На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття та загальн ознаки правосуддя, засади здйснення судочинства. Система органв правосуддя Нмеччини. Судова влада: суди загальної юрисдикцї та суди у трудових справах, соцальн адмнстративн суди, обєднаний сенат вищих федеративних судв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 25.04.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


31
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Криворізький навчальний центр
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни Судові та правоохоронні органи України
«Система правосуддя в Німеччині»
Студента 2-го курсу
Групи 05-3В
Карпенко Віталія Вікторовича
Науковий керівник:
Кітвіченко В.О.
м. Кривий Ріг - 2006 рік
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття та загальні ознаки правосуддя
1.1. Поняття, завдання та ознаки судочинства
1.2. Засади здійснення судочинства
Розділ 2. Система органів правосуддя Німеччини
2.1. Судова влада
2.1.1. Суди загальної юрисдикції та суди у трудових справах
2.1.2. Соціальні суди
2.1.3. Адміністративні суди
2.1.4. Об'єднаний сенат вищих федеративних судів
2.2. Порядок оскарження рішень судів в порядку апеляції та касації
2.3. Міністерство юстиції ФРН
Розділ 3. Проблематика системи правосуддя Німеччини на сьогоднішній день
Висновки
Список використаних джерел
Вступ

Проблему раціонального устрою державної влади і її органів намагаються вирішити, мабуть, стільки часу, скільки існує держава як форма організації суспільства. Люди, що міркували над цією проблемою, уже давно, багато сторіч тому, помітили, що концентрація державної влади в чиє одних руках неминуче веде до негативних наслідків. Чим більше така концентрація, тим вище можливість сваволі і зловживань. Про це свідчить багатовіковий досвід людства. Самі освічені володарі, у руках яких зосереджувалися необмежено всі нитки влади, рано або пізно ставали норовливими тиранами, що визнавали тільки свій авторитет, що нехтували свободу і, що не рахувались з невід'ємними правами людини. На цьому фоні і велися пошуки шляхів подолання тенденцій такого роду.
Найбільше широке визнання одержала і продовжує зберігати його аж до даного часу ідея, відповідно до котрого основні напрямки (гілки) державній владі повинні розділятися і вверятись «у різні руки». Це буде мішати узурпаторським намірам, а разом із цим зловживанню владою і сваволі. Частіше усього прихильники даної ідеї (концепції) притримуються думки, що державна влада в цілому включає три основних напрямки (гілки) - законодавчу, виконавчу і судову. Сфери їхньої реалізації повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ влади варто було б засновувати насамперед на їхньому співробітництві, що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і балансувало.
Активним прихильником аналізованої концепції, що внесли помітний внесок у її розробку і популяризацію, цілком заслужено вважають відомого французького просвітителя, правознавця і філософа Ш. Монтеск'є. У своєму знаменитому творі «Про дух законів» (1748 р.) він писав: «Коли тому самому обличчю або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тиранично виконувати їх. Немає також свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би достатньою силою, щоб зробитися гнобителем. Усе було б загублено, якби та сама людина, або корпорація високопоставлених осіб, або стан дворян, або, нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: «владу створювати закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову приватних осіб». Не усе в цьому висловленні сучасно, воно відноситься до XVIII сторіччя і з погляду накопиченого до дійсного часу досвіду може бути в чомусь оскаржено. Проте в цілому сказане тоді не утратило своєї актуальності й у наші дні.
Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці, місцева влада, влада людьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова «влада». Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.
У нього нерідко включають насамперед здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якихось засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п. Таким його бачать не тільки філософи і суспільствознавці, але і знавці російської мови. Наприклад, В. Даль писав, що влада - це «право, сила, воля над чимось, свобода дії і розпорядження, керування...». Декілька інакше, але по суті так само визначав владу і С. Ожегов. На його думку, такий варто вважати «право і можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі». Іншими словами, владою не можна вважати яку особу, орган, об'єднання, заснування. Вони - чинні особи, але не влада.
