що підпадає під регуляцію Конвенції, належить до компетенції омбудсмена з питань захисту дітей. Однак і ті випадки, що виходять за межі дії Конвенції, можуть також братися до уваги, якщо торкаються тих прав і кола тих інтересів, що їх контролює даний омбудсмен.

Інститут омбудсмена з питань захисту дітей -- незалежний неполітичний орган. Його завдання -- обстоювати права та інтереси дітей і молоді у суспільстві. Одна з найважливіших функцій омбудсмена полягає у представленні інтересів дітей і молоді (в тому числі тих, хто перебуває в інтернатних закладах) у парламентських дебатах, щоб дати їм самим можливість бути почутими й домогтися поважання своїх поглядів. Про думки молоді щодо поточних справ омбудсмен дізнається шляхом різних опитувань і досліджень, з листів і телефоном, а також з "Дитячого каналу" в Інтернеті. Метою "Дитячого каналу" є розширення зв'язків з юнаками та дівчатами через прямі запитання до них та надання останнім інформації про їх права і Конвенцію ООН. Окрім того, омбудсмен відвідує школи, школи-інтернати, центри відпочинку школярів та інші місця, де збираються підлітки і молодь. Діти і підлітки можуть також зателефонувати на спеціальну "Інформаційну лінію" безпосередньо до омбудсмена, щоб дізнатися про свої права й отримати пораду. Стратегічна мета діяльності омбудсмена полягає у нагляді за дотриманням положень Конвенції ООН щодо всіх шведських дітей. Він подає рекомендації стосовно внесення змін у законодавство для більшої узгодженості Конвенції ООН зі шведським законодавством, намагається забезпечити застосування положень Конвенції як основи для діяльності муніципальних і окружних рад з питань, що стосуються дітей і молоді. Омбудсмен жодним чином не контролює діяльність інших органів влади і не втручається у розгляд окремих випадків. Разом з тим він може використати окремий випадок як відправний пункт для тлумачення Конвенції ООН (зі шведського погляду). Омбудсмен надає юридичні поради та інформацію і виконує функцію консультативного органу. Іншим важливим завданням омбудсмена є участь у парламентських дебатах, формування громадської думки та вплив на ставлення політиків, державних діячів і громадськості до проблем, пов'язаних з дітьми та молоддю. Це досягається завдяки різноманітним заходам: публікації у пресі, лобіювання парламентських комітетів, організація конференцій та семінарів [18, c.95-96].

Розглянемо коротко існуючі варіанти інституту захисту омбудсменом прав дітей-сиріт. Наприклад, у Норвегії відомство омбудсмена засновано у 1981 р. на підставі Закону про створення посади омбудсмена з прав дитини. В Ісландії відомство омбудсмена утворено у 1995 р. Законом про створення омбудсмена з прав дитини. У Колумбії заснування посади омбудсмена передбачено Конституцією 1991 р. На цю посаду призначається державний службовець, який несе відповідальність за захист прав дитини, в тому числі - дітей-сиріт. Названі органи не залежать від уряду, їх статус визначається парламентом, якому вони, у свою чергу, підзвітні. Тому вони відносно вільні від політичного втручання. Деякі з цих органів наділені також певними повноваженнями проводити розслідування, представляти доповіді парламенту і виступати як консультанти при розробленні нового законодавства.

Наступна модель характеризується створенням їх в рамках законодавства про охорону дитинства, відповідно до якого функції омбудсмена безпосередньо пов'язані з виконанням і контролем за виконанням відповідного закону.

Так, у Новій Зеландії відомство комісара з прав дитини створено у 1989 р. на підставі Закону про дітей, молодь і сім'ю. У Австрії прийнятий у 1989 р. Закон про захист інтересів молоді передбачає створення системи представництв омбудсменів на місцях для консультування молоді до 18 років і надання допомоги у разі конфліктів з органами соціального забезпечення і освіти.

Відомства омбудсменів, які засновуються не на законодавчій основі, а у рамках існуючих державних органів, не мають законодавчо закріплених мандата і повноважень. У деяких країнах такі відомства створені урядом, при цьому омбудсмени перебувають у штаті державного органу і йому підзвітні. Так, в Ізраїлі посада омбудсмена із захисту інтересів учнів створена у 1990 р. Міністерством освіти, культури і спорту.

У Німеччині голова Бундестагу і парламентські фракції заснували у 1987 р. Комісію з прав дітей. Вона працює при комітетах Бундестагу з прав жінок і молоді і з проблем сім'ї та громадян похилого віку та має у своєму складі представників від цих комітетів.

Отже, виходячи з аналізу іноземного досвіду в сфері діяльності відомств омбудсменів з прав дитини, можна визначити такі основоположні їх функції (можливості), які мають бути характерними для ефективної діяльності омбудсменів незалежно від моделі їх заснування:

- впливати на законодавство, на розроблення політики у сфері прав дитини і проведення її у життя;

- виявляти та опротестовувати конкретні випадки порушення прав дітей;

- проводити роз'яснювальну роботу для детального ознайомлення громадськості і офіційних органів з цими правами.

Однак, незважаючи на те, що Конвенцію ООН про права дитини ратифікувала більшість країн, поки ще не багато з них створили інститут спеціальних уповноважених з прав дитини. Україна не є винятком. На сьогодні очевидним недоліком діяльності держави у сфері захисту прав дитини є відсутність спеціального уповноваженого з прав дитини. Основні його функції повинні бути зосереджені на нагляді за дотриманням прав дитини, розширенні і дотриманні прав людини стосовно дітей.

