На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Залежнсть державно-правових нститутв вд рвня соцально-економчного розвитку. Теорї походження держави. Теологчна чи божественна теоря. Патрархальна теоря. Договрна теоря. Теоря насильства. Психологчна теоря. Расова теоря. Органчна теоря

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 10.03.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
П Л А Н
    ВСТУП 3
    1. Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку 4
    2. Теорії походження держави. 6
      2.1.Теологічна чи божественна теорія 6
      2.2. Патріархальна теорія 10
      2.3. Договірна теорія 11
      2.4. Теорія насильства 18
      2.5. Психологічна теорія 24
      2.6. Расова теорія 26
      2.7. Органічна теорія. 27
      2.8.Матеріалістична (класова) теорія 29
    Висновок 32
    Список використаної літератури. 34
ВСТУП
Вивчення процесу походження держави має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови її виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначати усі властиві їй функції - основні напрямки діяльності, точніше установити місце і роль у житті суспільства і політичної системи.
Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу походження держави і права. При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Древній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право.
Не оспорюються і багато інших історичних фактів, що стосуються походження держави. Однак цього не можна сказати про усі випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характері особливості походження держави і права. Над єдністю чи спільністю думок тут переважає різнобій.
У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй і інших соціальних спільнот на даний процес, або - погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу .

1. Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку

Держава і право виникають у суспільстві і залежать від рівня його розвитку. Кожне історично конкретне су-спільство об'єктивно вима-гає певного ступеня соціального регулювання та державно-владної організації. Нехтування цією закономірністю призводить до негативних наслідків для суспільства, які виявляються в неорганізованості чи зарегламентованості со-ціальних відносин.

Удосконалення соціального життя викликає зміну якості регулювання, що відображається в удосконаленні державно-правових інститутів. Це, зокрема, зумовлено тим, що держа-ва і право тісно пов'язані з політикою, економікою, релі-гією, філософією та іншими елементами надбудови суспіль-ства, які впливають на рівень його розвитку.

Водночас роль факторів соціально-економічного розвит-ку для держави та права не слід абсолютизувати. Держава і право здатні до “саморозвитку” та “самовдосконалення”, а в окремі історичні періоди навіть випереджають рівень загаль-ного розвитку суспільства. Алексеев С.С. Государство и право. М., 1993 г.
3 переходом від безкласового до соціально неоднорідного суспільства виникають держава і право. Цей процес спричинила дія багатьох факторів, що відобразили особли-вості розвитку різноманітних сфер суспільних відносин того періоду. До них належать такі чинники:
Економічні причини -- це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин. Серед них: три поділи праці, поява надлишкового продукту, внутрішньородова нерівність і поява приватної власності.
Політичні причини, що визначили необхідність вдоско-налення владних повноважень. Серед них: неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов, поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потреба у новому засобі влади з удосконале-ним апаратом і можливістю здійснювати примус.
Соціальні причини -- це умови. що спричинились ускладненням відносин між людьми. Серед них: ліквідація общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; упорядкування відносин між людьми.
Психологічні причини визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини. Серед них: усвідомлення таких понять, як права та обов'язки, а також поява відчуття провини.
Культурні причини -- це умови. що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства. Серед них: необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами. поява релігії та письма.
Таким чином, виникнення держави і права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необ-хідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

2. Теорії походження держави.

Важливе значення як у теоретичному, так і в практико-політичному відношенні має вивчення походження держави.

Варто помітити, що це питання турбувало уяву не одного покоління людей. Були створені десятки всіляких теорій і доктрин, висловлені сотні, якщо не тисячі всіляких припущень. Разом з тим суперечки про природу держави продовжуються і донині. Розкрити всі теорії не представляється можливим у силу їхнього різноманіття, тому зупинимося лише на деякі з них, найбільш відомих і розповсюджених. До числа останніх справедливо буде віднести:

- теологічну (божественну),

- патріархальну,

- договірну,

- насильства,

- психологічну,

- расову,

- органічну,

- матеріалістичну (класову) теорії.

Розглянемо коротко кожну з вище перерахованих теорій.

