На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичне обрунтування основ органзацї та аналз лзингових операцй банками України. Механзм роботи з лзингом у Схдно-Українському Банку Грант, рекомендацї щодо удосконалення форм його надання. Особливост охорони прац в банквськй установ.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


13
139
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРЬКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
До захисту допускаю:
завідувач кафедри банківської справи,
Академік АЕН України, д.е.н., професор
О.В.Васюренко
ДИПЛОМНА РОБОТА
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА БАНКУ У СФЕРІ ЛІЗИНГОВОЇ ІНДУСТРІЇ
Керівник роботи,
Директор філії № 1 Банку «Грант»
О.М. Дементьєв
Консультант з питань охорони праці,
старший викладач Т.С. Молодоря
Студент факультету
банківської справи, обліку і фінансів,
V курсу, групи 54-БС-з, спеціальності 7.050105
«Банківська справа»
В.Є. Кудрінська
Харків - 2009
Вступ
За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни у сфері лізингового кредитування. Обсяг операцій лізингу в Україні є надзвичайно низьким у порівнянні з іншими країнами світу, але він з кожним роком збільшується.
Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.
Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.
Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.
Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.
Отже, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств. Цим самим і підтверджується актуальність обраної теми.
Об'єктом дослідження є процес лізингового кредитування на прикладі Акціонерного Східно - Українського банку “Грант”.
Предмет дослідження - лізингові відносини між суб'єктами господарювання і фінансовими установами.
Методи дослідження - системний підхід, метод економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, метод критичного огляду, соціологічний метод і ін.
Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації лізингових операцій, розкритті діючої практики діяльності банку «Грант» на ринку лізингу, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.
Лізинг -- це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.
У відповідності з метою роботи, треба вирішити наступні завдання:
вивчення і аналіз теоретичних положень щодо здійснення банками лізингових операцій;
провести аналіз операції з лізингом банками України;
на прикладі банку показати діючий механізм роботи з лізингом;
запропонувати рекомендації щодо удосконалення форм надання лізингу.
Вказаному питанню приділяється значна увага Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Національним банком України, Урядом України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» і інші.
Проблеми банківської системи, зокрема розвитку лізингового кредитування і лізингових операцій банків, досліджувалися в теоретичних і практичних розробках ведучих учених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних учених, як Гилл Е.,.Едвин Дж, Едрадс Б., Котлер Р., Розмари Кемпбелл Дж., Рид Е., Ривуар Ж., Роуз П.С., Синки Д. тощо. Але дослідження закордонних учених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, тому що переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банків в Україні.
У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі ведучі вчені, як Васюренко О.В., Мороз А.М., Лаврушин О.І., Царьків В.А. У їхніх роботах досить глибоко проаналізований проблеми банківської системи, досліджені основні проблеми ресурсної політики, проаналізовані сучасні методи керування ресурсами банку. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов'язані з формуванням зробленої ресурсної політики вітчизняних банків, і не дають шляхів рішення проблем на практиці.
У процесі написання роботи були використані роботи вітчизняних і закордонних учених-економістів, практиків банківської діяльності, і періодична література по аналізу банківської діяльності.
Впровадження пропозиції і рекомендації, наданих в роботі, дозволить суб'єктам господарювання обирати альтернативні джерела фінансування бізнес-проектів.
Це надасть можливість організувати діяльність фінансових установ, зокрема банків, у сфері лізингового кредитування і здійснення лізингових операцій.
Розділ 1. Теоретичні основи впровадження лізингових операцій в банківській системі
1.1 Обґрунтування сутності лізингових операцій
Лізинг - це середньостроковий фінансовий інструмент для придбання основних активів підприємств (обладнання, транспортних засобів тощо). На відміну від прямого надання грошового капіталу, він забезпечує процес фінансування основних фондів підприємств. Лізингові установи - лізингові компанії, банки та небанківські фінансові установи - купляють обладнання для подальшої передачі його лізингоодержувачу на певний строк. Протягом цього строку лізингоодержувач здійснює періодичні платежі лізингодавцю.
Після закінчення строку лізингового договору обладнання передається у власність лізингоодержувача або повністю амортизується та списується, чи повертається лізингодавцю. Лізинг передбачає отримання прибутку шляхом використання лізингових активів, які не є власністю лізингоодержувача, а лише знаходяться у його користуванні. Лізингові компанії звертають увагу, в першу чергу, на здатність лізингоодержувача генерувати грошовий потік для того, щоб сплачувати лізингові платежі, а вже потім - на фінансовий стан чи кредитну історію. Це є однією з переваг лізингу для малих та середніх підприємств, а також для підприємств аграрно-промислового комплексу, оскільки у них, як правило, відсутні належна кредитна історія та активи для забезпечення банківського кредиту. Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє [40]:
прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;
підвищити обсяги реалізації нового обладнання;
збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;
поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;
здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.
Розвинений малий та середній бізнес - це необхідна складова стабільного розвитку ринкової економіки країни. Лізинг є ефективним механізмом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу, які у своїй більшості не завжди відповідають вимогам ліквідності, необхідним для отримання банківського кредиту.
Ступінь фізичного зносу сільськогосподарської техніки та обладнання в Україні становить майже 90 відсотків . За експертними оцінками, для заміни застарілого сільськогосподарського та переробного обладнання, Україні потрібно інвестувати 5-10 млрд. дол. США . Лізинг надає унікальну можливість оновити основні фонди підприємств аграрно-промислового комплексу та забезпечити їх економічне зростання.
Питання збуту готової продукції залишається однією з актуальних проблем сучасної ринкової економіки. Світова практика свідчить, що лізинг розширює вітчизняним та зарубіжним виробникам і постачальникам обладнання доступ до нових клієнтів, і, як наслідок, збільшує можливості нарощування обсягів продажу товарів та послуг.
На початку ХХІ сторіччя частка лізингу у світовому ВВП у середньому становила близько 1,6 відсотка . Близько третини обсягу інвестицій в основні фонди країн Західної Європи здійснюється через фінансовий лізинг. В Україні, незважаючи на гостру потребу в інвестиціях, обсяг лізингових операцій у 2004 році був менше 0,5 відсотка ВВП [11].
Поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку. Лізинг є ефективним інструментом та привабливим продуктом для учасників фінансового ринку. Через розширення пропозиції фінансових послуг лізинг сприяє пожвавленню конкуренції на фінансовому ринку і, як наслідок, здешевленню та підвищенню якості фінансових послуг.
В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.
У відносинах фінансового лізингу приймають участь три основні групи гравців, для кожної з яких лізинг має свої переваги:
- лізингоодержувач отримує у користування обладнання, за допомогою якого він може підвищити продуктивність праці, а отже і прибутковість свого підприємства;
- зацікавленість лізингодавця ґрунтується на зменшенні фінансового ризику операції, оскільки він залишається власником предмету лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу;
- виробники та постачальники обладнання зацікавлені у розвитку ринку лізингових послуг, тому що це допомагає їм розширити ринки збуту товарів та послуг.
Крім того, учасники фінансового ринку (банки, небанківські фінансові установи тощо) зацікавлені у розвитку ринку лізингу, оскільки це створює додатковий попит на їх послуги.
Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):
1 - вибір лізингоодержувачем можливого постачальника та специфікація необхідного обладнання;
2 - укладання договору фінансового лізингу;
3 - укладання договору на придбання обладнання за встановленою лізингоодержувачем специфікацією;
4 - укладання договору між лізингодавцем та представником фінансового ринку щодо отримання фінансових ресурсів для закупівлі обладнання у постачальника;
5 - надання фінансових ресурсів лізингодавцю;
6 - оплата обладнання закупленого лізингодавцем;
7 - поставка обладнання лізингоодержувачу безпосередньо або через лізингодавця. Лізингоодержувач зараховує на свій баланс обладнання, яке фактично надійшло у його розпорядження за договором фінансового лізингу і здійснює амортизаційні відрахування;
8 - лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі;
Лізинговий платіж включає суму відшкодування частини вартості предмета лізингу, винагороди лізингодавцю, компенсації відсотків за кредит та інших витрат лізингодавця;
9 - лізингодавець здійснює погашення кредиту;
Рис. 1.1 Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу
Важливим етапом на шляху розвитку лізингу в Україні став 2004 рік. У цьому році набули чинності новий Закон України “Про фінансовий лізинг” та Цивільний кодекс України - головні документи, що регулюють цивільно-правові відносини лізингу [40].
Норми Закону України “Про фінансовий лізинг” (надалі - Закон) об'єднали правову природу цивільно-правових відносин фінансового лізингу з їх економічною сутністю. Закон є позитивним зрушенням у напрямку створення дієвого правового механізму фінансового лізингу, оскільки у ньому:
- послідовно розкриті поняття фінансового лізингу, договору фінансового лізингу предмету лізингу, сублізингу тощо;
- більш чітко окреслені права й обов'язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;
- закріплена можливість сублізингу;
- містяться норми про можливість повернення майна лізингодавцю у разі невиконання умов договору;
- прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;
- надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.