Хоча сьогодні відомства комісара чи омбудсмена з прав дитини не схожі, можна виділити чотири основні моделі створення такого відомства, його розвитку, мандата і статусу:

1) омбудсмени, засновані на підставі спеціального закону, прийнятого парламентом;

2) ті, які створені відповідно до законодавства про охорону дитинства;

3) омбудсмени, посади котрих засновані в рамках існуючих державних органів;

4) ті, посади яких утворені неурядовими організаціями і котрі працюють під їх егідою.

У США та Великобританії існує принципово інший підхід до системи шкіл-інтернатів, ніж у країнах романо-германської правової системи. Сироти живуть у родинах, і є дуже багато суспільних, волонтерських організацій, які шукають прийомні родини для дітей без батьків.

Школи-інтернати організуються в основному з метою обслуговування дітей із глибокими вадами, які легко ідентифікуються. Необхідність проживання дітей там, де вони одержували навчання, вирішує проблему їхньої щоденної доставки в установу й додому. Відповідно до федерального закону "Акт про освіту осіб з порушеннями", діти підлягають спеціальному навчанню, якщо вони мають порушення по одній з наступних категорій:

- розумова відсталість;

- порушення слуху, включаючи глухоту;

- порушення мови, включаючи порушення звуковимови;

- порушення зору, включаючи сліпоту;

- серйозні емоційні розлади;

- ортопедичні вади;

- аутизм;

- травматичні ушкодження мозку;

- специфічні труднощі в навчанні;

- інші захворювання, такі як туберкульоз, патологія серцевої діяльності, епілепсія, діабет [36].

Найбільш важливі закони, що вплинули на спеціальну освіту, з'явилися за останні 25 років. Реабілітаційний Акт 1973 року включає розділ 504, що забороняє дискримінацію осіб з порушеннями й захищає їхні права в галузі освіти, прийняття на роботу й проживання. В 1975 році був прийнятий Акт про Освіту всіх дітей з відхиленнями (Суспільний закон 94-142) , що встановлює вільне й відповідне навчання для всіх дітей з порушеннями.

Основні положення цього закону включають:

1. Обстеження учнів при напрямку в систему фахової освіти повинне проводитися у відповідностями з особливостями культури й неупереджено.

2. Батьки дитини з порушеннями повинні бути включені в обговорення результатів обстеження й визначення дитини у відповідну спеціальну установу.

3. Повинні складатися щорічні письмові індивідуальні програми навчання, що включають необхідні послуги по фаховій освіті.

4. Діти з порушеннями повинні навчатися в "найменш обмеженому оточенні", що потребує від шкіл надання ряду освітніх послуг для того, щоб діти з порушеннями могли навчатися в класах з іншими учнями.

В 1986 році Суспільний Закон 99-457 увів виправлення про надання освітніх послуг дітям з порушеннями в дошкільному віці від 3 до 5 років і їхніх родин.

У цей час у центрі уваги фахівців і вчених перебувають наступні основні питання:

1. Практика інтегрованого навчання дітей з порушеннями розвитку у звичайних школах: які діти можуть бути інтегровані, у якій кількості, щоб дотримувати інтересів інших учнів і вчителів.

2. Навчання дітей з різними культурними традиціями, забезпечення освітніх потреб різних етнічних груп, що вчаться, для того, щоб виховувати повагу до різних культур, не забуваючи про культуру країни проживання.

3. Практика вивчення валідності досліджень і послуг використовуваних у фаховій освіті, вірогідність результатів, зміст методів, об'єктивність і можливість прогнозування результатів.

4. Використання комп'ютерних технологій, адекватних комп'ютерних програм для розширення можливостей вибору індивідуальних програм навчання дітей з порушеннями в розвитку.

Систематичне цілеспрямоване навчання дітей з порушеннями в розвитку почалося в США в останній половині 19 століття з відкриття державних шкіл-інтернатів. Більшість перших шкіл були організовані для навчання й виховання сліпих, глухих і розумово відсталих дітей. Найбільш корисним результатом цих шкіл став висновок про можливість успішного навчання дітей з порушеннями. Федеральний закон вимагає, щоб направлення у систему фахової освіти щорічно перевірялося з метою виявлення дієвості освітніх програм і для встановлення того, чи повинне тривати спеціальне навчання, бути переглянуте або припинитися. Кожні три роки для дітей, у яких є спеціальні потреби пролонгованої дії, потрібне проведення всебічної експертизи.

Школа-інтернат має два значення у Великобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які через певні вади не можуть відвідувати звичайну школу та знаходяться поза власною сім'єю. Також існують школи-інтернати для дітей багатих батьків, які відправляють дітей до інтернату, щоб ті отримали там високий рівень освіти та виховання. Навіть у таких школах, на думку англійських соціальних працівників, діти почувають себе не завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім'єю.

У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім'ї (як правило, це пов'язано з віком або складною поведінкою дитини), її направляють у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуває від 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довго не будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути в рідну сім'ю, якщо та готова її прийняти.

Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, знаходиться у конфлікті або зазнає насильства та жорстокого поводження із боку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім'ї-не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.

