На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Кримнально-процесуальн вдносини пд час збирання, переврки оцнки речових доказв. Види речових доказв, засоби їх отримання та умови процесуального оформлення. Виршення питання про речов докази органами досудового розслдування судом.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 05.05.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


27
Зміст
    Вступ
      1. Поняття і види речових доказів
      2. Засоби отримання та процесуальний порядок оформлення речових доказів
      3. Загальні умови зберігання речових доказів
      4. Вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом
      Висновки
      Список використаних джерел

Вступ

Ст.1 Конституції України передбачає, що Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Як правова держава Україна законодавчо визнає та гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст.23 Конституції України)

Діяльність кожної людини обумовлює виникнення правовідносин, що підпадають під норми різних галузей законодавства. Правочинність суб`єктів права може бути як правомірною, так і незаконною.

Найбільш небезпечнішим діянням, направленим на порушення встановлених законом прав та свобод є злочин, відповідальність за скоєння якого передбачено кримінальним законодавством.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінальне судочинство, як чітко визначений процес, обумовлює свою діяльність за допомогою різного роду умов. Одними із умов правового вирішення кримінальної справи є правильне збирання, подання та оцінка доказів.

Саме тому визначення сутності доказів та доказування має велике значення для практичного використання в умовах кримінального судочинства, воно є актуальним напрямком сучасної правової науки.

У різні періоди минулих століть і сьогодення загальні наукові проблеми теорії доказів, їх різновиди за походженням, інформативністю та іншими значущими властивостями їх джерел досліджувались багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, а саме: В.Д. Арсеньєвим, М.І. Бажановим, А.Р. Бєлкіним, Р.С. Бєлкіним, Т.В. Варфоломєєвою, А.М. Васильєвим, Л. Є. Володимировим, А.І. Вінбергом, Ю.М. Грошевим, Е.О. Дідоренко, В.Я. Дороховим, А.Я. Дубинським, Л.М. Карнєєвою, В.О. Коноваловою, В.К. Лисиченко, П.А. Лупинською, М.М. Михеєнко, В.Т. Нором, Р.Д. Рахуновим, Б.Г. Розовським, М.В. Салтєвським, М.С. Строговичем, І.Я. Фойницьким, М.О. Чельцовим, С.А. Шейфером, М.Л. Якубом та іншими.

Метою дослідження є комплексний аналіз теоретичних та методичних питань специфіки реалізації положень теорії доказів і норм чинного КПК України, а також відомчих нормативних актів при збиранні (формуванні) доказів та використанні процесуальних їх джерел при проведенні дізнання та слідства у кримінальних справах.

Зазначена мета реалізовується шляхом виконання таких за темою завдань:

визначення поняття та сутності доказів;

проведення аналізу поняття речових доказів та виявлення їх видів;

здійснення огляду засобів отримання речових доказів та описання умов їх процесуального оформлення;

розкриття вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом.

Об'єктом дослідження є сукупність кримінально-процесуальних відносин, які виникають у процесі збирання, перевірки і оцінки речових доказів та їх процесуальних джерел при провадженні досудового слідства.

Предметом дослідження є положення чинного КПК України та інших нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел, теоретичні та практичні проблеми, пов'язані із застосуванням цих норм співробітниками оперативних підрозділів та слідчими ОВС України при провадженні досудового слідства у кримінальних справах.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об`єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ правового характеру.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методі діалектичного пізнання: методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системний підходи, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданням дослідження та включає в себе вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Поняття і види речових доказів

Досягнення істини в кримінальному судочинстві здійснюється шляхом доказування - пізнавального процесу, в ході якого слідчий і суд повинні встановити всі юридично значущі обставини справи в повній відповідності з дійсністю.

Однак характеризувати кримінально-процесуальне доказування тільки як процес, спрямований на отримання істинних знань, було б недостатньо. Наука і суспільна практика в усіх галузях вимагає не тільки істинних, але й вірогідних знань, тобто знань обґрунтованих, посвідчених, одержаних таким способом, який гарантує їх істинність і можливість перевірки останньої [24, с.150].

У кримінальному судочинстві, де обставини, встановлені органами, які ведуть досудове слідство, і судом, служать підставою для прийняття відповідних рішень, вимога вірогідності знань, що використовуються, особливо важлива.

З цією метою закон ретельно регламентує способи й засоби доказування, що гарантує оптимальний, тобто найбільш доцільний і ефективний з точки зору завдань судочинства порядок отримання, перевірки й посвідчення знань.