Закон визначає фінансовий лізинг як “вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)”.
Для вирішення питання про віднесення лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.
Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:
- право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;
- термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60 %) корисного строку служби основних засобів. За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.
Об'єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.
Інакше кажучи, лізинг можна розглядати як фінансовий або оперативний залежно від того, чи передбачається правом лізингу (оренди) передавання всіх ризиків і вигод, що пов'язані з користанням та володінням активом. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового на балансі лізингоодержувача.
Передавання об'єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). Можливе продовження строку лізингу (оренди), про що слід зробити спеціальне застереження в лізинговій угоді [51].
В угоді також треба зазначити:
- об'єкт лізингу;
- термін лізингу;
- ринкову вартість основних засобів;
- строк проведення платежів та їх розмір;
- фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);
- процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);
- умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;
- право власності на майно після закінчення терміну лізингу;
- інше.
На початку строку дії угоди обумовлюється також те, що в разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу (оренди) за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові (орендні) платежі мають включати в себе мінімальну лізингову (орендну) плату за весь строк лізингу (оренди) та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об'єкта лізингу (оренди).
В угоді про фінансовий лізинг (оренду) може передбачатися розрахунок лізингових (орендних) платежів на весь строк лізингу (оренди) за такою формою (табл. 1.1) [51]:
Таблиця 1.1
Форма розрахунку лізингових (орендних) платежів
Дата платежу
Мінімальна сума лізингових (орендних) платежів, що сплачується регулярно
Фінансові витрати
Компенсація вартості об'єкта лізингу (оренди)
Залишок зобов'язання з лізингу (оренди) на кінець періоду
1
2
3
4
5
Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.
Строк лізингу -- це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів.
Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.
Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; компенсацію інших витрат лізингодавця, які передбачені договором лізингу.
Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.
Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується в разі лізингу, до залишкової суми активу та зобов'язання за фінансовим лізингом.
1.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування
Лізингова компанія для ефективності своєї діяльності повинна формувати стратегію свого фінансування. Як і будь-яка компанія, вона може використати власні ресурси, або залучити кредитні ресурси. Проте це не єдині способи фінансування, які може використати лізингодавець для придбання предметів лізингу.
Факторинг. Суть даної операції полягає в тому, що компанія отримує від фактора (банка або фінансової установи) грошові кошти, передаючи йому свої права грошової вимоги по відношенню до третіх осіб. Інтерес такої компанії полягає в терміновому отриманні коштів, зниженні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості та частковому чи повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника.
Регулюванню факторингових операцій в Цивільному кодексі України присвячена Глава 43. Відповідно до норм цієї Глави лізингова компанія може використати договір факторингу як один із способів фінансування, уступивши банку право вимоги лізингових платежів. Більше того, згідно із ч.2 п.1 ст.1077 ЦКУ грошова вимога до боржника може бути відступлена лізинговою клієнтом банку також з метою забезпечення виконання зобов'язань такого клієнта перед фактором. Таким чином, лізингодавець може використати свої права вимоги лізингових платежів також як спосіб забезпечення по кредитних договорах, що укладаються з метою залучення коштів для придбання предмету лізингу.
Договір позики. Відповідно до статті 1046 ЦКУ за договором позики позикодавець, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, передає у власність другої сторони (позичальника) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернену позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів в передбачений договором позики строк. Таким чином, лізингова компанія може укласти договір позики з будь-якою фізичною чи юридичною особою-позикодавцем та отримати грошові кошти для фінансування придбання предмету лізингу.
Збільшення статутного капіталу лізингової компанії. Даний спосіб фінансування придбання предметів лізингу відноситься до корпоративних форм фінансування та полягає у збільшенні статутного капіталу за рахунок розміщення додатково випущених акцій лізинговою компанією - акціонерним товариством або за рахунок внесення додаткових вкладів в товариствах з обмеженою відповідальністю. Кошти, залучені в результаті збільшення статутного капіталу лізингова компанія спрямовує на придбання предметів лізингу.
Приймаючи рішення про збільшення статутного капіталу, лізингова компанія повинна пам'ятати, що законодавством пред'являються суворі вимоги до процедури збільшення статутного капіталу. Так, збільшення статутного капіталу можливе тільки після повної сплати існуючого статутного капіталу; рішення про збільшення статутного капіталу тягне внесення змін до статуту такої компанії, що є виключною компетенцією вищого органу компанії.
Законодавство, що регулює питання випуску цінних паперів, містить певні обмеження на випуск облігацій. Так, якщо лізингова компанія є акціонерним товариством, вона може випустити облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Проте якщо лізингова компанія створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, випуск облігацій такою компанією не буде підпадати під ці обмеження [32].
Сек'юритизація лізингових активів. Схема сек'юритизації полягає в наступному. Лізингодавець формує свій власний лізинговий портфель. Коли цей портфель досягає значних розмірів, компанія продає його спеціалізованій новоствореній юридичній особі, в задачу якої входить виключно тримання лізингового портфеля та отримання надходжень за лізинговими угодами. Така юридична особа створюється з метою уникнення інвесторами ризику банкрутства лізингодавця. Вона не здійснює будь-якої господарської діяльності, та має в своїх активах лише переданий лізингодавцем лізинговий портфель з прогнозованими надходженнями (лізинговими платежеми), а в пасивах - випущені цінні папери, забезпечені зазначеними активами.
Інвестори здійснюють придбання цінних паперів в новій юридичній особі та отримують частку від надходжень за лізинговими угодами. Лізингова компанія, яка реалізує свій портфель, отримує разовий платіж від новоствореної юридичної особи за рахунок коштів, отриманих такою особою від інвесторів за розміщення нею цінних паперів. Таким чином лізинговий портфель становиться сек'юритизованим (від англ. securities - цінні папери).
Програма сек'юритизації сприяє створенню ліквідних лізингових портфелів на ринку, розвитку ринку цінних паперів, що є важливим кроком в розвитку економіки країни в цілому. Незважаючи на те, що сек'юритизація є складним механізмом, застосування якого розпочалося лише нещодавно в країнах з розвиненою лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм сек'юритизації вражають [32].
Упродовж останніх років Міжнародна фінансова корпорація (МФК), член групи Світового банку, збільшує обсяги інвестицій в економіку України та реалізує програми технічної допомоги. Оцінюючи потреби країни в інвестиціях, МФК одним із найважливіших напрямків своєї діяльності вважає фінансування проектів, які сприятимуть модернізації основних засобів економіки України, розвитку малого та середнього бізнесу. Експерти МФК вважають, що надзвичайно перспективним для української економіки є інвестиції через механізм лізингу.
Лізинг є важливою складовою державної стратегії розвитку будь-якої країни. Для України політика модернізації техніки та технології окремих підприємств та економіки в цілому також має стати наріжним каменем економічного зростання. Без цього важко сподіватися, що Україна зможе стати в один ряд з провідними країнами Європи, світу та підвищить конкурентноздатність своєї продукції. Оновлення основних засобів сприятиме вирішенню соціальних програм, допоможе підвищити рівень життя населення, сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, збільшенню обсягів виробництва та поповненню доходів державного бюджету.
Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше відсотків. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80-90%.
За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько 90 млрд. дол. США. Зазначимо, що за експертними оцінками ця сума є значно більшою.
Світова практика довела, що лізинг є унікальним інвестиційним механізмом оновлення основних засобів. У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою він складає 15% всіх інвестицій.
У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник досягає 30%. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол. США.
Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.
Розуміючи, що в основні посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, хочемо зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов'язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод.
Крім того, хочемо підкреслити, що говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, МФК має на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів для всіх суб'єктів господарювання, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.
1.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України
Упродовж останніх 25 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії - «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.
Зокрема, за період з 1985-2008 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази - зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США [7].
Global Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate):
- частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо);
- співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).
Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результа тивнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу.
Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, (1) які з країн є більш зрілими щодо лізингу, або (2) в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому.
Економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій.
Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал. Розвиваючи ринок лізингу в Україні цікавим є його співставлення зі світовими тенденціями (табл. 1.2 - 1.4).
Таблиця 1.2
Динаміка річного обсягу лізингових угод (млрд. дол. США) [7]
Регіон світу
2004 р.
2005 р.
2006 р.
2007 р.
2008 р.
Північна Америка
272,4
254,1
216,0
223,9
240,7
Європа
131,0
140,0
162,1
192,5
229,8
Азія
78,3
67,7
70,7
77,7
85,2
Південна Америка
8,1
5,6
3,3
4,0
7,5
Австралія та Нова Зеландія
5,3
5,5
5,8
7,6
8,1
Африка
3,9
3,8
3,7
5,6
7,9
Разом
498,9
476,6
461,6
511,3
579,1
Таблиця 1.3
Частка лізингу в інвестиціях в машини, обладнання та транспортні засоби, % [7]
Країна
2004 р.