Дитячі будинки виконують різні функції і мають різну спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини до переходу в прийомну сім'ю; деякі розраховані на дітей, котрі постраждали від насильства або пережили стрес і потребують реабілітації. Існують будинки для дітей, які страждають від певних патологій у поведінці.

Незалежно від спеціалізації закладу, для більшості дітей, які у ньому утримуються, план обходження з ними завжди орієнтований на те, щоб направити їх у прийомну сім'ю або покращити умови в рідній і повернути туди. Але для дітей, які через певні обставини не можуть жити у сім'ї, теж існує система дитячих будинків.

Дитячі будинки, в яких діти залишаються на довгострокове утримання зазвичай розраховані на дітей старшого віку. Це пов'язано з тим, що прийомні батьки, як правило, бажають брати на виховання дітей молодшого віку. Важко знайти сім'ю, яка візьме на виховання підлітка, який вже сформувався як особистість, має свої погляди, звички.

Існують установи для утримання дітей старшого віку -напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання дітей, які у ранньому віці залишили сім'ю, не жили з рідною сім'єю і мають певний досвід виживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), то він може направитися до такої установи і отримати там додаткові навички самостійного життя. Тут діє принцип - доросле життя під наглядом старших. У напівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у дитячому будинку, але однак там є персонал, який підтримує дітей та навчає їх. Підлітки самі готують їжу, мають ключі від власних кімнат.

Коли підліток готовий залишити установу, місцева влада знаходить для нього окреме житло для початку самостійного дорослого життя. Але незважаючи на те, що дитина залишає установу, вона ще потребує уваги соціального працівника. І він відвідує її, щоб допомагати у вирішенні життєвих проблем.

Існує й такий тип дитячих установ - будинки безпеки. Ці установи утримують дітей у «закритому» стані, тобто діти не мають права їх залишати. У такі будинки направляються діти, які становлять загрозу для себе або інших людей. Наприклад, дитина, котра втікає з дому настільки часто, що це становить загрозу для її життя, або ж дитина чи підліток, які скоїли багато правопорушень. У будинках безпеки утримуються діти, від яких необхідно захистити оточуючих або котрих необхідно захистити самих від себе. У цих будинках діти та підлітки не утримуються тривалий час, їх туди направляють на короткий термін. Робота працівників такого будинку спрямована на те, щоб привести дитину у відповідний стан, коли її можна помістити у нормальний дитячий будинок.

Для направлення дитини до будинку безпеки необхідне рішення суду. Допускаються випадки, вони окреслені законодавством, коли дитину направляють до такої установи за рішенням місцевої соціальної служби, без постанови суду. Для того, щоб дитина молодша 10 років потрапила до будинку безпеки, потрібні досить вагомі підстави.

Результатом інтенсивних дискусій останніх років у Німеччині стала актуалізація проблеми виховання в дитячих будинках та інтернатах, її співвідношення з іншими інститутами виховання і формами допомоги молоді. Німецькі вчені неоднозначно оцінюють існування закладів інтернатного типу. Вони вважають, що, по-перше, негативний характер інтернатних закладів як "тотальних інститутів" обмежує можливість розвитку і повноцінного життя дітей; по-друге, у результаті практичного розриву між навколишнім життєвим світом і світом дитячого будинку неминуче виникають нові проблеми", по-третє, саме існування таких закладів зумовлює ігнорування .інших форм допомоги зростаючому поколінню, альтернативних щодо їхньої відкритості і превентивного характеру.

Основний напрямок роботи з надання допомоги дітям-сиротам грунтується на створенні різного типу сімейних дитячих будинків і обов'язковому перегляді існуючих соціально-педагогічних позицій стосовно їхніх виховних можливостей [23]

1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечує цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах

У силу наявності в неповнолітнього певних вікових особливостей він не в змозі самостійно захистити свої права так само ефективно, як дорослий, що є головною причиною створення й дії в Україні спеціальних правових засобів по захисту дитини.

Під правовим захистом неповнолітніх варто розуміти систему нормативних правових актів, що встановлюють правовий статус неповнолітніх як учасників суспільних правовідносин (права, обов'язки, гарантії дотримання прав і обов'язків) і закріпляючі основи організації діяльності системи органів по роботі з неповнолітніми й захисту їхніх прав і законних інтересів [35, с.21].

Правовий захист охоплює усі сфери життєдіяльності неповнолітнього: виховання, освіту, медичне обслуговування, трудову зайнятість, соціальне забезпечення, дозвілля та ін.

Перш, ніж характеризувати спеціалізоване законодавство України з питань цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах, слід вказати на законодавство, яке надає підґрунтя для цивільно-правового захисту взагалі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства [4].

Можливість примусового захисту цивільних прав та інтересів суттєво відрізняє юридичні норми від інших соціальних норм, оскільки забезпечує виконання їх регулятивної та охоронної функцій. Тому важливим елементом правової держави є не тільки якнайширше закріплення суб'єктивних прав людини (особи), а й забезпечення їх реальної охорони та захисту.