Обґрунтування висновків і рішень по кримінальній справі в ході доказування здійснюється судовими доказами. При цьому доказування розуміється, по-перше, як процесуальна діяльність посадових осіб, на яких кримінально-процесуальним законом покладено обов'язок вести слідство, по-друге - саме як обґрунтування висновків по кримінальній справі.

В юридичній літературі висловлювалися різноманітні думки щодо природи судових доказів. Окремі вчені вважають, що судовими доказами в кримінальному процесі можуть бути тільки факти, обставини, шляхом яких встановлюються злочин і особа, яка його вчинила, інші говорять, що під доказами слід розуміти тільки фактичні дані.

Розвиваючи це положення деякі правники стверджують, що докази - це просто інформація. Багато хто з авторів відстоює так зване подвійне розуміння доказів. Доказом називалися як факти, так і джерела фактів. Наведені визначення при всій їх відмінності мають одне спільне: фактичні дані та їх джерела розглядаються ізольовано, відокремлено одне від одного.

Значне поширення отримала концепція загального поняття доказу, згідно з якою фактичні дані та їх процесуальні джерела являють собою дві позначки одного й того ж явища. При цьому фактичні дані розглядаються як зміст доказів, а засоби доказування (показання свідків, висновки експерта і т. ін) - як процесуальна форма доказів. Деякі вчені-процесуалісти вважають, що джерела доказів є ніщо інше, як види доказів [6, с.64].

Вище викладене вимагає необхідності розглянути питання, що стосуються змісту таких понять, як факти й інформація про них, сліди злочину, носій фактичних даних та джерело доказів.

У кримінально-процесуальній літературі склався погляд, що фактичні дані - це відомості, інформація, сигнали про обставини злочину.

Відомості взагалі - це знання людини про властивості, якості, ознаки об'єктів матеріального світу, придбані в результаті відбиття впливу на них речей і людини. Вивчення цих властивостей, якостей та ознак дозволяє робити висновки про їх зв'язок з діями людини і відповідно до цього, використати їх у розслідуванні для встановлення обставин злочину.

Особливу зацікавленість викликає вирішення питання про природу джерела доказової інформації. Виявлення суттєвості джерела доказової інформації дасть можливість визначити специфіку походження як протоколів слідчих і судових дій, так і інших документів.

У науково-процесуальній літературі під джерелами доказів розуміють: а) показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, перелічені в ч.2 ст.65 КПК України; б) предмети матеріального світу, які мають певні властивості, якості, ознаки, що можуть використовуватися для встановлення обставин, значимих для справи; людей, у свідомості яких зафіксувалися ці обставини; в) процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються доказами, застосовуються у сфері процесуального доказування, а також носія фактичної інформації.

Досліджувана подія як прояв об'єктивної дійсності взаємодіє з оточуючим середовищем, викликаючи як різноманітні зміни матеріальних об'єктів та зв'язків між ними, так і образи в психіці людей, які сприймали цю подію. Саме джерело доказів не можна ототожнювати з судовим доказом, яким може бути тільки об'єктивована в доступній для сприйняття формі інформація, що несе специфіку обставин справи. Під джерелами слідів необхідно розуміти, власне, взаємодію предметів, явищ і станів [21, с.8].

Буде правильним стверджувати, що сліди є ніщо інше, як прояв суттєвості джерела. Джерело за своєю природою викликає появу слідів. Тому безпосереднім джерелом слідів злочину в загальному розумінні є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка якого проявляється у формі дії або бездіяльності, на об'єктивну дійсність.

Формування доказів у процесуальному розумінні здійснюється в ході процесуальної діяльності слідчого, суду й закінчується тої миті, коли отримані відомості закріплюються одним із передбачених законом способів. Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд досліджують об'єкти матеріального світу, які виступають носіями слідів злочину, взаємодіють між собою, з метою кримінального судочинства залучають до процесу інших учасників.

Ця діяльність соціальна за своєю природою і суб'єктивна. Хоча об'єктивне й суб'єктивне перебувають у взаємозв'язку й доповнюють одне одного, суб'єктивне викликається об'єктивним і керується закономірностями його руху.