2005 р.
2006 р.
2007 р.
2008 р.
1
2
3
4
5
6
США
31,7
31,0
31,1
31,1
29,9
Японія
9,1
9,2
9,3
8,7
8,7
Німеччина
14,8
13,5
9,8
21,7
15,7
Корея
2,4
5,1
н/д
7,8
5,6
Велика Британія
13,8
10,4
12,9
15,4
9,4
Франція
9,2
14,4
15,3
7,6
9,0
Італія
12,3
13,7
8,8
14,2
11,4
Бразилія
11,4
5,2
3,6
6,7
7,7
Канада
22,5
22,0
20,2
22,0
23,3
Австралія
20,0
7,1
3,6
20,0
20,0
Швеція
12,9
9,2
9,4
6,3
12,7
Таблиця 1.4
Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%)[7]
Країна
2006 р.
2007 р.
2008 р.
1
2
3
4
Середньозважений показник
1,53
1,56
1,67
у тому числі:
Естонія
4,83
5,15
5,17
Чеська Республіка
3,75
4,98
4,74
Угорщина
3,96
4,65
4,66
Словенія
2,32
3,48
4,41
Словаччина
4,39
4,59
4,25
Південна Африка
2,67
3,12
4,25
Німеччина
2,00
2,07
2,29
Канада
1,42
1,73
2,11
Швеція
2,45
2,16
2,00
Італія
1,88
1,69
1,99
США
1,95
1,91
1,91
Польща
1,27
1,43
1,82
Японія
1,56
1,62
1,73
Велика Британія
1,22
1,09
1,57
Франція
1,55
1,56
1,55
Росія
0,55
0,87
1,46
Австралія
1,32
1,47
1,46
Нідерланди
1,11
1,10
1,21
Україна
0,29
0,31
0,36
За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. Протягом цього періоду (1990-1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2% . У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.
За офіційною оцінкою номінальний обсяг ВВП у 2008 році склав 344 822 млн. грн. У 2008 році зростання реального ВВП сягнуло 12.1% (грудень до грудня попереднього року). Це відбулося завдяки зростанню валової доданої вартості у 2005 році у таких галузях, як сільське та лісове господарство, (119,5%), будівництво (118,4%), торгівля (117,8) та обробна промисловість (114,6%). При цьому слід відзначити, що зростання у галузі сільського та лісового господарства відбулося головним чином завдяки задовільному рівню урожайності сільськогосподарських культур у порівнянні зі спадом 2004 року [7].
Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання.
Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей з існуючого рівня 2008 року. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.
Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх двох років, Україна зможе вийти на рівень реального ВВП базового 1990 року у 2009 році.
Витрати на одиницю виробленої продукції всього по Україні за 9 місяців 2008 року складали 91,9 копійки на одну гривню. Такий високий показник витрат непрямо свідчить про надто високий рівень енергоспоживання українських підприємств, корені якого криються у застарілості та зношеності виробничого обладнання.
За оцінками деяких експертів, енергомісткість українських підприємств майже вдвічі перевищує відповідні показники наших сусідів, країн Східної Європи: Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.
Надто високий рівень споживання енергії є однією з важливих проблем, що дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу . Особливо це відчувається у таких галузях, як важка промисловість, сільське господарство та машинобудування. Для вирішення цієї проблеми необхідне створення можливостей для використання інноваційного потенціалу економіки, що є також одним із важливих завдань, від яких здебільшого залежить зростання та зміцнення промислових підприємств - головного провідника економічного зростання.
Для підвищення темпів зростання економіки необхідні структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору, та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності. Ступінь зносу основних засобів усіх галузей економіки за офіційними даними склав більш ніж 50%, а фактично, на думку провідних економістів, цей показник перевищує відмітку 80 відсотків.
Таким чином оновлення основних засобів промислових підприємств є основною передумовою для підтримання темпів економічного зростання.
Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. За результатами опитування, 94% лізингових компаній надають послуги з лізингу підприємствам малого та середнього бізнесу, і таким чином пропонують їм реальний та доступний шлях придбання основних фондів.
Обсяг операцій фінансового лізингу в Україні є надзвичайно низьким. Незважаючи на прийняття нового Закону України „Про фінансовий лізинг” ситуація майже не змінилася на краще. Це свідчить про наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в Україні.
Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.
За підсумками опитування представників промисловості ще 2003 року на потребу в розширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.
Джерела фінансування різнилися залежно від розміру підприємства: малі зверталися до приватних інвесторів, тоді як великі - до банківських установ. Кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних в 2002 році, але 2005 - цей показник складає вже майже 12%, що є позитивною передумовою для розвитку лізингу [11].
Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.
За даними опитування 2008 року в найближчому майбутньому в Україні попит на лізингові послуги зростатиме. Однак його зростання відбуватиметься не за рахунок збільшення потреби підприємств у придбанні нового обладнання, а за рахунок частішого використання підприємствами саме цього типу оновлення своїх активів.
У країнах Європи на лізинг припадає від 15 до 30% інвестицій.
Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.
На погляд автора, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.
2008 року зовнішні джерела фінансування залишилися непопулярними. Банківські кредити складали - 25%, кошти партнерів - 10%, лізинг - 2%. Здебільшого фінансування відбувалося за рахунок власних коштів. В структурі інвестицій в основний капітал переважають власні кошти підприємств. Це підтверджується також статистичною звітністю окремих підприємств промисловості за показником структури інвестицій в основний капітал.
Зовнішні джерела інвестування складають до 20%. Між тим необхідно відзначити появу національного інвестора і значне зниження фінансування основного капіталу із державного бюджету, між тим 2007 року все ще продовжувалося фінансування лізингових операцій із Державного бюджету.
Державний фінансовий лізинг на думку НАК „Украгролізинг” підтримує як сільгосптоваровиробників, так і заводи сільськогосподарського машинову-дування. По окремих заводах-виготовлювачах техніки річні обсяги її закупівлі на умовах фінансового лізингу становлять 30-50%. Він вигідний товаровиробникам, оскільки плата за кредит здійснюється у розмірі 7% річних від відшкодованої вартості, що становить 2,8% в середньому за рік (на період дії договору) від первинної вартості. Інфляція 2007 року становила - 12,3%, отже вартість фінансового обслуговування за лізингом є вигідною для споживача.
За даними Звіту про використання коштів в 2007 році Державного бюджету, що виділяються на придбання сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу в табл. 1.5 подано структуру і виконання плану з використання цих коштів.
Таблиця 1.5
Використання коштів Державного бюджету України в 2008 році НАК „Украгролізинг” [11]
Напрям використання коштів
Загальний фонд, млн. грн.
Спеціальний фонд, млн. грн.
План
Факт
План
Факт
1
2
3
4
5
Заходи з операцій фінансового лізингу
262
245,57
66,5
95,28
Придбання техніки за операціями фінансового лізингу та заходи з цих операцій
-
-
28,5
22,12
Разом
262
245.57
95,0
117,4
Обсяг коштів Державного бюджету, яка була спрямована на обслуговування операцій фінансового лізингу є незначною за обсягом, тому що, наприклад, за власні кошти підприємств і організацій тільки в Харківському регіоні 2008 року було профінансовано оновлення основного капіталу на суму, що перевищує державне фінансування фінансового лізингу в 5 разів. На обмаль фінансових ресурсів державного лізингування вказують й інші автори, а деякі проводять ціле дослідження із обґрунтування необхідності державного фінансування лізингу. Крім того пропонується зняти обмеження на пільгову сплату відсотків за лізинговими платежами. Інші автори пропонують встановити для відшкодування ставки рефінансування НБУ пріоритетні галузі.
Але крім проблем з фінансуванням є суто організаційні проблеми із низькою відповідальністю лізингоодержувачів за предмет лізингу і з тривалим періодом окупності вкладень. Між тим НАК „Украгролізинг” відзначає ефективність витрачання коштів, оскільки лізингові платежі мають зворотній характер і надходять від отримувачів техніки на казначейський рахунок держбюджету. Після певного накопичення знову використовуються для розрахунків із заводами за техніку, що передається на умовах фінансового лізингу.
Всього з початку проведення лізингових операцій в 1998 році на придбання техніки з різних джерел використано понад 1 млрд. грн.. коштів державного бюджету, в тому числі 220,9 млн. грн. в частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої на умовах фінансового лізингу.
З урахуванням того, що кошти на ці операції відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, спрямовуються на строк лізингу - п'ять років, на 2008 рік рівень, на думку автора, повернення коштів має бути значно більшим. Є припущення, що існують певні проблеми із розрахунками лізингоодержувачів за поставлену техніку, що значно гальмує подальший розвиток лізингових відносин [11].
Деякі автори пропонують використовувати такі заходи активізації операцій фінансового лізингу: диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також страховий резерв у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати. Можливо всі вони можуть бути прийнятними для розвитку фінансового лізингу.