Порушене суб'єктивне право підлягає примусовому захисту способами, передбаченими ч.2 ст.16 ЦК, органами і у порядку, що встановлені Конституцією, Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України, Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України, законами України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж", Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженим постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121, та іншими, нормативними актами. У зв'язку з цим необхідно розрізняти матеріально-правові (матеріальне право) та процесуально-правові (процесуальне право) засоби захисту. Матеріально-правові засоби полягають у визначенні способів захисту права і охоронюваного інтересу з метою усунення перешкод на шляху їх здійснення через відновлення чи визнання, встановлення правового стану особи або певних фактів тощо. Процесуально-правові засоби полягають у визначенні кола суб'єктів та порядку розгляду справи і виконанні рішень і є формою захисту цивільних прав. Які суб'єкти і які категорії справ вони мають право розглядати, визначається ЦПК, ГПК та іншими нормативними актами. Це є компетенцією або підвідомчістю.

Право на судовий захист в Україні нічим не обмежене і гарантується державою.

Захист прав та інтересів здійснюється судами (загальними та господарськими), третейськими судами, Президентом України, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, нотаріусами. Захист може здійснюватись безпосередньо особою (право на самозахист) у випадках, передбачених законом.

Крім захисту цивільного права, ч.2 ст.15 ЦК передбачає право на захист інтересу. В такому випадку спір про право відсутній. Тобто суб'єктивне право не порушене чиїмось протиправними діями чи бездіяльністю, його неможливо реалізувати через відсутність правовстановлювальних документів, правову невизначеність фактичного стану особи тощо. Наприклад, спадкоємці для одержання спадщини за законом повинні подати до державної нотаріальної контори документ, який підтверджує родинні відносини із спадкодавцем. В разі його втрати через неможливість одержати дублікат в силу відсутності книг реєстрації актів громадянського стану оформлення права на спадщину неможливе. Отже, для того, щоб реалізувати своє право на спадщину, такі особи мають звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК) також у ст.16 вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст.16 ЦК у ч.2 вказує також на способи захисту цивільних прав та інтересів. Це можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом [4].

Відповідно до законодавства, захист цивільних прав або інтересів неповнолітніх здійснюють їх законні представники. Згідно із ст.245 Сімейного кодексу України (далі - СК), функції законних представників дитини, яка постійно мешкає у школі-інтернаті та позбавлена батьківського піклування, виконує адміністрація шкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене у Правилах опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88 [7]

В Законі України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р., зокрема, зазначено: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства".

Тим самим законом встановлено основні засади державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є:

- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;

- виховання та утримання дітей за принципом родинності;

- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;

- забезпечення пріоритету форм влаштування;

- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;

- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;

- забезпечення права на здоровий розвиток;

- забезпечення соціально-правових гарантій;

- створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;

- формування системи соціальної адаптації;

- забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці;

- належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями [5].

Останнім часом Україною узято курс на реформування великих шкіл-інтернатів. За декілька років великих інтернатів в Україні практично не залишиться, натомість на їх місці з'являтимуться малокомплексні сиротинці.

Такі нововедення зумовлені тим, що з першого серпня 2007 року Кабмін зобов'язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007-2017 роки, яка й передбачає видозміну інтернатів.

З першого серпня Кабмін зобов'язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007- 2017 роки, яку буде поділено на три етапи. Ця програма передбачає перезакриття великих інтернатів і створення на їх базі малокомплектних будинків-сиротинців. У таких сиротинцях перебуватиме не більше 50 дітей. Інтернати ж залишаться тільки для дітей з особливими потребами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878 вже затверджене Типове положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [15].

Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

2.1 Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, -- це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60-70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.

Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [20, с.46].

Цивільно-правовий захист неповнолітніх у школах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦК України. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саме неповнолітніх у школах-інтернатах.

Визнання права. Визнання права як спосіб захисту порушеного суб'єктивного права полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо [21, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх у школах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися, наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задля надання неповнолітньому більш повної державної допомоги.

Так, рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньо відсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.

Суть справи така. Петровський районний виконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

Заявлені вимоги були мотивовані тим, що неповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування, на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнем Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей. Його батько - А.В., з сім'єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати - С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня, а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представник заявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

В судовому засіданні представник заявника підтвердила свої вимоги та їх обґрунтування.

В судовому засіданні свідок Н.Г. суду пояснила, що вона працювала педагогом в загальноосвітньої школи-інтернаті № 4 для розумово-відсталих дітей. Ю.В. навчається у них з 01.09.2003 p., однак за увесь цей час його батьків вона не бачила. У 2004 р. він потратив у аварію, знаходився на стаціонарному лікуванні, однак батьки його не навідували.

В судовому засіданні свідок К.А. дала суду аналогічні свідчення.

В судовому засіданні свідок Ж.Б., суду пояснила, що вона працює райпедіатром ДМЛ № 4, сім'я Ю.В. раніше мешкала за відомою їй адресою, мати Ю.В. зловживала спиртними напоями, у грудні 2005 р. вона зовсім зникла і відомостей про її місце знаходження немає, а його батько пропав ще раніше.

Суд вирішив, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

В судовому засіданні, згідно наданих документів, встановлено, що А.В. та С.В. є рідними батьками неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження.

Крім того в судовому засіданні встановлено, що А.В. та С.В. не мешкають за місцем свого постійного проживання з 2005 p., тобто більше одного року і місце їх перебування невідоме.

Вказаний висновок суду ґрунтується на наступних доказах.

За відомостями виписки з протоколу загальномісцевого рейду по неблагополучним сім'ям, неповнолітній Ю.В. залишився без батьків і знаходиться у приюті № 1, тому необхідно вирішити питання про надання йому статусу.

