На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття умислу в кримнальному прав, його види та значення. Характеристика нтелектуального моменту непрямого умислу. Характеристика вольового моменту непрямого умислу. Проблема непрямого умислу у злочинах з формальним складом.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 09.11.2002. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3

РЕФЕРАТ

по

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВУ
НА ТЕМУ:
"Скоєння злочину з непрямим умислом"

ПЛАН

*******************************************************************

Вступ……………………………………………………..........…….....…...стор. 3
Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення........стор. 4
Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу..........стор. 11
Характеристика вольового моменту непрямого умислу......................стор. 13
Проблема непрямого умислу у злочинах з формальним складом.......стор. 16
Різниця між непрямим умислом та прямим, а також злочинної
самовпевненості....................................................................................... стор. 18
Заключна частина ......................................................................................... стор. 23
Література …………………………………………………………............. стор. 24
*******************************************************************



Вступна частина
Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи.
Вина -- це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.
Вина -- це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримі-нальної відповідальності. У кримінально-правовій літера-турі на початку 50-х років мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єк-тивної сторони складу злочину, тобто умислу і необе-режності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою є не лише встановлення того, що людина вчини-ла діяння навмисно або з необережності, але й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, негативної загальної оцінки від імені держави і вимагають кримінальної відповідальності підсудного. Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою.
Вина -- це лише психічне ставлення особи щодо злочин-ного діяння, яке нею вчиняється. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст. 8) і вину у формі необережності (ст. 9).

I

Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення

Умисел є найбільш розповсюдженою та особливо небезпечною формою вини. Найбільша суспільна небезпека його полягає у тому, що вмисне діяння, свідомо спрямоване на спричинення шкоди суспільству, складає більшу вірогідність фактичного спричинення такої шкоди, ніж не вмисне діяння. Вмисно скоєне суспільно-небезпечне діяння тягне за собою більш сувору міру покарання, та серйозні правові наслідки:

· Можливість визнання особи особливо-небезпечним рецидивістом;

· Судимість за вмисний злочин перешкоджає передачі особи на поруки;

· У відношенні осіб, засуджених за вмисні злочини, встановлені більш суворі правила умовно-дострокового звільнення від покарання;

· Амністія до засуджених за навмисні злочини застосовується у обмеженому обсязі.