2.1.Теологічна чи божественна теорія

Висходить своїми джерелами до древнього світу. Відомо, що ще в древньому Єгипті і Вавилоні виникли ідеї божественного походження держави. У силу особливих поглядів і поглядів частини суспільства духовенству вдавалося значно впливати на формування суспільно політичної думки й у наступні періоди розвитку людського суспільства. Найбільш міцні позиції теологічна теорія завоювала в період становлення і розвитку феодалізму.

На рубежі XII - XIII ст. у західній Європі розвивається теорія «двох мечів». Вона виходить з того, що засновники церкви мали два мечі. Один вони поклали в ніжни і залишили при собі. Тому що не пристало церкві самої використовувати меч. А другий вони вручили государям для того, щоб ті могли вершити земні справи. Государ, на думку богословів, наділяється церквою правом веліти людьми і є слугою церкви. Основний зміст даної теорії в тім, щоб утвердити пріоритет духовної організації (церкви) над світською (державою) і довести, що немає держави і влади «не від бога».

Приблизно в той же період з'являється і розвивається вчення широко відомого й в освіченому світі вченого-богослова Хоми Аквінського (1225 - 1274). Він стверджував, що процес виникнення і розвитку держави і права аналогічний процесу створення богом світу.

Релігійні вчення про походження держави мають поширення і понині. Поряд з ними продовжують існувати ідеї, висловлені ще в Древньому Римі проте, на виникнення і розвиток держави і права вирішальне вплив зробили людські слабості і пристрасті. Серед них жадоба грошей і влади, жадібність, честолюбство, зарозумілість, жорстокість і інші негативні людські риси і пристрасті. «Що послужило головною причиною упадку римської держави?» - запитує римський історик першого століття до н.е. Гай Саллюстій Крісп у відомій його роботі «Змова Кастиліни». І відразу відповідає: «упадки нравів, корисливість, пристрасть до розпусти, обжерливості й іншим надмірностям». Марченко М.Н. Основы государства и права - М. 1992 с. 6.

Після того пише Саллюстій, коли «працею і справедливістю» зросла Римська держава, коли силою зброї були приборкані великі царі й упокорилися дикі племена, коли зник з обличчя землі Карфаген - суперник Римської держави і «усі моря, усі землі відкрилися перед нами, доля початку лютувати й усе перевернула з гори до низу». Див. Там же с. 6. Римляни, що з легкістю і достоїнством переносили позбавлення, небезпеки і труднощі, не витримали іспиту бездією і багатством.

На початку, помічає Саллюстій, розвивалася жадоба грошей, за нею - влади, і «обидві сталі як би загальним коренем усіх нещасть». Так сталося тому, що користолюбство загубило вірність, чесність і інші добрі якості. Замість них «воно породило зарозумілість і жорстокість, навчило нехтувати богів і бути продажним». Честолюбство багатьох зробило брехунами. Змусило «у серці таїти одне», а вголос говорити інше. Дружбу і ворожнечу оцінювати «не по суті речей, а в згоді з вигодою, про пристойну зовнішність піклуватися більше, ніж про внутрішнє достоїнство».

Усе сказане про падіння нравів населення остаточно підірвало моральні основи Римської держави і вона було приречена. Так може статися з будь-якою державою. Нрави - позитивні і негативні, добрі і злі - безсумнівно грають і відігравали значну роль у процесі становлення і розвитку держави. Важливу, але не вирішальну. Вони є скоріше наслідком, але не першопричиною, хоча і можуть виступати на перший план.

Як показує історичний досвід головні причини виникнення держави лежать зовсім не в сфері моралі і релігії. Вони кореняться в області економіки й у соціальному житті людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінній організації. Право - на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самої по собі зміни суспільних устоїв, релігійних вірувань і поглядів. А в силу корінних змін в економічній сфері й у самім первісному суспільстві. Саме вони привели до розкладання первіснообщинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, пов'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини робити більше засобів до існування, чим це було потрібно для підтримання життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений чи залишковий (понад необхідний для прогодування) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, у плині багатьох тисячоріч розшаровувалося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власної, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

У всій Галлії, писав з цього приводу Гай Юлій Цезар, існують взагалі тільки два класи людей, які користаються певним значенням і пошаною, тому що простий народ тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на, що не зважується і не допускається ні на які збори. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддається в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать - відособлена група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику частину військового видобутку, кращі ділянки землі, здобували величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємної, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первіснообщинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади - родоплемінна організація, розрахована на управління суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється.

