На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Необхднсть, передумови та перши кроки запровадження столипнської аграрної реформи. Головн риси реформи: замисел; основн напрями аграрної полтики; загальн наслдки. Процес її здйснення на територї України та її наслдки для українських селян.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.05.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Національний Аграрний Університет

Кафедра Історії України

Контрольна робота з історії України
Студентки І курсу групи №1
Юридичного факультету
Заочного
відділення
Меркулової Тетяни
Тема:
Аграрна реформа Столипіна П., її здійснення в Україні.
Перевірив:
Кандидат Історичних Наук, Доцент
Кравченко Н.Б.___________
_____
Київ 2008
План:

1
. Передумови та перши кроки запровадження столипінської аграрної реформи.
2
. Головні риси столипінської аграрної реформи:
а
) замисел;
б
) основні напрями столипінської аграрної політики;
с
) наслідки столипінської аграрної реформи.
3
. Висновки.
4. Використана література.
Вступ

Історики та економісти по-різному відносяться до столипінської аграрної реформи та її наслідків. Одні - нещадно критикують, інші - вбачають у ній багато цікавого і корисного навіть для сьогодення. Спробуємо з'ясувати, що представляла собою ця аграрна реформа, як вона здійснювалася на території України та які були
її наслідки для України.

1. У квітні 1906 року Столипін призначається міністром внутрішніх справ, хоча і не очікував такого призначення. Боротьба з революцією лягає на його плечі. А 24 серпня 1906 року опубліковується урядова програма, що містить дві частини: репресивну ( методи боротьби з революцією, аж до створення військово-польових судів) і реформістської, що є, по своїй суті, аграрною реформою.
П.А.Столипін прийшов до влади в переломний момент, коли в правлячих колах відбувався перегляд політичного курсу. Новий курс являв собою спробу царизму зміцнити свою соціальну опору, розхитану революцією, зробивши ставку на селянство.
Столипіну було довірено забезпечити співжиття необмеженої влади самодержавства з народним "представництвом", тобто Думою.
Обрана перша Дума виявилася наполовину лівою, а її центром стали кадети з програмою примусової відчуженості - аграрного курсу, відкиненого царем. Це було перше протиріччя. Друге виявилися ще більш серйозним: трудовики і селяни відкинули свій власний проект 104-х, зміст якого зводилося до конфіскації поміщечих земель і націоналізації всієї землі.
Дума була приречена і 8 липня 1906 року була розпущена.
Друга Дума почала свою роботу 20 лютого 1907 року, а 6 березня Столипін виступив перед ній з урядовою програмою реформ і дав зрозуміти, що режим не має наміру ділитися своєю владою з "народним представництвом". 10 березня Столипін виступив із викладом урядової концепції вирішення аграрного питання.
У цей час у Думі йшли дебати по двох питаннях: аграрна політика і прийняття надзвичайних заходів проти революціонерів. Уряд вимагав осуду революційного тероризму, але більшість депутатів відмовилися це зробити. Більш того, 17 травня Дума проголосувала проти "незаконних дій поліції".
Сумніву не було, що друга Дума незабаром припинить своє існування. Не було тільки приводу: його шукали і незабаром знайшли. За допомогою двох провокаторів було «зістряпане» обвинувачення соціал-демократичної фракції другої Думи в підготовці її військової змови.
Маніфестом 3 червня 1907 року друга Дума була розпущена. Акт 3 червня був справедливо названий державним переворотом, він був зроблений у порушення маніфесту 17 жовтня 1905 року й основних законів 1906 року, відповідно до котрих жодний закон не міг бути прийнятий без санкції Державної Думи.
Позбувшись від опозиційної думи, Столипін тепер міг проводити політику авторитарну і консервативну, засновану на твердій рішучості обновити країну і зміцнити владу. Для цього грунт був підготовлений новим виборчим законом.
Новий виборчий закон, обнародуваний також 3 червня 1907 року, робив відверту ставку на поміщиків і крупну буржуазію. З цією метою закон різко збільшував курії землевласників, що одержали 50% місць. Дуже спритний хід був зроблений урядом проти кадетів на користь октябристів: міська курія була розділена на два розряди на основі майнового цензу.
У треті Державної Думі зібралося дві більшості. При голосуванні за явно консервативні проекти фракція октябристів (154 депутата) голосувала разом із фракціями правих і націоналістів (147 депутатів), а при голосуванні за проекти реформ буржуазного характеру ті ж октябристи об'єднувалися з кадетами і фракціями, що примикали до них. Існування двох блоків у Думі дозволяло Столипіну проводити політику лавірування між поміщиками і крупною буржуазією.
Створення третьочервневої 1907 року системи, що уособлювала третя Дума, поряд з аграрною реформою було другим кроком перетворення Росії в буржуазну монархію (першим кроком була реформа 1861 року).
Соціально-політичний зміст зводиться до того, що Дума "селянська" перетворилася в Думу "панську".
6 листопада 1907 року, через два тижні після початку роботи третьої Думи, Столипін виступив перед ній з урядовою декларацією. Першою й основною задачею уряду є не "реформи", а боротьба з революцією.
Другою центральною задачею уряду Столипін оголосив проведення аграрного закону 9 листопада 1906 року.
Обговорення указу 9 листопада 1906 року почалося в Думі 23 жовтня 1908 року, тобто через два роки після того, як він ввійшов у життя. У цілому обговорення його йшло більш півроку .
Після прийняття указу 9 листопада Думою, він із внесеними поправками надійшов на обговорення Державної Ради і так само був прийнятий, після чого по даті його твердження царем став іменуватися законом 14 червня 1910 року. По своєму змісту це був, безумовно, ліберальний буржуазний закон, що сприяє розвитку капіталізму в селі.
2
. Аграрна реформа складалася з ряду послідовно проведених і взаємозалежних заходів. Основний напрямок реформ полягав в руйнації общини і закріпленні за селянами землі у приватну властність, переселенні селян, кооперативному прямуванню, насадженню на селі хутірського і відрубного господарства, агрокультурному заході, селянському банку.
