На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн поняття й нститути судової системи. Правосуддя в Україн. Система судв загальної юрисдикцї та їх структура. Мсцев суди. Апеляцйн суди. Вйськов суди. Вищ спецалзован суди. Верховний Суд України. Конституцйний Суд України.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.05.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
МВС УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології
Кафедра адміністративного права
Курсова робота
на тему: “СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ”

Харків-2008
Зміст
Вступ
1. Основні поняття й інститути судової системи
2.Правосуддя в Україні
3. Система судів загальної юрисдикції
3.1. Структура системи судів загальної юрисдикції
3.2. Місцеві суди
3.3. Апеляційні суди
3.4. Військові суди
3.5.Вищі спеціалізовані суди
3.6.  Верховний Суд України
4. Конституційний Суд України
Висновки
Список літератури
Вступ
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи орга-ні-заційний аспект судової влади -- однієї з гілок державної влади, -- віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально­економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних су-дів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.
Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.
З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції -- американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спе­ці-алізований орган, -- Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворення Конституційного Суду України -- єдиного органу конституційної юрисдикції.
Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) -- рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спе­ціалізованих судів очолює Верховний Суд України.
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово­Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.
Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господар-ський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміні-стративний суд України.
Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.
1. Основні поняття й інститути судової системи
Формування судової системи і регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення і характер котрих обумовлюють той чи інший її вигляд.
Для опанування знаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: суд; склад суду, судові інстанції; гілка судової системи; рівень (ланка) судової системи.
Поняття «суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Між тим воно має декілька значень, тому що зміст його обумовлений тим, застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодав­ства) чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цього поняття іноді можливо визначити лише у контексті.
Так, в загальній теорії права та у конституційному праві термін «суд» являє собою переважно узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням щодо реалізації одного з видів державної влади -- судової. Тобто, у цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення -- який, де, з якою компетенцією тощо.
У другому значенні суд -- це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію (районний -- міський, загальний -- спеціалізований, місцевий -- апеляційний).
У третьому значенні поняття «суд» є ідентичним процесуальному поняттю «судове засідання», тобто процесуальній формі здійснення правосуддя у судових стадіях і судових провадженнях.
Четверте значення слова «суд» щільно пов'язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу. І суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і народних засідателів -- всі вони діють як суд.
Вказані значення поняття «суд» не вичерпують всього різноманіття змісту цього слова, але дозволяють при ви-вче­н­ні навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» розглянути основні ознаки названої категорії і її функціональне призначення в законодавстві про судоустрій.
Склад суду. Суд є установою, в якій можуть працювати від декількох до більше ста суддів. (Поряд з ними в суді працює апарат суду, що складається з державних службовців, діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи суду. Вони є працівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям «склад суду» в будь-якому значенні.) Більший, у порівнянні з місцевими судами, обсяг повноважень вищих судів потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладено виконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші фактори вплинули на те, що і в законодавстві, і, відповідно, в теорії судоустрою словосполучення «склад суду» набуло декілька значень.
У першому значенні «склад суду» означає посадовий склад суддів того чи іншого суду. Наприклад, місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступників голови суду (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про судоустрій України»). Або до складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду безстроково, голова суду та його заступники (ч. 4 ст. 25 вказаного Закону). Отже, під судом тут розуміється певна судова установа, а під складом суду -- посадовий склад суддів цієї судової установи. У вказаному значенні словосполучення застосовується також у ст. 38 «Вищі судові органи спеціалізованих судів» і ст. 48 «Склад Верховного Суду України» Закону України «Про судоустрій України».
У другому значенні словосполучення «склад суду» характеризує наявність певної внутрішньої структурованості судової установи і тому застосовується для визначення конкретних структурних підрозділів. Так, ст. 25 «Види і склад апеляційних судів» Закону у п. 6 визначає, що «Апеляційний суд України діє у складі:
1) судової палати у кримінальних справах;
2) військової судової палати».
Це ж значення вказаного поняття застосовується у ч. 2 ст. 48 «Склад Верховного Суду України».
Третє значення поняття «склад суду» означає кількісний та якісний склад суддів, уповноважених законом для розгляду і вирішення конкретної судової справи (ст. 13 Закону України «Про судоустрій України»).