За даними Держфінпослуг джерелами фінансування лізингових операцій в 2007 році були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%), тобто їх структура протилежна загальній відносно оновлення основного капіталу.
Між тим, при цьому теж відзначалися проблеми. Головними причинами невиплати кредитів були комерційні ризики - неможливість виконати контрактні зобов'язання, а також зміна ситуації на ринку. А це пов'язано з тим, що у відмовах вказується недостатність опрацьовування проекту (16%), і неучасть в проекті самого підприємства (19%).
Незважаючи на високу питому вагу у джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2005 році складала 32%, в 2006 знизилася до 22%, при цьому і в 2007-2008 роках вона продовжує залишатися на рівні 20-22% [11].
Проте для порівняння - в Німеччині вона складає 7%.
Оцінка підприємствами проблем в отриманні фінансування в різних країнах показала, що за 10-бальною шкалою в Україні вона складає в середньому по чотирьох чинниках - (8,3), в Польщі - 6,5, в Росії - 5,8, найнижча в США - 1,5.
Те, що у новому Законі України „Про фінансовий лізинг” наголошено на різних способах фінансування лізингу, що значно розширює можливості залучення коштів. Для задоволення інвестиційного попиту необхідно розвивати нові фінансові послуги відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, умови яких будуть прийнятними для споживачів.
А потреба в зовнішньому фінансуванні є найбільшою в промисловості, потім виступає будівництво і транспорт. Із врахуванням того, що більшість потреб пов'язана з покупкою основних засобів, необхідно розглянути перспективи використання фінансового лізингу.
За даними Міжнародної фінансової корпорації (МФК) в 2008 році у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити. МФК відзначає, що у лізингових компаній складне сьогодення, однак протягом наступних 2-3 років кількість звернень за лізинговими кредитами може зрости втричі.
Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2008 році в Україні були вітчизняні компанії: банки - до них зверталися за лізинговими послугами - 46% підприємств та лізингові компанії - 40%. До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг. В таблиці 1.6 подано переваги споживачів щодо взаємодії із лізингодавцями.
Таблиця 1.6
Індекс справджування лізингових заявок різними лізингодавцями
Лізингодавці
Рівень укладання угод за заявками
1
2
Українські лізингові компанії
Дві з трьох
Українські банки
Кожна друга
Іноземні лізингові компанії
Кожна третя
Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але негативний фон пов'язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингової компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України. МФК визначила головних майбутніх споживачів лізингових послуг залежно від розміру бізнесу це малі підприємства.
Найбільшу потребу в лізингу відчувають підприємства із числом працівників до 50 осіб. Враховуючи, що за звітністю 2007 року середня вартість одного лізингового договору складає від 100 до 500 тис. грн., це відповідає задоволенню потреб саме цієї частки ринку.
За даними Держфінпослуг України, яка регулює відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” розвиток фінансового лізингу в Україні 2007 року до державного реєстру фінансових установ внесено 45 компаній, серед яких на кінець року 12 заявили про надання послуг з фінансового лізингу, але у фінансовій інформації цієї Комісії за 2007 рік їх обсяги відсутні, і відзначається, що левова частка фінансових послуг (95,26%) належить переказу грошових коштів.
Між тим на 1 березня 2008 року Держфінпослуг відзначає, що в державному реєстрі вже зареєстровано 14 фінансових компаній, які мають надавати послуги з фінансового лізингу [50].
Крім того, до державного реєстру внесено також юридичних осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати фінансові послуги відповідно до „Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами-суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами” № 492/9091 від 16 квітня 2004 року. Таких юридичних осіб, які позиціонують себе як лізингові компанії є 44. Всі компанії мають надавати звітність про обсяги укладених договорів, строк їх дії, галузь використання, і предмет лізингу. На момент початку діяльності Держфінпослуг в жовтні 2006 року після проведення інвентаризації було встановлено, що в Україні існувало 75 лізингових компаній.
В табл. 1.7 подано інформацію про кількісний склад укладених і діючих договорів з фінансового лізингу.
Таблиця 1.7
Динаміка договорів фінансового лізингу за 2008 рік [50, c. 30]
Період 2005 рік
Кількість звітуючих компаній
Кількість чинних договорів на початок періоду, шт.
Кількість укладених договорів, шт.
Кількість виконаних договорів, шт.
Кількість чинних договорів на кінець періоду, шт.
Вартість укладених договорів протягом періоду, тис. грн..
Середня вартість одного укладеного договору, тис.грн.
Кількість договорів на 1 компанію на кінець звітного періоду
ІІ кв.
4
57
24
1
80
13293,28
553,89
5,75
ІІІ кв.
28
366
169
8
527
69816,60
413,11
5,75
ІУ кв.
33
646
134
9
771
56610,34
87,63
3,78
Разом
1069
327
18
1378
139720,22
-
-
Як видно з табл. 1.7, середня вартість одного договору знижується, незважаючи на загальне зростання кількісного складу договорів. Також зменшується договірний портфель окремих лізингових компаній, це свідчить про існуючі гальмуючі позиції на лізинговому ринку.
За 9 місяців 2008 року послуги фінансового лізингу надавали 14 фінансових установ і 60 юридичних осіб на загальну суму 263,5 млн.грн. Розширення кількості операторів на ринку є позитивним, але обсяг фінансових послуг з лізингу є низьким, незважаючи на його деякий приріст.
Група керівників лізингових компаній України звернулася до керівника Проекту з розвитку лізингу в Україні Міжнародної фінансової корпорації із пропозицією щодо розробки заходів для усунення перешкод здійснення лізингових операцій. За рахунок багаторазового обкладання податком на додану вартість, послуги фінансового лізингу значно дорожчають, що робить їх неконкурентоспроможними з іншими фінансовими послугами.
На думку старшого радника USAID Р.Капроні першим і найголовнішим бар'єром розвитку лізингу є капітал і джерела фінансування, другим - це процентні ставки, але вони пов'язані з інфляцією, третій елемент це площина законодавчої бази , особливо з ПДВ. Для вирішення багатьох питань пропонується підвищувати рівень інформаційно-освітніх програм, що зараз і реалізується МФК.
Між тим бажано було б також звернути особливу увагу на організаційне супроводження розвитку лізингу і створення програмно-технічних комплексів з управління лізинговою діяльністю, яка є багатофункціональною і без CASE- технологій важко розраховувати на ефективний результат.
Зміни Державного бюджету 2008 року, який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем, не відповідає вимогам до цієї операції, тому що страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.
Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу свідчить про її низьку популярність і зниження відносних показників. Додатковими причинами у викладі підприємств є [40]:
недостатня пропозиція лізингових послуг;
жорсткі умови;
обмежений вибір обладнання.
До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливо застосування прискореної амортизації на об'єкт лізинг, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.
Наприклад, у Росії встановлено, що тільки за останні 5 років на світовому ринку лізингу вона перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському примикає до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 Leaseurope.
Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.
Проте на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги, а також програми державного стимулювання розвитку лізингу.
В даний час для підвищення стійкості лізингових операцій необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту та ін.
Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка вибрала шлях активних реформ в банківській системі, характерний для України. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій.
Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії не тільки фінансовим установам, але й провідним виробникам обладнання, що має свої переваги:
швидке ухвалення рішень;
гнучкий підхід до забезпечення;
можливе створення регіональної мережі;
робота з різним складом основних фондів;
широкий спектр обсягу операції з урахуванням наявності сублізингу;
можливість оптимізації фінансових потоків;
розвиток малого і середнього бізнесу.
Наприклад, в Україні у деяких банків є дочірні лізингові компанії, але майже відсутні, на відміну від Росії, дочірні компанії великих промислових виробників. Такий процес відбувається в європейських країнах, наприклад, з 28 компаній, які звітують про свою діяльність Асоціації Лізингових Фінансових Корпорацій Польщі, 12 належать банкам.
З прийняттям нового Закону України „Про фінансовий лізинг” можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, які пов'язані із існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти.
Дискусійним залишається питання необхідності державного фінансування фінансового лізингу сільгоспвиробників. Цей процес в Україні вже продовжується 7 років, але не досягнуто національними операторами не тільки стійких тенденцій розвитку лізингового ринку, але й взагалі набутий досвід не є позитивним. Можливо створення конкурентного середовища може сформувати передумови для більш ефективного використання державних коштів.
Важливим висновком є більш широка інтеграція і сполучення фінансових послуг на основі сучасних фінансових технологій і їх організаційного супроводження. Найбільш значущими є зміни, що відбулися в самій методології лізингу. Те, що з 2004 року в Україні законодавчо регулюється тільки фінансовий лізинг, відповідає Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг. Це можна розглядати як початок прямого шляху до розвитку непрямого лізингу, в якому має потребу економіка України.