Джерелом речових доказів, документів тощо у цілому є сама подія злочину. Під таким кутом зору доказ виступає як об'єктивно-суб'єктивна категорія. Об'єктивна сторона доказу полягає в тому, що в ньому у вигляді повідомлень, відомостей відбиті фактичні обставини, що виникли й існують незалежно від свідомості суб'єкта пізнання; тобто об'єктивна основа доказу - це наслідок взаємодії події з навколишньою обстановкою. Суб'єктивна сторона доказу в тому, що він є наслідком відбиття зовнішніх обставин у свідомості суб'єкта пізнання, та наступного перетворення отриманих відомостей у передбачену законом форму [11, с.59].

Носіями речових доказів є матеріальні об'єкти, що перебувають в твердому, сипкому або газоподібному стані.

Відповідно до ст.78 КПК України, речові докази - ці предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину, встановлення фактичних обставин справи і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального закону, а також розгляд вказаних понять у зв'язку з динамікою пізнавально-засвідчувального процесу (доказування у справі) дозволяють зробити висновок, що сліди почину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною першоосновою речових доказів.

Безпосередньому використанню й у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із "речі у собі" на "річ для всіх". У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуальне закріплюються, оцінюються та набувають правового статусу речових доказів.

Речовими доказами є отримані у встановленому законом порядку предмети, які були знаряддям злочину або зберегли на собі сліди злочину, або були об'єктами злочинних дій, або з'явилися в результаті вчиненого злочину, а також гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, і всі інші матеріальні об'єкти, які своїми якостями, ознаками, станом або місцезнаходженням відображають різні обставини предмета доказування (розслідуваної події) і можуть бути засобами до викриття злочину і встановлення об'єктивної істини у справі та відповідають вимогам достовірності. Розкриттю поняття речових доказів значною мірою сприяє класифікація останніх. Одна з класифікацій міститься в самому законі [16, с.77].

Поняттям "предмет" позначаються фізичні тіла, пристосовані людиною до своїх потреб, "тілом" називається будь-який матеріальний об'єкт, який має просторово визначену форму. Поняттям "речовина" охоплюються всі матеріальні утворення, які перебувають в рідкому, твердому чи газоподібному стані. Рівнозначним йому може бути поняття, яке більше притаманне офіційно-діловому стилю мови - "матеріальні об'єкти".

Ст.78 КПК України називає такі види речових доказів;

а) знаряддя вчинення злочину;

б) об'єкти, які зберегли на собі сліди злочину;

в) предмети, які були об'єктами злочинних дій;

г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;

д) інші предмети, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи [25, с.316].

Декотрі автори доповнюють дану класифікацію вказівкою на таю види речових доказів, як продукти злочинної діяльності; речі, кинуті злочинцем на місці події; предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки або листи, складені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину.

Виходячи з характеру доказових якостей, Т.Ф. Одиночкіна вирізняє дві групи речових доказів: предмети, які використовуються в доказуванні за ознаками зовнішньої будови; об'єкти, роль яких у доказуванні визначається внутрішніми якостями. Разом з тим, значна частина речових доказів має доказові ознаки й однієї, й другої якості.

Залежно від характеру причинного зв'язку з подією злочину Н.С. Алексєєв вирізняє: предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, предмети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якостей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки; які належать одночасно до двох вказаних вище груп предметів.

Названі класифікації, безперечно, мають наукову та практичну цінність. Використовуючи їхні позитивні сторони, стає можливим здійснити загальну класифікацію речових доказів та уточнити окремі класифікації [7, с.12].

Насамперед, усі речові докази за їх зв'язком з подією злочину можна поділити на дві групи: речові докази - сліди злочину та речові докази, які не є слідами злочину (інші речові джерела доказової інформації).

До першої групи слід віднести всі матеріальні об'єкти, що були частиною того середовища, де відбулася подія злочину, або внесені в нього учасниками події, які свідчать про різні обставини розслідуваного злочину, втягнуті в процес доказування й отримали статус речових доказів.

До самостійної групи можуть бути віднесені мікропредмети, тобто мікротіла, що являють собою ціле, мають стійку форму, пристосовані для здійснення певної діяльності, та предмети (певні мікротіла), що мають своє окреме призначення, розміром не більше 2 мм2. У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину, мають свого роду імунітет проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.