Більш вузьким є поняття державної влади. На відміну від загального, це поняття персоніфіковане. У ньому вже є присутнім чинний суб'єкт - народ і (або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, котрим народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати можливість і спроможність народу і (або) держави в особі його органів впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що відбуваються в товаристві, за допомогою переконання або примусу.
Ще більш вузьким є поняття судової влади. Це, як відзначено вище, одна з гілок державної влади. Суб'єктом, що здійснює її, є не будь який державний орган, а лише суд, з властивими тільки йому можливостями і спроможностями впливу на поведінку людей, а через це - і на процеси, що відбуваються в суспільстві. З обліком цього судову владу можна було б визначити як реалізовані займаючими особливе положення в державному апараті органами (судами) властивої їм можливості і спроможності впливу на поводження людей в суспільстві і соціальні процеси.
З цього визначення випливає, що поняттю судової влади властиво принаймні два компоненти: по-перше, дана влада може реалізуватися тільки спеціально створюваними державними установами - судами; по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм спроможності і можливості впливу. Ці ознаки взаємозалежні, їх не можна ізолювати друг від друга або протиставляти.
Буде помилкою зведення судової влади до суду як державного органу (нерідко говорять: «Судова влада - це суд»). Ще більшою помилкою і навіть свідченням низького рівня правової культури є схильність, що іноді зустрічається, називати судовою владою посадових осіб, що працюють у судових установах. Владою слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі зробити. По суті, це повноваження, функція, але не її виконавець. Користуючись театральною термінологією, цілком припустимо підтверджувати, що це роль, але не актор.
Згадані в приведеному визначенні поняття судової влади «можливості і спроможності» - це багатогранні повноваження, який наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.
Серед цих повноважень домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати тільки суд, і ніякий інший орган. Це спеціфічно судове повноваження. Але судова влада, як уже говорилося, не зводиться тільки до даного повноваження, вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення:
конституційний контроль;
контроль за законністю й обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб;
забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;
розгляд і дозвіл справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих судам;.
роз'яснення законодавства з питань судової практики;
участь у формуванні суддівського корпуса і сприяння органам суддівського співтовариства.
Проведенню в життя кожного з названих повноважень, що утворять судову владу, покликано сприяти наділення органів, на які покладене здійснення даної влади, засобами примуса до виконання прийнятих ними рішень. Закон, приміром, прямо проголошує загальнообов'язок судових рішень усіх видів. Він жадає від організацій і посадових осіб, громадян безспірного підпорядкування велінням судової влади.
Узагальнене знання повноважень судів (їх «спроможностей і можливостей») не тільки дає уявлення про те, чим можуть і повинні займатися ці державні органи, але й орієнтує щодо їхньої ролі і місця в системі всіх установ, що реалізують у цілому державна влада, а дорівнює і співвідношення названих вище трьох її гілок (галузей). Воно наповняє конкретним змістом широко уживане, хоча і декілька спрощене пояснення суті поділу влади: законодавець зоаконодавствує, виконавчі органи виконують закони, а суди судять. У всякому разі, один тільки перелік судових повноважень свідчить про те, що за формулою «суди судять» ховається дуже ємна і різноманітна діяльність, що у цілому істотно відрізняється від того, що повинні робити законодавчі і виконавчі органи.
Коло судових повноважень говорить і про те, що дана влада покликана виконувати важливу і відповідальну соціальну функцію, не менше значиму, чим функції, виконувані іншими гілками влади. А це дозволяє робити висновок уже про рівнозначність, рівноправності і паритетності всіх гілок влади.
Саме про повноваження, підсудність, систему судів загальної юрисдикції потрібно буде мені розповісти розкриваючи тему даної курсової роботи, яка звучить як: «Система правосуддя в Німеччині».
На мій погляд, ця тема за своєю актуальністю на сьогоднішній день займає досить високу позицію саме тому, що багато держав так би мовити «третього світу» намагаються йти до демократизації суспільства і беруть за основу, або як приклад саме устрій тих держав, які вже зараз мають достатньо розвинуту демократію.
Об'єктом моєї роботи є система правосуддя Німеччини.