«Родовий лад, - писав Ф.Энгельс у роботі «Походження родини, приватної власності і держави», - віджило своє століття. Він був витіснений поділом праці і його наслідком - розколом суспільства на класи. Він був замінений державою». Маркс К. И Энгельс Ф. Соч., т. 21, с. 169. Державні органи й організації частково з'явилися в результаті перетворення органів і організацій, що склалися в рамках первіснообщинного ладу. Частково - шляхом повного витіснення останніх.

У такий спосіб держава не нав'язується суспільству ззовні. Вона виникає на його основі природним шляхом. Разом з ним вона розвивається й удосконалюється.

Крім вищевикладеної доктрини виникнення держави, що звичайно називають марксисткою, у світі завжди існувало й існує безліч інших теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно і зрозуміло.

2.2. Патріархальна теорія

Ця теорія походження держави бере свій початок ще в Древній Греції. Родоначальником її вважається Аристотель. Серед помітних прихильників даної теорії виділяється англієць Филмер (XVII в.) і російський дослідник державознавець Михайлівський ( XIX в.).

Патріархальна теорія виходить з того, що держава виходить з родини. Є результатом розростання родини.

Держава, по Аристотелю, є не тільки продуктом природного розвитку, але і вищою формою людського спілкування. Вона охоплює собою всі інші форми спілкування (родину, селища). У ній останні досягають своєї кінцевої мети - «благого життя» - і завершення. У ній же знаходить своє завершення і політична природа людини.

Державна влада, на думку прихильників патріархальної теорії, є ніщо інше, як продовження батьківської влади. Влада государя, монарха - це патріархальна влада глави родини. Патріархальна теорія служила в середні століття обґрунтуванням абсолютної («отеческой») влади монарха.

2.3. Договірна теорія

Теорія договірного походження держави і права пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V - IV століттях до н.е. софістами в Древній Греції. «Люди, ті, що зібралися тут! - звертався до своїх співрозмовників один з них (Гіппій 460 - 400 р. до н.е.) - Я вважаю, що ви всі отут родичі, свояки і співгромадяни по природі, а не за законом: адже подібне родинно подібному по природі. Закон же, пануючий над людьми, примушує до багато чого, що огидно природі». Марченко М.Н. Теория государства и права. - М.: Зерцало, ТЕИС, 1996, 476 С.

Основою даної теорії є положення про те, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. Гоббс бачив природний стан у царині особистої волі, що веде до «війни всіх проти всіх»; Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство волі; Локк писав, що природний стан людини - у його необмеженій волі.

Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, погодившихся з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку.

Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов для організації і збереження суспільства. Дідро суть свого розуміння суспільного договору виклав у такий спосіб: «Люди швидко здогадувалися, - писав він ,- що якщо вони будуть продовжувати користатися своєю волею, своєю незалежністю і нестримно віддаватися своїм пристрастям, то положення кожної окремої людини стане більш нещасливим, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності і скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства і була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження держав». Дидро Д. Соч. Т. VII. М., 1939. С. 236.

Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Деспотизм, по Руссо, вищий і крайній прояв суспільних розходжень: нерівності багатих і бідних як наслідку приватної власності; нерівності сильних і слабких як наслідку влади ; нерівності панів і рабів як наслідку попрання законної влади владою сваволі. Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи.

Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш». Див. : Руссо Ж.-Ж. О причинах неравенства. СПб., 1907. С. 87.

Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: «Кожний з нас віддає свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого». Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре., М., 1938 С. 13.

Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом ( 1723 - 1789) у його роботі «Священная зараза или естественная история суеверия».