Прямий умисел - це такий вид умислу, при якому особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності, передбачала його небезпечні наслідки та бажала їх настання.
Непрямий, ще його називають евентуальний умисел, характеризується тим, що особа, яка скоїла злочин, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння або бездіяльності, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та свідомо допускала можливість їх настання та байдуже ставиться до них.
У ст. 8 КК України вказується на дві характерні ознаки умислу -- інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільне небезпечних наслідків.
Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта злочину бажання настання суспільне небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелек-туальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евен-туальний). При прямому умислі особа:
а) усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;
б) передбачає настання суспільне небезпечних наслідків;
в) бажає їх настання.
При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:
а) усвідомлює суспільне небезпечний ха-рактер свого діяння;
б) передбачає його суспільне небез-печні наслідки;
в) свідомо допускає їх настання.
Усе це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямо-го, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним су-спільне небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення їх суспільне небезпечних наслідків.
Усвідомлення суспільне небезпечного характеру вчине-ного діяння означає, що винна особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної сторони складу певного злочину, але і його суспільну не-безпечність. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно, і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.
Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяль-ності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідом-лював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Вона завжди має можливість після опублікування закону ознайомитись із його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними.
У тих випадках, коли в суду або органу слідства вини-кає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нероз-виненість, слабоумство або інший хворобливий стан суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язко-вим є проведення психіатричної або судово-психологічної експертизи.
Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 8, характерні для так званих злочинів із матеріальним складом, необхідною ознакою яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинного зв'язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільне небезпечні наслідки свого діяння, але й у загальних рисах -- розвиток причин-ного зв'язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане.
При вчиненні умисного злочину особа передбачає на-слідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона передбачає реальну можливість їх настання (особа підпа-лює житло, де знаходяться люди, які можуть при цьому загинути). Крім того, якщо у диспозиції закону вказуються такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення злочину, винний усвідомлює і ці ознаки складу злочину.
Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в одних -- лише умисним (наприклад, до обставин, що обтя-жують умисне вбивство -- ст. 93), у других -- лише необережне (наприклад, до смерті потерпілого, яка сталася внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження -- ч. З ст. 101), у третіх -- умисним або необережним (скажімо, щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтуван-ня неповнолітньої -- ч. З ст. 117).
У так званих злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку настання певних суспільне небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільне небезпечного ха-рактеру своєї дії або бездіяльності та бажання її вчинення (статті 62, 69, 72, 177, 1875, 206', 2062).
Поділ умислу на прямий і непрямий (евентуальний) має важливе значення не лише для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, але і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Так, діяння особи не може визнаватися замахом на злочин, якщо вона не бажає, а лише свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків, але такі наслідки не настають з причин, що не залежать від її волі. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 23 постанови від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" зазначив:
До різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли.
Визначений умисел характеризується наявністю у вин-ного бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати хабара, викрасти чуже майно.
Невизначеним є умисел, при якому винний передбачає суспільне небезпечні наслідки лише у загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нане-сенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає по-терпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке вона фактично заподіяла.
Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа пе-редбачає і бажає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). Винна особа в такому випадку буде відповідати за той наслідок, який настав фактично.
Отже, форми і види вини визначаються законом, голов-ним чином, за ознакою психічного ставлення суб'єкта до на-стання суспільне небезпечних наслідків (передбачення, ба-жання чи свідоме допущення їх настання або легковажний розрахунок на їх відвернення чи не передбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямованість дій особи визначається виключно на підставі психічного ставлення суб'єкта до настання злочинних наслідків.
Сама по собі дія, яка не народжує, не створює суспіль-не небезпечних наслідків, не може усвідомлюватися і оці-нюватися як суспільне небезпечна. Зрозуміло, що вчинюю-чи конкретні злочинні дії, суб'єкт усвідомлює їх суспільну небезпечність. Але оцінку своїм діям він дає (може дати) лише з урахуванням тих наслідків, які настали чи можуть настати і які при умислі та самовпевненості ідеально усвідом-люються ще до вчинення злочину. При злочинній недбалос-ті суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своїх дій, оскільки він їх не передбачає, але має можливість передба-чати їх наслідки.
Поняття “формальний” склад злочину нічого іншого не визначає, крім того, що наслідки такого злочину знаходять-ся, за межами складу злочину, а тому встановлювати їх у кожному конкретному випадку не має потреби. Але наслід-ки у “формальних” складах злочинів завжди є або вони припускаються (наприклад, при замахові на вчинення зло-чину) як можливі. І хоча наслідки таких злочинів виходять за межі складу злочину, у вирішені питання про вину чи її відсутність в діях особи, ці наслідки завжди треба врахову-вати, тому що тільки по психічному ставленню до них вин-ного, по спрямованості його волі на вчинення цих наслідків можна правильно встановити форму і вид вини. Лише таке визначення-виду і форми вини відповідає закону. Отже, так, як і при замахові на злочин, при вчиненні злочину, який містить -“формальні” чи “укорочені” склади, встанов-лювати вину необхідно по психічному ставленню суб'єкта до можливих наслідків цих злочинів.
Умисел. Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно; коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.8 КК).
Закон виділяє елементи (моменти) умислу:
1. Інтелектуальний -- усвідомленість особою сус-пільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.
2. Вольовий -- бажання чи свідоме допущення настан-ня суспільно небезпечних наслідків.
Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворюють два його види:
1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);
2) умисел побічний (евентуальний) -- усвідомлює, пе-редбачає, допускає (не бажає).
Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усві-домлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діян-ня, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.
Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:
1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями осо-би чи її бездіяльністю, у вигляді суспільно небезпечних на-слідків.
2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, -- настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. от.
3. Передбачати розвиток причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.
Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільне небезпечних наслідків. Це значення по-лягає в тому, що якщо встановлено і доказано передбачен-ня особою їх настання, то це свідчить про те, що злочин вчинено навмисно. Необережність у такому випадку виклю-чається, оскільки вся вольова сфера при цьому відноситься до умислу. Для прямого умислу характерне передбачення як неминучих при певних обставинах, так і реально можли-вих з великою вірогідністю суспільно небезпечних наслід-ків. З прямим умислом, наприклад, діє той, хто, бажаючи вбити, вистрілив у потерпілого віч-на-віч, як і той, хто з та-кою ж метою стріляв у потерпілого, який знаходився на значній відстані, хоча в останньому випадку заподіяння смерті потерпілому не було неминучим.
Отже, з прямим умислом діяння вчиняються ляше тоді, коли суб'єкт бажає заподіяти шкоду об'єкту, тобто тим сус-пільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. В усіх інших випадках він діє з побічним умислом, необе-режно або невинно.
Бажання настання злочинних наслідків -- вольовий еле-мент -- визначає спрямованість, прагнення до мети.
Немає сумніву, що спекулянт бажає, мати прибуток. А чи бажає він кожного разу заподіяти шкоду об'єкту посягання -- інтересам державної торгівлі? Чи може він ставиться до них байдуже? Інтереси торгівлі цікавлять спекулянта, ма-буть, менше всього. Головна, його мета -- отримати прибу-ток. Шкода інтересам державної торгівлі для нього -- бай-дужий наслідок його дій. Отже, він діє не з прямим умислом. Не можна виключити побічного умислу і при контра-банді (ст.70 КК)і приховуванні злочинів (ст.186 КК) та інших злочинах, які мають “формальний” склад.