Предметом дослідження є особливості судоустрою, склад суддівського корпусу, організація судів загальної юрисдикції та види судів, що діють на теперішній час в Німеччині.
Ціль роботи: дослідити систему правосуддя Німеччини її особливості та проблеми її існування та роботи, а також зробити аналіз міністерства юстиції держави.
Задачі дослідження:
1. Узагальнити знайдену по даній темі інформацію;
2. Описати власне систему правосуддя, її особливості та види судів, що діють на території Німеччини;
3. Досліджувати особливості судів загальної юрисдикції;
4. Дати характеристику міністерству юстиції Німеччини.
Розділ 1. Поняття та загальні ознаки правосуддя
1.1. Поняття, завдання та ознаки судочинства

Державна влада в будь-якій демократичній державі здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених згідно із законами межами.
Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів - судів.
Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження: це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.
Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-перше, цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди); по-друге, ці органи має бути наділено тільки їм притаманними повноваженнями.
Судову владу реалізують через такі повноваження:
- здійснення правосуддя;
- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;
- формування органів суддівського самоврядування;
- роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства.
Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов'язано з розглядом справ. Насамперед це організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирішення скарг позивачів, відповідачів, підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо).
Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ. Судочинство в Німеччині здійснюють Об'єднаний сенат вищих федеративних судів та суди загальної юрисдикції.
Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По-перше, його здійснюють шляхом розгляду й вирішення у Судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв'язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.
По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.
По-третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства держави, на основі кодифікованих актів, які докладно регламентують порядок та процесуальну форму судового розгляду рішень, які виносить суд.
По-четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем держави, вони обов'язкові до виконання на всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі, є такими ж обов'язковими для всіх фізичних та юридичних осіб, яких стосуються, як і закон.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.
Завданнями цивільного судочинства, виходячи з того, як вони сформульовані в цивільному законодавстві, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Суди забезпечують захист і відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб.
У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних засадах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади й суверенітету - народу - на право як соціальну цінність. Демократичність цих засад полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, державної мови судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дозволяють кожній зацікавленій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане законами. Отже, в засадах відображено демократичні риси й загальну спрямованість права та його найважливіших інститутів.
1.2. Засади здійснення судочинства

Засади здійснення судочинства мають важливе значення й для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу мають реалізовуватися в завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних і господарських справах, його організаційній побудові та правоохоронній діяльності.
Всі вони тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, які визначено єдністю мети й завдань судочинства. Дія однієї засади зумовлює дію інших. Кожна з засад не може існувати відокремлено від системи в цілому. Зміст окремих засад розкривається з урахуванням змісту засад іншої галузі права.
За наявною класифікацією в засадах судочинства втілено засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Отже, ці засади відображають сукупну дію як загальноправових, міжгалузевих, так і засад цієї галузі.
Основними загальноприйнятими засадами в демократичних країнах засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх непереконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду.
Науковці систему засад здійснення судочинства визначають по-різному.
До системи засад судочинства слід віднести:
1) здійснення правосуддя тільки судом;
2) незалежність суддів і підкорення їх лише законові;
3) державна мова судочинства;
4) законність;
5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
6) колегіальність і одноособовість судового розгляду;
7) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
8) забезпечення доведеності вини;
9) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;
10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;
11) обов'язковість рішень суду та інші.
Здійснення правосуддя виключно судом. Правосуддя є однією з форм державної діяльності, яку здійснюють виключно суди шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ у встановленому законом порядку. Законодавством встановлено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
Делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускають. Не допускається також створення надзвичайних і особливих судів. Навіть в умовах введення на території надзвичайного стану правосуддя здійснюють суди, утворені відповідно до законодавства країни. Заборонено утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощувати форми судочинства в чинних судах.
Незалежність суддів і підкорення їх лише законові. Судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Незалежність суддів під час здійснення правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх лише законові, бо інакше воно зумовить сваволю й беззаконня. Тому, чим повніше й точніше в законі регламентовано діяльність суддів із розгляду й вирішення справ, тим більше гарантій від сваволі.
Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб із метою завдати шкоди їхньому авторитету чи вплинути на неупередженість суду заборонено й тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Засада незалежності суддів має кілька значень.
По-перше, незалежність їх від впливу різних органів державної влади й управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення.
По-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування й прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання.
По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду. Ці параметри незалежності визначають професійність і стабільність суду як надійної державної інституції.
Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу під час здійснення ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їхнього призначення, обрання й звільнення; їхня незмінюваність і недоторканність; чітка юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати під час винесення рішень; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи суддів; створення необхідних умов для діяльності судів, а також матеріальне й соціальне забезпечення суддів; функціонування органів суддівського самоврядування; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також інші засоби їхнього правового захисту.
Державна мова судочинства. Згідно з законами в країні встановлюється державна мова. Законом передбачено, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, судочинство в федеративних землях може проводитись мовою більшості населення.
Важливою проблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їхнього права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. Відповідно пред'явлення обвинувачення глухим і німим та їхній допит проводять за правилами, у присутності захисника, а також особи, яка розуміє їхні знаки. Законом передбачається, що допит німого або глухого свідка проводять за правилами за участю особи, яка його розуміє.
У випадках коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення цієї місцевості, вони мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі. Держава в окремих випадках, передбачених процесуальними законами, гарантує оплату послуг перекладача.
Якщо немає норм закону, які регламентують спірні відносини, суд застосовує норми права, що вирішують такі відносини, якщо немає останніх, спір вирішують, виходячи з загальних принципів права.
Реалізація засади законності в суді забезпечується такими гарантіями:
1) можливістю перегляду судових рішень (у апеляційному, касаційному та виключному провадженні);
2) участю захисника у справі, який шляхом заяв, клопотань, скарг має спонукати відповідних посадових осіб до дій в межах закону;
3) прокурорським наглядом за законністю досудового розслідування;
4) гласністю судового процесу;
5) відповідальністю за неповагу до суду.
Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці; за мотивованою ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимний бік життя осіб, які звернулися до суду, в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, в справах про статеві злочини та в разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, а також таємниці усиновлення. У господарських судах допускається закритий судовий розгляд, коли це суперечить вимогам щодо охорони комерційної або банківської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційності розгляду справи й подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Рішення й вирок судів у всіх випадках проголошують публічно, крім рішень про усиновлення
Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також інші присутні у відкритому судовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд може в порядку, встановленому процесуальним законом, дозволити проводити в залі судового засідання фото- й кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуванням стаціонарної апаратури (п. 2 ст. 9 Закону України "Про судоустрій України").
Колегіальність та одноособовість розгляду справ. Судочинство проводить суддя одноособове, колегія суддів або суддя й народні засідателі чи суд присяжних. Процесуальні кодекси визначають склад суду залежно від складності провадження в справі, від тяжкості злочину, від розміру покарання, яке може бути призначено судом, а в деяких випадках і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом.
Справи в апеляційній і касаційній інстанціях завжди розглядають колегіальне в складі трьох суддів і більше.
Усім суб'єктам правовідносин гарантовано доступність судового захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Відмова від звернення до суду за захистом порушеного права є нечинною.
Правова рівність полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які належать до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підсудність кримінальних, цивільних, адміністративних і господарських справ не суперечить цій засаді, бо громадяни не дістають ніяких привілеїв.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом і судом, як і громадяни держави, та користуються правом на судовий захист, за винятками, встановленими законом. Забезпечення доведеності вини. Ця засада закріпляється в Конституції, й означає, що особу вважають невинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку й встановлено обвинувальним вироком суду.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Ця засада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві - сторона обвинувачення й сторона захисту, в цивільному судочинстві - позивач і відповідач.
Ця засада є багатоплановою і має кілька складників, а саме:
а) ініціювання судового процесу заінтересованою особою;
б) надання сторонами в судовому розгляді доказів як самостійно, так і шляхом звернення за допомогою до державних органів;
в) ст и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.