Сукупність приведених доказів свідчить про те, що протягом більш як одного року за місцем постійного мешкання А.В. та С.В. відсутні відомості про місце їх перебування, що згідно ст. 43 ЦК є підставою для визнання їх безвісно відсутніми [14].

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до статті 32. Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Тому, на наш погляд, невірним було рішення Коломийського міськрайонного суду від 9 лютого 2007 року у справі № 2-277/2007.

Суть справи така. Позивач Я. звернувся з даним позовом до суду, підтримуючи який пояснив, що він поселився в квартиру за адресою: бульвар Гоголя, д.11, кв.4 в 2001 році, після того як закінчив школу-інтернат. В спірній квартирі він проживав до 2002 року, а потім виписався з спірного житла, так як мав намір створити сім'ю. В тому ж році він придбав квартиру за іншою адресою. Оскільки його мати була інвалідом дитинства і потребувала догляду, то в 2005 році він знову проживав разом із нею.

Наприкінці 2006 року його мати О. померла, однак до дня смерті квартира не була приватизованою. Тому Я. просить визнати його членом сім'ї О. - його матері та визнати за ним право користування квартирою.

Представники відповідачів вважають, що позивач не проживав в спірній квартирі, як член сім'ї а тільки доглядав за матір'ю. Позивач є власником іншого житлового приміщення, тому у позові слід відмовити.

Заслухавши сторони, дослідивши надані ним докази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд узяв до уваги пояснення свідків Д., І., які нібито не навели в судовому засіданні дійсних фактів, що позивач проживав як член сім'ї О. в спірній квартирі. Наведене стверджується: довідкою ЖЕД, технічним паспортом, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про смерть, копією посвідчення [11].

У вказаному рішенні суд проігнорував показання свідків та законодавство, згідно з яким Я. мав право на частку квартири, бо вона належала йому на праві власності, як дитині, що навчалася в школі-інтернаті, і тому не мало значення, чи виписався він зі спірної квартири.

Проте інколи відновлення становища, яке існувало до порушення права, як не дивно, не є доцільним.

Так, вірним, на наш погляд, було рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 11 грудня 2006 р. у справі № 22-ц-7478/2006.

Суть справи така. Заступник прокурора АР Крим в інтересах неповнолітнього Ч.Р. звернувся до суду з позовом до Н.Р., А.П., В.П., про визнання договору купівлі-продажу частини будинку від 23 серпня 2005 року недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що Н.Р. та її неповнолітнім дітям - Ч.Р. і З.Р. належало на праві власності по 1/6 частині в 1/2 житлового будинку.

Рішенням Ялтинського міського суду від 18 березня 2003 року Н.Р. була позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього Ч.Р., після чого його було направлено на виховання в Джанкойський будинок-інтернат для дітей-сиріт, де він і знаходився до дати слухання справи. Не дивлячись на вказане, виконком Ялтинської міської Ради, своїм рішенням від 11 серпня 2005 року дозволив їй продаж 1/6 частки домоволодіння, що належить неповнолітньому Ч.Р., на підставі якого 23 серпня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу, який оскаржується.

Прокурор вважає, що Н.Р., не будучи на момент укладення договору купівлі-продажу законним представником свого неповнолітнього сина, не мала права відчужувати від його імені майно, яке йому належить. Джанкойська школа-інтернат, здійснюючи опіку над Ч.Р., і є його законним представником, в укладенні договору купівлі-продажу не брала участь, у зв'язку з чим договір є незаконним та істотно порушує права неповнолітньої дитини.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 04 вересня 2006 року постановлено: „Позов задовольнити. Визнати договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку від 23 серпня 2005року, укладений між Н.Р., яка діяла від свого імені та як законний представник від імені своїх малолітніх дітей Ч.Р., З.Р. і А.П., яка діяла на підставі доручення від імені В.П., засвідченого приватним нотаріусом І., зареєстрований в реєстрі за відповідним номером - недійсним з моменту його укладення.

Зобов'язати В.П. повернути у власність Н.Р., Ч.Р., З.Р. по 1/6 частині житлового будинку.

Стягнути з Н.Р. на користь В.П. 8392 грн."

В апеляційних скаргах В.П. та А.П. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволені позовних вимог заступника прокурора АР Крим відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

До апеляційної скарги приєднався виконком Ялтинської міської ради своєю заявою від 8.11.2006 року, як третя особа по справі - служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб приймаючих участь у справі, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду належить скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Постановляючи рішення про задоволення позову та визнання договору купівлі-продажу недійсним в цілому, суд першої інстанції виходив з того, що він був виконаний особою, яка не мала повноважень на його здійснення, та він суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини.

З даними висновками суду першої інстанції не в повної мірі погоджується колегія суддів, оскільки має місце неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, і недоведеність обставин, які мають значення для справи, та які суд вважає встановленими. Отже, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачці Н.Р. та її неповнолітнім дітям Ч.Р. та З.Р. на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ялтинським міськвиконкомом 28 березня 2005 року, належало на праві спільної приватної власності 1/2 доля будинку, загальною площею 22,8 кв.м., в тому числі житловою площею 6,1 кв.м. в порядку приватизації. Таким чином, кожному з них належало по 1/6 долі в 1/2 долі будинку та по 2,03 кв.м. житлової площі.