II

Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу

Формула побічного умислу -- усвідомлює, передбачає, допускає. Інтелектуальний момент побічного (евентуаль-ного) умислу однаковий з інтелектуальним моментом пря-мого умислу і характеризується тими самими ознаками:

1) усвідомленням особою суспільної небезпечності своїх дій чи бездіяльності. Суспільна небезпека носить злочинний характер, який порушує кримінально-правову заборону. Знання такої заборони, тобто статті кримінального кодексу, яка встановлює цю заборону, не входить у передбачення при умислі. Тому помилка у протиправності діяння не виключає вини та відповідальності особи.

2) передбаченням особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, які повністю спів-падають з аналогічними ознаками психічного стану при прямому умислі. Передбаченням настання таких наслідків зумовлено усвідомлення особою суспільно-небезпечних наслідків свого діяння. Під передбаченням суспільно-небезпечних наслідків розуміється уявлення винного про ту шкоду, котра буде завдана його діянням охоронюваним суспільно-небезпечним відносинам. При скоєнні вмисного злочину винний передбачає не наслідки взагалі, а певний їх характер та тяжкість. При цьому для вирішення питання про зміст умислу важливо встановити, які певні наслідки передбачав винний.

Передбачення суспільно-небезпечних наслідків при умислі може мати різний характер: передбачення неминучості настання таких наслідків та передбачення можливості їх настання у результаті скоєного діяння.

Прямий і побічний умисли відрізняються лише за озна-ками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.

Свідомість злочинів не однакова. В одних випадках суб'єкт діє обдумано та свідомо, хоча в окремих випадках зустрічається підсвідома поведінка суб'єкта. В інших - люди за різних обставин не використовують можливість належним образом усвідомлювати свою поведінку та діють необдумано. Але це не виключає відповідальності за ненавмисно, а в деяких випадках - за вмисно вчинений злочин. Винний не тільки той, хто навмисно скоїв злочин, але й той, хто не мобілізував свою свідомість та волю, діяв по першому прагненню та бездумно. Перше прагнення - це власне те, що віддзеркалює його особистість. Якщо при цьому особа не передбачає фактичного розвитку подій та їх суспільно-небезпечний результат, то може наступити відповідальність за ненавмисно вчинене діяння. Невміння та небажання зрозуміти справжній соціальний зміст скоєного при усвідомленні усіх елементів об'єктивної сторони складу злочину тягне за собою відповідальність за навмисно вчинений злочин.

Як при необережності так і при бездумному вмисному злочині мала місце обумовлена багатьма факторами можливість належного усвідомлення суспільної небезпечності діяння. Таким чином, відповідальність наступає як за усвідомлюване протиправне діяння (дія), так і за неналежне усвідомлюване протиправне діяння (бездіяльність), якщо особа могла правильно усвідомлювати свою поведінку.

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.