Останнім часом значні зрушення відбуваються на іпотечному ринку, який, на думку автора, мало чим відрізняється від лізингового, крім того, вони можуть ефективно сполучатися. Тому не безпідставним може бути використання фінансових інструментів залучення довгострокових фінансових ресурсів в іпотеку за аналогією в фінансовий лізинг, наприклад, використання лізингових цінних паперів, сек`юритизація фінансових активів, співпраця з недержавними пенсійними фондами і страховими компаніями Можливості розвитку фінансового лізингу є, тому ще є на нього попит, але для цього потрібна розробка системної моделі пошуку альтернативних шляхів залучення довгострокових фінансових ресурсів і їх здешевлення.
Для розвитку лізингу в Україні необхідно вирішити комплекс питань, серед яких:
врегулювання проблеми переходу права власності за договорами лізингу;
покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу;
перегляд механізмів оподаткування лізингової діяльності, включаючи питання прискореної податкової амортизації;
оптимізація державного нагляду та регулювання лізингової діяльності;
усунення ризиків, що виникають внаслідок неточностей та протиріч (колізій) у законодавстві;
забезпечення належного бухгалтерського обліку лізингової діяльності;
оптимізація державних програм підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяння розвитку приватного конкурентного ринку лізингу;
підписання та ратифікація міжнародних конвенцій, що стосуються лізингу.
Звичайно, наведений перелік передбачає цілу програму заходів. Але треба звернути увагу на актуальність розв'язання нагальних проблем, що виникли у зв'язку з прийняттям наприкінці березня 2005 року змін до закону про державний бюджет та деяких законів щодо оподаткування. Зокрема:
Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.3.2.2). Обкладення податком на додану вартість процентів та комісій у складі лізингового платежу суттєво підвищить вартість лізингових послуг, унеможливить участь лізингових компаній у конкуренції з іншими видами фінансових установ. Проценти та комісії є платою за фінансові послуги, по яких ані банки, ані страхові компанії в Україні не сплачують податок на додану вартість.
Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.7.4.2). Виконання цієї норми призведе до того, що при придбанні предмета лізингу лізингодавцем та при передачі його лізингоодержувачу матиме місце подвійне, а якщо відбувається повернення предмета лізингу, то і потрійне обкладання податком на додану вартість однієї операції.
Зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.5.4.6). Даною нормою не врахована особливість лізингової діяльності, де витрати на страхування (страхування переданого у лізинг майна) можуть значно перевищити зазначений Законом норматив у 5%.
Отже, суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.
Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.
Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.
Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.
Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.
Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.
Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.
При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.
В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо [32].
В деяких країнах (однак це також не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.
Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.
1.4 Техніко-економічна характеристика Акціонерного Східно-Українського Банку “Грант”
Акціонерний Східно - Український банк “Грант” створено 26 липня 1991 року відповідно до законодавства України як закрите акціонерне товариство. Банк перереєстрований Національним банком України 29 жовтня 1991 року за номером 62.
На підставі ліцензії Національного банку України № 6 від 27 липня 1999 року “Грант” здійснює всі види банківських операцій з національною та іноземною валютами.
“Грант” є одним із засновників Української та Кримської міжбанківських валютних бірж, Харківського банківського клубу, а також є членом Асоціації українських банків та Харківського банківського союзу.
Головний офіс Банку розташований у Харкові. Банк має 9 філій, з них 5 у Харкові, інші - у Києві, Джанкої, Євпаторії та Шостці. Відкрито 7 позабалансових відділень: - 5 у Харкові, а також у Полтаві та Сумах.
В організаційній структурі банку виділяються дві основних - структуру управління банком і структуру його функціональних підрозділів і служб.
Структура управління Банком представлена Радой і Правлінням.
У Раду Банку входять його засновники. Рада Банку затверджує річний звіт банку, організує щорічні збори засновників, бере участь у рішенні стратегічних питань банківської діяльності. Рада Банку вибирає голову Правління і начальників управлінь, що входять до складу Правління. Правління Банку відповідає за загальне керівництво Банку, затверджує стратегічні напрямки його діяльності.
Діяльність комерційного Банку багато в чому залежить від професійного рівня банківських кадрів. Щоб забезпечити високу якість роботи, у Банку повинна бути сформована сильна команда, здатна створити і підтримувати авторитет комерційного банку.
Структура функціональних підрозділів Банку “Грант” складається з наступних управлінь: валютного, цінних паперів, кредитних ресурсів, бухгалтерського обліку і звітності, планово-економічного й автоматизації банківських технологій.
Розглянемо діяльність тих управлінь, робота яких безпосередньо приносить банку основний доход. Це валютне управління, кредитне управління і управління цінних паперів.
Основними задачами валютного управління є:
- одержання прибутку від проведених операцій;
- надання клієнтам повного спектра послуг;
- здійснення валютно-обмінних операцій з готівковою і безготівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку через мережу пунктів обміну валют і каси банку.
Діяльність валютного управління складається у відкритті, закритті і веденні рахунків юридичних осіб і фізичних осіб в іноземній валюті; у проведенні розрахунків через рахунки “ЛОРО” і “НОСТРО” в іноземній валюті; веденні юридичних справ банків кореспондентів; покупки і продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок і за дорученням клієнтів; здійснення переказів в іноземній валюті в уповноважені банки України і за її межі; видачі дозволів на вивіз іноземної валюти за межі України; проведенні операцій через міжнародну систему розрахунків “S.W.I.F.T.”. Крім того, у відділі займаються збором даних про проведення валютних операцій, обробкою, аналізом і контролем.
Основними задачами управління кредитними ресурсами є одержання прибутку від проведених операцій і надання клієнтам повного спектра послуг.
Управління кредитними ресурсами у своєму складі має такі підрозділи, як відділ по залученню кредитних ресурсів і відділ по розміщенню кредитних ресурсів.
Задачами відділу по залученню кредитних ресурсів є:
- вивчення ринку міжбанківських ресурсів;
- залучення і розміщення кредитних ресурсів і депозитів у національній і іноземній валюті;
- розробка нормативної документації по залученню кредитних ресурсів:
- консультування клієнтів банку на підставі нормативних документів Національного банку України.
Відділ виконує наступні функції:
- пошук кредитних ресурсів у національній і іноземній валюті;
- залучення тимчасово вільних коштів від юридичних осіб;
- внутрібанківський перерозподіл кредитних ресурсів;
- аналіз доцільності видачі міжбанківського кредиту й оформлення документів на видачу кредитів;
- ув'язнення генеральних угод;
- контроль за зворотністю залучених і виданих кредитних ресурсів, депозитних коштів і сплати відсотків по цим операціям;
- здійснення проводок, зв'язаних із залученням і розміщенням кредитних ресурсів, залученням депозитів;
- ведення поточної документації;
- ведення юридичної документації, зв'язаною з залученням і розміщенням кредитних ресурсів, а також залученням депозитних коштів юридичних осіб;
- підготовка оперативних даних, складання звітності для Національного банку України;
- складання звітності з питань залучення і розміщення кредитних ресурсів.
У 2006 році банк продовжував формувати клієнтську базу, активно залучаючи нових клієнтів.
Активи та пасиви банку на 31.12.2006 року складають 113055 тис.грн. У структурі пасивів зобов'язання складають 76569 тис. грн., власний капітал - 36486 тис. грн.
Структура активів Банку у процентному відношенні складає: 9,9 % - кошти в Національному банку України, 4,4% - кошти в інших банках, 1,5% - цінні папери, 74,4% - кредити та заборгованість клієнтів, 9,3% - основні засоби та нематеріальні активи, 0,5% - інші активи.
Структура пасивів Банку: 64,9% - кошти клієнтів, 2,4% - кошти банків, 0,4% - інші зобов'язання, 17,7%- статутний капітал, 2,6% - резерви, 6,4% - переоцінка основних засобів, 5,6% - нерозподілений прибуток.
Банк “Грант” обслуговує 18214 клієнтів, які мають 37300 рахунків. В 2006 році Банку довірили свої кошти 7148 нових клієнтів (юридичні особи). Кількість рахунків, які відкриті в Банку, збільшилась на 39,2 % порівняно з 2005 роком. Залишки на розрахункових рахунках склали 73,4 млн. грн.
Постійно розширюються послуги, які пропонуються Банком для своїх клієнтів. Платежі проводяться з використанням різноманітних форм розрахунків, які прийняті в міжнародній практиці документальних операцій (акредитиви, інкасо та інші.).
Протягом 2006 року Банк зберіг тенденцію до збільшення кредитних вкладень - основного джерела отримання доходів. На кінець року кредитний портфель виріс на 56,77 % і склав 92,3 млн. грн.
Незважаючи на суттєве зниження процентних ставок за кредитами, доходи за ними склали 17999 тис. грн., тобто за рік зросли на 35 %.
Банк проводить кредитну політику, спрямовану на зниження ризиків. В результаті знижена до мінімуму кількість простроченої та пролонгованої заборгованості, а безнадійна заборгованість зменшена майже в 2 рази і склала 0,43 %. Страховий резерв створено в розмірі 4,076 млн. грн. Взагалі, рівень резервування за кредитними операціями в 2006 році зменшився на 3 процентних пункту і склав 4,6 % від загальної суми кредитного портфеля.