Рішенням Ялтинського міського суду від 18.03.2003 року Н.Р. позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього сина Ч.Р., вказане рішення вступило в законну силу 21.04.2003 року.

Рішенням Ялтинського міськвиконкому від 26.06.2003 року неповнолітній Ч.Р. направлений в держустанову та за ним закріплено житло.

Ч.Р. перебуває в Джанкойський школі інтернаті з 26 червня 2003 року.

Відносно неповнолітньої З.Р., 2000 р.н., відповідачка Н.Р. не позбавлена батьківських прав.

Рішенням Ялтинського міськвиконкому від 11 серпня 2005 року Н.Р. дозволено від імені неповнолітніх дітей З.Р. і Ч.Р. здійснити продаж належних їм в рівних частках 2/6 часток домоволодіння. Та рішенням Ялтинського міськвиконкому від 11 серпня 2005 року дозволено Н.Р. від імені неповнолітніх дітей придбати 2/3 долі квартири у м.Симферополі.

Джанкойська школи-інтернат, в особі директора в листі від 10.08.2005 року, не заперечувала проти продажу 1/6 частки будинку в м. Ялта, що належить Ч.Р., та покупки для нього 1/3 частки квартири в м. Сімферополі для поліпшення житлових умов свого вихованця. Таким чином адміністрація, виконуючи функції опікуна, фактично дала згоду на здійснення цих двох правочинів.

Згідно договору купівлі-продажу від 23 серпня 2005 року Н.Р., яка діяла від свого мені і від імені малолітніх дітей З.Р. и Ч.Р. продала, а В.П., яка діяла на підставі довіреності, виданої для купівлі частки будинку на ім'я А.П., придбала 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 22, 8 кв.м., в тому числі жилою площею 6.1 кв.м. Продаж об'єкту вчинено за 8392 грн.

02 вересня 2005 року Н.Р. яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей З.Р. і Ч.Р., придбала для себе та неповнолітніх дітей в рівних частках за договором купівлі-продажу квартиру, що складається з однієї житлової кімнати житловою площею 12,1 кв.м., коридору, ванни, кухні, балкону, загальної площею 22,8 кв.м. Продаж квартири вчинено за 10000 грн.

З багаточисельних письмових доказів, які маються в матеріалах справи, встановлено, що 1/2 частка будинку є невпорядкованою, вимагає капітального ремонту. Крім того, з рішення Ялтинського міського суду від 18.03.2003 року про позбавлення батьківських прав витікає, що будинок приведений в непридатне для проживання неповнолітніх дітей становище.

Придбана квартира в республіканському центрі Автономної Республіки Крим в м. Сімферополі є впорядкованим житлом, та крім того розмір житлової площі, яка приходиться на долю неповнолітнього Ч.Р., значно більше, та складає 4,03 кв.м. замість 2,03 кв.м. які йому раніше належали.

Крім того, в даний час в провадженні Ялтинського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Н.Р. до служби зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради, третя особа прокурор м. Ялта про поновлення в батьківських правах. В своєму висновку від 29.09.2006 року служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради вважає необхідним та доцільним поновити в батьківських правах Н.Р. Вказаний висновок підтриманий опікунською радою Ялтинського міськвиконкому від 18.10.2006 року. Крім того з листа директора Джанкойської школи-інтернату від 08.12.2006 року випливає, що Н.Р. проявляє інтерес до свого сина Ч.Р., провідує його, та адміністрація не заперечує проти поновлення її в батьківських правах.

Таким чином, колегії суддів не представлено доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини, а приймаючи до уваги технічних стан частки будинку, придбання впорядкованого житла в м. Сімферополі відповідає інтересам неповнолітньої дитини та захищає її права.

Колегія суддів також вважає, що формальні порушення, які мали місце при укладенні договору по продаж частки будинку в м. Ялта, не вплинули на права та інтереси неповнолітнього Ч.Р., мати якого придбала для нього через 10 днів впорядковане житло в м. Сімферополі та крім того вирішує питання про поновлення в батьківських правах.

Ураховуючи, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини які мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, колегія суддів визнала за необхідне постановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові [12].

Припинення правовідношення. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього шляхом припинення правовідношення здійснюється шляхом позбавлення батьків батьківських прав та передачі неповнолітнього на повне державне утримання. При цьому неповнолітній вже проживає у школі-інтернаті, і батьки не приділяють дитині достатньої уваги.

Так, 15 лютого 2007 року Кіровський районний суд м. Кіровограда виніс рішення у справі №2-210/07. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом загальноосвітньої школи - інтернат І-ІІІ ступенів Кіровоградської місткої ради Кіровоградської області в інтересах Я.Ж. до В.Ж., Д.Ж., третя особа - орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд встановив таке.

Позивач звернувся до суду з позовом , яким просить позбавити В.Ж., Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж., стягнути з В.Ж. та Д.Ж. аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів на користь загальноосвітньої школи-інтернату на утримання неповнолітнього Я.Ж.

Представник служби у справах неповнолітніх Кіровського райвиконкому , посилаючись на висновок органу опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради, вказала на доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав відносно сина Я.Ж. Крім того, вказала, що вона особисто спілкувалась з хлопчиком, він перебуває на відповідному обліку, у зв'язку з тим, що був засудженим.

Відповідачі до суду не з'явилися, були неодноразово повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, по місцю відомого проживання, як зазначено в позові, сторона позивача посилалась на пояснення хлопчика про місце проживання батьків, про що є підтвердження в матеріалах справи.