Вкладаючи саме такий зміст у це поняття, закон визначає, що суд першої інстанції розглядає справи одноособово (тобто одним суддею, який діє як суд), колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, -- також і судом присяжних. У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки в нього вводиться народне представництво. Склад суду першої інстанції деталізовано у процесуальному законодавстві України (див.: ст. 46 «Склад господарського суду» ГПК; ст. 18 «Склад суду» ЦПК; ст. ст. 23-24 Кодексу адміністративного судочинства; ст. 17 «Колегіальний і одноособовий розгляд справ» КПК). Вказані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ у першій інстанції обумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної.
Наприклад, розгляд справ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюється одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народних засідателів.
Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менш трьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. ГПК передбачає і такий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4 ).
Іноді закон потребує у порядку виключного провадження і більшої чисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону чи суттєвого порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військової судової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двох третин складу кожної із палат.
Судові інстанції. Судова інстанція -- це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям усього історичного шля-ху існування суду в кожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням.
За часів Київської Русі суд був народним і самостійним. Навіть князі, що мали також і владу суду, здійснювали її через уповноважених осіб, які справляли правосуддя спільно з обраним представником народу. Така побудова суду мала передумовою велику повагу до нього, яка не залежала від того, хто саме вчинював правосуддя, а відтак, і не було потреби в оскарженні і перегляді судових рішень.
Після входження південної частини Київської Русі до Великого Князівства Литовського і Польщі, в судовій системі котрих вже існували повноваження по перегляду судових рішень, апеляція (тобто новий розгляд справи по суті суддями вищого суду) стала звичайним видом перегляду справ з визначенням, які саме суди і відносно яких мають бути судами апеляційної інстанції.
В Російській державі інститут перегляду судових рішень існував з часів Судебника 1497 року: спочатку у вигляді не загального (звичайного), а надзвичайного способу оскарження, а значно пізніше (у XVIII сторіччі) -- у вигляді апеляційного оскарження. За своїм змістом це апеляційне провадження було ревізійним, а саме: просування справи у вищий суд від­бувалося або на вимогу закону, або у випадках протиріч між судом і адміністрацією, судом і прокурором. Право скарги, тобто реалізація суб'єктивного права зацікавленої особи, було вкрай обмежене. Справа послідовно проходила багато інстан­цій, кожна з яких мала право винести своє рішення.
Судова реформа 1864 р. встановила принципи двох ін­-станцій, тобто справи по суті могли розглядатися лише у двох інстанціях: першій та апеляційній. Рішення судів другої (апеляційної) інстанції були остаточними і підлягали невідкладному виконанню. У якості надзвичайного порядку оскарження було запроваджено касаційне оскарження рішень, які набрали сили закону. Загальним правилом було, що для кожної справи встановлювалося не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції. Касаційний перегляд мав інші підстави й інші завдання: перегляд здійснювався з метою забезпечення державного завдання єдності застосування законів у всій державі. І апеляційний, і касаційний суди були обмежені в обсязі перегляду межами скарги. Але оскільки апеляційний суд розглядав справу, то він був зобов'язаний її вирішити, не повертаючи її до суду першої інстанції для нового розгляду. Касаційний суд справу не розглядав, тобто не вирішував спір між сторонами, а оцінював постановлене судове рішення з позицій розуміння судом істинного змісту закону і правильності застосування його на практиці. Отже, касаційний суд судив не справу, а рішення по справі, його зусилля були спрямовані не на досягнення вірного рішення, а на скасування незаконного. Визнаючи рішення незаконним, касаційний суд скасовував його і передавав справу в інший суд, але того ж рівня, що й суд, рішення якого було скасовано.
Ці повноваження, а головне, завдання забезпечення однакового розуміння, тлумачення та застосування законів, яке могло бути реалізоване за наявності єдиного судового органу з такою функцією, мали своїм наслідком утворення тільки одного касаційного суду: Кримінального та Цивільного касаційних департаментів Правлячого сенату. Їхні рішення мали керівне, спрямовуюче, повчальне значення для суддів. Тому Статути передбачали обов'язкове оприлюднення усіх касаційних рішень у офіційних виданнях.
У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.
Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно­правових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.
Суд апеляційної інстанції -- це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.
Метою звернення до апеляції є перерішення, тобто повторний розгляд справи у цілому або в частині.