“Грант” приділяє особливу увагу роботі з фізичними особами, постійно шукає нові направлення, сучасні технології, які дозволяють залучити нових клієнтів, покращити якість обслуговування, а також зменшити собівартість послуг, які надаються. Одним з таких направлень стала співпраця Банку з системою швидких грошових переказів “Анелік” та “Western Union”, які дозволили запропонувати клієнту послуги міжнародного класу.
Банком проводиться активна робота в галузі еквайрінга міжнародних пластикових карток VISA, EURO/MASTER CARD. У 2006 році банк почав емісію безлімітних кредитних карток компанії American express, за допомогою яких у VIP- клієнтів банку з'явилася можливість доступу до привілейованій міжнародній сервісній мережі.
Продовжується розповсюдження платіжних карток Національної системи масових електронних платежів. За 2005 рік Банком емітовано 7450 карток цієї системи, оборот за ними склав більше 45 млн. грн.
Одна з принципово нових технологій - послуга “мобільний банкінг”. Клієнти, власники мобільних телефонів, мають змогу отримувати виписку з власного рахунку безпосередньо на свій телефон у вигляді SMS-повідомлень.
Банк здійснює операції з цінними паперами на підставі Ліцензії Державного комітету по цінним паперам та фондовим біржам на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів № 241243 від 17 жовтня 2003 року.
В 2006 році зберігалась тенденція зниження активності стана фондового ринку України, але, незважаючи не це обсяг комерційних та комісійних операцій банка склав 7,3 млн. грн. Це дозволило Банку отримати за рік від операцій з цінними паперами більше 9 млн. грн. доходів.
Стратегічним напрямком діяльності банку на фондовому ринку на 2007 рік є:
- підвищення дохідності і надійності інвестиційного портфеля цінних паперів;
- прискорення строку обігу коштів, які вкладені в портфель цінних паперів “на продаж”;
- пошук нових напрямків в діяльності банку по операціям з цінними паперами.
В 2002 році, як і в попередні роки, “Грант” на підставі Ліцензії Національного банку України здійснював усі види операцій з іноземною валютою, в тому числі і на міжнародних валютних ринках.
На міжбанківському валютному та депозитному ринках України Банк взаємодіє більш ніж з 70-ма банками, з 60-ма підписані Генеральні угоди на проведення міжбанківських операцій. Для проведення розрахунків “Грант” використовує платіжну систему S.W.I.F.T., яка дозволяє здійснювати розрахунки у будь-яку країну світу через мережу кореспондентських рахунків Банка в максимально короткі строки.
За 2006 рік суттєво зріс оборот по коррахункам в усіх основних іноземних валютах, з якими працює “Грант”.
Це відображено в таблиці 1.4.
Таблиця 1.4
Сукупний валовий оборот по НОСТРО- та ЛОРО-рахункам
Валюта
2007 р. (млн. грн.)
2008 р. (млн. грн.)
% росту
USD
14,0
41,0
293
EUR
3,5
6,3
180
RUR
141,0
283,0
201
У 2006 основна увага “Гранта” була спрямована на підвищення безпеки обробки та зберігання даних корпоративної мережі Банку. В цьому напрямку була проведена така робота:
- введена нова підсистема розподілу доступу до банківської інформації, яка забезпечує управління правами користувачів на використання або зміну інформації в базі даних в суворій відповідності з їх посадовими обов'язками;
- проводиться шифрування трафіку в середині корпоративної мережі банку;
- в системі “Клієнт-Банк” застосовано новий комплекс програм криптографічного захисту інформації “Грифон”, який відповідає всім сучасним вимогам.
Загальна чисельність персоналу банку на 31 грудня 2008 року склала 423 особи. В головному банку 238 робітників, з них 135 - з вищою освітою, 43 - з середньою спеціальною освітою, 8 робітників - кандидати наук. Більшість спеціалістів за фахом економісти, фінансисти, математики, інженери інформатизаційних засобів.
Середній вік персоналу - 32 роки.
В 2008 році Банком виконані вимоги Національного банку до мінімального розміру статутного та регулятивного капіталу міжрегіональних банків, необхідного для проведення банківських операцій, передбачених ліцензією НБУ. Власний капітал Банку зріс на 41,56 % і склав на 31.12.02 р. 36486 тіс. грн. (6,594 млн. євро).
Головний банк та філії (далі - Банк) ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у відповідності з діючим законодавством та інструкціями про ведення бухгалтерського обліку банківських операцій в Україні на підставі принципів безперервності, постійності і нарахування. Фінансова звітність надана в національній валюті України. Фінансова звітність і облік у філіях ведуться у відповідності з єдиною обліковою політикою Банка відносно аналогічних операцій і консолідуються в балансі головного Банка.
Доходи та витрати в іноземній валюті в звіті про прибутки та збитки відображені на дату нарахування доходу, активи і пасиви в балансовому звіті відображені по курсу НБУ на дату складання звіту.
Кредити і аванси відображаються в балансовому звіті як заборгованість по основним сумам за мінусом загальних і спеціальних резервів на покриття можливих збитків за кредитами. Загальні резерви створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків (зокрема, кредитних) і формуються за рахунок прибутків минулого року і нерозподіленого прибутку минулих років, що підлягає затвердженню акціонерами банку.
Основні засоби враховуються за вартістю придбання на дату прийому їх на облік за мінусом накопиченого зносу (амортизації), що розраховується за рівномірним методом з метою списання вартості активів на протязі оціночного періоду їх служби, який для устаткування складає 8 років, для комп'ютерів, транспортних засобів та іншого обладнання - від 3 до 8 років.
Власні цінні папери враховуються за номінальною вартістю в національній валюті України. Акції Банка сплачені в національній валюті, а акції, що сплачені в іноземній валюті (в доларах США), зафіксовані за офіційним курсом Національного банку України на день оголошення емісії.
Річна фінансова звітність Банка складена на основі даних бухгалтерського обліку зі здійсненням коригуючих проводок за рік.
Основні банки кореспонденти банку “Грант” наведено у таблиці 1.5.
Таблиця 1.5
Основні банки кореспонденти банку “Грант”
Країна
Банк-кореспондент
Валюта рахунку
Австрія
Bank Austria AG
EUR
Австрія
Raiffeisen Centrobank AG
EUR, GBR
Білорусь
Белпромстройбанк
BYR
Німеччина
Commerzbank AG
EUR, USD
США
Deutshe Bank Trust Company Americas
USD
Росія
ВАТ «Альфа-Банк»
RUR
Росія
ЗАТ “Банк внешней торговли”
RUR
Розрахунок економічних нормативів регулювання діяльності банків України у банку “Грант” здійснюється згідно з Інструкцією №368 від 28.08.2001.
Недотримання економічних нормативів регулювання діяльності банків приводить до застосування Національним банком України штрафних санкцій, аж до відзиву ліцензії про здійснення банківської діяльності. Звіт про дотримання обов'язкових нормативів банку “Грант” наведено у таблиці 1.6.
Таблиця 1.6
Звіт про дотримання обов'язкових нормативів
Код
Показники
Норматив Національного банку України
Факт 31.12.2007
1
2
3
4
Н1
Регулятивний капітал, ЕВРО
Не менше 5000,000
6594,567
Н2
Адекватність регулятивного капталу, %
Не менше 8
35,66
Н3
Адекватність основного капіталу, %
Не менше 4
25,10
Н4
Норматив миттєвої ліквідності, %
Не менше 20
40,13
Н5
Норматив поточної ліквідності, %
Не менше 35
71,37
Н6
Норматив короткострокової ліквідності, %
Не менше 20
38,25
Н7
Максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента, %
Не менше 25
18,68
Н8
Норматив «великих» кредитних ризиків, %
Не більш 800
99,07
Н9
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру ,%
Не більш 5
1.18
Н10
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, %
Не більш 40
4,30
Н11
Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою, %
Не більш 15
0.73
Н12
Загальна сума інвестування, %
Не більш 60
4,80
Таким чином, “Грант” у 2007 році виконував обов'язкові нормативи Національного банку України з достатнім запасом.