Виступаючи проти широко розповсюдженої в середні століття ідеї божественного походження влади королів, «являючихся представниками і подобою бога на землі», Гольбах пише, що в практичному плані ця ідея служила виправданням усемогутності, безконтрольності влади, сваволі монархів і їх найближчого оточення. «Гордість привілейованих людей, - відзначає автор, - одержала в силу божественного права влади бути несправедливими і веліти іншими людьми. Останні вірять, що повинні відмовитися на користь своїх панів від власного щастя, повинні працювати тільки на них, боротися і гинути в їхніх війнах. Вони вірять, що повинні безумовно підкорятися бажанням самих навіжених і шкідливих царів, яких небо послало їх у гніві своєму.

Ідея божественного походження влади монарха, констатує Гольбах, привела в багатьох країнах до того, що «государ став єдиним джерелом милостей». Він «розбещував суспільство і розділяв його, щоб панувати». При такому положенні речей «нація була доведена до незначності; власне нерозуміння зробило її не здатною забезпечувати свою безпеку, противитися заподіюваному їй злу і винагороджувати за послуги, що робляться їй; самі громадяни забули її й ігнорували і не визнавали. У кожній країні одна центральна особа запалювала всі пристрасті, приводила їх у дію для своєї особистої вигоди і нагороджувала тих, кого вважала найбільш корисним для своїх цілей».

Далі Гольбах зауважує, що «воля монарха зайняла місце розуму». Примха монарха стала законом. Милість його стала мірилом поваги, честі, суспільної пошани. Воля монарха «визначала право і злочин, справедливість і несправедливість. Злодійство перестало бути злочином, якщо було дозволено монархом». Гноблення ставало законним, якщо відбувалося від його імені. Податки йшли тільки на «божевільні витрати монарха на угамування апетитів його ненаситних царедворців».

Як же практично обстояла справа з волею, справедливістю і з правом у тих країнах де панувала теорія божественного походження держави і права?

Відповідаючи на це питання, Гольбах писав, що воля в цих країнах була заборонена монархом, «тому що стискувала його розбещеність. І піддані «незабаром повірили, що все дозволене государем гідно і похвально».

У такий спосіб Гольбах зробив висновок у відношенні ідеї справедливості, государі, «обожнені релігією і розбещені попами», у свою чергу, розбещували душі своїх піданих, вирощували «серед них боротьбу інтересів», знищували відносини, що існували між ними, «робили людей ворогами один з одним і убивали в них моральність».

Якби нації, настільки принижені у своїх правах і власних очах, заявляв Гольбах, «здатні були звернутися до розуму, вони, звичайно, побачили б, що тільки їхня воля може надавати кому-небудь вищу владу». Вони побачили б, що ті земні боги, перед якими вони падають, у сутності просто люди, яким вони ж, народи, доручили вести їх на щастя, причому ці люди стали однак, бандитами, ворогами і зловжили владою проти народу, що дав їм у руки цю владу».

Та й самі государі, міркував далі автор, якби вони здатні були «запитувати природу і свої щирі інтереси», якби вони очнулись від сп'яніння, у яке приводить їх фіміам, «воскуриваємий їм служителями марновірства», вони б зрозуміли, що «влада, заснована на згоді народів, на їх прихильності, на їх дійсних інтересах, набагато сильніша влади, що спирається на ілюзорні домагання». Вони б знайшли, що справжня слава полягає в тому, щоб зробити людей щасливими, справжня могутність - у тому, щоб поєднувати їх бажання й інтереси, справжнє покликання - у діяльності, таланті.

Аналогічних поглядів на природу влади і держави дотримувалися й інші прихильники і послідовники договірної теорії походження даних інститутів.

Заперечуючи ідеї божественного походження держави і права, Олександр Радищев (1749-1802) вважав, що держава виникає не як результат деякого божественного провидіння, а як наслідок мовчазного договору членів суспільства з метою спільного захисту слабких і пригноблених. Держава, на його думку, «є велика махина, ціль якої є блаженство громадян».

Джон Локк (1632 - 1704) виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згода народу. Говорячи у відомій роботі «Два трактати про правління» з приводу того, що «з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство», Локк разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що «об'єднання в єдине політичне суспільство» може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою «однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у чи державу».