Існують два види апеляції: повна і неповна.
Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.
При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній -- перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляцій­ної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.
У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень за-хідноєвропейські держави виходили з принципу tantum devolutum guantum appellatum -- «скільки скарги -- стільки й рішення». Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.
В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційної інстанції був зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які скарги не подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві по-різному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов'язаності суду вимогами скаржника, то кримінально-процесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.
Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто в Україні запроваджена двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом, касаційний порядок перегляду здійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані чи виконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка від­по-відності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.
Нове вітчизняне процесуальне законодавство розвивається в цілому саме у такому напрямку.
По­перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По­друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. По­третє, до суду касаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої -- апеляційної інстанції. (Це правило не є загальним. З нього є винятки, які передбачені Кримінально--процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України. І якщо у КПК це обумовлено незавершеністю побудови підсистеми загальних судів зі збереженими повноваженнями апеляційних судів розглядати у визначених законом випадках справи по першій інстанції, то у ГПК це обумовлено наявністю застарілих підходів до формулювання вказаних норм.)
Судом касаційної інстанції в Україні у системі загальних судів є Верховний Суд України, а в системі спеціалізованих судів -- відповідний Вищий суд.
Отже, під судовою інстанцією розуміють судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої ін­стан-ції. Суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями. Наприклад, апеляційні обласні суди наділені повноваженнями по розгляду кримінальних справ як суди другої (апеляційної) ін­станції, а у випадках, передбачених законом, і як суди пер­шої інстанції.
Аналогічна структура повноважень в апеляційних адміністративних та господарських судах округів. Одна й та сама скарга не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Це порушило б міжнародно-правові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського суду з прав людини щодо забезпечення здійснення правосуддя безстороннім, неупередженим судом.
Отже, такі чинники як необхідність забезпечення кожному розгляду його справи в суді за суттю (по першій інстанції), реалізація його права (окрім випадків, встановлених законом) на апеляційне і касаційне оскарження рішень з одночасною забороною розгляду справи в одній судовій установі по двом інстанціям стали найважливішими крите­ріями побудови судової системи, а саме визначили кількість її рівнів (ланок).
Поняття «ланка» -- суто судоустрійне, воно застосовується для відокремлення в окремій судовій підсистемі судових установ, що за своїм статусом знаходяться на одному рівні. Зміст поняття «ланка судової системи» визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов'язків, які вона виконує. Суди, які утворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну компетенцію, аналогічну структуру, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судів утворюють районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Отже, юридично коректним є застосування поняття «ланка» лише в кожній підсистемі судів: загальних, адміністративних, господарських, тому що систему судів загальної юрисдикції утворюють не тільки загальні, а й спеціалізовані суди. Вони відрізняються як від загальних, так і поміж собою. У загальних, господарських та адміністративних судах різні предмет компетенції, структура, інстанційні повноваження, територія. Тому й суди, що утворюють певну ланку в підсистемі господарських чи адміністративних судів, не є ідентичними за вказаними ознаками ланці такого ж рівня в підсистемі загальних судів. Тому застосовувати поняття «ланка судової системи» необхідно поряд з визначенням певної підсистеми: загальної чи спеціалізованої, адміністративної чи господарської.
У спеціалізованих судах нижчу ланку судової системи утворюють:
· господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські Києва та Севастополя;
· адміністративні окружні суди.
Другу ланку утворюють:
ь апеляційні господарські суди округів;
ь апеляційні адміністративні суди округів.
Третю ланку утворюють відповідно Вищий господарський суд України і Вищий адміністративний суд України.
Четвертою ланкою для обох гілок спеціалізованих судів є Верховний Суд України.
Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття «гілка судової системи». На відміну від поняття «ланка», яке покликане бути елементом систематизації такого складного і різноманітного утворення як судова система України «по горизонталі», поняття «гілка судової системи» застосовується для відокремлення певних її підсистем, тобто «по вертикалі», констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.
2равосуддя в Україні

Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Судові рішення ухвалюються судами іменем Україниі є обов'язковими до виконання на всій території України.
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.
Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років а володіє державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.
Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.
Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні, підкоряються лише закону.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
3. Система судів загальної юрисдикції
3.1. Структура системи судів загальної юрисдикції
Власне система судів и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.