Розділ 2. Аналітичні аспекти процесу лізингових операцій банків в Україні
2.1 Аналіз стану ринку лізингу в Україні
МФК (Міжнародна Фінансова Корпорація) впроваджує, очолює та реалізує програми технічної підтримки з розвитку лізингу у багатьох країнах світу. Міжнародна Фінансова Корпорація - міжнародна організація, яка створена для того, підтримувати і впроваджувати фінансові проекти в різних країнах світу. В Україні МФК займається проектом «Розвиток лізингу в Україні». МФК вважає, що лізинг сприяє розвитку країн з перехідною економікою, оскільки являє собою гнучку форму фінансування, що доповнює традиційне банківське фінансування та збільшує доступ до фінансування та загальної бази капіталу економіки країни. Більш того, лізинг є середньостроковим фінансовим інструментом для придбання виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів та інших активів. Лізинг базується на тезі, що отримання прбутків здійснюється через використання активів, а не володіння ними. Для лізингодавця більш важливим фактором є здібність позичальника отримати грошові кошти від бізнес-діяльності та скористатися цими коштами для сплати лізингових платежів, ніж стан його балансу або кредитна історія. Ось чому лізинг є особливо вигідним для новостворених підприємств та підприємств малого та середнього бізнесу, які не мають тривалої кредитної історії або значної бази активів, які можуть бути використані у якості застави. З огляду на вищезазначене, розвиток цього методу фінансування є дуже важливим для України [40].
Інвестиції, що здійснюються через лізинг, також мають позитивний вплив на рівень зайнятості в Україні. Згідно зі звітом "Економічний вплив індустрії лізингу обладнання на економіку США", виданим у березні 2004 року Global Insight, Advisory Services Group, підготованим для Асоціації з лізингу обладнання США, в середньому 60 000 дол. США додатково інвестованих в обладнання, отримане через лізинг, створюють одне робоче місце в економіці США.
Проект "Розвиток лізингу в Україні" був розпочатий у 2004 році та фінансується Міністерством економічних справ Нідерландів. Увага Проекту зосереджується на збільшенні обсягів лізингу через збільшення ресурсів заінтересованих осіб, створенні сприятливого законодавчого середовища та збільшенні обізнаності громадськості про лізинг. Додатковою та особливо важливою метою є залучення іноземних інвестицій на український ринок лізингу.
Проект "Розвиток лізингу в Україні" здійснюється в межах програми МФК "Партнерство з розвитку приватного сектору". Це - програма технічної підтримки МФК, що реалізується у Східній (Європі та Центральній Азії, управління якою здійснює Департамент Центральної та Східної (Європи МФК. "Партнерство з розвитку приватного сектору" працює в одинадцяти країнах, де здійснює реалізацію 36 проектів. Колектив з 278 осіб працює в 8 столицях та 23 регіональних офісах вищезазначеного регіону. Керівництво "Партнерства з розвитку приватного сектору" розміщене в Москві та Києві.
Проекти технічної підтримки МФК мають іншу ціль, ніж інвестиційна діяльність, що її також проваджує МФК і яка спрямова на на надання капіталу або позик проектам. Звичайно, між цими двома напрямка ми діяльності існує значна сінергія, особливо щодо мети залучення іноземних інвестицій.
У цілому в Україні збільшилося розуміння важливості оновлення та заміни застарілого обладнання та промислової техніки. Разом із тим видається, ключові фігури уряду ще не усвідомлюють той факт, що лізинг міг би надати значну підтримку процесу оновлення. Законодавчі заходи зі сприяння розвитку лізингу не є пріоритетними для уряду, незважаючи на збільшення уваги до них, та гонитва за збільшенням доходів бюджету призводить до того, що особи, які ухвалюють рішення на вищому рівні, зволікають із пропонуванням податкових пільг для лізингу. Однак, певні зміни та доповнення до лізингового законодавства, спрямовані на покращення лізингової діяльності в країні, можуть бути надані в Парламент найближчим часом. Але чи призведуть ці покращання до збільшення притоку іноземний інвестицій на лізинговий ринок, залежатиме від багатьох факторів.
Українська економіка нормально працює з часів кризи 1998 року в Росії. У 2007 р. її темпи росту були найвищими в Європі. Вона мала значне активне торгове сальдо та, відповідно, акумулювала великий пул іноземних резервів. За таких сприятливих обставин довіра домашніх господарств та бізнесу до банківської системи зросла, що призвело до прискореної монетизації економіки. Однак, цих успіхів було досягнено за економічної та правової структури, яка не пройшла достатньої трансформації для того, щоб переконати інвесторів, що економіка знаходиться на шляху сталого розвитку. Нещодавні політичні події пролили світло на слабкі місця системи, які, якщо не будуть вирішені, можуть перешкодити економічному прогресу.
У 2007 році кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 47 % у порівнянні із попереднім роком (з 34 до 50 компаній) [11].
При цьому середньорічна кількість працівників лізингових компаній зросла за відповідний період на 26% і склала 942 особи (рис. 2.1).
Рис. 2.1 Кількість працівників лізингових компаній 2006-2008рр. [11]
Переважна більшість опитаних лізингових компаній (68%) розміщується в Києві, решта представлена у регіонах (рис. 2.2). У 33% опитаних лізингових компаній є представництва/філії в інших обласних центрах України.
Очікується, що упродовж найближчих років все більше лізингових компаній з'являтимуться в регіонах, оскільки потреба в придбанні нової техніки та оновленні технологій особливо гостро відчувається саме там.
Рис. 2.2 Регіональний розподіл лізингових компаній (станом на 01.01.2008р.) [11]
На початок 2008 року розподіл опитаних лізингових компаній за видами власників характеризувався наступним (рис. 2.3):
Рис. 2.3 Власники лізингових компаній (станом на 01.01.2008 року) [11]
Для аналізу структури власників лізингових компаній доцільно використовувати показник частки компаній із домінуючою (більше 50%) часткою певних категорій засновників у статутному капіталі.
Зокрема, більше половини статутного капіталу належала:
- іншим юридичним особам (окрім банків та інших фінансових установ) у 38% компаній;
- фізичним особам у 42% лізингових компаній;
- банкам та іншим фінансовим установам разом у 18% лізингових компаній;
Оцінка обсягів ринку лізингу може базуватися на кількох показниках:
- по-перше, загальній вартості активів, що були надані в лізинг упродовж року;
- по-друге, загальній вартості лізингових угод, укладених упродовж року;
- по-третє, обсязі портфеля лізингових угод станом на певну дату (як правило на кінець року), тобто на сумі зобов'язань за лізинговими угодами, які ще не завершені станом на певну дату.
У 2007 році загальна вартість активів, що були надані в лізинг, зросла на 55% порівняно з відповідним показником у 2006 році. Загальна вартість лізингових угод збільшилася за цей самий період на 56% і дорівнювала 1364 млн. грн. (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Динаміка лізингових угод [11, c. 93]
Вартість портфеля лізингових угод станом на 1 січня 2008 року зросла порівняно з 1 січня 2007 року на 69% (рис. 2.5). На початок 2007 року портфель лізингових угод становив 1071 млн. грн. (201 млн. дол. США), а на початок 2006 року він зріс до 1809 млн. грн. (353 млн. дол. США).
Рис. 2.5. Динаміка портфеля лізингових угод [11, c. 93]
Позитивна тенденція розвитку ринку лізингу знаходить свій прояв у рості кількості укладених лізингових угод. У 2007 році було укладено 2684 угоди, що на 86% більше, ніж у 2006 році (1440 угод). Найбільша кількість лізингових угод, укладених однією компанією у 2006 році становила 318, а у 2007 році - 382.
Майже за всіма лізинговими угодами передбачається сплата лізингоодержувачем авансового внеску. Розмір авансових внесків різниться. За результатами опитування, середній розмір авансового внеску за лізинговими компаніями складає 22% вартості предмета лізингу.
Станом на початок 2008 року, переважна більшість лізингових компаній (76%) надавали в лізинг кілька видів активів.
Найпопулярнішими предметами лізингу на українському ринку були транспортні засоби (діаграма 6) подібна тенденція мала місце і протягом попереднього року.
Рис. 2.6 Розподіл лізингових компаній за видами активів, що надається у лізинг [11, c. 93]
Більшість з опитаних лізингових компаній (67%) надавали в лізинг легкові автомобілі. Друге місце за популярністю активів, що виступають предметом лізингу, належить транспорту для вантажоперевезень (61% лізингових компаній працюють з цим видом активів). Далі йде виробниче обладнанння (41%) та транспорт для пасажироперевезень (33%). Спостерігається збільшення інтересу лізингових компаній до надання у лізинг сільськогосподарської техніки. Частка компаній, що надають у лізинг сільськогосподарське обладнання зросла протягом року з 21% до 28%.
Аналіз структури портфеля лізингових угод у розрізі вартості активів, які були предметами лізингу, свідчить, що станом на 1 січня 2006 року найбільшу частку в портфелі лізингових угод, майже 29%, займали літаки (трохи більше 500 млн. грн.). Це пояснюється високою вартістю цього виду активів. Зазначимо, що тільки у 4% опитаних лізингових компаній літаки виступали предметом лізингу у 2007 році.
Другою за розміром складовою портфеля лізингових послуг із часткою трохи більше 28% є легкові автомобілі (майже 496 млн. грн.). Зазначимо, що з цим видом активів працювала найбільша кількість лізингових компаній (67,7%). Далі йде транспорт для вантажоперевезень (біля 21%), обсяг операцій з лізингу яких склав 378 млн. грн.