За вказаних обставини, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити заочне рішення.

Судом були встановлені наступні факти .

Відповідачі є батьками Я.Ж., підтвердженням цього є свідоцтва про народження.

В загальноосвітній школі-інтернаті м. Кіровограда навчається неповнолітній Я.Ж., який був зарахований до школи-інтернату за заявою родички і навчався у школі з 1998 р. по 1999р. В червні 1999 року мати Я.Ж. забрала документи з інтернату і зникла, Я.Ж. до школи не ходив , в цей час родичка оформила його до дитячого притулку. 05.12.2000 року за направленням управління освіти Кіровоградського міськвиконкому, було знову зараховано Я.Ж. до школи -інтернату в 3-й клас. Батьки Я.Ж. - В.Ж., Д.Ж. до школи не з'являються, вихованням дитини не займаються, здоров'ям і розвитком не цікавляться, матеріально дитину не утримують. На підтвердження цього суду були надані заява Я.Ж., щодо утримання його батьками, довідка вихователя, довідка відділу державної виконавчої служби Кіровоградського районного управління юстиції, щодо сплати аліментів, висновок Управління освіти Кіровоградської міської ради.

Орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради надав також висновок, за яким вважає доцільним позбавити В.Ж. та Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж.

Відповідно до ч.2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Невиконання відповідачами батьківських обов'язків, в суді було достовірно встановлено.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, проте відповідачі від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляються і матеріальної допомоги на утримання своєї дитини не надають.

Згідно ч. 1ст. 183 СК України суд визнав за можливе стягнути з кожного з відповідачів аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів їх заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття хлопчика [10].

Також як приклад можна навести рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 7 лютого 2007 року у справі №2-65/07.

Суть справи така. Прокурор Борзнянського району в інтересах неповнолітнього К.У. звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав Л.У., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач на протязі тривалого часу не проявляє батьківського піклування щодо сина К.У. і ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, зазначивши, що відповідач є батьком К.У., який на протязі тривалого часу не підтримував ніяких відносин з сином, не займався його вихованням, не забезпечував матеріально. Після смерті матері К.У. знаходиться на повному утриманні школи-інтернату і Л.У. жодного разу не провідував сина, не цікавився його навчанням, не надавав матеріальної допомоги. Прокурор вважав, що батько ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому просить суд позбавити його батьківських прав.

Неповнолітній К.У. також позов, заявлений прокурором, підтримав і просив його задовольнити, так як на протязі більш ніж семи років батько з ним не підтримував ніяких відносин, не провідував його в школі-інтернаті, не надавав матеріальної допомоги, хоча він після смерті матері потребував такої допомоги.

Відповідач Л.У. позовні вимоги заявлені прокурором визнав частково, і пояснив, що дійсно після звільнення з місць позбавлення волі, він з дружиною перестав підтримувати відносини і вони спільно не проживали. Десь на протязі семи років він також не підтримував відносин з сином, спочатку це йому забороняла робити дружина, а після її смерті такого бажання не мав син. Л.У. вважав, що по відношенню до нього син налаштований вороже був його дружиною та її рідною сестрою. Л.У. не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.

Представник органу опіки і піклування Борзнянської міської ради з негативної сторони охарактеризував відповідача, зазначивши, що останній будучи працездатним не працював, проживав на найманій квартирі, ніякої матеріальної допомоги сину не надавав, не займався його вихованням і не цікавився його життям. Зі сторони останнього ніяких спроб для спілкування з сином не вживалося.

Орган опіки і піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав Л.У., так як це буде тільки на користь дитини.

Заслухавши сторони по справі, представника органу опіки і піклування Борзнянської міської ради та вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Батьками неповнолітнього К.У. були - батьком Л.У., а матір'ю А.У. Остання померла у 1998 році. Як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі Л.У. зі своєю сім'єю не проживав на протязі семи років. Протягом цього часу він не займався вихованням сина, не надавав йому матеріальної допомоги, не підтримував з ним ніяких стосунків, не цікавився його життям. Зазначене не заперечувалося і самим відповідачем в судовому засіданні, а також підтвердилося показами свідків С.К. та Г.Н., які в судовому засіданні зазначили, що неповнолітній К.У. в школі-інтернаті навчається з 1999 року. Протягом всього цього часу батько жодного разу не відвідував школу, не цікавився навчанням сина, не забирав його на канікули, не надавав ніякої матеріальної допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач знаходиться на обліку в лікаря нарколога з приводу хронічного алкоголізму, не має власного житла, а проживає в винайманій квартирі. Не працює, проживає за рахунок тимчасових заробітків.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Л.У. ухиляється від виконання обов'язків по вихованню свого сина, не піклується про нього, не проявляє батьківської турботи, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою.

Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Виходячи з викладеного суд вирішив доцільним відповідача позбавити батьківських прав в відношенні сина К.У., так як це буде відповідати інтересам дитини [9].

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього в школі-інтернаті вказаним шляхом здійснюється через стягнення з батьків (які дуже часто вже позбавлені батьківських прав) аліментів на утримання дитини.

Так, Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 січня 2007 року у справі № 2-475/2007, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа - інтернат» в інтересах неповнолітнього Ф.І. до М.І. та К.І. про стягнення аліментів, встановив таке.

В ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» з 18.04.2001 року навчається неповнолітній вихованець Ф.І., який знаходиться на повному державному утриманні. Рішенням Юрівського районного суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 року батьки неповнолітнього були позбавлені батьківських прав.

ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» просить суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. в сумі 300 грн на місяць.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги змінила, просячи суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день слухання справи були належним чином повідомлені, причини неявки суду невідомі.

Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дітей.

Копією свідоцтва про народження від 10.11.1993 року підтверджується, що М.І. та К.І. є батьками Ф.І.

Копією рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2005 року підтверджується, що відповідачі були позбавлені батьківських прав у відношенні Ф.І.

Суд вирішив, що доцільним є стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів, так як вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини, а також судові витрати [13].

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Поняття моральної шкоди у ЦК не визначене. Це поняття було сформульоване у Постанові Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Під моральною шкодою, відповідно до вказаної Постанови, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [6].

Так, вірне рішення прийняв Апеляційний суд Донецької області у справі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року, який розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу К. - представника позивачок А. і неповнолітньої Є. на рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2006р. по справі за позовом К., який діє в інтересах А. і неповнолітньої Є. до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів, Донецької обласної ради про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.

Суть справи така. У червні 2005 року позивачка А. звернулась до суду з позовом до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів. Вона посилалась на те, що її дочка Є з 2003 року навчалась в Ясинуватській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті 1-2 ступеню. У ніч з 15 на 16 листопада 2004 року її дочка знаходилась в інтернаті і учні цього ж інтернату Л., О. і С. у туалетній кімнаті зібрали у пляшку сечу і напоїли нею її дочку, сказавши, що це ліки. Залишок сечі вони вилили їй у ліжко.

Потім їй стало відомо, що С. і О. з 2003 року знущались над Є.: били по обличчю руками, викручували руки, вимагаючи солодощі, залякували її, штовхали у туалет, перешкоджали виконувати домашнє завдання, заставляли виконувати завдання. Вони її душили, закриваючи ніс і рот. Вказані події відбувались неодноразово під час нічного і денного сну.

А. вважала, що такими діями неповнолітніх і їй і дочці завдано моральні страждання. Оскільки вказані дії відбувались у час знаходження неповнолітніх осіб під наглядом учбового закладу, позивачка просила стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.

Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 1 червня 2006 року в задоволені позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки А., яка діяла в своїх інтересах і інтересах малолітньої доньки Є., представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - в частині спору про відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Рішення суду першої інстанції в частині спору про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через те, що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, суд першої інстанції не застосував закон, що мав бути застосований і що відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.

Суд апеляційної інстанції Донецької області пояснив, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, при наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Пленум Верховного Суду України у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їх права.

Судом встановлено, що права і інтереси неповнолітньої Є. були порушені неправомірними діями неповнолітніх вихованок школи-інтернату Л., О. і С., які у ніч з 15 на 16 листопада 2003 року напоїли дочку позивачки сечею.

Цей факт був підтверджений в суді наданими сторонами доказами : поясненнями сторін, постановами правоохоронних органів про відмову у порушенні кримінальної справи та іншими, наказами про притягнення вихователів до дисциплінарної відповідальності.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди заподіяної такими діями Є., суд першої інстанції виходив з того, що цей факт був одноразовим і не міг вплинути на стан здоров'я дитини. Тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Але з таким висновком суду погодитися не можливо. Дії, які скоєні малолітніми вихованками щодо Є., є цинічними, аморальними і принизливими для потерпілої.

В судовому засідання позивачка пояснювала, що коли вона дізналася про вчинений щодо доньки вчинок, остання була засмучена, плакала, що свідчить про те, що дитина зазнала моральні страждання. І той факт, що розладу здоров'я після неправомірних дій вихованок Є. не зазнала, у даному випадку це має правового значення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував викладеного, неправильно застосував норми матеріального права, не застосував норми, що мали бути застосовані, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Тому в зазначеній частині рішення суду як незаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1178 ЦК України обов'язок по відшкодування моральної шкоди, заподіяної Є., має бути покладений на школу-інтернат - відповідача по справі.

Апеляційний суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутністю його вини у вчиненні протиправних дій малолітніми вихованками щодо Є. Судом було встановлено, що вказаний негативний випадок мав місце внаслідок слабкого контролю вихователів 3 класу за дітьми у нічний час і внаслідок недостатнього контролю за діяльністю вихователів з питання охорони життя та здоров'я і поведінки учнів, про що свідчить наказ директора Ясинуватської загальноосвітньої школи-інтернату.

Тому підстав, передбачених ч. 2 ст. 1178 ЦК України для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за моральну шкоду, заподіяну неповнолітній Є., немає [8].

2.2 Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах

Відповідно до ст.245 СК України, якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника відносно неї покладаються на адміністрацію цих установ [3]. Вказане повною мірою стосується й адміністрації школ-інтернатів.

Також, відповідно до ст.11 Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо:

- встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;

- надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей;

- забезпечення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- притягнення до відповідальності осіб, які порушують права дитини;

- надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власником якого є дитина;

- подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Органи опіки та піклування мають право перевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю та здоров'ю (у тому числі психічному) яких загрожує небезпека, до інших форм влаштування дітей.

Присутність представника органів опіки та піклування на судових засіданнях є обов'язковою в разі, якщо розглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності ст и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.