Питання про те, що собою представляє суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, так само як і багато аналогічних питань одержали найбільш яскраве і ґрунтовне висвітлення в ряді трактатів Жана-Жака Руссо (1712 - 1778) і особливо в його знаменитій праці «Про Суспільний договір».

Основна задача, що покликана вирішувати Суспільний договір, складається на думку Руссо, у тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищає й огороджує всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається настільки ж вільним, як і колись».

Розглядаючи державу як продукт Суспільного договору, породження розумної волі народу, а точніше - людського заснування чи навіть винаходу, Руссо виходив з того, що кожна людина передає в загальне надбання і ставить під вище керівництво загальної волі свою особистість і всі сили. У результаті «для нас усіх разом кожен член перетворюється в нероздільну частину цілого». Це колективне ціле, на думку Руссо, є не що інше, як юридична особа. Раніш воно іменувалося «цивільною громадою». Пізніше - «Республікою чи Політичним організмом». Члени цього політичного організму називають його «Державою, коли він пасивний, Суверенітетом, коли він активний, країною - при зіставленні його з йому подібними».

Держава розглядається Руссо як «умовна особистість», життя якої полягає в союзі її членів. Головною його турботою, поряд із самозбереженням, є турбота про загальне благо, про благо всього суспільства, народу.

З усього сказаного про природно-правову теорію походження держави і права випливає, що її прихильники виходять з того, що народ має природне, невідчужуване право не тільки на створення держави на основі Суспільного договору, але і на її захист.

Теорія суспільного договору зазнає критики по різних причинах. Так, Коркунов думав, що договірні початки в утворенні суспільства і держави приводять до вкрай індивідуалістичного розуміння суспільного життя. При цьому особистість «визнавалася над всім пануючою і все визначальною. Не особистість вважалася обумовленою суспільним середовищем, а навпаки, суспільний порядок був цілком обумовленою сваволею окремих особистостей». Коркунов М.Н. Лекции по общей теории права. СПб., 1894 С. 184-185.

Шершеневич писав, що прихильники механічного уявлення рідко ставали на точку зору історичної дійсності, остільки суспільний договір для них тільки методологічний прийом. «Для них не важливо, чи було так в історії чи ні, їм важливо довести який вигляд повинне прийняти суспільство, якщо припустити, що в основі його лежить суспільний договір, обумовлений згодою усіх, без чого ніхто не може вважати себе зв'язаним суспільними узами».

Приблизно з таких же позицій оцінює договірну теорію Трубецький. Він затверджує, що «не суспільство є продукт вільної творчості людини, а навпаки, людина є продукт історично сформованих суспільних умов, визначеного історичного середовища, частина соціального організму, підлегла законам цілого».

А.І.Денисов, будучи прихильником матеріалістичної теорії походження держави, писав, що «договірна теорія антиісторична, тому що в основу громадського життя кладе індивіда, людину. Разом з тим ця теорія однобічна: підкреслюючи, що історичний розвиток повинний визначаться природою людини, вона не враховує того, що людина впливає на природу і створює собі нові умови існування».

Прихильники інших концепцій походження суспільства і держави, як правило, відносяться до неї критично, знаходять у ній істотні вади. І це цілком природно, тому що будь-яка існувавша й існуюча теорія походження держави являє собою лише суб'єктивний погляд людської думки на процеси об'єктивного порядку. Пізнати закономірності суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави - задача, як підтверджує історія, надзвичайно складна. Її вирішення можливе на основі одночасної інтеграції і диференціації наукових зусиль різних шкіл і напрямків, що займаються питаннями походження держави і права.

Незважаючи на те, що науковість договірної теорії оцінювалася досить неоднозначно і суперечливо, аж до повного заперечення її історичної самостійності, проте деякі аспекти даної концепції знайшли своє реальне втілення в практиці державного будівництва. Прикладом цього можуть служити Сполучені Штати Америки, що у своїй конституції юридично закріпили договір між народами, що входять у їх склад, і визначили мету цього договору: утвердження правосуддя, охорону внутр и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.