Середній термін дії лізингових угод більшості опитаних лізингових компаній складав від двох до трьох років включно (рис. 2.7).
Рис. 2.7 Середні терміни дії лізингових угод [11, c. 93]
У 2007 році частка компаній, що укладали лізингові угоди на термін від двох до трьох років, збільшилася з 53% до 67% у порівнянні із попереднім роком. Це супроводжувалося, по-перше, зростанням з 12% у 2006 році до 20% у 2007 році частки компаній, що укладали угоди на більш короткий строк (від одного до двох років). по-друге, зменшенням з 15% до 4% частки компаній, що укладали угоди терміном до одного року і, по-третє, відповідним зменшенням частки компаній із середнім терміном лізингових угод більше 3 років
За результатами опитування, у 2007 році, 74,4% обсягу залучених коштів для фінансування лізингових угод були сформовані за рахунок кредитів комерційних банків-резидентів, що є трохи нижчим за відповідний показник 2006 року, який склав 87% (рис. 2.8)
Рис. 2.8 Джерела фінансових угод у 2007 році [11, c. 94]
Кредити банків-нерезидентів складали 9,5% в структурі залучених коштів лізингових компаній, що майже відповідає показнику попереднього року. Найменше у фінансуванні лізингових операцій використовувались кошти міжнародних фінансових організацій (0,4%), фінансування за рахунок випуску цінних паперів (1,5%) та комерційні кредити виробників (постачальників), що становили 3,5%.
Більшість лізингових компаній-респондентів (76%) надавала предмети в лізинг підприємствам, що віднесені до категорії середніх. Це підприємства з обсягом валового доходу від 0,5 до 5 млн. євро (від 3,3 до 33 млн. грн.).
У значної частини лізингових компаній (68%) клієнтами були малі підприємства. До цієї категорії належать підприємства з обсягом валового доходу менше 0,5 млн. євро (менше 3,3 млн.грн).
У 59% лізингових компаній клієнтами були також і великі підприємства (категорія підприємств, у яких валовий дохід перевищує 5 млн. євро).
Тенденція до незначного зменшення кількості компаній, що працюють із кожною категорією лізингодавців пояснюється тим, що лізингодавці більш зважено підходять до питань вибору. У подальшому ця тенденція сприятиме підвищенню рівня надання лізингових послуг за рахунок спеціалізації напевне.
Для підтримання темпів економічного зростання в Україні є нагальна потреба у оновленні та заміні застарілого обладнання, включаючи промислове обладнання. Як було зазначено вище, лізинг являє собою фінансовий інструмент для придбання промислового обладнання, устаткування, транспортних засобів та інших активів та, як такий, є одним з найбільш підходящих інструментів для оновлення та заміни цих активів.
Цікавим є той факт, що до сьогоднішнього дня банківський сектор був порівняно незначним гравцем на ринку лізингу. Зараз же ця ситуація швидко змінюється, беручи до уваги кількість банків, які нещодавно запровадили лізингові операції або проявили інтерес до запровадження лізингових операцій.
Розбивка лізингових операцій за видами демонструє, що більшість лізингових компаній (61%) займаються як фінансовим, так і оперативним лізингом. Із загальної кількості лізингових компаній тільки 29% займаються виключно фінансовим лізингом та тільки 10 % - виключно оперативним. 26% лізингових компаній зазначили, що вони здійснюють операції зворотного лізингу. Щодо міжнародного лізингу, то лише 3% компаній зазначили, що займаються такими угодами.
Попит на лізингові послуги відображає кількість заявок на лізинг, поданих потенційними лізингоодержувачами лізинговим компаніям. У 2007 р. українські лізингові компанії отримали 2784 заявок на лізинг, 1431 з яких були задоволені. Іншими словами, рівень відмов щодо заявок на лізинг у 2007 р. склав 48%. Це демонструє позитивну тенденцію помірного зниження кількості відмов у порівнянні з 2006 р. (55%). Високий рівень відмов можна віднести на рахунок дії таких факторів: загальний консервативний підхід лізингоодержувачів, недостатня платоспроможність потенційних лізингоодержувачів та брак відповідних фінансових ресурсів для лізингових угод.
Рис. 2.9 Портфель лізингових компаній за видами активів станом на 31 грудня 2007 року [26, c. 90-91]
Згідно з результатами дослідження [26], лізингові компанії пропонують лізингові послуги підприємствам малого бізнесу (рівень продажів до 0,6 млн. дол. США), 83% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам середнього бізнесу (рівень продажів - 0,6-6 млн. дол. США) та 60% лізингових компаній пропонують лізингові послуги великим підприємствам (рівень продаж більш ніж 6 млн. дол. США).
Лише 37% компаній - респондентів укладали угоди з фізичними особами.
73% респондентів зазначили, що надавали лізингові послуги підприємствам малого та середнього бізнесу. Зауважимо, що більшість цих послуг - це лізинг легкових автомобілів, щодо яких лізинговий ризик є відносно низьким у порівнянні з іншими активами. Реалією сьогодення в Україні є те, що український сектор малого та середнього бізнесу відчуває особливий брак лізингових послуг для фінансування капіталовкладень, та що лізингові компанії вагаються виходити на цей ринок. Це пов'язано з високим рівнем ризику, притаманним фінансування малого та середнього бізнесу, незважаючи на те, що у цьому сегменті спостерігається тенденція до підвищення прибутків (міжнародний показник - 10%, для порівняння - для великих підприємств цей показник - 2,5-5%). Капіталізація прибутків та диверсифікація інвестицій могли би в майбутньому дозволити розширити ліміти для більш ризикового фінансування малого та середнього бізнесу у портфелях лізингових компаній.
Однією з основних проблем лізингу з точки зору законодавства є застосування закону та іноді незрозуміле тлумачення закону судовою системою. Останнє є результатом ситуації, що склалася в результаті того, що Цивільний Кодекс, Господарський Кодекс та Закон "Про фінансовий лізинг" усі містять лізингові положення, та для судової системи не завжди зрозуміло який саме з цих законодавчих актів застосовується у випадку конкретної лізингової угоди, незважаючи на той факт, що спеціальні закони повинні мати переважну силу по відношенню до загальних законів. Той факт, що ці законодавчі акти часто протирічать один одному, створює ще більшу невизначеність.
2.2 Підходи до аналізу кредитоспроможності лізингоодержувачів
Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності.
Аналіз кредитоспроможності є невід'ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків.
Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов'язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди [30, c. 87-89].
Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників:
аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні;
аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;
аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні.
Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи (рис. 2.10): аналіз нефінансової інформації, аналіз цілей фінансування, аналіз фінансової інформації.
Рис. 2.10. Загальна структура оцінки кредитоспроможності підприємства [25, c. 138-139]
Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта.
Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов'язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики:
відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи;
концентрація прибутків від діяльності компанії на пов'язаних особах.
Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи:
наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість); наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування.
організація виробництва;
організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців.
наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість).
основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями.
наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д.
Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.
Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж.
Аналіз цілей фінансування є невід'ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується:
- інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об'ємів поточної діяльності);
- проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності.
Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів.
Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.
Аналіз фінансової інформації
В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи:
аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;
аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках;
аналіз фінансової звітності.
Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження та використання грошових коштів, що пов'язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає надходження внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів.
Існує два методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових надходжень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між надходженнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід'ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування).
Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв'язок між різними видами діяльності, а також показує зв'язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.
Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних надходжень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад виручка від реалізації продукції). Будь-які надходження, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; надходження від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів надходжень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною - за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходжень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.
При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:
обсяги кредитного навантаження;
забезпечення по діючих кредитах та позиках;
строки погашення діючих кредитів.
Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об'ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.
Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52, c. 324].
Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.
Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов'язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:
виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);
виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;
виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов'язань;
виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;
виявлення обсягів фінансування пов'язаних осіб або від пов'язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє - вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;
- вияснити обсяги фінансування від власників або пов'язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).
Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.
Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.:
нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;
покращення управління запасами;
нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.
Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.
Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.
Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:
Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов'язання/активи або капітал/зобов'язання.
Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов'язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.
Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.
Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.
Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:
консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);
консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);
здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).
Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.
Формування висновків
Рис. 2.11 Приклад структури SWOT-аналізу [10, c. 207]
Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (рис. 2.11).
Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.
Невід'ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.
Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.
Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності
Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (таблиця 2.1) полягають в основному у:
різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);
застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);
різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).
В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.
Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.
Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб'єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:
може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;
аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;
часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).
Скорингові системи оцінки кредитоспроможності
Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:
формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;
відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);
визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);
визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;
визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);
проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.
Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13, c. 17]:
фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;
на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);
можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;
скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;
компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.
2.3 Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу банку «Грант»
Механізм лізингового кредитування у банку «Грант» включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:
1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;
2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;
3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;
4) припинення (закриття) лізингової угоди.
В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.
На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку -- запит лізингодавцю (банку). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиці и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.