2. Засоби отримання та процесуальний порядок оформлення речових доказів

Злочин завжди відбувається в конкретному матеріальному середовищі, - при взаємному впливі живої і неживої природи. У результаті поряд з ідеальними слідами, що збереглися в пам'яті людей, залишаються сліди матеріальні. Вони містять таку доказову інформацію, що може бути пізнана тільки через її носії - предмети (у самому широкому змісті цього поняття) [10, с.59]. Таким чином, подія минулого приводить до якоїсь зміни в матеріальному середовищі. На підставі цих змін необхідно зробити висновок про подію минулого. Така можливість виникає не тільки тому, що об'єкт матеріального середовища перетерпів зміни, але і тому, що ці зміни відображають подію і його учасників.

Об'єкти можуть бути найрізноманітнішими. Значення речових доказів важко переоцінити, тому що вони вносять у процес доведення різноманітну і дуже важливу інформацію. З їхньою допомогою можуть бути встановлені будь-які обставини, що мають значення для справи. Тому приділяє їм багато уваги. Поряд із предметами, що зберегли сліди злочину і злочинця, речовими доказами є копії слідів у вигляді об'ємних матеріальних моделей і відбитків.

З розвитком науки і техніки можливості одержання таких речових доказів постійно розширюються. При цьому ознаки відбиваного об'єкта (первісного речового доказу) передаються моделі і зберігаються в ній так само, як у похідному речовому доказі.

Речовий доказ має свою форму (предмет) і свій зміст (доказову інформацію). Предмет відіграє роль джерела, тому що створює можливість для сприйняття і пізнання інформації.

Таким чином, речовий доказ можна визначити як отриманий і зафіксований у процесуальному порядку предмет, що відображає розслідуваний злочин. Єдність форми (джерела) і змісту утворить речовий доказ.

Збирання доказів - необхідний елемент процесу доказування. У процесуальній та криміналістичній літературі по-різному визначається сутність збирання доказів. А.І. Вінберг визначає зміст цих понять як "сукупність дій зі знаходження, фіксації, вилучення та збереження різних доказів".

Хоч термін "збирання доказів" є процесуальним і прямо згадується в КПК (ст.66), процесуалісти ним користуються значно рідше, ніж криміналісти, загалом оперуючи значно ширшим поняттям процесу доказування. М.С. Строгович зазначав, що процес доказування складається з розшуку доказів, їх розгляду та процесуального закріплення, перевірки та оцінки [28, с.30].

На мою думку, найбільш правильним є погляд М.С. Строговича. Збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає дії з розгляду, процесуального закріплення та оцінки.

Виявлені докази передбачають їх оцінку. Ця оцінка має попередній характер, бо остаточно судити про доказове значення факту можна тільки після його дослідження.

Речові докази - це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого (ст.78 КПК). Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій, їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.

Отже, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання доказів (фактично - предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі та судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит підозрюваного (статті 106 і 107), допит свідка (статті 167, 168, 303, 304 і 307), потерпілого (статті 171 і 308), обвинуваченого і підсудного (статті 143, 300 і 438), експерта (статті 201 і 311), очна ставка (статті 172, 173 і 304), ексгумація трупа (ч.2 ст. 192), пред'явлення для впізнання (статті 174, 175 і 309), обшук, виїмка (статті 177-188), огляд (статті 190-192, 313-315), освідування (ст. 193), відтворення обстановки та обставин події (ст. 194), призначення експертизи (статті 196-203, 310 і 312) тощо [9, с.172].

Фіксація доказів - це закріплення доказів в установленому законом порядку. Кримінально-процесуальний закон передбачає як форми процесуального закріплення доказів складання протоколу, безпосереднє залучення доказів до справ, фотографування, складання планів та схем, моделювання та виготовлення копій. Доказами можуть бути тільки ті фактичні дані, що зафіксовані одним із зазначених способів.

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, а в суді першої інстанції та апеляційному провадженні - протоколів судового засідання, винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото - і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів (статті 85, 851, 852, 114 КПК). Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису чи комп'ютера. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування (ч. б ст.114 КПК). Розшифрований і надрукований на машинці зміст стенограми є частиною протоколу. Сам стенографічний запис за чинним КПК України до протоколу не додається.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій зі збирання і перевірки речових доказів.

Окрім надання виявленим фактам доказової сили фіксація доказів має на меті зберегти їх зміст, ознаки; вона є засобом збереження доказів для наступного дослідження, оцінки та використання в доказуванні.

Вилучення доказів має забезпечити можливість їх використання для доказування, приєднання їх до справи, а також служить засобом їх збереження для суду.

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можли и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.