а) Проводячи нову земельну політику, царський уряд насамперед зберігав у цілості всі поміщицькі землі і по-друге, створював умови для збирання в руках куркульства селянських земель, бо значна частина селян, особливо бідняків, одержавши землю в особисту власність, не могла вести на ній господарство і змушена була продавати її куркулям. Важливою ланкою столипінської аграрної політики було відділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних селян Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів - куркулів, які служили би опорою самодержавства на селі. З другого боку розпорошенням селян по хуторах і відрубах він намагався роз`єднати селянські маси і припинити їх революційну боротьбу.
б) Указ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни одержували право виходу з общини, що у цьому випадку виділяла вихідну землю у власне володіння. При цьому указ передбачав привілею для заможних селян із метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, що вийшли з общини одержували "у власність окремих домохазяїнів" усі землі, "що є в його постійному користуванні". Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки понад душову норму. При цьому, якщо в даній общині протягом останніх 24 років, не провадилися переділи, то надлишки домохазяїн одержував безплатно, якщо ж переділи були, то він сплачував общині за надлишки по викупних цінах 1861 року . Оскільки за 40 років ціни виростали в декілька разів, те і це було вигідно заможним вихідцям.
Водночас, здійснювалися заходи для забезпечення тривкості і стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею і концентрації власності, у законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, була дозволена продаж землі неселянам.
На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни - куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. На Україні за 1907-1913 р.р. 263 тисячі бідняцьких господарств продали 744 тисячі десятин закріпленої за ними землі. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. За час з 1906-1909 р.р. через банк поміщики продали 385 тисяч десятин землі. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення куркульських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
Закон 5 червня 1912 р. розв'язав видачу будьякої позики під заставу, що одержується селянами надільної землі. Розвиток різноманітних форм кредиту - іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного - сприяло інтенсифікації ринкових відносин у селі.
Одночасно з виданням нових аграрних законів уряд уживає заходів до насильницької руйнації общини, не надіючись цілком на дію економічних факторів. Відразу після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в рух шляхом видання самих категоричних циркулярів і наказів, а так само шляхом репресій проти тих, хто не занадто енергійно проводить їх у життя.
Практика реформи показала , що селянство у своїй масі було настроєно проти виділу з общини - принаймні в більшості місцевостей. У сформованій обстановці для уряду єдиним шляхом проведення реформи був шлях насильства над основною селянською масою. Конкретні засоби насильства були найрізноманітніші - від залякування сільських сходів до упорядкування фіктивних вироків, від скасування рішень сходів земським начальником до винесення постанов повітовими землевпорядними комісіями про виділення домохазяїнів, від застосування поліцейської сили для одержання "згоди" сходів до висилки супротивників виділу .
У результаті, до 1916 року з общин було виділено 2478 тис. домохазяїнів, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис. домохазяїнів, або від 35% общинників. Таким чином, уряду не вдалося домогтися своєї мети і виділити з общини хоча б більшість домохазяїнів. Саме це і визначило крах столипінської реформи.
с) Досягти поставленої мети царизмові не вдалося. На Україні на початок 1916 року на землях сільських громад було створено 440 тисяч хутірських і відрубних господарств, що становило приблизно 13 % загальної кількості селянських дворів.
Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни - до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр туди виїхало близько 1 млн. чоловік, з Полтавщини й Чернігівщини - понад 350 тисяч чоловік.
Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. Багато з них зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Столипінська аграрна реформа проводилася після скасування кріпосного права 1861 року. Наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію: вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общин створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках куркульства, збільшувалося застосування с/г машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети - не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків - поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 рр на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.
Важливою рисою селянського землеволодіння Правобережжя України була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність. У розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами, урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощування; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, поступове зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi (на Правобережжі воно залишалося стійким внаслідок своєчасної перебудови поміщицьких господарств на ринкових принципах ще після реформи 1861 р.); у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов'язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi.
Під час проведення столипінської реформи на українському Правобережжі відбувалося впровадження агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшення уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств; вирішувалася проблема організації страхування від градобою - для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов.
Розгляд агрономічних заходів на Правобережжі у цей період дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників, але поступово розширювала свої рамки для охоплення нею різних верств селянства (це ж виявлялося у посередницьких операціях губернських земських кас дрібного кредиту).
Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.
Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.
Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.
Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв'язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ри и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.